Асоціальна поведінка підлітків

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Асоціальна поведінка підлітків як психологічна проблема

1.1 Поняття, сутність та види асоціальної поведінки

1.2 Психологічні особливості підліткового віку, як фактор ризику формування асоціальної поведінки

1.3 Аналіз причин асоціальної поведінки особи Висновки до першого розділу Розділ 2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей асоціальної поведінки підлітків

2.1 Дослідження ціннісних орієнтацій особистості

2.2 Діагностика асоціальної поведінки підлітків Висновки Список використаної літератури Додатки

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, — все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється від норми. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп.

Особливо важко в цей період прийшлося підліткам. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З’являється все новий вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з щонайгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому турбує факт збільшення числа злочинів проти особи, що спричиняють за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Отже, проблема асоціальної поведінки є однією з актуальних проблем психології вищої школи. Ріст масштабів злочинності, труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

Розробленість теми:

У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці асоціальної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Г. С. Абрамової, М.А. Алемаськіна, Ю. М. Антонян, С.А. Белічевой, В. М. Бехтерева, А. Д. Глоточкина, І.В. Дубровіной, В. В. Знакова, Е.Я. Іванова, К.Е. Ігошева, Д.Д. Ісаєва, А. Г. Ковальова, І.С. Кона, В. Т. Кондрашенко, А.Е. Лічко, Г. М. Міньковського, І.А. Невського, В.Ф. Пірожкова, К. К. Платонова, Г. М. Потаніна та ін.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей асоціальної поведінки підлітків.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

проаналізувати асоціальну поведінку підлітків як психологічну проблему;

розкрити поняття, сутність та види асоціальної поведінки;

охарактеризувати психологічні особливості підліткового віку, як фактор ризику формування асоціальної поведінки;

проаналізувати причини асоціальної поведінки особи;

провести експериментальне дослідження психологічних особливостей асоціальної поведінки підлітків.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є асоціальна поведінка.

Предметом є дослідження особливостей асоціальної поведінки підлітків.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи: аналіз психологічних та педагогічних джерел; анкетування; методи математичної обробки експериментальних даний. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості асоціальної поведінки підлітків, розкрити її сутність та види, експериментально досліджені психологічні особливості асоціальної поведінки підлітків.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі розглядається поняття, сутність та види асоціальної поведінки, характеризується психологічні особливості підліткового віку, як фактор ризику формування асоціальної поведінки. У другому розділі проводиться експериментальне дослідження психологічних особливостей асоціальної поведінки підлітків, їх ціннісних орієнтацій.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

РОЗДІЛ 1. АСОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Поняття, сутність та види асоціальної поведінки

У процесі соціалізації людина постійно стикається з необхідністю вибору однієї з альтернатив поведінки. Від неї завжди очікується («соціальні очікування») прояв нормальних реакцій у взаємодії з іншими та соціумом. Більшість індивідів соціальні вимоги сприймають як стимул для подальшого вдосконалення й досягнення гармонії із соціальним оточенням. Натомість частина людей проявляє негативну реакцію на вимоги суспільства, що призводить до відхилень у поведінці. Отже, на противагу соціалізації, яка показує єдність людини із суспільством та його вимогами, виникає асоціалізація, де префікс «а» означає антигромадський характер такого зв’язку. Йдеться про соціалізацію з динамікою «мінус», яка має місце в масштабах іноді не менших, ніж соціалізація із знаком «плюс». Сутність асоціалізації полягає в засвоєнні особистістю антисоціальних норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які призводять до деформації суспільних зв’язків, до дисгармонії людини і суспільства.

Поряд із поняттям «асоціалізація» особистості широко використовується термін «соціальна дезадаптація, який означає порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища за наявності хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе та свої соціальні зв’язки [11, с. 211]. Соціально-психологічна дезадаптація передбачає збої в процесі оволодіння особистістю відповідної ролі під час входження в нову соціальну ситуацію. Процес соціально-психологічної дезадаптації супроводжується зниженням самооцінки людини, розмиванням індивідуальності, зростанням незадоволеності своїм становищем у соціальному оточенні. Зазвичай у такої особистості наявний внутрішній конфлікт між її статусом і домаганнями. Факт соціально-психологічної дезадаптації вимагає від індивіда реалізації власного комунікативного потенціалу в іншій спільноті — такій, де б його особливості були прийнятними й, у міру можливості, корисними та цінними. Саме тому людина вливається в особливі групи собі подібних, де вона проявляє та демонструє свої якості, значущі для тих угруповань. На основі цього визначаються її статус, роль і позиція та відбувається інтеграція особистості в означену групу, в якій часто підтримку отримують такі якості індивіда, котрі суспільство з тієї чи іншої причини не сприйняло (агресивність, жорстокість тощо). Особистість, яка інтегрувалася в такого роду групи, розпочинає діяльність у напрямку, що не відповідає усталеним суспільним нормам, її поведінка різною мірою різниться від загальноприйнятої, а деколи спрямована проти даних норм і стереотипу поведінки. Таку поведінку прийнято називати асоціальною та антисоціальною, де остання вважається небезпечнішою, оскільки має тенденцію до переростання в протиправну і злочинну. Дезадаптація супроводжується незадоволенням особистості своїм становищем, причини якого можуть мати прямий та опосередкований характер [11, с. 214]. В першому випадку незадоволення виникає у зв’язку з неприйнятністю для індивіда певних умов життя взагалі, у другому — незадоволення виникає внаслідок порівнювання людиною свого соціального становища із становищем представників інших соціальних груп, хай то будуть громадяни іншої країни чи представники вищого прошарку суспільства. Усе це спричинює виникнення в індивіда завищених вимог до безпосереднього середовища існування із подальшою незадоволеністю.

