Суб`єкти корпоративного управління

В акціонерних компаніях з великою кількістю акціонерів, де кожний з них володіє незначною частиною акціонерного капіталу, акціонери уступають свої права по керуванню компаній спеціально найманим для цих цілей керівникам. Таким чином, відбувається поділ функцій володіння й керування.

Поділ функцій володіння й керування компаніями не представляло б серйозних проблем, якби інтереси власників і керуючих (менеджерів) повністю збігалися. Однак інтереси ці розходяться. Більше того, інтереси різних категорій власників також можуть серйозно розрізнятися. Для того, щоб зрозуміти складну природу відносин, які покликана регулювати система корпоративного керування, розглянемо, хто є їхніми учасниками.

Основними учасниками корпоративних відносин в акціонерних компаніях є власники й керуючі акціонерної власності. Ключова роль у корпоративних відносинах власників і керуючих акціонерної власності випливає з того, що перші здійснили безповоротні інвестиції, надавши компанії на найбільш вигідних умовах значну частину необхідного їй капіталу, приймаючи на себе найбільші, у порівнянні з усіма іншими учасниками корпоративних відносин ризики, а від діяльності останніх залежить те, як цей капітал буде в остаточному підсумку використаний.

Характер взаємин між цими двома групами учасників корпоративних відносин залежить від історичних особливостей формування структури акціонерної власності, розмірів пакетів акцій, що перебувають у володінні ті або інші групи інвесторів і менеджменту, умов і способів їхнього придбання, типу власників і специфіки їхніх інтересів стосовно компанії. Великі власники підприємницького характеру зацікавлені в прибутковій діяльності компанії, зміцненні її довгострокових позицій у тій сфері бізнесу, у якій вона діє, і безпосереднім чином беруть участь у процесі керування нею. Інші великі власники можуть мати трохи відмінні інтереси. Так, великі акціонери (наприклад, банки) можуть мати комерційні відносини з корпорацією, які для них є набагато більше вигідні, чим одержувані ними дивіденди. Такі акціонери зацікавлені не стільки в підвищенні фінансової ефективності діяльності компанії (норми прибутковості, підвищенні курсу її акцій), скільки в розвитку й розширенні своїх відносин з нею. Група акціонерів — інституціональних інвесторів, представлених інвестиційними фондами, зацікавлена винятково у фінансових показниках діяльності компанії й росту курсової вартості її акцій.

Існують розходження й в інтересах дрібних інвесторів. Так, власники акцій зацікавлені насамперед у рівні дивідендів й їхньому росту їхньої курсової вартості, а власники облігацій зацікавлені насамперед у довгостроковій фінансовій стійкості компанії.

Таким чином, різні групи учасників корпоративних відносин мають інтереси, які збігаються в одних сферах, але розходяться в інших. Спільність інтересів полягає в тім, що у звичайній ситуації всі учасники корпоративних відносин зацікавлені в стабільності існування й прибутковості діяльності компанії, з якою вони зв’язані.

У той же час, узагальнюючи інтереси основних груп учасників корпоративних відносин, можна виділити наступні найбільш значимі розходження між ними:

