Укрощение непокірної

Укрощение непокірної

(The Taming of the Shrew) — Комедия (1594, опубл. 1623).

Уильям Шекспір (Williame Shakespeare) 1564−1616

Английская література

И. А. Быстрова.

Медник Крістофер Слай засинає п’яним сном на порозі трактири. З полювання повертається лорд з єгерями і слугами і, виявивши сплячого, вирішує зіграти з нею жарт. Його слуги відносять Слая в розкішну постіль, миють в запашною воді, переодягають в дороге сукню. Коли Слай прокидається, йому кажуть, що він — шляхетний лорд, який було охоплено безумством і проспав п’ятнадцять років, причому йому снилося, що він мідник. Спочатку Слай наполягає, що він «рознощик з походження, чесальник за освітою, ведмежатник по мінливості людських долі, а, по для нинішнього ремесла — мідник», але поступово дозволяє переконати себе, що він справді важлива персона і одружений зі чарівної леді (насправді це переодягнений паж лорда). Лорд сердечно запрошує на свій замок бродячую акторську трупу, присвячує її до план розіграшу, та був просить їх зіграти веселу комедію, нібито щоб допомогти легендованому аристократу позбутися хвороби.

Люченцио, син багатого пизанца Винченцио, приїжджає в Падую, де збирається присвятити себе занять філософією. Його фактотум Транио вважає, за всієї відданості Арістотелеві «Овідієм не можна нехтувати». На площі з’являється багатий падуанський дворянин Баптиста у супроводі дочок — старшої, нісенітної і зухвалої Катаріни, та її молодшої — тихого смутку і лагідної Бьянки. Але тут перебувають і двоє нареченого Бьянки: Гортензио і молодящийся старий Греміо (обидва — жителі Падуї). Баптиста оголошує їм, що ні видасть Бьянку заміж, поки не знайде чоловіка для старшої дочки. Він просить допомігши йому знайти для Бьянки вчителів музики і поезії, щоб бідолашна не нудьгувала в вимушеному самітництві. Гортензио і Греміо вирішують тимчасово забути про своє суперництві, щоб знайти чоловіка для Катаріни. Це нелегка, оскільки «сам чорт не злагодить з нею, так злоблива» і «попри багатстві батька хто б погодиться одружуватися на відьмі з пекла». Люченціо з першого погляду закохується в лагідну красуню і вирішує поринути у її будинок у вигляді вчителя. Транио, своєю чергою, повинен зображати свого пана і посвататися до Бьянке через батька.

Еще один дворянин приїжджає в Падую з Верони. Це Петруччо — старий друг Гортензио. Він прямо визнається, що приїхав до Падую, «щоб процвітати й вигідно одружуватися». Гортензио жартома пропонує йому Катарину — вона ж гарна й посаг з ним дадуть багате. Петруччо відразу вирішує йти свататися. Попередження стурбованої друга про поганому нраве нареченої, її сварливості і упертості не чіпають молодого веронца: «Та хіба слух мій ні галасу не звик? / Та хіба не чув я левів рычанья?» Гортензио і Греміо згодні оплатити витрати Петруччо, пов’язані з сватанням. Усі вирушають до будинку Баптисти. Гортензио просить друга подати його як вчителя музики. Греміо збирається рекомендувати вчителем поезії переодягненого Люченціо, який лицемірно обіцяє підтримати сватання рекомендателя. Транио в костюмі Люченціо також оголошує себе претендентом вигідна Бьянки.

В домі Баптисти Катаріна чіпляється до плаксивої сестрі й навіть б'є її. Він з’явився у компанії Гортензио й інших Петруччо відразу ж потрапляє заявляє, що жадає побачити Катарину, которая-ді «розумна, скромна, привітна, гарна й славиться люб’язним обхожденьем». Він представляє Гортензио вчителем музики Личио, а Греміо рекомендує Люченціо як молодий науковець був під назвою Камбио. Петруччо запевняє Баптисту, що завоює любов Катаріни, адже «вона непокірна, але вона упертий». Його не було лякає і те, що Катаріна зламала лютню про голову мнимого вчителя у у відповідь безневинне зауваження. За першої зустрічі з Катаріною Петруччо жорстко і глумливо парирує її витівки… Й одержує ляпас, яку змушений стерпіти: дворянин неспроможна вдарити жінку. І все-таки він каже: «Народжений я, щоб приборкати тебе / І зробити це кішечкою з дикої кішки». Петруччо вирушає до Венецію за весільними подарунками, прощаючись з Катаріною словами: «Цілуй ж, Кет, мене без опасенья! Граємо весілля цієї неділі!» Греміо і який зображає Люченціо Транио входять у боротьбу руку Бьянки. Баптиста вирішує віддати дочка тому, хто призначить їй більше спадщину після смерті («вдову частина»). Транио виграє, але Баптиста хоче, щоб обіцянки були особисто підтверджені Винченцио, батьком Люченціо, що є істинним господарем капіталу.