Соціальна дезадаптація в педагогічному аспекті - особливий вид поведінки, що не відповідає основним суспільним нормам, визнаним як обов’язкових [11, с. 216].

Соціальні відхилення бувають:

— корисної орієнтації - правопорушення, проступки, пов’язані з бажанням отримати матеріальну, грошову, майнову користь (крадіжки, пограбування, спекуляції, протекція);

— агресивної орієнтації - дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, зґвалтування);

— соціально-пасивного типу — бажання самоусунутись від активного способу життя, ухилитись від громадянських обов’язків, небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від праці, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) [8, с. 35].

Проявом асоціалізації є девіантна поведінка — система вчинків, що відхиляються та різняться від загальноприйнятих норм суспільства в галузі права, культури чи моралі [5, с. 6]. До основних видів девіантної поведінки належать злочинність та аморальність. Зв’язок між ними полягає в тому, що скоєнню злочину часто передує не-протиправна поведінка (розбещеність у сфері сексуальних стосунків, систематичне пияцтво тощо). Коли антисоціальні вчинки загрожують соціумові та караються в кримінальному порядку, їх називають злочинами й відповідно говорять про злочинну поведінку та особистість правопорушника, тобто суб'єкта, який скоїв злочин і визнаний винним у ході судового розгляду.

Отже, соціальна поведінка, яка не відповідає суспільним нормам має назву асоціальної. Така поведінка буває трьох видів:

а) аморальна — порушення норм моралі і правил людського співжиття;

б) протиправна — правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;

в) злочинна — порушення кримінально-правових норм [9, с. 37].

Асоціальна поведінка поділяється на девіантну та делінквентну.

Девіантна поведінка — система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.

Виділяють девіації:

— за направленістю: позитивні (героїзм), нейтральні (колекціонування), негативні;

— за мотивацією: корисні і агресивні;

— за суб'єктом: індивіди, соціальні групи, соціальні організації;

— за масштабністю прояву: індивідуальні, групові; - за орієнтацією: екстраверти (спрямовані на інших людей: сімейні чвари, насильство), інтроверти (спрямовані на себе: п’янство, суїцид, наркоманія);

— за формою прояву: хуліганство, агресія, злодійство, алкоголізм [7, с. 24].

Рівні девіації - вираженість відхилень у поведінці. Виділяють:

— докримінальний рівень — рівень поведінки, коли людина ще не стала суб'єктом злочинів і соціальні відхилення проявляються у вигляді дрібних правопорушень, недотримання норм моралі, правил поведінки в громадських місцях, ухилення від суспільно корисної праці, зловживання алкоголем, немедичного вживання наркотичних, токсичних засобів, які негативно впливають на психіку;

— кримінальний рівень — рівень поведінки людини, коли соціальні відхилення виражаються в злочинних діях, які підлягають кримінальній відповідальності та розглядаються органами слідства і суду.

Девіантність буває:

— імпульсивна — порушення норм поведінки, які виникають неочікувано, непередбачувано і в порівняно незначний проміжок часу (агресія, суїцид);

— первинна — дії, які дозволяють робити висновок про наявність девіантної поведінки;

— вторинна — вчинки особи як відповідь на визначення девіанта;

— субкультурна — поведінка, якою людина відхиляється від норм оточуючого суспільства шляхом попадання піл вплив норм субкультури [6, с. 22].

Фактори, які обумовлюють девіацію:

— індивідуальні - обумовлені психо-біологічними і виховними передумовами девіантної поведінки, які утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію;

— особистісні - фактори самої особистості, які проявляються в її активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці;

— соціальні - фактори соціального середовища, які негативно впливають на формування і розвиток індивіда;

— соціально-психологічні - обумовлені несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим оточенням у сім'ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів;

— психолого-педагогічні - обумовлені недоліками виховання в сім'ї, дошкільному закладі, школі [21, с. 36].

Делінквентна поведінка (англ. «провинність») — це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів [18, с. 56].

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб). Правопорушення — це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство. Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін «важкий учень», «важковиховуваний» характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми [6, с. 25].

Адиктивна поведінка — це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

— нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);

— проміжні форми адикції (анорексія — відмова від їжі, булумія — прагнення до постійного споживання їжі);

— хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії) [9, с. 55].

Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

1.2 Психологічні особливості підліткового віку як фактор ризику формування асоціальної поведінки

Підлітковий, або середній шкільний вік, — один з станів становлення особистості, період особливо активного формування духовного багатства людини, її моральної чистоти, фізичної досконалості, готовності до праці, здатності бути активним громадським діячем.

Формування особистості — процес становлення людини під впливом тих суспільних відносин, в які він вступає; опанування людиною системою знань, уявлень про світ, трудовими навиками [7, с. 18].

Підлітковий вік — один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність, він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму — роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.

Підлітковий вік — один із кризових етапів у становленні особистості. Він характеризується рядом специфічних особливостей. Це вік кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і системи взаємовідносин. Цей етап характеризується бурхливим ростом людини, формуванням його організму у процесі статевої зрілості, що помітно впливає на психологічні особливості підлітка.

Однією з причин виникнення відхилень у поведінці є ігнорування особливостей підліткового віку, недооцінювання дорослими глибоких вікових суперечностей розвитку підлітка [7, с. 24].

Саме в цей період відбувається значний стрибок у психологічному розвиткові. Розпочинається процес самооцінювання та самовиховання. Аналізуючи моральні стосунки між людьми, підліток висуває вимоги до інших, а потім до себе. Описуючи цей вік, слід вказати на такі суперечності:

непримиренність до зла, кривди — з одного боку — готовність

стати до боротьби з найменшими відхиленнями від істини, з іншого

боку — невміння розібратися у складних життєвих явищах;

підліток хоче бути хорошим, прагне до ідеалу і водночас не любить, щоб його виховували, не терпить «оголеності ідей»;

бажання самоствердитись і невміння це зробити;

велика необхідність у пораді й допомозі дорослого, і водночас —

відсутність бажання звернутися до старших;

суперечність між кількістю бажань — з одного боку, та обмеженістю сил, досвіду, можливостей їх здійснення — з іншого;

заперечення авторитетів, захоплення ідеальним, та сумнів у тому,

що ідеальне може існувати в нашому буденному житті [7, с. 39].

Провідним протиріччям підліткового віку є прагнення до дорослості й неможливість адекватно його реалізувати. Це протиріччя розуміється як прагнення підлітка самоствердитися. Сучасний підліток не має умов для самореалізації, для вияву самостійності в суспільно корисній діяльності, тому прагне досягнути успіху в асоціальній діяльності.

Намагання бути і вважатися дорослим — головна особливість підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей, довкілля, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань [7, с. 45].

Соціальна активність підлітка виявляється в більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які є у світі дорослих і взаєминах між ними. Для підлітка стає дуже важливим ставлення до нього як до рівного з боку дорослих і батьків. З цього випливає загострене відчуття власної гідності, тому будь-які дрібниці: навіть невеликі зауваження, а тим більше нетактовність, ставлення до підлітків як до маленьких можуть боляче поранити самолюбство. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту (неслухняність, упертість, негативізм, опір виховному впливу).

Згадані суперечності викликають неадекватність поведінки та відхилення від норми в моральному розвитку.

Неадекватність поведінки може виявлятися через так звані атрибути дорослості: паління, уживання алкогольних напоїв, лихослів'я, бродяжництво тощо. Дорослі своїми невмілими діями (жорстокістю, брутальністю тощо) можуть глибоко травмувати душу дитини, призвести до відчуження, яке потім буде нелегко усунути. За таких умов виникає деформація моральних стосунків.

У підлітка виникає напруження у стосунках із дорослими і прагнення подолати, компенсувати переживання своєї неповноцінності. Однак йому, як правило, не вдається знайти для цього адекватні засоби. Якщо дорослі в цей момент не виявляють чуйності до підлітка, можуть виникнути гострі, тривалі конфлікти. Виникають негативні афективні переживання й відповідні форми поведінки: образливість, упертість, негативізм, замкненість, емоційна нестійкість.

Т.С. Гурлєва афективні переживання дитини пов’язує з переживаннями, в основі яких лежить незадоволеність базових потреб підлітка або конфлікт між ними:

потреба в позитивному оцінюванні дорослих;

потреба в самоповазі;

потреба у спілкуванні з ровесниками;

прагнення набути сприятливого статусу в системі міжособистісних стосунків у колективі класу [12, с. 64].

Невдалі спроби їх задоволення створюють для дитини психотравмуючу ситуацію, яка за відсутності психологічної допомоги переростає в ситуацію неможливості задоволення життєво важливих соціальних потреб.

Підлітковий вік є складним не лише внаслідок зазначених особливостей. Цьому періодові властиві суперечності й у фізичному розвитку, наприклад, розкоординування рухів, непропорційність, інтенсивний ріст органів та інші явища, які викликають відчуття скутості, особливо у дівчат. Великий вплив на поведінку має статеве дозрівання, а надто тоді, коли життя підлітка неправильно організовано, а духовні запити примітивні. У цих випадках виникають відхилення од моральних норм у поведінці школяра, засади й інтереси набувають спотворених форм. Створюються сприятливі умови для асоціального розвитку, з’являються розв’язність, потайливість, афективність.

