Формування і контроль запасів на промисловому підприємстві

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи формування і контролю запасів на промисловому підприємстві
• 1.1 Суть запасів на промисловому підприємстві
• 1.2 Види запасів
• 1.3 Види потреб в матеріалах та кругообіг запасів на підприємстві
• 1.4 Облік виробничих запасів
• 1.5 Управління запасами
• 1.6 Особливості визначення потреб цехів у матеріальних ресурсах
• Розділ 2. Характеристика ПП «Юков Володимир Іванович»
• 2.1 Структура ПП «Юков Володимир Іванович»
• 2.2 Аналіз фінансової діяльності підприємства
• Розділ 3. Аналіз матеріально-технічного забезпечення підприємства
• 3.1 Формування і складський облік запасів ПП «Юков Володимир Іванович»
• 3.2 Нормування й аналіз виробничих запасів
• 3.3 Покращення управління запасами ПП «Юков Володимир Іванович»
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Для здійснення господарської діяльності промислового підприємства використовуються виробничі запаси, які займають важливе місце не лише у складі майна підприємства, а й у структурі витрат, оскільки вони є основною складовою формування собівартості готової продукції. Враховуючи це, велику увагу промислові підприємства приділяють саме обліку і аналізу виробничих запасів.

Особливості функціонування підприємств виробничої галузі за сучасних економічних умов обумовлюють актуальність дослідження проблеми ефективності управління запасами, оскільки повне забезпечення запасами процесу виробництва та їх ефективне використання є передумовою подальшого розвитку виробництва на підприємствах. Підприємства завжди повинні володіти достатньою кількістю запасів, яка б дозволяла виконувати договірні обов’язки і замовлення точно в строк. Це завдання вирішується на основі управління запасами.

Проблемі управління запасами на підприємствах вітчизняними і зарубіжними вченими і фахівцями приділяється значна увага. Водночас залишаються невирішеними питання, що виникли в умовах нестійкого ринкового попиту і пов’язані з необхідністю обґрунтування нестабільного рівня запасів, забезпечення економічно доцільного співвідношення резервів ресурсів і виробничих потужностей, створення запасів за стадіями виробничого циклу, визначення розміру та обґрунтування їх потреби.

Виробничі запаси відносяться до оборотних активів, тому що можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу. Найбільш поширеними видами запасів є сировина та матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, запаси товарів для перепродажу, компоненти готової продукції тощо. Елементи, які включаються до складу запасів, залежать від особливостей підприємства.

контроль виробничий запас нормування Одним із важливих завдань для підприємства є виявлення та використання внутрішньогосподарських резервів, запобігання зловживанням та перевитратам по матеріальним статтям, оскільки від цього залежить величина собівартості продукції, підвищення продуктивності праці, рівень рентабельності виробництва, досягнення комерційного успіху підприємства.

Для підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності промислових підприємств необхідно вдосконалити методику планування, аналізу і контролю запасів. Особливу увагу слід приділити аналізу, від глибини якого залежить об'єктивна оцінка результатів господарської діяльності, повнота виявлення резервів ефективного використання ресурсів і витрат. Актуальними сьогодні є питання дослідження організації проведення обліку запасів, документування і відображення в обліку їх результатів. Теоретичне і практичне значення вирішення зазначених питань з удосконалення обліку та контролю виробничих запасів на підприємстві і зумовили вибір теми, визначили основні завдання і цільову спрямованість дипломної роботи.

Метою дослідження дипломної роботи є вивчення діючої практики обліку, аналізу, контролю запасів на досліджуваному підприємстві.

При написанні дипломної роботи поставленні наступні завдання:

— визначити суть і дати економічно обґрунтовану класифікацію запасів;

— дослідити порядок формування та оформлення запасів;

— розкрити методику здійснення аналізу та контролю запасів;

— розглянути можливості покращення системи управління запасами на промисловому підприємстві.

Об'єкт дослідження: система управління запасами на промислових підприємствах.

