Банки, їх функції і операції

Міністерство освіти і науки України Промислово-економічний коледж НАУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Банки, їх функції і операції

Виконала:

студентка групи 441-БО Бороденко Олена Перевірив викладач:

Іщак Олена Вікторівна Київ-2013

План

Вступ

1. Банки

1.1 Класифікація банків

1.2 Види банків

1.3. Спеціалізовані банки

2. Функції банків

2.1 Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал

2.2 Здійснення розрахунків та платежів в господарстві

2.3 Консультування, надання економічної та фінансової інформації

3. Операції

3.1 Залучення грошових коштів і наданні їх в позику

3.2 Розрахунково-касові операції

3.3 Активні операції

Висновок Використана література

Вступ

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України. Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту. Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням. Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій грунтується уся діяльність, пов’язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є комерційні банки.

В даній контрольній роботі будуть розглянуті такі питання як історія походження банків, їх функції, операції та роль комерційних банків в ринкових умовах.

1. Банки

1.1 Класифікація банків

банк кредитний ринковий грошовий

Банк — установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції. Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Перші подібні установи, що стали попередниками капіталістичних банків, виникли в кінці XVI ст. у Флоренції та Венеції на основі обмінних операцій (обмін грошей різних міст та держав) і спеціалізувались на прийманні вкладів і здійсненні безготівкових розрахунків. Пізніше за аналогічним принципом були створені банки в Амстердамі (1605 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Найважливішими функціями банків того періоду було посередництво в платежах і кредитування торгівлі.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином. За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки. За терміном надання кредитів — банки короткострокового, середньота довгострокового кредитування. За національною належністю — національні та іноземні банки. За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

1.2 Види банків

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.

Неакціонерні банкизнаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки — кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності - надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки — різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов’язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40% балансу кредитної системи країни.

Комунальні банки — спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Їх праобрази існували ще в Стародавньому Римі, Вавилоні, Єгипті. В Європі вони з’явилися в XVI-XVII ст. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв’язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи.

Змішані банки — банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків, регіональні міжнародні банки розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку. Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв’язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму і призначені для стабілізації світової економіки шляхом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин.

Банки короткострокового, середньоі довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньота довгострокові кредити. Чітке розмежування кредитних інститутів за принципом коротко-, середньоі довгострокового кредитування характерне, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

Національні банки — це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно законодавства більшості країн банки підпадають під категорію національних, якщо 51% акцій і більше належить інвесторам даної країни.

Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. В період домонополістичного капіталізму іноземні банки існували переважно у вигляді колоніальних банків. В сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків. Великого розмаху та значення діяльності іноземних банків досягло після Другої світової війни.

Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші. Універсальними є комерційні банки Німеччини, Швейцарії, Австрії та інших країн.

1.3. Спеціалізовані банки

Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. До категорії спеціалізованих банків включена велика кількість видів інститутів, функції та назви яких, а також обсяги і види операцій, роль в економіці різноманітні в різних країнах.

Різновидами спеціалізованих кредитних банків є: * інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також в ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів; * ощадні банки — банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють в регіональному масштабі; * банки розвитку (функціонують на національному та локальному рівні), які здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані - за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку, пов’язані зазвичай з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються.

Особливе місце у кредитній системі та на фінансових ринках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.

2. Функції банків

2.1 Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал

Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції: 1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал; 2) кредитування підприємств, держави та населення; 3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей); 4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві; 5) емісійно-засновницька діяльність; 6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.

Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування. Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів. В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.

Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов’язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислово розвинутих країнах близько 10%, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає без готівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.

Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків. Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок в банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання). При цьому збільшуються боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. При наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширяти грошову емісію, що підтверджує зростання грошової маси в промислово розвинутих країнах. Банківський кредит став однією з головних причин цього росту. Разом з тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку. Ці обмеження повинні регулювати процес кредитування і відповідно процес створення грошей та здійснювати контроль за цим процесом.

2.2 Здійснення розрахунків та платежів в господарстві

Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи в якості посередників у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов’язані з проведенням розрахунків і платежів. Необхідність проведення у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення і відповідного контролю.

Ефективне функціонування системи розрахунків в країнах з розвинутою банківською інфраструктурою базується на постійному удосконаленні технологій розрахункових операцій, прагненні підприємств і приватних осіб ефективніше використовувати свої кошти. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків. Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску і розміщення цінних паперів (акцій, облігацій).

Виконуючи цю функцію, банки стають каналом, що забезпечує направлення заощаджень для виробничих цілей. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Якщо компанія-засновник, на ім'я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, то банк може забезпечувати передплатників на випущені цінні папери. Як правило, при цьому банк організує консорціум по розміщенню цінних паперів. Зобов’язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не способом вільного продажу на фондовій біржі.

