Організаційно-методичні аспекти бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах на прикладі ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Організаційно-методичні аспекти бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах на прикладі ЗАТ «Компанія Інтерлогос».

ПЛАН

• Вступ 3
• 1. Принципи побудови бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах 4
• 2. Огляд нормативної бази і спеціальної літератури 10
• 3. Коротка організаційно-економічна характеристика базового підприємства 14
• 4.Облік формування статутного капіталу та змін статутного капіталу акціонерних товариств 21
• 5. Облік формування та використання прибутку акціонерних товариств 27
• Висновок 34
• Список використаної літератури 36
• Додатки 38

Вступ

Вирішити актуальні проблеми в галузі економіки не можна без удосконалення бухгалтерського обліку. Чітко налагоджений бухгалтерський облік своєчасно забезпечує управлінські потреби необхідною та вірогідною інформацією для виконання всебічного аналізу господарської діяльності та обгрунтування відповідних управлінських рішень.

Бухгалтерський облік — це система знань, в основу якої покладено економіку, право та математику. Водночас це й практична робота — спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксування (реєстрація) усіх об'єктів та суб'єктів ринку згідно з вимогами суспільних відносин. У практичному аспекті бухгалтерський облік формує інформаційну систему, що дає змогу користувачам оперувати даними, потрібними для аналізу, оцінювання та змінювання стану будь-якого суб'єкта (господарства) ринку в часі та просторі.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей організації бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути основні принципи побудови бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах;

· вивчити нормативно-правове регулювання з теми дослідження;

· дослідити особливості обліку статутного капіталу та його змін, а також формування та використання прибутку акціонерного товариства.

Предметом курсової роботи є дослідження теоретико-методологічних і прикладних проблем організації бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах.

Об'єктом курсової роботи є особливості ведення бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах закритого типу.

Теоретичною методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Робота складається із вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми курсової роботи, відбивається ступінь вивченості проблеми, визначаються мета і задачі дослідження, визначається об'єкт та предмет дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

1. Принципи побудови бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах

Для побудови бухгалтерського обліку насамперед слід виходити з тих функцій, які виконує бухгалтерський облік в управлінні акціонерним товариством. Найважливішими функціями бухгалтерського обліку в управлінні акціонерним товариством вважаються: інформаційна, контрольна, оцінювальна та аналітична.

Ще одним вихідним пунктом, покладеним в основу побудови бухгалтерського обліку, є вимоги, які ставляться перед ним різними користувачами бухгалтерської інформації. До таких вимог належать: порівнюваність показників обліку з показниками бізнес-плану; своєчасність, точність, об'єктивність, зрозумілість, доступність, економічність обліку.

Порівнюваність показників обліку з показниками бізнес-плану є однією з найважливіших вимог бухгалтерського обліку. Виконання її сприяє найефективнішому використанню обліку для контролю за виконанням бізнес-плану і передбачає здійснення поточного обліку господарської діяльності щодо системи основних показників, передбачених бізнес-планом. Важливою передумовою виконання цієї вимоги є наявність єдиної методології обліку господарської діяльності стосовно показників плану і методології планування. Це забезпечує порівнянність показників обліку з показниками бізнес-плану і здійснення контролю за ходом виконання намічених завдань [5, c.72].

Своєчасність обліку передбачає таку його організацію, яка забезпечувала б повсякденний облік наявності і руху ресурсів господарства і здійснюваних процесів господарської діяльності. Обліковані ресурси і процеси слід своєчасно узагальнювати і в установлені строки (щоденно, наприкінці місяця, за минулий місяць тощо) подавати відповідні зведення керівництву господарства, іншим споживачам інформації. Своєчасність одержання показників набуває особливої актуальності, оскільки вони дають необхідну інформацію для управління господарством, виявлення ступеня виконання бізнес-плану кожною дільницею господарства, охорони власності, а також для розробки заходів щодо удосконалення роботи підприємства. Дані обліку, подані пізніше встановленого строку, не можна ефективно використати для оперативного керівництва.

Своєчасність обліку забезпечується раціональною організацією облікового процесу і максимальною автоматизацією відповідних робіт [5, c.73].

Точність і об'єктивність. Облік має правильно, адекватно відображувати процеси діяльності господарства. Усі господарські явища та процеси мають обчислюватися точно, без помилок, згідно з обраною методологією. Ця вимога особливо важлива, оскільки показники обліку використовуються для прийняття рішень щодо розвитку і управління господарством. Неправильні й неточні показники можуть завдати великої шкоди, тому працівники обліку несуть відповідальність за їх точність і об'єктивність.