Необхідно враховувати таку вікову особливість, як підвищена емоційна лабільність, вразливість. Характер домінуючих переживань часто на довгий час визначає структуру поведінкових реакцій.

До специфічних підліткових поведінкових реакцій належать: реакція емансипації, реакція групування з ровесниками, хобі-реакція; реакції, які зумовлені сексуальною хіттю.

Слід враховувати, що у зв’язку з емоційно-вольовою незрілістю, готовністю до реакцій емансипації та імітації, підліток за слабкого виховного контролю може легко опинитися під впливом асоціальних елементів, які маскують свою справжню сутність красивими фразами. Підвищена готовність до зазначених поведінкових реакцій може визначити прихильність учня до асоціальних елементів.

Установлено, що першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, що спонукає дитину шукати іншої спільності однолітків, чи навіть більш старших школярів, у якій зникало б емоційне напруження, знову б з’явилася можливість самоствердитися та самореалізуватись як особистість [7, с. 51]. Велику тривогу викликає той факт, що ізольовані діти, які не прийняті у своїй групі, поповнюють кількість неповнолітніх правопорушників. В об'єднаннях асоціальної спрямованості самоствердження здійснюється неадекватними засобами, підлітки задовольняють свої потреби у спілкуванні.

Учні звикають до свого неблагополучного становища в сім'ї, школі, класному колективі, до неуспішності, зневіряються у своїх силах і навіть починають хизуватися своїми негативними вчинками, недоліками. Щоб виправити ці недоліки, як указував В. Г. Баженов, слід перебудувати їхнє ставлення до себе, до навколишніх, створити такі ситуації, які б дали їм можливість виявити позитивні якості особистості [4, с. 39]. Здійснювати такий вплив на дітей слід у співпраці сім'ї і школи. їхні зусилля необхідно спрямовувати як на нормалізацію сімейних стосунків, так і на формування сприятливого психологічного клімату у класних колективах.

Слід наголосити на тому, що головне місце в житті підлітка посідає дружба з ровесниками. Вона визначає його емоційний стан, ціннісні орієнтації, спрямованість розвитку особистості. Якщо вчитель ігнорує цю особливість, наприклад, перешкоджає дружбі дітей, нав’язує підлітку коло спілкування, негативно відгукується про підлітка у присутності товаришів, це, природно, викликає опір. Крайньою формою вираження такого конфлікту будуть природні реакції цього віку (реакції емансипації, групування), які набувають хворобливих форм, що призводить до негативних наслідків: утеч із дому, негативізму, недовіри та опозиції стосовно дорослих.

Позитивний вплив на учнів зменшується, якщо в учительському середовищі немає згоди, єдності дій, якщо вчителі виявляють неприязнь один до одного. У книзі Шевського «Важкий успіх» висловлюється досить категорична, але цілком слушна думка: «…починати потрібно з установлення в колективі доброзичливого, шанобливого ставлення вчителів до всіх учнів» [24, с. 103].

Найчастотнішим є так званий конфлікт поколінь, який виникає внаслідок надмірної опіки і контролю старших за поведінкою і вчинками підлітка. Дуже хворобливо переживають підлітки позбавлення спілкування з ровесниками, з якими встановлені міцні та емоційно значущі стосунки. Також важко сприймається дітьми зміна звичних життєвих умов: переїзд до іншого міста, перехід до іншої школи. Виникають адаптаційні реакції на новий склад класу, учителів, товаришів по будинку, сусідів. Іноді причиною переживань стає конфлікт унаслідок комплексу власної неповноцінності. Часто він виникає як результат неможливості засвоєння програмового матеріалу, приватних «виховних бесід» учителів, погроз і покарань з боку батьків. Іноді такий комплекс зумовлений характерологічними й фізичними особливостями підлітка — дефектом мовлення, зовнішності, які викликають неприйняття і знущання з боку ровесників. З метою самоствердження такі підлітки часто приєднуються до асоціальних компаній або починають уживати алкогольні напої. Причиною психічної травми можуть бути безпідставні звинувачення в певній поведінці, розкриття таємниць, що ретельно зберігалися; знехтувана, нерозділена юнацька закоханість.

Відхилення в поведінці школярів зумовлюються не лише віковими особливостями, а й обставинами, за яких формується особистість підлітка.

Сім'я є тим осередком соціального існування, де дитина задовольняє свої основні потреби: як матеріально-побутові, так і потреби в симпатії, емоційній підтримці та прийнятті. їх фрустрація і призводить до тривожності, нервово-психічного дискомфорту, порушень у поведінці [12, с. 65]. Унаслідок неправильного розвитку стосунків у сім'ї, дефектів сімейного виховання, за нездорових взаємин між батьками дитина засвоює негативні вияви поведінки, у неї можуть формуватися спотворені моральні уявлення, а мимовільна участь у конфліктах, негативні переживання інколи породжують стресові стани, призводять до неврозів, замкненості, уповільненого психічного розвитку. — Якщо підліток виховується в гармонійній сім'ї, усі члени якої пов’язані теплими емоційними зв’язками, то несприятливе середовище (асоціальна компанія) не справляє на нього деформуючого впливу, як, скажімо, на підлітка з неблагонадійної, негармонійної сім'ї. До негармонійних сімей належать неповні сім'ї, сім'ї, де є вітчим або мачуха, що не знайшли емоційного контакту з дитиною. У таких сім'ях відсутня взаємодопомога при вирішенні життєвих проблем, відмічається надмірне домінування одних членів над іншими, часто виникають конфлікти.

