Профілактика ігрової залежності у старшому підлітковому віці

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичні основи соціально-педагогічної профілактики ігроманії засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

1.1 Аналіз соціально-педагогічної літератури з проблеми профілактики ігроманії серед підлітків засобами фізичної культури і спорту

1.2. Особливості формування особистості підлітка засобами фізичної культури

1.3 Фізична культура і спорт — ефективні засоби соціально-педагогічної профілактики ігроманії

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Опис та обґрунтування методик дослідження

2.2 Реалізація системи оздоровчої роботи по профілактиці ігроманії

2.3 Експериментальне обґрунтування ефективності інноваційної програми фізичного виховання школярів у системі соціальних антиігрових впливів на підлітків

2.4 Методичні рекомендації

Розділ 3. Соціально-педагогічна профілактика наркотичної залежності підлітків засобами фізичної культури і спорту

3.1 Характеристика асоціальної поведінки школярів

3.2 Аналіз наркоситуації й основних показників розвитку фізичної культури і спорту в донецькому регіоні

3.3 Морфофункціональний розвиток і фізична підготовка школярів

3.3.1 Вікові особливості фізичного розвитку і фізичної підготовленості школярів (11−17 років)

3.3.2 Статура школярів з різним рівнем біологічного дозрівання

3.4 Структура взаємозв'язку показників фізичного розвитку і фізичної підготовки школярів з девіантною поведінкою

3.5 Інформативність показників фізичної підготовки в різних рухових завданнях шкільної програми

3.6 Оцінка навантаження при розвитку фізичних якостей у школярів девіантної поведінки Висновки до 3 розділу Розділ 4. Експериментальне обґрунтування ефективності інноваційної програми фізичного виховання школярів у системі соціальних антинаркотичних впливів на підлітків

4.1 Динаміка показників морфофункціонального розвитку і фізичної підготовки школярів

4.2 Ефективність впливів засобів фізичного виховання на соціальну поведінку підлітків

4.3 Динаміка показників тривожності за період дослідження

4.4 Обговорення результатів дослідження.

Висновки до 4 розділу Висновки Практичні рекомендації

Список використаних джерел Додаток, А ВСТУП Актуальність дослідження. За останнє десятиріччя поширення ігроманії в Україні набуло катастрофічних розмірів і рис соціального лиха, що загрожує національній безпеці країни. Відомо, що ігроманія призводить до важких психічних, особистісних і поведінкових розладів, адміністративних порушень і карних злочинів, небажання відвідувати освітні установи, бродяжництва (М.М. Амосов; В. Г. Григоренко; М. В. Коваленко; R.B. Davis, R.L. Hartnoll, H. Spode.

В останні роки на Україні розвиваються й апробуються різні педагогічні, психологічні та соціальні напрямки профілактики ігрової залежності в підлітковому середовищі, однак впровадження ефективних основ превентивних стратегій відбувається з великими труднощами. Швидка залежність, трудомісткість, тривалість, низька ефективність лікування і реабілітації ігрозалежних підказують, що основний наголос необхідно робити на попередження, первинну профілактику, необхідно змінити всю ідеологію та стратегію антиігрової діяльності (А.П. Видюк; Є.С. Вільчаковський; В. Г. Григоренко; І.В. Муравов; В. А. Скрибець; В.В. Приходько).

Наукові дослідження та досвід свідчать, що ефективність засобів фізичної культури та спорту в профілактичній діяльності, соціальній реабілітації людини в охороні і зміцненні її здоров’я, у боротьбі з ігроманією, алкоголізмом і правопорушеннями дуже висока, особливо в підлітковому середовищі (В.Г. Григоренко; М. В. Коваленко; І.В. Муравов; R.B. Davis; R.L. Hartnoll; G. Weber, W. Schneider).

Дефіцит рухової активності, характерний для сучасного життя, викликає дискомфорт у зростаючому організмі підлітка, прагнення до пошуку «гострих» відчуттів, до виходу «за рамки дозволеного». Навіть з цих позицій є очевидним, що залучити дітей до систематичних фізкультурно-спортивних занять, відкрити їм світ спорту — означає, багато в чому допомогти уникнути небезпеки падіння до ігроманії (Е.С. Вільчковський; Р.П. Катаєва; В. А. Скрибець; В.В. Приходько).

На жаль, величезний педагогічний, психологічний, профілактичний антинігровий потенціал фізичної культури та спорту не може бути реалізований без спеціально розроблених педагогічних технологій, які, за аргументованими висновками О.І. Бурханова, Б. Р. Голощапова, В. Г. Григоренка, І.В. Муравова, В. В. Приходька, Л. П. Жовниренко, О.П. Калугіної, повинні забезпечити в повному обсязі психічну, інтелектуальну, трудову, моральну, соціальну і фізичну реабілітацію підлітків з ознаками асоціальної поведінки, гарантувати їхню оптимальну інтеграцію в суспільно-соціальні відносини на сучасному етапі історичного розвитку України.

У зв’язку з цим вирішення специфічних завдань антиігрової профілактики засобами фізичної культури та спорту буде найбільш ефективним, якщо воно буде здійснюватися на основі реалізації ідей особистісно-орієнтованих освіти та виховання, індивідуального та диференціального підходу у фізичній і соціальній реабілітації даної категорії підлітків.

Об'єкт дослідження: процес профілактики ігроманії.

Предмет дослідження: засоби фізичної культури і спорту, організаційні форми виховної і фізкультурно-спортивної роботи з учнями шкільного віку, що забезпечують профілактику ігроманії.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити засоби фізичної культури і спорту, організаційні форми виховної і фізкультурно-спортивної роботи з учнями шкільного віку, що забезпечують профілактику ігроманії.

Для досягнення поставленої мети в ході дослідження вирішувались такі завдання:

1. Провести теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми дослідження.

2. Описати особливості формування ігроманії як особливого стану залежності.

3. Розробити й експериментально перевірити педагогічну профілактично спрямовану антиігрову підліткову програму з фізичної культури і спорту.

4. За результатами дослідження розробити методичні рекомендації для соціальних педагогів, практичних психологів по організації профілактичної роботи з старшими підлітками з ігровою залежністю.