Предметом дослідження виступає механізм формування ефективної системи управління запасами.

Розділ 1. Теоретичні основи формування і контролю запасів на промисловому підприємстві

1.1 Суть запасів на промисловому підприємстві

Для здійснення виробничої програми підприємству необхідні як основні фонди (будівлі, споруди, прилади, інструменти, обладнання та інше), так і оборотні фонди, за допомогою яких виготовляється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Усі оборотні фонди підприємства, які обслуговують процес виробництва, поділяються на дві групи:

— оборотні фонди у виробничих запасах;

— оборотні фонди у сфері виробництва.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі, починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства для отримання готової продукції до переходу її у сферу обігу (реалізації). [1]

На рис. 1.1 наведено класифікацію оборотних фондів.

Рис. 1.1 Класифікація оборотних фондів

Найбільш важливою і значною часткою оборотних активів промислового підприємства є виробничі запаси. Жодне підприємство не може обійтися без них. Різноманіття форм власності в період ринкової економіки, галузеві особливості виробництва вимагають альтернативних, а часом і різноманітних підходів при вирішенні конкретних питань методики і техніки ведення обліку виробничих запасів.

В економічній літературі нема єдиного трактування поняття «виробничі запаси», тому виникають певні протиріччя. Термін «виробничі запаси» відображає характерні властивості матеріальних елементів виробництва. Основне призначення — обробка у процесі виробництва, формування виробів, при цьому враховується можливість перебування їх в якості резервів у вигляді запасів на складі. Проте більшість авторів під терміном «запаси» розуміють резерв матеріальних ресурсів, який не використовується в поточній діяльності підприємства, а зберігається на випадок непередбачених обставин.

Часто також зустрічається визначення виробничих запасів як предметів праці, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу створюваного продукту. [2]

У відповідності до П © БО 9 «Запаси» під запасами розуміють активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції.

Склад запасів визначається їх найменуванням або однорідними групами (видами). [10]

Запаси створюються з метою сприяння:

1) Обслуговуванню споживачів (наявність запасів — важливий чинник утримування споживачів, пов’язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

2) Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

3) Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність старування створенням резервних запасів).

4) Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

5) Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення і зберігання запасів потребує значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Затрати, пов’язані зі створенням і зберіганням запасів, охоплюють:

1. Затрати на підтримування запасів, тобто пов’язані з володінням запасами.

2. Затрати, пов’язані з розміром партій, тобто затрати, пропорційні до кількості замовлених партій, а не кількості виробленої продукції.

3. Затрати, пов’язані з дефіцитом запасів, тобто такі, що виникають при відсутності необхідних матеріалів.

4. Затрати на управління запасами.

Ефективним засобом управління запасам на підприємствах покликаний стати управлінський облік, основною метою якого в частині запасів є збереження та раціональне їх витрачання на всіх етапах руху. [11]

В сучасних умовах господарювання недостатньо налагоджена та неефективно діюча система управління запасами призводить до несвоєчасного забезпечення виробництва необхідною сировиною і матеріалами або до надлишкового їх накопичення на складі, неможливості своєчасної акумуляції обігових коштів для придбання оборотних матеріальних запасів і, що може бути наслідком, до зупинки виробництва.

Ефективність управління виробничими запасами здійснює суттєвий вплив на результати фінансово-господарської діяльності і обумовлюється зовнішніми та внутрішніми факторами, представленими на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Зовнішні та внутрішні фактори впливу на систему управління виробничими запасами

Збільшення питомої ваги запасів і незавершеного виробництва може призвести до збільшення грошових коштів в обороті та уповільнення їх оборотності, втрат споживчих властивостей запасів і неможливості їх подальшого використання в технологічному процесі, зниження якості готової продукції, що виготовляється з невідповідної сировини, і в результаті - вимушеного зниження цін на продукцію, зниження доходів тощо. З іншого боку, в умовах нестабільного сировинного ринку та високої інфляції збільшення розміру виробничих запасів може бути виправдане необхідністю підтримання підприємства в робочому стані.

