Фінансовий аналіз діяльності та визначення фінансових перспектив в ПуАТ КБ «Акордбанк»

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему:

Фінансовий аналіз діяльності та визначення фінансових перспектив в ПуАТ КБ «Акордбанк»

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА АЛГОРИТМИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЯК ПІДПРИЄМСТВА ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

1.1 Пасивні (ресурсні) та активні (кредитні) операції банку та показники їх витратності та доходності

1.2 Нормативні показники платоспроможності, ліквідності та ризикованості діяльності в фінансовому аналізі діяльності банку

1.3 Структура прибутку комерційного банку та основні показники рентабельності його діяльності

РОЗДІЛ 2. РЕЗУЛЬТАТИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПУАТ КБ «АКОРДБАНК» ЗА 2008 — 2010 РР

2.1 Основні результати діяльності банку та його рейтингова позиція в банківській системі України

2.2 Оцінка прибутковості діяльності банку на ринках кредитування юридичних та фізичних осіб

2.3 Оцінка прибутковості діяльності банку на ринку міжбанківського кредитування

2.4 Оцінка прибутковості діяльності банку на ринку операцій з цінними паперами

2.5 Оцінка прибутковості позабалансових операцій банку на ринках кредитних гарантій та застав РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ПО ПЕРСПЕКТИВАМ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПУАТ КБ «АКОРДБАНК»

3.1 Загальний аналіз стану прибутковості та рентабельності діяльності в банках України в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 -2010 рр

3.2 Аналіз причин зниження рентабельності діяльності банків України в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 -2010 рр. та пропозиції по перспективам підвищення рентабельності в умовах ПАТ КБ «Акордбанк»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми дипломної роботи полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку у банківській системі України (макросередовищі), що дозволяє виявити фінансові проблеми в розвитку банку та ідентифікувати їх причини в порівняльному аналізі характеристик його операцій з показниками лідерів банківської системи та середніми показниками банківської системи України.

Мета дипломної роботи полягає в проведенні аналізу ефективності банківських операцій в комерційному банку ПАТ КБ «Акордбанк» .

Предметом дослідження є зведена фінансова звітність по банківським операціям комерційних банків.

Об'єктом дослідження є діяльність ПАТ КБ «Акордбанк» .

Завдання дослідження :

— аналіз існуючого механізму та інструментарію фінансового менеджменту в комерційних банках;

— аналіз якості фінансового менеджменту в ПАТ КБ «Акордбанк» ;

— пошук шляхів підвищення рентабельності роботи банку з врахуванням особливостей стану його сучасного розвитку.

Методи дослідження, застосовані в роботі - методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи), методи побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).

Інформаційно-методологічна база досліджень дипломної роботи — звітні документи ПАТ КБ «Акордбанк» за 2008;2010 роки, інформаційні аналітичні бази Національного банку України та Асоціації українських банків, нормативні документи Національного банку України.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА АЛГОРИТМИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЯК ПІДПРИЄМСТВА ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

1.1 Пасивні (ресурсні) та активні (кредитні) операції банку та показники їх витратності та доходності

Згідно статті 30 Закону України «Про банки та банківську діяльність» структура капіталу банку складається з:

1) основного капіталу;

2) додаткового капіталу.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

а) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

б) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

в) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

г) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу. При цьому основний та додатковий капітал банку обліковуються в різних класах балансу банку та використовуються як показники для розрахунку нормативів регулятивного капіталу банку згідно «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [11]:

— мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

— адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),

— співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3).

Обліковуємий у 5 класі балансу балансовий власний капітал банків має таку структуру:

1. Сплачений зареєстрований статутний капітал;

2. Дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу;

3. Емісійні різниці ;

4. Загальні резерви та фонди банків;

5. Результати минулих років;

6. Результати попереднього звітного року, що очікують затвердження;

7. Результати поточного року;

8. Результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії.

Регулятивний капітал банку є розрахунковим економічним показником, який складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Розрахований за вищенаведеною методикою регулятивний капіла банку повинен забезпечувати виконання 3 нормативів Н1, Н2, Н3:

а) Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 10 млн. євро.

б) Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.

в) Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 9 відсотків.

