Оптимізація технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

" Оптимізація технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю"

наркотичний речовина соціальний молодь

Вступ

Потреба в проваджені реабілітаційних програм є вкрай актуальним завданням сьогодення. Підтвердженням цьому є низка національних і державних програм, та Заходи АПН України щодо підтримки молоді на 2004 рік.

В останнє десятиріччя в Україні має місце стрімкий розвиток зловживання наркотичними речовинами серед підлітків та молоді. Про необхідність посилення протидії цьому у підлітковому та молодіжному середовищі, пошуків нових технологій роботи з наркозалежною молоддю свідчать, зокрема, Програма протидії розповсюдженню наркотичних засобів, психотропних речовині прекурсорів, та скорочення попиту на них (2001;2005 рр.), Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» від 04.12.1996 року № 1165, Комплексна програма залучення молоді до активної соціальної дії, підтримки волонтерського руху, розвитку мережі соціальних послуг для молоді «Молодь за майбутнє» на 2001 — 2005 роки, Важливість цієї проблеми для учнівської, зокрема шкільної молоді знайшла відображення в темах спеціального шкільного курсу «Охорона безпеки життєдіяльності».

Об'єкт дослідження: оптимізація технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю.

Предмет дослідження: технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю Мета дослідження — обґрунтувати теоретичні засади дослідження проблеми і здійснити емпіричне вивчення.

Для досягнення поставленої мети в ході дослідження вирішувались такі завдання:

1. Обґрунтувати технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю.

2. Вивчити нормативно-законодавчу базу технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю.

3. Проаналізувати досвід впровадження технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю у системі соціальних служб.

4. Вивчити досвід роботи Славутського міського центру для дітей, сім'ї та молоді.

5. Визначити перспективи удосконалення технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю.

Для вирішення поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел; узагальнення передового практичного досвіду; педагогічне спостереження; діагностика психічних станів і властивостей особистості; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.

Структура курсової:

Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (35 найменувань), 1 додаток. Обсяг основного тексту курсової становить 44 сторінок.

1. Теоретичні засади дослідження проблеми оптимізації технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

1.1 Оптимізація технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соціального простору — його технологізація. Соціальна технологізація — це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

Надання індивідуальної конфіденційної допомоги і супроводу дітям, які вже мають проблеми з небезпечними для здоров’я залежностями — завдання ще складніше, ніж ефективна соціально-профілактична робота з проблем наркоманії. Самостійно соціальний працівник здатний надавати такого роду кваліфіковану допомогу лише за умови отримання спеціальної підготовки, підтвердженої відповідним документом. В основному ж у цій діяльності соціальний працівник може виступати лише як посередник, організатор позитивних взаємин неповнолітнього, який має проблеми з наркотиками, із спеціалістами, котрі здатні надати йому кваліфіковану допомогу.

Поширеною формою соціальної роботи з підлітками є клубна робота. Вона активно використовується як з метою профілактики, так і соціальної реабілітації і корекції.

Клубна діяльність організовується на принципах добровільності об'єднання людей із спільними інтересами, а також самодіяльності і самоуправління, врахування вікових і соціо-культурних особливостей.

Привабливість клубного життя для дітей і підлітків визначається:

¦ ігровою формою засвоєння майбутніх соціальних ролей;

¦ різноманітною за характером діяльністю, котра дозволяє вирішувати проблему професійного самовизначення, самопізнання;

¦ можливістю задовольнити потреби в спілкуванні. На відміну від беззмістовного проведення часу на вулиці підлітки спілкуються в клубі на основі спільних корисних справ, захоплень, інтересів;

¦ гуманістично вибудованими порівняно з вуличними міжо-собистісними взаєминами (недопустиме є висміювання, приниження, фізична розправа над слабкими і т.ін.);

¦ розвинутим самоуправлінням, відносною автономією від дорослих.

З метою зниження дезадаптації неповнолітніх слід належну увагу приділяти соціально-педагогічній діяльності з підлітковими групами різної спрямованості, яка може реалізовуватися за декількома напрямами:

¦ використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою вирішення завдань педагогізації соціального сере;

довища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації чи корекції конкретної особистості; надання про-соціальним групам необхідної підтримки;

¦ ініціювання створення груп соціальної спрямованості, таких, як групи «Милосердя», молодіжних соціальних ініціатив, групи взаємодопомоги і взаємопідтримки; включення даних груп у систему соціально-педагогічної діяльності закладу, мікросоціуму;

¦ спільна робота з організаторами дитячого руху з переорієнтації асоціальних груп у просоціальні;

¦ спільна діяльність з психологами, педагогами з виведення окремих неповнолітніх із груп асоціальної спрямованості, переорієнтації їхніх установок і поведінки.

Для ефективної діяльності з переорієнтації асоціальних груп необхідно не лише знати особливості життєдіяльності даної групи, а й мати уявлення про причини появи такого роду груп. Спеціалісти вважають, що успішність даної роботи гарантована лише в тому випадку, коли практичні працівники будуть спрямовувати свої зусилля не на придавлен-ня і руйнування груп, а на викорінення причин та умов, що їх породжують. Разом з тим необхідно пам’ятати, що здійснити переведення всіх асоціальних груп в просоціальні - завдання нереальне. Деякі асоціальні групи, особливо криміногенні, необхідно руйнувати.

