Тенденції розвитку сучасного баскетболу

ТЕМА Тенденції розвитку сучасного баскетболу

Тенденції сучасного баскетболу У сучасному баскетболі видатних спортивних результатів найчастіше добиваються команди, що здійснюють підготовку на основі високоінтелектуальної програми, яка формується виходячи з тенденцій розвитку сучасного баскетболу.

Під тенденціями ми розуміємо основні напрями розвитку.

Кажучи про баскетбол, слід уточнити, що він є складовою частиною загального сучасного спорту.

Розглянемо тенденції розвитку по трьох ієрархічних ступенях:

— генеральні тенденції - характеризують розвиток спорту в цілому;

— загальні тенденції - властиві спортивним іграм;

— специфічні тенденції - виражають особливості баскетболу;

— приватні тенденції - напрями розвитку окремих розділів підготовки в баскетболі.

До генеральних тенденцій розвитку спорту в цілому відносяться:

— комерціалізація, тобто значне підвищення ролі економічних чинників (різні форми спонсерства, спортивний маркетинг, реклама);

— підвищення видовищності (витікає з вимог телебачення і мас-медіа);

— психологічна напруженість спортивних змагань — визначається збільшеною майстерністю окремих спортсменів і команд, а також збільшенням кількості претендентів на провідні світові позиції.

При всій різноманітності спортивних ігор необхідно відзначити явну наявність загальних тенденцій їх розвитку:

інтенсифікація динаміки гри і тренувальних навантажень, викликана необхідністю збільшення кількості ігрових дій в одиницю часу, а у зв’язку з цим, і відповідного формування спеціальних кондицій;

інтелектуалізація — всемірне підвищення ролі розумових здібностей, швидкості і точності оперативного мислення, здатність гравців розуміти хід гри і передбачати (прогнозувати) її подальший розвиток;

неухильне зростання виконавської майстерності, що найяскравіше виявляється в підвищенні ефективності діяльності, змагання;

універсалізація — поєднання зростання специфічної ігрової майстерності з розширенням діапазону ігрової діяльності;

стрибкоподібний розвиток, що визначається таким положенням діалектики розвитку, як «боротьба протилежностей», і законом «переходу кількості в якість», причому чинниками, що впливають на рівень розвитку гри, є рівень атлетичної підготовленості і техніко-тактичної майстерності, зміна правил гри, динамічне протиборство нападу і захисту як провідних елементів гри.

До специфічних тенденцій розвитку сучасного баскетболу відносяться:

агресивність, яка застосовується в тактичних схемах нападу і захисту;

взаємозамінюваність баскетболістів, тобто уміння грати на будь-якій позиції, незалежно від конкретного ігрового амплуа;

контактність (що допускається правилами) — визначається жорсткою боротьбою за ігровий простір;

постійний часовий цейтнот, тобто дефіцит часу при володінні м’ячем (що визначається сучасними правилами).

Деталізація приватних тенденцій по окремих розділах підготовки:

* Фізична підготовка.

Збільшена роль загальної, і особливо спеціальної, силової підготовки, що вимагає постійного цілорічного і багаторічного тренінгу по даному розділу; високий рівень швидкісної витривалості, що є базою для успішної ігрової діяльності в умовах стомлення.

* Технічна підготовка.

— підвищення питомої ваги швидкісної техніки (передачі, ведення м’яча);

— уміння ефективно виконувати точнісні технічні прийоми в умовах активної протидії суперника.

* Тактична підготовка.

— спрощення тактичних схем нападу з підвищенням швидкості їх виконання і зменшення числа ігрових ходів;

— застосування тактичних схем нападу з великою кількістю варіантів завершен-ня, залежних від конкретної ігрової ситуації (одноканальний вхід — багатоканальний вихід);

— періодична зміна тактичних варіантів побудови захисту, заснованих як на переході від одного виду захисту до іншого (персональний, зонний захист, пресинг), так і на варіаціях усередині одного виду захисту (зона «2−1-2» переходить в зону «2−1-2», далі в «1−3-1»;

— часте застосування «домашніх тактичних заготовок, розроблених виходячи із специфікиконкретного суперника»;

— використання в ігровій практиці спеціальних комбінацій для лідерів команди.

У функціонуванні провідних команд світу останнім часом спостерігається активне і успішне застосування новітніх технологій підготовки. Йдеться:

— про ситуаційні тренування (багатоваріантне завершеннятактичної комбінації у зв’язку з конкретною ігровою ситуацією);

— акцентованих тренуваннях, тобто тренуваннях акцентованої спрямованості типу «кидкове тренування»;

— зміни форми подачі навчального матеріалу, т.з. навчальні блок-програми (наприклад, блок-програма по вдосконаленню швидкого прориву), в яких матеріал по окремому розділу дається в концентрованій формі;

— застосування нетрадиційного планування, заснованого на спровокованих спадах і чітко програмованих підйомах спортивної форми у зв’язку з конкретною побудовою спортивного календаря.

Позиційний напад Добре відома в ігрових видах спорту фраза свідчить: «Важливо не те, що команда робить, а то, як вона це робить!» При роботі з гравцями різного віку тренеру рано чи пізно доводиться починати займатися тактикою, будувати командний напад команди за тими принципами, які він вважає застосовними в його команді.