Чіткість і доступність. Ця вимога обліку передбачає широке використання показників обліку власником, партнером тощо.

Важлива роль належить такій передумові, як майнова самостійність підприємства. Підприємству потрібне власне майно, власний баланс. Будь-яка фірма має право купівлі, продажу, використання власного майна. Підприємство не відповідає за борги засновника, а засновник — за борги підприємства.

Економічність обліку. Облік, відповідаючи всім вимогам, водночас має відбуватися з мінімальними затратами засобів і праці. Особливої актуальності ця вимога набуває в сучасних умовах, коли швидко зростає виробництво і різко збільшується обсяг облікової інформації. Досягається економічність обліку централізацією, розробкою і впровадженням найбільш раціональних і простих форм та методів обліку, широким використанням засобів обчислювальної техніки. Проте така вимога в жодному разі не повинна знижувати якості обліку. Навпаки, підвищення якості обліку має супроводжуватись зменшенням чисельності осіб, зайнятих обліковою роботою, заміною ручної праці машинною.

Виконання вимог, поставлених перед обліком, — це не разовий захід. Додержувати й удосконалювати їх згідно з потребами життя слід щодня у процесі обліку. Те, що сьогодні вважається досконалим, завтра вже може застаріти. Лише за умови творчого виконання перелічених вимог облік може бути ефективним.

Одна з передумов побудови бухгалтерського обліку є безперервність подальшої діяльності, це означає, що бухгалтерські працівники впевнені в продовженні діяльності протягом розумного періоду часу, коли відсутні підстави для протилежної думки, а також що господарська одиниця не буде ліквідована в найближчому майбутньому. Ця передумова є основою для внесення до балансу статей за їх фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною активів і зобов’язань, які й будуть реалізовані в разі ліквідації згаданої господарської одиниці. На таких самих підставах необхідно складати звіт про прибуток, вносячи до балансу лише таку частку валових надходжень і витрат, котрі надійшли і нараховані у процесі поточної діяльності.

В деяких країнах (наприклад, у Росії) цю передумову бухгалтерського обліку називають передумовою «діючого підприємства». Одного разу створене підприємство, як передбачається, працюватиме як завгодно довго (практично вічно). А отже, бухгалтер не повинен постійно змінювати вартість економічних ресурсів підприємства згідно з поточною ринковою вартістю. І лише в разі закриття підприємства доведеться оцінювати його ресурси за ліквідаційною (ринковою) вартістю [17, 19].

Облік господарської діяльності на підприємствах в усіх країнах з ринковою економікою здійснюється за різними принципами, причому в кожній країні ці принципи (їх понад 20) формувалися історично. Ті істотні відмінності, які є між ними, зумовлені специфічними рисами тієї чи іншої держави.

До найважливіших загальноприйнятих у світовій науці принципів побудови бухгалтерського обліку слід віднести такі.

Принцип двоїстості — подвійного подання стану господарських фактів та його зміни за ознаками елементів і структури ринку (тобто обміну).

Щоб дістати двоїсту характеристику внутрішньої матеріальної структури процесу виробництва, необхідно на якусь мить зафіксувати його й теоретично уявити статичним. Водночас створення і споживання суспільного продукту — це динамічний процес, кожний елемент якого постійно перебуває в русі протягом певного часу. Щоб знайти двоїсту характеристику внутрішньої матеріальної структури динаміки процесу виробництва, необхідно його постійно фіксувати в русі. Ці вихідні передумови мають тлумачитися як господарчі та відображатися як у свідомості, так і в матеріальних носіях.

Принцип двоїстості подання господарства втілюється тоді, коли одночасно поєднуються інформаційні дані про суб'єкти (особи, підприємства, організації) та об'єкти (продукти праці, товари, їх наявність, рух тощо) ринкових відносин у просторі й часі, у продуктовому та правовому аспектах.

Опис стану і руху господарських фактів на основі теорії двоїстості на практиці називають балансовим методом. Він сформувався як двоїста система обліку — рахівництва, тобто бухгалтерського обліку. У цій системі обліку стан (статика) будь-якого господарського формування подається за натурально-речовою характеристикою у вартості і має назву «актив», а також за характеристикою права власності на «актив» і має назву «пасив». Цей принцип двоїстості подання господарства як сукупності має в усьому світі єдине тлумачення. Як визначення майна (що може бути запропоновано на обмін) «активу» у різних формах — засобах праці, предметах праці і грошах (або цінних паперах тощо) — з одного боку, та як визначення права власності на це майно — «пасиву» , — з іншого.

