Алергія. 
Класифікація алергічних реакцій. 
Основні групи алергенів

РЕФЕРАТ на тему:

" Алергія. Класифікація алергічних реакцій.

Основні групи алергенів" .

Слово «алергія» є одним із найчастіше вживаних у побуті медичних термінів. Водночас, що таке алергія, поки «цілком зрозуміло» тільки обивателям. Вчені й лікарі хоча і знають про алергію чимало, проте все ж явно недостатньо. Тому що радикально вилікувати хворого від алергії поки не вміють. Якщо заглибитися в історію медицини, безумовно, можна знайти свідчення того, що лікарі й учені далекого минулого звертали увагу на незвичні реакції хворих і їхні клінічні прояви (шок, напади астми, непереносимість ліків), проте більш усвідомлені уявлення про алергію з’явилися тільки в останні століття.

Так, 1811 року Г. Босток (Англія) вперше офіційно зробив повідомлення про так звану сінну лихоманку — захворювання, пов’язане з підвищеною чутливістю до пилку рослин (у нас його частіше називають полінозом). У 1873 році його співвітчизник англійський лікар Ч. Блеклі, що страждав на це захворювання, ввів собі в ніс висушений пилок і штучно викликав загострення захворювання. У 1906 році австрійський учений К. Пірке вперше використав термін «алергія» для позначення підвищеної чутливості організму. У 1907 році вітчизняний учений А. Безредка започаткував специфічну імунотерапію алергічних захворювань, тобто лікування алергенами.

Ці й наступні відкриття і наукові напрацювання сприяли розвитку алергології - науки про захворювання, що мають у своїй основі підвищену або гіперчутливу реакцію. Нині алергологія серед багатьох медичних наук і спеціальностей займає помітне місце. Це пов’язано із значною поширеністю алергічних захворювань, їх важкими соціальними й економічними наслідками.

Найвідоміше з алергічних захворювань — бронхіальна астма — зустрічається в 3−9% населення різних країн, спричиняє колосальні економічні втрати, призводить до інвалідності та смертності. Алергічний риніт (нежить), що поділяється на сезонний (поліноз) і цілорічний, є найпоширенішим алергічним захворюванням і зустрічається відповідно в 5−18% і 3−12% населення різних країн. Різноманітні прояви алергічного дерматиту (кропив'янка і набряк Квінке, контактний і атопічний дерматити) реєструються більш ніж у 10% населення. А ще харчова алергія, що є бичем як для дітей, так і дорослих, алергія на ліки, від якої потерпають сьогодні мільйони. Все це — алергічні захворювання, що є поки нерозв’язною проблемою для людства, тому що зустрічаються тим частіше, чим вищий економічний рівень країни.

Багато хто з учених-алергологів вважає: із зменшенням частоти інфекційних захворювань (це характерно для розвинених країн) імунна система з її механізмами гіперчутливості все частіше починає неадекватно реагувати не лише на агенти рослинного і тваринного світу (пилок, шерсть і епідерміс, харчові продукти), а й на речовини виробничої, побутової хімії, ліки. Все це сприяє повсюдному поширенню алергічних захворювань, їхньому важкому перебігу.

У більшості розвинених країн ставлення до алергології й алергічних захворювань більш ніж шанобливе. Так, у 70-х роках тепер уже минулого століття відомий сенатор США Е. Кеннеді закликав вважати алергію на ліки загальнонаціональною проблемою, тому що вона серйозно (в тому числі смертельно) вражала від 60 до 140 тисяч американців щорічно. У цій країні щорічно близько 40 чоловік гине від алергічних реакцій на укуси комах (інсектна алергія).

На жаль, в Україні через недосконалість медичної статистики невідома поширеність алергічних захворювань, їх медичні й соціальні наслідки. Не можна ж серйозно ставитися до того, що, скажімо, захворюваність бронхіальною астмою реєструється в частках відсотка, що немає померлих від інсектної алергії на ліки тощо. Але тут немає чогось надзвичайного, якщо врахувати, що в нас один лікар-алерголог «призначений» на один мільйон дорослого населення, що в Україні не видавалося нормативних документів з алергології, не вживалося жодних заходів для забезпечення тих, хто цього потребує, вітчизняними алергенами тощо. В Україні немає науково-дослідного інституту алергології й імунології, хоча, приміром, у Росії їх три. Та найсумніше навіть не це. Тоді як у зарубіжних країнах хворі на бронхіальну астму беруть участь в олімпійських іграх, у нас від цього захворювання помирають діти, на обліку перебувають тисячі інвалідів-астматиків.