Гіпотеза дослідження — процес профілактики ігроманії буде ефективним за умови систематичного, послідовного та планомірного використання засобів фізичної культури і спорту, організаційних форм виховної і фізкультурно-спортивної роботи з учнями старшого шкільного віку.

Для вирішення поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел; узагальнення передового практичного досвіду; педагогічне спостереження; хронометрування; антропометричні вимірювання; медико-біологічні методи дослідження; діагностика психічних станів і властивостей особистості; педагогічний експеримент.

Для вирішення поставлених задач використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел; узагальнення передового практичного досвіду; педагогічне спостереження; хронометраж; антропометричні виміри; діагностика психічних станів і властивостей особистості; педагогічний експеримент.

Практичне значення отриманих результатів на основі матеріалів дослідження розроблено методичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дипломної роботи викладено та обговорено на засіданнях методичної ради.

Базою дослідження є ЗОШ № 19, в дослідження брали участь 62 учнів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІГРОМАНІЇ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

1.1 Аналіз соціально-педагогічної літератури з проблеми профілактики профілактики ігроманії серед підлітків засобами фізичної культури і спорту

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли гостро стоїть проблема здоров’я нації, особливе значення необхідно приділяти вдосконаленню системи фізичного виховання й формуванню здорового способу життя школярів [108, 144].

Фахівцями [3, 40, 56, 211] встановлено, що фізична активність істотно впливає на показники стану здоров’я людини. Фізична активність у значній мірі визначає культурний розвиток особистості. Зазначимо, що й інтерес дослідників [84, 91, 146] спрямований на вивчення взаємозв'язку між показниками, які характеризують фізичну активність, і виявом шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, токсикоманія та ігроманія).

У зв’язку з цим стає зрозумілою необхідність створення програми, націленої на профілактику виникнення в дітей і підлітків девіантної поведінки, шкідливих звичок.

Ігроманія є не тільки предметом психіатрії, але й визначається з позиції масового явища як девіантне поводження [19, 39, 85]. Соціологічні дослідження [108, 135] свідчать, що найбільш сприйнятливим до різних видів відхилень є вік 14−15 років, коли ще не склався особистісний світогляд і підлітки в значній мірі зазнають впливу однолітків. Шкідливі звички в підлітковому середовищі часто розглядаються як поведінковий стандарт.

Ігроманія невиліковна самотужки, її не можна перемогти залякуванням і роз’яснювальними бесідами. Очевидно, що необхідне формування стійких ціннісних орієнтацій на конструктивні види діяльності, створення у свідомості підлітка домінанти на регулярну фізичну активність [108, 146, 173]. Шкільні роки є критичним періодом у розвитку потреби фізкультурної діяльності й вихованні звички до участі в різних видах фізичної активності, що потім може перейти в доросле життя [22, 81, 124].

У дослідженнях фахівців [83, 84, 118] аналізується набутий підлітками досвід, пов’язаний зі здоровим способом життя. Вирішення задач регулярного моніторингу здоров’я дітей, їхньої поведінки, виявлення взаємозв'язків між впливом школи, родини, інших соціальних інститутів і стиля життя учнів, сприяння розвитку соціальних програм і здійсненню політики зміцнення здоров’я підростаючого покоління займає важливе місце в дослідженнях фахівців [86, 110, 127, 186]. Фізична культура, як складовий елемент культури особистості, могутня передумова формування здорового способу життя, значно впливає не тільки на підвищення фізичної підготовленості, поліпшення здоров’я, але й на поведінку людини в побуті й у процесі навчання, тим самим безпосередньо впливає на формування міжособистісних стосунків [55, 155, 230, 232].

У соціально-педагогічному аспекті актуалізується проблема профілактики шкідливих звичок, оскільки люди з низьким рівнем фізичної активності мають найчастіше «ненадійне» здоров’я, зловживають палінням і алкогольними напоями [75, 84, 96, 144]. Сучасна стратегія оздоровлення нації базується на формуванні індивідуальної рухової активності населення, турботі про своє здоров’я та фізичне вдосконалення, веденні здорового способу життя, викорінюванні шкідливих звичок. Активність людини в соціально-педагогічному аспекті визначається двома значущими показниками: позицією, очікуваною індивідом; позиціями, які намагається зайняти індивід у процесі розподілу цінностей [110, 159].

За даними О.В. Моченової [136], існує стійка тенденція до значного й постійного зростання табакопаління, споживання алкогольних напоїв, ігроманії з одночасним зниженням віку прилучення до них молоді. У зв’язку з цим серед соціально-педагогічних факторів, що впливають на формування особистості підлітка й особливості його поведінки, провідне місце належить родині й неформальним групам однолітків [85, 92, 173].

Профілактична та корекційно-педагогічна діяльність є складовою частиною соціально-педагогічного процесу, спрямованого на виявлення девіантних підлітків, діагностику причин та умов їхніх відхилень у розвитку й поведінці, на розроблення загальнопедагогічних і спеціальних заходів для попередження подолання негативних тенденцій у розвитку і формуванні особистості підлітка. Отже, щоб попередити або перебороти асоціальну поведінку, необхідно в першу чергу нейтралізувати негативний вплив соціальної сфери, обмежити негативний вплив суспільних факторів [25, 72, 115].

Особливе місце в корекції девіантної поведінки підлітків і молоді займає правильна організація дозвілля. Найважливішим компонентом, що впливає на коригування девіантної поведінки підлітків, є активні заняття спортом, які формують цілеспрямованість, колективізм, сприяють вихованню лідерських якостей дитини.

Велике значення в педагогічній корекції девіантної поведінки засобами фізичної культури та спорту має особистість соціального педагога. Він стає для підлітків, особливо з неблагополучних родин взірцем, більш близькою людиною, ніж батьки [93, 106].

До девіантної поведінки, що виявляється у зловживанні ігровими засобами, по-перше, призводять незадоволені потреби; по-друге — відсутність інтересу, захоплень, беззмістовне проведення вільного часу, по-третє - звичка наслідувати інших, по-четверте, — негативні особисті установки [93, 144].

Форми проведення дозвілля, які склалися в нашому суспільстві, репродуктивно-розважальні види діяльності втратили свою цінність, що призвело до пошуків неформальних способів реалізації вільного часу [87, 110]. Невміння проводити вільний час, недостатній рівень виховної роботи серед дітей і підлітків є типовими причинами ігроманії. Пасивний відпочинок, який відбирає в молоді чимало часу, перетворюється в неробство, що спричиняє пристрасть до ігроманії [33, 67, 149].

