Процес діагностики економічної безпеки підприємства

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття економічної безпеки підприємства

1.2 Фактори, що впливають на економічну безпеку підприємства

1.3 Діагностика економічної безпеки підприємства РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства як суб'єкта господарювання

2.2 Діагностика фінансово-економічного стану підприємства

2.3 Резерви підвищення ефективності використання потенціалу ПП «Енергозахист»

РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

3.1 Аналіз системи безпеки підприємства

3.2 Стратегічне та інноваційне забезпечення системи управління економічною безпекою підприємства

3.3 Проблеми забезпечення економічної безпеки підприємства ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Безпека підприємства — формується як складна система, в складі якої виділяються дві основні підсистеми: загрози безпеки бізнесу та захисту від них. Загрози спрямовані проти інтересів суб'єкта підприємництва, і високий рівень захищеності одного інтересу при низькому рівні іншого не забезпечує необхідний рівень безпеки бізнесу в цілому. У більшості випадків безпека розглядається як захист від небезпеки. Однак число джерел небезпек бізнесу зростає, вони якісно змінюються, тому одна тільки блокування загроз у принципі завжди вразлива. Кардинальне вирішення проблем слід шукати в комплексі, що включає не тільки запобігання загроз, а й у підході до забезпечення безпеки бізнесу як до об'єкта управління. Забезпечення безпеки бізнесу з точки зору управління, є цілеспрямованою спільною діяльністю, як самих суб'єктів підприємницької діяльності, так і органів виконавчої та муніципальної влади.

Управління ризиками підприємства вплив на потенційні і реальні загрози діяльності підприємства.

Метою курсової роботи є обґрунтування і розробка теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій по удосконаленню діагностики системи економічної безпеки на підприємствах в умовах ринку у напрямку підвищення економічної ефективності її функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

Можна виокремити наступні задачі:

1. Характеристика сутності економічної безпеки на підприємстві.

2. Дослідження методології економічної безпеки на підприємстві.

3. Діагностика конкурентних переваг промислового підприємства.

4. Практичне застосування методології діагностики економічної безпеки на підприємстві.

5. Здійснення висновків на основі проведеної діагностики та пропонування пропозицій щодо поліпшення чи стабілізації стану підприємства та його продукції на ринку.

Об'єктом курсової роботи є процес діагностики економічної безпеки підприємства.

Предметом курсової роботи є теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки на підприємстві.

Дана робота складається з двох основних розділів: перший — теоретичний — має на меті розкриття суті та методології економічної безпеки підприємства і його продукції; другий — практичний (аналітичний) — демонструє практичне застосування методів діагностики безпеки підприємства і його продукції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття економічної безпеки підприємства

Проблема оцінки економічної безпеки держави, регіону, галузі або підприємства останнім часом набула особливої актуальності. Однак, незважаючи на великий інтерес вітчизняних і зарубіжних вчених і практиків, слід зазначити залежить від ступеня захищеності їхніх економічних інтересів, чим значною, що існуючі розробки в основному, присвячені різним аспектам національної і регіональної безпеки, і в значно меншій мірі-питанням економічної безпеки підприємств.

Ефективність же функціонування, і саме існування підприємств прямо мірою визначається економічна безпека держави в цілому.

Безпека підприємства — це містке, комплексне поняття. У загальному вигляді її можна визначити як відсутність різного роду небезпек і загроз, або наявність можливостей щодо їх попередження, захисту своїх інтересів та недопущення втрат нижче критичної межі.

Економічна безпека є універсальною категорією, яка відображає захищеність суб'єктів соціально — економічних відносин на всіх рівнях, починаючи з держави й закінчуючи кожним її громадянином. Економічна безпека підприємства — це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що позначаються негативно на його діяльності. На жаль, підприємства не надають належної уваги цьому питанню. За змістом ця проблема передбачає систему заходів, що забезпечують конкурентоспроможність і економічну стійкість підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту працівників. Таким чином, економічна безпека підприємства — це такий стан виробничо-економічного потенціалу і підприємницьких можливостей, за якого гарантується оптимальне їхнє використання для економічно стійкого їх функціонування на основі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в умовах нестабільного ринкового середовища.

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його економічно стійке функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів загальної схеми організації економічної безпеки підприємства.

Економічна безпека підприємства є функцією від технологічної, ресурсної, фінансової, ринкової, соціальної та екологічної безпеки:

Е_б=f (Т_б, Р_б, Ф_б, К_б, С_б, Е_б),

де Е_б — економічна безпека підприємства;

Т_б — технологічна безпека підприємства;

Р_б — ресурсна безпека підприємства;

Ф_б — фінансова безпека підприємства;

К_б — ринкова безпека підприємства;

С_б — соціальна безпека підприємства;

Е_б — екологічна безпека підприємства.

Для кожної із видів безпек є свої параметри оцінки — індикатори.

Для технологічної безпеки — це ступінь спрацювання основних виробничих засобів, завантаження спеціалізованого устаткування; доступ до ноу-хау; частка витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НД ДКР); введення в дію основних виробничих засобів, інноваційно-інвестиційна модель розвитку.

Для ресурсної безпеки — забезпеченість виробництва основними видами ресурсів; коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами; можливість заміщення ресурсів; якість ресурсів.

