Національна толерантність, національний ізоляціонізм та ксенофобія в Україні

Реферат на тему:

Національна толерантність, національний ізоляціонізм та ксенофобія в Україні.

Після утворення незалежних пострадянських держав пройшло досить багато часу для того, щоби від фіксації окремих фактів та спостережень, які характеризують різні аспекти суспільного життя, можна було переходити до узагальнень, що дозволяли би вирізнити основні тенденції соціальних змін, визначальних щодо особливостей соціальної трансформації.

Однією з найважливіших умов переходу від суспільств закритого типу (традиційно-общинних, тоталітарних тощо) до відкритого демократичного суспільства є перехід від ізоляціоністських принципів (територіальних, соціальних, ментальних) функціонування соціальної системи до принципів доступності та співробітництва (1).

Психологічне підгрунтя будь-якого соціального співробітництва складає певний рівень толерантності - терпимості щодо представників різних соціальних груп (у першу чергу расових, етнічних, національних), до яких індивідуум особисто не належить.

У контексті аналізу перспектив розвитку суспільства расова, етнічна та національна толерантність може розглядатися не лише у якості потенціалу підтримання миру та спокою у країні, але й як показник ступеню готовності масової свідомості населення до відкритості та співробітництва зі світовим співтовариством на засадах загальновизнаних демократичних принципів.

Емпіричний аналіз проблеми міжнаціональних відносин у контексті оцінки перспектив соціальних трансформацій потребує спеціальних методичних прийомів, які дозволяли би вимірювати рівень національної толерантності як глибинної психоемоційної основи міжнаціональної поведінки. Однією з таких методик є шкала «соціальної дистанції» Богардуса (2, 3, 4, 5).

Шкала соціальної дистанції Богардуса дозволяє вимірювати психологічну готовність до зближення або, навпаки, до відторгнення людей іншої національності, незалежно від їхніх особистісних якостей та особливостей. Відповідь респондента на запитання про те, у якості кого він згоден допустити представників іншої національності, дозволяє визначити соціальну дистанцію, що її людина хотіла би зберегти між собою та даною етнічною групою.

Якщо у відповідях на прямі запитання, пов" язані з національною толерантністю (наприклад, «Як ви ставитеся до представників іншої національності?») люди нерідко дають так звані «соціально прийнятні» відповіді, керуючись найбільшою мірою загальноприйнятими нормами, то показники національної дистанційованості дозволяють судити про приховані інтенції масової свідомості у сфері міжнаціональних відносин.

Технічно шкала соціальної дистанції побудована за кумулятивним принципом. Це означає, що позитивна відповідь щодо першої позиції («Згоден допустити у якості членів сім'ї) передбачає позитивні відповіді і щодо решти позицій („…у якості друзів, сусідів тощо“) за винятком останньої -» Взагалі не допускав би до країни". Вибір другої позиції («Допустив би у якості друзів») передбачає позитивні відповіді на наступні позиції та негативний — на першу («Допустив би у якості члена сім» ї) і т.ін. Кумулятивний характер шкали дає змогу обчислювати індекс (бал) соціальної дистанції відносно представників певної національності. Відповідь «Згоден допустити у якості члена сім» ї" - зараховується як 1 бал, «…у якості близьких друзів» — 2 бали, «…сусідів» 3 бали," …колег по роботі" - 4 бали, «…мешканців країни» — 5 балів," …відвідувачів країни (туристів) — 6 балів, «взагалі не допускав би до країни» — 7 балів. Середнє арифметичне індексу соціальної дистанції стосовно будь-якої соціальної групи є середнім показником ставлення даної групи до певної національності.

Вперше опис даної методики та перші результати було опубліковано Еморі Богардусом у 1925 році (3). Найбільш повні результати щодо дослідження національної толерантності населення США містяться у дослідженні 1956 року (4, 5). Результати опитування 2 053 мешканців США, проведеного у 1956 році за шкалою соціальної дистанції Богардуса, відносно 30 національностей надано у таблиці 1.