Тільки на третьому місці в структурі дозвілля підлітка стоїть фізично активний відпочинок, який займає лише п’яту частину вільного часу. Особливу тривогу викликає той факт, що заняття фізичною культурою і спортом не викликають інтересу в молоді. Сьогодні родина і школа не готові до роботи з виховання моральної свідомості дітей, етичних форм поведінки.

Акцент в організації дозвілля підлітків, які знаходяться на ігровій стадії своєї «наркотичної кар'єри», необхідно робити не на індивідуальні, а на колективні форми. Такою колективною формою дозвілля повинні бути спортивні секції, гуртки, туристичні походи. Необхідно всіляко підтримувати підлітково-юнацькі об'єднання, що мають позитивну соціальну спрямованість [8, 39, 83]. У наш час, на думку вчених [4, 69], існує небагато практичних підходів до профілактики ігроманії та ряд так званих інтервертних стратегій.

Найпоширенішим є підхід, що базується на поширенні інформації про ігроманію. Існує кілька варіантів інформаційного підходу. Серед них найбільш популярним є надання часткової інформації про факти впливу ігроманії на організм людини, її поведінку й тривалість життя [20, 96, 203].

Здійснюється стратегія залякування. Ці програми не включають завдання, вирішення яких було б спрямоване на зміну поведінки підлітків, формування в них здорового поведінкового стилю [38, 60, 109].

В основу сучасних програм антиігрової спрямованості може бути покладений один з підходів до навчання (або їхній комплекс).

Афективний (емоційний) підхід до навчання базується на теоретичному положенні про те, що ігроманія пов’язана, насамперед, з недостатнім розвитком емоційної сфери в людини, яка має в структурі виховання так звану «заборону на емоції» [96, 234, 239].

Превентивний підхід, який базується на впливі соціальних факторів, полягає в розумінні того, що однолітки й родина відіграють важливу роль, сприяючи або перешкоджаючи початку ігроманії [108, 231]. Найбільш популярними серед таких програм є тренінги стійкості до соціального тиску однолітків, у процесі яких діти й підлітки здобувають навички відмови від пропонованих ігр; програми, спрямовані проти впливу батьків, які вживають тютюн та алкоголь [16, 39, 228, 237]. Одним з важливих положень цих програм є робота з лідерами — підлітками, які бажають пройти навчання для того, щоб надалі здійснювати профілактичну антиігрову діяльність у своїй школі або житловому районі [84, 156].

Підхід, заснований на формуванні життєвих навичок, базується на понятті про зміну, корекцію та компенсацію поведінки в результаті використання методів поведінкової модифікації й терапії [91, 55, 144]. У даному контексті проблемна поведінка підлітка розглядається з погляду функціональних стилів, а тому використовуються методи, спрямовані на досягнення вікових та особистісних цілей [2, 90,163].

Діяльний підхід передбачає розроблення альтернативних соціальних програм для молоді, у яких в соціально-нормативних рамках могло бути реалізоване прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищення поведінкової активності, властивої молоді [87, 191]. Виділено чотири варіанти програм, що ґрунтуються на альтернативі моделей зловживання іграми [39, 144, 192]: пропозиція специфічної активності (подорож із пригодами); комбінація можливості задоволення специфічних для підлітків потреб (заняття творчістю або спортом); заохочення участі підлітків у всіх видах специфічної активності (хобі, клуби); створення груп молодих людей, що активно утверджують свою життєву позицію [15, 103, 193].

Підхід, заснований на ідеї зміцнення здоров’я, поєднує в собі особистий вибір і соціальну відповідальність за власне здоров’я. Він розрахований на вміння людини досягати свого оптимального стану й успішно протистояти факторам навколишнього середовища [55, 78, 84, 91]. Програми зміцнення здоров’я націлені на розвиток здорової особистості, яка надає перевагу не шкідливим звичкам, а здоровому життєвому стилю, що не тільки впливає на особисте благополуччя, але й сприяє позитивним змінам середовища, соціальної й культурної ситуації [29, 103, 229].

Фахівці [21, 39, 144] вважають за необхідне розвивати антиігрову профілактичну роботу з таких напрямків: нарощування інформаційного впливу на молодь; культивування здорового способу життя (створення моди на нього); активне залучення молоді до пропаганди здорового способу життя з метою протидії ігротизації суспільства; кадрове забезпечення профілактичної діяльності; створення системи моніторингу ігроситуації в молодіжному середовищі; забезпечення умов для реальної фізкультурно-спортивної зайнятості підлітків і молоді; впровадження в освітню практику інноваційних педагогічних технологій з метою формування в дітей і підлітків здорового способу життя; надання всебічної допомоги й підтримки родини.

Однією з головних альтернатив ігроманії є спортивна діяльність. Під час занять спортом зміцнюється здоров’я, формуються звички до спортивного способу життя, створюються колективи однодумців, змінюються пріоритети та з’являються нові життєві цілі [144, 233].

Основною метою є створення умов для занять фізичною культурою та спортом за місцем проживання, в освітніх установах, у трудових колективах серед усіх вікових груп і категорій населення з метою повноцінної реалізації особистості; розвиток суспільних інститутів [94, 96, 173].

На думку фахівців [39, 144, 223], у наш час відбувається перехід від медичної форми моделі в профілактиці ігроманії до психологічної, педагогічної та соціальної, хоча соціальна політика в цій області досі зорієнтована на традиційні й неефективні заборонні заходи.

Дослідження [192, 219] доводять, що досить перспективними є програми шкільного навчання, які готують молодь до опору негативному впливу однолітків і формують поняття соціальної компетентності.

Профілактика ігроманії серед молоді - це не стільки заборона зловживання алкоголем, іграми, скільки випереджувальний вплив на ціннісно-мотиваційні й культурні установки молоді: позитивне й відповідальне ставлення до світу, суспільства, держави, інших людей, до самого себе [91, 144, 159]; підвищення рейтингу професійних цінностей і ділової кар'єри, посилення соціально-захисної функції, формування привабливого іміджу здорового способу життя, розвиток комунікативних навичок та емоційного досвіду; створення сприятливих і привабливих для молоді форм дозвілля; формування позитивної самооцінки, цілеспрямованості, громадської відповідальності.