Систем нападу в баскетболі нескінченно багато, але в основі кожній лежить індивідуальна підготовка гравців. Очевидно, що в кожному віці баскетболіст повинен бути навчений певному переліку дій в нападі, але зрештою гравець до вісімнадцяти — двадцяти років повинен уміти виконувати технічно і тактично грамотно всі прийоми напади, пов’язані з різними видами взаємодій.

Немає унікальних комбінацій, які приводять до легкого узяття корзини. Проти будь-якої дії є протидія. Головне, щоб захисникам було максимальне складно протидіяти нападаючим. А це можливо у тому випадку, коли нападаючі технічну дію виконують правильно і своєчасно.

Розглянемо основні питання роботи з молодими гравцями при освоєнні командного нападу. Всі приведені поняття і прийоми можуть застосовуватися тренерами при роботі з командами різних віків. Матеріал гравцям подається поступово, від простого до складного, відповідно до тих принципів взаємодій, які застосовують гравці в даному віці.

Мал. 1

1. «Широко». Відстань між двома найближчими партнерами повинна бути не менш 4-х метрів (мал. 1). Відстань на сильній стороні може бути менше тільки в тому випадку, якщо нападаючий сам ставить заслін або йому ставлять заслін, а також при виконанні взаємодії «віддав — вийшов». На слабкій стороні відстань може бути менше, якщо це відповідає концепції нападу команди або один з нападаючих знаходиться в офсетній зоні (мал. 2).

Мал. 2

2. «Правило чотирьох». При грі без м’яча важливо постійно оцінювати положення партнерів і захисників. Важливо бачити всіх четверо партнерів, припускати, що вони робитимуть в найближчий відрізок часу. Нападаючий до ухвалення рішення на отримання м’яча постійно «сканує» майданчик і дивиться в очі партнеру з м’ячем або партнеру, з яким він готовий взаємодіяти заслоном в даний момент (мал. 3), але при цьому старається при першій нагоді «оглядітися по сторонах». У позиції центрового або першого номера в положенні спиною до кільця важливо навчитися швидко дивитися через праве і ліве плече.

Молоді гравці часто, окрім гравця з м’ячем, нікого не бачать.

Мал. 3

3. При виконанні руху на отримання м’яча нападаючий використовує хитрощі і міняє швидкість свого руху: «Поволі —швидко!» Бажано, щоб гравець з м’ячем і гравець, що приймає передачу, взаємодіяли жестами або очима так, щоб ці знаки були непомітні для захисників. Досвідчені гравці так і роблять. Цьому можна і потрібно учити якомога раніше.

4. Якщо нападаючий знаходиться ближчим до м’яча або має перевагу в швидкості, то він може рухатися в місце отримання м’яча по прямій. Але якщо захисник знаходиться в безпосередній близькості і грає в закритій стійці, то нападаючий, що відкривається, застосовує правило «один крок, три кроки, п’ять кроків». Сенс цього правила в наступному. На лівому фланзі нападу гравець робить один, три або п’ять кроків до кільця, починаючи рух лівою ногою, в напрямі, не відповідному бажаному напряму руху до м’яча. Після першого, третього або п’ятого кроку гравець штовхається лівою ногою, різко міняє швидкість і починає рух в точку отримання м’яча. Він виконує V або L-образний рух, але важливо, що в даному випадку гравець починає рух саме з правої ноги, сильно штовхаючись лівою. В цьому випадку йому зручно стартувати в новому напрямі після першого, третього, п’ятого кроку (мал. 4).

При початковому русі на лівому фланзі від кільця або на правому фланзі до кільця нападаючий починає рух правою ногою.

Мал. 4

5. Якщо нападаючий наводиться на заслін, поставлений партнером, то гравець, що ставить заслін, рухається не до того місця, де партнер знаходиться на початку руху, а до того, де він опиниться разом з своїм захисником після одного, гріх або п’яти кроків. Місце взаємодії із заслоном може бути обумовлено наперед при підготовці командного нападу. Якщо захисник бачить того, що затуляє, то заслін ставиться впритул до захисника.

6. Щоб заслін відбувся, дуже важливо, щоб гравець, якому ставлять заслін, зближувався з своїм захисником. Ще більш грамотними дії нападаючого будуть в тому випадку, якщо він увійде до дуже нетривалого, але реального контакту без порушень правил з своїм захисником перед початком руху до м’яча.

При наведенні на заслін важливо пройти того, що мимо затуляє гравця впритул, плече в плече, різко збільшуючи швидкість. Для цього можна застосовувати дуже простий прийом. При наведенні на заслін нападаючий обіймає партнера ближньою рукою. Торкання партнера рукою не дозволяє захиснику пройти мимо заслону поряд з нападаючим (мал. 5).

Мал. 5

7. Рух необхідно розраховувати так, щоб гравець без м’яча відкрився в той момент, коли гравець з м’ячем готовий віддати йому передачу. Партнер бачить мене і готовий віддати пас. На перший погляд, дуже просте правило, але часто не виконується молодими гравцями. Вони відкриваються або дуже рано, або дуже пізно, а обчислюється час можливої взаємодії долями секунд.

Мал. 6.

8. Зв’язки хитрощів, напрям отримання м’яча (від кільця, до кільця, «чорний хід», в трьох секундну зону, на протилежний фланг) необхідно постійно міняти (мал. 6). Одноманітні дії нападаючою без м’яча полегшують дії захисту.

