Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Пріоритети і напрямки вдосконалення чинної макроекономічної політики

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Теоретичні спори між різними школами макроекономіки ведуться з урахуванням цих обставин не тільки з питання про допустимість державного втручання в перебіг економічних процесів, але і з приводу порівняльної оцінки результативності фіскальної і монетарної політики в розв’язанні тих або інших конкретних проблем, а також відносно проблеми поєднання фіскальної і монетарної політики. У такій площині… Читати ще >

Пріоритети і напрямки вдосконалення чинної макроекономічної політики (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що успішне реформування української економіки залежить, перш за все, від правильного визначення пріоритетів і напрямків вдосконалення чинної макроекономічної політики. Суть проблеми макроекономічної політики полягає у низькій ефективності її засобів, відсутності впливу на реальні економічні показники: темпи зростання ВВП, рівень зайнятості, обсяги інвестицій тощо.

Економічна криза в Україні в значній мірі обумовлена недосконалістю державного управління економікою, неефективною макроекономічною політикою. Високий рівень державних витрат призвів до стрімкого нагромадження внутрішніх та зовнішніх боргів, розраховуватись за якими Україна за умов спаду в реальному секторі економіки не має можливості. За умов низької інфляції це призводить до боргової усталеності, зосереджує значну частину кредитних ресурсів на обслуговуванні державного боргу, пригнічує інвестиційний процес.

Неузгодженість засобів макроекономічної політики, непослідовність в її проведенні і вплив політичного процесу знижують ефективність державного регулювання і роблять ситуацію в економіці малокерованою. Зволікання з проведенням економічних реформ лише ускладнює й без того тяжке становище вітчизняної економіки. Наявність та постійне зростання заборгованості з соціальних виплат ведуть до зростання соціальної напруги. Взаємна заборгованість підприємств, неплатежі, бартеризація за відсутності ефективного механізму банкрутства руйнують виробничу сферу економіки, перешкоджаючи розвитку навіть рентабельних підприємств. Неврегульованими залишаються питання власності, відсутній реальний господар засобів виробництва.

Розробці проблем проведення макроекономічної політики і досягнення рівноваги в економіці присвячена велика кількість наукових праць, зокрема, фундаментальні дослідження класиків (Л. Вальрас, А. Маршалл, Дж.М. Кейнс, П. Самуельсон, М. Фрідмен, Дж.Р. Хікс, Є. Хансен, Р. Манделл, Р. Лукас, Я. Тінберген та інші), праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених (Е. Долан, Дж. Сакс, К. Макконнелл, Г. Менк`ю, В. Леонтьєв, Я. Корнаї, Л. Абалкін, А. Ілларіонов, І. Лукінов, С. Мочерний і інші). При цьому слід відмітити відсутність єдиного погляду на шляхи досягнення стабільності і рівноваги засобами макроекономічної політики. У ряді випадків між економістами або відсутня загальна точка зору на механізм дії того чи іншого засобу макроекономічної політики, або його інтерпретація не є безумовною.

Отже, теоретичні і методологічні питання проведення макроекономічної політики вимагають свого подальшого вивчення і вирішення. Особливої уваги потребує розробка ефективних в умовах переходу до ринкових відносин прийомів та методів проведення макроекономічної політики. Необхідно поглиблювати пошук шляхів вдосконалення засобів макроекономічної політики, їх узгодження та приведення у відповідність до умов ринкової економіки.

Метою дослідження є розробка теоретичних і практичних питань вдосконалення макроекономічної політики. Така мета обумовила постановку і вирішення наступних завдань:

здійснити аналіз практики макроекономічного регулювання в Україні та визначити чинники, що зумовлюють низьку ефективність макроекономічної політики з урахуванням особливостей української економіки;

визначити основні напрямки підвищення ефективності макроекономічної політики, що мають сприяти подоланню кризи в українській економіці і початку зростання;

розробити відповідні методологічні і практичні рекомендації для застосування в процесі аналізу і розробки макроекономічної політики;

проаналізувати окремі методи і аналітичні інструменти макроекономічних досліджень і запропонувати можливі шляхи їх вдосконалення.

Предметом дослідження є макроекономічна політика. Але макроекономічна політика — це складна система, яка включає широкий спектр цілей і засобів державного впливу на економічні процеси, охопити які в межах однієї роботи неможливо. Тому предметом є макроекономічна політика в контексті лише трьох її головних складових: фіскальної, монетарної та інвестиційної політики.

Обєктом дослідження є економіка України.

1. Поняття предмету макроекономіки та особливості його вивчення

1.1 Сутність предмету макроекономіки та його складові

Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів і формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні.

Макроекономіка — це розділ сучасної економічної теорії, що вивчає закономірності розвитку економіки як єдиного цілого. Теоретичною основою дисципліни є: теорія грошей; теорія інфляції; теорія зайнятості; теорія економічних циклів; теорія економічного зростання; теорія економічної політики; теорія зовнішньоекономічних відносин та інші (рис. 1).

Макроекономіка дозволяє знайти відповідь на питання:

1) Яким чином взаємодіють такі сукупні величини як безробіття та інфляція і як вони впливають на зростання національних обсягів виробництва?