Підсумовуючи, слід зазначити, що технології соціально-моральної переорієнтації дезадаптованої особистості визначаються і розробляються з урахуванням індивідуально-психологічних, вікових і статевих особливостей, причин відхилень у поведійці і розвитку дитини. Головна мета соціального працівника у роботі з такими дітьми — пристосувати, адаптувати їх до соціуму, зробити так, щоб їхня поведінка не виходила за рамки соціальної норми, не перешкоджала встановленню гармонійних взаємин з оточуючими.

1.2 Нормативно-законодавча база технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

Потребує активізації і оперативно-розшукова діяльність органів Служби безпеки України на цьому напрямку. Так, лише кожна четверта кримінальна справа порушується за матеріалами оперативно-розшукових справ.

З огляду на вищезазначене, пропонується наступне.

Кабінету Міністрів України розробити:

— Закон України «Про профілактику поширення наркоманій» ;

— Проект закону України «Про національну політику в галузі наркологічної безпеки України» ;

— Проект доповнень до Закону України «Про рекламу» щодо заборони будь-яких рекламних послуг, товарів, предметів, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори або їх назви, зображення, логотипи тощо;

— Проект закону України «Про внесення змін до закону України „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів“ від 15 лютого 1995 року» у частині застосування статті 9. Використання об'єктів масового перебування громадян для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин;

— у передбаченому законом порядку увійти до Верховної Ради України із законодавчою ініціативою про внесення змін до Кримінального кодексу України, інших законодавчих актів щодо декриміналізації злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 309 КК України;

— разом зі Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством науки і освіти України, Міністерством охорони здоров’я України — Державну програму профілактики наркоманії серед населення України на 2007;2010 роки;

— з метою нейтралізації та протидії наркотичній злочинності в України розробити та затвердити Комплексну програму протидії контрабанді наркотиків через державний кордон України (за аналогією «Контрабанда СТОП»).

2. Емпіричне дослідження проблеми технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

2.1 Аналіз досвіду впровадження технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю у системі соціальних служб

Ми розглядаємо фактори, що активно впливають на поведінку, формування характеру підлітків, на їх залучення до наркотиків. До них відносяться сім'я, школа, відсутність знань про розвиток людини, про підлітковий період, про шкідливість наркотиків та інші. Матеріали статті базуються на даних соціологічних досліджень. 7]

Проблеми наркоманії і токсикоманії довгий час замовчувались і приховувались, що і створило умови для їх значного поширення серед молоді, особливо серед підлітків. Це явище стало справжньою загрозою для молодого покоління. У підлітків, які вживають наркотики, перш за все пошкоджується нервова система, може виникнути епілепсія, недоумкуватість. Грубі зміни, що призводять до інвалідності, наступають при наркоманії і токсикоманії катастрофічно швидко. Крім того, у стані одурманювання з порушенням свідомості підлітки втрачають контроль за кількістю наркотичної речовини, що часто призводить до смертельних отруєнь. Головна небезпека полягає в деградації особистості, що наступає в 10 — 20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а потім і зовсім її залишають. Повільно послаблюються і припиняються корисні соціальні зв’язки з однокласниками, колегами, друзями, виникають ускладнення в сім'ї, формуються егоїстичні риси характеру, брехливість, лицемірство, увага концентрується лише на власній особистості і проблемі придбання наркотиків. У липні 2010 року серед жителів міста Славута міський центр соціальної допомоги молоді провів соціально-психологічне дослідження «Молодь за здоровий спосіб життя». Було опитано 300 осіб віком від 13 до 18 років. Дані соціологічного дослідження показали, що найменший відсоток (0,5%) жителів, які спробували наркотик, припадає на 13 років. Проте в 14 років таких уже 20%; в 15 років — 26,9%. Потім йде невеличке зниження — у 16 років до 23,5% і у 17 років до 11,7%; у 18 років — лише 0,2%. Чому наркотики так ваблять до себе підлітків? 49,2% респондентів вказали на бажання відчути «кайф». Медики так описують стан наркомана. «Суб'єктивно наркомани відчувають цілий комплекс відчуттів, із яких основним є відчуття теплової хвилі, які інколи порівнюються з відчуттям оргазму… У наркомана в стані ейфорії з’являється бажання усамітнитися. Всілякі спроби зайнятися будь-чим безплідні… У стані ейфорії у людини пропадає відчуття часу… Інколи виникають слухові галюцинації… Наркоманам сняться неймовірніші „сни“, і їх власна думка, як вони розповідають, не бере ніякої участі у їх фантазіях».

А професор Карл Шрофф у своїй статті «Молодь і наркоманія» описує власний наркотичний експеримент: «Раптом я відчув, що в голові і у вухах сильно зашуміло. Здавалось ніби шумить кипляча вода. Одночасно все навколо засвітилось приємним світлом, яке, здавалось, просвічувало моє тіло і робило його прозорим. Свідомість проясніла, почуття загострились і перед очима швидко промайнули казкові видіння і картини» <4, c. 167>. Підлітки через наркотики втікають від гнітючої дійсності: жорстокості дорослих, байдужості, психічного і фізичного насилля, бідності, зневаги тощо. Фантастичний світ наркотичного оп’яніння на якусь мить відволікає їх від проблем, яких вони не можуть вирішити. [21]