9. Для поліпшення взаєморозуміння необхідно розмовляти на майданчику. Розмова гравців указує на їх високу ігрову зрілість. Розмова важлива для всіх гравців, але в першу чергу — для розігруючих, які не мають права мовчати!

10. При активному захисті, який протидіє прийому м’яча, можна і потрібно застосовувати рух «чорний хід» (мал. 7). При цьому дуже важливо взаєморозуміння партнерів. Взаємодій жестами і очима. При виконанні гравцем периметра руху «чорний хід» передавальний частіше застосовує передачу з ударом об підлогу тому, що захисник, переслідуючи нападаючий, найчастіше не бачить м’яч. Дуже вдалою дією при виконанні «чорного ходу» гравцем периметра буде розворот на 180 градусів спиною вперед на нозі, яка розташована ближчим до кільця. Несподіване і складна для захисника дія.

Мал. 7

При виконанні маневру «чорний хід» центровим м’яч найчастіше передається верхи по високій траєкторії в крапку, яка розташована приблизно в метрі від кільця і на висоті, яка зручна саме цьому гравцю (у районі кута щита). Перед поворотом на 180 градусів через спину також дуже важливий жорсткий контакт плечем і спиною із захисником. Захисник грає в закритій стійці, практично спиною до м’яча, і контакт з ним нападаючого, по-перше, виводить з рівноваги захисника, а по-друге, зрушує його від кільця, тобто убік, протилежну руху захисника, для протидії вказаному маневру.

11. Для узгодженості дій передавального і приймаючого і підвищення точності передач необхідно при отриманні м’яча застосовувати правило «Десяти».

Рука, дві руки — указує на місце можливої передачі і на те, що нападаючий готовий прийняти м’яч. У будь-якому випадку, після лову дуже важливо щонайшвидше узяти м’яч в дві руки. Не можна починати будь-яку технічну дію до тих пір, поки м’яч не зафіксований в двох руках. У позиції центрового гравець зобов’язаний постійно тримати руки готовими до прийому передачі. Дуже часто у гравців виникають проблеми з ловом м’яча під корзиною, особливо коли передача неждана, саме тому, що руки опущені і кисті не відкриті для лову м’яча. Завжди направляй подушечок пальців у бік м’яча.

12. Критерієм хорошої взаємодії гравців є отримання м’яча в русі. Якщо нападаючий одержує м’яч після того, як він зупинився, то один з гравців або обидва гравці винні в тому, що відбулося така взаємодія. Виключенням є отримання м’яча на місці нападаючим, що знаходиться у позиції центрового при грі спиною до кільця.

Мал. 8

13. Передачі виконуються на дальню від захисника руку (мал. 8). Невиконання цієї вимоги є грубою помилкою, яка спричиняє за собою втрату м’яча. Передача на груди можлива тоді, коли нападаючий відірвався від захисника.

14. Якщо є декілька варіантів продовження атаки пасом, то перевага віддається передачам вперед. Гравцю у позиції центрового м’яч віддається при першій нагоді.

Деякі гравці припускаються багатьох помилки в передачах. На це може бути декілька причин:

Передачі виконуються технічно невірно, арсенал передач нападника малий. У тренування необхідно включати велику кількість вправ, в яких виконуються передачі в різних ситуаціях: на місці без захисника, на місці із захисником, великою кількістю м’ячів одночасно на місці і в русі. При цьому обов’язково стежити за технікою!

Передача віддається по місцю отримання недбало. Гравець віддає м’яч в ту сторону. Це погана помилка, якої важко позбавитися. Вона закріплюється, починаючи з виконання простих вправ, в простих ситуаціях. А в грі таке відношення до передач приводить або до втрат, або до дуже незручних передач, які складно обробити. Партнер, що приймає таку передачу, втрачає час, який так дорого в сучасному баскетболі.

Гравець, який передає мяч прагне виконати передачу саме на першому русі партнера на отримання. «Не поспішай! Оціни ситуацію! Не упевнений — не віддавай!» У партнера перший рух на отримання може бути невдалим. Але він може і діятиме далі: «чорний хід», хитрощі корпусом, наведення на заслін або на суперника. Терпіння і аналіз при виконанні передач мають величезне значення!

Гравці прагнуть постійно ускладнювати передачі по напряму і технічному виконанню. Основна якість передавального — це надійність. Якщо є можливість віддати просту передачу, то віддай просту. Складні передачі застосовуються тоді, коли немає можливості віддати просту! Це повинно бути основним правилом!

Передачі віддаються нехитро, без застосування обманних рухів. Захисник не повинен правильно розрахувати час і напрям передачі! Обманні рухи виконуються короткими рухами кистями або передпліччями, погляд прямує як у бік одержувача м’яча, так і в інший бік.

Гравці прагнуть виконати передачу, щільно поставивши дві ноги на підлогу. Не застосовуються зашагування.

Всі вказані недоліки приводять до втрат м’яча при виконанні передач. Прості вправи з поступовим ускладненням вправ по техніці, відстані, кількості м’ячів, протидії, швидкості, руху, ігрові вправи із захистом і без неї, обмін жестами, доброзичлива розмова між гравцями в час і після тренування, час, проведений в одній команді, значно покращують цей компонент командного нападу.