2) Які причини та наслідки інфляції і як її можна подолати?

3) Чим обумовлюється рівень зайнятості і як можна зменшити безробіття?

4) Від чого залежить економічна кон’юнктура?

5) Які причини макроекономічної нестабільності?

6) Чому одна нація багатша або бідніша від інших?

7) Яка роль держави в регулюванні макроекономічних процесів?

8) Який вплив міжнародних процесів на національну економіку?

Предметом вивчення макроекономіки є аналіз ринкової системи. В центрі дослідження стоїть проблема ефективності, тобто як в умовах обмежених ресурсів досягти максимальної віддачі від здійснених витрат.

Об'єктом макроекономіки є національна економіка країни з урахуванням її відповідного типу, тобто історично визначеної економічної системи (рис. 2).

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Методологія макроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі, виявленні реальних фактів, їх узагальненні і виведенні принципів або економічних теорій, які потім кладуться в основу розробки економічної політики держави (рис. 4).

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілісності. Макроекономіка — це той особливий погляд на економічні відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами. Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає [6, c. 21]:

— національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;

— окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв’язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);

— сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);

— економічні зв’язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

— стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки — позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої - привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого.

Нормативна макроекономіка — це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов’язаної з регулюванням економічної системи чи переходом до іншої економічної системи.

При цьому слід пам’ятати слова Дж.М. Кейнса щодо значення економічної теорії взагалі: «Економічна теорія не є набором уже готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській практиці.

Вона є скоріше методом, ніж вченням, допомагаючи тому, хто оволодіє нею, приходити до правильних висновків".

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку — конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

Ми вивчаємо теоретичний аспект макроекономіки. Теоретична макроекономіка застосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.

1.2 Поняття основних макроекономічних агрегатів, як предмету макроекономіки

Макроекономіка об'єктом вивчення має не окремі господарські одиниці (домогосподарства, підприємства, фірми), а суспільне (національне) виробництво в цілому. Національне виробництво являє собою безперервний рух індивідуальних капіталів, кругообороти яких взаємно переплітаються, утворюючи єдиний ланцюг економічних відносин, що проявляються через ринок, купівлю-продаж товарів. У цю складну мережу взаємодії включається рух як промислового, так і торговельного, банківського й фінансового капіталів. Тому макроекономіка, вивчаючи економічний стан країни, розглядає господарські процеси не ізольовано, а в їх тісній взаємодії, в агрегованому, сукупному вигляді. Зокрема, взаємозв'язки між сукупним попитом і сукупною пропозицією, їх вплив на національний обсяг виробництва; проблеми встановлення загальної рівноваги на товарному, грошовому й ресурсному ринках та відтворенні суспільного продукту; державне втручання в економіку та його межі; взаємозв'язки між інфляцією, безробіттям і соціальним захистом населення тощо.

Валовий випуск (ВВ) - це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає [8, c. 39]:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надають іншим інституційним одиницям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання, нагромадження;

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

форм. (1) до п. 1.2.

де РП — вартість реалізованої продукції;

З1 — вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 — вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, якій обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

форм. (2) до п. 1.2.

де МВ — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП — оплата праці працівників;

А — споживання основного капіталу (амортизація);

(П — С) — чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Центральне місце в системі національних рахунків (СНР) займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання.

Суть ВВП розкривають його загальні риси [2, c. 55]:

— є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці;

— характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

— охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;

— є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

— має кількісний, часовий вимір.

Макроекономічні показники — це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін [5, c. 69].

З реальним ВНП тісно пов’язані й такі поняття, як інфлювання й дефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.

Інфлювання — це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років.

Дефлювання — це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

Потенційний ВНП — це довгострокова динаміка реального ВНП. Він характеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальну кількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін. Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повної зайнятості.

Процентна ставка — ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік).

На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

2. Сутність та основні функції макроекономічної політики

2.1 Поняття та особливості здійснення макроекономічної політики

У сучасних Умовах сформувалося декілька напрямів макроекономічної політики, основні з яких — фіскальна і монетарна. Провідником кожної з них в розвинених країнах виступають різні управлінські структури. Так, в США монетарну політику здійснює Федеральна резервна система — по суті, центральний банк країни, а фіскальну політику — Конгрес. В Україні відповідно, монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України, а фіскальну — Верховна Рада як вищий законодавчий орган. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики виступають головним чином величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики — величина податків і обсяг урядових витрат.

Теоретичні спори між різними школами макроекономіки ведуться з урахуванням цих обставин не тільки з питання про допустимість державного втручання в перебіг економічних процесів, але і з приводу порівняльної оцінки результативності фіскальної і монетарної політики в розв’язанні тих або інших конкретних проблем, а також відносно проблеми поєднання фіскальної і монетарної політики. У такій площині питання, по суті, зводиться до того, який набір монетарних і фіскальних заходів є оптимальним для розв’язання проблеми відновлення рівновага в даній конкретній ситуації? Саме набір відповідних заходів у часі утворює стабілізаційну політику, мета якої - зменшення коливань ділового циклу. Все мистецтво такої політики зводиться саме до визначення тривалості здійснення тих або інших заходів і по можливості точного дозування їх впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію. Такі задачі легше поставити, ніж вирішити, тому що відповідність цілей і результатів політики ніколи не гарантована.

