Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Економіка підприємства»

З теми «ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНАДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА»

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства та її економічна ефективність

1.1 Сутність та засади здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності

1.2 Науково-технічний прогрес як основа інноваційної діяльності

1.3 Сутність та класифікація економічної ефективності, види економічних ефектів Розділ 2. Напрямки підвищення ефективності Інноваційно-інвестиційної діяльності

2.1 Шляхи покращення інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства

2.2 Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві

2.3 Оцінка інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств в Україні

Висновки

ВСТУП

інноваційний інвестиційний економічний ефект Під інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємства розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.

Дана тема є досить актуальною, так як дослідження проблем інвестування завжди перебувало в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції відображають глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання загалом та виступаючи найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, впровадження досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників фінансово-господарської діяльності на мікрота макрорівнях. Тому активізація інвестиційного процесу є одним найбільш дієвих механізмів соціально-економічних перетворень. Щодо інновацій, ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, вони зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва.

Особливого значення інноваційно-інвестиційні процеси набувають у країнах з перехідною економікою, якою є Україна. Ринкові відносини, з їхньою жорсткою конкуренцією, ставлять більшість існуючих підприємств перед необхідністю зміни виробничого апарату, технологічних змін, упровадження конкурентоспроможних наукомістких виробництв, управлінських нововведень за рахунок енергійної інноваційно-інвестиційної діяльності. Тому інноваційна модель економіки обрана як стратегія розвитку держави на наступне десятиріччя.

Метою курсової роботи є дослідження впливу інноваційно — інвестиційної діяльності на зростання економічної ефективності діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1) визначити економічну сутність інвестицій та інновацій;

2) дослідити суб'єкти і об'єкти інноваційно — інвестиційної діяльності;

3) з’ясувати сутність економічної ефективності, критерії її класифікації;

4) дослідити реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві;

5) оцінити результати інноваційно — інвестиційної діяльності в Україні;

6) визначити шляхи покращення інноваційно — інвестиційної діяльності.

Під час виконання завдань використаємо такі методи: таблично — графічний, методи спостереження та групуваня, а також метод збору та узагальнення інформації.

Об'єктом дослідження є теоретичні засади здійснення інноваційно — інвестиційної діяльності.

Предметом аналізу виступають відомості та статистичні дані про здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності на підприємстві.

Взагалі, проблема ефективності виробництва та пошуку шляхів її підвищення завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави.

Слід сказати, що активна інноваційна та інвестиційна діяльність є основною умовою досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання, як реального сектора економіки, так і окремих підприємств. Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному рівні, — дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці.

РОЗДІЛ 1

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

1.1 Сутність та засади здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності

Інноваційно-інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.

Інноваційні процеси — сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Інновація — це термін, який уперше був введений у наукові поняття Й. А. Шумпетером і означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або в новому виді виробу». Як говорив Шумпетер, інновація — це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Наприклад, стосовно засобів праці інновація означає іншу їх якість, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування, а шляхом розробки, виготовлення і використання у виробництві нового устаткування. Тобто, будь-яка інновація є нововведенням, однак не кожне нововведення є інновацією. Для нововведень, що не є інноваціями, Г. Менш запропонував термін «псевдоінновації».

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється — діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Об'єктами інноваційної діяльності - інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. 12]

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути — фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність, залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Результатами інноваційних процесів є нововведення, впроваджені в господарську діяльність людини. Вони класифікуються на такі групи: технічні, організаційні, економічні, соціальні, юридичні, локальні та глобальні (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Групи нововведень Технічні нововведення появляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства та ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва та колективної праці та ін.).

Економічні нововведення — це методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні нововведення — це різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулювання його творчої діяльності; охорона здоров’я людини та навколишнього природного середовища).

Юридичні нововведення — нові та змінені закони, різні нормативно-правові акти, що визначають і регулюють усі види господарської, соціальної та іншої діяльності.

Локальні нововведення — це внутрішньовиробничі новини, які зумовлюють еволюційні перетворення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвиток виробництва.

Глобальні нововведення — великомасштабні (загальнодержавні, міжнародні новини), що є у своїй більшості революційними та здатними кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва.

Якщо звернутись до Закону України «Про інвестиційну діяльність», то в ньому інвестиціями визначено всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. В українському тлумачному словнику «інвестиції» визначаються як «грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах».