Принцип вартісного вимірювання (грошової оцінки). Визначення вартості, її рух, зміна власника лишаються панівними чинниками в управлінні ринковою економікою. Остання характеризується тим, що потрібно певною мірою забезпечити взаємоузгод-женість потреб і ресурсів як у масштабах кожної господарської системи, так і будь-якої господарської ланки суспільства — регіону, галузі, об'єднання, підприємства, незалежно від масштабів господарювання. Це — центральне питання управління економікою в ринкових умовах.

Коли забезпечено узгодженість потреб і ресурсів, можна порівнювати затрати і результати, узявши за основу спільний вимірник — гроші.

Принцип грошової оцінки означає, що гроші є спільним вимірником, за допомогою якого здійснюється господарська діяльність, і що грошова одиниця є відповідною базою для оцінки та аналізу в бухгалтерському обліку [17, c.58].

Гроші слугують наскрізним засобом вимірювання та аналізу всього комплексу операцій всередині підприємств і між окремими підприємствами як однієї, так і кількох галузей господарства, різних територіальних утворень та країн.

При цьому можуть бути використані такі засоби (критерії) оцінювання:

а) фактична собівартість — вартість засобів, визначена на підставі первісної вартості наявних грошей та їх еквівалентів, ви плаченої або нарахованої (отриманої) під час придбання чи виробництва цих засобів (або за обліку зобов’язання);

б) поточна відновлювальна собівартість — це сума наявних грошей (або їх еквівалентів), котра має бути негайно виплачена, коли потрібно замінити будь-які засоби;

в) поточна ринкова вартість — сума наявних грошей (або їх еквівалентів), яку можна отримати в разі продажу засобів або за настання часу їх ліквідації;

г) чиста вартість продаж (реалізації) — сума наявних грошей (або їх еквівалентів), яка має бути отримана чи сплачена в разі конверсії засобів і зобов’язань у процесі звичайної господарської діяльності. Як правило, ця вартість дорівнює ціні реалізації за відрахуванням звичайних позагосподарських витрат;

г) чиста поточна вартість — дисконтована вартість майбутніх чистих надходжень наявних грошей (або їх еквівалентів), якої за прогнозом мають набути кошти в ході звичайної господарської діяльності. Цей метод корисний під час оцінювання довгострокових розрахунків до одержання та до виплати [23, c.101] .

Принципи доказовості, або документа. Згідно з цим принципом кожний господарський факт — явище чи процес, який відбувся в господарстві, має бути доведений, задокументований згідно з чинним законодавством. Такий документ повинен мати юридичну силу або службовий характер.

Принцип рахунку — індивідуалізація та персоніфікація господарських фактів — явиш та процесів шляхом фіксації (реєстрації) стану та зміни стану кожного господарського факту в часі та просторі. Для управління економікою потрібно володіти господарськими фактами в реальних (натуральних) та вартісних (грошових) масштабах господарства кожного підприємства, об'єднання тощо і держави в цілому. Досягається це за допомогою бухгалтерської методології - двоїстого способу подання майна (засобів) господарства в статиці та двоїстим відображенням господарських процесів (подвійним записом) змінювання стану майна (засобів) господарства в динаміці у системі рахунків як способу відображення стану, зміни стану та групування кожного господарського факту (явища чи процесу), хоч яким би частковим чи загальним він був. Кожний госпо дарський факт у бухгалтерському обліку має подаватися окремим рахунком.

Тому бухгалтерська система обліку будується за принципом «рахунок*, який є засобом відображення стану та змін стану: «+» — збільшення, «-» — зменшення будь-якого господарського факту (явища та процесу) в будь-якій системі в будь-який час.

Щойно було визначено терміни «актив» і «пасив». Коли йдеться про терміни «дебет» і «кредит», то вони мають суто математичне значення, яке випливає із закону рівності:

" Актив" = «Пасив» .

Тому «дебет» — це в активі збільшення «+», у пасиві - зменшення «-», а «кредит» — навпаки: в активі - зменшення, а в пасиві - збільшення.

Принцип рахунку є наскрізним у ринковій економіці від аналітичних рахунків власника (підприємства) до національних рахункіе держави. Тому система національних рахунків має містити як рахунки внутрішньої економіки (продукти виробництва, доходи, їх формування, розподіл, використання, затрати, фінансовий рахунок), так і рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточні операції, затрати капітального характеру, фінансові операції).