У зв’язку з цим самостійною теоретичною проблемою стає оцінка міри повноти врахування всіх обставин, які можуть вплинути на реалізацію тієї або іншої міри саме в тому напрямі, в якому ця реалізація намічена. З даною проблемою тісно пов’язана і проблема ціни помилок в проведенні стабілізаційної політики, оскільки в реальному житті, наприклад, заходи, що мають на меті пом’якшення коливань циклу, насправді можуть привести до їх посилення.

Взяти, наприклад, проблему співвідношення пріоритетів боротьби з інфляцією і боротьби з безробіттям. Залежно від того, який вибраний пріоритет — зменшення інфляції або зниження безробіття, формується відповідний набір економічних заходів уряду. Важливо підкреслити, що на вибір варіанту дій впливає не тільки об'єктивне положення справ, але також (в умовах реальної многопартійності та інших політичних чинників) і кон’юнктурні міркування, пов’язані з тим, скільки часу до чергових виборів залишається у правлячої політичної партії і чи існує нагальна необхідність в проведенні такої політики, яка створить видимість успіху саме в період, що залишився до виборів, хоч би і ціною неминучого погіршення економічної ситуації відразу після них. З урахуванням таких обставин в макроекономічній теорії сформувався дуже цікавий розділ під назвою «Теорія політичного ділового циклу».

Урешті-решт, з кожної проблеми економічної політики існує цілий спектр точок зору, що представляють різні школи макроекономічної думки, які розрізнюються за своїми теоретичними підходами. Так, рекомендації монетаристів у сфері антиінфляційної політики ґрунтуються на їх трактуванні провідної ролі підтримки темпів зростання грошової маси в забезпеченні економічного зростання. Прихильники ж активного державного втручання в економіку (їх називають активістами), навпаки, вважаючи, що між темпами зростання грошової маси і темпами економічного зростання в короткостроковому плані немає жорсткого зв’язку, вважають, що сама по собі підтримка постійних темпів зростання грошової маси не є гарантією забезпечення необхідних темпів економічного зростання. Тому, на їх думку, необхідне застосування й інших заходів із стимулювання попиту, наприклад, зменшення оподаткування в періоди спаду.

Неокласики, заперечуючи активістам в їх схвальному відношенні до ідеї державного втручання в економічні-процеси, в своїх висновках відносно принципів економічної політики не дотримуються суворо поглядів монетаристів, а відстоюють свою версію трактування ефективності державного втручання в економіку. Виходячи з концепції раціональних очікувань, неокласики вважають, що активна політика не має гарантованих шансів на успіх, тому що дійсна реакція людей і фірм на політику уряду може не співпасти з тією, на яку уряд розраховує, бо ця реакція багато в чому залежить від того, що насправді думають про цілі урядової політики ті, до яких вона звернена. Незважаючи на відмінності концептуальних засад різних шкіл макроекономіки, в окремих питаннях відмічається схоже тлумачення взаємозв'язків між економічними процесами. Так, і неокласики, спираючись на реальний факт повільної реакції заробітної плати на зміну цін, пропонують цілком обґрунтовані заходи щодо проведення стабілізаційної політики, і неокейнсіанці, відходячи від традиційного кейнсіанства, загалом розділяють такий підхід.

Теорія економічної політики в сучасних умовах не вичерпується обґрунтуванням заходів монетарного і фіскального характеру. Вона торкається також аналізу проблем, що породжуються самим фактом державного втручання в економічне життя. Доти, доки не мало місця широкомасштабне втручання держави в господарські процеси, не було і пов’язаних з ним специфічних проблем. Серед них першорядне значення має проблема бюджетного дефіциту і державного боргу. На початковій стадії формування кейнсіанської моделі, коли методи стимулювання попиту з боку держави своїм супутнім результатом мали виникнення бюджетного дефіциту і поступове збільшення сукупного державного боргу, це не мало явних негативних наслідків для економічного зростання і грошового обігу.

Однак у сучасних умовах, коли величина державного боргу стала порівнянною з розмірами валового національного продукту і сума щорічних виплат одних тільки відсотків по боргу займає одне із провідних місць у витратній частині бюджету, це не може не справляти впливу, переважно негативного, на стабільність грошового обігу і можливості держави впливати на здійснення стабілізаційної політики. Сам дефіцит бюджету перетворюється в могутній інфляційний чинник, і розробка заходів стабілізаційного характеру в обов’язковому порядку повинна передбачати проведення традиційних заходів щодо розв’язання трьох головних макроекономічних проблем (зростання, зайнятість, інфляція) в ув’язці з одночасним розв’язанням четвертої проблеми — збалансованості держбюджету і підтримки оптимальної величини державного боргу. З цих проблем у макроекономічній теорії відсутня єдність думок і йдуть тривалі і цікаві дискусії.