• — Керівники:
• — Одержують основну частину своєї винагороди, як правило, у вигляді гарантованої заробітної плати, у той час, як інші форми винагороди грають значно меншу роль. Численні спроби прив’язати винагороду менеджерів до дивідендів на акції їхніх компаній або курсу акцій не змінили вищевказаної пропорції.
• — Зацікавлені насамперед у міцності свого положення, стійкості компанії й зниженні небезпеки впливу непередбачених обставин (наприклад, фінансуванні діяльності компанії переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, а не зовнішнього боргу). У процесі вироблення й реалізації стратегії розвитку компанії, як правило, схильні до встановлення міцного довгострокового балансу між ризиком і прибутком.
• — Концентрують свої основні зусилля в компанії, у якій працюють.
• — Залежать від акціонерів, представлених радою директорів, і зацікавлені в продовженні своїх контрактів на роботу в компанії.
• — Безпосередньо взаємодіють із більшим числом груп, що проявляють інтерес до діяльності компанії (персонал компанії, кредитори, клієнти, постачальники, регіональні й місцеві влади й ін.) і змушені брати до уваги, у тім або іншому ступені, їхні інтереси.
• — Є під впливом ряду факторів, які не пов’язані із завданнями підвищення ефективності діяльності й вартості компанії або навіть суперечать їм (прагнення до збільшення розмірів компанії, розширенню її добродійної діяльності як засобу підвищення особистого статусу, корпоративного престижу й ін.).
• — Власники акціонерної власності (акціонери):
• — Можуть одержати дохід від компанії лише у формі дивідендів (тієї частини прибутку компанії, що залишається після того, як компанія розрахується за своїми обов’язками), а також за рахунок продажу акцій у випадку високого рівня їхніх котирувань. Відповідно, зацікавлені у високих прибутках компанії й високому курсі її акцій.
• — Несуть найвищі ризики: 1) неотримання доходу у випадку, якщо діяльність компанії, по тим або інших причинах, не приносить прибутку; 2) у випадку банкрутства компанії одержують компенсацію лише після того, як будуть задоволені вимоги всіх інших груп.
• — Схильні до підтримки рішень, які ведуть до одержання компанією високих прибутків, але й сполучених з високим ризиком.
• — Як правило, диверсифікують свої інвестиції серед декількох компаній, тому інвестиції в одну конкретну компанію не є єдиним (або навіть головним) джерелом доходу.
• — Мають можливість впливати на менеджмент компанії лише двома шляхами: 1) при проведенні зборів акціонерів, через обрання того або іншого складу ради директорів і схвалення або несхвалення діяльності менеджменту компанії; 2) шляхом продажу приналежних їм акцій, впливаючи тим самим на курс акцій, а також створюючи можливість поглинання компанії акціонерами, недружніми діючому менеджменту.
• — Безпосередньо не взаємодіють із менеджментом компанії й інших зацікавлених груп.
• — Кредитори (у тому числі власники корпоративних облігацій):
• — Дістають прибуток, рівень якого зафіксований у договорі між ними й компанією. Відповідно, насамперед зацікавлені в стійкості компанії й гарантіях повернення представлених засобів. Не схильні підтримувати рішення, що забезпечують високий прибуток, але пов’язані з високими ризиками.
• — Диверсифікують свої вкладення між більшим числом компаній.
• — Працівники компанії:
• — Насамперед зацікавлені в стійкості компанії й збереженні своїх робочих місць, що є для них основним джерелом доходу.
• — Безпосередньо взаємодіють із менеджментом, залежать від нього й, як правило, мають дуже обмежені можливості впливу на нього.
• — Партнери компанії (регулярні покупці її продукції, постачальники й ін.): компетентність корпоративне управління акціонерне суспільство
• — Зацікавлені в стійкості компанії, її платоспроможності й продовженні діяльності в певній сфері бізнесу.
• — Безпосередньо взаємодіють із менеджментом.
• — Спеціалізований реєстратор
• — Органи влади:
• — Насамперед зацікавлені в стійкості компанії, її здатності виплачувати податки, створювати робочі місця, реалізовувати соціальні програми.
• — Безпосередньо взаємодіють із менеджментом.
• — Мають можливість впливати на діяльність компанії головним чином через місцеві податки.

Як ми бачимо, учасники корпоративних відносин по-різному взаємодіють між собою, і сфера розбіжності їхніх інтересів досить значна. Правильно вибудувана система корпоративного керування саме й повинна мінімізувати можливий негативний вплив цих розходжень на процес діяльності компанії.

Для цього необхідно поліпшення ділової культури українського корпоративного сектора, оскільки менеджери українських компаній мають дуже погану репутацію у світі в питаннях дотримання прав інвесторів.