Гравець, що передав м’яч, не повинен залишатися на місці і обов’язково починає рух або для отримання зворотної передачі, або для постановки заслону, або для дотримання ширини атаки, або для підстраховування швидкого прориву.

Зупинка при отриманні м’яча повинна бути виконана так, щоб у момент отримання м’яча нападаючий міг атакувати з ходу. Робота ніг, дистанція до кільця у момент отримання передачі, націленість на кидок або прохід відразу після отримання м’яча мають визначальне значення для створення нападаючим потрійної загрози. Отримання м’яча не в положенні потрійної загрози ослабляє наступальний потенціал команди і полегшує дії захисту.

Захисник повинен бути в постійному очікуванні кидка або проходу свого опонента. Положення потрійної загрози надає нападаючому з м’ячем хороші можливості для виконання будь-яких технічних дій.

17. Прорахунок варіантів атаки. До отримання м’яча гравець прораховує декілька варіантів продовження атаки. У момент отримання м’яча нападаючий миттєво виконує дію «подивися» і ще раз оцінює положення партнерів і захисників, а свого опонента конкретно, готовий миттєво застосувати декілька варіантів обігравання або виконати передачу.

Подальші дії нападаючого: передача, кидок з ходу, кидок після ведення управо або вліво, прохід під корзину управо або вліво, кількість і зміст хитрощів залежать від положення його опікуна і попередньої оцінки основних фізичних можливостей опонента. Нападаючий робить не те, що він хоче, а то, що йому «дозволяє» захисник.

18. Оцінка співвідношення фізичних можливостей нападаючого і його опікуна — швидкостей, зростання і маси, психологічних особливостей захисника, — реакція на хитрощі, врівноваженість і його технічній оснащеності є такими, що визначають при виборі індивідуальної тактики гри 1×1. Розумний нападаючий робить це завжди і аналізує ефективність раніше виконаних дій. Такий аналіз дозволяє нападаючому при кожній новій атаці підносити захиснику «сюрпризи», які, зрештою, можуть повністю деморалізувати захисника. В цьому випадку захисник втрачається і не може грамотно організувати свої дії в захисті.

У нападаючого буде можливість ставити захисника в скрутне положення в тому випадку, якщо він володіє великим арсеналом технічних прийомів, які дозволять йому, не замислюючись над технічною тонкістю, виконати: кидок з ходу, прохід під кільцем управо або вліво, кидок після короткого або довгого ведення управо або вліво із зміною напряму (швидкості) руху або без нього, всі види передач. Наявність у нападаючого декількох зв’язок хитрощів (одинарний, подвійний, потрійний) і декількох варіантів завершення атаки (крюк, напівкрюк, кидок після подвійного кроку або в настрибування на дві ноги і т.д.) роблять нападаючий супергравцем, якому дуже складно протидіяти.

" Відкрийся!", «Зроби пропозицію». Нападаючі без м’яча безпосередньо перед атакою партнера повинні виконати дуже важливу дію: відкритися для отримання м’яча. У момент атаки гравець з м’ячем може потрапити в скрутне положення в тому випадку, якщо суперник застосує підстраховування або вдало зіграє захисник. Виконати кидок гравець не може, і для того, щоб команда не втратила м’яч, гравці без м’яча повинні переміститися так, щоб з’явилася можливість виконати їм передачу. Бажано, щоб потенційні одержувачів були декілька. Для цього гравці без м’яча повинні виконати рух на два такти.

Перший такт Коли партнер з м’ячем підготував атаку і готується завершити свої дії проходом під кільце або дистанційним кидком, гравець без м’яча займає ривком таку позицію, щоб його захисник опинився на лінії передачі.

При такій дії нападаючого без м’яча у захисника два варіанти дій:

— 1-й: знайти свого опонента очима. Але для цього він повинен буде хоч би на мить втратити м’яч із виду.

— 2-й: стежити за гравцем з м’ячем і втратити із виду свій нападаючий.

Другий такт

І той, і інший варіант дій захисника нас влаштовує.

В першому випадку захисник не може виконати підстраховування і повертається спиною до м’яча, що, по-перше, полегшує атаку партнеру з м’ячем, а по-друге, полегшує передачу м’яча нападаючому, що виконав вказаний вище маневр.

В другому випадку нападаючому дуже просто ривком вийти на вільне місце, зручне для атаки, і одержати скидання.

Таким чином, можна сказати, що гравець без м’яча безпосередньо перед атакою партнера зобов’язаний рухатися вказаним способом, тим паче, що це сприятиме виконанню наступної важливої дії в нападі - боротьбі за м’яч, що відскочив (мал. 9).

Мал. 9

Мал. 10

У момент атаки нападаючий з м’ячем готовий застосувати декілька варіантів завершення атаки: завершує атаку сам, знаходить потенційних одержувачів скидання. Якщо атакує сам, то готовий завершити атаку декількома шляхами (коротке або довге обігравання, управо або вліво, кидок в стрибку або після подвійного кроку, правою або лівою рукою, крюк або напівкрюк, настрибуванням на дві ноги зміною напряму руху).

Під час польоту м’яча. Після того, як м’яч пішов з руки будь-якого нападаючого і гравець визначив можливе місце відскоку, нападаючий не дивиться за польотом м’яча, а шукає своє місце на підборі і найкоротший шлях, по якому він може в це місце потрапити. Це дуже важливо! Не дивитися за польотом м’яча, а шукати можливість проникнути під кільце в потрібне місце для боротьби за відскік (мал. 10).