Зменшення ж питомої ваги виробничих запасів і незавершеного виробництва може бути симптомом дефіциту коштів, що, зрештою, приведе до звуженню фронту робіт, недозавантаження виробничих потужностей, порушення технологічного режиму, падіння обсягів виробництва та реалізації продукції, погіршення її якості.

Не менш важливим моментом є стабільність заданої структури розміщення запасів між окремими стадіями кругообігу. Різкі перепади в їх структурі означають перерозподіл вкладених засобів між окремими видами матеріалізованих оборотних актів та відображають порушення поступовості кругообігу засобів підприємства, стійкості ритму проходження засобами відповідних стадій.

Підприємство повинно завжди володіти достатньою кількістю запасів, яка б дозволяла виконувати договірні обов’язки і замовлення точно в строк. Звичайно, це завдання вирішується на основі управління запасами.

1.2 Види запасів

Запаси становлять основу виготовленої продукції та сприяють процесу її виготовлення або поліпшують властивості готової продукції, тому у виробничому процесі використовують велику кількість матеріалів. Вихідним моментом побудови та ведення обліку запасів є їх групування та класифікація.

Аналіз літературних джерел свідчить про неоднозначність підходу до виділення ознак, покладених в основу класифікації запасів. Переважна більшість учених в основу класифікації запасів покладають їх призначення та функціональну роль у виробничому процесі підприємства, а також технічні властивості матеріалів.

Основним призначенням підприємств є виробництво готових виробів, здатних конкурувати на внутрішніх і зовнішніх ринках збуту. Широкий асортимент продукції, яку виготовляють на цих підприємствах передбачає наявність та використання значної кількості запасів. Це потребує чіткої організації обліку відповідно до особливостей класифікації запасів підприємств (табл.1.1):

Таблиця 1.1

Класифікація запасів та їх характеристика

Зазначена класифікація запасів забезпечує виконання основних завдань обліку та контролю запасів, до яких належать:

1) забезпечення своєчасного документального оформлення руху запасів;

2) контроль за повним і своєчасним оприбуткуванням запасів та їх збереженням у місцях зберігання і на всіх стадіях обробки;

3) забезпечення відповідності складських запасів нормативам;

4) достовірна оцінка запасів;

5) розрахунок фактичної собівартості витрачених матеріалів та їх залишків;

6) відображення операцій з оприбуткування та витрачання запасів у системі бухгалтерського обліку тощо.

З метою бухгалтерського обліку (ПС (Б) О) виділяють: [11]

1) Виробничі запаси:

сировина і основні матеріали, що створюють матеріальну основу будь-якого продукту; допоміжні матеріали — предмети, які використовуються для здійснення впливу на сировину і основні матеріали, для надання продукції специфічних властивостей, а також для обслуговування засобів праці, догляду за ними і полегшення процесу виробництва;

напівфабрикати і комплектуючі вироби — придбані матеріали, які піддаються попередній обробці і необхідні для процесу виробництва разом з основними матеріалами;

відходи виробництва, які підлягають поверненню — залишки сировини і матеріалів, які утворюються в процесі виробництва;

паливо — технологічне і для господарських потреб;

запасні частини — предмети для заміни і ремонту зношення деталей, обладнання.

2) Малоцінні та швидкозношувальні предмети — предмети, строк служби яких не більше року або одного операційного циклу, якщо він більше одного року;

3) Незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;

4) Готова продукція, що вироблена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором, або іншим нормативно-правовим актом;

5) Товари у вигляді оборотних матеріальних запасів, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

Спочатку запаси надходять на підприємство у вигляді сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, призначених для виробництва, а також товарів, придбаних для перепродажу. Потрапляючи у виробничий процес, вони переходять до категорії незавершеного виробництва, після чого запаси стають готовою продукцією. Крім того, для забезпечення виробництва підприємство утворює і запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Розглянемо більш детально виробничі запаси. Виробничі запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємстві, що вже вступила в сферу виробництва, але це не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Тобто, це предмети праці, що надійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Детальна класифікація виробничих запасів зображена на рис. 1.3.

