Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів

Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи естетичного виховання

1.1. Зміст естетичного виховання

1.2. Шляхи, засоби і форми естетичного виховання

Розділ 2. Шляхи та засоби естетичного виховання молодших школярів

2.1. Естетичного виховання молодших школярів засобами українських народних паремій

2.2. Естетичне виховання молодших школярів на засадах української етнопедагогіки

2.3. Естетичного виховання школярів засобами музичного мистецтва

2.4 Естетичне виховання молодших школярів у позакласній роботі

Висновки Список використаної літератури ВСТУП Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси.

Двадцяте століття було наповнене соціальними потрясіннями — революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами, економічними катаклізмами. Все це призводило до руйнування краси навколишнього світу і краси людського духу насамперед. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра і краси є передумовою ефективного естетичного виховання.

Естетичне виховання тісно пов’язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого — стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості та дружби.

Треба об'єктивно визнати, що впродовж десятиліть естетичне виховання перебувало в занепаді. Завдання пробудження в кожній дитині відчуття прекрасного, озброєння її вміннями творити красу у житті замінювалися загальними заходами, святами, конкурсами, якими була охоплена незначна частина вихованців. У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не могла забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, бо батьки самі не були підготовлені до цієї роботи. І як наслідок — згрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси виробництво, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі.

Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.

Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому екологічної шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Шляхи та засоби естетичного виховання молодших школярів».

Об'єкт дослідження — виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження — естетичне виховання молодших школярів.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати сутність естетичного виховання, визначити ефективність та необхідність використання українських народних традицій в естетичному вихованні дітей.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи естетичного виховання;

2) розглянути шляхи, засоби і форми естетичного виховання;

3) дослідити естетичне виховання молодших школярів у позакласній роботі;

4) проаналізувати естетичне виховання молодших школярів засобами українських народних паремій;

5) розглянути естетичне виховання молодших школярів на засадах української етнопедагогіки.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи естетичного виховання

1.1 Зміст естетичного виховання Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвиток художньо-творчих здібностей.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне — це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Головна запорука успіху естетично-виховного процесу полягає у його відкритості для найрізноманітніших педагогічних ідей. Цей процес повинен бути спрямований на формування загальнолюдських і культурно-національних цінностей, сприяти зростанню інтелектуального та духовного багатства суспільства.

Естетичне виховання молоді є на сьогодні одним з актуальних завдань педагогічної науки.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптєрева, С. Лисенкової, С. Русової, Е. Тихеєвої, К.Ушинського.

Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю. Борева, І.Гончарова, М. Киященка, В.Ядова.

Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б. Ананьєв, А. Божович, А. Виготський, І.Кон, Б. Теплов та інші. Видатні вчені, естети і педагоги Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І.Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Разумний, В. Скатерщиков, Є.Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В. Шестакова зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

Важливі питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління висвітлюються в працях Л. Коваль, В. Передерій, Ю. Фохт-Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо та ін.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття «естетичне виховання». Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В. Шацька розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв'язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва, так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В. Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й оволодіння вмінням активно, творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання.

П.Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак і сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов’язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації.

Поняття «естетичне виховання» у педагогічній літературі розглядається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково умотивоване звернення до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Д. Кабалевський вважав, що є всі реальні можливості для побудови науково обгрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі. А у процесі формування особистості він надавав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім'ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття (кіно, радіо, телебачення, театр).

Значний внесок у розвиток теорії та практики естетичного виховання зробив В.Сухомлинський. Він зазначав, що завдання школи і батьків — дати кожній дитини щастя. Щастя, на його думку, поняття багатогранне. Людина повинна розкрити свої здібності, полюбити працю і стати в ній творцем, має насолоджуватися красою навколишнього світу, створювати сама красу для інших. Це і є щастям.

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя.

З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання, яке подає О. Буров: «…цілеспрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності» .

Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчо-активної особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити «за законами краси», а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання.

Автор багатьох праць з естетики В. Скатерщиков подає декілька визначень естетичного виховання, зокрема: «Естетичне виховання — це цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури… Естетичне виховання — це цілеспрямована діяльність».

На думку Г. Ріда, естетичне виховання — це виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже, інтелект і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом, формується особистість в усій її повноті.

Естетичне виховання у широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об'єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності,

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці).

Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

— формування естетично-ціннісної орієнтації особистості;

— розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв’язок з іншими видами виховної діяльності. Естетичне виховання розвиває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми) [6, 36].

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку.

Естетичне виховання також пов’язане з такими поняттями як естетичні знання, естетичне сприймання естетична насолода, естетичні судження, естетичні ідеали, естетична діяльність. Усі вони в комплексі розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Структура естетичного виховання Естетична культура, як зазначає В.І. Лозова, передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, оберігати природну красу.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у процесі естетичного ставлення до дійсності. Проявляється воно у спостережливості, у вмінні помітити найбільш суттєве, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу [6, 37].

У процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища.

Не варто нав’язувати школярам своїх міркувань, а потрібно допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи інших предметів, явищ з погляду їх естетики. Лише згодом з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, з позицій якого особистість оцінює певні явища, предмети навколишньої дійсності. Естетичний ідеал відображає певні уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи інші явища, предмети. Естетичний ідеал, з одного боку, є своєрідним еталоном, а з другого боку, він все ж не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є, певною мірою, фактором індивідуальним.

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки. Естетичні смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов’язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям [7, 56].

Кінцева мета естетичного виховання — сформувати готовність людини до естетичної діяльності як важливого компонента естетичної культури.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності.

На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Вирізняють багато видів такої діяльності: естетична організація середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина; конкретна творча діяльність в галузі мистецтва, літератури та ін.; пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів; естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності; вияви естетичної культури у взаєминах з людьми.

1.2. Шляхи, засоби і форми естетичного виховання Процес естетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрямки цієї роботи багатогранні (рис. 1.2). Виділимо найбільш суттєві з них.

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут закладаються основи формування естетичних смаків, естетичних почуттів. Організація естетичного побуту в оселі, одяг, краса взаємин між членами сім'ї, оцінка старшими предметів, явищ оточуючої дійсності з позицій естетики, безпосередня участь в естетичній діяльності, іграшки тощо — все це так чи інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. На цьому етапі позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народної педагогіки. Український народ споконвіку цінував і дбав про красу побуту (красиво прибране житло, використання картин, рушників, килимів, інших творів прикладного мистецтва, охайність одягу, упорядкованість садиби); участь у звичаєвих обрядах, які містять у собі значний емоційний заряд (свято народження дитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.); пісні. Відтворення народних традицій, обрядів, звичаїв може позитивно впливати на естетичне виховання дітей [23, 346].

2. Виховна діяльність дошкільних виховних закладів. Естетичне виховання дошкільнят в дитячих садках здійснюється, з одного боку, через естетику побуту, а з другого — через систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво). Вихованці з цікавістю займаються ліпленням, малюванням, елементами аплікації, співом, ритмікою, танцями, іграми та ін.

Рис. 1.2. Напрямки естетичного виховання

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання естетичного виховання вирішуються шляхом залучення школярів до різних видів діяльності: оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи, що містить в собі естетичне навантаження.

В умовах школи естетичне виховання так чи інакше стосується всієї системи навчально-виховної роботі. Учні передусім оволодівають естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в собі естетичний потенціал.

Особливе місце серед навчальних дисциплін школи займають музика й образотворче мистецтво. Вони не лише сприяють формуванню естетичних почуттів і смаків, але й готують вихованців до естетичної діяльності. Можна лише шкодувати, що увага до цих предметів дещо послаблена.

Останнім часом у школах і гімназіях створюються спеціалізовані класи гуманітарно-естетичного напрямку. Це має сприяти піднесенню естетичної вихованості школярів [23, 348].

Певне місце у системі шкільного виховання посідають факультативні заняття з проблем образотворчого мистецтва, музики, кіно, театру, прикладного національного мистецтва.

У рамках загальноосвітніх навчально-виховних закладів широко практикується залучення учнів до різних видів позакласної виховної роботи з естетичним змістом. Це участь учнів у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів, студій образотворчого та літературного мистецтва тощо.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи та ін.). Діяльність цих закладів спрямована на задоволення інтересів дітей, розвиток здібностей, залучення до активної естетичної діяльності. Щоправда, лише невелика кількість дітей має змогу займатися в позашкільних виховних закладах.

5. Певне місце у системі естетичного виховання має займати самоосвіта. Але й для цього необхідне педагогічне керівництво та матеріальне забезпечення.

