Леся Українка

Частка дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена був змагатися із тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар «єру й мучила поетесу усі подальші рокта. Проте ця ще дитяча зневага до фізичного й душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть батьківщина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, співуче, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійна дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів й втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною:

Хто вам сказавши, що я слабка, Коли я корюся долі? Хіба тремтить моя рука? Чи пісня і думка кволі?

(«Хто вам сказавши, що я слабка…»).

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала й її творчість. Потрібна був неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тобі думка лині, мой занапащений, нещасний краю…» Патріотичний мотив— один із найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов в Україну не можна навіть й порівнювати із тими зітханнями, котрі були такими популярними серед частини української інтелігенції.

За глибоким переконанням поетеси, літта сльози над українським безталанням — це ще невелика послуга для краю. «Коли сльози там, де навіть крові мало!..» У Лесиному розпорядженні було б негаразд багато засобів для боротьби. Алі в неї було б пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум «яні віршовані рядки мимоволі западали в серця й будили:

Повстаньте, хто живий, Не бійся досвітньої мли, —.

В кого думка повстала! Досвітній вогонь запали, Годіна для роботи настала. коли ще зоря не заграла.

(«Досвітні огні»).

Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було б справою всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою й знесиленою, то ми не означає, що вона був крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка — жінка із вразливою тонкою душею. Були й в її долі прикрі падіння й болісні втрати.

Такою втратою стала неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Алі навіть у хвилини найтяжчої душевної борошна вона незбагненна у своїй внутрішній силі й величі. У ніч смерти коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбожевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вон згадуватиме, що якби у той страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла бі збожеволіти.

Здавалося, Леся був розбита й спустошена цією втратою. Алі гідна подиву залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти собі із руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися із долею, не впадати у відчай под її ударами:

Так! Я крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісня. Без надії таки сподіватись. Буду жити — геть думи сумні!

(«Contra spem spera»).

Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці поетеси із «являється образ Спартака, котрий зібрав под свій прапор повсталих рабів. 1 особливо часто — образ легендарного богоборця Прометея. Нащадками Прометея вон називає свій народ, уславлює борців, котрі «блискучу іскру із неба здобувають ». Ліричний герой поетеси — це тип нової людини, готової до подвигу, до найважчих випробувань.

Оптимізмом пройнятий вірш «Мріє, не зрадь! «У ньому прославляється подвиг борців за волю. У вірші «Напис в руїні «Леся Українка утверждает безсмертя народу та велич його творчої роботи. Народ є творцем всіх цінностей і багатств — така основна думка поезії. Поетеса протиставляє силі владного тирана силу народу й проголошує: «Хай гине цар! «.

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань й гіркоти. Алі її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вон не вмерла, а лише зробила крок у безсмертя:

Ні! Я жива, я буду вічно жити, Я в серці травня ті, що не вмирає.

Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитись до нього й загинуло, влетівши у пломінь. Колі хтось з товариства, котре сиділо за столом й спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: «Дурному дурна й смерть » , — почувся голос: «А хіба розумніша був б його смерть, якби він навіки загинув у темнім льосі? Ті світло спалило його, але й він рвався на простір. Він шукав світла! «.

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві й Лесі Українці, котра, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісня свої пломеніючими, слова — зброєю іскристою. Вона їм неодноразово наказувала: «Палайте чи паліть, та над «яліть! «Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо ставши вірш «Слово, чому ти не тверда криця… » :

Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яку повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, «знімати вражі голови із плечей ». Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот з своєї ліри, для битви із ворогом гартувала слово притулок «ю власного серця:

Ті, моя щира, гартована мова, Я тобі видобуть із піхви готова, Тільки ж ти притулок із мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб «єш…

Поетеса переконана до того, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля які вона й гартує цю свою «зброю іскристу ». Ця поєзія відзначається музикальністю. Я. Степовий написавши романс «Слово, чому ти не тверда криця ». У своїй ранній поезії «Співець «Л.Українка запевняє читачів у бо ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов «язку — служити своїй батьківщині і рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, й здолати його одній важко — такі роздуми й почуття пронизують вірш «Мій шлях ». Самій недовго збитися із путі, Та важко із неї збитись ву гурті. Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них й вона: Хай я загину, та ганьби сяє мило Над людьми сонцем щоправда й надія! У поезії «У чорную хмару зібралася туга моя … «авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, котрі пережила — від невимовної тугі до гіркого ридання, — не зломили її, «до землі не прибили », а, навпаки, загартували волю й серце, зродили буряний мотив боротьби:

…Я вийду сама проти бурі.

