Кам"яні сокири-молоти катакомбних культур степової України доби середньої бронзи

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:.

Кам’яні сокири-молоти катакомбних культур степової України доби середньої бронзи.

ЗМІСТ.

Вступ Розділ 1. Характеристика знахідок сокир-молотів катакомбної КІС.

1.1 Огляд сокир-молотів донецької культури.

1.2 Знахідки сокир-молотів інгульської культури Розділ 2. Паралелі характерних рис катакомбних сокир-молотів в сусідніх культурах Висновки Список літератури.

Ілюстрації.

ВСТУП.

Зброя — це один з основних та найбільш важливих компонентів матеріальної культури племен, первісно-общинного ладу, який віддзеркалює різноманітні аспекти їх соціально-економічного розвитку. Різкі збільшення кількості населення, постійні військові сутички, які супроводжувалися екологічними змінами, призвели до того, що доля населення стала залежати від рівня розвитку їх військового ремесла. В цей час технічний прогрес знаходить своє втілення насамперед, у військовій справі. Швидкий динамізм, притаманний розвитку озброєння, робить його основним індикатором у вирішенні питань культурних і економічних зв’язків.

Майже всі об'ємні дослідження катакомбної КІС (XXV-XX ст. до н.е.) так чи інакше змушені торкатися її озброєння, адже, так склалося історично, що катакомбне суспільство — це складний етносоціальний організм, що ґрунтувався на суворій станово-кастовій системі. Розподіл за кастами проходив за етнічним принципом, де ми спостерігаємо значне переважання інгульського етносу над донецьким та ямним [Пустовалов, 1990, с. 81]. Проте у порівнянні з металевими знахідками озброєння, кам’яні вироби отримують незрівнянно менше уваги дослідників [Горелик, 1993, с. 41], адже вони постають менш інформативними через свою морфологічну уніфікацію. Несправедливо буде обійти стороною таку яскраву категорію предметів, як сокири-молоти.

РОЗДІЛ 1..

Характеристика знахідок сокир-молотів катакомбної КІС.

Сокири-молоти по своїй функції і тому сакральному сенсу, яке їм надавали, близькі до булав. Вони є різновидом клинково-древкової зброї ударно-рублячої дії і одним з найдавніших видів зброї ближнього бою. Завдяки своїй надзвичайній ефективності, яка пов’язана з відносною вагою та масивністю ударної частини, що поєднується з невеликою, концентруючою силу удару, поверхнею ураження, і великим важелем — руків'ям, а також відносній простоті виготовлення, сокири-молоти набули широкого поширення. До їх переваг також необхідно віднести і їх універсальність у використанні, оскільки переважна більшість їх різновидів підходять для бою як з легкоозброєним супротивником, так і з супротивником оснащеним захисним обладунком, у тому числі й металевим. Разом з тим велика варіативність, що притаманна формам сокир дозволяє змінюючи їх пропорції створювати більш спеціалізовані або, навпаки, більш універсальні різновиди цієї зброї [Горелик, 1993, 41].

Основною територією їх широкого розповсюдження була степова зона Євразії. В пам’ятках катакомбної культури вони є однією з найбільш поширених категорій знахідок у воїнських похованнях [Клочко, Пустовалов, 1992, с. 118].

Огляд сокир-молотів донецької культури Тут і далі класифікація за: Клочко В. І., Пустовалов С. Ж., 1992, с. 116−141.

Поділяються на такі групи:

«Шнурову» групу (Рис. 1.1) презентують човноподібні видовжені сокири з коротким обушком, що наближує їх до подібних сокир «шнурових» культур Європи. Такі знахідки зустрічалися у мог. Кам’янське поле, Кам’янка-Дніпровська, Новий Аксай [Клочко 2006, с. 72].

«Ямна» група (Рис. 1.2) представлена масивними зразками з циліндроподібним обушком та широким лезом, подібні до пізньотрипільских. Знайдені у похованнях з мог. Білозерка, Чернухіно, Лисий Курган [Клочко, 2006, 73].

«Інгульська» група (Рис. 1.3): її характерною рисою є усічено-ромбічна форма з грибоподібним навершям. Знахідки походять з мог. Бубнова слобідка, Біле, Хрящевський [Клочко, 2006, 74]. Велика кількість сокир-молотів інгульських типів походить із випадкових знахідок на Донеччині, з території розповсюдження донецької катакомбної культури. Там же знайдені молоти «постшнурових» типів та дві сокири-молоти типу «Почапи».

Знахідки сокир-молотів інгульської культури.

«Інгульські» сокири (рис. 2) можна досить умовно розділити на два типи (беручи до уваги те, що кожний виріб, по суті, є унікальним):

1) сокири-молоти.

2) сокири молоти з опуклою грибоподібною шляпкою Окрім того кожен тип ділиться на два підтипи — подовжені та короткі [Клочко, Пустовалов, 1992, с. 122]. Такі типи зустрічаються практично у всіх європейських культурах бойових сокир.