Таблиця 1.

" ІНДЕКС РАСОВОЇ* ДИСТАНЦІЇ" НАСЕЛЕННЯ США У 1956 РОЦІ ВІДНОСНО РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.

*-" Раса" у даному випадку, як зазначено у науковій праці, розглядається у широкому сенсі - як соціокультурна група" (5, с.382).

(У тезаурусі вітчизняної науки цьому терміну відповідає категорія «національність», яка розглядається у сенсі ширшому, аніж «етнічна група» .- Прим. автора).

В Україні шкалу соціальної дистанції Богардуса було уперше адаптовано та апробовано нами у 1990;1991 рр. у дослідженнях, проведених у Києві (6, 7, 8). У квітні 1992 року шкалу Богардуса вперше було застосовано у дослідженні психологічного стану населення України за репрезентативною для дорослого населення України вибіркою. Було опитано 1800 осіб старших від 18 років, які за статтю, віком, освітою, областю та типом поселення (містосело), репрезентативно представляли доросле населення України.

Отримані дані засвідчили, що соціально-психологічний базис демократичного розвитку на шляху до відкритого суспільства виявився не настільки благополучним, як це видавалося на перший погляд. Оскільки в Україні практично не було серйозних міжнаціональних конфліктів (на відміну від багатьох інших колишніх республік Радянського Союзу), можна було очікувати на досить позитивну картину у психологічних інтенціях міжнаціональних відносин. Однак результати дослідження продемонстрували, що, по-перше, населення України характеризується значно меншим рівнем толерантності відносно практично усіх національностей, аніж населення США (якщо інтегральний індекс національної дистанційованості у США у 1956 році становив 2,08 бали, то в Україні у 1992 році - 4,64 бали).

По-друге, аналіз структури національної дистанційованості (див. табл. 2) засвідчив, що ставлення населення України до представників різних національностей у 1992 році характеризувалося орієнтацією на національно-державну відокремленість: лише українці, росіяни, білоруси, діаспора та поляки за шкалою соціальної дистанції мали показники, значення яких становило менше від 4 балів, що свідчить про той чи інший ступінь толерантності (значення індексу соціальної дистанційованості менше від 4 балів «вказує» на готовність до більш чи менш близьких соціальних контактів — сімейних, дружніх, сусідських або виробничих).

Стосовно деяких національностей значення індексу національної дистанційованості переважає позначку 5 балів, яка свідчить про те, що більшість населення не бажає, аби представники цієї національності вважалися громадянами України. Перелік національностей, які потрапили до числа тих, кого мають за відторгнених найбільшою мірою (кримські татари, грузини, араби, цигани), дозволяв припустити, що причиною такого відторгнення виступає зв" язок у свідомості населення України цих національностей із загрозою міжнаціональних сутичок (9, 12).

Більшість національностей характеризувалося значеннями від 4 до 5 балів, змістове значення яких можна інтерпретувати наступним чином — «Нехай живуть в Україні, проте мені не хотілось би вступати з ними у безпосередні контакти». Цей феномен був схарактеризований нами як «східнослов» янська відокремленість". Результати факторного аналізу стверджували, що у масовій міжнаціональній свідомості у 1992 році домінуючим виявився фактор «східнослов» янської відокремленості" (12).

І нарешті, кореляційний аналіз показав, що прояви нетолерантності (неприйнятності) стосовно будь-якої конкретної національності є окремим випадком прояву загальної національної ксенофобії (недовіра та підозріливість щодо усіх «чужих»). Отже, якщо хто-небудь нетолерантно ставиться до будь-якої конкретної національності, можна з великою долею впевненості вважати, що він нетолерантно ставитиметься і до інших народностей, тих, кого він не зараховує до «своїх» .