Кожне підприємство має специфічні особливості розподілу матеріалів на основні та допоміжні. Вчені зазначають, що цей поділ має умовний характер і часто залежить лише від кількості матеріалу, використаного на виробництво різних видів продукції.

На основі досліджень діючої практики обліку матеріалів запропоновано класифікувати їх відповідно до ролі та частки у виробничому процесі підприємств на допоміжні матеріали виробничого і невиробничого призначення.

Рис. 1.3 Класифікація виробничих запасів До групи допоміжних матеріалів виробничого призначення слід відносити матеріали, які входять до складу готової продукції, надаючи їй додаткового вигляду, властивостей, функцій, що значно прискорить отримання інформації про їх наявність і склад з метою контролю за ефективністю використання.

До допоміжних матеріалів невиробничого призначення належатимуть інші матеріали, які не знайшли відображення у попередній групі (змащувальні, електролампочки, фарба, цвяхи, бланки документів, мастила тощо).

Така аналітичність сприятиме внутрішньогосподарському контролю за ефективністю використання матеріалів, що дасть змогу вчасно виявляти невикористані резерви зменшення собівартості продукції.

У процесі виготовлення продукції виникають виробничі відходи. Отримані зворотні відходи обліковують у складі основних чи допоміжних матеріалів.

Проте для чіткої організації внутрішньогосподарського контролю за ефективністю використання виробничих відходів з метою управління їх рухом необхідно мати певні інформаційні дані (базу).

Оскільки основним джерелом такої інформаційної бази є дані бухгалтерського обліку, вважаємо за доцільне виокремлення групи зворотних відходів за їх видами відповідно до споживчих якостей та можливості подальшого використання та своєчасного використання. Це забезпечить накопичення інформації про рух виробничих відходів з метою внутрішньогосподарського контролю за ефективністю їх використання та своєчасного прийняття необхідних управлінських рішень.

Подана класифікація виробничих запасів містить паливо, яке використовують підприємства для технологічних потреб, експлуатації транспортних запасів, а також для виробництва енергії чи опалення приміщень. У виробничому процесі підприємства використовують значну кількість енергії, яка надходить зі сторони і оплачується згідно зі встановленими тарифами. Енергію витрачають як на технологічні потреби, так і для господарських та енергетичних потреб підприємства.

Для пакування, перевезення та зберігання виготовленої продукції використовують тару і тарні матеріали. При цьому залежно від можливості її використання виділяють тару одно — та багаторазового призначення.

Наступну групу виробничих запасів становлять запасні частини, які призначені для поточного ремонту основних засобів і тим самим підтримують їх у робочому стані. До їх складу відносять деталі машин, різаків, обладнання, транспортних засобів, які призначені для виконання ремонтів, зміни зношених деталей тощо.

Будівельні матеріали використовують на капітальних роботах, пов’язаних з будівництвом об'єктів, що зводяться господарським або підрядним способом. До їх складу належать будівельні матеріали, конструкції та деталі, обладнання, що підлягає встановленню на таких об'єктах, та інші матеріальні цінності, призначені для потреб капітального будівництва. Матеріали, які не знайшли відображення у попередніх класифікаційних групах, мають відображуватися у складі інших матеріалів. [12]

Виробничі запаси розраховуються в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках. [10]

Виробничі запаси входять до числа тих факторів, що гарантують безпеку матеріально-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як «страховка» виробництва.

Розмір виробничого запасу залежить від:

— величини потреби в різних видах сировини і матеріалів у виробництві;

— періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

— періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

— сезонності постачання матеріалів;

— співвідношення транзитної і складської форм постачання;

— розміру транзитних постачань.

На одному підприємстві існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від пори року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо).

