Проблема взаємозв"язку музики і рухів в естетичному вихованні школярів

Реферат на тему:

Проблема взаємозв'язку музики і рухів в естетичному вихованні школярів Музичне мистецтво — один з наймогутніших засобів виховання, з допомогою якого здійснюється виховання особистості, сила якого полягає, насамперед, у впливі на емоційну почуттєву сферу особистості. Використання музики як засобу виховання дітей є одним з найважливіших завдань виховної діяльності шкільних та позашкільних закладів освіти.

Мета вчителів — виховувати засобами мистецтва любов до прекрасного, впливати на почуття і мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому сприйняттю дійсності. Заняття музикою — складова частина всебічного виховання дітей: естетичного, морального, розумового і фізичного.

Найефективніше музично-естетичне виховання здійснюється в процесі практичної діяльності дітей. Згідно з вченнями І. П. Павлова, рухові навички належать до тих, що створюються найраніше і найлегше. Розвиток дитини йде як по лінії оволодіння новими, більш складними рухами та комбінаціями, так і по лінії постійного їх вдосконалення — вони стають точними, більш вправними і координованими. Любов до спорту необхідно прищеплювати з раннього дитинства.

За час перебування в школі молодші школярі проходять великий шлях щодо розвитку своїх рухів. В цьому віці формуються засади подальшого фізичного вдосконалення, поглиблюється інтерес до занять рухливими видами діяльності, але лише за тієї умови, що педагогічний процес буде організовано правильно, діти будуть рости здоровими, веселими і бадьорими.

Важливим засобом розвитку рухової діяльності учнів виступає заняття хореографією. Зародження танцювальних рухів сягає в сиву давнину. Людина при виконанні первісних трудових рухів починала поступово опановувати деякі ритмічні елементи, які б імітували робочий процес. Згодом ці рухи набувають не утилітарного, а художньо-естетичного призначення, і в зв’язку з цим стають більш чітко організованими, відповідно до певного темпоритму. Отже, характерною відмінністю хореографічного руху від побутового руху є його своєрідна спрямованість до художності. Дієвість танцювальних рухів чи їх форм можна збагнути лише в певних змістових поєднаннях, конструкціях, що підпорядковуються образно-тематичному розвиткові твору [1].

Заняття рухами, поряд з вивченням музики, є вагомим засобом музичного виховання. Згадаємо слова Р. Вагнера в статті «Мистецтво майбутнього» про те, що висхідною підйому всезагального єдиного мистецтва буде, те, що служить основою для всякого істинного мистецтва: пластичний рух тіла представлений музичним ритмом.

Музика і рух — такі ж взаємозв'язані поняття, як звук та його ритмічна пульсація. Протягом не одного десятка років педагоги використовують рух, як засіб музичного розвитку [3].

Рухи полегшують сприйняття і запам’ятовування музики. Розвиток рухових навичок відбувається одночасно з розвитком мови. Рівень координації і активності рухів дитини свідчить про розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки.

Тому основним завданням хореографічної підготовки школярів виступають наступні: формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної мови рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими прийомами композиції танцю.

Мета занять — за допомогою ритмічної діяльності виховувати в учнів уміння слухати музику і передати її в руках. Але не всі однаково володіють тілом, щоб вільно передати музику в руках. Діти слухають музику, в них виникають певні емоційні переживання, але виразити це в руках можуть далеко не всі - тіло дитини не завжди слухається її. Тому, спочатку їм потрібно навчитись володіти своїм тілом, згодом — вже більш свідомий і сформований рух — допомагатиме дитині глибше сприймати і передавати музичний образ. В першу чергу, на заняттях потрібно дати дітям відчути радість від вільного володіння своїм тілом, яке вільно рухається і підпорядковується музичному ритму.

Метою кожного заняття повинна стати робота над гармонійним розвитком тіла, для чого використовуються певні фізичні вправи, над формуванням музично-рухової культури, необхідних рухових навичок, свідомого відношенню до своїх рухів, зацікавленого ставлення до музично-ритмічної діяльності [2].