У системі національних рахунків заздалегідь має бути визначена секторна побудова економіки та методи оцінювання показників [23, c.102].

Принцип суцільності (повноти). Бухгалтерський облік має охоплювати всі сторони господарського життя підприємства, які належать до ринкових характеристик, і фіксувати всі без винятку господарські факти як хронологічно, так і системно.

Принцип безперервності (історизму) бухгалтерського обліку полягає ось у чому: господарські факти, пов’язані з діяльністю підприємства, мають реєструватися як у часі, так і в просторі безперервно, тобто так, аби не було пропущено жодного господарського факту.

Принцип одиниці обліку, або відокремлення засновника від підприємства. Згідно з цим принципом господарська одиниця, котра ідентифікується у звіті, відокремлюється від йото власника або інших одиниць. Одиниця обліку — це кожне окреме підприємство, щодо якого провадиться бухгалтерський облік і складається фінансовий звіт. При цьому обсят і характер поданої інформації мають відбивати відносини та розмір підприємства.

Принцип періодичності. Під ним розуміють можливість штучного поділу діяльності підприємств на тимчасові періоди. Хоча найточнішим способом визначення результатів діяльності підприемства є обчислення на момент можливої ліквідації, умова принципу періодичності використовується для регулярного складання бухгалтерської інформації за відповідні звітні періоди. З огляду на те, що бухгалтерські працівники змушені поділяти подальшу діяльність на загальні відрізки часу (звітні періоди), вони мають визначити, якою мірою кожна ділова операція чи подія стосується визначеного періоду.

У деяких країнах цей принцип називають принципом облікового періоду. Тривалість діяльності підприємства не обмежується, але власників, керівництво підприємства, органи оподаткування цікавлять результати роботи. Тому для аналізу має бути встановлений обліковий період, тобто проміжок часу, за який вимірюються й аналізуються майно та діяльність фірми. Найчастіше обліковий період збігається з календарним роком і називається фінансовим роком. За фінансовий рік кожне підприємство зобов’язане подати його власникам та державним органам статистики, податковій адміністрації тощо вірогідний річний звіт, підготовкою до здачі якого слугують щоквартальні (проміжні) звіти (табл. 1.1).

Принцип нарахування — це принцип записування бухгалтер-ських операцій у момент їх завершення, який означає, що доходи записуються тоді, коли вони нараховані і коли нараховані гроші ще не можуть бути одержані; витрати занотовуються, записуються тоді, коли вони нараховані і коли наявні гроші ще можуть бути не виплачені. Метод нарахування вважається більш придатним порівняно з методом поточних грошових коштів, запис доходів і видатків виконують лише в момент надходження або виплати грошей незалежно від періоду, якого вони стосуються. Цей принцип дає корисну інформацію загального характеру для різню користувачів фінансової звітності.

Принцип реєстрації доходу визначає особ ливості реєстрації (записування) доходу. Сутність цього принцип; полягає в тому, що він згідно з методом нарахування передбачає запис доходу тоді, коли останній одержаний або напевне можі бути одержаний. Дохід вважається одержаним у тому разі, колі гроші надійшли готівкою за товари (послуги) або висунуто вимог про оплату готівкою [15, c.123−125].

Таблиця 1.1

Черговість подання звітів

Якщо управлінська ланка не впевнена в тому, що вся заборгованість до виплати проданих товарів буде погашена, у звіті прі прибутки нараховується резерв для цих безнадійних боргів у том самому звітному періоді, в якому обліковано виручку від реалізації продукції (послуг).

Хоча більша частина доходу реєструється в момент реалізації можливі й винятки (наприклад, метод поетапного виконанн контракту і метод продажу в кредит).

Принцип співвідношення. Принцип реєстрації доходу є основою для відбору періоду, в котрому має буї зареєстрований дохід. Принцип співвідношення визначає виб періоду для реєстрації видатків та доходів. У звітному періоді дображуються лише ті видатки, які виникли для одержання доходу в звітний період.

Отже, реєстрація видатків (витрат) пов’язана з реєстрацією доходів. Коли взаємозв'язок між цими доходами і витратами звітного періоду важко визначити, рекомендується скористатися методом «раціонального і системного» розподілу витрат, який за своєю суттю близький до принципу співвідношення (наприклад, розподіл вартості довгострокових активів за часом усього терміну їх використання). В тих випадках, коли і цей метод складно застосувати, витрати можуть бути списані негайно в тому періоді, в якому вони виникли. Це стосується, наприклад, таких витрат, як заробітна плата адміністративного персоналу та негосподарських витрат. Ідеться про узгодження доходів з витратами, тобто про принцип порівнянності. Витрати такого періоду мають порівнюватися з доходами підприємства в цьому періоді.