Технологічний запас — час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

Знаходження матеріалів у дорозі - це транспортний запас — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

1.3 Види потреб в матеріалах та кругообіг запасів на підприємстві

Запаси постійно знаходяться в русі, а їх склад, кількість та якість може змінюватися за короткий термін. Тому досить важливим моментом для управління запасами є не лише їх кількість і якість, але й розумна організація їх переміщення.

Типова процедура замовлення, отримання і відпуску матеріальних запасів на підприємстві відображена на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Процедура управління запасами

Потреба в сировині і матеріалах — це необхідна до певного терміну кількість сировини і матеріалів для забезпечення виконання заданої програми виробництва. [13]

Потреба в матеріалах на певний строк називається періодичною потребою. Вона складається з первинної, вторинної, третинної потреб на матеріали.

Під первинною потребою розуміється потреба в готових виробах, вузлах і деталях, а також в запасних частинах, що купуються. Розрахунок первинної потреби здійснюється за допомогою методів математичної статистики і прогнозування. Первинна потреба розраховується для підприємств, що працюють у сфері торгівлі. Для промислових підприємств первинну потребу слід розкладати на вторинні складові.

Під вторинною потребою розуміється потреба в комплектуючих вузлах, деталях і сировині, що є необхідною для випуску готових виробів.

При розрахунку вторинної потреби повинні бути задані: первинна потреба, що включає відомості про об'єми і терміни; специфікації або відомості про вживання; можливі додаткові постачання; кількість матеріалів, що знаходяться у розпорядженні підприємства.

Під третинною потребою розуміється потреба виробництва в допоміжних матеріалах та інструментах, що зношуються і потребують заміни. Вона може бути визначена, виходячи зі вторинної на основі показників використання матеріалів. Залежно від обліку наявних запасів розрізняють брутто — і нетто-потреба в матеріалах. Брутто-потреба це потреба в матеріалах на плановий період без урахування запасів на складі або у виробництві. Відповідно під нетто-потребою розуміється потреба в матеріалах на плановий період з урахуванням наявних запасів.

Співвідношення різних видів потреб в матеріалах показане на рис. 1.5.

Рис. 1.5 Співвідношення різних видів потреб у матеріалах

Для визначення потреб в необхідних матеріальних ресурсах можуть використовуватися методи, представлені на рис. 1.6.

Рис. 1.6. Класифікація методів визначення потреб

Детерміновані методи розрахунку служать для визначення вторинної потреби в матеріалах при відомій первинній потребі. При аналітичному методі розрахунок йде від виробу (тобто його специфікації) сходинками ієрархії зверху вниз. Синтетичний метод припускає проведення розрахунків для кожної групи деталей, з урахуванням ступеня їх вживання у виробничому процесі.

Стохастичні методи розрахунку дозволяють встановити очікувану потребу на основі числових даних. Вони характеризують зміни потреби впродовж певного проміжку часу.

Апроксимація середніх значень використовується при коливанні потреби в матеріалах по місяцях при стійкому середньому значенні. Прогнозування за допомогою цього методу — це усереднювання відомих значень потреби в матеріалах.

Метод експоненційного згладжування застосовують для визначення потреби на основі рівнів ряду динаміки. Числове значення такої потреби убуває у міру віддалення даного рівня від моменту прогнозу. Для цієї мети в розрахунки вводиться постійні коефіцієнти згладжування.

Регресійний аналіз припускає визначення наближеного значення споживання матеріальних ресурсів за допомогою математичних функцій, які можуть бути екстрапольовані на майбутній період.

Для забезпечення виробництва необхідними матеріалами на практиці використовуються декілька методів (рис. 1.7).

В ході руху матеріального потоку ресурси переходять з одного стану в інший, що знаходить своє відображення в класифікації запасів.

Позаказний метод припускає, що необхідний матеріал отримується тільки у разі виникнення потреби. При використанні цього методу складські запаси не створюються. Позаказний метод використовується в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва для реалізації потреби у високоякісних матеріалах і громіздких деталях.