Оптимальне положення нападаючих при боротьбі за відскік показане на мал. 11, і називається воно 3,5 на 1,5, Це означає, що гравці 3, 4 і 5 вибудовують трикутник підбору, гравець 1 страхує швидкий прорив, а гравець 2 бере участь в підборі середніх і дальніх відскоків і разом з гравцем 1 готовий страхувати швидкий прорив суперника.

При завершенні атаки дуже важливо взаємодія гравців периметра.

Якщо разігруючий сам атакує з-під кільця або опинився близько до лицьової лінії, то атакуючий захисник (2-й номер) або легкий форвард (3-й номер) зобов’язані зайняти його місце в захисній побудові команди і страхувати швидкий прорив (правило 4-х). Як правило, може бути дана установка тренера, що підстраховує 1-й номер гравець периметра, що знаходиться на дальній від м’яча стороні (мал. 12).

Мал. 11 Мал. 12.

25. У момент завершення боротьби за відскік. Відповідно до захисної концепції команди гравці переходять до захисних дій негайно. Обов’язковою умовою повернення назад є прискорення до центру поля обличчям вперед з поворотом голови через плече, ближнє до м’яча. Після центру поля, якщо попереду немає неприкритого гравця, рух здійснюється спиною вперед.

Якщо кимось з гравців (декількома гравцями) допущена помилка і у суперника з’явилася можливість виходу до нашого кільця в більшості, то гравець, найближчий до супротивника з м’ячем, вживає всі заходи, аж до застосування фолу, щоб зірвати атаку.

Основні принципи взаємодії гравців при грі в нападі: «Віддав — вийшов», «Стрічні переміщення», «Від м’яча», «Двійка» або «Пікенрол», «До м’яча» .

Принципи взаємодії дані в черговості, по якій рекомендується навчати гравців.

" Віддав — вийшов". Одна з основних тактичних взаємодій в баскетболі, яке успішно застосовується гравцями будь-якого рівня (мал. 13).

Мал.13

Головною при виконанні цієї взаємодії є несподіванка, відволікаючий рух і різка зміна напряму і швидкості руху нападаючого, що виконав передачу.

Дія повинна бути несподіваною для захисника. Якщо після передачі м’яча захисник, який відповідає за нападаючий, що виконав передачу, зробив помилку (повернув голову у бік передачі або не виконав стрибок за м’ячем), то нападаючий ривком займає положення перед захисником і на повній швидкості рухається до кольну з метою отримання зворотної передачі. Якщо захисник не втратив із виду свого опонента і змістився стрибком у бік передачі, то нападаючий повинен зробити відволікаючий маневр і примусити захисника рухатися. В русі набагато складніше не зробити помилку в правильному розташуванні щодо м’яча і свого підопічного. Найчастіше захисник або притискається до нападаючого, або втрачає його із виду на деякий час. Нападаючий починає рух від м’яча. Потім різко міняє напрям і швидкість руху. В цьому випадку застосовується правило «один, два, три кроки» .

Нападаючий на максимальній швидкості рухається до кільця, показуючи передавальному однією або двома руками місце очікуваної передачі і свою готовність одержати м’яч. Передача виконаються на давню від захисника руку тим способом, який найбільш ефективний в даній ситуації.

«Стрічні переміщення». «Вісімка». Після освоєння передачі з рук в руки, вивчення якої починається в молодшому віці, можна приступати до застосування в командному нападі стрічних переміщень. Це може бути взаємодія двох гравців. Але частіше в цій взаємодії бере участь три гравці, іноді - чотири (мал. 14).

Мал. 14

Як і в кожній технічній дії, при стрічних переміщеннях є свої особливості, на які необхідно звертати увагу з самого почата.

Перш за все, гравці повинні уміти виконувати ведення правою і лівою рукою. Якщо хоч би один гравець не уміє це робити, то взаємодія не вийде.

Гравець при веденні назустріч партнеру вкриває м’яч корпусом і вільною рукою. Захисник всіляко заважатиме веденню саме в цю сторону, а нападаючий зобов’язаний «притискатися» до захисника і рухатися так, щоб не віддалятися від кільця, а наближатися до нього.

Нападаючий без м’яча повинен уміти вийти на отримання м’яча максимально близько до передавального «плече в плече», на максимальній швидкості. При необхідності гравець починає відволікаючий рух до кільця з тим, щоб правильно вийти до гравця з м’ячем (мал. 15).

Існує декілька техніки передач при цій взаємодії:

А) Передпліччя передавального гравця розташовані паралельно підлозі.

Б) Грона передавального гравця розташовані одна під іншою.

В) Передача виконується з ударом об підлогу.

А). Гравець веде м’яч правою рукою і при наближенні до партнера виконує зупинку стрибком на дві ноги або двохкрокову (права — ліва), повертається спиною до корзини, що атакується.

При проході партнера впритул, вкриваючи м’яч спиною, виносить м’яч двома руками (кисті паралельно підлозі) на сторону, протилежну напряму свого руху. Гравець, що приймає передачу, хапає м’яч двома руками. При прийомі м’яча кисті у нього розташовані перпендикулярно підлозі. Причому ліва рука — зверху, а права — знизу (мал. 16).