Інвестування — це економічна категорія, що відображає відносини, пов’язані з довгостроковим вкладенням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що авансуються в основні та оборотні фонди підприємств, фірм та організацій, а також у науково-технічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції з метою одержання прибутку або соціального ефекту.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є: новоутворені та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства; цінні папери (акції, облігації та ін.); цільові грошові фонди; науково — технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є :

1) держава та її інститути. Держава в ринковій економіці може виступати як у ролі інвестора, так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність прямо (через державний сектор економіки) або непрямо, через свої інститути (Національний банк, Інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, та ін.);

2) господарські товариства та корпорації. Виробничо — господарська діяльність в умовах перехідного періоду, коли створюються підприємства, організації, товариства та їх об'єднання, регулюється законодавством про підприємництво, підприємства, інвестиційну діяльність;

3) фінансово — кредитні установи. У кожній державі з ринковою економікою існує розвинена мережа фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності.

4) функціональні учасники інвестиційного процесу. Розвиток всіляких організаційних форм взаємодії партнерів по інвестиційному процесу спонукає інвесторів на договірних засадах залучати до спільної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Найбільш представницькими і функціональними учасниками інвестиційного процесу є такі: фірма — девелопер, фірми — ріелтери, інжиніринго — консалтингові фірми та ін. 9].

За даними Національного Банку України, обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в Україну за 2008 рік оцінено в 9, 7 млрд. дол. США, що на 5, 0% більше, ніж у 2007 році - 9, 2 млрд. дол. США. Світова фінансова криза, яка існує в наш час, позначилась, насамперед, саме на обсягах надходжень прямих іноземних інвестицій. У IV кварталі 2008 року чистий притік прямих іноземних інвестицій склав всього 934 млн. дол. США, що в 3, 5 раза менше, ніж в середньому за три попередні квартали. Найбільш привабливим для іноземних інвесторів був фінансовий сектор.

1.2 Науково — технічний прогрес як основа інноваційної діяльності

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання та освоєння зовнішніх сил природи. Це — об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. НТП також є надзвичайно важливим засобом вирішення соціально — економічних завдань, а саме: охорони навколишнього середовища, поліпшення умов праці, підвищення добробуту населення.

НТП властиві як еволюційні, так і революційні форми вдосконалення засобів виробництва, кінцевого виду продукції (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Форми НТП

Науково-технічна революція (НТР) — це прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, їх перехід у якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Вона віддзеркалює докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку, в основі якої - новітні наукові відкриття і винаходи, що чинять революційний вплив на змінювання знарядь і предметів праці, технології, організацію й управління виробництвом, характером трудової діяльності людей.

Основні завдання НТР — прискорений розвиток пріоритетних галузей народного господарства; механізація та автоматизація трудомістких процесів; підвищення продуктивності праці; ефективність всього виробництва.

Зміст сучасної науково-технологічної революції найбільш повно розкривається через її особливості. Головними є :

1) досягнення науки — втілення наукових знань у людині, технології і техніці, безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства;

2) новий етап суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки в пріоритетну сферу соціально-економічної діяльності, що набуває масового характеру;

3) скорочення проміжку часу від нового наукового відкриття до його практичного використання, що підтверджується прискоренням темпів розвитку сучасної науки і техніки;

4) інтеграція науки з виробництвом, а також різних галузей в межах науки з метою прискорення і підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

5) якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва: засобів праці (революція у виробництві робочих машин, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчих елементів).

Для більшості галузей народного господарства виокремлюють пріоритетні та загальні напрямки НТП (рис. 1.2).

Рівень НТП можна оцінити цілим рядом показників. Серед них особливе місце належить показникам технічного рівня виробництва (фондоозброєність праці, технічна озброєність праці, коефіцієнти оновлення і вибуття основних виробничих фондів, а також їх активної частини, вікові характеристики виробничого устаткування), які відображають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, технологій, організації праці і управління, як в цілому в господарстві країни, так і в окремих галузях і на підприємствах.

Рис. 1.2. Пріоритетні та загальні напрямки науково-технічного прогресу Крім того, рівень НТП може бути охарактеризований рядом допоміжних показників, таких як коефіцієнти механізації виробництва і механізації праці, коефіцієнт автоматизації виробництва, частка електроенергії, використання на технологічні цілі та ін.