Іншим вирішальним фактором, що впливає на прагнення підлітка спробувати наркотик є колектив. На питання: «Що штовхає до вживання наркотиків?» — 61,9% опитуваних вказали на компанію, а 40,2% - на цікавість. Саме друзі або знайомі, які вживають наркотики (46,6%), ввели респондента у світ наркоманії. Ще одним важливим фактором, що підштовхує неповнолітнього до наркотиків, є складні фізіологічні і психологічні процеси, які відбуваються в організмі підлітка і викликають у батьків і вчителів труднощі у спілкуванні з дітьми, непорозуміння, конфлікти. Так, 30% респондентів вказують на проблеми в сім'ї, 16,1% - на негаразди в навчальному закладі, а 23,1% - на бездіяльність. Для підліткового віку існує гостра потреба в самореалізації, в самоствердженні, в самовизначенні, а також прагнення не бути гіршим за інших і мати можливість проявляти себе. Психологічна особливість неповнолітнього така, що він не може довго залишатися в ізоляції і шукає товариство, де його зрозуміють, оцінять і приймуть як свого. Цю особливість необхідно враховувати батькам і вчителям, щоб вчасно підтримати підлітка і не виштовхнути його на вулицю.

Тривогу викликає той факт, що серед школярів, які спробували наркотики, більше дівчат (51,3%), ніж хлопців (48,7%). В одному з соціологічних досліджень автори несподівано вийшли на контингент дівчаток, у яких проглядалася протиправна установка. Вони відірвані від загальноприйнятих соціальних і моральних цінностей. У підлітків чоловічої статі значно більше проявляється установка на прихильність до цінностей. У дівчаток спостерігається відчуження від батьків, школи, більш висока індиферентність. Коли жінки попадають у злочинні групи, ці групи стають найбільш жорстокими і небезпечними, послідовно досягають своєї цілі. Дані іншого соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень протягом 1995 — 1998 років, підтверджують занепокоєння соціологів правопорушеннями неповнолітніх, особливо дівчаток. І це невипадково, бо несприйняття ними моральних норм і правил співжиття може бути досить довго прихованим від сторонніх очей. Поведінку таких дівчаток характеризують постійні конфлікти з членами сім'ї, класом, учителями, вихователями, крадіжки, відставання в навчанні, безладні статеві зв’язки, вживання спиртного, жорстокість тощо. На дівчаток більше, ніж на хлопчиків, впливають стосунки у сім'ї, спосіб життя батька і матері, родинні скандали, пияцтво батьків. Одним із найгірших вважається для них розпад сім'ї, який дівчинка сприймає дуже боляче: у неї виникає відчуття самотності, незахищеності, жагуче бажання, щоб хтось пожалів і допоміг. Результати досліджень психологів свідчать, що дівчата з відхиленнями у поведінці найчастіше виховувались у сім'ях, де батьки конфліктували між собою, вживали алкоголь. Дуже часто проблеми в сім'ях виштовхують дівчат на вулицю, а потім їх можна знайти в якомусь підвалі чи на квартирі-притоні.

Однією з важливих причин, які деформують свідомість і характер неповнолітніх, є стосунки з матір'ю. Це підтверджують дані соціологічних досліджень Українського науково-дослідного інституту проблем молоді. Вони показують, що певним різновидом жорстокого ставлення до дітей є психологічна жорстокість, що включає емоційну холодність, нехтування своїми батьківськими обов’язками. Серед опитаних виявилося, що 12 відсотків матерів були емоційно холодними зі своїми дітьми та 12 відсотків давали зрозуміти, що дитина є небажаною. Ці діти почувають себе досить нещасливими. У таких дітей поступово формуються суперечливі почуття до батьків, які можуть знайти крайній вияв ворожого ставлення до них, можуть сформувати дефекти характеру, морального розвитку. Після проведення факторного аналізу щодо оцінки якостей, що були властиві матері, було отримано після варімакс-ротації (метод, який зводить до мінімуму кількість ознак з високим навантаженням для даного фактору, що підвищує можливість інтерпретації фактору) 4 фактори (включають 61% дисперсії), які умовно можна показати наступним чином: 1-й фактор поєднує якості, що репрезентують доброзичливо-тепле ставлення («розуміла всі мої потреби» — 0,828, «тішилася мною» — 0,824, «хвалила мене» — 0,691, «часто говорила зі мною» — 0,804, «допомогала мені в усьому» — 0,766 тощо); 2-й фактор — свобода поведінки та вільного вибору («давала мені гуляти, скільки я хотіла» — 0,858, «дозволяла робити все, що мені подобається» — 0,679, «дозволяла мені вдягатися так, як я хотіла» — 0,586); 3-й фактор — надмірної опіки та контролю з боку матері («контролювала всі мої вчинки» — 0,723, «втручалася в усі мої справи» — 0,807, «любила мене повчати» — 0,781); 4-й фактор — жорстокого ставлення («була емоційно холодною зі мною» — 0,586, «давала мені зрозуміти, що я небажана» — 0,844, «намагалася мене узалежнити від себе» — 0,781). Цікаво, що фактор жорстокості до дитини вмістив у собі таку якість, як «прагнення узалежнити дитину від себе». Вірогідно, даний фактор пов’язаний із завищеними сімейними очікуваннями. Мати, покладаючи на дитину надто багато своїх надій, а іноді переносячи і свої нереалізовані мрії, усіма силами прагне успішної кар'єри для дитини. Коли ж очікування не здійснюються і мрії розбиваються, мати починає переносити свою злість на дитину, що виливається у жорстоке ставлення. Даний факт можна пояснити керуючись теорією «батьківського вкладу». Згідно з цією теорією, жорстоке ставленні до дітей — це свого роду гіпертрофована форма батьківського вкладу, незалежно в якій бік направлений вклад: чи це повна його відсутність, чи надмірний прояв. У даному випадку, коли мати намагається узалежнити дитину, вочевидь надмірний батьківський вклад, що порушує процес соціалізації та входження у доросле життя.

