Фактори ризику лізингової угоди в умовах трансформаційної економіки

Фактори ризику лізингової угоди в умовах

трансформаційної економіки

ВСТУП

Аналіз чинників ризику, з якими можуть зіштовхнутися лізингодавець і лізингоодержувач, має важливе значення у зв’язку з необхідністю опрацьовування різних варіантів лізингової угоди, розподілу ризику між партнерами, дослідження чинників, котрі формують їх конкретні позиції. Лізингові компанії пред’являють високі вимоги до кредитоспроможності своїх потенційних лізингоодержувачів. Думка, що лізинг, ніби «якір порятунку для хворих підприємств», на практиці спростовується. Так само, як і кредитні установи при видачі кредиту перевіряють платоспроможність своїх клієнтів, так і лізингові компанії виходять з економічних, потенційних можливостей своїх клієнтів. У зв’язку із цим слід зазначити, що критерії оцінки кредитних і лізингових установ достатньо близькі.

Поглиблення економічної реформи, формування ринкових відносин, загострення конкуренції, зниження передбачуваності результатів, збільшення тягара економічних наслідків, викликаних управлінськими помилками, пред’являють суворіші вимоги до оцінки ризиків у всіх сферах підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність пов’язана з ризиками і здатність підприємця прогнозувати ситуації як політичні так і економічні може у майбутньому зменшити збитки.

Ризик це є вірогідність чи можливість збільшення витрат або втрати економічного ефекту, пов’язаних з невизначеністю підприємницької діяльності. Вони виникають, коли реальні умови діяльності відрізняються від тих, при яких результат діяльності був би оптимальним. Отже, ризик — це є міра невідповідності між ідеальними (у вигляді мети) і фактичними результатами підприємницької діяльності

Один з основних принципів діяльності підприємців — прагнення до отримання максимально можливого прибутку, що неминуче пов’язане з ризиком, оскільки ринкова ситуація носить імовірний характер. Що вище прибуток, то більше ризик, пов’язаний з ним.

У найзагальнішому сенсі підприємницький ризик як відхилення реальної дійсності від ідеальної мети, обумовлений впливом у тому числі і зовнішніх чинників, таких як ринкові, політичні та інші. Непередбачуваність їх розвитку і зумовлює можливість їх впливу на відхилення результатів у підприємницькій діяльності від намічених на початку цілей. Що достовірніше прогнози розвитку цих чинників, то нижче ступінь їх впливу на дане відхилення. Позитивне відхилення означає шанс отримати додатковий, у порівнянні з первинними розрахунками, прибуток. Негативне відхилення означає шанс зазнати збитків.

З поняттям підприємницького ризику безпосередньо пов’язане поняття збитку (збитків). Через збиток, понесений підприємцем, реалізується ризик, набуваючи конкретного реального виразу.

Наприклад, лізингова компанія вирішує придбати дороге обладнання і передати його в лізинг. З якоїсь причини (не пов’язаною з отриманням хабара чи іншою протиправною дією) лізингоодержувач не зміг виплачувати лізингові платежі. У результаті лізинговій компанії і її засновникам були завдані серйозні збитки. Необхідно визначити: чи лежало рішення, що призвело до таких негативних наслідків, у рамках нормального, прийнятного, допустимого, правомірного ризику чи воно виходило за ці рамки, було неправомірним, граничило з авантюризмом або навіть з халатністю? Від цього залежить відповідь на питання: чи повинен підприємець нести відповідальність, передбачену кримінальним, цивільним або трудовим законодавством, за ухвалене ним рішення? Передбачається, що з найбільш високим ступенем достовірності дана проблема може бути вирішена за допомогою спеціальних розрахунків.

Раніше, коли підприємствам зверху в директивному порядку наказували, що і як робити, відступ від нормативних розпоряджень, хоч і з благими намірами, вважався серйозним правопорушенням. Тепер необхідні інші підходи. Адже навіть професіонал високого класу, котрий ухвалює рішення в процесі підприємницької діяльності, не завжди в змозі передбачити наслідки його реалізації внаслідок недостатності інформації про економічну, політичну, соціальну, природну і так далі обстановку і невизначеність ситуації.

Чи мають підприємці право на помилку, на ризик, і якщо мають, то в якому ступені? Теоретично сумнівів у необхідності надання підприємцям такого права немає. Адже рішення, здатні забезпечити високі результати, зазвичай, найризикованіші, а тому велика готовність іти на ризик стимулюється більшою надією на успіх. Характерно, що підприємець, не схильний до ухвалення ризикованих рішень, визнається небезпечним для своєї фірми, таким, що прирікає її на застій. Разом із тим, важливо провести чітку грань між ризиком виправданим, розумним, прийнятним (правомірним ризиком) і ризиком неприпустимим, таким, що не узгоджується з логікою професійного і відповідального управління (неправомірним ризиком), за допомогою наукового обґрунтованого й економічно точного визначення поняття «підприємницький ризик» і класифікації його.

Ризик видається лише можливістю, загрозою передбачуваної події, що несе шкоду, яка може настати, а може і не настати. Ризиком може бути і відсутність події. Крім того, у ньому не позначений негативний характер передбачуваної події, а також його зв’язок з можливим збитком. Ризик розуміється як небезпека; що загрожує об'єкту або суб'єкту шкодою. Саме у сенсі небезпеки, страху, загрози, пов’язаних з неминучістю нанесення невигідних матеріальних наслідків, це слово в його спеціальному значенні уживається стосовно економічних відносин. Навіть у класичній римській термінології, що використовує в цих випадках найчастіше слово periculum, воно означає небезпеку, біду. У цьому загальному сенсі підприємницький ризик можна визначити як небезпеку, загрозливу успішному підприємництву.

