Теоретичні аспекти ефективності діяльності підприємства

ЗМІСТ ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

1.1. Ефективність як економічна категорія. Класифікація видів і форм прояву ефективності

1.2. Методичні підходи до визначення ефективності

1.3. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ПАНДА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Панда»

2.2 Аналіз системи показників фінансової стійкості підприємства

2.3 Аналіз ефективності використання виробничих фондів підприємства

2.4 Аналіз показників прибутковості та рентабельності підприємства

2.5 Аналіз показників ефективності використання матеріальних ресурсів

2.6 Оцінка ефективності використання трудових ресурсів підприємства

3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ПАНДА»

3.1 Впровадження заходів щодо зменшення витрат сировини та збільшення виходу цукру

3.2 Розрахунок економічної ефективності впроваджених заходів та їх вплив на результати діяльності підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністю того, що буде загублено.

На рівні підприємства формою єдиного критерію ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку. Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в взаємопов'язаній системі показників, характеризуючих ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повинна відповідати наступним принципам:

— забезпечувати взаємозв'язок критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

— визначати рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів;

— забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління;

— стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності виробництва.

Актуальність теми дослідження дипломної роботи полягає в тому, що для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін.

Для характеристик використання живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

Мета курсової роботи — проведення дослідження методичних підходів щодо управління ефективністю підприємства, розробка та обґрунтування заходів щодо підвищення ефективності діяльності ТОВ «Панда».

Розгляд даної теми передбачає вирішення наступних завдань:

1) охарактеризувати економічну сутність і методологію визначення ефективності та її види;

2) деталізувати критерії і системи показників ефективності;

3) провести аналіз та оцінку економічної ефективності ресурсного забезпечення та фінансово-економічних показників діяльності ТОВ «Панда»;

4) дослідити основні проблеми ефективного використання сировини аналізованого підприємства та запропонувати шляхи його удосконалення.

Предметом дослідження в роботі виступає - управління ефективністю ТОВ «Панда».

Об'єктом дослідження виступає ТОВ «Панда», що є провідним підприємством в Черкаській області по виробництву цукру.

Методи дослідження — в процесі роботи над курсовою роботою було використано аналітичний, економіко-математичний і статистичний методи дослідження.

1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

1.1 Ефективність як економічна категорія. Класифікація видів і форм прояву ефективності

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги.

Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, — результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим — співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат. еffectus — виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій.

Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами тощо), показниками поліпшення здоров’я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) тощо.

У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект — виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарських заходів).

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін — продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи — це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Узагальнено ефективність діяльності можна представити у вигляді формули 1.1.

(1.1)

Хоча за самим визначенням результат і ефект є близькими поняттями (ефект — певна форма результату), потреби економічної практики змушують у деяких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям «економічний результат» звичайно мають на увазі загальний (брутто) результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» — чистий (нетто) результат (зокрема, прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою 1.2.

Е = Р — З, (1.2)

де Е — величина умовного економічного ефекту;

Р — величина умовного економічного результату;

З — повні витрати на реалізацію заходу, який викликав ефект.

Якщо результати економічної діяльності перевищують витрати, говорять про позитивний (додатний) ефект (зокрема, підприємство отримує прибуток), у протилежному разі - про негативний (від'ємний) ефект (збитки, шкода, втрати та ін.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання (Рис. 1.1).

Ресурси Персонал Засоби Предмети

(робоча сила) праці праці

Взаємодія Результати

і витрати ВИРОБНИЦТВО (ефект)

Ефективність виробництва

(продуктивність системи)

Рис. 1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти.

Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект.

Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 1.3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

1 дифузійний 3 Ефект стартового вибуху

МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИЙ 4 Ефект супроводжувальних

ЕФЕКТ можливостей

2 Резонансний 5 Ефект акселерації

Рис. 1.3 — Специфічні форми мультиплікаційного ефекту

Ефект стартового вибуху — це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад — застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супроводжувальні можливості з певним ефектом.

Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові.

До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг).

Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо.

У зв’язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу.

Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного.

Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

1.2 Методичні підходи до визначення ефективності

Хоча сам загальний теоретичний принцип виглядає простим і однозначним, його практична реалізація може здійснюватися на основі різних методичних підходів. Їх вибір вимагає глибокого розуміння економічного змісту господарського заходу, ефективність якого передбачається оцінити.

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів, що повинні враховуватися при зазначеному виборі, варто виділити:

— характер цільової настанови прийнятих рішень;

— базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;

— необхідний ступінь деталізації розрахунків;

— місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;

— місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних суб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.

Зупинимося докладніше на ключових моментах розглянутих особливостей.

1. Цільова настанова прийнятих рішень. Яким чином характер ухвалених рішень може впливати на вибір методів розрахунку ефективності? Справа в тому, що від цільової настанови, залежить вибір критерію оптимізації варіантів, що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, і аналізуються показники ефективності. Це, в свою чергу, обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.

При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово розрізняються, та про одну комбіновану, що поєднує у собі основні критерії перших двох систем:

— максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);

— мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;

— оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів, як правило, з додатковим обліком інших показників ефективності (у тому числі і натуральних).

Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть бути названі «інвестиційними», «ресурсними» і «комбінованими».

Інвестиційні цільові настанови охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямів найвигіднішого вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень — максимізація прибутку («гроші заради грошей»). В даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти «в справу».

Ресурсні рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий. Тому основне призначення таких рішень — вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради результату»). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів (коштів) при порівняльному результаті. В ролі вихідних (у даному випадку тих, що мінімізуються) ресурсів можуть виступати грошові кошти (капітал), матеріальні й енергетичні ресурси, трудові фактори (люди), час.

Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що виступають як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, ухвалюючи рішення), значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.

Хоча, як ми переконалися раніше, показники економічної ефективності не завжди можуть повністю забезпечити однозначність у виборі аналізованого варіанта, вони значно підвищують рівень обґрунтованості ухвалення рішень. Ця обґрунтованість виявляється тим вище, чим повніше вдається врахувати, з одного боку, витрати з втілення в життя розглянутого варіанта, з іншого — всі ефекти (як позитивні, так і негативні) його реалізації.

2. База порівняння показників ефективності. Ще одним важливим моментом теорії ефективності є відповідь на запитання, що робити з отриманими показниками ефективності. Як було зазначено раніше, показники не є самоціллю — вони повинні бути підставою для ухвалення управлінського рішення. Щоб це відбулося, керівник, що ухвалює рішення, повинен мати базу порівняння — своєрідний шаблон, з яким би він зіставляв отримані показники. Якщо проаналізований показник умовно краще встановленого шаблона, з’являється підстава для ухвалення позитивного рішення, якщо гірше — доводиться говорити про передумови для негативного рішення.

Формування бази порівняння є невід'ємною проблемою всієї теорії ефективності. Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел дає можливість говорити, що для формування подібної бази можуть використовуватися такі показники:

— значення кращих із проаналізованих варіантів ухвалення рішень;

— значення кращих вітчизняних та/чи зарубіжних варіантів;

— значення існуючого стану (зокрема зразка, що використовується в даний момент);

— значення умовного нормативу, тобто затвердженого в масштабах національної економіки, галузі, регіону або підприємства стандартного показника економічної ефективності.

Від функцій, що виконують показники економічної ефективності, залежить необхідний ступінь деталізації (точності) розрахунку. Управлінські рішення, що ухвалюються на рівні національної економіки або регіону (області, району, міста) передбачають облік усереднених оцінок, що саме собою обумовлює укрупнений (приблизний) характер розрахунку показників.