6. Діяльність професійних навчально-виховних закладів, де майбутні фахівці продовжують оволодівати естетичними знаннями, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь у естетичній діяльності. Проте і тут можливості обмежені й простежується деякий скептицизм (за винятком мистецьких ВНЗ) до проблем естетичного виховання молоді.

7. Окремим напрямком естетичного виховання можна назвати вплив засобів масової інформації: художня і наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення, концертна діяльність. Але тут є великі труднощі. Хоча є специфічні програми радіо, телебачення, які розраховані на дітей певного віку, все ж засилля так званої «масової культури» не завжди сприяє формуванню здорових естетичних смаків. Тут потрібна копітка, цілеспрямована виховна робота вихователів (батьків, шкільних педагогів). І тут не можна обмежитись заборонами, а треба йти шляхом упереджуючого формування справді естетичних і національних смаків, виховання відрази до потворного, чужого в мистецтві [23, 349].

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

До основних засобів естетичного виховання належать:

1. Художнє виховання — двоєдиний процес художнього навчання і художньої освіти. Художнє навчання слід розпочинати з раннього віку. Спочатку воно тісно зв’язане з дитячою грою (насамперед такими її різновидами, як дитяче малювання та ігрова драматизація). Змістовною основою цих експресивних проявів дитини виступають казки, міфи, легенди та інші історії, що їх вона чує від дорослих, а також — реальні стосунки в сім'ї, на вулиці, в дитсадку і т. ін. У цей період важливо, по-перше, збагатити уяву дитини за допомогою народних казок та творів інших жанрів літератури, а по-друге, всіляко сприяти її образотворчій активності з метою вироблення в неї потреби в художній діяльності.

В міру завершення періоду спонтанної дитячої творчості необхідно органічно перевести інтерес дитини від самого процесу творчості на її продукт і розпочати навчання основам професійних навичок художньої творчості у тому чи іншому виді мистецтва. Із зростанням дитини та розвитком її здібностей доцільно переходити від навчання одним видам мистецтва до навчання іншим (беручи до уваги нахили і здібності дитини). Як правило, здійснюється перехід від образотворчих, динамічно-пластичних та імпровізаційно-ігрових видів мистецтва до мовно-словесних та музично-драматичних видів. Одночасно відбувається художня освіта дитини — її знайомство з надбанням кожного з видів мистецтва, який вона засвоює: з творами живопису, скульптури, театру, літератури, музики, кіно.

Звичайно, художнє виховання не передбачає, що кожна дитина стане в майбутньому митцем-професіоналом. Але тільки завдяки художньому вихованою в індивіда може сформуватися потреба у постійному та серйозному спілкуванні з мистецтвом. До того ж тільки засвоївши певні навички професійної діяльності в мистецтві можна навчитися адекватно розуміти художню мову того чи іншого виду художньої діяльності. І ще: саме під впливом художнього виховання формується естетичний смак — здатність людини оцінювати всі явища дійсності з точки зору їх естетичної значущості для неї. З самого початку він розвивається як художній смак — на етапі ранньої художньої діяльності дитини та під час її тісного спілкування з мистецтвом.

Навчаючись виражати в певній зовнішній формі певний людський смисл, опановуючи історію виражальної діяльності, яка концентрується в мистецтві та інших видах художньої творчості, людина одночасно вчиться безпосередньо у сприйнятті та переживанні визначати для себе сприйнятливість того чи іншого явища життя (а не тільки мистецького твору) на предмет органічного сполучення і відповідності його змісту та форми, внутрішнього та зовнішнього. Спільний естетичний досвід людей, що грунтується на прилученні до світової культури, сприяє тенденції до встановлення загальнозначущості естетичного смаку (при всій різноманітності індивідуальних смаків, конкуренція яких і породжує естетичне життя суспільства). Ця тенденція до спільності смаків втілюється в естетичному ідеалі, що є основним структурним елементом естетичної свідомості. Становлення естетичного смаку поза контактами з мистецтвом спричиняє прояви нерозвиненого смаку, які ще називають його відсутніст.

Отже, саме завдяки художньому вихованню мистецтво набуває для людини статусу смисложиттєвої цінності. Тому воно і є найдійовішим засобом естетичного виховання.