Найбільш негативний наслідок — пізнє виявлення алергічних захворювань. Жителі сіл і районів через відомі економічні і транспортні труднощі не поїдуть до обласного центру, де їм зроблять шкірні проби і запропонують за свої кошті купити алергени, ліки або, на додаток, витратитися на перебування в стаціонарі. Тому вони (та й значна частина городян) не стануть реагувати на нежить, що не минає, невеликі утруднення дихання, періодичну сверблячку. Можливо, пізніше вони скористаються послугами найближчої аптеки, де їм запропонують нафтизин, теофедрин або димедрол. Дехто з них потрапить до лікаря загального профілю, який, як правило, слабко розуміється на алергології і також не дасть потрібної рекомендації. Так хворий пропустить оптимальний період, коли достатньо або прибрати від нього алерген чи його від алергену (по-науковому це називається елімінація), або пролікувати алергію тим самим алергеном, що спричинив захворювання, вводячи його в усе зростаючих дозах — метод специфічної імунотерапії (СІТ) алергенами.

Після цього хворі, навіть потрапивши до фахівця-алерголога, здебільшого приречені на постійне лікування медикаментозними засобами. Ні в якому разі не критикуючи сучасні лікарські препарати для лікування алергічного риніту (нежиті), бронхіальної астми, скажемо лише, що якщо вибирати оптимальні засоби й режими, то лікування полінозу (сезонного риніту) потребуватиме до 100 у.о. на рік, цілорічного риніту — до 300, бронхіальної астми — понад 1000. Якщо йти за найбільш мінімальною схемою (це звичайна для наших хворих практика), то ці цифри можна зменшити максимум, відповідно, до 50, 100 і 300 у.о. на рік. Та й то все це в перші 5−10 років хвороби. Надалі витрати на медикаменти й інші засоби зростатимуть, тоді як спроможність хворого заробляти кошти неухильно знижуватиметься.

Життя показує: для більшості хворих громадян України навіть такі витрати є «непідйомними». Тому практично всі лікуються «по коштах», тобто, малоефективно, внаслідок чого захворювання прогресує. За даними економістів США, щорічні витрати на лікування полінозу по країні становлять близько 1,5 мільярда доларів. Якщо орієнтовно вважати, що хворих на поліноз у нас близько 7%, цілорічний риніт — близько 8%, а бронхіальну астму — близько 5%, то витрати в Україні на рік за цими захворюваннями повинні становити відповідно 168 млн., 384 млн. і 720 млн. у.о. Разом — 1272 млн. у.о. Вражаючі цифри, нехай навіть ці витрати фінансуються не з бюджету, а з кишені хворих. Зрозуміло, що, крім фінансових, алергічні захворювання створюють і інші проблеми, тому що істотно знижують якість життя. Тобто хворі не можуть повноцінно ні працювати, ні відпочивати.

Що ж відбудеться, якщо ми зуміємо виявляти алергії на ранніх стадіях? По-перше, стане можливим застосувати елімінацію, що може бути рівнозначно лікуванню. Це можна проілюструвати численними прикладами тимчасового виїзду хворих із певних місцевостей на період цвітіння відповідних рослин, «відселення» тварин і птахів, що є джерелами алергії, застосуванням відповідних «елімінаційних дієт». У ширшому плані це боротьба з рудеральними (бур'яновими) рослинами типу амброзії, тарганами (їхня роль в алергізації населення сьогодні значна), гризунами, постільними мікрокліщами, певними речовинами на виробництві, цвілевими й іншими грибами, корекція технологій готування їжі, виготовлення речей домашнього вжитку, одягу, іграшок тощо.

Реальнішим є лікування алергенами, тобто СІТ. Ось цитати з офіційного документа Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо СІТ (WHO POSITION PAPER «Allergen immunotherapy therapeutic vaccines for allergic diseases», Geneva, January 27−29, 1997):

· Імунотерапія алергенами — технологія введення алерговакцини, кількість якої постійно збільшується, що дозволяє досягти клінічної ситуації, при якій експозиція причинного алергену вже не спричинює патологічних ознак.

· Застосування імунотерапії алергенами показало її справжню ефективність у хворих з алергічним ринітом (кон'юнктивітом, алергічною астмою) і алергічними реакціями від укусу комах.

· Носова, під'язична або пероральна імунотерапія, використовуючи високі дози алергенів, що вводяться, також може бути ефективною.

І, нарешті, найважливіше з цього документа:

Імунотерапія — єдиний метод, що може впливати на природний перебіг алергічних хвороб, він також може запобігати переходу алергічного риніту в бронхіальну астму.