Спорт, у цьому відношенні, відповідає внутрішнім, часто неусвідомленим емоційно-психологічним потребам особистості підлітка, яка формується, тим потребам, що їх ігри задовольняють ілюзорно, у потворній, руйнівній формі з трагічною перспективою фізичної деградації й духовного розпаду [27, 144, 192].

У ігровій залежності підлітки вбачають засіб звільнення від зовнішнього контролю з боку батьків, школи, можливість «відчути себе вільними». Однак у спорті здорова конкуренція й вільний творчий пошук допоможуть підліткові у формуванні власного внутрішнього світу, світу реального, який допоможе усвідомити й відчути справжню свободу особи [39, 69, 173, 229].

На думку С.А. Локтєва, В.А. Якобашвілі, А. Н. Погребнова [110], підліток, граючи у ігрових автоматах, прагне погасити стан тривожності, позбутися надмірного самоконтролю, сором’язливості. І для цього спорт є незамінним засобом, оскільки його унікальна властивість — постійне задоволення природного прагнення молодої людини до експериментування, до пошуку нових, незвичайних відчуттів і переживань. За спостереженням фахівців [160], дві третини молодих людей прилучаються до ігроманії саме з цікавості. Спорт із цього погляду є чудовою альтернативою ігроманії. Захоплення іграми — явище групове, атрибут певної групи субкультури, вияв потрібної форми колективістської свідомості. Спорт натомість пропонує здорову форму командної солідарності, що базується на перевірених часом надійних принципах взаємовиручки, самопожертви, товариства [96, 191].

Як доводить практика, молодь, залучена до спортивного життя, у меншій мірі зазнає впливу світового ігробізнесу. Тому за останні роки в різних регіонах країни активізувалася робота з залучення молоді до занять спортом. У великих містах створюються фізкультурно-спортивні підліткові центри за місцем проживання й навчання, метою яких є в першу чергу профілактика ігроманії серед підростаючого покоління; у ряді регіонів проводяться масштабні спортивні заходи, спрямовані на боротьбу з ігроманією [39, 144].

Міжнародний досвід свідчить, що залучення до боротьби з ігроманією видатних спортсменів ефективно впливає на свідомість молодих людей і перешкоджає поширенню ігр в їхньому середовищі. Найважливішим компонентом діяльності спортивних центрів стає інформаційно-пропагандистська робота з формування привабливого образу життя спортсменів. Основна мета цього проекту — розгорнути змістовний діалог про переваги спортивного життя, позитивний вплив на людину занять спортом. Планується широко залучати до роботи видатних спортсменів, аналітиків, соціологів, психологів і філософів [96, 192].

Заслуговує на увагу досвід організації роботи дитячих оздоровчо-спортивних майданчиків, спортивних сімейних клубів, проведення міських і регіональних спартакіад під девізом «Спорт проти ігрової залежності»; молодіжних фестивалів і спортивних свят під девізом «Я вибираю життя без ігрової залежності»; туристичних походів і зльотів, що проводять викладачі та студенти [45, 133, 160].

Активне залучення фізкультурно-спортивних організацій до боротьби з ігроманією дає можливість повніше використовувати багатий соціальний потенціал спорту. Концепція регіональної політики щодо профілактики ігроманії шляхом розроблення та впровадження моделей фізкультурно-профілактичної роботи спрямована на зменшення числа підлітків, які зловживають іграми й через це скоюють злочини; зниження числа осіб з асоціальною поведінкою, правопорушень у молодіжному середовищі; підвищення рівня фізичної підготовленості [53, 144, 159].

Дослідники [108, 136, 145], які займаються проблемами молодіжної ігроманії, одностайні в тому, що варто віддавати пріоритет саме первинній профілактиці ігроманії, яка найчастіше залишається «за кадром», оскільки основні зусилля спрямовані на лікування вже сформованої залежності. Серед задач первинної профілактики виділяються такі [146]: навчити потенційного пацієнта справлятися з емоційним напруженням і формувати еквівалентні своїм можливостям цілі; навчити навичок спілкування критичного мислення, прийомів подолання стресу та невпевненості в собі, опору психологічному тиску однолітків, адекватних методів вирішення своїх життєвих проблем [48, 81, 190].

На думку дослідників [39, 74, 188], антиігрове навчання необхідно починати в дошкільному та молодшому шкільному віці, тобто до того, як будуть сформовані стійкі емоційно-мотиваційні установки на вживання тютюну й алкоголю. Це навчання повинно відповідати психологічним і соціокультурним особливостям навчальної групи, бути особистісно орієнтованим. Існує велика кількість тестів, що дозволяють визначати типи акцентуацій особистості [44, 62, 110].

У сучасній ситуації, коли процес ігрової залежності йде досить активно серед усіх груп населення, виникла необхідність організації такої роботи, у ході якої створюються умови для самопізнання, саморозвитку, самореалізації молоді, орієнтування її на здоровий спосіб життя. Соціалізація особистості через спорт робить можливим пізнання складної системи цінностей суспільства [39, 89, 198]. На думку деяких соціологів [144, 158], спорт уже через свою природу й особливості передбачає певну соціалізацію шляхом засвоєння соціальних цінностей, які набуває особистість у процесі занять фізичною культурою та спортом.

Для підвищення ефективності профілактичних заходів серед молоді «групи ризику» доцільним є пошук нових форм психопрофілактики з використанням сучасних інформаційних технологій. Ефективність таких заходів може бути обумовлена, з одного боку, формуванням негативного емоційного (суб'єктивного) ставлення молодої людини до вживання наркотиків, з іншого боку — зміною, корекцією та компенсацією психофізіологічних характеристик її типу поведінки, які, можливо, сприяють неадекватній поведінці, ігрової залежності 86, 91, 136.

У залежності від спрямованості профілактичної роботи на конкретну категорію населення, можна виділити такі стратегії [(89, 94, 98]:

1. Профілактика, що базується на роботі в школі, створення мережі «здорових шкіл», включення профілактичних занять у навчальні програми всіх шкіл.

2. Профілактика на основі роботи в родині.

3. Профілактика за допомогою засобів масової інформації.