Крім класичною мистецтва важливим засобом естетичного виховання є фольклор. Власне перші стадії естетичного розвитку характеризуються засвоєнням саме фольклору (казки, приказки, колискові та інші народні пісні, традиційні форми побуту, одягу, іграшок тощо). Фонд фольклорних образів стає у подальшому основою розвитку інших художніх уподобань. Одним із завдань естетичного виховання є забезпечення органічного переходу естетичних інтересів людини від стереотипів фольклорного світосприйняття (при їх збереженні в естетичній свідомості) до канонів реалістичного мистецтва. На цьому важливо наголосити, оскільки у вік панування засобів масової комунікації прогалина в художньому розвитку особи (відсутність потреби у сприйнятті серйозного мистецтва) одразу ж заповнюється тими видами художньої діяльності, які виконують переважно одну, розважальну, функцію (поп-музика, розважальна література, кіно, масові видовища тощо).

2. Дійовим засобом естетичного виховання є естетична та мистецтвознавча освіта — опанування естетичною теорією, вивчення історії та теорії розвитку мистецтва, окремих його видів, ознайомлення з життям та творчістю видатних митців минулого й сучасності [6, 123].

3. Процес естетичного виховання особи важко уявити без цілеспрямованого поширення, популяризації та пропаганди найвищих досягнень художньої культури людства, ознайомлення широких народних мас з видатними мистецькими творами минулого та сьогодення, творчістю вітчизняних і зарубіжних художників. Значну роль у цьому відіграє літературно-художня критика, яка, з одного боку, робить мистецтво зрозумілішим для публіки, а з другого — регулює сам художньо-творчий процес.

4. Значний вплив на естетичний розвиток особи справляє навколишнє естетичне середовище: природне оточення і предмети побуту, знаряддя праці й засоби виробничої діяльності, житло і міський або сільський ландшафт, архітектурні форми й форми засобів пересування, сфера дозвілля і прояви моди тощо. Естетичне середовище впливає на людину переважно на підсвідомому рівні, але тим дійовішим та безпосереднішим є цей вплив.

5. Естетичному вихованню особи сприяють також естетичні аспекти фізичної культури і спорту, а також культурний туризм, який дає змогу прилучитись до якомога більшої кількості культурних цінностей, відкрити для себе прекрасні та піднесені явища рідної природи, ознайомитися з культурою, традиціями та сучасним життям інших народів.

6. Дійовим засобом естетичного виховання є художня самодіяльність. Особливістю цієї форми прилучення до художньої культури є те, що учасники художньої самодіяльності з тих, хто сприймає мистецтво, перетворюються на його творців. Самодіяльним митцем є доросла людина, яка займається художньою творчістю не будучи при цьому професійним художником [6, 125].

Художня самодіяльність є живильним грунтом для професійного мистецтва — як з боку поповнення лав професіоналів із середовища любителів, так і з боку підготовки більш освіченої та зацікавленої аудиторії мистецтва. Останнім часом серед молоді великого поширення набула художня самодіяльність у сфері естрадної музики. Багато самодіяльних вокально-інструментальних ансамблів завдяки своїй популярності перетворюються на професійні естрадні групи. Однак практика показує, що естетичний рівень багатьох з них не відповідає вимогам високого мистецтва.

Гра — вид людської діяльності, в якому в умовних ситуаціях відтворюються, засвоюються та вдосконалюються специфічні для людської культури форми та способи буття. Одна з основних сфер естетичного виховання дітей. За допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності старших поколінь.

Слід розрізняти дитячі ігри, ділові ігри, спортивні ігри та гру, що є виражальним засобом у деяких видах мистецтва.

Специфічним видом ігрової дії, тісно зв’язаним з дитячою творчістю, є так зване дитяче малювання. Зображуючи на аркуші паперу спершу зовсім не зрозумілі для дорослого лінії та цяточки, дитина, однак, завжди знав, що вони означають. Це все ті ж таки уявні ситуації, предмети, люди, тварини. Більше того, з появою динамічних сюжетів на малюнку дитина починає довільно встановлювати відношення між елементами зображення, на папері розгортаються цілі історії [12, 38].