Для неблагополучних родин найбільш характерний саме авторитарний стиль виховання, який не потребує ні педагогічних, ні психологічних зусиль. Такі родини не відрізняються різноманітністю методів виховання через неусвідомлення значення цього процесу на становлення дитини, як правило, низький культурно-освітній рівень, консерватизм мислення, виховання і спілкування з дитиною зводиться до заборони і покарання, чого у благополучних родинах намагаються уникати. Діти отримують від батьків і від школи багато в чому ідеалізовану уяву про світ. Школяр бачить світ не стільки таким, яким він є, скільки таким, яким би він хотів його бачити. Школяр фіксує свою увагу в основною на всьому кращому, що зосереджено в оточуючих його людях. І ось тут можливі відхилення в психології дитини. Це може бути пов’язано з тим, що в навколишньому світі він не виявив того добра, до якого схильна його душа, яке він сам шукає в цьому світі. Дитина може озлобитися і навіть зненавидіти такий світ.

Раніше до наркотиків більше залучались діти із неповних або неблагополучних сімей. Дане соціологічне дослідження в місті Славута показало, що тенденція змінилась. Респондент виховується обома батьками — 67,5%, лише матір'ю — 24,9%, лише батьком — 1%. Матеріальний стан юних наркоманів також задовільний у 53,7% і незадовільний лише у 28,6%. Однією з важливих причин звернення підлітка до наркотиків, як свідчать наведені дані, є стан емоційного мікроклімату в сім'ях: задовільняє - 27%; не задовольняє - 18%; частково задовільняє - 35,2%; не відповіли — 19,5%. Сумарна цифра незадоволених емоційним мікрокліматом у сім'ї - 72,7% проти 27% задоволених говорить сама за себе. А саме батьківська сім'я створює для своєї дитини старт для подальшого життя, формує ідеал Добра або Зла в душі, закріплює позитивні або негативні риси характеру, добрі або погані звички і вчинки. Батьки є реальним ідеалом, і навіть якщо він негативний, то однаково зберігається на підсвідомому рівні і реалізується в особистому житті, у відношенні з найближчим оточенням. Все суцвіття негативного, що було у житті дитини, проявляється у вчинках, діях, відношеннях, характері дорослого. «Із затурканих і безвольних дітей, — писав А. С. Макаренко, — виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які протягом всього життя мстять за пригнічене дитинство». Невгамовна спрага любові підсвідомо переростає в комплекс, який з часом породжує небезпечну внутрішню потребу надавати болі силу удару.

Ставши дорослими, ці діти у відношенні з оточуючими більше будуть схильні до озлоблення, ніж до любові, до руйнування, ніж до творення. «Почуття неможна замінити ніякими матеріальними благами, — писав В. А. Сухомлинський, — ніяким, навіть найрозумнішим розпорядком або режимом. Крім гарного колективу, у дитини повинна бути найдорожча людина, для якої народження, розвиток, кожний крок духовного життя дитини — найвища радість». Таким чином, дані соціологічного дослідження підтверджують, що повна сім'я і задовільний матеріальний стан не завжди є основою для виховання духовних цінностей і радості життя.

Ми назвали лише деякі фактори, що активно впливають на наркотизацію підлітка. Але і вони красномовно свідчать про те, що підлітковий період, як найскладніший в розвитку особистості, ще достатньо не вивчений, не сприймається серйозно ні батьками, ні вчителями, ні іншими посадовими особами, відповідальними за повноцінну соціалізацію підростаючого покоління. Невігласом щодо самого себе виступає і сам підліток, який не знає, як пережити цей важкий для нього період. Так, незнання про шкоду наркотика призводить до легковажного відношення до нього. Лише 34,8% опитаних підлітків зазначили, що добре знають про вплив наркотиків на людину, а 36,3% респондентів знають лише дещо про їх шкідливість. Така ж ситуація і в питанні: «Чи призводить вживання „легких“ наркотиків до залежності?», 51,1% респондентів відповіли «так»; 23,2% - «ні»; 25,1% - «не знаю». Ну і, звичайно, наркотики можна легко придбати скрізь: на дискотеці - 32,1%; на вулиці - 28%; на вечірці - 22,5%; навіть в навчальному закладі - 14,5%, що також сприяє залученню неповнолітніх до вживання наркотиків.

Найважливішим і найпершим засобом попередження відхилень у поведінці неповнолітніх є рання профілактика правопорушень, наркотизації.

Спостереження показали, що будь-який наркотик може призвести до загибелі людини, її повної моральної і фізичної деградації. Дуже небезпечні генетичні наслідки, в результаті яких деградує наступне покоління. Щоб зрозуміти сутність явища і визначити шлях боротьби з ним, необхідно вивчити його особливості поширення і впливу на особистість. Лише всебічні знання про формування особистості підлітка, донесені до нього самого, до його батьків, вчителів і відповідальних осіб за дану категорію підростаючого покоління, може змінити статус його в суспільстві і створити здорову основу для їх повноцінного розвитку. Подружжя повинно досконало володіти знаннями про створення міцної сім'ї, про людину і особливості її розвитку, про виховання особистості, про кожний етап її формування. Батькам необхідно прищеплювати дітям такий погляд на життя, який дає можливість використовувати всі накопичені знання і на їх основі робити власний вибір. Наркоманію можна зупинити шляхом зміни відношень між людьми. Часто діти починають користуватися наркотиками лише для того, щоб кинути виклик страхові. З перших днів особистість потрібно привчати до того, що страх не може бути основою поведінки, що не потрібно приймати рішення, спираючись на почуття страху. Вибір повинен базуватися на знаннях, а не на експериментах над власним життям.

