Верботональна система навчання дітей з вадами луху

Верботональна система реабілітації дітей з вадами слуху розроблена академіком Петром Губериною (Хорватія).

Мета верботональної системи — інтеграція осіб з вадами слуху в суспільство.

Основні положення верботональної системи:

• — врахування в процесі реабілітації дітей з вадами слуху основних закономірностей психофізичного та мовленнєвого розвитку в нормі;
• — рання діагностика (з перших місяців) і рання реабілітація дітей з вадами слуху;
• — комплексний медико-психолого-педагогічний підхід до діагностики та реабілітації;
• — проведення спеціальної роботи з розвитку слухового сприйняття як основи формування усного мовлення в умовах використання оригінальної електроакустичної апаратури;
• — забезпечення в процесі корекційної роботи загального психофізичного розвитку дитини;
• — використання оригінальних методик корекційної роботи, які базуються на комплексному використанні та розвитку всіх аналізаторів (фонетична ритміка, музична стимуляція, аудіовізуальний курс, піктографічна ритміка);
• — використання різних форм інтеграції дитини в середовище чуючих дітей з врахуванням індивідуальних можливостей;
• — організація сімейного виховання як найважливішої умови реабілітації та інтеграції дитини з порушеним слухом.

Для діагностики стану слуху використовуються кілька оригінальних методик, в тому числі, верботональна аудіометрія.

Слухо-зорове сприйняття мовлення: дозволяє дітям з вадами слуху більш успішно розрізняти мовлення оточуючих, розширює коло спілкування.

Слуховий компонент — сприйняття звуків як без апаратури, так і з нею. Зоровий компонент — читання з губ, сприйняття жестової та дактильної мови, сприйняття наочних посібників, читання слів, речень і текстів. Між двома компонентами встановлюються умовні зв’язки. Слухо-зорове сприйняття виконує допоміжну роль, готує слуховий аналізатор до наступного сприйняття мовлення на слух.

Як слухове, так і зорове сприйняття усного мовлення дітьми з вадами слуху пов’язане з істотними труднощами. Взаємодія двох компонентів дозволяє більш успішно розрізняти мовлення: деякі звуки, близькі за видимою артикуляцією досить успішно розрізняються на слух і навпаки.

В процесі роботи з розвитку слухового сприйняття (РСС) використовується як слухове, так і слухо-зорове сприйняття, в залежності від форми організації роботи та її задач. На загальноосвітніх уроках основним видом сприйняття є слухо-зорове, хоча добре знайомий матеріал дається на слух.

Методи розвитку слухового сприйняття. Робота з розвитку слухового сприйняття глухих і слабочуючих дошкільників починається з навчання вмінню реагувати на немовленнєві та мовленнєві сигнали певною ігровою дією (вироблення умовної рухової реакції на звук). Вправи проводяться без звукопідсилення, спочатку на слухо-зоровій основі, потім — з використанням екрану. Поступово збільшують відстань сприйняття і зменшують силу звуку.

Діти з вадами слуху будуть успішно використовувати залишки слуху, якщо слухові сигнали будуть для них інформативними. Тому особливу увагу приділяють знайомству дитини зі звуками оточуючого світу. Ця робота проводиться протягом всього дня. Необхідно бути уважними і спостерігати за реакціями кожної дитини, щоб вчасно показати їй джерело почутого нею звуку. Дуже важлива емоційна реакція дорослого на звуки. Крім того, проводять спеціальні вправи з цілеспрямованого знайомства зі звуками.

Навчання сприйняттю на слух та розрізненню звуків та їх окремих характеристик (характер джерела звуку, кількість звучань, тривалість, злитість, темп, гучність, висота, напрямок звуку) проводиться в наступній послідовності:

• 1. Розрізнення матеріалу (спочатку двох варіантів, потім — більше) на слухо-зоровій основі з відтворенням певних дій.
• 2. Демонстрація іграшки (малюнку, схеми) з відтворенням відповідного звуку за екраном.
• 3. Розрізнення двох (потім більше) звуків при відтворенні за екраном без зорового підкріплення.

Умовами ефективності роботи з розвитку слухового сприйняття є врахування стану слухової функції, дозування слухового навантаження, обґрунтоване використання звукопідсилюючої апаратури, використання різних видів сприйняття мовлення, оптимальний підбір матеріалу.