4. Профілактика, спрямована на групу ризику в неорганізованих колективах — на територіях, вулицях, з бездоглядними, безпритульними дітьми.

5. Підготовка фахівців у сфері ігропрофілактики.

Профілактичні програми поділяються за напрямками роботи на когнітивні, афективні, афективно-інтерперсональні, поведінкові, альтернативні, середовищні, суспільні, орієнтовані на родину 83, 91, 136.

За науковими даними 39, 72, 80, 146, виділяються такі ознаки, що свідчать про підвищений ризик залучення до ігрової залежності:

1. Біологічні фактори: аномалії характеру в найближчих родичів, перенесені шкідливі впливи в період вагітності та в ранньому дитячому віці.

2. Демографічні фактори: підлітковий або юнацький вік, чоловіча стать, район проживання з високою щільністю населення.

3. Соціальні фактори: схвалення ігрової залежності родиною й однолітками, наявність родини або групи однолітків як моделі ігрової залежності, відсутність близькості з батьками, недотримання батьками соціальних норм життя, відсутність з боку батьків очікування успіхів дитини в навчанні, відсутність спільної діяльності батьків і дитини, слабкий батьківський контроль і низька дисципліна в родині в цілому, спотворені методи виховання (гіперопіка, гіпоопіка, жорстокість), більший вплив однолітків порівняно з батьками, несумісність світогляду батьків та однолітків, висока активність дитини в спілкуванні з групою однолітків, доступність ігор.

4. Психологічні фактори:

а) особистісні:

— підвищена незалежність, критичне ставлення до соціальних інститутів суспільства (до школи), відчуженість від них, сприйнятливість до нових ідей, пошук вражень, імпульсивність, неврівноваженість, внутрішня напруженість, прагнення до самоствердження, розгальмування звичок [39, 51, 169];

— знижена цінність досягнень, очікування успіхів, релігійність, конформізм, почуття психічного неблагополуччя (апатія або високий рівень стресу), неповага до загальноприйнятих норм, низький рівень інтересів, самооцінки, внутрішньої ролі (перевага зовнішнього локусу контролю), адаптації [58, 99, 200];

б) поведінкові:

— делінквентність, рання сексуальна активність, низькі досягнення в навчанні, політичний екстремізм, відсутність видів діяльності, альтернативних ігровій залежності [26, 65, 73, 174].

Узагальнення й аналіз літературних джерел довели, що проблема соціально-педагогічної профілактики ігроманії засобами фізичної культури, спорту й оздоровчої роботи є маловивченою, отже, актуальною.

Багаторічні дослідження свідчать, що найбільш сприятливим до різних видів асоціальних відхилень є вік 13−14, 15−16 років, коли ще не склався особистісний світогляд і підлітки значною мірою зазнають впливу навколишніх однолітків.

До девіантного поводження, що виявляється в зловживання ігроманією та алкогольними напоями призводять, по-перше, незадоволені потреби; по-друге, відсутність інтересу, захоплень, беззмістовне проведення вільного часу; по-третє, звичка наслідувати інших, по-четверте, — негативні особисті установки.

1.2 Особливості формування особистості підлітка засобами фізичної культури

Становлення особистості в контексті діяльнісного підходу належить розглядати як результат взаємодії двох автономних, але нерозривно пов’язаних один з одним процесів розвитку — біологічного й соціального [70, 74, 146, 172]. Особистість являє собою онтогенетичне придбання людини, результат її соціального розвитку, що відбувається в тісному взаємозв'язку з розвитком суспільства. Процес становлення особистості здійснюється в різноманітних соціальних відносинах, у які людина включається своєю духовністю 88, 135, 188.

Дослідники 110, 136 відзначають, що початкова тяга до зловживання грою виникає в тих ситуаціях, коли підліток не може справитися з природними проблемами свого віку. Будь-яка затримка в становленні особистості, у дорослішанні перешкоджає адаптації підлітка до суспільства й тим самим створює фактор ризику виникнення ігроманії. Часте зловживання грою як психостимулюючого засобу пов’язане з неусвідомленим бажанням якось відкласти, відсунути вирішення проблем нового, дорослого життя. [66, 73, 222].

У цьому зв’язку «кризовим», отже, особливо вразливим, є старший підлітковий вік [14, 95]. Його можна визначити як перехідний, оскільки він досліджується та характеризується в аспекті двох періодів соціалізації: по-перше, як межа дитинства; по-друге, як межа дорослішання з радикальними змінами соціальних ролей.

Залучення дітей, підлітків і молоді до фізкультурно-спортивної діяльності дозволяє вирішувати проблеми дорослішання та розвивати конкурентоздатну особистість. Важливо зазначити, що вікові особливості підлітків у цей період є джерелом найсильнішої мотивації до такого виду діяльності, як фізкультурно-спортивна, якщо її відповідним чином організовано 87, 145, 155.

Соціальною умовою, що забезпечує правильну поведінку дітей, підлітків і молоді в протистоянні ігроманії, є формування їхніх потреб. У фізичній культурі до цієї сфери можна віднести засвоєння специфічних цінностей, знань, формування мотивів і потреб у фізичному розвитку. Їхня сукупність відбиває в собі здоровий спосіб життя, сформований власною особистою активністю 143, 188. На думку В. Г. Григоренка [55, 56], Ю. М. Москвичова 135, В. В. Приходька 156, 157, соціальна діяльність школяра через використання засобів фізичної культури здатна забезпечити духовно-моральну діяльність, для чого служать сформовані практичні зразки фізичної культури, спортивної практики.

У цілісній концепції формування особистості під фізичною культурою розуміють таку сферу людської культури, що містить у собі соціально сформовані фізичні здібності людини, які виявляються нею у визначеній діяльності, а також усю ту соціальну реальність, що безпосередньо забезпечує їхнє формування, функціонування та розвиток 55, 82, 97. Фізична культура як система, що складається з суми компонентів, містить у собі 55, 70, 108: ставлення дитини (групи, суспільства в цілому) до фізичних здібностей; знання, інтереси, мотиви, потреби, на основі яких фізичні здібності дітей, підлітків і молоді реалізуються в певній діяльності; засоби, за допомогою яких формується система особистості дітей, підлітків і молоді; певні ідеали, норми, стандарти поведінки, ціннісні орієнтації, на основі яких здійснюється цей процес формування; соціальні відносини між дітьми, підлітками й молоддю, що складаються в ході реалізації фізичних здібностей і в процесі формування зазначеної підсистеми особистості; соціальні інститути, які використовуються дітьми, підлітками й молоддю в ході реалізації фізичних здібностей, у процесі їхнього формування і які керують даними процесами [41, 55, 156, 195].