Для фінансової безпеки — індекс обсягів виробництв; динаміка прибутку: розмір заборгованості; частка на ринку, частка державних інвестицій у ВВП; рентабельність; капіталовкладення; довгострокові кредити.

Для ринкової безпеки — наявність здорової конкуренції, розподіл сегментів ринку, конкурентоспроможність продукції.

Для соціальної безпеки — розмір мінімальної заробітної плати; середня заробітна плата; чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму, заборгованість із заробітної плати; частка заробітної плати в ціні; витрати сім'ї працівника на харчування; темпи скорочення персоналу; тривалість робочого тижня.

Усі перелічені види безпек та їхні індикатори діють у тісному взаємозв'язку й взаємообумовленості. Будь-який імпульс із зовнішнього середовища може змінити стан безпеки підприємства. Найбільший вплив на формування економічної безпеки підприємства має держава. Використовуючи прямі та непрямі методи втручання, вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства та держави не завжди збігаються, їхнім спільним виміром є економічна безпека. Таким чином, проблема полягає у тому, щоб, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдавати шкоди інтересам підприємства.

Серед проблем забезпечення економічної безпеки підприємництва, що підлягають рішенню, у першу чергу варто згадати наступні:

1. Неповну визначеність з набором складових економічної безпеки підприємств;

2. Наявність значних утруднень формалізованого опису динамічних властивостей підприємства з точки зору забезпечення його економічної безпеки, у взаємозв'язку дестабілізуючих факторів;

3. Існуючі утруднення з визначенням складу оціночних критеріїв складових економічної безпеки, а також їхньою градацією для різних рівнів безпеки;

4. Відсутні загально визначені вітчизняні методики оцінки рівня складових економічної безпеки підприємства, оскільки підходи, що одержали визначення у закордонній практиці, не завжди можна застосувати в умовах транзитивної економіки України;

5. Відсутність методик комплексної оцінки рівня економічної безпеки підприємства, з урахуванням усіх її складових. Ця проблема досить істотна, оскільки рівні різних складових визначаються за різними шкалами, що утрудняє її зведення в єдиний комплексний показник.

Під загрозою економічній безпеці розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації економічних інтересів або створюють небезпеку для них і суб'єктів господарської діяльності.

Криза на будь-якому підприємстві — це економічний процес, протікання якого визначено в часі. Вона проявляється у формі суттєвого порушення економічної рівноваги й загострення фінансово-економічних протиріч; виникає на будь-якій стадії життєвого циклу, переважно на початковій і кінцевій; має циклічний характер і визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами; становить найбільшу небезпеку для існування підприємства, і в той же час є імпульсом до його оздоровлення.

У процесі антикризового управління за допомогою діагностики визначають: симптоми кризових явищ; стадія й ступінь розвитку кризи; варіанти виходу з кризи і т. д.

Перша стадія кризи — падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження рентабельності й обсягів прибутку, внаслідок чого погіршується фінансове становище підприємства, скорочуються фінансові можливості розвитку.

Друга стадія кризи — поява збитковості виробництва. Способи розпізнавання кризового стану визначають особливі вимоги до вихідної інформації. Третя стадія — практична відсутність власних коштів у підприємства (значна частина оборотних коштів направляється на погашення збитків і обслуговування кредиторської заборгованості).

Діагностика на цій стадії акцентує особливу увагу на цінності ознак, що характеризують кризу й рівень ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта знаходження оборотних коштів.

Четверта стадія — стан гострої неплатоспроможності. Немає можливості профінансувати навіть скорочене відтворення і платежі за попередніми зобов’язаннями. Виникає реальна загроза зупинки або припинення виробництва, а потім і банкрутства. У цій ситуації діагностика з використанням коефіцієнтів платоспроможності й забезпеченості власними оборотними коштами дозволяє встановити фінансову неспроможність і можливість нейтралізувати її через процедуру банкрутства.

Всю сукупність факторів виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, на які воно не в змозі впливати або його вплив обмежений:

соціально-економічні фактори загального розвитку країни: тип економічної системи, темп і розміри інфляції; нестабільність податкової системи; незбалансована кредитна політика або її повна відсутність; економічна невизначеність або нестабільність регулюючого законодавства; структура потреб населення; рівень доходів і нагромаджень населення; зростання безробіття; ринкові фактори: міжнародна конкуренція; зниження ємності внутрішнього ринку; посилення монополізму на ринку; нестабільність валютного ринку; величина платоспроможного попиту клієнтів-підприємств; ріст пропозиції товарів-субститутів; науково-технічний та інформаційний розвиток виробничого циклу; порушення традиційних господарських зв’язків; інші зовнішні фактори: політико-правова нестабільність і стихійні лиха; погіршення криміногенної ситуації;

2) внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства: управлінські: помилкова ринкова філософія підприємства; відсутність або неправильні принципи її дії; високий рівень комерційного ризику; недостатнє знання кон’юнктури ринку; неефективний фінансовий менеджмент: погане управління витратами виробництва; відсутність гнучкості в управлінні; невідповідність рівня управлінської та організаційної культури підприємства його технологічній структурі; недостатньо якісна система бухгалтерського обліку й звітності; виробничі: нераціональне використання ресурсів і низька якість продукції; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу; застарілі та зношені основні фонди; низька продуктивність праці; високі енерговитрати; перевантаженість об'єктами соціальної сфери; ринкові: низька конкурентоздатність продукції, залежність від обмеженого кола постачальників і покупців.

