Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1 Теоретичні основи фінансової кризи підприємства

1.1 Сутність і ознаки фінансової кризи підприємства

1.2 Методи діагностики фінансової кризи підприємства Розділ 2 Методичні підходи до діагностики фінансової кризи на підприємстві

2.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

2.3 Діагностика фінансової кризи підприємства Розділ 3 Шляхи покращення фінансово-економічного стану підприємства та попередження банкрутства Висновок Список використаної літератури

ВСТУП

Сучасний стан розвитку економіки України характеризується платіжною кризою. Це відображається на діяльності кожного підприємства: порушується своєчасність і повнота погашення зобов’язань щодо оплати праці, розрахунків з постачальниками; погіршуються взаємовідносини з партнерами; скорочуються обсяги капітальних вкладень. За таких умов, щоб уникнути банкрутства та фінансової кризи, виникає потреба оцінити перспективу розвитку підприємства, спрогнозувати його майбутній фінансово-господарський стан та накреслити можливі шляхи попередження негативних явищ.

Актуальність бакалаврської роботи є дослідження фінансової кризи на підприємстві, діагностика та шляхи покращення фінансово-економічного стану підприємства та попередження банкрутства.

Завдання бакалаврської роботи: визначити сутність фінансової кризи, ознаки та причини виникнення фінансової кризи на підприємстві, методологія у подоланні фінансової кризи, аналізувати фінансовий стан підприємства, діагностувати фінансової кризи на підприємстві, знайти шляхи покращення фінансово-економічного стану підприємства, вивчити ознаки попередження банкрутства та фінансової кризи.

Об'єктом дослідження бакалаврської роботи є фінансова криза на підприємстві.

Предметом даної роботи виступають особливості діагностики фінансової кризи.

Проблема сутності економічного ризику й управління ним — сьогодні одна з найактуальніших. Розвиток економіки на сучасному етапі тісно пов’язаний із зміцненням і розширення ринкових принципів господарювання. А процеси розвитку ринкових відносин в Україні посилилися невизначеністю та конкуренцією. Щоб вижити за таких умов керівникам підприємств треба приймати сміливі та нетрадиційні рішення, а це підвищує ступінь економічного ризику.

Саме тому гостро постала проблема кризи суб'єктів господарювання, виникла необхідність його регулювання на державному рівні, потреба у розробленні системи діагностики й запобігання банкрутству, а також стратегій виходу з кризових ситуацій на самих підприємствах. Виконання зазначених завдань пов’язане насамперед із розумінням сутності фінансової кризи, як невід'ємного елемента ринкової економіки, який дає змогу перерозподілити обмежені ресурси й ефективніше їх використовувати, є засобом захисту майнових прав власників. До того ж вжиття заходів із збереження життєздатних підприємств як одиниць економічного потенціалу країни має стати пріоритетним напрямком державної політики.

Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Тому, за умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Таким чином, аналіз методів і прийомів оцінки фінансового стану підприємства, визначення і оцінка ризиків діяльності, дослідження функціонування механізму банкрутства у перехідній економіці та пошук шляхів його вдосконалення надзвичайно актуальні.

Базовим підприємством для написання бакалаврської роботи було обрано КП «Оптова база», основним видом діяльності якого є виробництво та реалізація сільгосппродукції.

Головною метою роботи є дослідження теоретичних аспектів та отримання практичних навичок в діагностиці фінансової кризи та в методах подолання їх.

Інформаційною базою дослідження є діюча система нормативно-правових актів (закони України, Постанови Кабінету Міністрів тощо), фінансова інформація КП «Оптова база», матеріали публікацій у спеціальній і періодичній пресі та інші.

Розділ 1

Теоретичні основи фінансової кризи підприємства

1.1 Сутність і ознаки фінансової кризи підприємства

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, — це рівновага і стабільність Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи.

Розвиток людства був пов’язаний з постійною боротьбою з незгодами — епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки «труднощі росту». Багато років у нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, «гасилися» вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як «банкрутство». 2, c.121]

Криза, при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку.

Дехто думає, що криза стосується лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами.

Такі уявлення однобічні і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з цих позицій розглядати внутрьофірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?[14,c.32]

Поняття «криза» найтісніше пов’язане із поняттям «ризик», що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключте з нього чекання кризи — і пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки.

Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі.

Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток — це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов’язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв’язок можна бачити в її характеристиках і показниках .

Рис 1.1. Соціально-економічна система, взаємозвязок функціонування та розвитку

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов’язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак:

1. засоби праці можуть змінювати її предмет;

2. людина повинна володіти засобами праці;

3. результат повинен відповідати інтересам і потребам людини.

Усе це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв’язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв’язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов’язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. 15]

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріалеі енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов’язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні.

Рис. 1.2. Причини виникнення кризи

Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов’язаний з діяльністю людини. 22, c.125]

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов’язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов’язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов’язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м’якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом’якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків.

У багатьох випадках рятує ентузіазм. Але ентузіазм не може давати тривалого ефекту, хоча виключати його з програм антикризового управління не варто. При цьому треба розуміти, що й ентузіазм буває різним за своїми джерелами, національними особливостями, традиціями культури і т.д. Якщо ентузіазм використовується для прикриття грубих помилок чи корисливих цілей, він не сприяє зняттю кризової напруги.

Класифікаційні ознаки реальної кризи можуть розглядатися і як її параметри, що «підказують» чи визначають оцінку ситуації, розробку і вибір вдалих управлінських рішень. Небезпека кризи існує завжди, навіть коли її самої немає. Тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуацій і оцінювати можливості їх розв’язання.

Взагалі соціально-економічна система є саморегульованою системою. Це значить, що в її існуванні діють механізми відновлення необхідної і відносної рівноваги. Адже управління й існує тому, що є з одного боку частиною цих механізмів, а з іншого, для того, щоб, спираючись на ці механізми, забезпечувати менш хворобливий і більш послідовний з погляду інтересів людини розвиток соціально-економічної системи. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо будуть відомі тенденції поведінки і розвитку соціально-економічної системи, її характеристики й ознаки стану, настання визначених фаз цього стану й етапу об'єктивного розвитку. 23, c.45]

Подолання криз — керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи .

Рис. 1.3. Ознаки кризи

У розпізнаванні кризи велике значення має оцінка взаємозв'язку проблем. Існування та характер такого взаємозв'язку може багато чого сказати про небезпеку кризи і її характер. В управлінні соціально-економічною системою повинен функціонувати так званий моніторинг антикризового розвитку. Це контроль процесів розвитку і відстеження їхніх тенденцій за критеріями антикризового управління.

Але для такого передбачення необхідний чіткий набір ознак і показників кризового розвитку, методологія їхнього розрахунку і використання в аналізі. Передбачення криз можливе тільки на основі спеціального аналізу ситуацій і тенденцій. Взагалі в розпізнаванні криз беруть участь усі показники оцінювання стану соціально-економічної системи.

Розпізнавання будується як на діючих в управлінні показниках, так і на спеціалізованих, котрі, імовірно, у майбутньому ще прийдеться розробляти.

Існуюча в даний час система показників не була орієнтована на розпізнавання криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і «неухильного» розвитку, так, принаймні, вважалося у минулому в нашій країні. Тому необхідна розробка нових, очевидно, синтетичних показників для того, щоб більш точно і вчасно визначати імовірність і момент настання кризових ситуацій.

Велике значення має не тільки система показників, що відбивають основні ознаки кризи, а й методологія їх конструювання і практичного використання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою ланкою. Мова йде, у кінцевому рахунку, про методологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: ціль, показники, їх використання в аналізі ситуацій, практична цінність передбачення криз.

Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз сьогодні у зв’язку з великою складністю управління і всезростаючими масштабами виробничої діяльності повинно бути поставлене на професійну основу.

Подолання криз залежить від методик аналізу кризових ситуацій і наявності фахівців в галузі антикризового управління. Професіоналізм управління не обмежується навичками нормального, успішного управління. Він повинен виявлятися й в умовах підвищеного ризику, екстремальних ситуацій, кризи. 14]

1.2 Методи діагностики фінансової кризи підприємства

У кризових умовах господарювання у період трансформації вітчизняної економіки важливим для підприємства є розроблення та впровадження інструментарію антикризового управління. При цьому антикризове управління можна визначити як управління, в якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи у діяльності підприємства, аналіз її симптомів, розроблення заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її чинників для наступного розвитку. У системі антикризового управління важливе значення має розроблення комплексу заходів щодо аналізу фінансового стану та попередження фінансової кризи на підприємстві.