Головним засобом формування музично-рухової творчості виступає навчання дітей мові рухів, яка є надзвичайно різноманітною. Для занять доцільно використовувати досить прості, доступні дітям танцювальні рухи сучасного, народного танцю та елементи пантоміми, значення яких зрозуміле і знайоме дітям з власного життєвого досвіду, і які можна використати в танці для передачі взаємовідносин персонажів. Ці рухи склали систему виразних засобів хореографії і дозволили створювати різноманітні танцювальні композиції.

Навчання мові рухів з метою формування в дітей музично-рухової діяльності в танці може бути ефективним лише на основі повноцінного музичного матеріалу. Музика має активізувати фантазію дитини, спрямувати, спонукати до творчого використання виразних рухів.

Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить, що виявляється у підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Навпаки, спокійний, плавний характер танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м’якшими, круглішими.

Таким чином, через активізацію школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності - ритміки — відбувається музично-естетичний розвиток дитини. Заняття ритмікою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.

Отже, музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це, в свою чергу, впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, життєрадісність.

Успіхи і досягнення у сфері музично-ритмічного виховання, безумовно, залежать від загального фізичного розвитку дитини, цьому великою мірою сприяє правильна організація і систематичність занять.

Музика, яка супроводжує заняття, активізує дітей, значно підвищує якість вправ, виконуваних дітьми, організовує колектив. Відомо, що звучання музичних творів підвищує працездатність серцево-судинної, м’язової та дихальної систем організму. При виконанні вправ з музичним супроводом покращується легенева вентиляція, збільшується амплітуда дихальних рухів.

В той же час можна говорити, що музично-ритмічна діяльність сприяє розвитку у дітей музикальності, зокрема основних її компонентів — емоційного відгуку, слуху. Дитина вчиться сприймати музику, рухатися згідно до її характеру, втілених певними засобами виразності музики. Емоційний зміст музики, зміни темпу, ритму, сили звучання сприяють також музичному розвитку дітей. Завдяки рухам музика стає зрозумілішою і легше засвоюється. Але слід пам’ятати, що вправи під музику будуть корисними для дітей лише тоді, коли рухи відповідатимуть характеру музики та засобам її виразності.

Досліджено, що у всіх вікових групах молодшого шкільного віку підвищується рухова активність дітей завдяки музиці. Вправи з музичним супроводом сприяють формуванню постави, координації та узгодженості рухів. Музика надає рухам особливої виразності, чіткості, ритмічності.

Для того, щоб навчити молодших школярів виконувати вправи правильно та виразно, слід постійно привертати увагу дітей до музики, звернути увагу на характер твору та більш яскраві засоби музичної виразності, які повинні відбиватися в рухах. Так, наприклад, «Послухайте, діти, як ходить клишоногий ведмідь. Музика повільна в низькому регістрі. Це іде, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом» (під цю музику діти повинні іти на зовнішній частині ступні). Або: «Музика весела, швидка, у високому регістрі. Це горобчики весело стрибають, дзьобають зернятка, швидко перелітають з місця на місце.» Такі чіткі пояснення активізують сприйняття музики дітьми, а єдність музики, слова і дій формує навичку рухатися відповідно до характеру музики. Все це робить вправи більш ефективними, що сприяє фізичному розвитку і зміцненню здоров’я молодших школярів усіх вікових груп.

Зв’язок між музикою і рухами не обмежується лише узгодженістю їхнього спільного характеру. Розвиток музичного образу, порівнювання контрастних і схожих музичних побудов, ладова забарвленість, особливості ритмічного малюнка, динамічних відчуттів, темпу — все це може відбиватися і в рухах. Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу, надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів.

Використана література.

1. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю. — Вид. 3-тє., доп. — К.: Мистецтво, 1996.

2. Музика в школі. — К.: Музична Україна, 1990. — № 3.

3. Попик О. Танцювальна абетка і творчість // Мистецтво та освіта. — 2001. — № 4. — С. 22−25.

4. Слісаренко Н. В. Проблема використання вільного часу учнями молодших класів і виховання. — К., 2000. — С. 134−140.