1) Короткі сокири-молоти (СМК, рис. 2.1) представлені знахідками в курганах: Заможне і Бєшево на Донеччині [Санжаров, 1999, с. 6]; Баратівка і Горожино на Миколаївщині [Клочко, 2006, с. 78]. У похованнях з Мартинівки, та Головківки було простежено дерев’яні руків'я довжиною 0,35 м та 0,53 м [Полин, Тупчиенко, Николова, 1992, с. 14]. Сокири-молоти типу СМК зустрічаються в інгульських пам’ятках, практично, на всій правобережний частині України.

Видовжені сокири-молоти (СМВ, рис. 2.2) знайдені в курганах: Звенигородка, де збереглося дерев’яне руків'я довжиною 43 см [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 6], такі ж сокири знайдені в похованнях Володимирівка, Первомаївка, Кірове, та багато інших. Серед сокир цього типу трапляються вишукано орнаментовані (Широке, Золота балка) або прикрашені канелюрами (Каірка) [Клочко, 2006, с. 79].

2) Сокири-молоти з грибоподібною шляпкою (СМГ, рис. 2.3) також поділяються на два підтипи: короткі (СМГК) та видовжені (СМГВ). СМГК знайдені на мог. Головківка [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 6]. Особливостями цих сокир є висока якість обробки поверхні. Також вони можуть бути прикрашені канелюрами (Кам'янське курганне поле).

РОЗДІЛ 2.

В першому розділі було наведено характеристику наявних знахідок сокир-молотів катакомбної КІС. Далі ми окреслимо паралелі з артефактами, виявленими поза територією розповсюдження катакомбних пам’яток.

Серед молотів з пам’ятників донецької культури трапляються так звані «почепські» сокири. Цікаво, що одна з подібних сокир — знахідка з Благодатного Амвросіївського району, має недосвердлений отвір, тобто вона виготовлялася на місці, а не є імпортом [Клочко, 2006, с. 74].

Досить часто видовжені сокири-молоти з розширеним сокироподібним бойком (Аккермень) дослідники відносять до бородінського типу культури багатоваликової кераміки. На неправомірність такої думки свого часу вказав С. Н. Братченко, довівши, що сокири-молоти аккерменьського типу з’являються ще в ямний культурі [Братченко, 1976, с. 144].

На думку В. І. Клочко, сокири типу «Аккермень» є подальшим продовженням лінії розвитку ранньотрипільських кам’яних молотів і являються прототипами сокир-молотів типу «Бородіно» [Клочко, 2006, с. 74]. Їх прототипами можна вважати мідні сокири-клювці з Варненського некрополя культури Гумельниця та ранньотрипільські кам’яні клювці-молоти.

Подальшого розвитку такі сокири-молоти набувають в ямній культурі Нижнього Подніпров'я, де вони утворюють тип «Аккермень», який запозичили катакомбні племена того ж Нижнього Подніпров'я. Сокири ж бородінського типу є продовженням цієї лінії розвитку на більш пізньому етапі. Їх вирізняє грибоподібне навершя, що було характерним для сокир-молотів Балкан та Центральної Європи III тис. до Р.Х. (сокири-молоти пан'європейського типу А). Таким чином, «бородінські» сокири є синкретичним типом, що об'єднує в собі риси східноєвропейських та центральноєвропейських знарядь.

Отже, більша частина сокир-молотів донецької катакомбної культури відноситься до типів, характерних для «постшнурових» культур Карпатського регіону, а інші — до ямної культури Подніпров'я та до Інгульської катакомбної культури Правобережної України.

Для поховань інгульської культури сокири-молоти є чи не найбільш типовим видом знахідок. Багатий матеріал дає змогу в повному обсязі оглянути морфологічні зв’язки інгульських сокир з сокирами сусідніх культур.

Сокири СМК, за загальною формою, близькі до сокир типу G культури лійчастого посуду за М. Запотоцьким [Клочко, 2006, с. 78], однак між ними є розбіжності в розмірах: інгульські СМК дещо коротші, а отже більше подібні до пізньотрипільських софіївських коротких сокир-молотів, подальшим розвитком яких вони і є.

Сокири СМВ дуже близькі до сокир-молотів культури лійчастого посуду — F-сокири за М. Запотоцьким [Клочко, 2006, с. 78]. Умовно до цієї групи включені сокири-молоти з поховань ЮГОК — 65 та Златополь [Клочко, 2006, с. 78]. Усі ці вироби дуже нагадують сокири-молоти культур шнурової кераміки України і, мабуть, є запозиченнями.

