Соціологія культури

Культура — виключно багатоаспектний поняття. Цей науковий термін виник у Стародавньому Римі, де слово «cultura» означало обробіток землі, виховання, освіту. Зайшов у повсякденну людську мова, під час частого вживання це слово втратило свій початковий зміст і стало позначати найрізноманітніші боку людської поведінки, і навіть види деятельности.

Тож ми говоримо, що людина культурний, коли він володіє іноземними мовами, чемний оперування іншими чи правильно користується ножем і виделкою. Однак відомо, що представники примітивних племен найчастіше їдять з ножа, кажуть, використовуючи трохи більше чотирьох десятків слів, і тих щонайменше мають свою культуру, наприклад звичаї, традиції, і навіть примітивне мистецтво. Найчастіше повсякденному, узвичаєному значенні культура тлумачать як мистецька й піднесена сторона життєдіяльності людей, куди входять передусім мистецтво освіту. Вочевидь, що у звичному, повсякденному розумінні є кілька різних значень слова «культура», що пропагують як елементи поведінки, і боку діяльності человека.

Багатозначності культури з погляду здоровим глуздом породила численні складності, пов’язані із великим науковим визначенням цього складного поняття. У різних галузях наукової діяльності було сформульовано більш 250 визначень культури, у яких намагаються охопити всю область дії цього соціального феномена. Найбільш вдале визначення поняття «культура», очевидно, дано англійським етнографом Э. Тейлором в 1871 р.: «Культура … це складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та інші спроможністю і звички, об'єкти, куплені і що досягаються людиною як членом суспільства». Якщо додати до цього матеріалізовані знання, вірування й уміння, оточуючі нашій вигляді будинків, творів мистецтва, книжок, культових предметів і предметів повсякденного побуту, стає очевидним, що культура — усе це, вироблене, соціально засвоюється і поділяється членами общества.

У цьому треба сказати, що зовсім не всякий матеріальний чи духовний продукт, створений людьми, охоплюють поняттям «культура». Такий продукт, щоб стати визнаною частиною культури, має бути прийнятий членами суспільства чи його частиною суспільства і закріплено, матеріалізований у свідомості. Засвоєний таким чином продукт може бути іншим, наступних поколінь. Виходячи з цього кожен індивід розглядає культури як частку своєї соціального спадщини, як традицію, передану йому предками. Разом про те може сам впливати для культури й за необхідності зробити зміни, які у своє чергу стануть частиною спадщини нащадків, якщо виявляться позитивними і буде прийнято наступними поколениями.

Усі соціальне спадщина можна як синтез матеріальну годі й нематеріальної культур. Нематеріальна культура включає у собі слова, використовувані людьми, ідеї, звички, звичаї вірування, які люди створюють, та був підтримують. Матеріальна культуру складають з вироблених людиною предметів: інструментів, меблів, автомобілів, будинків та інших фізичних субстанцій, котрі змінюються і використовуються людьми. Порівнюючи обидві ці виду культури між собою, можна зробити висновок, що матеріальна культура має як результат нематеріальної культури та може бути створена без неї. Іншими словами, незруйнована нематеріальна культура дозволяє досить легко відновити культуру матеріальну. З іншого боку, піраміди Стародавнього Єгипту не відновлювалися, але з тих щонайменше служать предметом матеріальної культури, оскільки збереглися певні елементи нематеріальної культури: метод їхні будівлі, які дійшли до нас знання духовне цінностях, що спонукали фараонів будувати такі споруди. Разом про те цінності зниклої нематеріальної культури втратили для нинішніх поколінь своє культурне значення. Тому ми називаємо піраміди Давнього Єгипту монументами мертвої культури, яка втратила актуальність свого нематеріального содержания.