Потрібно відмітити важливість ще однієї макроекономічної проблеми, значення якої в сучасних умовах неухильно зростає. Будь-який тип стабілізаційної політики, що проводиться урядом окремої країни, не зможе дати бажаних результатів, якщо тільки у відповідних заходах не враховується дія зовнішньоекономічних чинників. Економіка будь-якої країни в сучасних умовах носить відкритий характер, певна частина її ВНП створюється або реалізується за кордоном. І якщо теоретичні макроекономічні моделі не враховують цієї обставини, то практична їх застосованість може виявитися нульовою, оскільки всі стабілізаційні заходи можуть не дати очікуваного результату якраз через те, що в них не врахований вплив зовнішньоекономічних чинників. У макроекономічній теорії ця проблема отримала назву «проблема рівноваги платіжного балансу». Відповідно, потрібно виділити такий відносно самостійний різновид економічної політики, як зовнішньоекономічна політик. Тому потрібно говорити вже не про три, а про п’ять ключових мікроекономічних проблем.

2.2 Характеристика функцій макроекономічної політики

Кажучи про різновиди економічної політики, досі ми вели мову про таку їх форму, як стабілізаційна політика. До неї держава вдається, коли економіка стикається з непередбаченими труднощами і потрібне вживання термінових заходів, розрахованих на короткострокову перспективу. З припиненням впливу несприятливих чинників відпадає і необхідність застосування відповідних заходів. У той же час всі різновиди економічної політики і передусім такі, як фіскальна і монетарна, застосовуються і для вирішення довгострокових задач, для підтримки рівноваги в економіці поза прямим зв’язком з поточними економічними негараздами. У цій своїй якості вони утворюють структурну політику.

Промислова політика.

Звичайно структурна політика проводиться як один з елементів довгострокової політики економічного зростання, коли характер завдань, що вирішуються, такий, що потрібний більш тривалий час для досягнення відповідних цілей. Іноді у зв’язку з цим кажуть про промислову політику, маючи на увазі, що промисловість складає основу структури економіки будь-якої розвиненої країни. У рамках такої структурної політики особливо виділяють науково-технічну та інвестиційну політику.

Існування необхідності проведення довгострокових за своєю природою заходів економічної політики багато в чому зумовлене існуванням так званих великих циклів економічної кон’юнктури, пов’язаних із закономірностями науково-технічного прогресу, а не з поточними коливаннями сукупного попиту і пропозиції. Окремий випадок структурної політики — перехідний період до ринку, який переживає Україна. Основна ціль цього періоду — перехід від командної моделі економіки до ринкової, коли необхідно повністю перебудувати застарілу структуру економіки як з точки зору галузевого підходу, так і з позицій реформування відносин власності, з урахуванням особливо обтяжуючої ролі розпаду СРСР саме для економічної системи України. Стосовно до ситуації другої половини 90-х років можна говорити про необхідність одночасного розв’язання довгострокових економічних проблем структурного порядку і поточних проблем циклічного спаду, що ставить перед економічною політикою особливо складні задачі.

Соціальна політика.

На закінчення потрібно відмітити ще один різновид економічної політики — соціальну. її також не можна звести до вирішення одного із завдань стабілізаційної політики, незважаючи на те, що в ході подолання економічних спадів як одна з найважливіших задач ставиться зниження рівня безробіття — типова соціальна проблема. У сучасних умовах соціальна політика в розвинених країнах вийшла за рамки розв’язання таких чисто кон’юнктурних проблем. У полі її реалізації потрапили такі проблеми, як соціальне забезпечення, розвиток суспільних систем освіти, охорони здоров’я, культури та інших сфер діяльності, які охоплюють розвиток людини. У виділенні соціальної політики в особливу галузь економічної політики знаходить відображення безперечний факт соціалізації економічного життя в сучасних умовах. На жаль, в Україні необхідність проведення саме такої сильної соціальної політики не усвідомлюється в належній мірі.

Отже, ми розглянули основні проблеми макроекономіки. Потрібно враховувати, що підхід, застосований при викладенні відповідних теоретичних проблем, спирається на аналіз досвіду макроекономічного регулювання в розвиненій ринковій економіці. У командно-адміністративній системі також проводилася певна макроекономічна політика, однак її цілі і механізми здійснення спиралися на абсолютно інші принципи. В умовах же руйнування командної системи управління і становлення ринкового господарства неминуче міняється і зміст макроекономічної політики.

Зрозуміло, що в готовому і розвиненому вигляді, так, як це мало місце в сучасних розвинених країнах, макроекономічна політика в умовах перехідного періоду не може мати місця. У перехідній економіці нарівні із загальними рисами, що роблять її схожою на розвинену ринкову економіку, існує також істотна специфіка у прояві ринкових закономірностей, що вимагає особливої ретельності в розробці стабілізаційних заходів. Досвід розвинених країн при проведенні стабілізаційної політики може і повинен бути прийнятий за основу, але при цьому не треба прагнути до його сліпого копіювання. Завжди важливо пам’ятати, що країн із ринковою економікою і державним її регулюванням багато, але процвітаючих серед них набагато менше. Сама по собі макроекономічна теорія є ключем до успішного розв’язання багатьох економічних проблем у будь-якій країні, але вона в принципі не може бути паличкою-виручалочкою, що гарантує успіх макроекономічної політики, яка використовує ці теоретичні побудови.