2.3 Консультування, надання економічної та фінансової інформації

Маючи можливість постійно контролювати економічну ситуацію, банки надають клієнтам економічну інформацію по широкому колу проблем (злиттю та поглинанню, новим інвестиціям, реєстрації підприємств, складанню річних звітів).

Розширення діяльності клієнтів на міжнародних ринках спонукала банки більше уваги приділяти послугам консультаційного характеру, включаючи складання детальних фінансово-економічних звітів про стан речей в цікавій для клієнта країні, пошук потенційних партнерів, надання інформації юридичного характеру тощо. У 80-х роках в промислово розвинутих країнах почали створюватися (окрім мережі звичайних кореспондентських відносин) філії і представництва так званого «комплексного обслуговування» за кордоном.

На сучасному етапі в сфері діяльності банків спостерігається тенденція до універсалізації, що пояснюється впливом конкуренції. Для підвищення ефективності банківської діяльності банківське законодавство промислово розвинутих країн стимулює конкуренцію, створюючи рівні умови для діяльності різних кредитних установ.

В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і в якісних змінах структури операцій, зниження питомої ваги позико-збережних операцій та збільшення обсягів операцій з цінними паперами.

3. Операції

3.1 Залучення грошових коштів і наданні їх в позику

НБУ видає ліцензію банкам на здійснення таких операцій:

— касове обслуговування клієнтів;

— перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація;

— відповідальне збереження цінностей клієнтів;

— ведення рахунків клієнтів у грошовій одиниці України;

— ведення рахунків банків-кореспондентів;

— проведення операцій по касовому обслуговуванню державного бюджету і ведення бюджетних рахунків;

— проведення операцій по касовому обслуговуванню місцевого бюджету і ведення його рахунків;

— видача і одержання міжбанківських кредитів;

— кредитування юридичних і фізичних осіб, фінансовий лізинг;

— факторинг;

— вкладення коштів у статутні фонди інших юр. осіб;

— залучення депозитів юр. і фіз. осіб;

— емісія цінних паперів;

— ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті;

— неторгові операції з валютними цінностями;

— ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті;

— відкриття кореспондентських рахунків в іноземних банках;

— залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

— операції з банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародному ринку;

— фінансування капітальних вкладень;

— видача поручительств, гарантій, інших зобов’язань;

— купівля-продаж цінних паперів і операції з ними, а також державних цінних паперів;

— керування коштами і цінними паперами за дорученням клієнтів.

В останній час в банківській практиці з’явилися операції, пов’язані із страхуванням: надання клієнтам гарантії погашення заборгованості, збільшення суми вкладу при хворобі або нещасному випадку, мобілізація грошових коштів шляхом продажу населенню страхових полісів. Банки придбають вже функціонуючі страхові компанії, що виявляється вигідним як для комерційних банків, що отримують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для страхових компаній, яким надається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території своєї країни та за кордоном. Таким чином, в сучасних умовах триває розвиток тенденції розширення функцій комерційних банків, які для покращення банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають нехарактерні раніше для банків операції та послуги.

Одне з основних завдань банків — це отримання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення благоустрою співробітників банку. Прибуток є найважливішим показником діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів. Банківські ресурси — сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для виконання активних та інших операцій. Акумулюючи грошові накопичення, доходи та заощадження фізичних та юридичних осіб, банки перетворюють їх на позиковий капітал, тобто грошовий капітал, який надається в позику власникам на умовах повернення за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх в позику або інвестування за більш високими відсотковими ставками. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні грошові кошти, і тими, кому вони потрібні. Метою та рушійним мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку. Операції, шляхом яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів вкладів в межах депозитних операцій, отриманні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, в результаті яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків досить різноманітні. Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створюваних в процесі банківської діяльності резервного та інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до його розподілу знаходиться в обігу комерційного банку та використовується в якості банківського ресурсу. Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках в комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворюються в результаті їх поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунок в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках в комерційному банку і кошти в розрахунках: залишки на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій та установ всіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання та спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти депоновані з метою забезпечення гарантій платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками та акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних та суспільних організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів. До банківських ресурсів відносять грошові заощадження населення, які формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб в майбутньому. Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що заходяться на їх кореспондентських рахунках в комерційному банку. І нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від джерела мобілізації банківських ресурсів їх поділяють на ті, що мобілізуються самим комерційним банком, і ті, що придбані у інших комерційних банків. Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їх величини. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку та нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках підприємств та організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів. В залежності від часу використання банківські ресурси поділяють на постійні та тимчасові. Постійні - це грошові кошти, чия динаміка або оборотність може бути прогнозована комерційним банком або певна частина (стабільні залишки), яка використовується для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, які утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