Асоціальна, аморальна поведінка дорослих — це небезпека у підготовці юного покоління до життя [11, с. 139]. І не лише тому, що, наслідуючи дорослих, дитина засвоює аморальні стосунки і сама може вирости аморальною. Цього може й не трапитися. Окрім сім'ї, моральний вибір дитини визначається й іншими чинниками: шкільним колективом, педагогами, суспільством. Виникає вибірковість у доборі засобів поведінки залежно від обставин. Так формується роздвоєність особистості, якою відзначається найвищий ступінь аморальності — пристосовництво. Дитина виконує лише такі вимоги, які в даному випадкові для неї вигідно виконувати.

Таким чином, негативне ставлення дорослих до моральних цінностей та їхня асоціальна поведінка у зв’язку з цим шкідливі для виховання передусім тому, що сприяють виникненню умов для формування негативних виявів поведінки.

Неспроможність батьків виступати повноцінним зразком відповідальної поведінки, відхилення од функцій соціального контролю за дитиною призводять до порушень у розвитку дитини. Підліток розширює коло свого спілкування, інтенсивно оволодіває різними соціальними ролями і тому потребує допомоги батьків у поясненні явищ соціального життя й виробленні власного ставлення до них [8, с. 96].

Як бачимо, у підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є одним із вирішальних чинників у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій і характерних особливостей.

Таким чином, можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні асоціальної поведінки: підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім'ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.

1.3 Аналіз причин асоціальної поведінки особи

С.А.Белічева: «Почуття суспільності або, іншими словами, моральне почуття живе в кожному з нас точно так, як і почуття особистості, егоїзму. Обидва ці почуття, у вигляді мікроскопічних зародків, народжуються разом з людиною. Але перше, моральне почуття, найблагородніший і найніжніший паросток душі людської, вимагає великого догляду, щоб вирости і укріпнути, тоді як друге, як і будь-який бур’ян, не вимагає для свого розвитку догляду і, не зупинене вчасно, швидко починає панувати над першим» [7, с. 112].

Причин звуженого соціального досвіду підлітка, за даними лабораторії профілактики правопорушень серед неповнолітніх Інституту педагогіки АПН України, багато, а саме: завантаженість батьків (14,7%), неузгодженість вимог, що ставляться до дитини в школі та сім'ї (17%), відсутність наступності або безсистемність виховного впливу педагогів (13,2%), не сформованість умінь і навичок додержання норм і правил поведінки (13,7%), переорієнтація пізнавальних інтересів учнів за межі класу, школи (9,9%), невміння доцільно організувати своє дозвілля (12,1%), невираженість пізнавальних інтересів (19,4%) [5, с. 7].

Причини асоціальної поведінки особистості:

1. Ідеологічна детермінація асоціальної поведінки. Ідеологічні детермінанти належать до духовної сфери суспільства. Держава має не лише декларувати, а й виховувати духовність народу, що включає в себе отримання повноцінної освіти та професії, прищеплення загальної культури, моральних цінностей, вироблених людством, тобто всього того, що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів.

Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культури, є пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини, підступності як норм поведінки. Пропагування негативних стереотипів поведінки, яке заполонило засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння деякими людьми, які й втілюють їх потім у життя.

2. Соціальні детермінанти правопорушень у державі. Найважливішою з соціальних детермінант правопорушень є соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичним. Така ситуація завжди створювала велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками асоціальних проявів поведінки. Також негативно впливають урбанізація, внутрішня міграція населення, нерівноправне становище жінки в суспільстві. Поширення набувають комп’ютерні злочини, забруднення навколишнього середовища, обіг радіоактивних матеріалів, виготовлення фальшивих грошей. Все це загалом створює соціальну напругу у відносинах людей [15, с. 78].

3. Економічний фактор впливу на асоціальні дії індивідів. Для України є характерним високе економічне детермінування правопорушень. Наша держава визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою [5, с. 9]. Багато людей, які вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює «в тіні» або вже перебуває «на дні» суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани).

4. Виховний потенціал сім'ї в умовах сьогодення. Серед сукупності причин появи педагогічної занедбаності, ведучими за своїм значенням є вплив на дитину своєю поведінкою батьків, характер їх взаємовідносин між собою, ставлення до оточуючих дитину людей. Це той могутній педагогічний фактор, наслідки якого неможливо врахувати.