3. Аналіз сучасного стану, проблем та перспектив здійснення макроекономічної політики в Україні та впливу на макроекономічні агрегати

3.1 Особливості здійснення макроекономічної політики в Україні в умовах фінансової кризи

а) Інфляційні тенденції

Інфляційний сплеск кінця 2007 — першої половини 2008 рр[5]. став помітним чинником впливу на соціально-економічний розвиток України в поточному році. Він, зокрема:

— знизив динаміку реального зростання доходів населення;

— обумовив погіршення очікувань населення та суб'єктів господарювання щодо макроекономічної стабільності в країні;

— спонукав до здійснення антиінфляційних заходів монетарною та фіскальною владою.

Починаючи з другого кварталу 2008 р., послідовна реалізація антиінфляційних дій Уряду та НБУ дозволила суттєво знизити темпи інфляції - річний цикл розігріву інфляційних тенденцій до пікових значень у березні 2008 р. (понад 30% річних) завершився липневою дефляцією в Україні.

Уповільнити інфляційні процеси з травня 2008 р. дозволили:

— сезонність, що спричинила зниження цін на плодоовочеву продукцію, продукти харчування та безалкогольні напої, питома вага яких у споживчому кошику становить 53,1%;

— дії НБУ щодо стримування банківського кредитування і гальмування темпів грошової пропозиції - за 9 міс. 2008 р. приріст грошової маси склав лише 20,2%, торік — 33,6%, в той час як індекс споживчих цін був удвічі більшим, ніж торік;

— антиінфляційний ефект ревальвації національної валюти у травні 2008 р., що дозволило здешевити імпорт;

— врівноваження товарних ринків за рахунок як зростання виробництва у галузях, орієнтованих на споживчий ринок, так і надходження імпортної продукції, що сформувало товарну насиченість на споживчому ринку;

— відтягування коштів населення зі споживчого ринку на депозитні рахунки (обсяги депозитів фізичних осіб збільшилися на 24,2% з початку року) та на валютний ринок (за 9 міс. 2008 року на готівковому валютному ринку сформувалося значне від'ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 2776 млн. доларів США, з них 1321 млн дол. — у вересні);

— гальмування світової інфляції, насамперед, зниження аграрної інфляції і падіння світових цін на нафту, що позитивно позначилося на вартості імпортованих енергоносіїв.

Рис. 3.1. Динаміка індексу споживчих цін та індексу цін виробників у 2007 та січні-вересні 2008 року (у% до грудня попереднього року)

В той же час, слід враховувати тимчасовість та нестійкість низки зазначених чинників, що не дозволяє вести мову по остаточне подолання інфляційних тенденцій та дає підстави прогнозувати їх відновлення восени 2008 р., оскільки:

— літня дефляція є традиційною та не свідчить про злам тенденції,

— зберігається суттєвий лаговий вплив підвищення цін виробників промислової продукції, сформований у попередні періоди зростанням вартості енергоносіїв та сільськогосподарської продукції, збільшенням витрат на оплату праці, на обслуговування позичкових коштів та інвестиційних витрат тощо. З 2006 р. темп зростання оптових цін в промисловості стабільно перевищує індекс споживчих цін (Рис. 17), в 2008 р. розрив став особливо помітним через гальмування зростання цін на споживчому ринку;

— базова інфляція практично не уповільнилася і впритул наблизилася до широкого індексу споживчих цін, досягнувши за 9 міс. 2008 р. 15,6%;

— девальвація гривні, яка відбувається у вересні-жовтні, веде до істотного подорожчання імпортних товарів і може надати суттєвого поштовху інфляційним тенденціям;

— продовжується зближення рівнів внутрішніх українських та світових цін, посилене значною відкритістю економіки України та зростаючою конкуренцією між внутрішніми і зовнішніми споживачами сировинних продуктів та напівфабрикатів;

— спадна промислова динаміка і структурні дисбаланси економічного зростання не створюють надійної бази для майбутнього зростання товарної пропозиції у відповідній кількості і якості;

— зростання обсягів сільськогосподарської продукції, як було показано вище, відбулося лише на деяких напрямках, відтак не відбулось очікуваного суцільного зниження цін після отримання нового врожаю;

— за тривкого випереджаючого зростання доходів населення сформувався певний надлишок попиту на ринку, який посилився зменшенням схильності до заощаджень та вилученням частини депозитів з комерційних банків восени.