З точки зору джерел утворення ресурси комерційних банків поділяються на власні та залучені. До складу власних ресурсів включають кошти фондів банку, створених при його заснуванні за рахунок коштів засновників (акціонерів), а в подальшому за рахунок відрахувань від прибутку і при необхідності додаткового випуску акцій. До них відносяться і нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси — лише відправна точка для організації банківської справи і їх роль в значній мірі зводиться до гарантування прибутковості та фінансової стійкості комерційного банку. Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ та населення. Частину залучених ресурсів він мобілізує за своєю ініціативою, для чого виходить на грошовий ринок як позичальник. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших банків, Національного банку або здійснює емісію цінних паперів. Суть цієї операції полягає в мобілізації комерційними банками грошових коштів в обмін на видачу кредиторам певних цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує шляхом того, що клієнти самі пропонують йому свої грошові кошти з метою забезпечення їх збережності та отримання доходу. Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. До перших, зокрема, належать кошти підприємств, організацій, установ та населення на рахунках у банку, кошти бюджету тощо. Поява другого виду ресурсів пов’язана із залученням банків в нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові та інші операції. Це призвело до включення до складу банківських ресурсів не тільки грошових коштів в національній та іноземній валюті, а і цінних паперів, майна та пов’язаних з ними майнових прав.

На сучасному етапі більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не зменшує ролі власного капіталу. Розвиток комерційної діяльності банків пов’язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтів.

На практиці роботи комерційних банків розрізняють послуги, які можна звести до трьох груп: 1) послуги, пов’язані з розрахунково-касовими, кредитними, валютними та іншими операціями, обсяги яких підлягають обліку; 2) консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної документації та інші інженерні послуги, на аналоги яких є кошториси та калькуляції; 3) послуги, обсяги яких точно не можуть обліковані або на аналоги яких відсутні кошториси і калькуляції.

Банківськими послугами можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і направлені на зростання доходності діяльності банку.

3.2 Розрахунково-касові операції

Розрахунково-касові операції комерційного банку по перерахуванню коштів і з готівкою пов’язані з такими послугами, як відкриття клієнту поточного рахунку, відправка запитів (телеграм) на прохання клієнта, видача дублікату із особистого рахунку, довідки про відкриття рахунку в банку, наведення довідок в архівах про проведення розрахункової операції на прохання клієнта, видача чекових книжок, аваль простих та переказних векселів, зберігання в банку цінностей, попередня підготовка готівкових грошей та забезпечення їх доставки клієнту. Операції по кредитуванню, тобто видачі і погашенню кредиту, нарахуванню та сплати відсотків не можливі без таких послуг як підготовка пакету документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації дії умов кредитного договору, участь у підготовці договору застави матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта.

Таким чином, сучасний комерційний банк — це універсальне підприємство, яке прагне розвивати якомога більше видів операцій та послуг. При різноманітті послуг, які надають банки, їх можна поділити на окремі групи: кредитні, розрахункові, касові, міжбанківські розрахункові операції, вексельні, операції з цінними паперами, операції в іноземній валюті, посередницькі, фінансові, засновницькі.

3.3 Активні операції

Важливе місце займають активні операції, шляхом яких банки розміщують наявні ресурси для отримання прибутку і підтримання ліквідності. За економічним змістом активні операції поділяються на обліково-позикові (кредитні), розрахункові, касові, інвестиційні, фондові і гарантійні.

Кредитні операції— це операції по наданню вільних ресурсів позичальнику на умовах платності, терміновості та повернення, причому банки можуть виступати в цих операціях як в ролі кредиторів так і в ролі позичальників (отримуючи кредити в центральному банку та інших комерційних банках).

Розрахункові операції — зберігання коштів клієнтів, рух, переміщення їх за допомогою обігу платіжних інструментів (за розпорядженням власників грошових коштів). Для здійснення цих операцій клієнт відкриває в банку рахунок (поточний, депозитний, позиковий, контокорентний тощо).

Касові операції — операції банку по прийому і видачі грошей та цінностей клієнтам банку через операційну касу банку.

Міжбанківські операції у відповідності з діючим законодавством передбачають розрахунки між банками та іншими кредитними установами. Розрахунки між банками можуть здійснюватись через розрахунково-касові центри, клірингові установи та кореспондентські рахунки банків.

Вексельні операції комерційний банк здійснює як з власними векселями, так і з векселями інших підприємств: проводить облік векселів, видачу позик до запитання по спеціальному позиковому відсотку під забезпечення векселів, прийняття векселів на інкасо для отримання платежів та оплати їх в строк. Операції комерційного банку з цінними паперами різноманітні. Банк може випускати власні цінні папери (акції, облігації), фінансові інструменти (сертифікати, векселі) для збільшення статутного фонду банку, для залучення позикових коштів і здійснювати акти купівлі-продажу з цінних паперів інших підприємств та банків. Такий тип операцій називають курсовими операціями. Іншими словами банки можуть випускати, купувати, продавати, зберігати платіжні документи та цінні папери: чеки, акредитиви, акції, облігації, векселі та інші.