1.3 Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства Однією з умов ефективного функціонування ринкової економіки є максимальна відповідальність підприємств за результати своєї діяльності (як позитивні, так і негативні). Ця умова відображена у відомому принципі «інтерналізації екстерна лій». Це означає, що максимальна кількість спричинених підприємством зовнішніх ефектів — екстерналій — повинна бути переведена у внутрішні показники, що відчуваються підприємством (витрати, доходи), — інтерналії.

Із усього зазначеного всі ефекти, що спричиняються підприємством (конкретним господарським заходом), можуть умовно бути диференційовані на такі групи:

— внутрішні ефекти підприємства, що сприймаються його системою госпрозрахунку (інтерналії);

— зовнішні ефекти (екстерналії), які підприємство в змозі перетворити у внутрішні за допомогою встановлення ціни на вироблені вироби і надані послуги;

— зовнішні ефекти (екстерналії), які підприємство зацікавлене перетворити у внутрішні, але може це зробити лише за допомогою економічних інструментів (наприклад, податкових пільг, дотацій та ін.) держави або суб'єкта території (муніципалітету);

— зовнішні ефекти/витрати (екстерналії), які підприємство не зацікавлене перетворювати у внутрішні, і про це повинна потурбуватися держава або суб'єкт території.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва — від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва.

Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва. При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств. Система показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємств);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).

Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1).

Таблиця.1.1 Система показників ефективності виробництва

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси — це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою

(1.3)

де Е_зр — ефективність застосовуваних ресурсів;

Р — госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П — чисельність працюючих на підприємстві;

Ф_ос — середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;

Ф_об — вартість оборотних фондів підприємств;

К_пвп — коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди) [23,с.227].

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Частку приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна визначити за формулою 1.4

% (1.4)

де У_інт — частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією виробництва;

— приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

— приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади).

Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників — економічної соціальної політики держави.

До таких чинників відносяться:

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи тощо.

Таблиця 1.2

Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи)

3. Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом:

запровадження маловідходної та безвідходної технології,

збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу,

використання дешевих і низькосортних видів сировини,

підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки,

заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва,

раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

4. Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання, тобто дизайн, повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму.

Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.

Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

7. Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць.

Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

8. Стиль управління. Значний (за деякими оцінками — переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна, добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства.

Складовою частиною такої системи є стиль управління — типовий «м'який» чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління.

Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

9. Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:

практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства;

фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);

установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо);

створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури;

макроекономічні структурні зміни;

програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема «Про власність», «Про оподаткування підприємств», «Про оплату праці» та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.

10. Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників — внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем.

Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів — організацій (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому.

Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури.

В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури.

12. Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва [12,с.57].

Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах:

1) моделях зайнятості населення — зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг);

2) складі основних фондів (основного капіталу) — визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості;

3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках — співвідношення імпорту технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях;

4) масштабах (концентрації) виробництва — помітне збільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.

2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ПАНДА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Панда»

ТОВ «Панда» це Товариство з обмеженою відповідальністю, яке до 2001 року займалося посередництвом на ринку фінансових послуг м. Черкаси.

У 2001 р. підприємство викупило акції ВАТ «Селищанський цукровий завод» і з того часу контролює діяльність по виробництву цукру даного підприємства. Доцільним буде надати коротку історичну довідку роботи цукрового заводу.

Підприємство знаходиться за адресою: Черкаська обл., Корсунь Шевченківський район, с. Селище. Селищанський цукровий завод побудовано у 1847 році. До моменту націоналізації цукрової промисловості завод знаходився у користуванні князів Лопухіних-Демидових. У тяжкі роки розрухи і громадянської війни виробництво цукру в Україні було дуже низьким, починаючи із 1922 року виробіток цукру поступово став збільшуватися.

Перший етап розвитку Селищанського цукрозаводу також відноситься до 1924 року, коли було проведено реконструкцію паросилових машин та ремонтних майстерень. У 1963 році завод був переведений на раціональний вид палива на спалювання мазуту замість вугілля, це скоротило об'єми перевезень палива та покращило умови праці робітників.