З 1994 року дану методику включено до щорічного моніторингу Інституту соціології НАНУ. Моніторинг показників національної дистанційованості дозволяє відстежувати характер та спрямованість змін у інтенціях міжнаціональних відносин: чи розвивається у нації схильність до міжнаціональної інтеграції, чи навпаки, — набуває розвитку ксенофобія та ухил до національного ізоляціонізму.

Результати моніторингу наведено у таблиці 2. Перелік, наданий респондентам у квітні 1992 року, містив 17 національностей: титульна нація — українці, найчисленніші національні меншини України (росіяни, білоруси, євреї, кримські татари), ряд національностей республік колишнього СРСР, представники країн Східної Європи та Заходу, Азії та Африки, а також українці, які мешкають за кордоном (українська діаспора). У травні 1994 року список національностей зазнав деяких змін (з нього було виключено ряд національностей, моніторинг ставлення до яких не становив політичного інтересу, а тимчасом до списку було включено національності, які мешкають вздовж кордону України, точне вимірювання ставлення до них може становити практичний інтерес для прийняття тих чи інших політичних рішень: молдавани, серби, турки, словаки). У 2002 році цей список був певним чином розширений. У таблиці наведено індекси національної дистанційованості (середній бал за семибальною шкалою соціальної дистанції) стосовно представників кожної з національностейа також інтегральний індекс національної дистанційованості (ІІНД) — середнє значення щодо усіх національностей за винятком українців, росіян та української діаспори. Оскільки упродовж десяти років у списку національностей відбувалися зміни, то, з метою нівелювання можливого впливу цих змін, у таблиці наводиться індекс інтегральної дистанційованості за десятьма національностями, ставлення до яких оцінювалося в усіх дослідженнях моніторингу.

Таблиця 2.

Динаміка показників національної дистанційностінаселення України від різних національностей.

Результати моніторингувиявляють вкрай несприятливу тенденцію зростання як інтегрального показника національної дистанційованості, так і відчуженості населення України практично від усіх національностей, залучених до списку. За винятком українців, росіян та білорусів практично усі національності виявляються «відсунутими» масовою свідомістю за позначку 5 балів — «вигнанці з країни». Знижується і самотолерантність: зростання дистанції щодо основних національностей, які мешкають в Україні (титульної нації - українців та найчисельніших меншин — росіян та білорусів).

Кого ж воліє бачити у якості жителів України більшість населення, а кого взагалі не допускали би до країни? Дані, наведені у таблиці 3, дозволяють побачити національну структуру України, а також зміни сукупного «митного менталітету» сучасних громадян України. Суттєво зменшується частка людей, які подумки (внутрішньо) допускають представників різних (практично усіх) національностей у якості громадян України і, відповідно, збільшується відсоток тих, хто взагалі не допускав би їх до країни.

Таблиця 3.

ДИНАМІКА СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ДО ПРЕДСТАВНИКІВ РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, %.

Особливу увагу звертає на себе «стрибок», зафіксований у 2002 році, від національної толерантності та відокремленості до ізольованості та ксенофобії (див. табл. 4).

Таблиця 4.

ЗМІНА РІВНЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ.

Класифікація населення України за рівнем національної толерантності розрахована на засадах інтегрального індексу національної дистанційованості. До першої групи — толерантність — залучено тих людей, чий ІІНД не перевищує значення 4 балидруга група — відокремленість — включає осіб зі значенням ІІНД вищим від 4 балів, проте воно не перевищує 5 балів («Нехай живуть в Україні, та мені не хотілося би вступати з ними у безпосередні контакти»). Третій рівень толерантності включає в себе тих, чий ІІНД є вищим від 5 балів та не перевищує 6 балівцей рівень характеризується орієнтацією на ізольованість та інтерпретується як небажання бачити представників більшості національностей у якості громадян України, проте це не означає опору тому, аби вони навідували Україну у якості гостей та туристів. І нарешті, четвертий рівень — ксенофобія — характеризується небажанням взагалі допускати до країни представників більшості національностей.