Мал. 16

Після прийому передачі гравець починає ведення лівою рукою, яка розташована зверху на м’ячі, що дуже зручно. При виконанні ведення лівою рукою дії передавального залишаються ті ж, а у того, що приймає передачу, відповідно, права рука розташована зверху, а ліва — знизу.

Б). Другий спосіб передачі м’яча.

Гравець веде м’яч правою рукою і при наближенні до партнера виконує зупинку стрибком на дві ноги або двох крокову (права-ліва), повертається спиною до корзини, що атакується, на правій нозі. При проході партнера впритул гравець, що виконує передачу, розташовує праву кисть під м’ячем і притискує правий лікоть до правого боку. Ліва кисть знаходиться зверху м’яча, а лікоть зігнутої руки піднімається напроти грудей (мал. 17).

Партнер проходить впритул до ліктя, бере м’яч двома руками, розгортає м’яч так, щоб ліва рука була зверху, і починає ведення лівою рукою. При такій передачі перешкодою на шляху захисника буде виставлений лікоть, і захисник для того, щоб переслідувати нападаючий, що прийняв передачу зверху, необхідно пройти довший шлях, що утрудняє його дії. Головне при виконанні передачі - не зробити рух ліктем назустріч захисника. Ця дія може бути розцінена як фол передавальному.

В). Передача з ударом об підлогу має місце, але застосовується дуже рідко, оскільки її можна перехопити як одному захиснику, так і іншому, які відповідають за передавального м’яч і за того, що приймає його. Навчання цій передачі небажано.

При активному опорі захисту вказаній взаємодії нападаючі можуть застосувати «помилкову вісімку». Сенс цієї взаємодії полягає в тому, що або потенційний одержувач м’яча, або гравець з м’ячем не рухаються в передбачувану точку зустрічі і передачі м’яча, а різко міняють напрям і здійснюють ривок до кільця (мал. 18).

«Від м’яча». «Пас в одну — заслін в іншу»

Мал. 19

Цікава взаємодія, яка створює ширину атаки і значно утрудняє підстраховування. Може виконуватися як на периметрі, так і поблизу від кільця (мал. 19).

Гравець № 2 відкривається на фланзі в положенні потрійної загрози. Гравець № 1. що виконав передачу, рухається до гравця № 3 по прямій або з помилковим рухом до кільця. Гравець № 3 діє за правилом «один, два, три кроки», входить в контакт із захисником і ривком виходить до м’яча. Після постановки заслону гравець № 1 розгортається через спину і здійснює ривок до кільця або відступає на периметр. Важливо зберегти ширину атаки, правильно поставити заслін на оптимальній відстані від захисника, грамотно навестися на заслін із зміною швидкості бігу і почати хороший рух після постановки заслону.

Про особливості постановки заслону детально зупинимося при розгляді особливостей взаємодії «'двійка'» («пікенрол»).

Після освоєння взаємодії можна приступити до освоєння помилкової взаємодії ''від м’яча". Після того, як команда провела декілька атак, застосовуючи вказану взаємодію, захисники можуть застосувати зміну гравцями. В цьому випадку вдалими можуть виявитися наступні дії:

Гравець № 1 починає рух на постановку заслону, але, не доходячи до місця постановки заслону, здійснює ривок до кільця. Його захисник готується до боротьби із заслоном і часто не готовий до подібного маневру (мал. 20-а).

и Мал. 20

Після того, як заслін поставлений гравцем № 1, захисники ухвалюють рішення провести зміну гравцями і звучить команда: «Зміна!» В цьому випадку гравець 3 може зробити помилковий крок до заслону, як би підтверджуючи свої наміри, наводиться на заслін, а потім здійснює ривок до кільця (мал. 20-б).

Виконання нападаючими взаємодії «від м’яча» в різних інтерпретаціях створює певні труднощі для захисників.

" Двійка" або «Пікенрол»

При правильному виконанні і добрих технічних і фізичних кондиціях є могутньою і ефективною взаємодією, з якою непросто боротися.

Про назву взаємодії. Останнім часом частіше застосовується друге. Це пов’язано з тим, що в країнах СНД грає багато легіонерів і працює багато іноземних тренерів, а вони застосовують цей термін, тільки ще коротший: «Пік». У Америці, на батьківщині баскетболу, дуже поширений баскетбольний сленг. Це один з таких виразів. Яким користуватиметься тренер — вирішувати йому, але головне, щоб це розуміли гравці, і взаємодія виконувалася правильно.

Про місце постановки заслону і можливе розташування нападаючих. Ця взаємодія вимагає багато місця, яке дає можливість для маневру як гравцю з м’ячем, так і тому який затуляє. Крім того, необхідно максимально ослабити підстраховування або добитися, щоб вона була вигідна нападаючим. Зупинимося на чотирьох основних крапках на майданчику, в яких застосовується взаємодія (мал. 21).

Мал. 21

На малюнку (21-а) заслін ставиться гравцю з м’ячем, який знаходиться на лівому фланзі нападу. Основний рух дриблера — в центр. Затуляючий гравець після постановки заслону рухається або під кільце, або залишається на периметрі. Оптимальне місце для заслону в цьому випадку знаходимо за допомогою розмітки майданчика. Права нога гравця, який ставить заслін, знаходиться в крапці, яка утворюється при перетині умовного продовження лінії фолів і трьох очкової лінії. Місце постановки заслону може трохи мінятися залежно від дій гравця з м’ячем, захисника, який опікає дриблера, і захисника, який відповідає за того, що затуляє.