Отже, фізична культура є сукупністю діяльності дітей, підлітків і молоді з позитивного самоперетворення, у ході якої вирішуються задачі не тільки тілесного, але й інтелектуального, психологічного, морального розвитку; результату цієї діяльності у вигляді системи утворених нею цінностей; інноваційних форм фізичного виховання [201, 221, 228].

Сьогодні фізична культура дитині необхідна не тільки як фактор зміцнення здоров’я, підвищення життєстійкості організму, але і як фактор надійності в протистоянні ігроманії й асоціальної поведінки 16, 55, 145, 151. Тому фахівці 84, 89, 158 розуміють категорію «фізична культура особистості» як інтегральну якість дитини, що характеризує цілісну єдність її здібностей, знань, умінь і стійких навичок здорового способу життя, як важливу характеристику надійності особистості в протистоянні ігроманії. Фізична культура особистості визначається сукупністю таких факторів, як 162: рівень фізкультурної освіченості; обсяг накопиченого досвіду; характер, структура та спрямованість мотивації до фізичної активності.

У наукових роботах Б. Т. Крутька, М. М. Васюка, О.М. Бабічева, М.М. Твердохліба, Т.В. Кохановської 91, С.Д. Костикової 90 аргументовано доказано, що рівень фізкультурної освіченості складається зі знань кожної дитини про сутність і правила фізичної підготовки, про методи організації фізичної активності, шляхи та засоби фізичного вдосконалення, закономірності функціонування свого організму в процесі рухової діяльності. Особливе місце займають знання про здоровий спосіб життя, про вплив ігор, наркотиків, алкоголю та інших психоактивних речовин на організм, наслідки їхнього вживання для особистості й суспільства. Не спровокувати інтерес до ігрової залежності, не викликати бажання проекспериментувати з ними дозволить компетентна антиігрова пропаганда, що враховує статевовікові особливості дітей, підлітків і молоді та спирається на сучасні методи ведення первинної профілактичної роботи 55, 89, 145.

Одним з головних джерел формування потенціалу фізичної культури особистості є особистий досвід організації фізичної активності, який здобувається дітьми, підлітками й молоддю в процесі занять фізичними вправами, при правильно організованому фізичному вихованні, у спортивній підготовці 98, 161.

На думку фахівців 136, 157, 204, рівень фізичної культури особистості визначається також характером, структурою та спрямованістю мотивації до фізичної активності. У цих видах фізкультурних цінностей відбивається ступінь соціальної зрілості й відповідальності ставлення дитини до свого здоров’я та фізичної готовності.

Системне засвоєння дітьми, підлітками й молоддю раціональних способів керування своїми рухами, здобуття таким шляхом необхідного в житті фонду рухових умінь, навичок і зв’язаних з ними знань дозволяють дитині досягти максимального задоволення, що забезпечує її сприятливий психічний стан. Мускульна, тобто м’язова, радість як біологічний фактор здатна замінити «удаване» задоволення, що досягається дітьми при ігроманії [89, 144].

Щоб відгородити молодь від ігрових спокус, необхідно приділяти більшу увагу духовно-інтелектуальному й морально-естетичному розвитку кожної конкретної особистості в поєднанні з її дієвим фізичним вихованням і спортивною підготовкою. Поки фізичне виховання і спортивна підготовка буде сприйматися дивитися тільки як цілеспрямований процес розвитку фізичних кондицій, природної складової рухових умінь і навичок, безвідносно психологічного та духовного боку цієї справи, ми не зможемо реалізувати всього виховного потенціалу, що є в засобах фізичної культури та спорту, у тому числі й у напрямку антиігрових заходів [89, 91, 213].

Педагоги добре знають і ефективно вміють оздоровлювати людей, розвивати фізичний потенціал людини, навчати її складним рухам, якоюсь мірою — лікувати окремі захворювання, адаптувати та реабілітувати тих, хто має відхилення у функціонуванні певних органів і систем організму. Але вони погано вміють робити те, без чого не може обійтися жоден вихователь, що б він у людині не виховував. А саме, наші фахівці не знають, як, якими засобами сформувати в індивідуумі інтерес, потребу, нарешті, звичку до здорового способу життя, строгого дотримання режиму [99, 108, 146]. Це реальна, а не надумана проблема. Особливо яскраво вона виявилася саме тоді, коли практично взялися за викорінювання ігроманії, алкоголізму тощо.

Сила волі є дуже важливим фактором у боротьбі з ігроманією. Це давно відомо і доведено наукою [11, 15, 171]. Але ця сила розвивається не тільки й не стільки через фізичне навантаження та фізичні зусилля. Багато в чому вона залежить від психологічної готовності, установок особистості. А останні фактори тісно пов’язані з інтелектуальним потенціалом, переконаннями людини, її моральними й естетичними цінностями, ідеями й ідеалами, її релігійними почуттями. У цій справі потрібний особистісний контакт вихователя й вихованця [55, 56, 211].

Певні технології використання різноманітних засобів і методів профілактики ігроманії важливі й потрібні. Але набагато важливішими, нагально необхідними виступають у цьому випадку взаєморозуміння й довіра, духовна і психологічна підтримка, без яких важко сформувати впевненість у своїх силах [34, 44, 91].

Якщо будь-яка, навіть найбільш наукомістка технологія націлена на масу, на всіх, то безпосередній духовний і душевний контакт зорієнтований на індивідуума, конкретну особистість. Знання й уміння користуватися технологіями навчання й виховання можуть перетворитися на шаблон, мертву схему, якщо соціальні педагоги не навчаться викликати довіру у вихованців, не зуміють душевно спілкуватися з ними, співпрацювати та спільно переборювати тяготи та прикрощі [135, 157, 158].

У цьому напрямку поки що дуже багато чого не досліджено. Однак, якщо направити наукове пізнання в дану галузь, то відкриється багато такого, що зробить боротьбу з ігроманією засобами фізичної культури та спорту більш ефективною та педагогічно доцільною [56, 167, 205].