З даних, наведених у таблиці 3, можна побачити, що питома вага толерантних громадян в Україні за десять років знизилася більш, ніж у три з половиною рази. До того ж варто підкреслити, що до цієї групи входять особи, які складають увесь діапазон толерантності: від 1 до 4 балів. За умови суворого розуміння категорії «толерантність», цю групу слід обмежити тими людьми, хто, маючи досить низький показник національної дистанційованості, при цьому не називає жодну з національностей у якості тих, кого він взагалі «не допускав би до України». Питома вага таких громадян становить 7,7% (рівень «безумовної толернатності») — а 2,2%, маючи в цілому низький показник ІІНД, все ж таки вказують національності (від 1 до 8), представників яких вони не допускали би до України (рівень «обмеженої толерантності»).

Найчисленнішу групу (практично половину населення — 48%) нині складають громадяни з ізоляціоністськими установками щодо міжнаціональних відносин. Питома вага цієї категорії населення з 1992 року зросла з 33% до 48%.

Особливу тривогу викликає розростання ксенофобічних установок: чисельність групи ксенофобів за десять років зросла більш ніж у чотири рази.

На рівень національної толерантності практично не впливають такі соціально-демографічні фактори, як стать, вік, національність, сімейний стан та гетерогенність сім" ї, рівень доходу та самооцінка матеріального статусу сім" ї, економічний статус підприємства (державнеприватне). Незначний вплив справляють такі характеристики, як рівень освіти, професійний рід занять, мова спілкування, тип населеного пункту (містосело). Хоча у цих групах і зафіксовано невеликі відмінності, проте вони не є принциповими, оскільки навіть у найбільш «благополучних» групах інтегральний індекс національної дистанційованості перевищує позначку 5 балів. Підвищення рівня ізоляціонізму та ксенофобії є феноменом, що охоплює усе населення України. Не впливає на рівень національної дистанційованості також і життєвий досвід, такий як зіткнення з випадками дискримінації на національному грунті або досвід роботи за кордоном.

Аналіз особливостей національної толерантності дозволив виявити певні парадокси національної самосвідомості у цій галузі. Так, наприклад, у відповіді на пряме запитання: «ЯКИМ Є ВАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЛЮДЕЙ НЕ ВАШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ?» близько чверті населення (24,7%) вказали «Радше позитивне», 6,5% відзначили відповідь «Радше негативне», а більшість (68,4%) дали відповідь «Нейтральне». Яким же змістом сповнена ця самооцінка свого ставлення до людей інших національностей? (Саме такого роду прямі формулювання найчастіше фігурують у соціологічних опитуваннях). Що ж стоїть, наприклад, за відповіддю — «Позитивне ставлення»? З тих людей, хто оцінив своє ставлення до осіб іншої національності як «Позитивне», багато хто не допускав би цих осіб іншої національності до України взагалі (або допускали би лише у якості туристів). Так, азербайджанців не допускали би до України 28% «тих, хто позитивно ставиться до осіб іншої національності» (у якості туристів — 44%) — американців -16% (і 50% - відповідно) — арабів -38% (46%) — афганців — 43% (41%) — білорусів — 7% (22%) — грузинів -17% (24%) — євреїв — 14% (29%) — китайців — 21% (55%) — кримських татар — 21% (31%) — молдаван — 14% (36%) — негрів — 25% (52%) — німців -12% (45%) — поляків — 8% (42%) — росіян — 4% (14%) — румунів — 14% (49%) — словаків -10% (47%) — турків — 24% (56%) — угорців — 11% (52%) — українців -1% (5%) — українців діаспори — 3% (16%) — циган -37% (31%) — чехів — 11% (50%) — чеченців — 52% (34%). Спробуйте визначити, до людей яких національностей населення України ставиться добре…