Усі сокири СМГК та СМГП за загальними обрисами та грибоподібними обушками близькі до сокир-молотів типу «К» культури лійчастого посуду Центральної Європи [Клочко, 2006, с. 78], які походять з пам’ятників Колоколин, Крилос, Настасина могила [Свешников, 1979, рис. 7]. Окрім того вони подібні до пізньотрипільських софіївських сокир-молотів типу СМГ[Клочко, 2006, с. 78]. Особливостями інгульських сокир є висока якість обробки поверхні (на відміну від сокир культури лійчастого посуду вони усі добре відполіровані) та мають чіткі грані, що виділяють «плечі» виробів. До того ж деякі вироби мають виразні грані, або канелюри, що безпосередньо вказує на зв’язок з шнуровими культурами Західної України (Томашівка) [Клочко, 2001, с. 243]. Однією з ознак сокир-молотів інгульської культури, перш за все, сокир типу СМ, є «врізний» орнамент. Усі ці вироби виготовлені з дуже твердих порід каменю — порфіріто-діабазів [Шарафутдинова, 1980, с. 60], орнаменти на них, враховуючи складність такого матеріалу, дуже вишукані. Така складна, близька до ювелірної, техніка обробки каменя в потрапила до європейських культур, з терен Близького Сходу та Східного Середземномор’я.

археологічний культура сокира молот.

ВИСНОВКИ.

Отже, ми бачимо, що сокири-молоти є найбільш розповсюдженою типовою зброєю катакомбної культури. Цей вид зброї представлений кількома типами, які зустрічаються практично в усіх європейських культурах «бойових сокир». Однак, найбільш близькою за наборами типів сокир-молотів до інгульської є культура лійчастого посуду, на її перших, карпатських етапах розвитку та пізньотрипільська Софіївська група (культура) [Клочко, 2006, с. 79].

Таким чином, розглядаючи дану категорію пам’яток ми дійшли висновку, що сокири-молоти, незважаючи на явно запозичені форми, можливо, являють собою витвори місцевих майстрів. Проте ця думка ще потребує додаткової перевірки, адже в наявності ще дуже мало знахідок, які б це підтверджували. Крім того, обробки потребують сокири-молоти «периферійних» катакомбників — передкавказських та харківсько-воронезьких. Також, ми бачимо цілковите переважання технічних рис європейського походження, тоді як широко експортуючи кавказькі сокири-молоти, катакомбники не запозичували у кавказців власне технологію їх виготовлення [Нечитайло, 1991, с. 89].

З іншої сторони подальше розроблення даної теми може дати відповіді на ряд запитань щодо культурного та релігійного життя давнього населення українських степів. Оскільки кам’яні сокири-молоти є не тільки суто утилітарною річчю та ознакою соціальної стратифікації, а і виробом мистецтва та культовим предметом.

ІЛЮСТРАЦІЇ.

Рис. 1 Сокири-молоти донецької культури (за В. І. Клочко):

1 — Кам’янка; 2 — Лисий Курган; 3 — Біле.

Рис. 2 Сокири-молоти інгульської культури (за В. І. Клочко):

1 — Баратівка; 2 — Звенигородка; 3 — Кам’янка.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Братченко С. Н. Нижнее Подонье в эпоху средней бронзы. — К., 1976.

2. Горелик М. В. Оружие Древнего Востока. — М., 1991.

3. Клочко В.І. Озброєння населення України (5000−900 рр. до Р.Х.). — К., .

4. Клочко В.І. Розвиток озброєння «шнурових» культур України як відображення етнокультурних процесів в регіоні // Od neolityzacij do poczatkow epoki brazu. — Poznan, 2001. — С. 241−258.

5. Клочко В.І., Пустовалов С. Ж. До реконструкції озброєння та військової справи суспільства Північного Причорномор’я // Праці центру пам’яткознавства. Вип. 1. — К., 1992. — С.116−141.

6. Нечитайло А. Л. Связи населения Степной Украины и Северного Кавказа в эпоху бронзы. — К., 1991.

7. Полин С. В., Тупчиенко Н. П., Николова А. В. Курганы верховьев Ингульца. 1. Кировоград. — 1992.

8. Полин С. В., Тупчиенко Н. П., Николова А. В. Курганы верховьев Ингульца. 2. Кировоград. — 1993.

9. Полин С. В., Тупчиенко Н. П., Николова А. В. Курганы верховьев Ингульца. 3. Кировоград. — 1994.

10. Пустовалов С. Ж. О формах политогенеза в катакомбном обществе Северного Причерноморья. Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности // Тез. докл. конф. — Запорожье, 1990. С. 81−84.

11. Санжаров С. Н. О позднекатакомбных памятниках ингульского типа на территории Северо-Восточного Приазовья // Древности Северского Донца. — Луганск, 1999. — С. 44−61.

12. Свєшніков І.К. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці ІІІ - на початку ІІ тисячоліття до н. е. — К., 1974.

13. Шарафутдінова І.М. Орнаментовані сокири-молотки з катакомбних поховань на Інгулі. // Археологія. — К., 1980. — № 33. — С. 60−70.