Для публічного акціонерного товариства з вільним обігом акцій витратами на утримання власного капіталу є сплата акціонерам дивідендів за їх акціонерну долю капіталу на рівні не менше середньоринкової альтернативної вартості вкладення капіталу в інші сфери бізнесу, одними їз показників якої є депозитна доходність та доходність безризикових державних облігацій.

Окрім цього, за залучення субординованого капіталу банк сплачує кошти відсоткових витрат, а за рахунок чистого прибутку після оподаткування створює додаткові резервні фонди та фонди часткової капіталізації дивідендів, якщо на це згодні акціонери. Таким чином, ця вимога накладає відповідні обмеження на рентабельність статутного акціонерного капіталу банку, яка повинна бути не нижче середньоринкової альтернативної вартості вкладення капіталу в інші сфери бізнесу. Якщо за результатами фінансового року рівень дивідендної доходності є нижчим, ніж середньоринкова альтернативна вартість вкладення капіталу в інші сфери бізнесу, є ризик перерозподілу статутного капіталу за рахунок продажу певними акціонерами своєї частки для перекладання інвестованого капіталу в інші сфери бізнесу.

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри наданих кредитів, величину відкритої валютної позиції та інші важливі показники, які істотно впливають на діяльність банку. Для українських банків актуальними залишаються питання нарощування капітальної бази і для більшості з них мета управління капіталом полягає в його поповненні.

У банківській практиці використовуються два методи поповнення капіталу:

— метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

— метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку — найприйнятніша та порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій унаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток, що залишився в розпорядженні банку після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань: 1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам; 2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту банку полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій банку та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми під час залучення капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризикованими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу великою мірою визначаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинутих країнах середній рівень дохідності банківських акцій становить 14—17%.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

— незалежність від кон’юнктури ринку;

— немає витрат із залучення капіталу зовні;

— простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунка на інший;

— немає загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

— повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;

— виникнення проблеми зменшення дивідендів;

— повільне нарощування капіталу.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах України коли органами банківського нагляду переглянуто норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних і привілейо-ваних акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку — це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов’язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який пов’язано з можливим зниженням прибутку на одну акцію та втратою контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна й акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників через концентрацію контрольного пакета акцій. Разом з тим розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Капітальні боргові зобов’язання є довгостроковими позичковими коштами, вкладеними в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових зобов’язань. Передбачається, що такі зобов’язання банку мають характер субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно із зобов’язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед акціонерами у разі встановлення порядковості виплат. Хоча за своєю економічною природою субординовані зобов’язання для банку — позичкові кошти, які зрештою потрібно буде повертати власникам, проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання та можливість обміну на акції банку такі кошти прирівнюються до власних. Крім того, банки можуть користуватися цим джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової емісії.

Субординовані зобов’язання менш ризиковані, ніж акції банку, тому мають нижчий рівень дохідності. Для банку це дешевше джерело поповнення капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов’язання випускаються на 10—15 років під фіксовану ставку або на дисконтній основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової вартості. Субординовані зобов’язання можуть бути конвертованими, коли умовами випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку в майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов’язань, оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент.

Банки також можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється лише через обмін на акції. Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і не оподатковуються. Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступність його значною мірою випливає з банківського законодавства конкретної країни. Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій.

Перевага методу поповнення капіталу випуском субординованих зобов’язань полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що отримані в такий спосіб ресурси приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними. Але цей спосіб формування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних і залучених коштів) та підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій банку.

Для поповнення капіталу й одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій, як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними за умов, коли через інфляцію ринкова вартість майна зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості. Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною емісією. Вона збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх джерел має базуватися на результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на величину прибутку в розрахунку на акцію.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик, пов’язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій — фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.Перевагами цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому.

Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів власного капіталу, особливо після прийняття відповідних постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважа-ють зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за дохо-дами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахун-ки (рис. 1.1 — 1.2).

