Організаційно-правові основи діяльності фермерських господарств. 
Форми обліку у фермерських господарствах

Міністерство освіти і науки Кіровоградський національно технічний університет Факультет обліку та фінансів індивідуальне завдання Курсовая работа з дисципліни: Організація обліку фермерських господарств

" Організаційно-правові основи діяльності фермерських господарств. Форми обліку у фермерських господарствах"

Виконала Студентка групи ОА13-СК Дмитрович А. М.

Перевірила Крячко В. Г.

м. Кіровоград

Зміст Вступ

1. Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов’язки його членів

2. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація

3. Правове становище селянського (фермерського) господарства

4. Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства

5. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства

6. Умови та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

7. Облік селянського (фермерського) господарства Висновок Список використаної літератури Вступ Україна — велика аграрна держава. Її сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави.

Важливим елементом цього відродження є створення селянських (фермерських) господарств, які є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства.

Серед нормативних джерел і зокрема серед законів, одним з найважливіших є Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» .

У цьому законодавчому акті було підкреслено, що ним визначаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, гарантується право її громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайнятими в інших сферах народного господарства.

При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім?ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності.

Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.

Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

1. Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов’язки його членів селянський господарство реєстрація облік Селянське (фермерське) господарство — це сімейно-трудове господарство, до складу якого входять у першу чергу особи, що перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, а саме: подружжя, їхні батьки, діти, що досягли 16-річного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.

Склад фермерського господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв’язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього, для цього не потрібен дозвіл інших членів.

Закон «Про селянське (фермерське) господарство» закріпив положення (ст. 23), відповідно до якого фермерське господарство разі виробничої потреби має право залучати до роботи в ньому Інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою), ними можуть бути як сторонні особи, так і родичі членів фермерського господарства. Особи, які працюють в господарстві за трудовим договором (утому числі й родичі), не є його членами, їх правові відносини з господарством базуються не на засадах членства, а на засадах трудового договору. Тому трудові відносини регулюються законодавством про працю.

Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом загальної юрисдикції.

З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт, угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці, її розміри та ін.). Трудовий договір (контракт, угода) підлягає реєстрації в місцевій раді, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.

Усі члени фермерського господарства, починаючи з 16-річно-го віку, і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства відповідно до чинного законодавства (ст. 28). Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними своїх трудових обов’язків.

2. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Іноземні громадяни такого безпосереднього права не мають, хоча вони можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2−5) встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:

§ досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;

§ виявлення власного бажання створити фермерське господарство;

§ наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін);

§ проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради.

Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).

Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).

У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове — на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші дегра-довані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електроі радіотелефонних мереж, газоі водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.

Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

3. Правове становище селянського (фермерського) господарства Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.

Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:

§ це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;

§ ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;

§ ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;

§ це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов’язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;

§ трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);

§ для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;

§ діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;

§ майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;

§ селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.

Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.

При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.

До основних завдань селянського (фермерського) господарства треба віднести:

§ забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;

§ виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;

§ участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;

§ раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.

Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

4. Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його формування (придбання), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право при-дбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

5. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства Селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Виходячи із економічної доцільності воно визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організує виробництво продукції, її переробку та реалізацію з метою одержання прибутку і розширення виробництва; на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв’язків, в тому числі іноземних; з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами. Спори, що виникають під час виконання договорів, вирішуються судом або господарським судом.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, що здійснюють заготівлю і переробку аграрної продукції, договори на продаж своєї продукції, реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам.

Селянське (фермерське) господарство зобов’язане дотримуватись діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог.

Селянське (фермерське) господарство діє на умовах самоокупності, де всі витрати покриває за рахунок власних доходів. Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, виконання робіт, наданих послуг і використовуються членами господарства на власний розсуд.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) господарств провадиться в порядку, встановленому для сільськогосподарських підприємств. Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» (ст. 6) селянське (фермерське) господарство на період до 1 січня 2004 року сплачує фіксований сільськогосподарський податок згідно з Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок». Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в тих селах, де не вистачає робочих рук, — на 5 років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи в цих господарствах.

Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за клопотанням районних і міських рад можуть установлювати пільги щодо плати за землю і часткове звільнення на певний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.

Для більш ефективного здійснення господарської та іншої діяльності селянське (фермерське) господарство може бути засновником або членом різного роду об'єднань, кооперативів, асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції; засновувати несільськогосподарські підприємства та організації, в тому числі за участю іноземних партнерів; брати участь у створенні або бути членом комерційних банків (за умови, що це сприятиме належній господарській діяльності).

6. Умови та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється в разі:

§ рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності. При цьому враховується як намір голови господарства добровільно відмовитися від земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, так і бажання всіх членів господарства припинити подальше його функціонування;

§ припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст. 140 Земельного кодексу України (добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду), а також ст. 141 Земельного кодексу України (при добровільній відмові від права користування земельною ділянкою;

§ вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; при використанні земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; при використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням;

§ систематичної несплати земельного податку або орендної плати;

§ визнанні селянського (фермерського) господарства банкрутом, тобто його неспроможності задовільнити претензії кредиторів і виконати свої зобов’язання перед бюджетом (державою);

§ коли не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який хоче продовжувати діяльність господарства.

Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства здійснюється за рішенням районної або міської ради, а в разі його банкрутства — господарським судом.

Спори про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

Майно селянського (фермерського) господарства, що припинило свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих працівників, а також для виконання зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається в колишніх членів господарства на праві спільної сумісної власності або ж розподіляється між ними, якщо є на це 'їх згода. Якщо така згода відсутня, то спір вирішується судом.

7. Облік селянського (фермерського) господарства Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку у встановленому порядку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності.

Відповідно до ст. 24 Закону N 2009;XII селянське (фермерське) господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи за господарський рік і подає звітність у порядку, встановленому законодавством.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку і ведеться безперервно з дня реєстрації суб'єкта господарювання до його ліквідації.

Згідно з п. 5 ст. 8 Закону N 996-XIV підприємство самостійно визначає облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів, затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Згідно з наказом N 189 бухгалтерський облік у господарстві ведеться за однією з наведених нижче форм. Проста форма бухгалтерського обліку ведеться селянськими (фермерськими) господарствами, в яких працюють власник та члени його родини без залучення найманих працівників. Облік за простою формою передбачає накопичення даних відповідно до потреб управління господарством, але слід зазначити, що Методичні рекомендації (не передбачають при простій формі застосування подвійного запису.

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, то відповідно до ст. 9 Закону N 996-XIV, який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, ведення записів у регістрах бухгалтерського обліку здійснюється шляхом подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Також, посилаючись на ПСБО 7, при встановленні норм амортизації в Методичних рекомендаціях було фактично знехтувано норми п. 22 ПСБО 7, відповідно до якого амортизації підлягають всі об'єкти основних засобів, окрім землі. Отже, виходячи з того, що Закон N 996-XIV і ПСБО 7 є обов’язковими для виконання всіма юридичними особами, то Методичні рекомендації в цих питаннях не повинні виконуватися фермерськими господарствами.

Обов’язковим є подання бухгалтерської (фінансової) звітності фермерськими господарствами на адресу і в строки, встановлені постановою N 419 (419−2000;п).

До регістрів простої форми бухгалтерського обліку, які застосовуються в селянських (фермерських) господарствах відносяться: «Опис майна» (складається лише один раз, коли утворюється фермерське господарство), «Книга обліку доходів та витрат», «Відомість обліку основних засобів, тварин та птиці», «Відомість обліку розрахунків» .

Основним регістром за простою формою обліку є Книга обліку доходів та витрат, в якій ведеться реєстрація даних первинних документів за видами доходів та витрат з метою визначення результатів господарювання. Доходи визнаються згідно з ПСБО 3.