Зазвичай культуру пов’язують із певним суспільством, нацією чи соціальною групою. Кажуть, наприклад, про російської, французької, іспанської культурах, культуру міста, чи села, маючи на увазі, що у кожному суспільстві існує специфічна, яка від інших система взаємозалежних норм, звичаїв, вірувань та матеріальних цінностей, поділюваних більшістю членів товариства, яка від інших систем подібного роду. Внутрішні соціальні зв’язку й незалежність суспільства, котра зв’язує назв індивідів, є каркасом культури, її основою і від зовнішнього впливу. Без суспільства як створення єдиного цілого культура стає не міг би розвиватися, оскільки з її допомогою закріплюються однакові культурні зразки та його відділення від домінуючого впливу інших культурних систем. Але кордону культури та суспільства не ідентичні. Наприклад, римське право є основою правових систем суспільства (отже, і елементом культури) як Франції, і Німеччини, хоча й різні соціокультурні спільності. У той самий час кожне одиничне товариство може зажадати містити різні культури, значною мірою відмінні друг від друга.

Отже, потрібно зробити висновок у тому, що, з одного боку, культура кожного окремого суспільства необов’язково повинна розділятися усіма її членами, з другого — деякі її культурні зразки поширюються поза межі нашого суспільства та може бути прийнятий у кількох обществах.

Культура сучасного суспільства включає у собі безліч культурних комплексів, які можна взаємопов'язані (наприклад, культурні комплекси діяльності з управлінню людьми, зі створення матеріальних благ) чи достатньо ізольовані (наприклад, вирощування квітів чи колекціонування жодних предметов).

Кожне суспільство має деяку сукупність культурних зразків, затверджені і поділяються усіма членами суспільства. Цю сукупність прийнято називати домінуючою чи загальної культурою. У той самий час суспільство включає деякі групи людей, які розвивають певні культурні комплекси, не розділяються усіма членами цього товариства. Іммігрантські групи, наприклад, розвивають змішану культуру, що складається з культурних комплексів країни, де вони живуть нині, і культурних комплексів, узвичаєних їх попередньому місці жительства.

Кожна з груп людей, що стоять різними економічних щаблях в процесі розподілу громадської продукту, зазвичай розвиває способи поведінки, що різнять його від решти суспільства, і навіть свою культуру. Юнацтво має власний специфічний стиль поведінки, що виражається у одязі, у певному мові спілкування, який дорослі який завжди можуть зрозуміти, в такий спосіб створюється молодіжна культура. Молодь шукає в культурі як эмоционально-нравственное, а й розважальне зміст. Рок-культура та інші прояви масової культури витісняють цінності, мають вихід на глибокий інтелектуальний рівень особистості. Пошук эмоционально-нравственного і розважального вмісту у процесі самореалізації супроводжується явищами групового стереотипу, і поведінки. У тому основі лежить прагнення ідентифікації з однолітками, зі своїми групою — і протиставлення себе дорослим, своїх чужим, яких ставляться де й викладачі, і батьки. Молодих людей США бути схожими інших, та заодно, самі того і не підозрюючи, виявляються однаковими у своїй групі, компанії, втрачають індивідуальність, особистісну неповторність. Прикладом групового стереотипу є мода із повною відсутністю індивідуальності - книжки, музичні інструменти, стародавня меблі, ікони та інше, що розвиваються через престижності, але з використовуються за призначенням, є предметами, задовольняючими духовні потреби й інтереси особистості. Найяскравіше групові стереотипи виявляється у неформальних молодіжних об'єднаннях. Їх згуртовує страх самотності й відчуженості ровесників, викривлене уявлення щодо дружбі, товаристві, преобертове до тями натовпу. Мода й різні символи стають знаками прилученості до своїх, ніж почуватися другосортним, отверженным.

Отже, самореалізацію молоді характеризує прагнення эмоционально-нравственному самоствердження поруч із пошуками розважального забезпечення і під впливом групових стереотипних відносин, інтересів, установок, ціннісних ориентаций.

Всі ці та інші характеристики дозволяють розглядати молодіжну культури як явище субкультури. Вона відрізняється від офіційної культури та багатьох інших субкультур знаннями, цілями і цінностями, судженнями і оцінками, мораллю та вподобаннями, жаргоном і манерою поведінки. Молодь як соціальна спільність досить однорідна, має подібні позиції і настрої, загальні символи, смаки. Цінності, які, зазвичай, виявляється у сфері дозвілля і зачіпають трудових і сімейних відносин. Це своєрідна культурна автономія, яка формує внутрішній світ личности.