Починаючи із 1991 року на підприємстві проведено великий об'єм робіт по реконструкції всього заводу. При цьому реконструйовано сокоочисний цех, встановлено нові випарювальні установки, змінено вакуумні апарати та теплообмінники, проведено реконструкцію вапнякової печі та розпочато будівництво трубопроводу.

У 2003 році новим керівництвом заводу проведено реконструкцію мийного відділення, встановлено комп’ютер на РПРО, завдяки чому стало можливим автоматизовано регулювати випарну станцію та конденсаторне господарство.

Головною метою діяльності цукрового заводу ТОВ «Панда» є:

— задоволення потреб населення України цукром,

— здійснення виробничої, науково-дослідницької, торгівельної, комерційної діяльності як із українськими партнерами, з метою одержання прибутку для задоволення на цій підставі соціальних і економічних інтересів членів Товариства.

Основними видами виробництва на підприємстві є:

— виробництво цукру із цукрових буряків,

— цукру-сирцю,

— жомове виробництво.

Починаючи із 2005 року на підприємстві добова переробка буряків становить 2700 т на добу, добовий виробіток цукру становить 147 т.

Виробничий період 2006 року розпочався із 28 серпня, сокодобування закінчилося 29.11.2006 р.

Сьогодні цукрова галузь України переживає період реструктуризації та адаптації до нових ринкових умов. В період із 2001 р. до 2006 р. вітчизняне виробництво цукру з буряків задовольняло потреби держави на 80%. У 2007 р. цукровиробники повністю забезпечили потреби внутрішнього ринку.

На сьогоднішній день стабілізується валовий збір цукрової сировини. З’явилась економічна зацікавленість вирощування цукрової сировини, ціна 1 т цукрових буряків у 2007 р. складала близько 49,6 у.о., що більше на 3,9% ніж в країнах Євросоюзу та інших сусідніх державах.

На рис. 2.1 представлено організаційно-економічну структуру цукрового заводу ТОВ «Панда». Головним органом правління ТОВ «Панда» є Збори учасників Товариства, на засіданнях яких вирішуються усі управлінські та фінансові питання діяльності цукрового заводу.

Рис. 2.1 Організаційно-економічна структура ТОВ «Панда Як видно із рис. 2.1 очолює підприємство Голова правління, головними його заступниками є генеральний директор, фінансовий директор та директор із технічної роботи.

2.2 Аналіз системи показників фінансової стійкості підприємства До основних показників діяльності підприємства відносяться виручка від реалізації продукції, собівартість реалізованої продукції, валовий дохід, чистий прибуток, чисельність персоналу, продуктивність праці та середньорічна заробітна плата одного працівника по підприємству. Результати даних показників та їх динаміка в період 2004;2006 рр. представлено в табл.2.1.

Таблиця 2.1

Основні техніко-економічні показники ТОВ «Панда» за 2005;2007 рр

Данні таблиці 2.2 свідчать про те, що у 2006 р. порівняно із 2005 р. виручка від реалізації продукції ТОВ «Панда» збільшилася на 51 922,7 тис.грн., або на 183%. це позитивні зрушення, які вплинули на збільшення валового доходу та чистого прибутку, який у 2006 р. був більшим ніж у 2005 р. на 82,6 тис.грн., або на 51,7%.

Середньооблікова кількість працюючих підприємства у 2006 р. зросла на 54 чол. або на 24,7%. Збільшення штату працюючих відбулося через зростання об'єму виробництва та розширення діяльності цукрового заводу у 2006 р. Відповідно збільшився і фонд оплати праці працівників на 712,7 тис.грн., або на 250%, це сталося внаслідок збільшення персоналу, а також у зв’язку із зростанням розцінок та тарифних окладів по підприємству.