Рис. 1.7 Методи планування матеріального забезпечення виробництва

Матеріальне забезпечення на основі замовлень можливо по окремих або декількох позиціях. Матеріальне забезпечення по декількох позиціях здійснюється через рівні проміжки часу. При цьому формується єдине замовлення з урахуванням всіх заявок, що поступили за даний період.

Матеріальне забезпечення на основі планових завдань ґрунтується на розрахунку потреби в матеріалах. При цьому задаються відомими первинною потребою, структурою виробів у вигляді специфікацій і можливою додатковою потребою. При забезпеченні матеріалами на основі планових завдань розмір замовлення визначається виходячи з нетто-потреби з урахуванням планованого надходження і наявності матеріалів на складі. Замовлення матеріалів проводиться тільки в тому випадку, якщо загальна потреба перевищує наявні запаси.

Складський запас це кількість матеріалів, які призначені для виробничого споживання і є в наявності за даними бухгалтерського обліку. З метою визначення реальної потреби в матеріалах складський запас ділять на дві частини:

1) матеріали, що виділені в розпорядження під намічену програму випуску (вони це не затребувані цехом);

2) матеріали, які ще можна одержати (наявний запас).

Намічений запас — це кількість матеріалів, призначених для реалізації. Їх не розглядають як наявні в розпорядженні.

Цеховий запас — це матеріали, що одержані зі складу і знаходяться в цеху з метою подальшої переробки.

Матеріальне забезпечення на основі здійснюваного споживання — це своєчасне поповнення запасів і підтримка їх на такому рівні, який дозволяє покрити будь-яку потребу до нового надходження матеріалів.

Розрізняють два методи матеріального забезпечення на основі здійснюваного споживання:

— забезпечення своєчасних замовлень (система регулювання запасів з фіксованим розміром замовлення);

— необхідної ритмічності (система регулювання з фіксованою періодичністю).

Економічний розмір замовлення — це величина партії матеріалів. Вона дозволяє скоротити до мінімуму щорічну загальну суму витрат на виконання замовлення і зберігання матеріалів.

Визначення економічного розміру замовлення — це по суті порівняння переваг і недоліків придбання матеріалів великими і малими партіями. Економічний розмір замовлення відповідає мінімальній величині загальних витрат на поповнення запасів.

1.4 Облік виробничих запасів

Важливе значення для правильного обліку має порядок оцінки запасів. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: [5]

1. суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

2. суми ввізного мита;

3. суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

4. транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць;

5. інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Формування первісної вартості запасів за шляхами надходження подано в табл.1.2: [14]

Таблиця 1.2

Первісна вартість запасів

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

1) понаднормові втрати і нестачі запасів;

2) проценти за користування позиками;

3) витрати на збут;

4) загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Згідно з П © БО 9 «Запаси» на підприємстві можна використовувати один із п’яти методів оцінки запасів при їх вибутті або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із нижче наведених методів.

Оцінка запасів проводиться за одним з таких методів:

Собівартістю перших за часом надходжень запасів (FIFO або ФІФО) — передбачає, що запаси списуються за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції цін такий метод призводить до заниження вартості відпущених у виробництво ресурсів, завищення їх залишку в балансі а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства;

Собівартістю останніх за часом надходжень запасів (LIFO або ЛІФО) — методом ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття) оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Середньозваженою собівартістю — визначається по кожному виду (групі) запасів як частка від ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються, відповідно, до собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів у виробництво;

Нормативних витрат — полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних, норм витрат і цін вони повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції;

Ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів — застосовується для запасів, то використовуються при виконанні спеціальних замовлень і проектів, а також тих, що не замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод використовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, шо дорого коштують (коштовних каменів, дорогоцінних металів тощо);

Ціни продажу — заснований на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру визначених товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну або періодичну. Вибір системи має бути зазначений в наказі про облікову політику.