2.2 Досвід роботи на прикладі Славутського міського центру для дітей, сім'ї та молоді

І педагогам, і батькам, і всім дорослим, які оточують підлітка, слід зрозуміти, що головне у його становленні як особистості і вихованні — це первинна профілактика, попередження тих його помилок, наслідки яких потім виправляти буде значно важче.

Для досягнення цієї мети, батькам необхідно створити в сім'ї атмосферу взаємодовіри, щоб підліток не боявся і не соромився обговорити з рідними проблеми, які його турбують або лякають, які він не може вирішити самотужки. Наскільки високим буде рівень цієї довіри, настільки високими будуть і успіхи підлітка в навчанні та житті. Але в цьому нам необхідно було їх переконати, і підказати, як це слід зробити правильно, щоб не відштовхнути підлітка якоюсь нетактовністю або занадто великою вимогливістю. Налагодження таких стосунків — справа дуже делікатна. Для цього на своїх заняттях з батьками ми роз’яснюємо, нагадуємо речі, про які можна сказати, що вони є елементарними, але про які багато хто чомусь забуває.

Мова йде про необхідність і шляхи зміцнення сім'ї, про етапи, які долає підліток у своєму розвитку, про те, як стати його другом, а не тільки контролером, щоб його соціалізація здійснилась якнайкраще. Якщо ми, батьки, знаємо періодизацію розвитку людини, то можемо вчити свою дитину, розуміючи, що вона змінюється в кожний період свого розвитку, і найкращий шлях такого навчання — власний приклад. А як стати для своєї дитини прикладом для наслідування? Для цього ми обговорюємо з батьками тему: «Почни з себе». Згадуємо необхідні слова — самоаналіз, самовиховання. самореалізація, планування свого майбутнього, здоровий спосіб життя, його сенс. 28]

Досвід роботи Славутського міського центру для дітей, сім'ї та молоді переконав багатьох із нас у тому, що профілактика — це найкраща робота нарколога. Можна лікувати наркоманів, а можна убезпечити людину навіть від самої думки про наркотики — в цьому різниця. Найголовніше в такій роботі, разом з батьками і педагогами:

— Навчити дітей твердо казати «Ні!» алкоголю і наркотикам.

— Дати дітям уявлення і знання про потенційні проблеми із здоров’ям.

— Всіляко стимулювати негативне сприйняття наркотиків і наркоманії.

— Створювати і розвивати позитивну соціальну атмосферу, і цим працювати проти вживання алкоголю і наркотиків.

Всі дорослі — близьке оточення підлітка — повинні бути одностайні щодо важливості обмеження вживання ним алкоголю до 18 років.

Важливо, щоб від нас, дорослих, підлітки вчились шукати й розуміти сенс життя, головні життєві цінності — тоді нам легше буде пояснити їм цінність здоров’я, життєві цілі та небезпеки.

Ми намагаємось проводити з підлітками заняття в груповій формі, щоб вони мали можливість обговорити проблему, вислухати думку щодо неї своїх однолітків. Якщо вибір зроблено спільними зусиллями, то буде результат, оскільки в підлітковому віці найважливіше — думка однолітків.

На індивідуальних психологічних консультаціях, у бесідах з підлітками ніколи не слід забувати вживати кодові слова: «розумію», «співчуваю», «давай поміркуємо», «у тебе вийде», «я тобі вірю».

Фахівці Славутського міського центру для дітей, сім'ї та молоді відпрацювали заняття для кожної цільової групи і надавали повну інформацію про шкоду наркотиків, наводили приклади, запрошували до Інформаційного центру, пропонували номери телефонів фахівців.

Спочатку відвідування нашого центру було схоже на примусове — приходили тому, що «вчитель сказав». Згодом центр почали атакувати цілими групами з метою «розбірки» з «ябедами», «винуватими»: «хто сказав, що такий-то палить? Хто створює такому-то негативну репутацію…». В цих випадках дуже важливо вивести такий протест на свою команду, і самому вміти поводитись у команді. Головне — обговорення проблеми, не випустити з поля зору ображеного, вислухати «вигнанця», «зігріти» схильного до протесту, оскільки саме з таких дітей зазвичай і складаються групи ризику. У бесідах з ними слід підкреслювати неприпустимість навіть одноразового вживання наркотику, спростовувати розповсюджену в молодіжному середовищі думку про безпечність одно-дво-кількаразового їх вживання.

Тепер Славутський міський центр для дітей, сім'ї та молоді певною мірою став чимось на зразок клубу. Під час шкільної перерви до нас заходять учні — компаніями чи поодинці, сідають, слухають, розпитують, або просто бесідують з нами або між собою на найрізноманітніші теми. Але найголовніше, що на консультації до психолога нашого центру почали записуватись (або записувати і батьків, і дітей). Консультації за попереднім записом почали переважати, і черга іноді розписана на цілий тиждень. Попередні консультації надаються вже під час запису, по телефону. Відвідавши психолога в шкільному інформаційному центрі, батьки звертаються до центру соціальних служб — до психолога, юриста, соціального працівника, мимохідь рекламуючи послуги центру іншим батькам.