— залишається низькою конкуренція виробників на товарних ринках в силу недостатньо ефективного адміністративного регулювання цін та протидії проявам монопольної поведінки на внутрішньому ринку;

— посилюється економічна та політична невизначеність в умовах політичної кризи в Україні, макрофінансової нестабільності та впливу світової валютно-фінансової кризи, що погіршує інфляційні очікування суб'єктів ринку[15];

Варто враховувати також значний негативний вплив проінфляційного характеру фіскальної політики, яка має переважно соціальну спрямованість. За даними Держказначейства України, за січень-вересень 2008 року до загального фонду Державного бюджету надійшло 134,3 млрд. грн., що на 54,7% більше, ніж у відповідному періоді минулого року, а у вересні до загального фонду Держбюджету надійшло доходів на 74,7% більше, ніж торік). Проте зростання обсягів фіскального вилучення сукупного продукту супроводжувалося випереджаючим зростанням соціальних видатків. Бюджетне стимулювання економічного розвитку у 2008 р. погіршилося. Частка капітальних видатків у загальній сумі видатків Зведеного бюджету України була найменшою за всі попередні роки і в січні-травні 2008 р. становила 6% (у січні-травні 2007 р. — 7,9%). Це обумовило невисоку ефективність фінансової політики в цілому щодо її спроможності нейтралізувати інфляційне розширення споживчого попиту, активізувати інвестиційний попит та підтримати економічну активність, переламати тенденцію до погіршення сальдо торговельного балансу, забезпечити стабільність національної грошової одиниці і стійкість банківської системи.

б) Зростання нестабільності банківського сектора економіки

Важливим чинником впливу на інфляційну й економічну динаміку в Україні стали зміни в обсягах і структурі банківського кредитування. Помітне скорочення темпів споживчого кредитування у січні-вересні 2008 р. мало вагомий позитивний вплив на послаблення дії інфляції попиту. Проте закономірним кроком на тлі погіршення практично всіх показників розвитку банківської системи в умовах високої інфляції та ужорсточення банківського регулювання, кризи на фондовому ринку і виведення капіталу з країни, ускладнення ситуації з фінансуванням стало також обмеження банками видачі кредитів на інвестиційні цілі, що відіграло негативну роль щодо інвестиційної динаміки в країні та послабило роль інвестиційного попиту в забезпеченні економічного зростання.

Серед основних тенденцій, що характеризують розвиток українського банківського сектора у 2008 р., слід відмітити наступні:

— уповільнення процесів трансформації потенціалу банківської системи в розширення економічної активності в економіці. За 8 місяців при зростанні власного капіталу банків на 32,6% їхні активи збільшилися на 23,5%;

— падіння прибутковості банківської діяльності - станом на 01.09.2007 р. прибуток склав 5058,4 млн. грн., що на 52% більше, ніж за відповідний період 2007 р., проте середня прибутковість банківських активів склала 0,80% проти 0,84% в аналогічному періоді минулого року, а прибутковість статутного капіталу — 9,54%, проти 10,84%. За експертними оцінками, високий прибуток — результат торішнього бурхливого зростання фінансової системи та збільшення частки високоприбуткових роздрібних кредитів в порівнянні з минулим роком;

— зменшення темпів приросту ресурсної бази банків — за сiчень-вересень 2008 р. депозити фізичних осіб зросли на 24,2% (торік на 32,1%), а депозити юридичних осіб — на 17,4% (торік на 37,8%). Слід вказати, що важливою причиною уповільнення темпів зростання активів і пасивів банків є їх переоцінка в іноземній валюті - падіння курсу основних валют щодо гривні в порівнянні з їх ринковими котируваннями в червні 2007 р. технічно збільшило базу порівняння для розрахунку річних показників зростання банківської системи;

— погіршення міжнародних рейтингів української банківської системи — в червні 2008 р. міжнародна агенція Standard & Poor’s знизила кредитний рейтинг нашої країни, який до цього не змінювався 2 роки, із ВВ — до В+*. В липні 2008 р. агенція оцінювала частку проблемних валових активів банків в Україні (переважно кредитів) на рівні 35−50%, тоді як, за даними НБУ, обсяг проблемних кредитів становить 1,5%;

— ужорсточення банківської політики — банки закрили малоприбуткові довгострокові програми кредитування земельних ділянок та іпотеки, ужорсточили умови надання споживчих позик, зменшили терміни надання кредитів — довгострокові кредити протягом 8 місяців 2008 р. збільшилися на 25,2% за загального зростання кредитів на 26,8% і на 1 вересня становили 59,4% від наданих кредитів. Перехід банків в режим жорсткої економії засвідчує накопичення значних коштів на банківських рахунках — понад 24 млрд. грн. на 1.10.08 р.;

— активізація використання зовнішніх джерел нарощування банківського капіталу — за перше півріччя частка іноземного капіталу в статутних фондах банків зросла до 40%, а приріст капіталу був більший аналогічного показника за перше півріччя 2007 р. (22% проти 18%). Це дозволило підтримати показник адекватності регулятивного капіталу, який знизився з 13,92 на 01.01.2008 р. до 13,25 на 01.03.2008 р., проте на початок вересня 2009 р. підвищився до 13,74%. При цьому обсяги зовнішніх запозичень українських банків, які розмістили свої облігації на зовнішніх ринках, у першому півріччі 2008 р. становили лише 800 млн. проти майже 2 млрд. дол. США торік. Нарощування капіталу виключно за рахунок стратегічних іноземних інвесторів рівноцінне суттєвій десуверенізації фінансового сектора;