Сферою художньої культури, де органічно використовуються ігрові елементи, є фольклор. Гра в фольклорному дійстві відрізняється від гри драматичного актора насамперед тим, що останній цілком свідомо перевтілюється у сценічного героя, залишаючись при цьому художником-творцем і відокремлюючи свою особистість від створюваного ним образу. Такого роздвоєння немає в учасника фольклорного дійства. Момент гри виступає для нього так само рівноправним моментом його життя, як і інші його прояви. Зв’язок гри з фольклором пояснюється їхнім обопільним генетичним зв’язком з первісним способом життя, з різноманітними формами обрядів, ритуалів, магії тощо.

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми роботи: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.

Ефективність естетичного виховання можна забезпечити єдністю і взаємообумовленістю національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбань світової культури.

РОЗДІЛ 2. Шляхи та засоби естетичного виховання молодших школярів

2.1 Естетичне виховання молодших школярів засобами українських народних паремій Паремійними зразками здавен цікавилися вчені-дослідники фольклору, ще Арістотель називав загадки чистими метафорами. Проблемою вивчення, структурування, окреслення сфери побутування, визначення сили впливу паремій на підростаючі покоління займалися такі відомі педагоги, як К. Ушинський, О. Корф, Софія Русова, В. Сухомлинський та багато інших.

Тисячоліттями український народ відточував, викристалізовував найбільш ефективні засоби впливу на особистість. І різні види цих засобів по-різному впливають на людину, зачіпають різні сторони її буття, корегують поведінку, вчать поетичному погляду на довкілля. Головна мета прислів'їв та приказок — естетичне і моральне виховання. Однак усі означені фольклорні жанри мають комбінований вплив на особистість.

Завданню формування досконалої людини Слугують прислів'я та приказки, які дають настанови у будь-яких життєвих ситуаціях.

Прислів'я, приказки та загадки — це художні твори, що у літературознавстві розглядаються в неподільній єдності формозмісту. Кожна паремійна одиниця несе потужний естетичний заряд, що концентрується в подвійності форми слова — внутрішній і зовнішній [22, 35].

Оскільки кожну паремійну одиницю можна визначити як мистецький твір, певним чином організовану й естетично заряджену, стилістично своєрідну, безпосередньо сприйняту сторону нерозривної із змістом художньої форми, то, відповідно, її естетичність та експресивність досягається різними способами, що характеризує слідуючий художньо-образний критерій, котрий складається з:

— багатства лексичного рівня художньої мови (антонімія, синонімія, історизми, архаїзми, діалектизми тощо);

— образної експресивності (тропіки, — метафори, порівняння, синекдохи, гіперболи, метонімія тощо);

— звукової організації (фоніки, ритму, римування);

— переважання говірного типу фольклорної версифікації [22, 36].

Водночас слід наголосити, що даною термінологією молодші школярі оволодівають обмежено.

Одним із видів роботи з пареміями на етапі ознайомлення може бути урок «Мандрівка в Королівство Казок». У ході уроку діти мають відшукати три ключі, які «відмикають двері у казкову країну». Для того, щоб отримати ключ, потрібно виконати певні завдання. Наприклад, відгадати загадки.

Коли діти розгадають усі загадки й відшукають другого ключа, до них виходить Королева фантазія та попросить виконати три завдання:

1) придумати фантастичну історію за загадкою «Чупринка зелена, голівка червона, а хвостик біленький»;

2) придумати казку за прислів'ям «З великої хмари малий дощ буває»;

3) вибрати із запропонованих прислів'їв ті, якими керуються мешканці казкового королівства, — Черепаха Тортилла, Буратіно, Кіт у чоботях, Мудра дівчина: «Вірний приятель — то найбільший скарб», «Як голова сивіє, людина мудріє», «Грамоти вчиться — завжди пригодиться», «Треба розумом надточити, де сила не візьме».

Спостереження за синонімічними рядами прислів'їв, об'єднання їх в одну тематичну групу, визначення зайвого — завдання, спрямовані на розкриття лексичної довершеності паремійних зразків. Наприклад, діти отримували завдання прочитати прислів'я, згрупувати їх за значенням: 1. Майстром ніхто не вродився, а зробився; 2. Ще жоден майстер з неба не впав; 3. Вправа робить майстра; 4. Зробивши роботу, добре відпочивати; 5. Багато рук — легка робота; 6. Добрий початок — половина діла.