Операції з іноземною валютою полягають в купівлі у місцевих та іноземних юридичних і фізичних осіб та продажу їм готівкової валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах.

Комісійні (посередницькі) операції досить різноманітні і відносяться до різного роду операцій з купівлі і продажу, здійсненню та прийнятті платежів. Банки виступають в ролі посередників та консультантів з різних угод: переказ грошей, оформлення цінних паперів, управління майном тощо.

Фінансові операції банк здійснює при реалізації державних, комунальних, акціонерних облігаційних позик, тобто бере на себе зобов’язання виплачувати капітал держателям облігацій. Комерційні банки можуть здійснювати засновницькі операції по заснуванню нових підприємств.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, що стягуються за користування кредитами. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з’явилася тимчасова потреба в цих коштах. Розмір відсоткової ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком та позичальником при укладанні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різних позичальників. При встановленні розміру відсоткової ставки враховують такі фактори: розмір базової відсоткової ставки (ставки рефінансування), встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; рівень ризику, притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики; рівень витрат банку, пов’язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю за його погашенням; перспектив розвитку економіки і перш за все інфляційного процесу.

З свого боку позичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все, розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди, при пропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього він створює техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план на здійснення угоди. Ці документи повинні ретельно аналізуватися банком. Не менш важливими факторами для позичальника є доступність кредиту і рівень відсоткових ставок в інших банках. Значні доходи банки отримують від операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають у вигляді як комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці. Банки також можуть отримувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки ринок цінних паперів в Україні в стані формування, то і доходи банків від цих операцій в нашій країні поки що незначні. Операції з іноземною валютою та цінними паперами проводять банки, що мають на це ліцензії, видані відповідно НБУ та Міністерством фінансів України.

Банки надають своїм клієнтами широкий спектр послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахункове, касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у вигляді винагороди та інших видів оплати послуг. Частка цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від виконуваних операцій та їх обсягів. Більшість банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій: переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових операцій, в тому числі плату банка регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів касово-регіональному центру регіонального управління НБУ за ведення ним кореспондентського рахунку банка та інші операції. Деякі банки для залучення додаткових клієнтів можуть не стягувати з них плату за здійснення розрахункових операцій. І, навпаки, великі банки з метою позбавлення від дрібних клієнтів, які їм часто не вигідні, можуть домагатися переводу ними своїх розрахункових рахунків в інші банки шляхом підвищення плати за здійснення розрахункових операцій.

Велика кількість банків бере плату зі своїх клієнтів за здійснення касових операцій з готівковими коштами — приймання (інкасацію) готівки та її видачу. Розмір цієї плати в різних банках неоднаковий і залежить від можливостей банку та його зацікавленості у збільшенні або зменшенні кількості клієнтів. Витрати комерційних банків, як і в будь-якій іншій галузі підприємницької діяльності, можна поділити на відносно постійні та змінні. Банківська справа відрізняється високоіндивідуальним характером обслуговування. Тому витрати банків в значній мірі постійні. Банківські операції та послуги в будь-який момент повинні бути доступні для клієнтів. В зв’язку з цим банки в короткостроковому періоді не можуть призупиняти операції або різко скорочувати штати, як це робиться у виробничих галузях. Це звичайно, не означає, що керівництво банку позбавлене можливості регулювати витрати в довгостроковому плані за рахунок вдосконалення організаційної структури, автоматизації робіт, розширення або звуження кола здійснюваних операцій.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки та канцелярські товари, утримання приміщень, охорони, охоронної та протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та деякі інші. Щоправда, в довгостроковому періоді ці витрати змінні. До змінних витрат відносять виплати відсотків по вкладам, депозитам та міжбанківському кредиту. Вони залежать як від обсягів залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відносять також плату за послуги регіональної рахункової палати та регіонального розрахунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Змінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо.

У відповідності з діючою методикою комерційні банки визначають прибуток або збиток від своєї діяльності щоквартально, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу доходи та витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів пропорцій. В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки з прибутку в державний та місцеві бюджети. Звичайно, методика стягнення податків, що застосовується, впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Висновок

Таким чином, комерційний банк — це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність, на з наступних принципах: прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів, та виплачуваних ним по банківським операціям, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник прибутку офіційно вважається основним показником діяльності банку.

Значення цього принципу полягає в тому, що без доходності банк не може існувати; стратегія банку повинна полягати в найбільш дешевому придбанні капіталу і продажу його за найбільш високою ставкою; комерційний банк — ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, за принципом взаємної зацікавленості.

Список використаної літератури

1. Баликоев В. З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. — Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П. Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.: НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А. С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р. Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О. С. Яцюк. Основи економічної теорії: Конспект лекцій. — Івано-Франківськ, 2006.