У деяких країнах до принципів бухгалтерського обліку відносять і такі принципи: послідовності; відповідності; потенціальності; консерватизму; реалізації; повноти відображення; розрахунків за брутто тощо.

2. Огляд нормативної бази і спеціальної літератури

На сучасному етапі розвитку суспільства, при переході до ринкових відносин, великого значення набуває система заходів, спрямованих на вдосконалення управління.

Питання управління обліком перебувають у віданні вищих органів державної влади та органів державного управління. Організація єдиної системи господарського обліку перебуває у віданні Кабінету Міністрів України.

Основним керівним органом обліку в Україні є Державний комітет статистики України, на який покладено загальне керівництво господарським обліком та статистикою. Він розробляє та вдосконалює систему взаємозв'язаних показників синтетичного характеру, у розрізі яких провадять облік в Україні. Комітет статистики встановлює єдину методологію розрахунку показників, уніфікує форми звітності, здійснює заходи щодо централізації обліку та звітності в Україні, розробляє та затверджує єдині форми первинного обліку, здійснює загальне керівництво питаннями первинного обліку в галузях економіки України.

Другим керівним органом обліку є Міністерство фінансів України. У його складі є управління методології бухгалтерського обліку та звітності. Міністерство фінансів України здійснює методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю. Воно керує розробкою типових планів рахунків бухгалтерського обліку. Ці два органи погоджують між собою усі методичні питання, що стосуються бухгалтерського обліку.

Безпосередньо на підприємствах, в організаціях та установах організацію бухгалтерського обліку за Законами України покладено на власників (керівників) цих підприємств. Вони відповідають за його організацію.

В окремих сферах економіки України — Національний банк, бюджетні організації - управління бухгалтерським обліком здійснюється відповідними управліннями, які є структурними підрозділами цих організацій — Національного банку та Міністерства фінансів.

З окремих питань обліку податкових елементів управління обліком здійснює Податкова адміністрація України; митних питань — Митний комітет; цінних паперів — Комітет з цінних паперів [10, c.37−38].

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Документальне забезпечення обліку регламентує Закон України «Про обов’язковий примірник документів». Особливості обліку окремих елементів визначають П (с)БО.

Організація бухгалтерського обліку на підприємствах — це система методів, способів та заходів, які забезпечують оптимальне функціонування такого обліку та подальший його розвиток. Така організація полягає в цілеспрямованому впорядкуванні й удосконаленні механізму, структури та процесів бухгалтерського обліку. Впорядкування системи бухгалтерського обліку означає організацію цієї системи та організацію функціонування її в часі та просторі.

Організація бухгалтерського обліку потребує системного підходу. При цьому обов’язковим є додержання таких принципів: цілісності, всебічності, системоутворюючих відносин, динамічності, субординації та випереджуючих відносин.

Крім того, організація бухгалтерського обліку потребує додержання й таких принципів: адаптивності, паралелізму, ритмічності, безперервності, прямопливності та пропорційності [10, 12].

Основні об'єкти організації обліку наведені на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Об'єкти організації бухгалтерського обліку

Найпоширенішими методами організації бухгалтерського обліку тепер є графічний і проектний. Водночас слід згадати й такі методи, як моделювання, аналітичний, спостереження, сітьовий, експертний, нормативно-правовий.

Обліковий процес технологічно е складним, тому знання його організації займає особливе місце в теорії.

В залежності від масштабу діяльності підприємства кількість працюючих у бухгалтерії може бути дуже різноманітною — від «нікого» (обліковий процес виконує сам власник) до декількох десятків, а то й сотень осіб. Якщо в бухгалтерії зайнято дві особи, то вже вимагається поділ праці між ними (мова йде про функціональний поділ обов’язків по виконанню облікового процесу), чітке визначення облікового процесу в часі та просторі. При наявності декількох осіб (7−9) вимагається наукова система організації їх праці, яка поєднує комплекс організаційних, техніко-економічних, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних заходів.

Організація праці повинна:

· регламентувати обов’язки та відповідальність кожного працюючого;

· передбачати комплексне вирішення усіх питань організації праці на основі поділу та кооперації праці.

Розподіл облікової праці можливий при двох формах організації та побудови бухгалтерської служби: централізованій та децентралізованій.