Школярі пояснюють, що всі прислів'я можна об'єднати темою «Праця». Молодшим школярам найбільше сподобалось прислів'я «Ще жоден майстер з неба не впав», тому що воно «смішне» і коли його читали, то уявляли, «як майстер падає з неба». Молодші школярі інтуїтивно тонко підмічають сутність комічного як естетичної категорії — суперечність між реальністю й нереальністю, ствердження безглуздості описуваної ситуації з точки зору реальності й водночас образність даного ствердження, що дає змогу яскраво його уявити [22, 36].

Одним із важливих моментів формування уявлень молодших школярів про естетичні якості паремій є спостереження за їх звуковою організацією — асонансом та алітерацією. Найпоказовішиму цьому сенсі виявилося прислів'я «Стукотить, грюкотить, комар з дуба летить». Малюючи ілюстрацію до цієї паремії, учні відчувають відповідне звукове оформлення і малюють «комара з барабаном, що із страшенним гуркотом летить вниз із дерева». Придумуючи мелодію для цієї паремії, учні помічають, що вона нагадуватиме марш. Відбувається інтеграція різних видів мистецтв — музичного, образотворчого, театрального та інших.

На початкових етапах роботи з прислів'ями, приказками та загадками можна використовувати словесну візуалізацію, згодом переходячи до образотворчого відтворення змісту цих фольклорних жанрів. Учитель щоразу має давати завдання на вибір, залишаючи за дітьми свободу обирати ту паремію для зображення, яка найбільше сподобалась, вразила емоційно, або ж виявилася легко відтворюваною в уяві [22, 37].

Окрім того, навчаючись по-різному тлумачити, один і той самий короткий текст, діти вчаться не приймати поспішних рішень, звертати увагу на емоції й почуття, з яким він висловлюється, міміку та жести, якими він супроводжується, що є важливим у соціалізації дітей, вихованні комунікативних навичок.

2.2 Естетичне виховання молодших школярів на засадах української етнопедагогіки Українська етнопедагогіка має глибоку історичну пам’ять. Сформувавшись на народному звичаєвому праві, народній міфології і виробивши тільки їй властиві людські ідеали, вона стала практичною потребою суспільного життя народу, нації.

Маючи такі активні педагогічні засоби виховання й навчання, як усну народну творчість, народне мистецтво, розвинену мову, свої трудові традиції, народну агрономію, медицину, кулінарію, народне осмислення військової справи й дипломатії та народної політика, етнопедагогіка вже давно вийшла зі сфери емпіристики.

Виховні засади української етнопедагогіки грунтуються на стійких національних ідеалах життя. Які б соціальні й національні катаклізми не перетрушували суспільне життя, зміст, педагогічна сила народних ідеалів залишалися стійкими й непорушними. Звичайно, змінювалися форми вирішення й упровадження ідеалів у практичне життя, але ідеал вільної праці кожної людини, ідеал непокореної волі кожного громадянина, його свободи, ідеал рідного краю й рідної землі, ідеал доброти, людяності, бережливого ставлення до природи й до всього сущого на землі буди такими сильними, що давали можливість жити й виживати нашому народу, нашій нації за дуже складних життєвих обставин.

Ідеали української етнопедагогіки відбилися в першу чергу в народному фольклорі, казках, приказках та прислів'ях, загадках, народних оповіданнях і, зокрема, в такому надзвичайно сильному педагогічному жанрі, як притчі.

Дидактичні форми і методи етнопедагогіки спрямовані на те, щоб діти ознайомлювалися з природою в ігровій ситуації, щоб у рухах, жестах, міміці імітували предмети і явища, трудові процеси, щоб ілюстрували пейзажні твори, придумували мелодії на тексти віршів, робили екранізацію прозових творів, складали інсценівки, шукали еквіваленти поетичних образів у навколишньому світі.

Ознайомлення з творами про природу часто відбувається не в класі, а в парку, сквері, в лісі, в лузі тощо. Вивчаючи веснянки, гаївки, діти йдуть на пагорб чи горбочок, де найраніше розтає сніг, водять хороводи, викликають весну.

У хороводно-драматичних та інших іграх малята оспівують красу природи, відтворюють окремі трудові процеси в ній. Так поступово етнопедагогіка навчає їх сприймати й усвідомлювати природу як матеріальну й духовну цінність, скарбницю здоров’я, радості й краси [18, 19].