Низький рівень показника середньорічної заробітної плати 1 працівника (1296 грн.) пояснюється сезонністю виробництва, адже протягом року постійна чисельність робітників змінюється у залежності від тривалості виробничого процесу.

У 2007 р. порівняно із 2006 роком виручка від реалізації продукції була меншою на 11,2%, це вплинуло на зменшення чистого доходу від реалізації, який у 2007 р. становив 59 391,9 тис. грн, що на 7524,2 тис. грн або на 11,1% менше ніж у 2006 р., а також на зменшення собівартості продукції на 15,2%.

Операційний прибуток підприємства збільшився на 106,4%, це збільшення вплинуло на зростання розміру чистого прибутку підприємства, який у 2006 році був більшим ніж у 2006 р. на 286,3 тис.грн. або на 118%.

Сума чистого прибутку також збільшилася на 286,3 тис.грн., що у відсотках становить 118%.

Облікова чисельність працюючих також зросла у 2007 р. на 22 робітника, що у відсотках становить 8%. Їх заробітна плата збільшилася на 186,5 тис.грн., або на 18,7%. Для виробництва цукру у 2007 році підприємство використало бурякової сировини у кількості 238 545 т. Це дало можливість виробити 30 056 т цукру та 287 т жому.

Основними споживачами продукції підприємства є населення Черкаської області, а також підприємства, що використовують цукор як сировину для свого виробництва (Черкаська рафінадна фабрика, Черкаська бісквітна фабрика, Шполянська фабрика кондитерських виробів та ін.). Споживачами жому ТОВ «Панда» є сільськогосподарські підприємства Корсунь-Шевченківського району та населення, що займається тваринництвом. Споживачами меляси є підприємства, що займаються спиртовим виробництвом та фермерські господарства, які займаються вирощуванням та відгодівлею тварин.

Збутом продукції на підприємстві займається відділ менеджменту та маркетингу. Обов’язками працівників даного відділу є пошук та оцінка ефективних каналів збуту цукрової продукції. Вони обирають оптимальні маршрути, за якими підвозиться продукція до замовників, заключають договори про поставку за рахунок підприємств-споживачів та ін.

Аналіз фінансового стану підприємства розпочнемо із розрахунку показників платоспроможності (ліквідності підприємства). Розрахунки будемо проводити на основі даних Балансу та Звіту про фінансові результати діяльності підприємства за 2005;2007 рр., що подані в Додатках, А і Б.

Платоспроможність (ліквідність) визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов’язань за платежами. Для здійснення таких операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши у гроші найбільш ліквідну частину своїх мобільних запасів або маючи достатній запас грошей у банку й у касі.

Оцінюючи ліквідність, розраховують три коефіцієнти:

— коефіцієнт покриття;

— коефіцієнт швидкої ліквідності;

— коефіцієнт абсолютної ліквідності.

1. Коефіцієнт покриття = Оборотні активи + Витрати майбутніх періодів / Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів

2005 р.12 361,9/17 100,2=0,72

2006 р. = 25 772,0/33 101,6=0,78

2007 р. = 36 824,3/47 451,3=0,78

Коефіцієнт покриття (іноді його називають коефіцієнтом загальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2, свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов’язання. Критичне значення коефіцієнта покриття прийняте за 1.

Як бачимо досліджуване підприємство в період 2005;2007 рр. знаходилося на низькому рівні ліквідності, що вказує на його недостатню платоспроможність.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності =(Оборотні активи — Запаси) + Витрати майбутніх періодів) / (Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів)

2005 р.(12 361,9−636,9−113,1−5925,9−179)/17 100,2=0,33

2006 р. (25 772,0−566,1−151,4−12 292,4−4257,9)/33 101,6=0,26

2007 р. (36 824,3−1063,1−22 293−1492,7)/47 451,3=0,25

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт «лакмусового папірця»). На відміну від попереднього показника, він враховує якість оборотних активів і є більш чітким показником ліквідності, тому що при його розрахунку беруться до уваги ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).