І стану, — поміряєм силу!

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші «Співає підчас облоги », подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета винен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу. Леся Українка добро знала із історії світової й вітчизняної літератури, з власного досвіду, що часто частка був жорстокою до справжніх поетів: італійський співає Данте був вигнаний з своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченка, Грабовський фізично знищені царатом. Поетеса часто писала на задану тему. В частности у вірші «На столітній ювілей української літератури », присвяченому І.Котляревському, вона так висловлюється про частку поетівборців:

Ніхто Їх не бравши под свою оборону, Ніхто не спускався із найвищого трону, Щоб їм уділяти хвали, Чоло не вінчали лавровії віти. Тернів не скрашали ані злото, ані квіти, Страждали співці в самоті. Та будучи вірною девізові: «Тільки в боротьбі життя, і щастя » , — Леся Українка слідом за Т. Шевченком й М. Некрасовим, разом із Ї.Франком й ГІ. Грабовським проголосила: «Не співає, хто забуває про страшні народні рани… «Звернімося ще до одного вірша — «Зоря поезії «, в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо. Вона мала право сказати про свою поезію: «Зорі моя! в тобі світло повік якщо ясне ». Бо людина, котра обрала для боротьби із ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії. Дуже часто на папір лягали слова борошна й страждання:

Хотіла б я вийти у чистеє полі, Припасти лицем до сирої землі. І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

(«Горить моє серце… »).

Поетеса відважно мірялася силою із лихою долею. І перемагала. Промчала та буря-негода палиця наді мною, Алі не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела… І в серці моїм переможнії співи лунають.

(«У чорную хмару зібралася туга моя»).

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити. Такою ввійшла Леся Українка в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби. Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:

" Коли болить? «- мене живили, Алі я — не зізнавалася — Я був малою горда, Щоб не плакати, я сміялась.

(«як дитиною, бувало.,»).

I ще раз хочу звернутися до вiрша «Мрію ». У ньому поетеса розповідає, как она ще дівчинкою милувалась картинами з старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але й гордих й нескорених героїв:

Погляд мой спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Говорив: «Убий, не здамся! «.

" Убий, не здамся! «стало життєвим девізом доньки Прометея. Знаючи, що життя якщо нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, із вірою, із бадьорою піснею. Чим сильніше наступала кісточка, тім мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності, стійкості, героїзму — провідний у творчости поетеси. У її творах, як й в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте й громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе:

Я вийду сама проти бурі.

І стану, — поміряєм силу!

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі «Сім струн », в «Колисковій », звучати роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Маті переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб смердоті не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто із великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість із цим титаном був помічена критиками й літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені доньки Прометея.

Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії «Грішниця ». Ця дівчина ладна віддати своє життя свої, щоб не так на її землі ворогів. У циклі «Сльози-перли «ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в «ганебній неволі «. Мужнім борцем за щастя й частку України був для Лесі Антарктика. Вірш «На роковини «розкриває палицю самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.

Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії «Якби вся притулок моя уплинула отак ». У поета є сила, котра не дозволяє коритись долі, а «будити у серці крики бойові «.

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті й у творчости. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого години з захопленням, з шанобливістю назвавши цю тендітну, змучену недугою, але й таку надзвичайну у своїй внутрішній красі й силі жінку «Трохи чи не самотнім мужчиною протягом усього нашу сьогочасну Європу…» Яка чудова й котра промовиста оцінка!

Я твердо переконаний, що життєвий й творчий шлях великої поетеси ставши взірцем для багатьох поколінь.