Завдяки магічній силі впливу засобів етнопедагогіки діти прилучаються до праці на рідній землі, до народної обрядовості, свят, звичаїв, ритуалів. У юних серцях зміцнюється любов до природи, а в свідомості формується її поетичний образ, зігрітий світлими почуттями, благородними помислами.

2.3 Естетичне виховання школярів засобами музичного мистецтва Відомо, що музична культура людини невід'ємна від культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Тому особлива увага приділяється українській народній музиці, що повинна розкритися дітям як частина життя народу, цілісне явище його духовної культури.

З багатьох питань, що постають перед учителем у зв’язку з використанням народної спадщини, важливим є питання про те, якою мірою нині музичний фольклор може бути джерелом виховання, формування естетичної свідомості дітей. Адже склалися нові умови життя, змінилась ладотональна і ритмічна основа сучасної музики, розвинулося музичне мислення композиторів. Це, безумовно, не могло не позначитися на такому оцінному ставленні частини дітей до народної пісні, що не завжди збігається із загальноприйнятою оцінкою.

Педагогічну доцільність використання народних пісень у вихованні дітей справедливо обґрунтовують їх красою і художньою довершеністю.

У цьому випадку актуальними є думки Б. Асаф'єва, який ще 1926 р. з тривогою писав: «Тепер пісня відходить. її інтонація втрачається… Вимирають носії одвічних пісенних традицій… Не можна розраховувати у сучасній трудовій школі ні на інстинктивну любов до народної пісні (в її „неприкрашеній“ суті), ні на інтелектуальне осягнення її естетико-художньої краси» .

У наш час проблема використання фольклору в музичному вихованні дітей постала досить гостро. Народна пісня майже зникла з побуту, особливо міського, її пропаганда звелася здебільшого до сценічних форм, багатовікові народні традиції у деяких регіонах України призабулися. Така ситуація характерна і для школи, де народна музика у програмах тривалий час була репрезентована лише епізодично.

Тож не дивно, що удосконалення системи музичного виховання школярів в Україні торкнулося насамперед питань використання фольклору: виховання любові до народної музики, виховання народною піснею стало одним із провідних завдань учителя музики. І педагоги, і музиканти одностайні в тому, що віковічні духовні традиції народу мають стати надбанням дітей.

У праці «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Водночас важливо не упустити сензитивний період — молодший шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впливу. їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає і виконує народні пісні, слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічні особливості, вони запам’ятовуються, стають звичними, близькими.

Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячого віку, коли тривалий і міцний сон — умова нормального розвитку, є першим художньо оформленим зверненням до дитини.

Колискові пісні мають неабияке педагогічне значення. З перших днів життя дитина слухає мелодію, що сприяє розвиткові її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу в неї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не тільки слухає голос матері, а й бачить її обличчя, усмішку. Колискові пісні приваблюють своєю простотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю. На їхній основі можна виховати любов до тварин, птахів, комах, естетичне ставлення до природи, що може вплинути на виховання таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність.

Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання. Крім того, пісні цього жанру, мабуть, більше, ніж інші, можуть бути використані в побуті: дитина проспівує їх, заколисуючи молодшого братика або сестричку. Виховне значення мають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.

Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.

2.4 Естетичне виховання молодших школярів у позакласній роботі

У загальному процесі естетичного виховання молодого покоління провідну роль відіграє мистецтво, зокрема музичне — завдяки своїй емоційній насиченості і різноманітності, безпосередньому зверненню до внутрішнього світу людини, її найінтимніших сподівань, очікувань, багатству своїх виявів у житті тощо.

Музичне виховання — одна з складових естетичного виховання, що відіграє особливу роль у всебічному розвитку особистості, унікальний засіб формування єдності емоційної й інтелектуальної сфер особистості, і на цій основі — світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій. Завдяки специфічній інтонаційно-процесуальній природі музики як засобу естетичного впливу, музичне виховання позначається не тільки на художній сфері, а й на загальному духовному розвитку особистості, розкриваючи в процесі активних занять музикою такі здібності, як образна уява, пам’ять, творче мислення, фантазія тощо. Ефективний шлях реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва полягає у використанні інтонаційних особливостей його як форми суспільної свідомості, характерних для музики механізмів впливу на особистість; визнанні пріоритетності сприймання як основи творчого процесу у пізнанні й інтерпретації мистецтва, форми вияву активного ставлення до мистецтва і дійсності.