Різнойменні та різнотипні запаси не заборонено обліковувати різними методами, але належить аргументовано підтвердити відмінність в умовах їх використання. Слід мати на увазі, що у разі зміни специфіки господарської діяльності можлива зміна облікової політики, яка може проявлятися у зміні методів оцінки їх запасів при списанні.

При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік).

Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є точнішою, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість.

Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, при великому обсязі операцій можна отримати різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів.

Всі первинні облікові документи з руху оборотних матеріальних запасів на складах підрозділів підприємства передаються до бухгалтерії у встановлені строки. Бухгалтерія приймає і перевіряє з точки зору правильності оформлення і законності здійснених операцій. [11]

Після перевірки первинні документи таксуються (якщо таксування раніше не було проведене), тобто визначається сума операцій шляхом множення кількості на ціну.

Управлінський підрозділ підприємства, спільно з бухгалтерією зобов’язаний:

1) перевіряти документи, які надійшли від підрозділів підприємства — звіти, документацію;

2) здійснювати звірку звітів підрозділів підприємства з даними складського обліку підприємства, а також з даними бухгалтерії;

3) визначати спільно з іншими службам (відділами) підприємства відхилення фактичного витрачання матеріалів від встановлених норм;

4) регулярно контролювати правильність ведення обліку оборотних матеріальних запасів на складах, в цехах та інших підрозділах.

При будь-якій організації процесу придбання виробничих ресурсів необхідно постійно знати точну кількість матеріалів і напівфабрикатів на будь-який момент часу і уважно слідкувати за процесом їх заготівлі це досягається створенням розгалудженої системи аналітичного обліку. Аналітичні рахунки групують за групами матеріалів, місцями їх зберігання, субрахунками бухгалтерського обліку. Рахунки аналітичного обліку використовуються для контролю за зберіганням і рухом оборотних матеріальних запасів, їх оцінки, порівняння з даними складського обліку, а також для підведення підсумків інвентаризації.

Існує декілька варіантів обліку матеріальних запасів (табл.1.3).

Таблиця 1.3

Варіанти обліку матеріальних запасів

По закінченні звітного періоду за цими варіантами обліку матеріальних ресурсів складаються оборотні відомості аналітичного обліку в натуральному і грошовому вираженні по кожному складу і для кожного рахунку.

У процесі документального оформлення первинного обліку запасів необхідно користуватися такими нормативними документами:

— накладні;

— товарно-транспортні накладні;

— прибуткові ордери;

— акти про приймання матеріалів.

Документування операцій з обліку запасів ведеться згідно з Положенням «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88. Це Положення встановлює порядок оформлення, прийняття, відображення і зберігання у бухгалтерському обліку первинних документів, облікових реєстрів та звітності. Первинні документи складаються на бланках типових первинних форм затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм затвердженими міністерствами та відомствами України. [15]

Для документування господарських операцій з руху запасів використовують типові форми первинної облікової документації, затверджені наказами Держкомстату України від 21.06.1996 року № 193 та від 22.05.1996 року № 145 (табл.1.4).

Таблиця 1.4

Типові форми первинних документів з обліку виробничих запасів та малоцінних і швидкозношуваних предметів

До основних первинних документів, якими оформляють операції відпуску виробничих запасів, належать:

— лімітно-забірна картка (М-8, 8-а, 9, 9-а), призначена для оформлення видачі матеріалів, які систематично споживаються при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за дотриманням встановлених лімітів відпуску запасів на виробничі потреби. Використовується для оперативного обліку на складі, аналітичного і синтетичного обліку відпуску запасів у межах затвердженого ліміту;

— вимога (М-10, М-10а, М-11) заповнюється при разовому відпуску запасів для виробничих та господарських потреб;

— накладна на відпуск матеріалів на сторону (М14, М-15 а) застосовується для оформлення відпуску матеріалів виробничим одиницям, об'єднанням чи стороннім організаціям.