Причинами відхилень у сімейному вихованні є: а) гіпертрофія сфери батьківських почуттів; б) перевага бачення в підлітку, юнаку дитячих якостей; в) виховна невпевненість батьків; г) фобія втрати дитини; д) нерозвиненість батьківських почуттів; е) проекція на дітей власних небажаних якостей; є) внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання; ж) зсув в установках батьків залежно від статі дитини [15, с. 80].

5. Вплив політики держави у галузі освіти на стан правопорушень у суспільстві. Соціально-економічні й політичні процеси, які відбуваються у нашому суспільстві, не можуть не відбитись і на діяльності школи. У нинішніх умовах розвитку нашої школи існують об'єктивні протиріччя суспільного розвитку, боротьба нового зі старим, з елементами застійних явищ, командно-бюрокатичним стилем керівництва, деформацією процесів.

6. Негативна взаємодія особи та середовища як одна з причин асоціальних проявів поведінки. Вплив соціального середовища має актуалізований характер, оскільки особа взаємодіє з ним у даний момент. Безумовно, соціальне середовище впливає на людину не лише безпосередньо перед яким-небудь вчинком. Воно справляло свій вплив на неї і в минулому, формуючи її як особу. Саме в цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і умовами формування особистості (минуле).

Умови — це ті факти реальної дійсності, які безпосередньо асоціальні прояви не спричинюють, але їх наявність сприяє її існуванню [15, с. 82]. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах. Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і державного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватного майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалин у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню негативізму, хоч прямо його не породжують.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Проблема асоціальної поведінки є однією з актуальних проблем психології вищої школи. Ріст масштабів злочинності, труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці асоціальної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Г. С. Абрамової, М.А. Алемаськіна, Ю. М. Антонян, С.А. Белічевой, В. М. Бехтерева, А. Д. Глоточкина, І.В. Дубровіной, В. В. Знакова, Е.Я. Іванова, К.Е. Ігошева, Д.Д. Ісаєва, А. Г. Ковальова, І.С. Кона, В. Т. Кондрашенко, А.Е. Лічко, Г. М. Міньковського, І.А. Невського, В.Ф. Пірожкова, К. К. Платонова, Г. М. Потаніна та ін.

Отже, соціальна поведінка, яка не відповідає суспільним нормам має назву асоціальної. Така поведінка буває трьох видів:

а) аморальна — порушення норм моралі і правил людського співжиття;

б) протиправна — правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;

в) злочинна — порушення кримінально-правових норм.

Асоціальна поведінка поділяється на девіантну та делінквентну.

Девіантна поведінка — система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.

Делінквентна поведінка (англ. «провинність») — це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

Можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні асоціальної поведінки: підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім'ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.

Серед основних причин асоціальної поведінки особистості можна виділити наступні:

1. Ідеологічна детермінація асоціальної поведінки.

2. Соціальні детермінанти правопорушень у державі.

3. Економічний фактор впливу на асоціальні дії індивідів.

4. Виховний потенціал сім'ї в умовах сьогодення.

5. Вплив політики держави у галузі освіти на стан правопорушень у суспільстві.

6. Негативна взаємодія особи та середовища.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

2.1 Дослідження ціннісних орієнтацій особистості

Систематизація наукових даних щодо проблеми асоціальної поведінки підлітків дозволила констатувати, що аналіз стану її дослідження вимагає реалізації системного підходу, який визначає взаємозв'язок різноманітних несприятливих детермінант, які негативно позначаються на процесі становлення особистості неповнолітнього та його поведінці.

Аналіз літературних джерел показав, що асоціальну поведінку підлітків дослідники пов’язують із: конфліктністю (Л.С. Алексєєва, В.І. Ілійчук, С. Б. Кузькова, В. М. Радчук, В.С.Филипчук), зниженням успішності (М.І. Дідора, З. Г. Зайцева, О. М. Коропецька, С.Д.Максименко), адиктивною поведінкою (Н.Ю. Максимова, С.В. Толстоухова), акцентуаціями характеру (А.А. Вдовиченко, З. С. Карпенко, А.Е. Лічко), агресивними діями (О.Б. Бовть, В.В. Іванова, Н.Д. Левітов, Т. В. Палько, С.Г. Шебанова), дезадаптацією (І.А.Белінська, Г. М. Федоришин), виникненням правопорушень (Б.Н. Алмазов, Л. А. Грищенко, В.Д. Єрмаков, І.В. Козубовська), фрустрацією (М.І. Єнікеєв, В. П. Москалець, М.В. Савчин), девіаціями та маргінальністю (Н.Ю. Максимова, Л.Е. Орбан-Лембрик).

З огляду на психолого-педагогічні дослідження, асоціальну поведінку підлітка можна розглядати як результат взаємодії двох чинників: умов мікросередовища (десоціалізуючі впливи сім'ї і школи, психологічні труднощі і ускладнення, породжені проблемогенним соціумом, деформації у спілкуванні і взаємодії) та індивідуальних особливостей індивіда (суперечності, головна з яких полягає у невідповідності між суб'єктивною готовністю до дорослого життя і об'єктивною обмеженістю можливостей підлітка; психологічні колізії, які перш за все виявляють себе у вибірково-активному ставленні підлітка до оточуючого середовища, спілкування, до педагогічних впливів у сім'ї, суспільстві, до соціально-моральних цінностей і норм, запропонованих найближчим оточенням) [26, с. 48].