За можливістю діагностування та прогнозування фактори виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна розглядати як такі, що діагностуються; прогнозовані, такі, що не піддаються прогнозуванню. Боротьба підприємства за виживання в кризових умовах вимагає взаємозв'язку організаційних, правових, фінансових і управлінських аспектів.

Функціональні складові економічної безпеки підприємства створюють наступну структуру:

1. Фінансова складова, що характеризує досягнення найбільш ефективного використання ресурсів.

2. Інтелектуальна й кадрова складова, що характеризує збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства через ефективне управління персоналом.

3. Техніко-технологічна складова, що характеризує ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій кращим світовим аналогам за умов оптимізації витрат ресурсів.

4. Політико-правова складова, що характеризує всебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання діючого законодавства.

5. Інформаційна складова, що характеризує ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства.

6. Екологічна складова, що характеризує дотримання діючих екологічних норм, мінімізацію втрат від забруднення навколишнього середовища.

7. Силова складова, що характеризує забезпечення фізичної безпеки працівників підприємства і збереження його майна.

8. Ринкова складова, що характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства можливостям, які складаються в ринковому середовищі.

9. Інтерфейсна складова, що характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами підприємства.

Забезпечення економічної безпеки припускає виділення, аналіз та оцінку існуючих загроз по кожній з функціональних складових і розробку на їх основі системи заходів, що попереджають і протидіють виникненню кризових явищ на підприємстві.

1.2 Фактори, що впливають на економічну безпеку підприємства

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку підприємства можуть бути:

свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури на ринках підприємства, інновації, форс-можорні обставини тощо). Залежно від суб'єктивної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкурентного підприємства або його персоналу. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або його персоналу (перед усім керівників і функціональних менеджерів).

Економічна безпека підприємства залежить від різних причин. Зокрема, збиток інтересам підприємця може бути нанесений у результаті несумлінних дій конкурентів, невиконання партнерами, замовниками, постачальниками, клієнтами своїх обов’язків по оплаті контрактів, постачанні продуктів і т.п., а також кризових явищ в економіці, непередбачених змін кон’юнктури ринку, стихійних лих, надзвичайних подій, управлінської некомпетентності, соціальної напруженості і, нарешті, несприятливої економічної політики держави.

Таким чином, фактори, що впливають на рівень економічної безпеки підприємства, можуть бути внутрішніми і зовнішніми, економічними і позаекономічними, об'єктивними і суб'єктивними. Якщо виходити з того, що головний принцип ринкової економіки — це взаємодія працюючого об'єкта і ринку, що являє собою сукупність працюючих суб'єктів, що працюють, і разом з тим самостійну цілісність (зводиться не до суми складових її частин), то суб'єкт, що працює, може існувати тільки за умови безперебійної взаємодії з ринковим середовищем. Для цього необхідне нормальне функціонування як самого підприємства, так і ринку в цілому.

Існують три зовнішніх джерела загрози такому функціонуванню. Перший — це несприятлива для підприємства економічна політика держави. Маніпуляції останньої з метою регулювання економіки дисконтною ставкою, валютним курсом, ставками митного тарифу, податків і т. ін. можуть у ряді випадків суперечити виробничій, комерційній і фінансовій стратегії підприємства. Реальну небезпеку для підприємства також представляють адміністративні гоніння на ринок, насильницьке звуження сфери товарно-грошових відносин, порушення з боку державних органів законів, що регламентують підприємницьку діяльність, перевищення ними встановленої компетенції у взаєминах з підприємством, необґрунтоване втручання в його виробничу фінансову і комерційну діяльність, різні форми зазіхання на власність підприємства і т.п.

При виході на зовнішні ринки підприємство може піддатися негативному впливу в результаті несприятливої економічної політики іноземних держав.

Серйозну загрозу для розвитку підприємництва можуть представляти політично мотивовані дії по згортанню чи обмеженню економічних зв’язків. Економічні санкції ведуть до взаємної недовіри і, підриваючи матеріальну основу взаємин, дестабілізують безпеку в області економіки не тільки на міждержавному рівні.

Усе більше поширення одержують економічно мотивовані дії по згортанню чи обмеженню міжнародних господарських зв’язків. Наприклад, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Другим джерелом зовнішньої загрози для комерційної діяльності підприємства є дії інших господарюючих суб'єктів. Насамперед, мова йде про несумлінну конкуренцію, до дій якої відносяться:

порушення прав конкурентів на промислову власність (систематичне приховане використання найменувань конкурента, несанкціоноване відтворення продукції конкурента, розкриття секретів торгівлі і виробництва конкурента, промислове шпигунство);

підрив репутації конкурента (поширення помилкових зведень, що дискредитують підприємство, продукцію, торгову діяльність конкурента; порівняльна, шахрайська й облудна реклама);

дезорганізація виробництва конкурентів шляхом зманювання і підкупу їхніх робітників та службовців для заволодіння секретами торгівлі і виробництва;

інші несумлінні дії (дискримінація конкурентів, бойкот, демпінг).

