Класифікація вакцин

РЕФЕРАТ на тему:

Класифікація вакцин

ПЛАН.

1. 1.Поняття вакцинації та вакцин, їх значення.

2. 2.Класифікація вакцин.

3. 3.Список використаної літератури.

1. Поняття вакцинації та вакцин, їх значення Досягнення сучасної мікробіології, імунології та інших наук дають змогу глибше пізнати ос­нови розвитку патології і захисних сил організ­му, розробляти ефективні методи боротьби із захворюваннями. У загальному комплексі про­тиепідемічних заходів, які широко проводяться в нашій країні, вели­ке значення приділяється специфічній профілактиці і терапії інфек­ційних хвороб, зокрема штучній імунізації людини і тварин за допо­могою вакцинації.

Вакцини (лат. vacca — корова) — препарати, що складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяль­ності. Ці специфічні речовини дістали назву від противіспяного пре­парату, виготовленого з вірусу коров’ячої віспи. Метод щеплень за допомогою вакцин називають вакцинацією, або імуніза­цією.

Творцем наукової теорії запобігання інфекційним захворюван­ням за допомогою виготовлених в лабораторії вакцин був засновник медичної мікробіології Л.Пастер. Вперше вакцинацію було здійсне­но в 1796 р. англійським лікарем Е. Дженнером, який штучно прище­пив дитині коров’ячу віспу, в результаті чого ця дитина набула іму­нітету до натуральної віспи.

Вакцини врятували людство не тільки від віспи. Переможено тяжку дитячу хворобу поліомієліт, вакцина БЦЖ виявилася досить ефективною проти туберкульозу. За допомогою вбитих мікробів або виділених з них антигенів створюється стійкий імунітет до кору, кок­люшу, правця, газової гангрени, дифтерії та багатьох інших інфек­ційних захворювань. Велика надія покладається на вакцинопрофі-лактику у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами і маля­рією.

2. Класифікація вакцин Сучасні вакцини поділяють на чотири групи:

а) вакцини, які виготовляють із живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, туберкульозу, чуми, сибірки, сказу, грипу, полімієліту та ін.);

б) вакцини з убитих патогенних мікробів (холерна, черевноти­фозна, коклюшна, лептоспірозна, поліомієлітна тощо);

в) анатоксини (виготовляються з екзотоксинів відповідних збуд­ників обробкою їх 0,3−0,4%-м розчином формаліну і витриму­ванням при температурі 38−40 °С протягом 3−4 тижнів). Добуті у такий спосіб дифтерійний, правцевий, стафілококовий, холер­ний та інші анатоксини знайшли широке застосування в практи­ці;

г) хімічні вакцини (їх виготовляють не з цілих бактеріальних клітин, а із хімічних комплексів, добутих шляхом обробки сус­пензії клітин спеціальними методаминаприклад, для профілак­тики черевного тифу і правця застосовують хімічну сорбовану вакцину з Оі Viантигенів черевнотифозних бактерій і очище­ного концентрованого правцевого анатоксину).

Вважають, що найбільш перспективними є комбіновані полівак-цини, що містять різні антигени. За допомогою таких асоційованих полівакцин можна буде виробляти антибактеріальний, антитоксич­ний і противірусний імунітет. При специфічній профілактиці інфек­ційних хвороб часто використовують моновакцини, дивакцини і тривакцини. Останнім часом почали застосовувати рекомбінантні вакцини з рекомбінантних штамів бактерій і вірусів.

Вакцини застосовуються не тільки для профілак­тики, а й для лікування хронічних процесів, що мають млявий пе­ребіг, — дизентерії, бруцельозу, фурункульозу, гонореї та інших хвороб. З цією метою використовують вакцини з убитих мікробів, анатоксини, екстракти із стафілококів тощо. Досить ефективним виявилось використання полівалентної стафілококової, стрептоко­кової, гонококової, протибруцельозної вакцин.

При орнітозі, актиномікозі, коліентеритах, стафілококових та ін­ших захворюваннях хороші результати дає комплексна імуноанти-біотикотерапія. Ефективним виявилось також застосування аутовак-цини, тобто вакцини, виготовленої з культури бактерій, виділеної від даного хворого. Вакцинація проводиться різними способами: на-шкірно, підшкірно, через рот, у слизову оболонку носа тощо.

Препарати, що містять антитіла, які згубно діють на мікроби або нейтралізують їхні токсичні продукти, дістали назву сироваток. Виробляють їх із крові тварин, яких імунізують певним антигеном (живі чи вбиті мікроби, віруси, мікробні, тваринні та рослинні ток­сини). Лікувальні і профілактичні сироватки випускають в очищено­му вигляді (без баластних білків, які не містять специфічних антитіл).

Сироватки поділяють на антитоксичні і антимік­робні. До перших належать протиботулічна, протидифтерійна, протиправцева та інші. Антимікробні сироватки містять глобуліни і імуноглобуліни. Останні добувають методом фракціонування сироваткових білків із спиртововодяних сумішей при температурі нижче від О °С.

Імуноглобуліни, виділені з крові людини, з профілактичною ме­тою використовують проти поліомієліту, кору, коклюшу, вірусного гепатиту, скарлатини та інших інфекцій. Нині виготовляють специ­фічні Імуноглобуліни спрямованої дії із сироватки донорів, які іму­нізовані проти даної інфекції.

Сироватки застосовують і з діагностичною метою, зокрема, щоб визначити природу збудника, який спричинив якесь захворювання. Багаторічне застосування вакцин і сироваток показує, що специфіч­на профілактика має дуже важливе значення в системі заходів проти епідемій.

Список використаної літератури

1. 1.Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. — К.: Либідь, 2001. — 312 с.

2. 2.Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. — К., 1991.

3. 3.Мишустин Е. Н., Емцев В. Т. Микробиология. — М., 1987.