Програмою моніторингу було передбачено показник громадянської ідентифікації, який визначався відповіддю на запитання:" КИМ ВИ СЕБЕ У ПЕРШУ ЧЕРГУ ВВАЖАЄТЕ?" Залежно від відповіді на дане запитання нами було проведено наступну класифікацію населення залежно від типу громадянської ідентифікації: «Регіоналісти» — ті, хто відчуває себе «Мешканцем свого села, району чи міста», а також «Мешканцем регіону (області або кількох областей)» — «Громадяни» -ті, хто відчуває себе «громадянином України» — «Націоналісти» — ті, хто відчуває себе «представником свого етносу, нації» — «Ностальгісти» — ті, хто відчуває себе «громадянином колишнього Радянського Союзу» та «Космополіти» — ті, хто відчуває себе «громадянином Європи» або «громадянином світу». Дані розподілу населення України за типом громадянської ідентифікації наведено у таблиці 5.

Таблиця 5.

РОЗПОДІЛ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ТИПОМ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

Аналіз особливостей національної толерантності у людей з різним типом громадянської ідентифікації показав дуже своєрідне бачення оточуючого соціально-національного середовища своєї ідентичності.

Так, наприклад, «Ностальгісти», які відчувають себе «громадянами колишнього Радянського Союзу» (виховані у дусі «пролетарського інтернаціоналізму»), не хотіли би бачити у якості жителів України багатьох представників колишніх радянських республік: 35% з їхнього числа взагалі не допускали би до України азербайджанців (43% - допускали би тільки у якості туристів) — білорусів — 5% (і 22% - відповідно) — грузинів — 23% (41%) — євреїв — 16% (30%) — кримських татар — 34% (29%) — молдаван — 20% (37%) — росіян — 3% (7%) — чеченців -65% (28%).

" Космополіти", у свою чергу, як громадяни Європи та світу також допускали би до України не усіх. Американців не допускали би до України 12% космополітів, а допускали би тільки у якості туристів — 48%- євреїв — 20% (і 24% відповідно) — китайців — 37% (37%) — негрів — 25% (41%) — німців -17% (31%) — турків — 37% (32%) — чеченців — 63%(25%) і т.ін. і т. п. Приблизно така ж сама картина виходить і при найближчому розгляді тієї частини населення України, яка позитивно ставиться до вступу України до Європейського Союзу, НАТО та МВФ.

ВИСНОВКИ.

· Методика «Шкала соціальної дистанції Богардуса» дозволяє віднаходити та вимірювати приховані інтенції у сфері взаємовідносин, зокрема, міжнаціональних відносин. Як правило, у соціологічних дослідженнях прямі запитання інструментарію у сферах, контрольованих юридичними, соціальними та моральними нормами, призводять до ефекту «вуалювання». Відповідаючи на оцінні запитання, респонденти часто віддають перевагу або «соціально прийнятним» відповідям, або «втечі» за нейтральні формулювання.

· Застосування даної методики дозволило отримати досить несподівані («скандальні» з точки зору гуманістичної моралі) дані. За умов зовнішнього благополуччя у галузі міжнаціональних відносин (відсутність міжнаціональних конфліктів та розповсюдженості відповідної ідеології та пропаганди) в Україні відбувається зростання у масовій свідомості населення інтенцій національної ізольованості та ксенофобії. Якщо з 1992 року по 2001 рік відбувалося поступове збільшення уявної соціальної дистанції між «собою» та іншими національностями, то у 2002 році зафіксовано «великий стрибок» у бік національного ізоляціонізму та ксенофобії.

· Якщо основною домінантою масової свідомості у сфері міжнаціональних відносин десять років тому був фактор «східнослов» янської відокремленості" (відчуженість у думках від особистих та професійно-ділових контактів з особами більшості «інших «національностей), то у 2002 році головною домінантою стає фактор «відторгнення» («вигнання» у думках представників «інших» національностей поза «державний кордон»).