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені, запозичені кошти та технічні запозичені поточні пасиви. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

Рис. 1.1. Структура зобов’язань банку [12]

Рис. 1.2. Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом [12]

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’я-заннями. Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Прак-тично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80%.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучен-ня достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достатнього рівня ліквідності. Основними завданнями щодо управління залученими коштами є:

- дотримання нормативів ліквідності;

- дотримання нормативів обов’язкового резервування;

- реалізація депозитної політики банку;

- підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

- використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

- застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекват-них стану фінансового ринку;

- встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управлін-ня пасивами і активами банку;

- формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Таблиця 1.1 ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати витратної ресурсної бази банку)

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення (запозичення). Cтруктура балансових статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.1.

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів :

— Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори — власники коштів.

— Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному бан-ку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є :

— вид та статус вкладника;

— валюта вкладу (депозиту);

— термін залучення вкладу (депозиту);

— особливості поточної суми вкладу (депозиту);

— вид депозитної ставки проценту;

— особливості нарахування та сплати процентів по вкладу (депозиту);

За особливостями поточної суми депозиту вклади (депозити) розпо-діляються на :

— вклади (депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

— вклади (депозити) з вільним довкладанням коштів;

— вклади (депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

— постійна ставка депозиту без права корегування;

— плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

— плаваюча ставка депозиту, автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі (інвестиційні вклади АКБ «Аркада» — в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу (депозиту) існують наступні схеми :

— нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

— щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення («складні проценти»);

— щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

— авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада (депозита);

— щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати. Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Таблиця 1.2 Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [13]

Таблиця 1.3 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [13]

Таблиця 1.4 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [13]

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати. До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін.

Активні операції банків розподіляються на 4 основних класа:

— кредитування юридичних осіб;

— кредитування фізичних осіб;

— кредитування капіталу юридичних осіб через пайові цінні папери (акції);

— кредитування держави та юридичних осіб через боргові цінні папери (облігації та векселі);

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитний портфель — це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.

Кредитні операції (кредит) — це вид активних операцій банку, пов’язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні» .

Згідно з нормативним положенням Національного банку України «Поло-ження про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279 до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать як грошові балансові, так і документарні позабалансові активи банку [9], які приносять як прибуток так і збитки в процесі банківських операцій:

— строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1513, 1514, 1515, 1516, 1517, 1581);

— кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1520, 1521, 1522, 1523, 1524, 1525, 1526 КА, 1527, 1582, 1600 А);

— вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2030, 2036 КА, 2037, 2093);

— кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання (балансові рахунки 2010, 2016 КА);

— кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2020, 2026 КА, 2027, 2092);

— кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2062, 2063, 2065, 2066 КА, 2067, 2071, 2072, 2073, 2074, 2075, 2076 КА, 2077, 2096, 2097);

— іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2082, 2083, 2085, 2086 КА, 2087, 2095);

— кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2102, 2103, 2105, 2106 КА, 2107, 2112, 2113, 2115, 2116 КА, 2117, 2190, 2191, 2198, 2199);

— іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2122, 2123, 2125, 2126 КА, 2127, 2132, 2133, 2135, 2136 КА, 2137);

— кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2202, 2203, 2205, 2206 КА, 2207, 2211, 2212, 2213, 2215, 2216 КА, 2217, 2290, 2291);

— іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2232, 2233, 2235, 2236 КА, 2237, 2295);

— кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220, 2226 КА, 2227, 2292);

— кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам (балансові рахунки 2600 А, 2605 А, 2620 А, 2625 А, 2650 А, 2655 А);

— гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003);

— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам (балансовий рахунок 1589);

— гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023);

— сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9090, 9091);

— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб'єктам господарювання (балансовий рахунок 2099);

— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими фізичним особам (балансовий рахунок 2299);

— зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129). До розрахунку резерву береться 50% від суми зобов’язань з кредитування, які обліковуються за позабалансовими рахунками 9100, 9129.

У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.