Несумлінну конкуренцію доповнюють протекціоністські бар'єри на державному рівні. У даному випадку мова йде про обмеження ділової практики (ОДП). ОДП — це сукупність прийомів монополістичного тиску на партнерів у торгівлі і споживачів, що застосовуються для захоплення, утримання і реалізації пануючого положення на ринках на основі обмеження конкуренції. Негласний характер бар'єрів, що установлюються за допомогою ОДП безпосередніми учасниками торгового обороту, робить їх особливо небезпечними, тому що вони підривають діючу договірно-правову базу міжнародного товарообміну.

Третє зовнішнє джерело загроз — кризові явища у світовій економіці. Вони «переливаються» із країни в країну через канали зовнішніх економічних зв’язків. Послідовна інтеграція України у світову економіку породжує залежність українських підприємств від економічних процесів, що відбуваються у світі, (структурна перебудова, падіння цін попиту і цін на енергоносії й ін.). В міру втягування національної економіки у світовий відтворювальний процес підсилюється її схильність до впливу зовнішніх факторів. Таким чином, у прагненні до прибуткової діяльності сучасне підприємство, забезпечуючи власну безпеку, повинне приділяти неослабну увагу динаміці попиту, політиці уряду і центральних банків, відносинам із суперниками, тенденціям науково-технічного прогресу, світовій політиці і міжнародній господарській кон’юнктурі і т.п.

1.3 Діагностика економічної безпеки підприємства

Рівнем визначення економічної безпеки підприємства можна рекомендувати критерій економічної стійкості.

Під критерієм економічної стійкості підприємства розуміється ознака або сума ознак, на основі яких може бути прийняте рішення про те, є підприємство економічно стійким чи ні. Такий критерій повинен не просто визначити економічну стійкість підприємства, а також оцінювати її рівень. При цьому кількісну оцінку рівня економічної стійкості необхідно визначити за допомогою тих показників, що використовуються в плануванні, обліку й аналізу діяльності підприємства, що є передумовою практичного використання цієї оцінки. Для кількісної оцінки рівня економічної стійкості підприємства пропонується коефіцієнт економічної стійкості, що визначається за формулою:

де — коефіцієнт економічної стійкості підприємства; - чистий дохід підприємства; - поріг беззбитковості (дохід підприємства, при якому відшкодовуються змінні і постійні витрати).

Рівень економічної безпеки підприємства також оцінюють на підставі визначеного інтегрального критерію із зважуванням і сумуванням окремих функціональних критеріїв, що розраховуються шляхом порівняння (зіставлення) величини загрози економічної безпеки та ефективності заходів щодо її запобігання.

Аналіз і оцінку економічної безпеки підприємства виконують у такий послідовності: виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають економічну безпеку підприємства (по кожній з функціональних складових), аналіз і оцінка ступеня їх впливу; розрахунок узагальнених показників економічної безпеки для кожної з функціональних складових; розрахунок Інтегрального показника економічної безпеки підприємства, розробка комплексу заходів, спрямованих на підвищення економічної безпеки, і оцінка їх ефективності.

Оцінку рівня економічної безпеки здійснюється порівнянням розрахункових значень показника з реальними величинами, одержаними раніше стосовно підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки. Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію економічної безпеки підприємства здійснюють функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства за окремими складовими в наступній послідовності:

1. Визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки. Розподіл об'єктивних і суб'єктивних негативних впливів.

2. Фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки

3. Оцінка ефективності вжитих заходів з погляду нейтралізації конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки

4. Визначення причин недостатньої ефективності заходів, ужитих для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку.

5. Виявлення не усунених і очікуваних негативних впливів та рівень економічної безпеки, а також тих, що можуть з’явитися в майбутньому.

6. Опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів на економічну безпеку й запобігання можливій появі нових.

7. Оцінка вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів на рівень економічної безпеки й визначення відповідальних за реалізацію таких заходів.

Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства (організації) з використанням даних про витрати для запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку й про розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об'єктивну (підкріплену економічними розрахунками) панораму результативності діяльності всіх підрозділів (відділів, цехів) з цього питання.

Діагностика окремих складових економічної безпеки Внутрішньовиробничі складові економічної безпеки Фінансова складова.

Характеризує фінансову стійкість підприємства. Про ослаблення фінансової безпеки свідчать: зниження ліквідності; підвищення кредиторської і дебіторської заборгованості; зниження фінансової стійкості і т.п.

Інтелектуальна складова. Рівень інтелектуальної складової економічної безпеки може бути визначений у такий спосіб.

Розраховують значення наступних показників (коефіцієнтів):

— плинність працівників високої кваліфікації - розраховується як відношення кількості працівників, що звільнилися до загальної кількості працівників даної кваліфікації;

— питома вага інженерно-технічних і наукових співробітників — розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих;

— показник винахідницької (раціоналізаторської) активності - визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих або інженерно-технічних працівників;

— показник освітнього рівня — визначається як відношення кількості осіб, які мають вищу освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих.

Ці й інші аналогічні показники порівнюють з показниками інших підприємств або аналізують у динаміці (природно, при цьому враховують економічні показники діяльності аналізованого і порівнюваного підприємств).