Разом зі шведськими колегами ми аналізували вплив поведінки батьків на розвиток і майбутнє доросле життя їхніх дітей. Якщо батьки палять, випивають, не розвиваються, не вдосконалюються, то вони повинні знати, що такий приклад для їх дитини — перший і найголовніший для наслідування. Він, головним чином, і визначатиме ставлення їх дитини до здорового способу життя. Якщо ж батьки зможуть виховати свою дитину таким чином, що до 18 років вона не буде палити, вживати алкоголь чи наркотики, то надалі такі ризики істотно зменшаться.

Тоді, коли наша дитина входить у підлітковий вік, критичний період дорослішання, вона є надзвичайно допитливою, хоче все спробувати, швидше стати дорослою і самостійною. І для неї відкриваються чинники захисту, які допоможуть уникнути долі алкоголіка чи наркомана, і чинники ризику, які підштовхуватимуть її до цих страшних «іграшок».

Чинники захисту підлітка:

1. Сім'я, в якій його люблять, потребують і розуміють, але й контролюють.

2. Колектив, у якому він потрібен, де йому цікаво, де його поважають, і коли треба — допоможуть і зрозуміють.

3. Добрий друг, з яким можна побалакати.

4. Учбовий заклад, до якого йому хочеться ходити.

Чинники ризику:

1. Погана спадковість (коли батьки не вели здорового способу життя).

2. Негативні кумири (немає позитивного прикладу старшої людини, на яку б підліткові хотілося бути схожим).

3. Батьки і вихователі не вчать, що є добрим, і що — поганим. Відсутність контролю.

4. Доступність наркотиків, починаючи з тютюну і алкоголю, коли у дитини є на це гроші.

Якщо це хлопчик.

Дитина часто хворіє.

Відсутність захоплень (музика, спорт тощо).

Методи і прийоми профілактичної роботи з молоддю і сім'ями постійно вдосконалюються — адже ми збагачуємось досвідом, вже бачимо в часі наслідки своєї роботи, обмінюємось досвідом з іншими центрами соціальних служб, зі шведськими колегами, батьками, педагогами. Це дає змогу, зокрема, дати самооцінку зробленого і виробити плани на майбутнє. 20]

Не слід також забувати і про «зворотний зв’язок». Особисто мені ця робота допомогла навчитись виокремлювати у кожному випадку важливі для успішної роботи чинники ризику та захисту для кожного пацієнта; позбавитись відчуття, що мої зусилля можуть виявитись марними; нині я набагато більше ціную свою роботу, і значимість спільної діяльності команди, до якої слід зараховувати не тільки фахівців, а й педагогів, учнів та їх батьків, тому що це — наша мета спільна, і полягає вона у зміцненні сім'ї та захисті і вихованні молодої людини, яка ось-ось стане дорослою.

2.3 Перспективи удосконалення технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси-ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об'єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об'єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об'єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

1. Технології формування соціальних систем (формуючі технології).

2. Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).

3. Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).

4. Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Соціальна технологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього. Відповідно до цього ми пропонуємо блок-схему соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собі чотири етапи (блоки).

Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.

Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.

Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашу думку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.

Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.

Однією із пріоритетних завдань сучасних фахівців з соціальної роботи в області наркології є активний вплив на хворого вже на початку процесу лікування. Тому має сенс, у контексті соціальної роботи, об'єднати медичний і послемедіцінскій етап роботи і позначити його медико-соціальних етапом роботи з героїновим наркоманами, на якому медики та соціальні працівники повинні діяти згуртованою командою. На цьому етапі виникає проблема необхідності подолання природного психологічного відчуження, існуючого між медичним персоналом, які традиційно сповідують медікоцентріческій підхід, заснований на наборі формалізованих професійних знань, і фахівцями з соціальної роботи, що діють іншими методами. Зближення позицій можливо як за допомогою спеціальних освітніх програм, що забезпечують додаткові професійні знання у соціальних працівників, так і через усвідомлення медичними працівниками всіх нюансів соціально-психологічного стану своїх пацієнтів. Запорукою ефективності соціальної роботи у вирішенні проблем наркозалежності є постійний зв’язок лікувального процесу з діяльністю з корекції соціального статусу хворого. Звідси випливає необхідність зближення позицій наркологів і соціальних працівників, перш за все за допомогою грамотної організації спільного лікувально-реабілітаційного процесу, що має бути закріплено в відповідних нормативних документах, посадових інструкціях і положеннях. Однією з основних цілей фахівців з соціальної роботи у справі реабілітації героінозавісімих стає допомогу наркоману в усвідомленні особливостей його хвороби — він повинен допомогти людині, що потрапила в залежність і його сім'ї навчиться повноцінно жити не дивлячись на цю хворобу, не відчуваючи почуття провини і приреченості.

Головний нарколог МОЗ РФ, професор М.М. Іванець дає наступне визначення соціальної реабілітації: «соціальна реабілітація — це динамічна система діяльності, спрямована на досягнення повного або часткового відновлення особистісного і соціального статусу хворого методом, головний зміст якого полягає в опосередкування через його особу лікувально-відновлювальних впливів та заходів «[1]. Можна констатувати, що соціальна реабілітація своєю головною метою вважає відновлення або формування нормативного, особистісного і соціального статусу хворого на основі розкриття і розвитку його інтелектуального, морального, емоційного та творчого потенціалу.