Вітчизняна система поглядів на здоровий спосіб життя та пов’язана з нею система антиігрової профілактичної роботи будуть нормально функціонувати й успішно розвиватися, якщо теорія та практика оздоровчої й адаптивної соціальної реабілітації будуть доповнені й певним чином перероблені на основі пізнання, виявлення та розуміння закономірностей структури, функціонування й розвитку гуманітарної складової адаптивної діяльності [20, 41, 74, 162].

Розвиваючи теорію фізичної культури та спорту в контексті гуманітарної парадигми, фахівці 85, 135,155, 171 вважають, що можна одержати більш глибокі знання не тільки про закономірності фізкультурно-спортивної діяльності, але й про соціально-гуманітарну сутність фізичної культури та спорту як явища людської культури.

Більш досконала теорія допоможе нам зробити більш ефективно і практику фізичної культури та спорту, у тому числі - в контексті антиігрової профілактичної роботи 120, 136.

Фахівці 52, 70, 155 вважають, що людина, яка радіє життю, ефективно справляється з труднощами та стресом, успішно вирішує життєві задачі, не має потреби в шкідливих звичках, не потягнеться до різного роду духовних сурогатів — ігроманії. Глибинні джерела залучення до них знаходяться на психологічному рівні, тож уся первинна профілактика і методика антиігрового виховання підростаючого покоління повинні бути націлені на формування здорового стилю життя. Аналіз ситуації та спеціальної літератури [23, 66, 113, 121] доводить необхідність вивчення і формування ціннісно-мотиваційних, культурних установок молоді. Молодіжна ігроманія у своїй основі - явище духовне, його корені - у загальнокультурній ситуації в сучасній Україні.

На думку В. М. Карлишева зі співавторами [88], найбільш часто молодь, незалежно від свого матеріального становища, соціального благополуччя, профілю навчання та статусу освітньої установи, мотивує зловживання ігроманією у такий спосіб: бажання зняти напруження, стрес, розслабитися, пережити нові відчуття; бажання спробувати все в цьому житті; це зараз модно, а «білою вороною» виглядати немає бажання; з цікавості й від нудьги; просто так, за компанію; щоб перебороти сірість, рутинність існування; через безладдя в житті, у навчанні, у взаєминах з іншими; через внутрішню переконаність.

Збільшення кількості ігроманів в останнє десятиліття почасти можна пояснити зміною системи (структури) цінностей [51, 64, 225]. З одного боку, ціннісні орієнтації потрібні людині для адаптації в соціальній сфері, з іншого, — саме вони визначають ставлення людини до дійсності. Вони виступають вищими джерелами мотивації, отже, через них можливі найбільш глибинні впливи на психіку людини. Найбільш серйозні потрясіння пов’язані з втратою або нездійсненням чогось такого, чому ми надаємо найбільшу цінність.

Кожній людині властива індивідуальна ієрархія особистісних цінностей. Саме вона виступає як призма, що дозволяє бачити й розуміти те, що відбувається, відповідно до власних внутрішніх критеріїв (добре або погане, цінне чи ні). Насправді, цінності виступають як регулятори поведінки людини. На перших етапах становлення особистості основним регулятором поведінки виступає чуттєва реакція [44, 55, 112, 157].

У процесі формування свідомості й на її основі складається ціннісна система (добре — погано). Це дозволяє врешті вийти на рівні свідомості й саморегуляції (правильно — неправильно, потрібно — не потрібно), що визначають установки, переконання та волю людини. Формуючись тільки в соціальному середовищі, вони служать соціальній адаптації особистості. Особистісні цінності виступають як внутрішні носії соціальної регуляції, вкорінені в структурі особистості. Їхня погодженість і співпідпорядкованість виявляється в гармонійності особистості та сприяє її здоров’ю [87, 190].

Здоров’я як найважливіша життєва цінність мало усвідомлюється людиною до його хоча б часткової втрати (як і більшості інших цінностей). Як довели дослідження В.А. Якобашвілі, А.М. Погрібного [98], значення здоров’я високо оцінюють 25−30% учнів шкіл, 35−50% опитаних студентів, більше 80% респондентів у віці понад 40 років. При цьому на всіх вікових етапах для половини респондентів здоров’я є важкодосяжним.

Дослідження [66, 85, 146, 155] свідчать, що структура цінностей не тільки визначає спрямованість, життєздатність і захищеність особистості, але і є взаємозалежною з певними відхиленнями в стані здоров’я. Класифікуючи цінності на внутрішні (особистісне зростання, любов та ін.) і зовнішні (матеріальне благополуччя, соціальне визнання та ін.) і розглядаючи їхній вплив на психічне здоров’я, фахівці [145, 167] вийшли на формулювання універсальної закономірності: чим сильніше людина зорієнтована на внутрішні прагнення на противагу зовнішнім, тим вище показники психічного здоров’я, і навпаки, чим вище вона оцінює важливість зовнішніх прагнень у порівнянні з внутрішніми, тим нижче її психологічне благополуччя.

Дослідження [39, 41, 144, 156, 188] довели, що ціннісні орієнтації є могутнім чинником мотивації та регуляції поведінки особистості. Вони повинні бути об'єктом виховання. Задача батьків і всієї системи виховання полягає саме в тому, щоб ненав’язливо й цілеспрямовано направити дітей до внутрішніх вищих цінностей.

1.3 Фізична культура і спорт — ефективні засоби соціально-педагогічної профілактики ігроманії

Оскільки педагогічна профілактика підлітків належить до числа глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для людства, спроби визначити зміст даного поняття робилися багатьма вченими [7, 32, 134, 199]. Однак дотепер парадигма «профілактика» не має конкретного наукового визначення [3, 40, 199].

Фахівці [55, 92, 149, 200] вважають, що основною у визначенні профілактики, досягненні спортивних результатів є проблема реалізації програми, закладеної природою в людині. На їхню думку, профілактика людини — це динамічний стан, що характеризується в кожний даний момент безперервністю розвитку якостей і пов’язаних з ними функцій, а також психічних якостей відповідно до вимог людського суспільства. Виходячи з цього, характеристикою профілактики є безперервність процесу розвитку функцій. Однак, якщо розвиток функцій у дитячому віці безперечний, то правомірність застосування терміну до осіб старшого віку викликає сумнів [3, 55, 74, 186].