Значення всіх показників зводять в інтегральний, використовуючи відомий у математиці метод відстаней.

Кадрова складова Характеризує кадрову забезпеченість підприємства До основних негативних впливів належать: відтік кадрів; плинність кадрів; фізичне старіння кадрів, старіння їхніх знань і кваліфікації; низька кваліфікація кадрів; поєднання основної діяльності з роботою в інших організаціях, що пов’язано як з низькою віддачею працівника, так і з можливим виходом конфіденційної інформації за межі підприємства. За дану складову безпеки повинна відповідати кадрова служба (відділ кадрів).

Технологічна складова Характеризує технологічний потенціал і ступінь його захищеності. Показники рівня технологічної безпеки можуть бути розраховані аналогічно двом попереднім складовим, однак склад показників буде іншим. Так, наприклад, варто використовувати наступні показники, що характеризують технологічний потенціал і технологічну безпеку підприємства (природно, з урахуванням економічних результатів їхньої діяльності):

— рівень прогресивності технологій, що розраховується як відношення кількості використовуваних прогресивних сучасних технологій (на рівні кращих серед підприємств, які працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості на підприємстві ;

— рівень прогресивності продукції, що розраховується як відношення кількості найменувань виготовлених нових прогресивних видів продукції (на рівні кращих зразків серед підприємств, які працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості;

— рівень технологічного потенціалу, що розраховується як частка технічних і технологічних рішень на рівні винаходів у загальній кількості нових рішень, які використовуються у виробничому процесі і т.д.

Правова складова Характеризує правову захищеність інтересів підприємства і його працівників.

Рівень правової безпеки може бути визначений залежно від співвідношення втрат, понесений підприємством (як реальних так і у вигляді упущеної вигоди) внаслідок порушення правових норм (наприклад, виплат за позовами через порушення юридичних норм прав), і загального розміру відвернених юридичною службою втрат.

Для оцінки може бути запропоновано шкала:

— втрат немає - абсолютна правова безпека;

— частка правових утрат від 0 до 25% - нормальна правова безпека;

— 25−50% - нестабільний стан;

— 50−75% - критичний стан;

— 75−100% - кризовий стан.

Силова складова Характеризує охорону інтересів підприємства і його працівників від фізичних і моральних впливів. До основних негативних впливів, що характеризують цю складову, належать:

— фізичні і моральні впливи, спрямовані на конкретних особистостей, особливо керівництво і провідних фахівців підприємства з метою заподіяти шкоду їх здоров’ю (фізичному і психологічному, а також репутації і матеріальному благополуччю, що складає загрозу нормальній діяльності підприємства;

— негативні впливи, що заподіюють шкоду майну підприємства, несуть загрозу зниження вартості його активів і втрати економічної незалежності (у тому числі доступ до конфігураційної інформації підприємства, включаючи промислове шпигунство; дезінформація; знищення інформації).

Позавиробничі складові економічної безпеки Ринкова складова.

Відображає ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які складаються в ринковому середовищі. Про ослаблення ринкової безпеки свідчать: зменшення частки ринку, яку займає підприємство; ослаблення конкурентних позицій і здатності протидіяти конкурентному тискові; зниження адаптаційних можливостей підприємства до зміни ринку, відставання від вимог ринку і т.д.

За дану складової економічної безпеки підприємства повинна відповідати служба маркетингу.

Вплив кожного з факторів (як зовнішнього середовища, так і внутрішні) на ринкову безпеку підприємства оцінюють за допомогою коефіцієнтів упевненості, що вимірюються за шкалою від -1 до +1. Кожний з факторів розглядається як свідчення про наявність або відсутність загроз ринковій безпеці підприємства. При цьому можливості і сильні сторони оцінюють від 0 до +1, а загрози і слабкі сторони — від 0 до -1. Значення коефіцієнта упевненості відображує ступінь впевненості в тім, що вплив вимірюваного ним фактора збільшує (+) або зменшує (-) ступінь ринкової безпеки підприємства.

Інтерфейсна складова Характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами. Загрозу даній складовій економічної безпеки підприємства представляють можливі непередбачені зміни умов взаємодії (аж до розриву відносин) з економічними контрагентами: постачальниками, торговельними і збутовими посередниками, інвесторами, споживачами і т.д. Відповідальність за дану складову економічної безпеки несе служба маркетингу.

Екологічна складова Характеризує екологічну захищеність навколишнього середовища і самого підприємства. Негативні впливи на економічну безпеку, що належать до даної складової: загроза здоров’ю працівників підприємства; втрата прибутку унаслідок високого рівня екологічних штрафів і платежів; зниження конкурентоспроможності підприємства і виробленої продукції; підрив іміджу підприємства. Протидією повинна займатися служба екологічної безпеки.

Інформаційна складова Рівень даної складової економічної безпеки визначається часткою неповної, неточної і суперечливої інформації, яка використовується в процесі прийняття управлінських рішень.

Протидією повинна займатися інформаційно-аналітична служба спільно зі службою охорони (аналіз достовірності інформації, що надходить, збір, накопичення, систематизація і збереження інформації, захист інформації від несанкціонованого доступу, підтримка зв’язків з діловими партнерами і широкими колами громадськості).

Як показники рівня інформаційної безпеки можуть бути використані наступні коефіцієнти:

— коефіцієнт повноти інформації (Кпл) — розраховується як відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, яка приймає рішення (ОПР), і обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

— коефіцієнт точності інформації (Кт) — розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації;

— коефіцієнт суперечливості інформації (Кпр) — розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Обсяг інформації може бути розрахований у сторінках формату А4, кількості символів тексту, Кбайт, Мбайт тощо.

Рівень інформаційної безпеки може бути визначений на основі добутку трьох згаданих коефіцієнтів:

Кі = Кпл*Кт*Кпр При цьому, якщо: Кі? 0,7 — рівень безпеки високий;0,3? Кі<0,7 — рівень безпеки середній; Кі<0,3 — рівень безпеки низький.

Інтегральна оцінка рівня економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства в цілому (з урахуванням усіх її складових) пропонується визначати в наступній послідовності.

1. Перевести у відносні оцінки показники рівнів кожної складової економічної безпеки по наступній формулі:

де О_і — відносна оцінка і-ї складової економічної безпеки підприємства;

N_і — кількість рівнів і-ї складової економічної безпеки;

п_і — номер розрахованого відповідно до викладених вище підходів рівня безпеки і-ї складової, рахуючи від самого несприятливого включно.

2. Визначити вагомості Ві кожної із складових економічної безпеки.

3. Розрахувати інтегральну оцінку економічної безпеки як середньозважену складових. Чим вона буде ближчою до одиниці, тим вищий рівень економічної безпеки. Оцінка нижче 0,5 свідчить про ослаблення економічної безпеки підприємства. Аналіз окремих складових дозволить уточнити — звідки виходять погрози.

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства як суб'єкта господарювання

Об'єктом дослідження в даній роботі виступає ПП «Енергозахист».

ПП «Енергозахист» — офіційний представник в Україні італійської компанії ТМС. ПП «Енергозахист» — це сучасна компанія, що швидко розвивається, основним напрямком діяльності якої є комплексна поставка обладнання у сфері виробництва електричної та теплової енергії.

Що опалювального обладнання. В асортименті, що постійно знаходиться на складах групи ПП «Енергозахист», близько 25 тисяч найменувань: від промислових низьковольтних електроустановок та ввідно-розподільних пристроїв (шаф) до кінцевих настановних виробів. Обладнання, що поставляється відповідає стандартам газо-електробезпеки, експлуатаційної надійності і повністю сертифіковано.

Сьогодні компанія ПП «Енергозахист» представляє продукцію провідних європейських виробників з усього комплексу електрота опалювального обладнання, таких як-Schneider Еlectric, Legrand, Oilon-промислових і технологічних пальників.

Група ПП «Енергозахист» пропонує:

Продаж:

— котельного обладнання для систем опалення;

— електротехнічного обладнання до 1000 В;

— обладнання для середнього і високого напруги.

Сервіс:

— інтелектуальний будинок на системі EIB;

— технічна підтримка;

— проектування електропостачання, електрообладнання;

— проектування і збірка електрощитів (до 3200А) з наданням технічної документації та сертифікацією вироби;

— проектування теплопостачання.

Монтаж і пусконалагоджувальні роботи:

— опалювального обладнання;

— електротехнічного обладнання, приладів автоматизації і КВП.

Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торгівельної діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Мета діяльності підприємства — ефективне використання майна підприємства, спільна діяльність трудового колективу по запровадженню нових технологій, форм організації виробництва, задоволення потреб населення у продукції та послугах підприємства.

Предметом діяльності ПП «Енергозахист» є: виробництво газових опалювальних котлів та апаратів різних модифікацій, призначених для опалення та гарячого водопостачання у квартири, будинки, офіси, магазини та інші споруди, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Також ПП «Енергозахист» стає головним представником фірми «Грюндфос», яка займається реалізацією промислових та побутових насосів та насосних установок в м. Житомирі та Житомирській області.

ПП «Енергозахист» є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп з власним найменуванням, інші печатки, наявність яких не заборонена чинним законодавством України, бланки, знак для товарів та послуг, іншу атрибутику юридичної особи, може від свого імені укладати угоди, набувати майнові та пов’язані з ними немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському суді.

ПП «Енергозахист» у своїй діяльності керується діючим законодавством України, Статутом, Установчим договором, а також внутрішніми правилами процедур, регламентами та іншими локальними нормативними актами.

Учасники ПП «Енергозахист» мають право:

— брати участь в управлінні справами підприємства;

— брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частку (дивіденди);

— на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з Учасників мають особи, які є Учасниками ПП «Енергозахист» на початок строку виплати дивідендів.

— набувати у пріоритетному порядку продукцію, роботи та послуги, що виробляються підприємством;

— одержувати дані та відомості щодо діяльності ПП «Енергозахист», стану його майна, розмірів прибутків та збитків;

— на вимогу Учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти Товариства про його діяльність, протоколи зборів;

— вийти з ПП «Енергозахист» у встановленому порядку;

— набувати інших прав, передбачених чинним законодавством України.