На мою думку, істотною причиною кризового стану вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій, зокрема — відсутність гнучкого фінансового планування та аналізу, управління ризиками та несвоєчасне виявлення фінансової нестабільності, і як наслідок — наявність фінансової кризи.

Проблема полягає в тому, що більшість підприємців не знають основних чинників виникнення фінансової кризи на підприємстві та не проводять своєчасної діагностики фінансового стану підприємства сучасними методами.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

До основних чинників, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

* спад кон’юнктури в економіці в цілому;

* значний рівень інфляції;

* нестабільність господарського та податкового законодавства;

* нестабільність фінансового та валютного ринків;

* посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

* посилення монополізму на ринку;

* дискримінація підприємства органами влади та управління;

* політична нестабільність у країні.

Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

* брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

* дефіцити в організаційній структурі;

* низький рівень менеджменту;

* низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

* незадовільне використання виробничих ресурсів;

* непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані й створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вище наведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

* втрата клієнтів та покупців готової продукції;

* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

* підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

* підвищення тиску на ціни;

* істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:

* стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);

* криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

* криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї.

Для попередження виникнення фінансової кризи потрібно проводити комплексний аналіз фінансового стану підприємства. [4]

Уміння здійснювати ефективне управління фінансовим станом підприємства залежить від доцільності використання того чи іншого методу оцінки фінансового стану. Так, для оцінки фінансового стану підприємства використовують такі методи: коефіцієнтний, комплексний, інтегральний, беззбитковий та рівноважний. Найбільш поширений — коефіцієнтний метод, який базується на розрахунку системи коефіцієнтів, що відображають різні аспекти діяльності підприємства і враховують чинники внутрішнього та зовнішнього впливу на фінансовий стан підприємства. Істотним недоліком цього методу є відсутність нормативних значень більшості використовуваних коефіцієнтів.

Комплексний метод дає змогу виявити проблемні напрямки у діяльності підприємства і досліджувати причини, що їх зумовили. Але на його основі складно зробити обґрунтовані висновки про фінансовий стан підприємства в цілому.

Метод інтегральної оцінки фінансового стану підприємства передбачає розрахунок інтегрального показника (j) на базі узагальнювальних показників за рівнем платоспроможності (РПл), фінансової незалежності (ФН), якості активів (ЯА) підприємства за формулою:

(1.1)

Де, в1, в2, в3 — коефіцієнти значущості відповідних показників.

Перевагою даного метолу є можливість доповнення будь якої кількості аналітичних напрямків і коефіцієнтів оцінки фінансового стану підприємства в разі потреби в їхньому включені в інтегральний показник.

Беззбитковий метод базується на ролі операційного важеля у формуванні результатів діяльності підприємства, на можливості керування його витратами та результатами для досягнення необхідних показників беззбитковості виробництва. Цей метод включає базовий аспект діяльності підприємства — беззбитковість і тісно пов’язані з управлінням витратами, однак він не узгоджується з такими сторонами оцінки діяльності підприємства, як його конкурентоспроможність, кредитоспроможність, ринкова і ділова активність.

Рівноважний метод базується на понятті ліквідності й оцінці фінансового стану підприємства. Даний метод широко застосовується у світовій практиці. Проте він не дає можливості врахувати стан підприємства у конкурентному, діловому, кредитному і ринковому середовищі.

Вибір конкретного методу діагностики фінансового стану підприємства залежить від специфіки його діяльності, організаційної структури, кваліфікації кадрового потенціалу підприємства. Контроль за фінансовим станом підприємства у першу чергу лежить на працівниках фінансово-економічної служби підприємства та керівниках.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан. Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність. Існує і зворотний зв’язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі. [12,57]

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

балансу (форма № 1);

звіту про фінансові результати (форма № 2);

звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

звіту про власний капітал (форма № 4);

дані статистичної звітності та оперативні дані.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства. 11,66]

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за комплексом показників, що включає:

показники оцінки майнового стану підприємства, показники прибутковості,

показники ліквідності та платоспроможності,

показники фінансової стійкості та стабільності,

показники рентабельності,

показники ділової активності.