При централізованій формі побудові апарату всі працівники облікової служби зосереджені в центральній бухгалтерії та підпорядковані головному бухгалтеру. При децентралізованій — частина апарату знаходиться в складі лінійних (функціональних службцехів, магазинів, ферм тощо) та в адміністративному відношенні підпорядковані керівникам цих служб.

Чисельність працюючих, яка потрібна для виконання облікових робіт, визначають методом прямого розрахунку на підставі обсягу робіт.

Сьогодні розрізняють три типи організаційних структур апарату бухгалтерського обліку: лінійну (рис. 2.2), лінійно-штабну (рис. 2.3) та комбіновану (рис. 2.4) [18, 23].

Рис. 2.2 Лінійна організація побудови апарату

Рис. 2.3 Лінійно-штабна структура апарату організації

Рис. 2.4 Комбінована структура апарату бухгалтерії

Ефективність бухгалтерського обліку в значній мірі залежить від організації праці окремих виконавців. Ця робота повинна мати наукову основу. Основу її становлять: розподіл та кооперація праці, регламентування задач, обов’язків, функцій, стандартизація, організація робочих місць, додержання раціонального трудового режиму, режиму праці: режиму відпочинку тощо.

3. Коротка організаційно-економічна характеристика базового підприємства

Закрите акціонерне товариство «Компанія Інтерлогос» була створена у 1992р. Юридична адреса підприємства: м. Київ, вул. Будівельна 15/23. Основна сфера діяльності компанії полягає у виробництві та реалізації комплектуючих для корпусних меблів.

Схему управління підприємством наведено у додатку А.

Розглянемо докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.

Поряд з якісною ознакою «стійкий фінансовий стан» та бездоганною репутацією підприємства необхідно мати науково обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена й діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики.

Першим етапом в оцінці фінансового стану підприємства є побудова порівняльного аналітичного балансу. Методику його складання запропонував у 20-ті роки один з фундаторів балансознавства М. Блатов. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.

У додатках Б і В наведено порівняльний аналітичний баланс ЗАТ «Компанія Інтерлогос». Розглянемо його докладніше.

Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне, так і негативне у фінансовому стані підприємства:

Позитивне:

· за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2005;2006 фінансовому році, а за період 2001;2004 рр. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;

· збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн. або на 14,69% та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;

· збільшення запасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;

· за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32%;

· на 189,94 тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.

Негативне:

· дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 2005 році 31,40% (при нормативному значенні 10−20%) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;

· за період з 2001 по 2005 рік кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 2005 році склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20 — 0,35 пунктів);

Розглянемо детальніше показники оцінювання майнового стану підприємства (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Показники оцінювання майнового стану ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Як свідчать дані таблиці 3.1 частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02 пункта. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства зношене на 50% і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у 2006 році зменшився на 0,08 пунктів).

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < ВОК.

2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < ВОК + К^Д.

3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < ВОК + К^Д + К^К.

4. Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає «нормальних» джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство: З > ВОК + К^Д + К^К.

У таблиці 3.2 проведено розрахунок фінансової стійкості для ЗАТ «Компанія Інтерлогос».

Таблиця 3.2

Аналіз фінансової стійкості ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Таким чином, як свідчать дані таблиці 3.2, у 2006 році фінансова стійкість підприємства дещо покращилась у порівнянні з попередніми періодами і тип фінансової стійкості підприємства змінився з кризового на нестійкий.

Розглянемо докладніше показники фінансової стійкості підприємства (див. табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Показники фінансової стійкості ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Розглянемо докладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 3.3. Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін даного показника — зменшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Як бачимо протягом аналізованого періоду цей показник є незмінним і його значення суттєво менше нормативного, що свідчить про недостачу у підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобов’язань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його значення складає лише 0,08.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85−0,90. У аналізованого підприємства його значення становить 0,07, що не відповідає нормативному.

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розрахувати сукупність відносних аналітичних показників — коефіцієнтів ліквідності (див. табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Показники оцінювання ліквідності активів ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Як бачимо, значення цього показника для ЗАТ «Компанія Інтерлогос» практично відповідає нормативному.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення для аналізованого підприємства свідчить про невиважену політику стосовно власних дебіторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20 — 0,35. У 2004 році значення цього коефіцієнта відповідало нормативному, проте в подальшому, внаслідок різкого скорочення грошових коштів у підприємства, значення коефіцієнта становили 0,08 для 2005 та 2006 років, що є значно меншим за нормативне. Проте ймовірність того, що всі кредитори забажають відразу отримати борг від підприємства є досить низькою.