Заслін ставиться по центру майданчика (мал. 21-б). Основний рух гравця з м’ячем на заслоні - у бік бічної лінії. Затуляючий відкривається під кільце або на периметрі.

Дуже поширений напад, коли два великі гравці піднімаються в район лінії фолів (мал. 21-в). В цьому випадку двійка можлива і управо, і вліво. Складне підстраховування, особливо якщо великий гравець, який піднімається після взаємодії другого великого з дриблером, володіє трьохчковим кидком.

У всіх описаних випадках застосування пікенрола використовується широка розстановка з грамотним використанням сильних сторін нападаючих. У розстановках, вказаних на малюнках 21-а і 21-б використовуються кути і офсетна зона (гравці № 5 і № 4), на малюнку 23-в кути займаються гравцями 2 і 3, в розстановці, приведеній на малюнку 23-г^, гравець № 3 займає лівий кут, а гравець № 4 піднімається на протилежному фланзі, аж до трьохочкової лінії.

При будь-якій розстановці важливо виконавська майстерність і гнучке тактичне мислення гравців. Команда, яка добре захищається, готується до всіх можливих варіантів протидії двійкі. Щоб протидія захисту була малоефективною, необхідна чітка взаємодія і виконання взаємодії, які багато разів, але правильно відпрацьовуються на тренуваннях в парах, трійках, четвірках, п’ятірках.

Мал. 22. Руки, зігнуті у ліктях, прижаті до грудей Мал. 23. Прямі руки в замок знаходяться нижче поясу Техніка постановки заслону (мал. 22). Ноги розташовані ширшим за плечі, злегка зігнуті в колінах. Гравець займає стійке положення. Якщо заслін ставиться особою, то корпус злегка нахилений вперед, і якщо захисник застосовує витискування того, що затуляє, то у бік захисника. Опора на всю стопу, але центр тяжіння доводиться на передню частину стопи. Руки можуть займати два положення (мал. 22, 23).

Розташування ніг на майданчику (мал. 24).

Гравець, що пропонує заслін, ставить ближню до кільця ногу на умовну лінію, що проходить через центр кільця. А дальня від корзини нога розташовується на ступню вперед від цієї лінії (виходить невеликий заступ у бік гравця з м’ячем).

Після того, як гравець з м’ячем перетнув вказану вище лінію, але не раніше, ніж затуляючий здійснює або ривок під кільце, або відкривається на периметрі.

Якщо заслін ставиться лицем до гравця з м’ячем, то розворот до кільця виконується спиною вперед. При цьому рух починається з акцентованого поштовху дальньої від кільця ноги. При постановці заслону спиною (дуже ефективний прийом) ривок до кільця виконується обличчям вперед і починається знову ж таки поштовхом дальньої ноги.

Дриблер повинен прагнути пройти мимо заслону максимально близько і створити максимальну загрозу своїми діями: готовність атакувати в стрибку після ведення, виконати акцентований прохід під кільце. Рух мимо заслону повинен бути стрімким. Якщо захисник дриблера займає таку позицію, яка перешкоджає руху на заслін, то гравець сміливо застосовує обігравання в лицьову лінію. Якщо захисники застосовують груповий відбір після заслону, то гравець з м’ячем повинен, не втрачаючи холоднокровності, знайти можливість віддати пас що затуляє або продовжити атаку через гравця на периметрі, який постарається зв’язатися з відкритим партнером під кільцем (мал. 25).

Мал. 26

Мал. 27

До м’яча. Ця взаємодія може виконуватися в будь-якій крапці на майданчику, але найчастіше воно здійснюється по центру або на фланзі (мал. 26, 27).

Передача по центру (мал. 26) (і отримання зворотної передачі) часто застосовується командами як проміжна, коли суперник активно грає проти разігруючого і перешкоджає його просуванню в позицію, зручну для початку атаки. Гравець передає м’яч партнеру, зближується з ним і одержує зворотну передачу з рук в руки. Після цього починається задумана атака. Дуже ефективно взаємодія на вільному фланзі. Четвертий номер. Високорослий гравець, який володіє дистанційним кидком, проходом під кільце, технікою передачі м’яча з рук в руки і під кільце, тактично і технічно правильно ставить заслін. Залежно від дій захисників можливі різні варіанти взаємодій при русі до м’яча. Приведемо деякі з них.

Перше (мал. 28). Нападаючий 1 грамотно наводиться на заслін, захиснику 1 не вдається через нього прорватися, а захисник 4 не встигає до нападаючого. В цьому випадку нападаючий може провести кидок.

Друге (мал. 29). Захисник 1 не може прорватися через заслін, і йому допомагає захисник 4, змістившись до гравця 1 після передачі для протидії кидку. В цьому випадку гравець 4 після передачі м’яча розгортається на правій нозі спиною вперед, ловить на спину захисника 1, провалюється під кільце і одержує передачу від нападаючого 1.

Третє (мал.30). Захисники міняються гравцями. Відбувається нерівноцінний розмін. Гравець з м’ячем витягає захисника 4 на периметр, загрожуючи кидком. Нападаючий 4 могутньо бореться за отримання м’яча в районі кільця.