Підтверджено, що емоційно-когнітивна система взаємодії підлітка з різними явищами дійсності визначається характером його ціннісно-нормативних уявлень, змістом морально-мотиваційної сфери, ціннісними орієнтаціями. Поряд із ціннісно-мотиваційними уявленнями важливе значення у поясненні причин асоціальної поведінки відіграє здатність підлітка до саморегуляції і самовиховання, рівень розвитку самосвідомості і самокритичності. При цьому саморегуляція розглядається в дисертації як одна з важливих умов психолого-педагогічного подолання асоціальної поведінки підлітків, як усвідомлений вплив людини на саму себе, що виражається у стимулюванні одних і гальмуванні інших своїх дій, бажань, потреб.

Асоціальна поведінка підлітків виникає на тлі таких явищ, як зміни у характері стосунків з батьками та учителями, що виражаються у підвищеній конфліктності з ними, з ровесниками, група яких виступає референтною і відіграє провідну роль у формуванні ціннісно-нормативних уявлень на цьому віковому етапі.

Цілісне уявлення про внутрішній світ підлітка та його суперечливий характер отримано в результаті вивчення ціннісних орієнтацій підлітків з асоціальною поведінкою та соціально спрямованою поведінкою.

Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя» [23, с. 11].

Найбільш поширеною в даний час є методика зміни ціннісних орієнтації М. Рокіча, заснована на прямому ранжируванні списку цінностей. М. Рокіч розрізняє два класи цінностей:

термінальні — переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути;

інструментальні — переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особи є переважним в будь-якій ситуації.

Цей поділ відповідає традиційному діленню на цінності-цілі і цінності-засоби.

В ході дослідження респондентам пред’являлося два списки цінностей (по 18 в кожному) на картках. У списках випробовуваний має привласнити кожній цінності ранговий номер, а картки розкласти по порядку значущості. Спочатку пред’являється набір термінальних, а потім набір інструментальних цінностей.

Дослідження проводилось на базі 9-А класу Дубенської ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів. Вибірка становить 30 учнів, з яких 14 — хлопчики і 16 — дівчатка.

В ході проведення дослідження респондентам був пред’явлений набір з 18 карток з позначенням цінностей [Додаток 1]. Завдання — розкласти їх по порядку значущості у житті.

Результати дослідження та їх узагальнення Результати дослідження показали, що в змісті й показниках значущості загальнолюдських цінностей у сучасних підлітків простежується вплив психологічних особливостей періоду ранньої юності, чітка тенденція до пріоритету вітальних цінностей, цінностей матеріального благополуччя й умов життя. Так, найбільш значущими для всіх опитаних респондентів виявились наступні термінальні цінності: здоров’я (49,7%), наявність вірних і хороших друзів (46,8%), любов (30,4%), матеріально забезпечене життя (29,7%), щасливе сімейне життя (22,7%). Виокремлені учнями значущі інструментальні цінності свідчать про бажання досягти незалежності, приймати самостійні рішення і нести особисту відповідальність за свої вчинки і за себе, позитивні тенденції в розвитку моральної свідомості: незалежність як здатність діяти самостійно і рішуче (33,2%), вихованість (32,2%), відповідальність як почуття обов’язку, вміння тримати слово (31,1%), життєрадісність як почуття гумору (29,0%), чесність (26,6%). Серед моральних рис однокласників школярі найбільше цінують розуміння (66,3%), доброту (54,0%), товариськість (41,3%), готовність допомогти (29,7%), чесність (27,1%).

Аналіз ціннісних орієнтацій за ознакою віку не виявив суттєвих розбіжностей між респондентами. Результати дослідження ціннісних орієнтацій за статевою ознакою свідчать про певні відмінності у перевагах юнаків і дівчат. Так, до спільно виокремлених цінностей юнаки додають життєву мудрість (23,0%), що пояснюється бажанням скоріше стати дорослими, бо зрілість, як правило, асоціюється з життєвою мудрістю. Дівчат характеризує прагнення до лідерства, намагання продемонструвати свою унікальність і неповторність, оскільки найбільш значущими вони вважають наступні цінності: суспільне визнання як повага оточуючих, колективу, товаришів (29,3%), незалежність у вчинках і судженнях (26,8%), акуратність (30,9%).

Отже, вивчення тенденцій у духовно-культурних цінностях і ціннісних орієнтаціях дає змогу проникнути в глибинні процеси, що відбуваються в суспільно-політичному, економічному й культурному житті нашого суспільства, виявити взаємозв'язки і взаємозалежності між змінами, що відбуваються в системі цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства й індивіда (соціальної групи, класу, нації).

2.2 Діагностика асоціальної поведінки підлітків

Мета дослідження — аналіз проблеми девіантної поведінки сучасних підлітків та засобів її корекції.