Досягнення та підтримка високого рівня соціально-педагогічної профілактики засобами фізичного виховання можливі лише за умови використання необхідних вправ і їхнього правильного дозування [35, 117, 118, 140]. На жаль, існує помилкове уявлення, що, чим більше займатися спортом, тим корисніше для здоров’я, і особливо корисні вправи, які супроводжуються великими навантаженнями. При цьому окремі автори [91, 135, 187] запевняють, що й один з видів фізичних вправ (біг, плавання, йога) може в достатній мірі вирішити проблему зміцнення здоров’я.

На думку А.П. Вхідюка 41, Я. С. Вайнбаума [35], В. Г. Григоренка [55, 56], В. Г. Тристана та Ю. М. Глухих [260], В. В. Приходька 157, оздоровчий і тренувальний ефект може бути досягнутий тільки за умови поєднання чотирьох різних за цільовою настановою видів фізичних вправ: 1) формуючих (розвиваючих і підтримуючих); 2) відновлювально-рекреаційних; 3) підготовчо-стимулюючих; 4) локомоторно-активізуючих.

Значення формуючих вправ полягає в створенні необхідної маси м’язової тканини, яка функціонально забезпечує не тільки рух тіла, але й виробництво енергії [42, 81, 183]. Рівень сили необхідно оцінювати, щонайменше, за 4−5 тестами, які характеризують силу всіх основних м’язових груп — рук, спини, черевного пресу й ніг [28, 43, 115, 216].

Належна доза динамічних вправ на одному занятті характеризується такими параметрами інтенсивності й обсягу [70, 104, 142]: величиною опору з гранично можливим числом повторень в одному підході - 8−10; методом виконання силових вправ — повторно-серійним; вправами, що виконуються до відмови в кожній серії; інтервалами відпочинку — 60−90 сек.

Критерієм правильного дозування є зростаюче стомлення в повтореннях. Однократна доза навантаження повинна повторюватися 3−4 рази на тиждень. Черговий вплив повинний накладатися на слід попередніх через 48−72 години [36, 73, 184]. На одному занятті варто виконувати не менше чотирьох силових вправ (по одній для рук, ніг, черевного пресу та спини), витрачаючи на це близько 20 хвилин. Силові вправи на уроці фізичної культури в залежності від задач заняття виконуються у вступній або основній частинах [26, 60, 196].

Не менш важливою для соціально-педагогічної профілактики ігроманії підлітка є рухова якість та витривалість. Рівень її значною мірою визначається функціональним станом аеробної системи [38, 48, 116]. Люди з нормативним рівнем витривалості менш схильні до серцево-судинних захворювань, хвороб легень та ожиріння. Однак зростання витривалості вище належного рівня не веде надалі до зниження захворюваності [137, 181, 218].

Циклічні вправи (біг, плавання, ходьба на лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, веслування) є специфічними вправами на витривалість, які виконуються рівномірним безперервним методом. Дистанції вибираються з таким розрахунком, щоб для учнів середніх класів тривалість бігу становила 11−13 хвилин. Ефективним є також інтервальний метод зі змінною інтенсивністю [6, 99, 106, 158]. Розвитку та збереженню витривалості можуть сприяти й ациклічні вправи (спортивні й рухливі ігри), які виконуються з достатньою інтенсивністю [47, 143, 180].

Для контролю навантажень, спрямованих на розвиток витривалості, найбільш інформативним показником є пульс, оскільки він характеризує ступінь впливу вправи на аеробну систему організму [47, 93]. Оптимальна інтенсивність циклічних вправ, що виконуються рівномірним методом, складає для школярів 150−160 уд./хв.

Для досягнення та підтримки нормативного рівня витривалості необхідно постійно виконувати належну норму навантаження, параметри якої з віком змінюються [55, 218, 226]. Правильне дозування навантажень, спрямованих на розвиток і підтримку сили й витривалості, має пріоритетне значення для здоров’я людини в порівнянні з дозуванням навантажень, націлених на розвиток швидкості, гнучкості та спритності, оскільки роль цих рухових якостей у стані здоров’я менша [50, 155, 166]. Разом з тим вони необхідні для побутової та професійної діяльності підлітків. Для розвитку швидкості ефективні й достатні рухливі та спортивні ігри, які проводяться 2−3 рази на тиждень на уроках фізичної культури [97, 182, 196].

Відновлювально-рекреаційні вправи застосовують з метою зняти втому, відновити енергетичний баланс і працездатність, стимулювати функції організму при зміні діяльності [33, 162, 193]. Цей вплив на організм необхідний для підтримки здоров’я, тренованості, оскільки негативний ефект перевтоми в результаті розумової роботи, стресового навантаження, повного стомлення, пов’язаних із професійною або побутовою діяльністю, може стати причиною виникнення хвороб [163, 185].

Серед підготовчо-стимулюючих навантажень велике значення для здоров’я має ранкова гімнастика, що активізує обмінні процеси в організмі (особливо в м’язовій, нервово-ендокринній, серцево-легеневій системах). Тривалість ранкової гімнастики повинна бути не менше 10 хвилин. Можливий варіант, у якому ранкову гімнастику виконують як самостійне тренування. У такому випадку доцільно включати в гімнастику три компоненти: розминочний, на витривалість, силовий [103, 174].

Для оцінки впливу фізичних навантажень на організм школярів використовують різні класифікації з оцінкою показників ЧСС, граничного часу роботи, споживання кисню. В. С. Фарфелем пропонується класифікація навантажень, яка включає п’ять зон: низької, помірної, великої, субмаксимальної та максимальної інтенсивності.

Робота в зоні низької інтенсивності може виконуватися тривалий час, оскільки фізіологічні функції організму не зазнають напруження. Частота пульсу не перевищує 100−120 уд./хв. До цієї зони належать режими виконання вправ з низькою інтенсивністю, малою швидкістю [57, 68, 207].

Режим виконання фізичних вправ у зоні помірної інтенсивності сприяє розвиткові загальної витривалості. [140, 208]. Дослідження фахівців [40, 101, 180] свідчать, що граничний час роботи в цій зоні становить у дітей 7−8 років у середньому 15−16 хв., а до 13−14 років збільшується приблизно в 4 рази в хлопчиків.