— уповільнення майже вдвічі темпів зростання споживчого кредитування — за 9 місяців 2008 р. воно збільшилося на 33,5% (торік на 64,9%), проте продовжує стало випереджати темпи кредитування суб'єктів господарювання, які зросли на 32,1% (торік на 42,6%). У зазначений період частка виданих населенню кредитів у загальній масі кредитів досягла 36,6% (на 01.01.2008 вона становила 31,7%). Ці тенденції позитивно позначилися на структурі банківських активів за термінами і валютами, оскільки в 2008 р. більшість споживчих кредитів були довготерміновими та видавалися у національній валюті;

— за підвищення облікової ставки НБУ до 12% та високої інфляції відбулось подорожання як кредитів, так і депозитів (влітку вартість депозитів дещо зменшилася). Середньозважена вартість кредитів в національній валюті за січень-серпень 2008 р. зросла з 14,4% до 16,8%, в іноземній — з 11,2% до 12,7%. Інтегральна ставка за кредитами зросла з 13,4% до 15,2%, а інтегральна ставка за депозитами — з 7,9% до 8,8%. Тимчасом за високих темпів інфляції реальні процентні ставки залишаються від'ємними, що знижує прибутковість банківської системи та послаблює стимули до заощаджень[15].

У складних фінансових умовах відбулося загострення низки системних проблем вітчизняного банківського сектора:

— дефіциту як довгострокових, так і короткострокових фінансових ресурсів, що обмежує виконання банками своїх зобов’язань та не дозволяє їм забезпечити пропозицію довгострокових кредитів на рівні, адекватному потребам економіки[6];

— розриву в фінансуванні банківських активів зобов’язаннями у вигляді депозитів у банках;

— дисбалансу ліквідності - падіння співвідношення між довгостроковими депозитами та довгостроковими кредитами;

— низького рівня ризик-менеджменту, передусім, щодо кредитування корпоративного сектора;

— високих валютних ризиків в умовах значної курсової волатильності - подорожчання долара загрожує банкам як зростанням неповернень за валютними кредитами, так і труднощами щодо погашення своїх боргових зобов’язань;

— нестачі внутрішніх джерел капіталізації, що веде до посилення залежності банків від іноземних інвесторів.

За таких негативних передумов наростання негативних очікувань на валютному ринку при політичній нестабільності в суспільстві та на тлі демонстраційного ефекту розгортання світової фінансової кризи зумовило падіння довіри до банківської системи, яке виявилося в початку масового вилучення коштів з депозитних рахунків у жовтні 2008 р. В цій ситуації позитивно слід оцінити антикризові дії НБУ щодо суттєвого збільшення обсягів рефінансування (5,96 млрд грн. — за вересень, 6,45 млрд грн. — за першу декаду жовтня), заборони дострокового погашення депозитних рахунків (Постанова Ради НБУ № 319), зняття обмежень на залучення валютних коштів (скасування 20%-ї норми резервування під депозити нерезидентів, підвищення порогової вартості зовнішніх позик тощо).

Водночас, поточна стабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань — забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Отже, на відміну розвинених країн, де першочерговим завданням визнано максимально можливе забезпечення банків у фінансових ресурсах, в Україні рівноважливим завданням стало втримання курсової стабільності, що дещо обмежує можливості НБУ щодо врегулювання ситуації. Адже одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та стимулювати грошову пропозицію. Разом з тим, намагання НБУ обмежити обсяги банківського кредитування не відповідає середньоі довгостроковим цілям фінансової стабілізації - стимулювання ділової та інвестиційної активності, збереження довіри населення до вітчизняних банків, підвищення фінансової стійкості останніх.

в) Проблеми валютно-курсової стабільності

У січні-вересні 2008 р. розвиток валютної сфери України був вкрай неоднозначним. Якщо у травні 2008 р. переважали передумови для ревальвації гривні, то на початку осені - для її девальвації. Великі обсяги припливу іноземного капіталу (за 8 міс. 2008 р. 13,6 млрд. дол. США, що в 1,6 разу більше, ніж торік) зумовили суттєве переважання в більшу частину року пропозиції іноземної валюти над попитом. Викуп надлишкової пропозиції до золотовалютних резервів вимагав від НБУ активних стерилізаційних операцій і супроводжувався збільшенням грошової пропозиції. З цих причин та з огляду на необхідність гальмування темпів інфляції та послаблення боргового навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації 21 травня НБУ підвищив офіційний курс гривні до долара США з 5,05 грн/дол. США до 4,85 грн/дол. США. Такий крок НБУ наблизив офіційний курс до ринкової ситуації та дозволив врівноважити ринок без потреби проведення масованих валютних інтервенцій з викупу валюти. На думку низки експертів, одним з потужних аргументів на користь зміцнення Нацбанком офіційного курсу гривні стало значне зростання залишку на Єдиному казначейському рахунку, що посилило ризики не контрольованого монетарною владою виведення на ринок значного обсягу вільних коштів.