Основними напрямками НТП на сучасному етапі є електронізація народного господарства — забезпечення всіх сфер виробництва і суспільного життя високоефективними засобами обчислювальної техніки аж до використання принципів штучного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв’язку тощо; комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства на базі електронізації: впровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами; застосування прогресивних базових технологій (мало стадійних процесів, малота безвідходного виробництва, застосування технологічних ліній і систем машин; освоєння принципово нових технологій (мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.); створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів та ін.

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, організаційні та правові умови для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу, створює сучасну інфраструктуру науки і готує науково-технічні кадри, забезпечує державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійснює державну підтримку всіх суб'єктів науково-технічної діяльності, організацію статистики у науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції.

Державне регулювання науково-технічної діяльності включає пряме державне регулювання розвитку науково-технічної сфери та державне регулювання умов науково-технічної діяльності.

Пряме державне регулювання здійснюють за допомогою таких форм і методів, як визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм, формування і розміщення державного замовлення (держконтракту) у науково-технічній сфері, бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності, створення системи науково-технічної інформації, проведення патентно-ліцензійної діяльності, формування та заохочення науково-технічних кадрів.

Для стимулювання участі суб'єктів науково-технічної діяльності в розвитку фундаментальних досліджень, у розробці та освоєнні принципово нових технологій, науково-технічної продукції вводиться державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері, який забезпечується фінансуванням та підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів і, зокрема, забезпечує їх підготовку, сприяє підготовці і перепідготовці її за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює обов’язковий мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти, встановлює державні та іменні премії у галузі науки і техніки.

Держава законодавче забезпечує захист права власності суб'єктів на науково-технічну продукцію, створює необхідні економічні умови для міжнародного науково-технічного співробітництва.

1.3 Сутність та класифікація економічної ефективності, види економічних ефектів

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави.

Термін «ефект» у перекладі з латинської означає «результат». Отже, категорія «ефективність» може інтерпретуватись як «результативність». Термін «ефект» має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним, або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.

Ефективність виробництва — це об'єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових).

Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні і обліку необхідно розглядати її у різних аспектах (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація видів і форм прояву ефективності

Згідно наведеної класифікації розрізняють наступні види ефективності:

1) за наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру;

2) за характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів).

До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів.

До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат;

3) за видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього;

4) за рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції;

5) за рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів — держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства — свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов’язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект — це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов’язкових платежів;

6) за умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність.

Реальна ефективність — це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності.

Розрахункова базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом.

Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства;

7) за ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації;

8) за метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність.

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень порівняно з іншими варіантами. Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм [14]:

1) народногосподарський (загальний ефект за умовами використання нововведень);

2) госпрозрахунковий (комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки, інших нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробництва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність впровадження технічних новинок із врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів.

Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обґрунтування доцільності розробки та вибору найкращого варіанту проектного рішення; друга форма — у процесі реалізації заходів, коли є відомими ціни на нову науково — технічну продукцію, обсяги її виробництва, умови і строки застосування.

Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т () обчислюється за формулою (1.1).

грн. (1.1)

де — вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

— вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.

РОЗДІЛ 2

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНО — ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Шляхи покращення інноваційно — інвестиційної діяльності підприємства

Використання інновацій має істотний вплив на економічний розвиток країни в напрямі прискорення структурної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості й забезпечення фінансової безпеки країни у світовій економічній системі. Також питанням стратегічної важливості на сучасному етапі є забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки. Результатом інформаційного насичення й усвідомлення важливості інновацій для економічного розвитку країни стало створення державного регулятора, окремих департаментів, управлінь і відділів, пов’язаних з інноваційним розвитком, формування відповідної нормативно-правової бази й розробка Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 — 2020 роки в умовах глобалізації ризиків. Формуванню позитивного інвестиційного клімату в Україні заважають наявність адміністративних аспектів регулювання інвестиційної діяльності, недосконала законодавча база, політична нестабільність у країні та низький рівень захищеності інвесторів. Вирішення саме цих питань сприятиме істотному поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та збільшенню обсягів інвестицій в її економіку.

Основною проблемою на шляху створення інноваційної економіки є низька підприємницька діяльність вітчизняного бізнесу. Розв’язати цю проблему можна тільки за рахунок реалізації активної та послідовної державної політики. Вона полягає у проведенні таких напрямків діяльності (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Напрямки покращення інноваційної діяльності

Важливе значення для розвитку інноваційної діяльності має її податкове стимулювання. У світовій практиці державного стимулювання інноваційної діяльності використовують дві форми інтерналізації - пільгове оподаткування і пряме державне фінансування витрат на наукові й науково — технічні роботи (ННТР). Наприклад, уряд США неодноразово виділяв кошти корпораціям «Інтел», «Боїнг», «Тексас Інструментс» у формі як держзамовлення, так і компенсації підвищених витрат на ННТР.

Узагальнення світового досвіду податкового стимулювання інноваційної діяльності дає змогу виділити такі види пільг: списання витрат на проведення ННТР, що зменшує базу для розрахунку податку; інвестиційний податковий кредит; зниження податкових ставок для суб'єктів інноваційної діяльності; встановлення неоподаткованого мінімуму об'єкта оподаткування; звільнення від сплати окремих податків для венчурних фірм; вирахування з визначеної суми податку тощо.

Дані Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) свідчать, що дедалі більше країн застосовують податкове стимулювання інноваційної діяльності. Так, у 2006 році 20 країн, що є членами ОЕСР, надавали податкові пільги підприємствам, які проводили ННТР, тоді як у 1995;му їх було лише 12 (у 2004 — 18). За оцінками фахівців ОЕСР, у майбутньому кількість країн, що надаватимуть податкові пільги для інноваційної діяльності, значно збільшиться, одночасно зростатимуть і розміри пільг.

Одним із головних передумов успішності інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв’язання проблем боргового тягаря. Уряд та НБУ використовують досить мало інструментів для активного регулювання темпів зростання цін. Крім того, інфляційні очікування стимулюють відсутність середньострокового прогнозу щодо ціни на імпортні енергоносії. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку (наприклад, експортоорієнтовані), у галузі, де є потреба в капіталі.

На сучасному етапі для України важливою є модернізація ринків капіталу, реформування депозитарної та біржової систем. Для цього створений при Кабінеті Міністрів України координаційно — моніторинговий комітет з питань модернізації інвестиційного середовища повинен визначити головні пріоритети у розв’язанні проблем прискореного розвитку інвестиційної інфраструктури, у сфері технологічного забезпечення та запровадження корпоративного фінансування.

Поряд з тим, важливими шляхами покращення інвестиційної діяльності є програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10% від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок ефекту присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України, який є недостатнім для великих іноземних інституційних інвесторів. Серед негативів банківської системи зазначимо, по-перше, високу чутливість до міжнародних фінансових потрясінь через присутність великого обсягу іноземного капіталу в цьому секторі (в 2006 році - 7, 8 млрд. дол., у 2007;му — 25, 7 млрд. дол.), по-друге, збільшення споживчого кредитування без адекватної оцінки довгострокової кредитоспроможності позичальників, що становить загрозу надійності банківської системи.

У перспективі важливим є створення механізму трансформування заощаджень в інвестиції, тому широкою підтримкою користується система гарантованих вкладів населення в комерційних банках. До того ж слід продовжувати ініціативи, спрямовані на розвиток іпотечного кредитування, що створює прозорий ринок кредитування, придбання особистого майна й активізує інвестиційні процеси в Україні.

Важливе значення мають також фінансові інструменти активізації інвестиційної та інноваційної діяльності. Восени 2008 року фінансова нестабільність в Україні поставила під загрозу досягнення всіх останніх років — довіру до національної грошової одиниці, стійкість фінансових ринків, нормальне функціонування системи фінансових посередників. З точки зору впливу на загальні параметри інвестиційної та інноваційної діяльності виділяють такі сегменти фінансового ринку: кредитний ринок, бюджетна політика та фондовий ринок (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Активізація інвестиційної та інноваційної діяльності за допомогою інструментів фінансового ринку

У 2008 році обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету становив 11, 6 млрд. грн., а частка цього джерела в структурі інвестицій — 5, 0%, зменшившись на 0, 6 процентного пункту проти показника попереднього року.

Специфіка теперішньої ситуації в країні полягає в тому, що необхідні зміни потрібно провести в якомога коротші терміни, оскільки Україна повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат для бізнесу, з огляду на участь, зокрема, в проекті ЄВРО — 2012 (від якого очікують залучення іноземних інвестицій у розмірі близько 20 млрд. дол. США).

2.2 Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві

Одна з нових концепцій розвитку бізнесу і управління базується на системі реінжинірингу бізнес-процесів (РБП), створеній в 90-х роках XX ст. і прийнятої на озброєння багатьма провідними компаніями світу.

Реінжиніринг бізнес-процесів бере свій початок від двох статей, написаних у 1990 році Хаммером та Давенпортом і Шортом. Хоча самому терміну РБП зовсім небагато років, більшість теорій, на яких він базується, значно старші. У 1980;х роках у багатьох організаціях було впроваджено систему Тотальної якості (Total Quality). Саме ця система була родоначальником ідеї управління процесами. Багато методів системи Тотальної якості змушують по-новому подивитися на роботу і на її мету, і ці методи дають цінну інформацію для управління бізнес-процесами. Це такі методи: метод аналізу процесів, внут-рішньофірмова оцінка діяльності, аналіз сприйняття процесів, управління якістю процесів. Усі вони відіграють важливу роль у будь-якому масштабному проекті з реінжинірингу бізнес-процесів.

Родоначальником терміна «реінжиніринг» вважається Майкл Хаммер, який у співавторстві з Дж. Чимпі випустив книгу: «Реінжиніринг корпорації: маніфест для революції в бізнесі». За його визначенням, реінжиніринг — це фундаментальне переосмислення і радикальна зміна рішень про ділові процеси з метою досягнення покращень у критично важливих показниках діяльності, таких як витрати, якість, обслуговування.

Отже, реінжиніринг звичайно представляють як фундаментальне переосмислення і радикальну перебудову бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість продукції, якість продукції, рівень сервісу, фінансовий стан фірми, маркетинг, побудова інформаційних систем та ін.

Реінжиніринг — це перебудова (перепроектування) ділових процесів для досягнення радикального (стрибкоподібного) поліпшення діяльності фірми.

Реінжиніринг застосовується в трьох основних ситуаціях. По-перше, в умовах, коли фірма знаходиться в стані глибокої кризи. Ця криза може виражатись у явно неконкурентному рівні витрат на виробництво, різкому зниженні попиту на продукцію фірми і т.п. По-друге, в умовах, коли сучасне положення фірми може бути визнано задовільним, однак прогнози її діяльності є несприятливими. Фірма зіштовхується з небажаними для себе тенденціями у сфері конкурентоспроможності, прибутковості, рівня попиту на продукцію і т.д. По-третє, реалізацією можливостей реінжинірингу займаються благополучні, швидкозростаючі та агресивні організації. Їх завдання полягає у прискореному нарощування відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг.

Процес реінжинірингу можна підрозділити на такі основні етапи:

1) формується бажаний (необхідний з точки зору майбутнього виживання і розвитку) образ фірми. Формування майбутнього образу відбувається в рамках розробки стратегії фірми, її основних орієнтирів і способів їх досягнення;

2) створюється модель реального або існуючого бізнесу фірми. Цей етап називають ретроспективним, або зворотним, реінжинірингом. Тут відтворюється система дій, робіт, за допомогою яких компанія реалізує існуючі цілі. Проводиться детальний опис і документація основних операцій компанії, оцінюється їх ефективність. Для створення моделі існуючого бізнесу використовуються результати аналізу організаційного середовища, дані контролінгу. Визначаються процеси, які потребують докорінної перебудови;;

3) розробляється модель нового бізнесу. Відбувається перепроектування поточного бізнесу — прямий реінжиніринг.

Для створення моделі оновленого бізнесу здійснюються наступні дії:

а) перебудовуються вибрані господарські процеси, створюються більш ефективні робочі процедури, визначаються технології (у тому числі інформаційні) та способи їх застосування;

б) формуються нові функції персоналу, переробляються посадові інструкції, визначається оптимальна система мотивацій, організовуються робочі команди, розробляються програми підготовки та перепідготовки фахівців;

в) створюються інформаційні системи, необхідні для здійснення реінжинірингу: визначається обладнання та програмне забезпечення, формується спеціалізована інформаційна система бізнесу;

г) проводиться тестування нової моделі в обмеженому масштабі.

4) впровадження моделі нового бізнесу в господарську реальність фірми. Всі елементи нової моделі втілюються на практиці. Тут важливим є вміле стикування і перехід від старих процесів до нових так, щоб виконавці процесів не відчували трудового дискомфорту, а тим більше не переживали стану робочого стресу.

Наполегливу роботу, спрямовану на виконання реінжинірингу бізнес-проектів, повинні вести працівники підприємства, безпосередньо зайняті ре інжиніринговою діяльністю (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Учасники реінжинірингової діяльності

Розуміння керівництвом підприємства або окремими виконавцями певних робіт, потреби докорінних змін (такий процес розуміння ще називають бізнес-необхідністю) безпосередньо викликає виникнення реінжиніринг-ініціативи, тобто визначення нових результатів, очікуваних від нових процесів, процесного бачення того, що потрібно конкретній організації в майбутньому (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Виникнення бізнес-ініціативи Отже, успішна реалізація програм реінжинірингу передбачає послідовну підготовку і проведення заходів з розробки удосконалених моделей бізнес-процесів, ініціювання та здійснення пробних проектів з наступним подальшим удосконаленням та оптимізацією бізнес-процесів на основі результатів впровадження пробних проектів, базування програм реінжинірингу на використання сучасних інформаційних технологій.

2.3 Оцінка інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств в Україні

З підсиленням інтересу дослідників до теорії економічного зростання, особливо до проблем довгострокового зростання, з’явилося декілька теоретичних моделей, в яких науково — технічний прогрес розглядається як один з ендогенних факторів економічного підйому (моделі Н. Стоукі, Р. Лукаса, П. Ромера, Г. Гроссмана, Е. Хелпмана). Зокрема, з дією цього фактора дослідники пов’язують розрив в темпах зростання між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, вважаючи, що саме інвестиції у розвиток науки, техніки та в людський капітал обумовлюють ефект економічного підйому.

Інвестиції відіграють суттєву роль у будь — якій країні, для України ж їх значення важко переоцінити. Одне із завдань, що стоїть перед Україною, полягає в створенні необхідних і сприятливих умов для інтенсифікації економічного зростання, підвищення якості життя населення.

За січень-вересень 2006 р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 68 201, 4 млн. гривень інвестицій в основний капітал, що на 16, 1% більше, ніж за 9 місяців 2005 р.

Якщо брати до уваги дані 2008 року, у цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо, за I півріччя 2008 року склав 6 918, 1 млн. дол., що у 2, 7 рази більше приросту за відповідний період попереднього року. Інвестиції надійшли з 124 країн світу.

До десятки основних країн — інвесторів входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Сполучене Королівство, Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Швеція, Віргінські, Британські Острови та Франція. Як бачимо, ці країни є основними інвесторами і на сьогоднішній день.

За даними Державного агентства України з інвестицій та інновацій, у 2008 році загальна необхідність в інвестиціях у виробничу сферу України складає 40 млрд. дол. США, в реальності було вкладено 5, 53% від цієї суми. Отже, можна зробити висновок, що в Україні спостерігається велика різниця між попитом і пропозицією на інвестиції.

Обсяги прямих інвестицій в Україну станом на 01.01.2010 рік зображено на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Обсяги прямих інвестицій в Україну Однією з причин уразливості української економіки також є те, що інвестиції направляються, в основному, в сферу послуг. Наприклад, у 2007 році частка вкладень в основний капітал промисловості склала всього 34, 1% від загальних інвестицій, в сільське господарство — 5, 1%. У той же час в операції з нерухомістю і будівництво було вкладено 23, 7% інвестицій, в транспорт і зв’язок — 16, 8%, в торгівлю — 9, 4%. Це так само є негативним явищем, оскільки величезну роль в розвитку економіки держави відіграє саме розвиток виробничої сфери.

У перші 9 місяців 2008 року економікою України освоєно 81 561, 3 млн. грн, з яких 37, 2% спрямовано в промисловість, 21, 7% - на операції з нерухомістю, 14, 6% - у діяльність транспорту та зв’язку, 8, 9% - у внутрішню торгівлю, 6, 2% - в сільське господарство, 2, 2% - у фінансовий сектор.

Найбільш інвестиційно привабливими в Україні є такі види економічної діяльності: оптова торгівля і посередництво в торгівлі, металургія та обробка металу, машинобудування, транспорт та зв’язок, фінансова діяльність, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів.

Визначені Урядом пріоритети державної політики, спрямованої на підвищення інноваційної активності підприємств, у 2006 році сприяли збільшенню більше ніж на 3 млрд. гривень обсягів реалізації інноваційної продукції у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Українські підприємства активніше, ніж в 2005 році, впроваджували на своїх виробництвах інновації у вигляді машин, устаткування, приладів, апаратів, а також майже втричі збільшили кількість нових технологій, що були придбані ними (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Впровадження інновацій на підприємствах

Викладене сприятиме збільшенню виробничих потужностей, підвищенню гнучкості виробництва, поліпшенню умов праці.