До складу доходів включається виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інші доходи, які мають місце у фермерському господарстві. Витрати визначаються та накопичуються за елементами відповідно до ПСБО 16. Ведення Книги обліку доходів і витрат не вимагає спеціальної підготовки, вона зрозуміла в використанні. За даними записів у Книзі можна отримати відомості про господарську діяльність, скласти декларацію про доходи та про ПДВ при потребі, баланс та звіт про фінансові результати.

Відповідно до ПСБО 25 установлено зміст і форму фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (ф. N 1-м) та Звіту про фінансові результати (ф. N 2-м), а також установлено порядок заповнення статей балансу та фінансового звіту.

Спрощена форма бухгалтерського обліку ведеться господарствами з середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період до 10 осіб включно, крім членів сім'ї, і обсягом виручки за рік, що не перевищує 500 тис. грн.

Бухгалтерський облік спрощеної форми ведеться в Журналі реєстрації господарських операцій. Господарські операції в Журналі відображаються з дотриманням принципу подвійного запису.

Правильність записів у Журналі перевіряється шляхом співставлення підсумків операцій за звітний період, відображених у графах Журналу. Підсумки в Журналі повинні бути однаковими. Майновий стан господарства фермер визначає, за потребою, на підставі даних Журналу та відомостей шляхом складання бухгалтерського балансу. Фінансовий звіт при спрощеній формі бухгалтерського обліку складається відповідно до ПБО 25, тобто в складі Балансу та Звіту про фінансові результати.

У такому фермерському господарстві складається розрахунково-платіжна відомість, відомість обліку основних засобів, тварин і птиці. Фермерські господарства, які відповідають статусу малих підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період від 10 до 50 осіб та обсягом виручки від реалізації від 500 тис. грн. до 2,5 млн. грн., ведуть бухгалтерський облік за спрощеним Планом рахунків і складають фінансову звітність відповідно до ПСБО 25. Форма бухгалтерського обліку як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них, обирається фермерським господарством самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей діяльності.

Основними регістрами бухгалтерського обліку є книги, відомості, журнали тощо. Методичні рекомендації щодо їх застосування спрямовано на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та факти фінансово-господарської діяльності юридичних осіб (фермерських господарств), на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов’язань, доходів, витрат, фінансових результатів.

Всі інші фермерські (селянські) господарства ведуть облік за Планом рахунків. При цьому можуть використовуватись різні форми обліку: журнальна, журнально-ордерна з використанням ручної чи комп’ютерної технології обробки даних.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку базується на застосуванні журналів-ордерів і відомостей аналітичного обліку, які є основними обліковими регістрами та основою обліку, охоплюють увесь процес господарської діяльності. Кожний регістр виконує певну функцію, а всі регістри тісно пов’язані між собою. За назвою основного облікового регістру названо і саму форму обліку.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. № 356 на виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів затверджені Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.

Основними обліковими регістрами за журнально-ордерною формою є журнали, відомості аналітичного обліку та Головна книга. Кожен із цих регістрів є своєрідним нагромаджуваним регістром, в якому накопичуються певні господарські операції у передбачених розрізах (за рахунками, статтями витрат тощо).

Усі журнали-ордери мають контрольно-шахову форму і побудовані за кредитовим принципом, тобто рахунок, до якого ведеться даний журнал-ордер, кредитується із зазначенням в окремих графах рахунків, що дебетуються в кореспонденції з ним.

У разі застосування журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку меморіальних ордерів не складають і реєстраційного журналу не ведуть, а кореспондуючі рахунки зазначають безпосередньо на самих документах. Господарські операції записують безпосередньо до відповідного журналу у хронологічному порядку в міру надходження виправдних документів. Якщо за операціями є значна кількість документів, їхні дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім до відповідних журналів-ордерів. Підсумки журналів-ордерів переносяться до Головної книги, побудованої на відміну від журналів-ордерів за дебетовою ознакою, в якій знаходяться кінцеві залишки за всіма рахунками, необхідні для складання балансу за звітний період.