Естетичному вихованню молодших школярів в позаурочній роботі сприяють заняття хоровим співом, які мають свою характерну специфіку. Співаючи в хорі, школярі сприймають музику, активно її переживаючи, що активізує емоційну сферу і полегшує аналіз музики, поглиблює знання.

Досвід, здобутий учнями на хорових заняттях, може в майбутньому стати корисним для участі в самодіяльних колективах. На думку вчителів різних художніх дисциплін, саме хоровий спів може забезпечити кваліфіковане музичне виховання і навчання одночасно великої кількості дітей. Спільна праця, залежність результатів від особистих зусиль кожного, спільні інтереси допомагають пов’язати музичне виховання з вихованням почуття відповідальності за спільну справу, уваги до оточуючих, здатності до емпатії завдяки співпраці і співпереживанню. Відчуття спільної справи, яке виникає на колективних заняттях, об'єднує дітей навколо музики. Естетично виховуючи дітей засобами співу, учитель має завдання навчити будь-яку дитину співати незалежно від її природних даних, максимально розвивати її вокальні здібності. Спів викликає в учнів емоційний відгук, схвильованість, школярі з великим натхненням передають багатий світ думок, почуттів, що виник у них під впливом навколишнього середовища, висвітлюють життя сучасного суспільства. Хоровий спів передбачає колективну музичну діяльність в усіх притаманних їй виявах. Це процес і розбору музичного тексту, і його засвоєння, що відбуваються на уроці під керівництвом учителя, і зрештою — форма виступу. Колективна форма, як жодна інша, виховує творчу дисципліну і самодисципліну, розвиває увагу до музичного твору та уважність до партнерів, а отже певною мірою сприяє моральному становленню особистості. Колективність музикування дозволяє залучити до нього одночасно велику кількість дітей і є сильним емоційним чинником виховання для спільного переживання музики.

Таким чином, хоровий спів у більшості школярів виховує виконавську майстерність переважно через установку на адекватну сценічну поведінку, вміння володіти собою, відповідальність за виступ. Вивчення хорового матеріалу сприяє осмисленому ставленню до засобів музичної виразності, точному інтонуванню, вмінню передати художньо-естетичний зміст твору значної частини дітей (хоча і на неусвідомленому рівні), з’являється бажання виступати на сцені.

Колективні заняття об'єднують дітей навколо музики. Учні, яким важко виступати як солістам (з різних причин), дістають нагоду для самовиявлення, відчуття насолоди від власної діяльності, хоча й спільної з однокласниками, і поступово долають внутрішні психологічні бар'єри для сольного виступу.

ВИСНОВКИ Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної методики виховання — шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства. У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Естетичне виховання — це процес взаємодії цілеспрямованого мистецько-педагогічного впливу на особистість, її самовиховання і дії художньо-естетичного оточення, внаслідок якого в особистості розкривається здатність сприймання, активізується ціннісна позиція щодо мистецтва і дійсності, що виявляється у здатності інтерпретувати мистецькі та реально життєві явища художніми засобами, а також у життєтворчості особистості.

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

У загальному процесі естетичного виховання молодого покоління провідну роль відіграє мистецтво, зокрема музичне — завдяки своїй емоційній насиченості і різноманітності, безпосередньому зверненню до внутрішнього світу людини, її найінтимніших сподівань, очікувань, багатству своїх виявів у житті тощо.

Психолого-педагогічний аналіз українських традицій та обрядовості показує, що в його різноманітних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу історичної пам’яті, національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Фольклор є однією з найважливіших скарбівень національних і загальнолюдських цінностей, ідей, які розвивалися віками і в високохудожній формі фіксувалися у численних жанрах і засобах усної народної творчості.

Систематичне вивчення українських народних традицій та обрядовості це проходження кожним вихованцем специфічної духовної школи, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є високоефективними і незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості учнів. Фольклор сприяє формуванню у школярів історичної відповідальності за долю народу, рідної землі, розвитку комунікативних, практично-дійових і творчих здібностей, умінь.

Одним з важливих факторів естетичного виховання дітей у сім'ї є краса побуту, виховання у дитини здатності розуміти і відчувати мистецтво, прилучатися до активної художньої творчості. В оселі головне не багатство, а охайність, зручність меблів, наявність затишних куточків для відпочинку.