Учасники ПП «Енергозахист» зобов’язані:

— додержуватися установчих документів, виконувати рішення зборів учасників, органів управління товариства;

— виконувати свої зобов’язання перед ПП «Енергозахист» ;

— не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

— своєчасно оплачувати вклади.

— утримуватися від будь-якої діяльності, яка може заподіяти ПП «Енергозахист» шкоду.

В основі реалізації практично будь-якого управлінського рішення лежить використання коштів. Для здійснення своїх витрат підприємство повинне забезпечувати адекватне надходження грошової маси у вигляді виручки від реалізації продукції, товарів (робіт, послуг), надходження дивідендів на вкладений капітал, одержання тимчасових позикових коштів тощо.

Таким чином, діяльність підприємства є об'єктивною передумовою виникнення руху грошових коштів. Одним з найважливіших завдань аналізу грошових потоків є обґрунтування рівня достатності (недостатності) формування обсягу грошової маси загалом по підприємству, за видами діяльності та структурними підрозділами і визначення необхідної кількості параметрів, що дають об'єктивну, точну і своєчасну характеристику напрямів надходження і витрат коштів, обсягів, складу, структури, об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на зміну грошових потоків.

ПП «Енергозахист» здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості та підзвітності органам управління підприємства, а її керівник несе матеріальну і дисциплінарну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу.

До складу підприємства входять відділи, дільниці, підсобні виробництва, ремонтно-механічні майстерні та інші підрозділи. ПП «Енергозахист» має окремий баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку та штампи зі своїм найменуванням. Підприємство самостійно здійснює господарську діяльність відповідно до завдань, готує проекти договорів на виконання робіт та послуг, самостійно складає статистичні звіти і подає їх відповідно до встановленого органами статистики порядку, здійснює бухгалтерський і податковий облік, несе відповідальність за його вірогідність відповідно до встановленого чинним законодавством порядку.

На підставі положення про оплату праці, затвердженої підприємством і погодженого з об'єднаним профспілковим комітетом колективного договору, галузевої угоди підприємство здійснює оплату праці свої працівників і надання їм трудових і соціальних пільг.

Розрахунки підприємства, включаючи виплату заробітної плати, проводяться бухгалтерією підприємства.

Відносини підприємства з іншими суб'єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством, і доручення підприємства. Контроль за діяльністю підприємства здійснюється шляхом надання підприємству статистичної звітності і податкових декларацій. Персональну відповідальність за вірогідність даних, відбитих у декларації і статистичних звітах, актах виконаних робіт і послуг несуть начальник і головний бухгалтер підприємства.

Всю повноту відповідальності за матеріальні цінності, ще знаходяться у підприємства, облік і звітність, а також виконання вимог статуту несе директор підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського і податкового обліку покладається на головного бухгалтера підприємства.

Ступінь відповідальності інших працівників підприємства визначається їхніми функціональними обов’язками (посадовими інструкціями).

Структуру управління ПП «Енергозахист» представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура управління ПП «Енергозахист»

Таким чином, структура управління ПП «Енергозахист» є лінійно-функціональною. Лінійно-функціональна структура є найпоширенішим видом структури бюрократичного типу, характеризується великим числом горизонтальних і вертикальних зв’язків і незначною участю низових ланок управління в прийнять рішень. Керівники при цій системі поділяються на лінійних і функціональних. Основою побудови такої системи є:

а) лінійна вертикаль управління;

б) спеціалізація управлінської праці за функціональними ознаками (техніка, економіка, маркетинг, виробництво фінанси тощо).

Функціональні обов’язки на підприємстві розподілені наступним чином.

Управління здійснює директор, який призначається на посаду власником підприємства.

Директор у межах компетенції:

— організує оперативно-господарську діяльність підприємства відповідно до завдань підприємства;

— приймає на роботу і звільняє працівників;

— видає накази, розпорядження;

— розподіляє обов’язки між працівниками підприємства;

— несе персональну відповідальність за своєчасність розрахунків з дебіторами і кредиторами підприємства, розрахунків з бюджетними і позабюджетними фондами, своєчасність виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Він несе відповідальність за результати господарської діяльності підприємства. Накази і розпорядження директора підприємства обов’язкові для виконання всіма працівниками підприємства.

Головний інженер здійснює контроль та управління виробничою діяльністю підприємства. Він приймає участь в оперативному управлінні виробництвом, контролює випуск готової продукції та її якість, затверджує норми списання матеріалів на випуск готової продукції та норми технологічно неминучого браку.

Бухгалтерський відділ на чолі з головним бухгалтером відповідає безпосередньо за правомірне та достовірне ведення бухгалтерського обліку, створює інформаційну базу для розробки програм діяльності підприємства, бізнес та фінансове планування, вчасне проведення нарахувань та перерахувань податків до бюджету, подання бухгалтерської, податкової та статистичної звітності.

Планово-економічний відділ, який очолює начальник планово-економічного відділу виконує в основному функції планування та прогнозування показників господарської діяльності підприємства. Даний відділ інформує керівника про випадки відхилень окремих результатів виробництва від планових показників. Іншими словами, допомагає здійснювати процес контролю і регулювання шляхом проведення оперативного аналізу виробничих результатів і визначення слабких місць виробництва. Також планово-економічний відділ складає кошториси і звіти про їх використання, які відіграють важливу роль в стимулюванні діяльності працівників підприємства. Кошториси містять планові показники, які повинні спонукати керівників будувати роботу так, щоб підприємство в цілому змогло досягти поставлених перед ним цілей.