Завдання дослідження:

1) дослідити структуру асоціальної поведінки;

2) виявити схильність до тих чи інших девіацій у поведінці підлітків;

3) виявити вплив спортивної діяльності на їх соціалізацію.

Було використано такі тести:

1. Методика Кеттелла, мета якої — оцінка розвитку особистих якостей, які становлять 16 факторів: 1) стриманий — товариський (фактор А); 2) мислення конкретне, обмежене — абстрактне (фактор В); 3) емоційно нестійкий — стійкий (фактор С); 4) залежний від групи — самостійний (фактор Е); 5) серйозний — безтурботний (фактор Р); 6) з вираженим «Я» — непринциповий (фактор G); 7) боязкий — схильний до ризику (фактор Н); 8) твердий — м’який (фактор J); 9) довірливий — підозріливий (фактор L); 10) практичний — з багатою уявою (фактор М); 11) прямолінійний — гнучкий (фактор N); 12) спокійний — неспокійний (фактор О); 13) схильний до новаторства — консервативний (фактор Q1); 14) поступливий — напористий (фактор Q2); 15) спонтанний — контролюючий себе (фактор Q3); 16) спокійний — напружений (фактор Q4) [Додаток 2].

2. Методика виявлення схильності до відхилень у поведінці (А. Орел), метою якої є виявлення схильності до тих чи інших девіацій у поведінці підлітків. Вона становить сім шкал: 1) настановлення на соціальну бажаність; 2) схильності на соціальну бажаність; 3) схильності до аддиктивної поведінки; 4) схильності до самопринижуючої і саморуйнівної поведінки; 5) схильності до агресії і насилля; 6) контролю емоційних реакцій; 7) схильності до делінквентної поведінки. У нашому дослідженні розглядається чотири з них.

3. Експрес діагностика наркотичного узалежнення і соціально неадекватної поведінки учнів.

У дослідженні брали участь 30 учнів 9-А класу Дубенської ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів.

Результати дослідження та їх узагальнення Для визначення особистісних якостей підлітків за методикою Кеттелла отримано наступні дані (таблиця 1).

Фактор (А) — у 25,8% випадків у підлітків виявлено такі риси характеру, як холодність, надмірна скептичність, негнучкість у ставленні до людей.

Фактор (В) — у 71% відносно примітивне мислення, труднощі у навчанні.

Фактор (С) — у 29,4% низька толерантність до емоціогенних факторів, невпевненість у собі, підвищена дратівливість, часті випадки хвилювання.

Фактор (Е) — у 41% надмірна сором’язливість, у конфліктах звичайно обвинувачує інших, сам для себе є «законом».

Фактор (Р) — у 15% підвищена обережність, розважливість, стриманість, іноді песимістичність, суворість.

Фактор (G) — у 61% схильність до зміни настрою, впливу випадку, прагнення не підлягати правилам, ізолювати себе від впливу колективу.

Фактор (Н) — у 35% сором’язливість, боязкість, обережність, прагнення перебувати в тіні, віддає перевагу вузькому колу друзів.

Фактор (J) — у 70% надмірна самовпевненість, суб'єктивність, гіпертрофічне прагнення до незалежності, скептицизм, іноді цинізм, прагматизм.

Фактор (L) — у 75% надмірне вагання, підозрілість, спрямованість інтересів переважно на самого себе, зарозумілість, пошук вад у інших.

Фактор (М) — у 31% багата уява, заглибленість у себе, безпорадність у практичних справах, іноді нереальність суджень, пов’язана з сильними реакціями, складні відносини у колективі.

Фактор (N) — у 28% ощадливість, спокуса, несентиментальність, іноді цинізм, брутальність.

Фактор (О) — у 54% надмірне занепокоєння, хвилювання, погані передчуття, непевність.

Фактор (Q1) — у 31,5% скептицизм, сумніви в нових справах, заперечення змін.

Фактор (Q2) — у 14% залежність від чужої думки, надання переваги ухваленню рішення разом з іншими людьми, орієнтування на соціальне схвалення.

Фактор (Q3) — у 19% недисциплінованість, внутрішня конфліктність, недотримання правил, підпорядкованість своїм пристрастям, низький рівень самоконтролю.

Фактор (Q4) — у 48% збудженість, схвильованість, дратівливість, нетерплячість, надлишок спонукань, що не знаходить розрядки, іноді млявість, недостатня мотивація, іноді лінощі.

Таблиця 1

Оцінка розвитку особистісних якостей підлітків (n = 30), які становлять 16 факторів (х ± d)

За методикою схильності до відхилень у поведінці (А. Орел) отримали наступні дані (таблиця 2).

Підлітки схильні: 83% — до аддиктивної поведінки; 63,3% — до агресії та насильства; 46,6% — до делінквентної поведінки; 36,6% — до самоушкоджуючої і саморуйнівної поведінки. Крім того, якщо респондент схильний до «делінквентної» популяції, то його результати відповідали тестовим нормам, розрахованим для «делінквентної» вибірки.