Розглянемо показники ділової активності підприємства у аналізованому періоді (див. табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Показники оцінювання ділової активності ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

1. фондовіддача — показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення (хоча у 2006 році фондовіддача була менша ніж у 2005 році, проте в порівнянні з 2004 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

2. період одного обороту обігових коштів — визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2005 році збільшився (з 99 днів у 2004 році) до 105 днів, проте у 2006 році спостерігається його найнижче значення — 86 днів. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;

3. період одного обороту запасів — це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника спостерігалося у 2005 році (48 днів), у 2006 році він дещо збільшився і становив 54 дні, проте це є менш ніж у 2004 році (62 дні);

4. показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження даних показників.

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ЗАТ «Компанія Інтерлогос» можна зробити наступні висновки:

· основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

· фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

· показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

· показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення;

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об'єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.

4.Облік формування статутного капіталу та змін статутного капіталу акціонерних товариств

Статутний капітал — це сума грошових вкладів, що їх власник надає в повне госопдарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке він створює або вартість відповідного майна.

Статутний капітал підприємства створюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників та засновників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також майнові права (зокрема на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку засновника у статутному капіталі.

Акціонерні товариства мають статутний капітал, поділений на певну кількість акцій різної номінальної якості. Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства (тобто статуту) в державному реєстрі та припиняється (закінчується) днем вибуття підприємства з державного реєстру внаслідок припинення діяльності, банкрутства, припинення строку дії тощо.

Бухгалтерський облік статутного капіталу здійснюється на рахунку «Статутний капітал». Рахунок «Статутний капітал» призначений для обліку даних та узагальнення інформації про стан і рух статутного капіталу підприємства. Сальдо цього рахунка має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксований в установчих документах підприємства та зареєстрований у державному реєстрі. Записи за згаданим рахунком виконуються лише в разі збільшення або зменшення статутного капіталу, що відбувається в установленому чинним законодавством порядку, але тільки після внесення відповідних змін до установчих документів, тобто перереєстрації статутного капіталу.

Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал у сумі внесків засновника (учасників), які передбачені установчими документами (наприклад, у сумі виконаної підписки в акціонерному товаристві), відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал» .

Аналітичний облік за рахунком «Статутний капітал» проводиться по засновниках підприємства. На підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, до рахунка «Статутний капітал» можуть бути відкриті субрахунки:

1. за видами акцій — прості, привілейовані;

2. за ознаками внесків — оголошений капітал, підписаний капітал, оплачений капітал, вилучений капітал.

Розглянемо докладніше особливості обліку статутного капіталу заново створеного акціонерного товариства. Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал у сумі вкладів учасників, передбачених статутними документами (у сумі проведеної підписки на акції), відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал» та дебетом рахунка «Неоплачений капітал». Фактичне надходження вкладів засновників проводиться за кредитом рахунка «Неоплачений капітал» у кореспонденції з рахунками коштів та матеріальних цінностей.

Статутний капітал зареєстрованого АТ залежно від стану заборгованості за акціонерами враховується на таких субрахунках рахунка 1 — «Оголошений капітал» — у сумі, записаній у статуті АТ; 2 — «Підписний капіталі» — на вартість акцій, за якими проведено підписку; 3 — «Оплачений капітал» — у розмірі коштів, внесених засновниками в момент підписки та пізніше; 4 — «Вилучений капітал» — вартість акцій, вилучених з обігу (викуплених товариством в акціонерів).

З моменту реєстрації АТ усі акції враховуються на субрахунку 1. Коли закінчено підписку на акції, на їх номінальну вартість робиться запис щодо зменшення коштів на субрахунку 1 та збільшення коштів на субрахунку 2. Після оплати акцій та оформлення прав власності акціонерів на акції (внесення учасників до реєстру акціонерів) номінальна вартість акцій переводиться із субрахунка 2 на субрахунок 3.

Статутний капітал, оголошений під час реєстрації АТ, має бути сплачений повністю протягом одного року. У разі, коли статутний капітал сплачений не повністю, його величину слід зменшити (перереєструвати) на суму нерозмішених акцій. Щодо наступних випусків акцій у порядку збільшення статутного капіталу законодавство таких вимог не містить. Нерозміщеними акціями, які перебувають на балансі АТ, розпоряджається Рада директорів товариства. Такі акції можуть бути використані як резерв для наступних емісій. Дивіденди на нерозміщені акції не нараховуються.