Приріст виробництва інноваційної продукції технологічними парками за результатами січня — вересня 2006 р. становив 3, 8% проти відповідного періоду 2005 р.

У III кварталі 2006 р. за рахунок діяльності технологічних парків надходження до бюджетів та державних цільових фондів зросли відповідно попереднього кварталу цього року на 3, 6%, а III кварталу 2005 р. — на 60, 8%.

Витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи у III кварталі 2006 р. зросли у 6 разів порівняно з попереднім кварталом.

ВИСНОВКИ

Україна знаходиться на шляху всебічних економічних перетворень, а за таких умов налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення. Головне в інвестиційному процесі - це наявність джерел фінансування, раціональне використання інвестицій та повернення коштів юридичним та фізичним особам. Для збільшення надходжень інвестицій в Україну уряду необхідно демонструвати надійність, виваженість рішень, послідовність дій, юридичну відкритість та готовність до зменшення тиску адміністративного регулювання. Лише ефективне організаційне та законодавче регулювання інвестиційних процесів (зокрема щодо залучень іноземних інвестицій) та підвищення бюджетних асигнувань, обсяг яких слід визначити з урахуванням світової практики, а також сучасного стану національної економіки та сформованої структури експорту, дозволить державі розвинути та реалізувати експортний потенціал України. Від ефективності інвестиційної політики залежать рівень виробництва, стан основних засобів та ступінь технічної оснащеності підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, розв’язання соціально-екологічних проблем в Україні.

В умовах ринкової економіки інновації мають сприяти інтенсивному розвитку економіки, забезпечувати прискорення впровадження у виробництво останніх досягнень науки і техніки, повніше задовольняти споживачів у різноманітній високоякісній продукції і послугах. Розробка нових та вдосконалення існуючих форм, методів та інструментів підтримки інноваційної активності та побудови національної інноваційної системи є перспективним напрямком для подальших наукових досліджень.

Необхідно зазначити, що для досягнення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств необхідно:

1) постійно удосконалювати властивості та створювати нові зразки продукції, які мають переваги над вже існуючими на ринку;

2) вивчати ринок товарів, продавців та покупців та реакцію на інноваційний товар;

3) оцінювати конкурентоспроможність шляхом порівняння параметрів нової продукції з параметрами бази порівняння;

4) проаналізувати доцільність та прибутковість інвестиційно-інноваційного проекту.

В ході виконання курсової роботи всі поставлені завдання були виконані. Було визначено сутність та засади здійснення інноваційно — інвестиційної діяльності підприємства, науково — технічного прогресу. Було з’ясовано класифікацію економічної ефективності, вказані шляхи покращення інноваційно — інвестиційної діяльності та дано оцінку їй в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Блонська В. І. Економіка підприємства: навч. посібник / В. І. Блонська, С. С. Заярна, М. М. Качмарик, Л. Д. Масленнікова, О. Ю. Міценко, Н. Г. Маринич, І. А. Ященко — Львів: «Магнолія 2006». — 2008. — 688 с.

2. Бондар М. І. Інвестиційна діяльність: методика та організація обліку і контролю: Монографія. — К.: КНЕУ, 2008. — 256 с.

3. Бутенко П. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні / П. Бутенко, В. Гусєв // Економіка України. — 2009 — № 6 — С. 30 — 38.

4. Васильченко З. М. Оцінка ефективності інвестиційних проектів у банківській діяльності / З. М. Васильченко, І. П. Васильченко // Фінанси України. — 2009.-№ 12. — С.35 — 46.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. І голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. — с.495

6. Винникова О. В. Причини та шляхи подолання інвестиційної кризи в Україні / О. В. Винникова // Управління розвитком. — 2009. — № 18. — С.10 — 11.

7. Вовчак О. Д. Інвестування: навч. посібник./ О. Д. Вовчак. — Львів: «Новий світ — 2000», 2008. — 544 с.

8. Господарський кодекс України. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. — 240 с.

9. Гриньова В. М. Інвестування: підручник / В. М. Гриньова, В. О. Коюда, Т. І. Лепейко, О. П. Коюда. — К.: Знання, 2008. — 452 с.

10. Державне агентство України з інвестицій та інновацій [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.in.gov.ua