Показники оцінки майнового стану підприємства:

1)Сума господарських коштів, які є у розпорядженні підприємства.

Сума господарських коштів, які є в розпорядженні підприємств = Валюта балансу (1.2)

Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2) Питома вага активної частини основних засобів.

Питома вага активної частини основних засобів =

Вартість активної частини ОЗ / Вартість ОЗ (1.3)

Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3) Коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів = Знос / Первинна вартість ОЗ (1.4)

Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4) Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Коефіцієнт оновлення основних засобів =

Вартість ОЗ на початок періоду/Вартість ОЗ на кінець періоду (1.5)

Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5) Коефіцієнт вибуття основних засобів.

Коефіцієнт вибуття основних засобів =

Вартість ОЗ, які вибули в період/Вартість ОЗ на початок періоду (1.6)

Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин

Показники ліквідності та платоспроможності:

1) Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік).

Величина власного капіталу = Підсумок звіту про власний капітал (1.7)

Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Маневреність грошових коштів.

Маневреність грошових коштів = Грошові кошти / Власний капітал (1.8)

Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція

3) Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань.

Коефіцієнт покриття загальний = Оборотні активи / Поточні зобов’язання (1.9)

Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси).

Коефіцієнт покриття проміжний =

(Грошові кошти та їх еквівалент + Дебіторська заборгованість) / Короткострокові позикові кошти (1.10)

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5) Коефіцієнт поточної ліквідності

Коефіцієнт поточної ліквідності=

Грошові кошти та їх еквівалент / Поточні зобов’язання (1.11)

6) Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) =

Грошові кошти / Поточні зобов’язання (1.12)

Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.

7)Частка оборотних коштів у активах

Частка оборотних коштів у активах =Оборотні активи / Валюта балансу (1.13)

8)Частка запасів в оборотних активах Частка запасів в оборотних активах =Запаси / Оборотні активи (1.14)

9) Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів =

Власні оборотні кошти / Запаси (1.15)

Рекомендована нижня межа цього показника — 50%

10) Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів.

Коефіцієнт покриття запасів =

Стабільні джерела покриття запасів / Запаси (1.16)

Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким

11) Співвідношення довгострокових зобов’язань кредиторам та довгострокових джерел фінансування =

Довгострокові зобов’язання / Зобов’язання перед учасниками + Довгострокові зобов’язання (1.17)

12)Коефіцієнт поточної заборгованості =

Поточні зобов’язання / зобов’язання перед акціонерами

13)Коефіцієнт автономії = Власний капітал / Майно п-ва (1.18)

14)Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів =

Позикові кошти / Власні кошти (1.19)

15) Співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів = Нерозподілений прибуток / Валюта балансу (1.20)

Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства:

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства ~ забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1) Коефіцієнт автономії = Власний капітал / Майно п-ва (1.21)

2) Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів = Позикові кошти / Власні кошти (1.22)

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

3) Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу =

Довгострокові кредити та позики / Власний капітал + довгострокові кредити та позики (1.23)

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших поза оборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

4)Коефіцієнт маневреності власних коштів = Власний капітал + довгострокові кредити та позики — поза боргові активи / Вартість майна п-ва (1.24)

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

5)Коефіцієнт концентрації власного капіталу = Власний капітал / Валюта балансу (1.25)

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу).

6) Коефіцієнт концентрації залученого капіталу =

Залучений капітал / Усього коштів п-ва (1.26)

7) Коефіцієнт фінансової залежності = Валюта балансу / Власний капітал

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

8) Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів = Довгострокові зобов’язання / Довгострокові зобов’язання + Власний капітал

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

9)Коефіцієнт структури залученого капіталу =

Довгострокові зобов’язання / Залучений капітал (1.27)

Показники рентабельності підприємства:

1) Рентабельність продажу = (Прибуток від реалізації продукції / Виручка від реалізації)*100% (1.28)

2) Рентабельність основної діяльності =

(Прибуток від реалізації продукції / Витрати на виробництво продукції та її реалізацію)*100% (1.29)