Дохідність і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

В операціях міжбанківського кредитування суб'єктами кредитних відносин позичальника та кредитора можуть бути:

— комерційний банк-резидент та Національний банк України (державний кредитний міжбанківський ринок);

— комерційний банк-резидент та інший комерційний банк-резидент (національний комерційний міжбанківський ринок);

— комерційний банк-резидент та комерційний банк-нерезидент (міжнародний комерційний міжбанківський ринок);

Залучені кошти міжбанківського ринку (отримані кредити) використовуються комерційними банками для:

— покриття тимчасового касового розриву коштів кореспондентського рахунку (надходження та необхідні проплати) банка з врахуванням вимог НБУ по обов’язковій резервній нормі залишку коштів на кінець банківського операційного дня [9];

— підняття ліквідності банку при постійній нестачі коштів на кореспон-дентському рахунку банку в НБУ (регулювання розміру «платіжного» міжбан-ківського вікна в СЕП НБУ);

— стабілізації роботи банку при впровадженні режимів фінансового оздоровлення;

— регулюванні тимчасової наявності іноземної валюти на коррахунках в банках-нерезидентах та дефіциту національної валюти на кореспондентському рахунку банка в НБУ.

Розміщення вільних коштів банку на міжбанківському ринку (надання міжбанківських кредитів) використовується банками для:

— підвищення доходності роботи при дефициті заявок «кредитного» портфеля клієнтів (тимчасова платна передача активів іншому банку);

— роботи на ринку «швидких» обертів грошей та відсутності можливості кредитування клієнтів-небанків на строк 1 — 15 днів;

Залучення та розміщення коштів на міжбанківському кредитному ринку здійснюється у вигляді:

— надання та залучення міжбанківських кредитів;

— розміщення та залучення міжбанківських депозитів та депозитних сертифікатів;

— еквівалентний обмін коштами в різних валютах (своп) Основна різниця між міжбанківським кредитом та міжбанківським депозитом — юридична норма:

— на договірний період кредитування кошти кредиту передаються позичальнику без права їх дострокової вимоги кредитором;

— кошти міжбанківського депозиту (включаючи поточні кошти коррес-пондентського рахунку) є власністю банка-кредитора на весь період депозитного договору, можуть бути як поповнені так і відізвані банком — кредитором Міжбанківські кредити між комерційними банками є договірними комерційними операціями. Національний банк України не обмежує ринок міжбанківського кредитування між комерційними банками, а тільки реєструє обсяги операцій на міжбанківському ринку згідно «Положення про надання банками України інформації за угодами з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському кредитному ринку» та може рекомендувати банкам при проведенні пасивних та активних операцій застосовувати індикативні розміри процентних ставок з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку згідно «Положення про процентну політику НБУ» .

Надання банками інформації за угодами з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському кредитному ринку здійснюється за допомогою засобів програмного забезпечення, що розробляє та надає банкам на безоплатній основі Національний банк.

Банки мають забезпечити надання інформації за кожною операцією з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті (у тому числі інформації за пролонгованими угодами відповідно до укладених додаткових угод), що здійснена ними на міжбанківському кредитному ринку, уключаючи операції, проведені їх філіями, протягом 10 хвилин після факту укладення угоди або отримання/відправлення коштів від банку-контрагента/банку-контрагенту залежно від першочерговості операції, а саме (код контрагента, обсяг операції, процентна ставка операції, строк кредитування чи залучення депозитів):

— за кредитами, які отримані від інших банків, та окремо за коштами за операціями репо, що отримані від інших банків:

— за депозитами, які залучені від інших банків;

— за операціями з отримання/залучення кредитних ресурсів у національній валюті на умовах одночасного надання еквівалентного за розміром обсягу коштів в іноземній валюті;

— за кредитами, які надані іншим банкам, та окремо за коштами за опера-ціями репо, що надані іншим банкам;

— за депозитами, які розміщені в інших банках;

— за операціями з надання/розміщення кредитних ресурсів у національній валюті на умовах одночасного отримання еквівалентного за розміром обсягу коштів в іноземній валюті

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо угод за операціями банків з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському кредитному ринку, ненадання або несвоєчасне її надання банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, та можуть бути позбавлені права на отримання кредитів рефінансування Національного банку для підтримання їх ліквідності. Міжбанківські кредити між комерційними банками структурно розподіляються на:

а) Кредити «овердрафт», які обумовлюються в договорі про кореспон-дентські відносини (розмір та відсоткова ставка), надаються автоматично і представляють собою перевищення сум, які перераховує комерційний банк зі своєго кореспондентського рахунку в банку-кореспонденту, над наявним по-точним залишком коштів на кореспондентському рахунку. Кредит «овердрафт» погашується автоматично при надходженні коштів на кореспондентський рахунок.