Система соціально-профілактичної роботи з підлітками-наркоманами представлена різними видами соціальної роботи:

— соціально-педагогічна профілактика;

— соціально-психологічна допомога;

— соціальна адаптація та реабілітація.

З соціально-педагогічної профілактики при проведенні профілактичної роботи перевага надається масовим формам. Кожний четвертий масовий захід спрямований на профілактику негативних явищ у молодіжному середовищі.

Системою соціальних і профілактичних служб реалізується ряд заходів, які вже стали традиційними: проведення днів, тижнів, місячників, присвячених боротьбі з наркоманією, СНІД, злочинністю; різноманітні фестивалі, естафети молодіжних організацій, конкурси. Систематично проводяться заходи, що поширюють інформацію та популяризують положення національних та міжнародних законодавчих актів із забезпечення прав людини та з питань правової освіти. При проведенні акцій додержуються таких принципів як тривалість, систематичність, поєднують різноманітні форми і методи.

Найпоширеніші заходи:

— масові (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок);

— інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки);

— навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги);

— методичні (семінари, круглі столи);

— дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).

Надання соціально-психологічної допомоги здійснюється, переважно, через систему: стаціонарні та виїзні консультативні пункти, служби соціальної, юридичної, медико-психологічної допомоги, «Телефони Довіри», анонімного обстеження, постійно діючі лекторії правових та медичних знань, морально-етичного виховання, молодіжні інформаційно-просвітницькі центри, громадські приймальні, вечірні дівочі та юнацькі гімназії, школи здорового способу життя тощо.

Соціально — адаптаційне та реабілітаційне спрямування діяльності залишається проблематичним, оскільки повноваження соціальних працівників є недостатніми для вирішення питань, що виникають при роботі з алкоголета наркозалежними, ВІЛ-інфікованими, хворими на СНІД, засудженими підлітками та молоддю.

Останнім часом спостерігаються маловтішні тенденції проблеми наркотизації не тільки серед дорослих, але і серед молоді і навіть школярів.

Саме сумне, що нижня межа віку наркомана помітно опустилася, тобто усе більше людей, що приходять до наркотиків, є підлітками у віці 13−17. Це змушує фахівців серйозно задуматися про сформовану ситуацію і постаратися за допомогою відповідних методів профілактики змінити її до кращого.

Стрімке поширення наркотиків і наркоманії серед молоді пов’язано з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожна з яких сама по собі аж ніяк не є однозначною. Тут маються на увазі особливості віку, системна криза суспільства, зниження життєвого рівня населення й ін. Їхній одночасний вплив породжує надзвичайно сприятливі умови для молодіжної наркоманії. Проблема збільшується кримінальною ситуацією, ризиком зараження різними інфекціями, включаючи СНІД. Крім того, наркотики приносять відчутну шкоду не тільки тим, хто їх вживає, але і близьким, оточенню, суспільству в цілому. Наркоманію можна розглядати як соціально заразне захворювання, поширення якого відбувається усередині соціальних груп. Тому неможливо ізольоване існування наркомана в середовищі - рано або пізно довкола нього формується група, що утягується в сферу споживання наркотиків. Виходячи з цього, не можна розглядати лікування на стадії залежності, що сформувалася, як єдиний засіб боротьби з поширенням наркоманії. Такий підхід не дає і не може дати позитивного результату.

Традиція наукового вивчення наркоманії нараховує не один десяток років. Широке поширення наркоманії викликало до життя напружені дискусії про природу наркоманії, причинах і умовах її поширення й ін. Поступово проясняються різні аспекти проблеми, облік яких дозволяє сформувати більш адекватне розуміння задач, що коштують перед фахівцями різних областей науки і соціальної практики. Навіть швидкий аналіз проблеми дозволяє виділити в наркоманії, як явищі, кілька специфічних явищ.

Соціальний аспект. Суспільні відносини до наркоманії сьогодні в переважній більшості випадків характеризується як однозначно негативне і що відкидає. Подібне відношення містить у собі безліч ірраціональних переконань і проекції власних страхів, зв’язаних з незнанням і нерозумінням наркоманії як явища. У відношенні до наркоманії репрезентуються загальна соціальна незадоволеність, страх перед невідомим, а тому — що лякає, негативне відношення до наркоманії, тривога за власних дітей і родичів, емоційні враження від кримінальної статистики, культурно-історичні стереотипи й ін. Усе це приводить до різкої соціальної реакції відторгнення і вигнання наркомана з боку суспільства. Гіперконтроль або емоційне відкидання в родині приводить до того, що наркоман виявляється на краю суспільства, загнаний туди своїми ж друзями, батьками, міліцією, соціальними службами, роботодавцями і т.д. Єдине середовище, де наркомана приймають без докорів, агресії і відторгнення і де він може хоч якось функціонувати, — це середовище, у якій панує культура споживання наркотиків і інших психоактивних речовин. Видавлювання наркомана з нормального суспільства присуджує його до життя в середовищі, що у психологічному змісті руйнує його сильніше, ніж наркотики, але поза якою наркоман уже не здатний існувати.

Висновки

Розгляд основної літератури за темою, практичні спостереження, а також отримані у ході дослідження емпіричні дані та їх аналіз дозволяють зробити такі висновки.