Рентабельність власного капіталу =

(Чистий прибуток /Середня величина власного капіталу)*100% (1.30)

Період окупності власного капіталу =

Середня величина власного капіталу / Чистий прибуток (1.31)

5)Рентабельність усього капіталу п-ва =

(Загальний прибуток / Підсумок балансу)*100% (1.32)

6) Рентабельність перманентного капіталу = (Загальний прибуток / Підсумок І розділу пасиву балансу)*100% (1.33)

Показники ділової активності:

1)Загальне обертання капіталу = Чиста виручка від реалізації / Підсумок балансу (1.34)

2)Обертання мобільних коштів = Чиста виручка від реалізації / Підсумок ІІ та ІІІ розділу активу балансу (1.35)

3) Обертання матеріальних коштів = Чиста виручка від реалізації / Підсумок ІІ розділу активу балансу (1.36)

4)Обертання готової продукції = Чиста виручка від реалізації / Готова продукція (1.37)

5)Обертання дебіторської заборгованості = Виручка від реалізації / Дебіторська заборгованість (1.38)

6)Середній строк обороту дебіторської заборгованості =

360*Дебіторська заборгованість / Виручка від реалізації (1.39)

7) Обертання кредиторської заборгованості = Виручка від реалізації / Кредиторська заборгованість (1.40)

8) Середній строк обороту кредиторської заборгованості =

360* Кредиторська заборгованість / Виручка від реалізації (1.41)

9)Фондовіддача = Виручка від реалізації / Необоротні активи (1.42)

10)Обертання власного капіталу = Виручка від реалізації / Власний капітал

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінитиреальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства. [13]

Розділ 2

Методичні підходи до діагностики фінансової кризи на підприємстві

2.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства

Комунальне підприємство «Оптова база» створено згідно закону України «Про підприємства в Україні» на підставі Розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 392 від 28.06.1996р. «Про реорганізацію державного торговельно-виробничого комерційного підприємства „Фірма Плодоовоч“ в процесі його приватизації» та від 25.04.2002р. «Про перейменування державного комунального підприємства «Оптова база», повна назва підприємства: Комунальне підприємство «Оптова база».

Дане підприємство належить до комунальної власності територіальної громади Деснянського району в результаті зміни адміністративно-територіального поділу, є правонаступником по своїм правам та зобов’язанням Державного комунального підприємства «Оптова база» має статус юридичної особи і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.

Підприємство може набувати майнових та немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати від свого імені позивачем та відповідачем в господарчому і третейському суді інших державних та недержавних органах.

Місцезнаходження підприємства: м. Київ-235, вул. Бальзака, 64

Підприємство створюється з метою організації ефективної виборничо-господарської діяльності по задоволенню потреб населення, організацій та підприємств України в продукції (товарах), та послугах та реалізації на основі одержаного прибутку економічних та соціальних інтересів членів трудового одержаного прибутку економічних та соціальних інтересів членів трудового колективу Підприємства.

Предметом діяльності Комунальне підприємство «Оптова база» є: Виробництво, заготівля, переробка, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції, продукції тваринництва та інших продуктів харчування, як в Україні, так і за її межами.

Організація і здійснення оптової, роздрібно та дрібно-роздрібної торгівлі плодоовочевою продукцією, продуктами харчування, горілчаними, лікерними, коньячними виробами, пивом, вином, тютюновими виробами. Закупівля сільськогосподарської продукції, продовольчих та непродовольчих товарів у фізичних і і юридичних осіб за готівку та по безготівковому розрахунку. Виробництво товарів народного споживання, виготовлення меблів, столярних виробів, офісного обладнання. Комерційна діяльність різноманітних напрямків, надання посередницьких послуг.

Організація та участь у виставках, виставках-продажах, аукціонах, торгових домах для демонстрації та реалізації виробів народного споживання, сільськогосподарської продукції, продукції виробничо-технологічного призначення та іншої продукції.

Управління підприємством здійснюється директором. Директор Комунального підприємства «Оптова база» визначається на посаду та звільняється з посади власником, або уповноваженим ним органом на контрактних умовах. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, і також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства належить до територіальної громади Деснянської районної Ради та передається Підприємству в повне господарське відання.