б) Кредит «овернайт» (револьверно-бланковий) — кредит, який наданий банку іншим комерційним банком через постійно діючу лінію рефінансування строком на один день при наявності генеральної кредитної угоди між банками ї розрахування кредитного ліміту беззаставного (бланкового). Кредит надається за заявкою банка в межах відкритого кредитного ліміту.

в) Кредит «овернайт» (заставний) — разовий кредит, який наданий банку іншим комерційним банком з заставою державних цінних паперів строком на один день. Кредит надається за заявкою банка в межах договорної суми застави державних цінних паперів в депозитарії.

г) Кредит короткостроковий (заставний) — разовий кредит, який наданий банку іншим комерційним банком з заставою державних цінних паперів чи іншою заставою строком на 3 — 30 днів. Кредит надається за заявкою банка в межах договорної суми застави.

д) Кредит короткостроковий (заставний — своп) — разовий кредит, який наданий банку іншим комерційним банком з заставою (зустрічним перерахуванням) коштів в іншій валюті строком на 3 — 30 днів. Кредит надається за заявкою банка в межах договорної суми застави.

е) Кредит довгостроковий (заставний) — разовий кредит, який наданий банку іншим комерційним банком з заставою державних цінних паперів чи іншою заставою строком більше ніж 30 днів. Кредит надається за заявкою банка в межах договорної суми застави.

Операції з цінними паперами належать до традиційних видів банківської діяльності, а в результаті їх проведення формується портфель цінних паперів комерційного банку. Фінансово-кредитні установи — активні інституційні учасники фондового ринку, на якому вони виступають у ролі інвесторів, емітентів, фінансових посередників або інфраструктурних учасників. В Україні формується змішана модель організації фондового ринку, на якому комерційним банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю.

Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку. Портфель цінних паперів банку формується для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Головна мета управління портфелем цінних паперів може бути порізному визначена менеджментом банку. Здебільшого банк формує портфель цінних паперів для досягнення однієї із таких цілей:

а) максимізація прибутків;

б) підтримка ліквідності;

в) зниження ризику.

Таблиця 1.5 АКТИВИ БАНКА (факторні агрегати доходної бази активів банку)

1.2 Нормативні показники платоспроможності, ліквідності та ризикованості діяльності в фінансовому аналізі діяльності банку Фінансовий аналіз діяльності комерційного банку складається з двох основних блоків:

— оцінка виконання банком нормативних показників платоспроможності, ліквідності та ризикованості діяльності, які регулюються нормативами, встановленим Національним банком України [11];

— оцінка комерційної ефективності діяльності банку (прибутковість та рентабельність), яка не є об'єктом нормативного регулювання з боку Національного банку України і, особливо на період фінансової кризи 2008 -2009 рр., при виконанні нормативів ризикованості діяльності банків за рахунок внутрішнього резервування ризиків [7], [8], допускає низькорентабельну чи збиткову діяльність банку.

Згідно з «Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні» (Постанова НБУ № 368), з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:

1. Нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),

співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3);

2. Нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність (Н4),

поточна ліквідність (Н5),

короткострокова ліквідність (Н6);

3. Нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

великих кредитних ризиків (Н8),

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4. Нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою¹ (Н11),

загальної суми інвестування (Н12).

5. На період фінансової кризи 2008 — 2010 рр. нормативи валютного ризику виключені з регулювання згідно з постановою Правління Національного банку України від 28.02.2009 р. N 107.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н3, Н7, Н8, Н11, Н12 є регулятивний капітал банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 10 млн. євро. Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визначається щороку окремим рішенням Правління Національного банку та встановлюється на відповідний період (рік) у розмірі, еквівалентному розміру нормативного значення, установленого в євро.

1.Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

— протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 відсотків;

— протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків;

— надалі - не менше 10 відсотків.

2. Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3)

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (далі - норматив Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій.

Норматив Н3 установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 9 відсотків.

3. Вимоги до ліквідності банків

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв’язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

4. Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

5. Норматив поточної ліквідності (Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

6. Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.