Мал. 28

Мал. 29

Мал. 30

Мал.31

Четверте (мал. 31). Захисник прагне прорватися вище за заслін. При проході мимо нього нападаючий 4 пас не віддає, а нападаючий 1 здійснює ривок під кільце. Звичайно в цьому випадку захисник трохи відстає від нападаючого 1 і рухається спиною до м’яча, що дозволяє виконати передачу йому за голову.

Виконуючи взаємодію «До м’яча», нападаючий може рухатися у бік лицьової лінії. Головне — взаєморозуміння гравців і їх навченої.

Розглянувши основні принципи взаємодій в баскетболі, слід сказати, що їх успішне застосування можливо тоді, коли гравці правильно виконують деталі цих взаємодій, про які говорилося на початку.

Коли тренер визначився з комбінацією рухів і взаємодій гравців, освоєння гравцями задуманого проходить швидше і простіше, коли комбінація розбивається на фази атаки, які слідують одна за одною. Сигналом для початку наступної фази атаки служить певна взаємодія або технічна дія, і поки одна фаза не закінчилася, починати іншу не можна. Розберемо роботу по запропонованому варіанту на конкретному прикладі.

Почало атаки. Перша фаза (мал. 32). Перший номер, не доходячи до центру поля, голосно оголошує і показує номер комбінації: «Перша!» Завдання разігруючого — переконатися, що команда його почула і побачила номер комбінації. Гравці займають місця відповідно до задуманої схеми. Перший номер за рахунок дріблингу наближається до кільця в зону, з якої він зможе виконати передачу на будь-який фланг і під кільце, і, не припиняючи ведення, вкриваючи м’яч, повертає голову так, щоб бачити всіх партнерів. Знаходження розігруючого в зоні передачі є завершенням першої фази і сигналом для переходу команди до наступної. Важливо відмітити, що при даній розстановці є сенс призначити «ведучого».

Друга фаза (мал. 33). Провідний нападаючий № 2 обмінюється поглядом, жестами з відомим і партнером, який розташований поряд (№ 5), і першим починає рухатися для отримання м’яча. Нападаючий № 3 починає рух з невеликою затримкою (1−1,5 секунди). Нападаючі № 4 і № 5 взаємодіють з своїми партнерами і роблять спроби для отримання м’яча в трьохсекундній зоні. Нападаючий 2 одержує м’яч і відразу шукає можливість для передачі м’яча 5-му. Перший номер після передачі трохи зміщується на протилежний фланг. № 3 розташовується широко у бічної лінії. Відсутність передачі 5-му є сигналом для початку наступної фази.

Третя фаза (мал. 34). Разігруючий зближується з своїм захисником, а нападаючий № 5 ставить захиснику 1 заслін в спину. № 1 наводиться на заслін і здійснює ривок під кільце. № 5 після заслону відкривається на трьохочковой лінії. № 2 шукає можливість віддати пас що проривається № 1. Якщо можливості виконати передачу гравцю № 1 немає і гравець № 2 не ухвалив рішення грати 1×1, то третя фаза атаки закінчується. Нападаючий № 1 йде ривком в дальній кут.

Четверта фаза (мал. 37). Нападаючі 2 і 5 грають «двійку». Під час виконання взаємодії з гравцем № 2 № 5 провалюється під корзину для отримання передачі. Якщо він передачу не одержав, то піднімається в район трьохочкової лінії під кутом приблизно 50 градусів. Якщо взаємодія не закінчилася атакою гравця № 2 або пасом гравцю № 5, то четверта фаза закінчується і починається п’ята.

П’ята фаза (мал. 38). Гравець 1 покидає ривком позицію в кутку майданчика, виконує наведення на заслін, поставлений гравцем № 3, і відкривається для отримання м’яча на периметрі. Гравець № 3 після постановки заслону наводиться на гравця № 4 і його захисника, прагнучи відкритися в безпосередній близькості від кільця. Якщо передача під кільце не відбулася, м’яч негайно віддається гравцю № 1.

Шоста фаза (мал. 39). Гравець № 3 продовжує рух уздовж лицьової лінії до зони '" офсет". Нападаючий № 2 після передачі гравцю № 1 ривком йде на постановку заслону гравцю № 3. Місце постановки заслону — межа трьохсекундної зони. Перед наведенням на заслін гравець № 3 входить в трьохсекундну зону і після зближення з своїм захисником ривком наводиться на перший заслін. Продовжує рух на максимальній швидкості до заслону, який ставить по місцю гравець № 5 (коректор). Гравець № 3 прагне виконати атаку кидком з дистанції або проходом під кільце. Гравець № 2 після заслону ривком йде в будь-який кут № 4 спочатку провалюється під корзину. Якщо гравець № 3 не зміг атакувати, то гравець № 4 піднімається вгору і грає з ним «двійку».

Мал. 39

Література

1. Хромаєв З. М. Методи підготовки баскетболістів. Методичний журнал.- -К.: Либідь, 1993.

2. Журнал «Сучасний баскетбол» № 3, 2006.

3. В.В. Білаш. Позиційний напад. — Одеса: «Академія», 2005.

4. В.Г. Лучінкін. Основні напрямки підготовки резерву в баскетболі. — Одеса: «Академія», 2005.

5. М. Г. Степанян. Спортивні ігри — баскетбол. — Луцьк, 2007.