Вартість річного курсу імунотерапії, незалежно від виду алергічного захворювання, в середньому не перевищує 20 у.о. А коли так, то економія в масштабах України (ми відняли частку хворих, які вже не можуть лікуватися алергенами через несвоєчасність виявлення захворювання) становитиме на рік при полінозі 100 млн., цілорічному риніті - 138 млн. і при бронхіальній астмі - 100 млн. у.о., разом — 338 млн. у.о. При цьому економія — не головне, найголовніше те, про що пише ВООЗ — можливість припинити розвиток захворювання (особливо в дитячому віці), викликати його тривалу ремісію (затихання) або як мінімум віддалити перспективу його медикаментозного лікування.

На проблемі алергенів мені б хотілося зупинитися докладніше, тому що вона є ключовою для алергології. Сучасна наука переконливо довела, що, по-перше, практично будь-які оточуючі нас речовини можуть бути або стати алергенами. Серед них виділяють неінфекційні й інфекційні, а серед неінфекційних, у свою чергу, пилкові, побутові, епідермальні, інсектні та харчові. Пилок рослин, щоб викликати алергію, повинен мати середні розміри, легко переноситися вітром, рослини повинні часто зустрічатися в цій місцевості. З цієї причини пилок квітів, який, як правило, показують, рекламуючи противоалергенні препарати, вкрай рідко буває причиною алергії, тому що він мало леткий і клейкий. А пилок тополі, як це не дивно для багатьох, має менш виражені алергенні властивості, ніж, приміром, пилок «мирної» берези.

Наші алергологи, хоча, загалом, знають «можливості» кожної рослини, дуже потребують конкретної («прив'язаної» до певної місцевості і термінів) інформації про «пилкування» рослин. Цим займається наука аеропалінологія, яку в нашій країні поки що ігнорують (є окремі ентузіасти в Києві й Вінниці). А за кордоном разом із прогнозом погоди в засобах масової інформації публікуються повідомлення про рівень вмісту пилку в атмосфері міст і його небезпеку для населення. Це стає в нагоді як лікарям, так і хворим.

У світі випускається до сотні пилкових алергенів. В Україні нам удалося випустити близько 20 найбільш «популярних». При цьому важливо уявляти собі так звану проблему крайових алергенів. Річ у тому, що, по-перше, пилок і суцвіття рослин, які ростуть у різних клімато-географічних зонах, можуть відрізнятися за антигенною (імуногенною) будовою. Скажімо, пилок кипариса, що росте на півдні Європи, маловідомий як алерген. Водночас у Криму кипарис — один із «найсильніших» алергенів. По-друге, навколишнє середовище, за рахунок природних і антропогенних («людських») чинників, істотно модифікує (змінює) склад пилку. Для України в цьому плані помітне значення мають хімічні, біологічні (іноді не виключені й радіонуклідні) забруднювачі атмосфери.

Ще більше проблем із так званими «побутовими» алергенами, виготовленими з пилу жител, до складу якого входять продукти життєдіяльності мікрокліщів, що живляться епідермісом людини, мікрогриби, інші органічні й неорганічні речовини. Нині у нашому архіві є вже до тридцяти серій алергену «домашнього пилу», кілька серій пера подушок, таргана. За замовленням Інституту отоларингології АМН України і великого ентузіаста не тільки оториноларингології, а й алергології, члена-кореспондента АМН України професора Д. Заболотного ми виготовили алергени з пилу жител хворих міста Києва. Надалі плануємо виготовляти зразки з пилу жител інших міст України, а також, за замовленням, із жител конкретних хворих, що матиме для них найбільший лікувальний ефект.

Отже, очевидно — кожна країна просто зобов’язана мати власне виробництво алергенів. Тим більше, що зовсім невелике підприємство (до 20 працюючих) могло б забезпечити алергенами Україну й не тільки. Якщо ми змогли б упровадити свої ноу-хау, то, думаю, за економічною ефективністю лишили б позаду багато великих фармацевтичних підприємств. Міркуйте самі: сьогодні ми вже готові випускати міні-ланцети із заздалегідь нанесеними на них сухими алергенами. З їхньою допомогою можна легко обстежити на алергію жителів найвіддаленіших сіл навіть в умовах фельдшерсько-акушерського пункту. А це дуже важливо для раннього виявлення алергічних захворювань. За допомогою подібних ланцетів можна також визначати стан імунітету. Причому вартість подібних обстежень мінімальна — не набагато більше за вартість одноразових шприців.