Наркозалежній молоді притаманні складні психологічні проблеми, що заважають зміні небезпечної по відношенню до себе та найближчого оточення поведінки, на більш безпечну, вибору життєстверджуючої альтернативи.

Серед наркозалежної молоді на основі транзакційого аналізу можна виділити певні психологічні типи (переможця, авантюриста, жертви та переслідувача). У поєднанні з психологічними настановами, травмами, комплексами, негативними особистісними якостями вони утворюють внутрішні чинники, що зумовлюють хибні життєві вибори та небезпечні моделі поведінки підлітків та молоді.

Професійна психологічна допомога наркозалежній молоді, спираючись на позитивні аспекти базових настанов ОКейності, може ефективно сприяти позитивному життєвому вибору, надати позитивного спрямування змінам у її поведінці. У якості ефективних засобів можуть бути використані психотехнології та методики, що розроблені у рамках терапії стресів, дихальної терапії, транзакційного аналізу, гештальттерапії, НЛП.

Для досягнення стабільності та незворотності особистісних змін доцільно включати молодь у систему реабілітації та ресоціалізації, поєднувати індивідуальну роботу з груповою, зокрема сімейною терапією та участю у групах взаємодопомоги за методикою «рівний рівному», залучати наркозалежну молодь. Що пройшла реабілітацію до системи соціально-психологічних та інших послуг, які надають державні та недержавні організації.

В цілому суть психологічної допомоги у вірному життєвому виборі наркозалежної молоді, на наш погляд, полягає у тому, щоб: визначити ідеали і життєві цінності, які свідомо чи несвідомо становлять смисл життя і діяльності особистості, її ОКейності; домогти їх усвідомити і відчути їх реальність; визначити основний, адекватний цім цінностям шлях життя і самореалізації, свідомі чи несвідомі психологічні обмеження, негативні настанови, що перешкоджають особистості у їх досягненні; сприяти їх усвідомленню і трансформації у позитивні настанови.

І останнє - це допомога у визначенні персональної життєвої програми, мобілізації особистих ресурсів, конкретизації та забезпеченні соціально-психологічного супроводу її реалізації; організація чи включення наркозалежної молодої людини до групи «рівних», однодумців, забезпечення соціально-психологічного простору життєздійснення, життєдайних стосунків.

Таким чином, психологічна допомога може ефективно сприяти вибору позитивної життєвої стратегії для наркозалежної молоді (соціально адаптованої поведінки, здорового способу життя), впливати на зменшення темпів поширення наркоманії та ВІЛ — інфекції у молодіжному середовищі і цим допомогти зберегти життя багатьом молодим людям.

Конструктивно вирiшувати проблеми наркозалежних молодих людей можливо тiльки за умов комплексного поєднання медичної, психологічної та соцiальної допомоги, взаємодії у цьому процесі державних і недержавних організацій.

Список використаної літератури

1. Закон України Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення від 12.12.1991 (в останній редакції від 15.11.2001).

2. Постанова Кабінету міністрів України Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД від 04.03.2004.

3. Постанова Кабінету міністрів України Про затвердження методичних рекомендацій удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД від 15.12.2000.

4. Постанова Кабінету міністрів України Про затвердження Положення про Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров я України 14.04.2006.

5. Баранова Н. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні: прогнозування, моделювання, оцінка // Україна. — 2006. — № 1. — C. 19−25.

6. ВІЛ/СНІД — інтернаціональна проблема // Здоров я України. — 2005. — Листопад. — С. 4−8.

7. ВІЛ/СНІД: відчуй себе захищеним // Шкільний світ. — 2009. — Липень (№ 25−28). — C. 3−10.

8. Кириленко В. А. ВИЧ/СПИД у детей. — Винница: Тезис, 2007.

9. Кучера Л. В. Правовий захист ВІЛ-інфікованих осіб в Україні // Юридична газета. — 2004. — № 5. — С. 10−12.

10. Организации, работающие в области ВИЧ/СПИД в Украине: Справочник. — К.: Междунар. Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине, 2004.

11. Піщенко Г. Соціокультурні та геополітичні чинники поширення наркоманії та ВІЛ/СНІДУ в Україні // Право України. — 2005. — № 2. — С. 73−77.

12. Споживачі ін єкційних наркотиків та епідемія ВІЛ-інфекції в Україні: Аналіт. огляд. — К.: Міжнар. Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, 2009.

13. Тишкевич К. Допомога протидії ВІЛ-інфекції/СНІДУ. // Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 5. — C. 18−20.

14. Що таке СНІД І ВІЛ? // Психолог. — 2005. — Березень (№ 12). — C. 2−5.

15. Яременко О. М. Соціальні програми захисту хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих // Волонтер. — 2010. — Випуск 2. — С. 3−6.

16. Профілактика поширення наркозалежності серед молоді: Навчально-методичний посібник / Під ред. В. В. Бурлаки. — Київ: Герб, 2008. — 224 с.

17. 3. Альтшулер В. Б., Надеждин А. В. Наркомания: дорога в бездну. — Москва: Просвещение, 2000.

18. Бандурка С. А., Слинько С. В. Наркомания: уголовно-правовые средства борьбы. — Харьков, 2001.

19. Белогуров С. Б. Популярно о наркотиках и наркоманиях. — Санкт-Петербург: Невский диалект, 2000.

20. Валентик Ю. В., Зыков О. В., Мартыненко А. В., Цетлин М. Г. Теория и практика медико-социальной работы в наркологии. — М.: Центр программно-технического управления, 1996.