Журнально-ордерна форма є оптимальною паперовою формою обліку.

Сучасна комп’ютерна (автоматизована) форма бухгалтерського обліку базується на комплексному використанні персональних комп’ютерів та обчислювальних мереж. Практичне її застосування залежить від набору технічних засобів і вибору організаційних форм їх використання.

У разі запровадження автоматизованої (комп'ютерної) форми бухгалтерського обліку здійснюється інтеграція обліку на підставі одноразового введення і багаторазового використання первинної інформації, а також програмне групування дебетових і кредитових оборотів на рахунках на підставі принципу подвійного запису; проводиться автоматизація логічних операцій бухгалтерського обліку; розв’язуються задачі бухгалтерського обліку у двох режимах — регламентному і запитовому (діалоговому); вихідну інформацію одержують у вигляді машинограм (друкованих облікових регістрів) і відеограм, а також є можливість розшифровки результативних показників за запитами користувачів.

Впровадження в обліковий процес комп’ютерної техніки зумовило заміну паперових носіїв інформації технічними з наданням їм відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» юридичної сили.

Висновок Як відомо, Україна є великою аграрною державою. В наш час економічних перетворень і реформ розвиток сільського господарства є одним з першочергових завдань молодої держави. Головна мета — перейти від державного монополізму в сільському господарстві до колективного і приватного виробництва. Одну з провідних ролей в цьому завданні відіграють селянські (фермерські) господарства.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Для створення селянського (фермерського) господарства необхідно дотримуватися певних умов.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на фермерське господарство розповсюджується обов’язкове ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності і самостійне обирання форми бухгалтерського обліку.

Організація обліку результатів діяльності в селянських (фермерських) господарствах має свої особливості, які зумовлені специфікою такої форми підприємницької діяльності як фермерське господарства та впливом особливостей процесу виробництва в сільському господарстві. Бухгалтерський облік у фермерському господарстві ведеться за однією з нижченаведених форм: проста форма обліку (без використання подвійного запису); спрощена форма обліку; форма обліку, яку застосовують суб'єкти малого підприємства; звичайна форма обліку, яку ведуть підприємства і організації, які відповідають статусу великих.

Рішення про застосування оптимального варіанта організації обліку для умов конкретного господарства повинно прийматися усвідомлено після аналізу можливостей застосування певної форм, інформаційних можливостей її регістрів (наприклад, синтетичних регістрів — Книги обліку доходів і витрат, журналу реєстрації господарських операцій та Журнал-Головної), їх основних переваг та недоліків.

Отже, в нашій державі створена достатня нормативна база для розвитку селянських (фермерських) господарств, які можна надіятись, в майбутньому складуть основу приватного сектора сільського господарства і піднесуть наше аграрне виробництво на рівень розвинутих держав Європи.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» //Відомості Верховної Ради — 1993р. № 32//.

2. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» ." «Відомості Верховної Ради — 1992р. № 32//.

3. Закон України «Про підприємництво» //Відомості Верховної Ради — 1991р. № 14//.

4. Закон України «Про власність» .//Відомості Верховної Ради — 1991р. № 20//.

5. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» .//Відомості Верховної Ради — 1992р. № 20//.

6. Буфатина И. Учет в производстве // Все о бухгалтерском учете. — 2001. — № 57. — С.4−17.

7. Бухгалтерський облік. Хрестоматія. Збірник систематизованого законодавства // Бухгалтерія. Бізнес. — № 52/2. — 2001. — 226 с.

8. Економіка і організація сільського господарства: Респ. міжвід.темат.наук.зб. Вип.88 Продуктивність і оплата праці в нових умовах господарювання. — К.: Урожай, 1992. — 104 с.

9. Закон України «Про підприємства в Україні» № 887-ХІІ від 27.03.91 р. // Голос України. — 1991. — № 86. — С.1−3.

10. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 11.05.99 р. № 1707-ІІІ.