Ще одним відділом на даному рівні управлінсько-організаційної структури підприємства є відділ кадрів. Відділу кадрів належить функція управління персоналом підприємства.

Працівники відділу кадрів на підприємстві виконують наступні завдання управління персоналом:

1. Виконують роботу із забезпечення підприємства працівниками потрібних професій, спеціальностей і кваліфікації згідно з рівнем та профілем отриманої ними підготовки та ділових якостей.

2. Беруть участь у роботі з прогнозування і визначення потреби в кадрах на основі планів економічного і соціального розвитку підприємства.

3. Вирішують питання найму, звільнення, переведення працівників, контролюють їх розстановку і правильність використання у підрозділах підприємства.

4. Систематично вивчають ділові якості та інші індивідуальні особливості працівників підприємства з метою добору кадрів на заміщення посад, які входять у номенклатуру керівника підприємства і створення резерву на висування, здійснюють контроль за його оновленням та поповненням, сприяють формуванню складу кадрів керівників із затвердженого резерву.

5. Беруть участь в атестації, організації підвищення кваліфікації працівників, зарахованих до резерву, підготовці до роботи на керівних посадах.

6. Контролюють виконання керівниками підрозділів постанов, наказів і розпоряджень з питань роботи з кадрами.

7. Вживають заходів щодо удосконалення форм і методів роботи з кадрами.

8. Організовують табельний облік, складання і виконання графіків відпусток, контроль за станом трудової дисципліни в підрозділах підприємства і додержанням працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, розробляють заходи щодо поліпшення трудової дисципліни, зниження витрат робочого часу, контролюють їх виконання.

9. Забезпечують складання встановленої звітності з обліку особового складу та роботи з кадрами.

Підприємство реалізує свою продукцію, послуги за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі згідно діючих законодавчих актів з ціноутворення.

Асортимент продукції підприємства наведений у табл. 2.1

Як видно з табл. 2.1 основним видом товарів підприємства є газові котли, частка яких в реалізованій продукції становить 66,6%. Вартість реалізації газових котлів у 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зросла на 48,8 тис. грн., або на 1,52%.

Таблиця 2.1

Асортимент продукції ПП «Енергозахист» за 2010;2012 рр.

В цілому по підприємству обсяги реалізації продукції в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зменшились на 360,7 тис. грн., або на 6,85%. Основна причина — це фінансова криза в країні та скорочення пропозиції споживчих кредитів.

Товариство виготовляє такі види котлів:

— котел «Тетерів 10» одноконтурний котел, до 100 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

— котел «Тетерів 10В» двоконтурний котел, до 100 кв.м. опалювальної площі;

— котел «Тетерів 12» одноконтурний котел, до 120 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

— котел «Тетерів 12В» двоконтурний котел, до 120 кв.м. опалювальної площі;

— котел «Тетерів 16» одноконтурний котел, до 160 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

— котел «Тетерів 16В» двоконтурний котел, до 160 кв.м. опалювальної площі;

— котел «Тетерів 20» одноконтурний котел, до 200 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

— котел «Тетерів 20В» двоконтурний котел, до 200 кв.м. опалювальної площі.

Дані котли виготовляються з стального листа, який має товщину 3 мм. Корпус кожного котла проходить гідро випробування тиском 3,54,8 атм. У інвективній частині котла використовуються щільнонатянуті циліндричні труби.

Зварювання котла проходить за допомогою робочої суміші, в склад якої входить інертний газ аргон. Якщо котли виготовляють з контуром гарячого водопостачання, використовується мідна трубка довжиною 10−15 м, в залежності від потужності котла. Основу котла складає газова автоматика, в котлах «Тетерів» використовується газова автоматика німецької фірми Mertik Maxitrol, яка представляє мирового лідера на ринку газового господарства компанію «Honeywell». Дана автоматика енергонезалежна, забезпечує всі функції регулювання та безпеки при зниженні тиску газу. Газові насадки використовуються італійської фірми.

Всі роботи з виготовлення та установлення комплектуючих до котлів виконують працівники КП «Житомирський ремонтно-механічний завод», де ПП «Енергозахист» розмістили своє замовлення, згідно договору.

Завод на замовлення ПП «Енергозахист» випускає на добу 80−90 шт. різних видів котлів для реалізації в м. Житомирі та прилеглих районах. Кожна партія готової продукції перевіряється виробничо-технологічною лабораторією за органолептичними та фізикокліматичними показниками на відповідність її НТД, провадиться радіологічний контроль, ведуться відповідні журнали.

Споживачами продукції ПП «Енергозахист» є фізичні та юридичні особи. Основними конкурентами підприємства можна назвати наступні фірми:

— ТОВ «Житомиртепломаш»;

— ТОВ «СП «АТЕМ-ФРАНК» м. Житомир;

— ТОВ «Леон», м. Вінниця.

Основні постачальники сировини та матеріалів наведені в таблиці 2.2:

Таблиця 2.2

Основні постачальники ПП «Енергозахист»