Под ревнивим поглядом Гортензио Люченціо образ вченого Камбио пояснюється Бьянке у коханні, нібито проводячи урок латини. Дівчина іншого байдужа до уроку. Гортензио намагається порозумітися з допомогою гам, та його залицяння відкинуті. У неділю Петруччо з образливим запізненням приїжджає зважується на власну весілля. Він сидить на заяложеної шкапі, що має тілесних хвороб більше, ніж волосся хвості. Одягнений він у неуявні лахміття, які й внаслідок чого не хоче змінити пристойну одяг. Під час вінчання поводиться як дикун: дає стусана священику, вихлюпує вино — в обличчя паламарю, вистачає Катарину за шию і лунко чмокає в губи. Після церемонії, попри прохання тестя, Петруччо іншого на весільний бенкет відразу відбуває Катарину, незважаючи їхньому протести, зі словом: «Тепер вона майно моє: / Мій дім, комору, господарська посуд, / Мій кінь, осів, мій віл — що завгодно».

Гремио, слуга Петруччо, в заміський будинок свого і повідомляє іншим слугам, що зараз приїдуть молоді. Він розповідає про безліч неприємних пригод дорогою з Падуї: кінь Катаріни оступилась, бідолашна звалилася у багно, а чоловік, замість допомогти їм, кинувся лупити слугу — самого оповідача. Причому так старався, що Катаріне довелося шльопати грязюки, що його відтягнути. Тим часом коня втекли. З’явившись на домі, Петруччо продовжує бешкетувати: він чіпляється до слугам, скидає на підлогу нібито подгоревшее м’ясо й усю посуд, розоряє приготовлену постіль, отже змучена подорожжю Катаріна залишається без вечері і сну. У божевільному поведінці Петруччо є, проте, своя логіка: він уподібнює себе сокольничему, який позбавляє птицю сну й їжі, щоб швидше приручити її. «Ось спосіб приборкати норовливий норов. / Хто знає найкращий, нехай розповість сміливо — /І зробить всім добру справу».

В Падуї Гортензио стає свідком ніжної сцени між Бьянкой і Люченціо. Він вирішує залишити Бьянку й одружитися багатій вдові, давно люблячої його. «Відтепер на жінок цінувати почну / Не красу, а віддане серце». Слуги Люченціо зустрічають надворі старого вчителя з Мантуи, якого зі схвалення хазяїна вирішують уявити Баптисті як Винченцио. Вони морочать голову довірливому старому, повідомляючи його про розпочатої війні та наказі герцога Падуанського страчувати всіх захоплених мантуанцев. Транио, розігруючи з себе Люченціо, погоджується «врятувати» наляканого вчителя, видавши його з свого батька, що саме повинен приїхати, яка має підтвердити шлюбний договір.

Тем часом бідної Катаріне як і не дають є, ні спати, ще й дражнять у своїй. Петруччо з лайкою виганяє з хати кравця, який сукню, надзвичайно що сподобався Катаріне. І це приміром із галантерейником, котрі принесли модну капелюшок. Потихеньку Петруччо каже ремісникам, що він заплатять на. Нарешті молоді, супроводжувані гостившим вони Гортензио, вирушають на Падую відвідати Баптисту. Дорогою Петруччо продовжує коверзувати: саме він оголошує сонце місяцем і це змушує дружину підтвердити його, погрожуючи інакше відразу повернутися додому, то каже, що зустрінутий вони за дорозі старець — чарівна дівиця, й уряд пропонує Катаріне цю «дівицю» поцілувати. У бідолашки ми маємо сил опиратися. Старцем не хто інший, як Винченцио, прямуючий в Падую провідати сина. Петруччо обіймає його, пояснює, що із ним властивості, т. до. Бьянка, сестра його дружини, напевно вже повінчана з Люченціо, й уряд пропонує проводити до потрібному дому,.

Петруччо, Катаріна, Винченцио і слуги під'їздять до дому Люченціо. Старий пропонує свояку зайти до будинку, щоб разом випити, і торкає двері. З вікна висувається вчитель, вже який увійшов у смак ролі, і з апломбом жене «самозванця». Піднімається неймовірна метушня. Слуги брешуть самим правдоподібним і потішним чином. Дізнавшись, що Транио дається взнаки над його сина, Винченцио кричать у розпачі: він підозрює слугу у вбивстві пана і вимагає укласти його з посібниками за грати. Натомість у в’язницю на вимогу Баптисти тягнуть її самої — як ошуканця. Метушня закінчується, коли на площа виходять справжній Люченціо і Бьянка, які щойно таємно обвінчалися. Люченціо влаштовує бенкет, під час яких Петруччо б'ється про заклад на сто крон з Люченціо і Гортензио, вже женившимся на вдові, що родом його дружина сама слухняна із трьох. Його піднімають на сміх, але й колись лагідна Бьянка і закохана вдова відмовляються прийти на прохання чоловіків. Тільки Катаріна приходить за першим ж наказу Петруччо. Вражений Баптиста збільшує посаг Катаріни на двадцять тисяч крон — «ще одна дочка — посаг інше!». За наказом чоловіка Катаріна наводить непокірних їхніх дружин та читає їм наставляння: «Як підданий зобов’язаний государеві, / Так жінка — дружину своєму Я тепер бачу, / Не списом — соломинкою ми б'ємося / І тільки слабкістю своєї сильні. / Чужу роль грати ми повинні».

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997.