Які ж особливості характеризують молодіжну субкультуру загалом? Одну з цих особливостей вчені характеризують як відчуження від «старшого покоління, її культурні цінностей, ідеалів, зразків. Виникло він сьогодні й виглядає як відсутність сенсу життя. У цьому тлі очевидніше молодіжна субкультура перетворюється на контркультуру відносини із своїми ідеалами, модою, розумом і мистецтвом. У масовій свідомості сприйняття молодіжної субкультури часто має негативного характеру, коли більшість молоді - це зовсім металісти, екстремісти, рекетири і др.

Особливості молодіжної культури можна з матеріалів і різних досліджень дозвілля. Дозвілля дедалі більше основний сферою життєдіяльності молоді. Справжня життя нею починається за порогом школи, технікуму, вузу. Молодь іде у дозвілля як і захисний панцир, де вона по-справжньому вільна. Основними елементами дозвілля є: відпочинок, активна фізична діяльність, розвага, самоосвіта, творчість. Найповніше реалізуються комунікативна, естетична, емоційна, пізнавальна, розважальна функції культури та досуга.

Важливою особливістю молодіжної культури є переважання споживання над творчістю. Роль споживання розвитку культури особистості значна, проте по-справжньому долучення до культурних цінностей відбувається лише активної, самостійної діяльності. А результати дослідження свідчать, споживання молоддю культурних цінностей перебуває в місці серед занять дозвілля, а творча діяльність — тільки десятому навіть студентов.

Кожен соціальна інституція прагне створити, й впровадити поведінкові зразки, які від подібних зразків інших інституцій. Це виявляється у існуванні таких систем комплексів, як «культура підприємства», «культура школи», «культура управління». Усі вони має свою специфіку та належить відповідно щодо інститутів виробництва, освіти, освіти, та управління. Такі терміни як «армійська життя», «богема», «життя комуналці», відбивають картину культурних особливостей, різних типів соціальних взаємодій. Такі культурні зразки, тісно пов’язані із загальною, домінуючою культурою й те водночас які від неї, називаються субкультурами.

Субкультурные розбіжності у суспільстві визначаються національністю, родом занять, регіоном, підлогою, віком, соціальнокласовими і багатьма іншими відмінностями для людей. У літературі, в художні твори можна знайти чимало прикладів описи взаємодії і швидкість зіткнення субкультур, але серйозних дослідників по цього питання взагалі обмаль. Тим більше що вивчення субкультур дуже важливо, оскільки кожне суспільство має просто загальний вигляд культури, але досить строкату мозаїку з по-різному взаємодіючих субкультур. Життя індивіда протікає головним чином певної субкультури. Іммігрант може жити у основному всередині іммігрантською субкультури, а дружина військового — в військової зоні. Вона може мати мало контактів із цивільними особами чи їх цінностями. Діти проходять за кілька вікових культур, часто засмучуючи мати, яка оперує цінностями інший вікової субкультуры.

З низки соціальних, політичних чи економічних обставин субкультура може культивувати зразки поведінки, протилежні домінуючою культурі. Соціологи вважають, термін контркультура належить до субкультурам тих груп, що від домінуючих зразків, а й кидають їм виклик. Зграя бандитів, наприклад, не позбавлена стандартів поведінки й моральних норм; навпаки, вона не має яскраво виражені стандарти норми, але зовсім протилежні загальним, загальновизнаних норм цього товариства. Субкультура бандитської зграї вступає в конфлікт за культурою суспільства. Група бандитів навчає молодь такий культурі, яка зараз переживає опозиції домінуючою; звідси виникає можливість подальшого поширення контркультури. Особливо показовим було протиставлення культурних цінностей суспільства субкультури рухається хіпі, популярному в 60−70-ті роки у країнах. Хиппи проповідували культуру, у якій працю представляється небажаним, а стриманість — непотрібної і яка обмежує свободу праведністю, патріотизм зізнавався ненормальністю, прагнення придбання матеріальних благ — недостойностью.

Отже, існували зразки поведінки, повністю протилежні основним моральним нормам, що у західні країни. Отже, якщо з допомогою субкультур індивід може різними шляхами сприйняти і реалізувати базисні цінності суспільства, то контркультура означає індивідуальний відмови від основних зразків культури суспільства. Частіше всього контркультура виникає й унаслідок невдалого прямування домінуючим культурним образцам.