Оприбуткування майна, наданого в натуральній формі у власність підприємств у рахунок вкладів до статутного капіталу чи для оплати акцій, провадиться за ціною, визначеною за домовленістю учасників. Майно, надане підприємству в користування, оприбутковується в оцінці, яку визначено на підставі орендної плати за користування цим майном, обчисленої за весь зазначений в установчих документах строк діяльності підприємства чи інший установлений засновниками строк (якщо інше не передбачене установчими документами). У разі оприбуткування валютних коштів та майна, оціненого в інвалюті, у рахунок вкладів до статутного капіталу сумові різниці відносяться на рахунок «Резервного капіталу». Спрямовувати їх на потреби споживання підприємства не можна.

Вартість прав користування землею, спорудами, устаткуванням, інтелектуальною власністю і т. ін., внесена засновниками в рахунок вкладів до статутного капіталу АТ, ураховується на рахунку «Нематеріальні активи». У разі оприбуткування вартості майна, що вноситься, збільшуються витрати, спрямовані на те, щоб об'єкти були готові до використання.

Із закінченням строку, протягом якого АТ має право користуватися майном, що внесене замість оплати акцій, додатковий внесок до статутного капіталу не робиться і статутний капітал не зменшується.

У разі несплати підписувачами в установлений строк оголошеної кількості акцій правління АТ може анулювати підписку на акції і повернути внесені кошти чи зменшити суму до внесеної величини. На величину анульованої підписки робиться запис в аналітичному обліку за рахунком «Неоплачений капітал» .

Розглянемо конкретний приклад. Було внесено авансом в рахунок внесків до дня реєстрації Статутного капіталу ЗАТ «Компанія Інтерлогос» особами, що підписалися на акції, 8000 грн. Основні бухгалтерські проведення наведено у таблицях 2.1 та 2.2.

Таблиця 2.1

Основні бухгалтерські проведення при формуванні статутного фонду (капіталу) ЗАТ «Компанія Інтерлогос»

Балансову інтерпретацію проведень унаочнює рис. 4.1. Згідно з чинним законодавством акціонерне товариство може змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу дозволене лише після повної сплати всіх раніше випущених акцій, встановлених внесків.

Основні шляхи збільшення статутного капіталу можуть бути такі:

· додаткові вкладення засновників;

· випуск та реалізація у встановленому чинним законодавством порядку нових акцій;

· обмін облігацій на акції підприємства (товариства);

збільшення номінальної вартості випущених акцій.

Рис. 4.1 Балансова інтерпретація проведень

Рис. 4.1 Балансова інтерпретація проведень (продовження)

Водночас розмір статутного капіталу може бути також і зменшеним. Основні шляхи зменшення статутного капіталу можуть бути такі:

· вилучення власного капіталу;

· зменшення номінальної вартості акцій;

· анулювання акцій, що викуплені товариством в акціонерів.

Рішення про зміну розміру статутного капіталу набуває чинності лише з моменту внесення цих змін до державного реєстру.

Розглянемо особливості обліку змін статутного капіталу акціонерного товариства. Зборами акціонерів може бути прийнято рішення про зміни статутного капіталу. У бухгалтерському обліку це рішення відбивається лише після державної реєстрації нового розміру статутного капіталу. На збільшення статутного капіталу робиться проведення: кредит рахунка «Статутний капітал», дебет рахунків або «Неоплачений капітал» або «Нерозподілений прибуток» .

Зміна статутного капіталу АТ шляхом збільшення номінальної вартості акцій відображається за дебетом рахунка «Неоплачений капітал» та кредитом рахунка «Статутний капітал», при зменшенні номінальної вартості акцій — за дебетом рахунка «Статутний капітал» і кредитом рахунка «Розрахунки з учасниками» .

Щоб збільшити суму статутного капіталу, АТ може переоцінити наявні основні засоби за ринковими цінами.

Статутний капітал акціонерних товариств, утворених у ході приватизації, може (у зв’язку з переоцінюванням основних засобів) збільшуватися завдяки зростанню номінальної вартості акцій, випущених у процесі приватизації, чи додаткового випуску акцій (того самого виду та номіналу, що були випущені під час приватизації) на суму збільшення статутного капіталу. Акції додаткового випуску розподіляються між акціонерами пропорційно до їхньої частки акцій у статутному капіталі АТ. У разі збільшення номіналу акцій відповідні акції чи сертифікати акцій вилучаються з обігу і водночас акціонерам видаються нові. Збільшення статутного капіталу шляхом заліку сум переоцінювання основних засобів відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал», дебетом рахунка «Додатковий капітал» .