Хоча упродовж літніх місяців у валютній сфері зберігалася відносна стабільність — курс на міжбанку коливався в межах 4,50−4,65 грн/дол. США, а офіційний — утримувався на рівні 4,85−4,86 грн/дол. США, ревальваційний тиск зберігався, про що свідчить статистка валютних інтервенцій. За її даними, вже 22−23 травня НБУ змушений був виходити на ринок для купівлі валюти, причому лише за ці два дні міжнародні резерви збільшилися на 574 млн дол. Усього за червень-серпень міжнародні резерви НБУ зросли з 34 до 38 млрд. дол. США, обсяг валютних інтервенцій склав 4,74 млрд. дол. США.

Слід наголосити, що відхід НБУ від фіксованого курсу не супроводжувався запровадженням чіткої доктрини валютно-курсового регулювання. Це сприяло високій невизначеності на валютному ринку України, посиленій різкими змінами ситуації на світових валютних ринках. Так, в середині липня 2008 р. курс долара США на міжнародних ринках почав стрімко зростати на тлі очікуваної за підсумками другого кварталу рецесії в єврозоні. Це відповідним чином позначилося на факторах, що мають велике значення для курсу української валюти, а саме:

— зменшився приплив капіталу до банківського сектору в зв’язку зі світовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів у доларові активи;

— різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках (зокрема, внаслідок дій Нафтогазу, що готується до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах в умовах відносного надлишку гривневої ліквідності - залишки на коррахунках на 1.10.08 р. досягли 24,2 млрд. грн., та «втечі» населення від національної валюти);

— в очікуванні девальвації гривні активізувався відплив капіталу з країни, зацікавленого в отриманні курсового прибутку — з березня по жовтень 2008 р. нерезиденти продали ОВДП на суму 1,3 млрд. грн. У підсумку від'ємне сальдо за операціями купівлі продажу нерезидентами внутрішніх облігацій банків склало 413 млн. дол. США, за операціями з цінними паперами Уряду — 226 млн. дол. США.;

— зменшилася експортна виручка внаслідок падіння світових цін на метал у серпні 2008 р. на 15−20%,

— продовжилося зростання обсягів імпорту.

В цих умовах заяви представників монетарної влади про небажання витрачати резерви на згладжування спекулятивних коливань на міжбанківському ринку через негативний вплив валютних інтервенцій на ліквідність банківської системи спровокували панічні настрої не лише у вітчизняних агентів валютного ринку, але і у великих стратегічних інвесторів. У підсумку курс долара на міжбанківському валютному ринку у вересні-жовтні підвищився з 4,6 до 5,6 грн/дол. США (або на 11% з початку року). Це змусило НБУ суттєво розширити межі курсового коридору (замість 4,85 ±4% вони були встановлені на рівні 4,95 ±8%), активізувати проведення валютних інтервенцій, обмежити банківську маржу між курсом купівлі і продажу готівкової валюти до 5%. НБУ також попередив банки, що застосовуватиме жорсткі санкції у випадку купівлі валюти для імпорту, що не завозиться в Україну, а також здійснення авансових платежів за імпорт, окрім критичного.

Отже, дестабілізаційні тенденції у грошово-фінансовій сфері України мають об'єктивне системне підґрунтя, що засвідчує необхідність комплексності підходів антикризової політики, які мають не лише протидіяти поточним ознакам нестабільності, але й забезпечувати необхідні структурні зрушення в цій сфері економіки.

3.2 Перспективи формування макроекономічного курсу в Україні в 2009 році

Викладене вище дає підстави стверджувати, що підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні восени поточного року міститься насамперед у здійснюваній економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Підґрунтям фінансової дестабілізації в Україні стали системні суперечності:

— надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак — стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації. За 2003;2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 4,2 разу, реальні - в 2,1 разу, а реальний ВВП — лише в 1,4 разу;

— інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило надмірну вартість фінансових ресурсів всередині країни та, за стрімкого зростання попиту на кредитні ресурси, обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень. Важелі Національного банку, спрямовані на регулювання грошової пропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, а антиінфляційні заходи монетарного характеру лише посилили потребу в зовнішніх запозиченнях. При цьому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

— несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів: за 2005;2007 рр. інвестиції в промисловість зросли в 1,5 разу, в той час як в операції з нерухомістю — в 1,9 разу, фінансову діяльність — 2,4 разу, роздрібну торгівлю — утричі. У 2007 році при прискоренні інвестиційних процесів інвестиції в промисловість збільшилися на 27%, в той час як в роздрібну торгівлю — на 48%, фінансову діяльність — 60%. Випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризики нестабільності фінансової системи та інфляційний потенціал, який формується внаслідок перевищення сукупного попиту над пропозицією.

— концентрація експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп, насамперед — сировинного характеру, в умовах експортоорієнтованої моделі розвитку економіки, при значній частці товарів з високим рівнем доданої вартості в імпорті. Це обумовило хронічне нарощування дефіциту зовнішньої торгівлі та високу залежність економіки України від кон’юнктури світових ринків, курсових коливань тощо.

Між тим, в останні роки не лише не відбувалося системних дій щодо подолання зазначених суперечностей, але й було припущено низку прорахунків в економічній політиці, які призвели до посилення кризових проявів:

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою