Речовинні прикметники як засіб категоризації світу в праслов"янській і давньоукраїнській мовах

У статті проаналізовано категорійну семантику і словотвірні особливості речовинних прикметників із суфіксом -ovb-/evb> -овъ-/-евъ-. Визначено твірну базу похідних, розглянуто випадки словотвірної синонімії. На матеріалі реконструйованих дериватів праслов’янської доби й ад'єктивів, засвідчених у пам’ятках давньої русько-української мови ХІ ХІІІ ст., розглянуто когнітивні механізми взаємодії мотивувальних субстантивів і словотвірної семантики похідних.

Ключові слова: відносні прикметники, словотвірна категорія, суфіксов-/-ев-, праслов’янська мова, давньоукраїнська мова XI XIII ст.

Костыч Л. Н.

В статье проанализированы категорийная семантика и словообразовательные особенности вещественных прилагательных с суффиксомovb-/-ev^ > -овъ-/-евъ-. Определена мотивирующая база производных, рассмотрены случаи словообразовательной синонимии. На материале реконструированных дериватов праславянского периода и адъективов, обнаруженных в письменных источниках древнеукраинского языка XI XIII вв., рассмотрены когнитивные механизмы взаимодействия мотивирующих субстантивов и словообразовательной семантики производных.

Ключевые слова: относительные имена прилагательные, словообразовательная категория, суффиксов-/-ев-, праславянский язык, древнеукраинский язык XI XIII вв.

Kostych L. N. Material Adjectives as a means of a world’s categorization in Proto-Slavic and Old Ukrainian language. Article.

The categorical semantics and word-formative features of Material Adjectives with the suffixov^/-evb> -овъ-/-евъare analyzed in the article. The motivational base of such derivates are determined. The analysis of word-formative synonyms is presented. On the material reconstructed derivates ofproto-Slavic era and the adjectives fixed in Ukrainian monuments of 11−13th centuries the study determined the cognitive mechanisms of interaction derivational semantics and motivational base.

Key words: relative аdjectives, word-formative category, suffixов-/-ев-, Proto Slavic, Old Ukrainian language of 11−13th centuries.

Актуальними в лінгвістиці сьогодення є питання, пов’язані з вивченням процесів категоризації світу як основних функцій людської свідомості. І. Кант звернув увагу на те, що «ми не можемо осягнути жодного предмета поза категоріями; ми не можемо пізнати жодного осмислюваного предмета без допомоги споглядань, співвідносних із категоріями» [6, с. 235]. Поступово вироблена здатність людського інтелекту узагальнювати конкретно-предметне сприймання явищ матеріального світу стала потужним чинником становлення й розвитку мовних категорій. Глибину усвідомлення людиною довкілля, обсяг здійснюваних нею мисленнєвих операцій і досвід пізнавальної діяльності демонструють закріплені в мові закономірності творення дериватів. Не випадково О С. Кубрякова наголошувала: «Немає нічого природнішого, ніж аналіз дериваційних явищ із когнітивних позицій: очевидно, що саме порівняння цих явищ із процесом пізнання й закріплення його результатів дозволяє спостерігати, з одного боку, у яких формах відбувалися пізнавальні процеси в мові, а з іншого як змінювалася мова під впливом цих процесів і як вона повсякчас збагачувалася й розвивалася під час їх здійснення» [8, с. 91]. Усі сфери діяльності людини закономірно реалізуються в полі мови. Її словотвірний рівень першочергово слугує «показником і виразником напряму культурного розвитку суспільства. Словотворчі засоби стають засобом кодування культури, до кінця здійсненого в мові, у її первнях: корені і формантові» [15, с. 250].

Когнітивні механізми категоризації й вербалізації дійсності за допомогою словотвірних формантів відображають похідні номінації природних (натурфактів) і штучних (артефактів) речовин і матеріалів Назви матеріалу й речовини можуть бути однаковими, оскільки речовина, з якої виготовлене фізичне тіло, є матеріалом, та різними, пор.: срібна ложка (срібло — речовина й матеріал); дере’яна ложка (матеріал — деревина; речо-вини — целюлоза, геміцелюлоза, лігнін). та співвідносних із ними ознак. Такі деривати репрезентують різні фрагменти довкілля й буття людини, засвідчують напрями й форми пізнавальних процесів, які вироблялися в мові від найдавніших часів. Сукупно вони формують семантико-словотвірну категорію речовинності, яка у процесі довговікового становлення зазнала кількісних і якісних змін.

В українській мові досліджувану словотвірну категорію репрезентує багатотисячний корпус дериватів із речовинною семантикою. До його складу входить словотвірний тип із суфіксомов/-ев-, який від найдавніших часів був дуже активним у реалізації згаданих дериваційних процесів. Прикметники із суфіксомов-/-еввиражають транспозиційне словотвірне значення «відносна ознака щодо речовини або матеріалу, названі мотивувальною основою». Залежно від лексичного значення твірного слова і специфіки пізнаваного через контекст зв’язку з позначуваним предметомабо явищем реального світу загальна словотвірна семантика зазнає конкретизації як ознака за матеріалом: а) із якого щось виготовлено; б) який входить до складу чогось у помірній чи великій кількості; в) для якого щось придатне або призначене; г) якого щось стосується; із яким щось пов’язане [1, с. 131; 4, с. 41]. Лише варіант (а) засвідчує прямий вияв ознаки. Інші відображають розвиток системи додаткових значень, які послаблюють або й цілком втрачають зв’язок із матеріалом, маркуючи пізнавані в контексті якість, подібність тощо. Відносимо їх до групи матеріально-речовинних прикметників, беручи до уваги «функційну близькість їхньої іманентної семантики до основного значення „вираження ознаки за відношенням між предметом (предметами) і матеріалом“ (пор.: дубовий ліс „ліс, у якому ростуть дуби“ // дубовий стіл „стіл, зроблений із дуба“)» [14, с. 160]. На маргінесі перебувають похідні, що співвідносяться із конструкціями «Х призначений (або придатний) для Y», «X пов’язаний з Y; X стосується Y», у яких X позначає предмет, а Y матеріал, речовину. Розглядаємо їх у межах словотвірної категорії речовинності умовно й лише на основі того, що вони містять компонент із семою «речовина, матеріал».

Дериваційна категорія речовинності є однією з основних мовних категорій. Питання її місця й ролі в загальній категоризації світу розглядали українські й зарубіжні мовознавці (І.В. Арнольд, О. В. Бондарко, В. В. Виноградов, М. А. Жовтобрюх, І.Г Матвіяс, Н. Г. Озерова та ін.). Щоправда, предметом дослідження учених є здебільшого лексико-граматичний розряд речовинних іменників. Зокрема, послідовно досліджено лексичну семантику і словозміну матеріально-речовинних субстантивів у праці І.І. Погрібного [12]. Граматичну специфіку таких номінацій описали Л.М. Кознєва [7] і ТЮ. Мороз [10]. Когнітивні механізми творення речовинних іменників вивчають Т. Г. Борисова [2], Г. В. Мустакімова [11].

Функціонування відносних прикметників виразників речовинної семантики у системі сучасної української мови аналізували О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, О. С. Шевчук. Історичний матеріал представлено в дослідженнях В. М. Васильченка, І.Т Вербовської, А. П. Грищенка, Н.П. Зверковської, Л. Д. Коцюби, І.І. Кунця. Однак розкриття історичних умов і причин розбудови категорії речовинності на матеріалі ад'єктивних дериватів, опис динаміки її становлення у поступі шляхом вивчення ролі словотвірних формантів і дослідження особливостей функціонування окремих словотвірних типів від праслов’янського часу до сьогодні залишилося поза увагою дослідників. Пропонована лінгвістична розвідка репрезентує фрагмент саме такого аспекту висвітлення порушеної проблеми, що забезпечує її актуальність і новизну.

Мета статті окреслити історію становлення структури й семантики речовинних прикметників із суфіксомов-/-ев-, показати, що аналізовані деривати у праслов’янській і давньоукраїнській мовах сформували окремий словотвірний тип, який у подальші періоди відіграв провідну роль у розбудові категорії речовинності в українській мові.

Досягнення поставленої мети передбачало виконання таких завдань: 1) здійснити вибірку прикметників із суфіксомovь-/-evь> -овь-/-евь-, опрацювавши писемні тексти, а також етимологічні, історичні, тлумачні та інші словники; 2) з’ясувати семантичну базу мотивувальних іменників; 3) проаналізувати функційно-семантичний діапазон дериватів; 3) окреслити особливості формування словотвірного типу із суфіксомovь-/-evь> -овь-/-евьу проекції на діахронію.

Історія виникнення суфіксаов-/-ев (< -овь-/евь< -ovь-/-evь-), продуктивного у творенні відіменникових прикметників, пов’язана із процесами розвитку атрибутивності імен. Про це свідчить велика кількість похідних, які вказують на ознаку предмета за відношенням до іншого предмета. Матеріал етимологічних словників і найдавніших писемних джерел засвідчує дві функції суфіксаovь-/-evь-: 1) творити присвійні прикметники від іменників назв істот; 2) творити відносні прикметники від іменників назв рослин, матеріалів тощо, маркуючи речовинність [16, с. 220−221; 17, с. 4; 18, с. 80; 19, с. 472−473]. У різних фонетичних варіантах, зберігаючи вироблену й закріплену в праслов’янській мові здатність продукувати присвійні й відносні прикметники, суфіксovьбув успадкований усіма слов’янськими мовами.

За даними лексикографічних джерел реконструйованої праслов’янської лексики, суфіксovь-/-evьздавна функціонував як самостійний словотвірний елемент, продуктивний у функції творення десубстантивів. Зважаючи на відсутність писемних праслов’янських пам’яток і неможливість контекстуально ідентифікувати прикметникову семантику, значення «відносна ознака щодо речовини, матеріалу, названих твірною основою» установлюємо на базі потенційної стилістично немаркованої сполучуваності. Таке значення фіксують тлумачні словники як типове для прикметника у стилістично нейтральних конструкціях.

Більшість праслов’янських прикметників наovь-/-evь-, які можна розглядати як такі, що, крім загальної семантики «який стосується того (властивий тому; придатний для того), що називає твірна основа», здатні виражати ознаку за відношенням до речовини-матеріалу («який виготовлений із того, що називає твірна основа»), мотивовані іменниками, що позначають реалії живої природи. Такі деривати репрезентують той фрагмент дійсності, що був визначальним і безпосередньо пізнаваним у житті давніх праслов’ян-землеробів.

О. Потебня зауважував: «Давня людина дивилася на природу лише корисливо, що показує мова і поезія; як дітям, природа подобалася їй, наскільки була корисною» [13, с 57]. Дериваційна категорія речовинності має виразний прагматичний характер.

Традиційно до лексико-граматичного розряду речовинних іменників відносять назви рослин. Прикметники, мотивовані іменниками-флоронімами, найвірогідніше виражають загальну відносну ознаку «який пов’язаний із тим (стосується того), що називає твірна основа». На підставі пізніших фіксацій у контексті можемо лише гіпотетично встановити сему «матеріал» у похідних, які утворені від:

• а) назв дерев: *ablonevь (jь)/*ablonovьjь (< *аЬІоп'а) «яблуневий»^ССЯ І, с. 42], *Ье^^ь (/ь) (< *berstь/*berstь) «берестовий»^Р I, с. 209; ЭССЯ с. 199], *bukovь (jь) (< *ЬиЬь, або від *buky/ьve) «буковий» РССЯ III, с. 89−90], *grusevь (jь) (< *grusa) «грушевий»^ССЯ VII, с. 157], *klenovь (jь) (< *Иепь) «кленовий» РССЯ IX, с. 194], *olьxovь (jь) (< *оІьха) «вільховий»^ССЯ XXXII, с. 82], *opsinovь (jь) (< *opsina) «осиковий» РССЯ XXXII, с. 95], *opsovьjь (< *opsa) «осиковий» РССЯ XXXII, с. 97] (пор. укр. діал. осови (й) «осиковий») [8, с. 39] та ін.;
• б) назв кущів: *bьzov (jь) (<*Ь^ь) «бузиновий» РССЯ III, с. 144], *demovь (< *demь,*demu) «дереновий»^Р III, с. 43], *glodovь (jь) (< *glodь) «глодовий» РССЯ VI, с. 136], *kalinovьjь (< *каІіпа) «калиновий» РССЯ IX, с. 122], *lеsсmovьjь (< *1е$ста) «ліщиновий» РССЯ XIV, с. 264] та ін.;
• в) назв бобових культур: *bobovь (jь) (< *ЬоЬь) «бобовий»^Р I, с. 289; ЭССЯ II, с. 144], *gorxovь (jь) (< *gorxь) «гороховий» РССЯ VII, с. 44−45] та ін.;
• г) назв овочів: *сesnovь (< *сesnь) «часниковий» РССЯ IV, с. 89], *lukovь (jь) (< *иь) «цибулевий» РССЯ XV, с. 171] та ін.;

ґ) назв культурних і дикорослих трав’янистих рослин, мохів: *lopuxovь (jь) (< *Іорихь/*Іориха) «лопуховий»^ССЯ XV, с. 68−69], *lьnovь (jь) (< *1ьпь) «із льону»^ССЯ XVII, с. 87], *makovь (jь) (< *та^) «маковий»^ССЯ XVII, с. 144−145], *mьxovь (iь) (< *тьхь) «моховий» ЮССЯ XX, с. 214−215] та ін.

Нечисленними є матеріально-речовинні іменники інших семантичних груп, які реалізували свій дериваційний потенціал у прикметниках за допомогою суфіксаovь-/-evь-. Це, зокрема, назви плодів, складових частин, речовин, пов’язаних із рослинами чи тваринами, що стали твірною базою для похідних: *^^ь (]ь) (< *^іа) «шкіряний» РССЯ ХІІ, с. 38], *lubovь (jь) (< *ІиЬь) «з липової кори» РССЯ XVI, с. 156], *lyсevь (jь) (< *1у^) «з лика» РССЯ XVII, с. 17], * mеzgovьjь (< *mеzga «подрібнена плодоовочева маса») «який стосується м’язги» РССЯ XVIII, с. 226], *mеxovь (jь) (< *техь) «хутряний»^ССЯ XVIII, с. 151], *mozgovь (jь) (< *mozgь) «мозковий»^ССЯ XX, с. 93−94] та ін. До дериватів, утворених від назв речовин, які є наслідком процесів, що відбуваються у тканинах живих організмів, належать прикметники *gnojevь (jь) (< *gnojь) «гнійний» РССЯ VI, с. 177], * moсevь (jь) (< *тоса/*тось) «сечовий»^ССЯ XX, с. 78] і под.

Серед реконструйованих лексем кількісно невелику групу формують прикметники наovь/-evь-, мотивовані іменниками назвами порід, мінералів, каменів, сплавів тощо: *kremenovь (jь) (< *^етеп (пор. також * ^ету/*^етепе «кремній») «кремнієвий» РССЯ ХІІ, с. 116], *mеdovьjь (< *тМь «мідь») «мідний»^ССЯ XVIII, с. 144] та ін. Окремі прикметники мотивовані: а) назвами атмосферних явищ: *mьglovьjь (< *mьgla) «туманний» РССЯ XXI, с. 97] та ін.; б) назвами сукупностей і сумішей речовин, продуктів, які є наслідком взаємодії речовин: *ogn'evь (jь) (< *ognь) «вогневий» РССЯ XXXII, с. 29] та ін.

Спорадично трапляються ад'єктиви, утворені від іменників назв неорганічних та органічних речовин, які існують у природі або добуті із природних речовин і є результатом переробки рослин (тварин) чи інших матеріалів. З-поміж праслов’янських реконструкцій можуть бути виокремлені, зокрема, прикметники *degьtovь (< *degьtь) «який стосується дьогтю»^Р III, с. 34], *ось^ь]ь (< *оШь) «оцтовий» РССЯ XXXII, с. 11] та ін.

Невелику групу утворюють лексеми, співвідносні з назвами продуктів рослинного і тваринного походження на зразок *xlеbovьjь (< *хІеЬь) «хлібний» РССЯ VIII, с. 27], *lojevь (jь) (< *Іо]ь) «сальний»^ССЯ XV, с. 256−257], *medovь (jь) (< *medь) «медовий»^ССЯ XVI!!, с. 58−59], *mgkovь (jь) (< *тдШ) «борошняний»^ССЯ XX, с. 139] та ін.

Серед праслов’янських реконструкцій досить багато спільнокореневих дериватів з однофункційними суфіксамиьпь-, -епь-(-апь-), -ovь-(evь-), причому використання останніх зазвичай не було мотивоване структурно-семантичними характеристиками твірних основ. Такі пари і трійки виразно демонструють асиметрію мовного знака на словотвірному рівні, наприклад: *dgbovь (jь)//* dgbьnь (jь)//*dgbеnь (< *dgbь)^ССЯ V, с. 89, 9293; SP IV, с. 172−173], *grusevь (jь)//*grusьnь (jь) (< *grusa)^ССЯ VII, с. 157], *lopuxovь (jь) (< * Іорихь/* Іориха)//* Іори$ьпь (/ь) (< * Іорихь) РССЯ XV, с. 68−69; XV, с. 76], *lyсevь (jь)//*ly сьnь (jь)//*lyсanь (jь)//*lykovьjь (< *1у^)^ССЯ XVII, с. 17, 32−33], *lьnovь (jь)//*lьnьnь (jь)//*lь пепьОь) (< *1ьпь) РССЯ XVII, с. 82−83, 87, 91], *medovь (jь)//*medvеnь (jь)//*medvьnь (jь)//*medь пь (< *тесІь) [ЭССЯ XVIII, с. 58−59, 67−68, 73], *ти^ъ]'ъ//*ти1ъ^]'ъ//*ти1ъпъ]'ъ (< *тиІь «мул; осад») [ЭССЯ XX, с. 185, 187−188], *mьglovъjь //*mьglъjь//*mьglьnъjь (< *mьgla) [ЭССЯ XXI, с. 97], *osъtovъ (iь)//*osъtьnъ (iь) (< *osъtъ) [ЭССЯ XXXVI, с. 77, 80−81] та ін.

Структурні особливості твірних основ спричинили дериваційну синонімію форм *^геуь (/ь) (< *ко2а)//*ко2еушъ (1ь) (< *^геуь або *Ыга)//*Ыгапъ (]ь) (< *Ыёа) [ЭССЯ XII, с. 37−39], *obrexovъ (jь) (< *оЬгехъ)//*оЬгё$ь]'ь//*оЬгё$ьпъ (/ь) (< *оЬгёхъ) [ЭССЯ XXIX, с. 69−70, 80] та ін.

У подальші періоди розвитку української мови суфіксов-/-евзберіг і розвинув успадковану із праслов’янської мови функцію творити прикметники від речовинних іменників [17, с. 3−5; 18, с. 80; 19, с. 473]. Взаємодіючи з іменниковими твірними основами, аналізований словотворчий афікс виявляв неоднакову активність у продукуванні ад'єктивних дериватів від речовинних іменників різних лексико-семантичних груп.

Опрацьовані писемні джерела і словники, які відображають риси давньої русько-української мови XI XIII ст., фіксують прикметники із суфіксомовъ-/-евъ-, утворені від речовинних іменників давніх основ на *-о: дYбовыи (< дYбъ = джбъ) [Срезн. I, с. 739], ортховыи (< ортхъ) [Срезн. II, с. 711] та ін.; на *-а: березовый (< береза) [Срезн. I, с. 70], вьрьбовыи = врьбовыи (< вьрба = верба = врьба) [Срезн. I, с. 461], тисовыи (< тиса) [Срезн. III, с. 960], липовыи (< липа) [СДРЯ I, с. 155] та ін.; на *-й: медовыи (< медъ) [СДРЯ IV, с. 516], тьрновыи = трьновыи (< тьрнъ = трънъ = тернъ) [Срезн. III, с. 1087] та ін.; на *-у. огневыи = югневи (< огнь) [Срезн. III; ГА, с. 566; Срезн. II, с. 602] тощо.

Більшість прикметників із суфіксомов-/-евутворені від іменників назв дерев, зрідка кущів. У текстах пам’яток XI XIII ст. такі похідні нечасті й повторювані. Більшість із них співвідноситься з конструкцією «виготовлений із того, що називає твірна основа». Наприклад: вьрьбовъмъ жьзломь [Срезн. I, с. 460], жьзль лтсковъ (лтсковъ співвідноситься з отракжос;) [Срезн. II, с. 75], ортховыи жезлъ [Срезн. II, с. 711], свидовомъ жезліемъ (< свид, свидина «кущ із родини кизилових») [Срезн. III, с. 271], ковчежецъ ситовыи (< ситьникъ «очерет») [Срезн. III, с. 361], кла (д)ма сосновыми [Срезн. III, с. 468], на кровати тисовт [Срезн. III, с. 960], трьновъ втнець [Срезн. III, с. 1086], фуникова жъзла [Срезн. III, с. 1357] і под.

У деяких контекстах описувані деривати позначають однорідний за складом матеріал як компонент чогось, маркуючи семантику «який складається з названого твірною основою», пор.: дьбри тисовыА [Срезн. III, с. 960] «де ростуть тиси»; сады фуниковы [Срезн. III, с. 1357] «у яких ростуть фінікові дерева»; на Бєрєстовт. в сєлци єжє зооуть ньінє Бєрєстовоє [ПВЛ, с. 80]. На думку ГМ. Желєзняк, «первісною була назва урочища, місцини, зарослої берестом. Ще в XIX ст. на схилах Печерської гори, поблизу колишнього Миколаївського монастиря, ріс берестовий ліс» [5, с. 12−13].

Похідні прикметники у сполуках з іменниками назвами частин дерев, кущів та інших рослин або такими іменниками, що позначають сукупність, фігурують переважно як виразники загальної семантики «який пов’язаний із тим (стосується того), що називає твірна основа»: кору березову [Срезн. I, с. 70], бъбиово (м) листвие (м) [Срезн. I, с. 196] «фіалковим», доубовоую кору [Срезн. I, с. 739], сосновоую кору и листъ липовъ [Срезн. III, с. 468], тьрноваж дртва [Срезн. III, с. 1086], фоуниковоу цвттоу [Срезн. III, с. 1357], ортховы ядрьци [Усп., с. 208] тощо.

Пам’ятки XIV XV ст. фіксують лексему вишневыи = вишьнжвыи (< вишнх) у ролі вираження якісної ознаки за подібністю до кольору: вишневы бархаты [Срезн. I, с. 266] «які мають колір вишні».

У ролі творення речовинних ад'єктивів від назв культурних і дикорослих трав’янистих рослин, злакових і бобових культур суфіксов-/-евне виявив помітної продуктивності. У давньоруськоукраїнській мові панівним у цій сфері був суфіксан-, а також спорадично використовувався суфіксн-, пор.: былижныи = былианыи, быльныи (< былж «трава»): листХемъ былганомъ [Срезн. с. 203]; зелжныи, зельныи (< зелик «зілля») [Срезн. I, с. 971], отъ хмтлна короба, и отъ лняна [Срезн. II, с. 67], овьсжная зобница [Срезн. II, с. 596], зьрно же гороуштьно или просжно [Срезн. с. 1590], ръжанъ хлтбъ [УСт., 35г] та ін.

Спільнокореневі словотвірні дублети зов-/-ев-, -ан-, -ьндемонструють тенденцію до розподілу функцій аналізованих формантів, започатковану ще у праслов’янську добу. Похідні наов-/-ев-, -ан-, -ьн-, крім семантики «виготовлений із (складається з) названого твірною основою», засвідчують загальне значення «стосується того, що називає твірна основа». Як показує матеріал, суфіксьнпослідовніше тяжіє до творення відносних дериватів із семантикою «пов'язаний із тим, що називає твірна основа», які в контексті можуть розвивати вторинні якісні характеристики, пор.: вьрьбовъмъ жьзломь Вербны вттви; праздьникъ вьрбьны; вьрбьнаж недтлж «шоста неділя Великого посту» [Срезн. I, с. 460−461]; трьновъ втнець//трьнжнъ втньць пжть трьнънъи «зарослий терном; непрохідний» [Срезн. III, с.1086−1087] і под.

У XI XIII ст. кількісно повноцінні угруповання прикметників наов-/-ев-, співвідносних із назвами речовин і матеріалів неживої природи, хімічних речовин, волокон, тканин, виробів різних промислів, продуктів харчування, зокрема рослинного чи тваринного походження, не сформувалися. Пам’ятки, поруч із похідними нааніьн (-овьн-), документують успадковані із праслов’янської мови прикметники огневыи «вогняний» та медовый «медовий», пор.: шгневи [ГА, с. 566] сполпъ огненъ [ПВЛ, с. 40] стълъпъ огньнъ [Усп., с. 118] «із вогню»; съта медвьна [Ізб. 1076, 83 зв.] «стосується меду», безмтрик медвьнок [Ізб. 1076, с. 265] «стосується напою з медом», рткы медьвьна [СДРЯ IV, с. 515] «із меду» уста медвеныя [ДЗ, с. 64] «солодкі» медова чаша [Срезн. ІІ, с. 121] «для меду», оброкъ медовый [Срезн. ІІ, с. 121] «пов'язаний із медом» медовнаж же капля [СДРЯ XIV, с. 516] «із меду». Порівнявши хронологію фіксацій, маємо підстави констатувати, що відповідні похідні наовфігурують у писемних джерелах пізнішого часу.

До давніх форм належать деривати із суфіксомов (шелковыи = шьлковыи = шолковыи та слоновый), що характеризують ознаки предметів за матеріалом, з якого вони виготовлені або яким декоровані: запоны шелковъж [ГА, с. 562]; одръ слоновъ [Срезн. ІІІ, с. 422] «який оздоблений слоновою кісткою».

Речовинні іменники назви декоративних і коштовних каменів, металів, сплавів, природних сумішей і речовин та под. вживаються у найдавніших писемних джерелах. Водночас утворені від них похідні ад'єктиви наов-/-евтрапляються переважно в текстах, датованих XIV і наступними століттями. Це відображають, наприклад, деякі реєстри праці І.І. Срезневського «Материалы для словаря древне-русскаго языка по письменнимъ памятникамъ», пор.: камыкъ адамантъ [Срезн. І, с. 6] ногти адамантовт [Срезн. І, с. 6]; стоую Софию свиньцемь всю пржмь [Срезн. ІІІ, с. 273] за свинцовыми печатьми [Срезн. ІІІ, с. 273] та ін.

Дериваційна категорія речовинності репрезентує окремий фрагмент дійсності, відображаючи механізми категоризації світу в континуумі численного корпусу похідних прикметників із речовинною семантикою. У праслов’янській і давньоруськоукраїнській мовах досить активним у реалтацизгаданихпроцестбувсуфжс-оцъ-/-ецъ-> -овъ-/-евъ-. Твірну базу дериватів формували насамперед іменники назви речовин і матеріалів живої природи. Прикметники, мотивовані речовинними номінаціями інших лексико-тематичних угруповань, нечисленні. Розширення твірної бази прикметників наов-/-евприпадає на XIII XIV ст. і набуває розвитку в подальші періоди функціонування української мови. Речовинні деривати зберігають принципи традиції і спадкоємності у процесах категоризації й вербалізації довкілля. Перспективним є дослідження того, як втілилися ці принципи в розбудові категорії речовинності в діахронії.

речовинний прикметник семантика суфікс.

Література

• 1. Безпояско О. К. Прикметник / О. К. Безпояско // Граматика української мови. Морфологія: [підручник] / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В.М. Русанівський. К.: Либідь, 1993. С. 93−141.
• 2. Борисова Т. Г. Деривационная категория вещественности в языковой категоризации действительности / Т. Г. Борисова // Язык. Текст. Дискурс: Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК / под ред. проф. Г. Н. Манаенко. Вып. 5. Ставрополь: Изд-во ПГЛУ, 2007. С. 291−297.
• 3. Борисова Т. Г. Когнитивные механизмы деривации: деривационная категория вещественности в современном русском языке: атореф. дисс. … докт. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язык» / Т. Г. Борисова. Краснодар, 2008. 49 с.
• 4. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення: [монографія] / І.Р. Вихованець, К. Г Городенська, В.М. Русанівський. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
• 5. Желєзняк І.М. Київський топонімікон / І.М. Желєзняк; відпов. ред. В. П. Шульгач. К.: ВД «Кий», 2014. 224 с.
• 6. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант; пер. с нем. Н. Лосского. Минск: Литература, 1998. 96 с.
• 7. Кознева Л. М. Числовые парадигмы вещественных и отвлеченных существительных в русском языке XVI XVII вв.: атореф. дисс. … канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язык» / Л. М. Кознева. М., 1983. 24 с.
• 8. Кубрякова Е. С. К построению типологии словообразовательных категорий / Е. С. Кубрякова // Актуальные проблемы современного словообразования: Труды Междунар. науч. конф. (г. Кемерово, 1−3 июля 2005 г.) Томск, 2006. С. 90−96.
• 9. Лысенко А. С. Словарь диалектной лексики северной Житомирщины / А. С. Лысенко // Славянская лексикография и лексикология. М.: Наука, 1966. С. 5−60.
• 10. Мороз Т. Граматична специфіка речовинних іменників у сфері реалізації числової парадигми / Т. Мороз // Наукові записки. Серія «Філологічні науки (мовознавство)» Вип. 89 (4). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. С. 171−175.
• 11. Мустакимова Г. В. Вещественно-собирательные существительные в когнитивно-прагматическом аспекте / Г. В. Мустакимова // Филологические науки в России и за рубежом: матер. Междунар. науч. конф. (г. Санкт-Петербург, февраль 2012 г.). СПБ.: Реноме, 2012. С. 154−157.
• 12. Погрібний І.І. Матеріально-речовинні іменники (лексична семантика і словозміна): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / І.І. Погрібний. К., 2000. 21 с.
• 13. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. К.: СИНТО, 1993. 192 с.
• 14. Словотвір сучасної української літературної мови / відпов. ред. М. А. Жовтобрюх. К.: Наукова думка, 1979. 406 с.
• 15. Фаріон І. Словотвірні норми в контексті національно-культурних орієнтацій / І. Фаріон // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Вип. 3. Житомир, 2003. С. 250−267.
• 16. Brodowska-Honowska M. Slowotwцrstwo przymiotnika w j^zyku staro-cerkiewno-slowianskim / М. Brodowska-Honowska. Krakow: PAN, 1960. 276 s.
• 17. Hartmann H. Studien ьberdie Betonung der Adjektiva in Russischen / H. Hartmann. Leipzig Harrassowitz, 1936. 81 p.
• 18. Kurkowska H. Budowa slowotwцrcza przymiotnikцw polskich / H. Kurkowska. -Wroclaw: Zaklad im. Ossolinskich, 1954. 175 s.
• 19. Vondrak W. Vergleichende slavische Grammatik / W. Vondrak // Lautlehre und Stammbildungslehre. Gцttingen, 1924. XVIII. 1924. 724 s.