· Переважання ізоляціоністських та ксенофобічних установок нині є характерним для усіх соціальних груп та верств населення. Іншими словами, підвищення рівня ізоляціонізму та ксенофобії є феноменом, який охоплює усе населення України.

· Національна самосвідомість населення України нині характеризується парадоксальними особливостями, викликаними «векторною різноспрямованістю орієнтацій». У підсумку, люди, орієнтовані на повернення колишньої соціально-державної системи, — на відбудову Радянського Союзу, — не хотіли би бачити у своїй країні більшість національностей, які свого часу у ньому проживали. Ті, хто орієнтований на інтеграцію до світового та європейського співтовариства, відкидає контакти з національними представниками цього співтовариства і т. п.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ Для отримання відповідей на закономірні запитання: «Чому? У чому полягають основні причини даної тенденції?» та «Що з цього може постати?» необхідний подальший аналіз та методи дослідження, більш глибокі, аніж масові опитування. Автору не видається за доцільне виносити на публічне обговорення виниклі гіпотези без додаткової перевірки та аналізу.

Єдине, що хотілось би підкреслити у додатку до настільки скандальних та делікатних, на мій погляд, даних, це — достовірність наданої інформації. Після отримання перших результатів опитування 2002 року нами було здійснено грунтовну перевірку якості роботи щодо усіх етапів емпіричного дослідження: збір інформації (перевірялася якість заповнення усіх анкетних бланків, звіти інтерв" юерів), введення інформаціїпровадилася статистична перевірка усталеності даних (шляхом розщеплення масиву). Проведена перевірка дозволила дійти висновку про достовірність отриманих даних. Пояснення виявлених тенденцій — завдання подальшої роботи.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Поппер К. Открытое общество и его враги. М.: Культурная инициатива, 1992. Т 1, 2.

2. Park R.E. The Concept of Social Distance // J. of Applied Sociology. -1924. Vol.8. P.339−344.

3. Bogardus E. S/ Measuring Social Distance.// J. of Applied Sociology. — 1925. Vol.9.-P. 299−308.

4. Bogardus E.S. Social Distance // Yellow Springs, OH: Antioch, 1959.

5. Bogardus’s Social Distance Scale Handbook of Research Desigh and Social Measurement.//Ed. Miller D.C. -1991/-P. 378−382.

6. Панина Н. В. Как мы относимся к другим национальностям?//Украинский обозреватель, № 1, 1992.

7. Golovakha E., Panina N. Inter-Ethnic relations and Ethnic Tolerance in Ukraine.// «Jews and Jewish Topics in the Soviet Union and Eastern Europe», Jerusalem. — 1991. V.14. P. 27 — 30.

8. Головаха Е. И., Панина Н. В., Чурилов Н. Н. Киев 1990 — 1991: Социологические репортажи.- Киев: Наукова думка, 1992. — 129 с.

9. Панина Н. В. Проблемы национальной толерантности в Украине// Украинский вестник агентства «Postfactum». — 1993. № 4. С.13−16.

10. Golovakha E., Panina N. The Development of a Democratic Political Identity in Contemporary Ukranian Political Culture./ R. Farnen (Ed.) Nationalizm, Ethnicity, and Identity. Cross-national and Comparative Perspectives. — New Brunswick, NJ: Transaction Publ., 1994. P.403−425.

11. Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие. История, теория и современная практика. — Киев:" Абрис", 1994. — 168 с.

12. Panina N. Interethnic Relations and Conflict In Ukraine.// K. Zetberg, S. De Spigeleige (Eds.) Post-Soviet Puzzles. Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1995. Vol.4. 2 a.л. Panina N., Golovakha E. Tendencies in the Development of Ukranian Society (1994 — 1998). Sociological Indicators (Tables, Illustrations and Commentaries). — Kyiv, Institute of Sociology, 1999. 163 p.