1.5 Управління запасами

Для розв’язання задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасам. [10]

Управління запасами — це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача.

Однією з важливих умов правильної організації обліку матеріалів є попередня розробка норми запасу матеріалів по кожному номенклатурному номеру і норм витрат кожного виду матеріалів на кожний вид вироблюваної продукції, що необхідно для контролю за станом залишків матеріалів на складах підприємства в межах потреб, а також за правильним їх використанням у виробництві.

Таким чином, необхідними умовами організації обліку матеріальних запасів є:

— правильна організація складського господарства;

— наявність інструкції з обліку запасів;

— правильне групування (класифікація) запасів;

— розробка номенклатури запасів;

— розробка норм запасу і норм витрат запасів.

Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

В теперішній час на основі наукових розробок і господарської діяльності практики підприємств сформулювали основні принципи управління запасами:

— плюралізм джерел забезпечення (матеріальні ресурсі можна купувати як у оптовиків так і в самих виробників);

— самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів в використанні ресурсів, що знаходяться в рамках їх власності;

— ресурсозбереження і противитратність (запаси та витрати мають знаходить у рівновазі на загально необхідному рівні);

— ідентифікація використання матеріальних ресурсів в наслідок досягнення максимально можливого ступеню їх задіяння у виробничій обіг, тобто багатоцільового використання головним чином відходів;

— комплексність (тобто задіяні всі необхідні матеріальні ресурси);

— оперативність (спроможність системи швидко реагувати на потреби ринку та індивідуальні - окремих підприємств-партнерів);

— зворотність (можливість переходу продукції як товару з натурально-речової форми в вартісну і навпаки);

— сприйнятливість до науково-технічного прогресу (постійний розвиток, нова продукція, реклама, використання новітньої техніки у виробництві, маркетингу);

— реалізація пріоритету споживача — задоволення індивідуальних і суспільних потреб в матеріальних ресурсах і послугах на необхідному рівні при найменших витратах;

Ці принципи мають працювати одночасно, бо визначають умови рівноважного стану і ефективного функціонування системи. В протилежному випадку система управління деформується, що призводить до збою в процесі матеріально-технічного забезпечення: виникненню дефіцитних ситуацій при одночасному виникненні надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей.

В умовах ринкової економіки встановлюється поширений рівень витрат матеріальних ресурсів, який є суспільно необхідним, перевищення ж цього рівня негативно вплине на економіку підприємства — аж до банкрутства.

Важливим моментом при управлінні запасами на підприємстві є мінімізація витрат, пов’язаних з їх придбанням. Значною часткою таких витрат є транспортно-заготівельні. В обліку ці витрати можуть відображатись:

a) на окремому рахунку «Транспортно-заготівельні витрати» ;

b) на окремому субрахунку рахунку «Виробничі запаси» ;

c) прямо включатись до фактичної собівартості запасів. Доцільно використовувати на підприємствах з невеликою номенклатурою матеріалів, а також у випадках суттєвої значимості окремих видів і груп матеріалів.

Вибір оптимальної стратегії для управління матерыальо-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов’язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою імовірністю. Якщо попит не пов’язаний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити. Виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують за схемою «максимум-мінімум». Витрати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпеченні раціонального режиму поповнення та використанні матеріальних ресурсів.

Величина виробничого запасу обґрунтовуються його нормою, що являє собою середній, на час планового періоду, запас матеріалу в днях його середньодобового споживання, який буде на кінець планового періоду як перехідний.

Забезпечення зберігання запасів здійснюють за такими методами:

— через систему матеріальної відповідальності - укладення договорів із працівниками, які мають доступ до оформлення документів про рух матеріальних цінностей;

— документальне оформлення всіх операцій руху матеріальних цінностей (прийняття, відпуск, списання);

— затвердження окремим наказом посадового списку осіб, що мають право підписувати документи з прийняття, відпуску та списання матеріальних цінностей;

— налагодження складського господарства;

— проведення інвентаризації. [16]

Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.