Джерелами формування майна Підприємства є:

— основні фонди та оборотні кошти передане в господарське відання на підставі рішення власника за балансовою та залишковою вартістю;

— доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

— кредити банків та інших кредиторів;

— капітальні вкладення і дотації бюджетів;

— безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

— інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Зобов’язання перед державним бюджетом Підприємство здійснює самостійно.

Прибуток, за вирахуванням матеріальних та прерівнених до них витрат, після виконання зобов’язання перед бюджетом, банками, контрагентами, залишається в розпорядженні Підприємства і використовується ним самостійно.

Працівники Комунального підприємства «Оптова база» підлягають соціальному страхуванню та соціальному забезпеченню в порядку на умовах, встановлених законодавством України.

Господарська, економічна і соціальна діяльність. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективу розвитку, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги та з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку Підприємства, підвищення доходів.

Відносини Підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах. У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної.

КП «Оптова база» працює зі школами та дитячими садочками, поставляє продукцію, а саме овочі, ягоди та фрукти. Для цього потрібно виграти тендер. Тендер виграє більш якісна продукція, потім визначається ціна та кількість продукції. Директор КП «Оптова база» — Корсунов ван Петрович Головний інженер — Хомович Валентин Іванович. В його підпорядкуванні знаходяться: відділ головного енергетика, на чолі з Івановим Олегом Миколайовичом, Відділ головного механіка, на чолі з Вертницьким Миколой Михайловичем, Відділ Автоматики та контролю, на чолі з Гербунов Василь Олегович.

Головний технолог-начальник технологічної лабораторії - Шевченко М. В. В її підпорядкуванні знаходяться: Інженер-технолог з якості (Дорошенко А. Б.),

Заступник директора з питань реалізації продукції - Садько Олька Григорівна Головний фахівець з питань МТП, транспорту та соціального розвиткуСоловій Е.В. В його підпорядкуванні знаходяться: транспортна дільниця, медпункт, житлово-комунальне господарство підприємства, комірники матеріальних складів та сировини, приймальник-здавальник5 сировини та матеріалів.

Заступник директора з комерційних питань — Гоголь В. О. В його підпорядкуванні знаходяться: відділ фірмової торгівлі, відділ продаж та логістики, економіст з маркетингу.

Головний бухгалтер — Сідько Любов Андріївна. Відділ економіки та виробництва — Сальна Ольга Миколаївна. Юрисконсульт — Грицак Микола Іванович. Загальною метою діяльності підприємства є отримання прибутку.

Управління підприємством здійснюється виконавчим органом підприємства — адміністрацією, штат якої затверджується головою правління (генеральним директором) товариства.

Таблиця 2.1

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням та використанням засобів (активів) та джерел їх формування (особистий капітал та обов’язки, тобто пасивів). Ці відомості наведені в балансі (формі № 1) та Звіті про фінансові результати (формі № 2) досліджуваного підприємства.

Основними факторами, які визначають фінансовий стан підприємств є, по-перше, виконання фінансового плану та поповнення по мірі потреби особистого оборотного капіталу за рахунок прибутку й, по-друге, швидкість обертання оборотних засобів (активів).

Ринкові умови господарювання зобов’язують підприємство в будь-який період часу бути здатним погасити свої короткострокові зобов’язання, тобто бути ліквідним.

Ліквідність — це здатність оборотних коштів перетворюватися в готівку, необхідну для нормальної фінансово-господарської діяльності. Показники ліквідності вважаються найбільш важливими із всіх аналітичних показників кредитоспроможності позичальника.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов’язання. При цьому важливо врахувати, що для успішного фінансового управління підприємства наявні (готівкові) кошти більш важливі, ніж прибуток. Їх відсутність на рахунках в банку в силу особливих обставин кругообігу коштів (неспівпадання моменту потреби і вивільнення коштів в кожний даний момент) може призвести до кризового фінансового стану підприємства.

У вітчизняній практиці аналіз платоспроможності підприємства здійснюється порівнянням засобів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених в порядку зниження ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованих за строками їх погашення і розміщеними в порядку збільшення строків. По суті ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.

Аналіз балансу підприємства, що аналізується, наводиться нижче у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз ліквідності балансу підприємства