Конкретніше підприємницьким ризиком можна вважати діяльність підприємця на ринку в ситуації невизначеності щодо вірогідного отримання прибутку або збитків, коли той, що вирішує, не в змозі однозначного передбачити, доб'ється він прибутку чи зазнає збитків, постає перед вибором будь-якого з альтернативних варіантів рішення.

Лізинговим відносинам ризик властивий, як і будь-якому виду підприємницької діяльності, Лізингоодержувач і лізингодавець здійснюють свою діяльність з метою отримання максимального прибутку, але що більше прибуток — то вище і ризик. Оцінюючи той або інший проект щодо його прибутковості лізингодавець і лізингоодержувач визначають для себе необхідну норму прибутку, який залежить від багатьох чинників: рівень цін на ринку, інфляція, відсотки за кредитами і так далі. Крім того, на прибуток можуть вплинути і нововиниклі чинники, наприклад неврожай, банкрутство постачальників тощо. Отже, неможливо передбачити, як і які чинники вплинуть зрештою на підсумковий прибуток. Невизначеність чинників є причиною непередбачуваності наслідків, які вони викликають, що у свою чергу зумовлює можливість відхилення реального прибутку від необхідного. Проте ризик виникне у разі, якщо реальний прибуток буде меншим за планований.

Лізингодавець зацікавлений у скороченні своїх ризиків за проектами. Цього добитися можна взагалі не ризикуючи, тобто відмовлятися від прибутку лізингових операцій, де присутній будь-який ризик, але тоді взагалі не слід займатися лізинговими операціями. Інший варіант — це зниження ризику лізингової операції шляхом розподілу його між усіма учасниками. Саме тут і відбувається зіткнення інтересів — кожен прагне максимізувати свій прибуток і мінімізувати свої ризики. Отже, що більше обсяг ризиків буде покладений на лізингоодержувача, то менше ризикуватиме лізингодавець.

Для оцінки вартості ризику в умовах ринку необхідні дані реальної вартості об'єкту лізингу, розмір можливого прибутку чи збитку. Якщо розмір такої реальної вартості об'єкту лізингу відомий на момент ухвалення рішення, то розмір очікуваного прибутку чи можливих втрат може бути визначений лише з відомим ступенем достовірності. Що досконалішими є вживані методи дослідження ризику, то більшою мірою може бути зменшений чинник невизначеності.

Однак неможливо врахувати всі чинники, та це і не потрібно. Необхідно обмежити облік зовнішнього оточення тільки тими, від яких вирішальним чином залежить успіх організації які впливають на лізингові операції.

До цих чинників слід віднести: політичну і економічну нестабільність перехідної економіки, непостійність законодавчої бази, низьку кваліфікацію трудових ресурсів, позичальників і конкурентів. Під середовищем непрямої дії розуміють чинники, які можуть не надавати прямої негайної дії на операції, однак позначаються на них — це кризові явища в економіці, політичні зміни, події в інших країнах.

Залежно від сфери впливу або виникнення, ризики бувають зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать ризики, не пов’язані безпосередньо з діяльністю лізингових компаній, їх клієнтів і контрагентів (стихійні явища природи, техногенні катастрофи, зловмисні дії третіх осіб, рівень інфляції, політичні події і так далі). Внутрішні ризики виникають у результаті конкретної діяльності лізингодавця і лізингоодержувача (рівень собівартості продукції, її якість і надійність, умови збуту, передпродажний і після продажний сервіс, якість реклами, технічний рівень лізингового устаткування, рівень забезпеченості оборотним капіталом, співвідношення між власними і позиковими коштами, відбір клієнтів, професійний рівень робітників та службовців і так далі).

За можливостями і методами регулювання ризики підрозділяються на відкриті, які неможливо регулювати, і закриті. Методом регулювання закритих ризиків у лізингодавця може бути перерозподіл лізингових контрактів у дрібних сумах, за якими надають обладнання значному числу клієнтів при тому ж обсязі операцій, укладання великих лізингових контрактів на основі спільної участі кількох лізингових фірм, страхування лізингових операцій.

У загальному вигляді аналіз ризиків можна підрозділити на два взаємно доповнюючих один одного види: кількісний і якісний. Кількісний аналіз ризиків означає чисельне визначення розмірів окремого ризику і ризику-проекту в цілому, він провадиться з використанням різних методів. Якісний аналіз дозволяє визначити чинники ризику, а також встановити потенційні сфери ризику, тим самим, ідентифікувавши всі можливі ризики. Найпоширенішими методами аналізу ризиків є: статистичний, аналітичний, метод експертних оцінок, аналіз доцільності витрат і метод використання аналогів.

Ризики в діяльності українських суб'єктів лізингових відносин додатково посилюються спадом виробництва, кризою неплатежів, законодавчою і політичною нестабільністю. З іншого боку, рішення часто ухвалюються безсистемно, хаотично, через невміння або технічну неспроможність прорахувати наслідки своїх дій, знайти найкращий чи, принаймні, прийнятний варіант.

Розподіл ризиків за часом — важливий чинник в умовах ринкової економіки. Основні операції як лізингодавця, так і лізингоодержувача схильні до минулого і поточного ризику, ряд з них — до майбутнього. До минулого ризику схильні такі, наприклад, етапи лізингової операції, як встановлення графіка і обсягів лізингових платежів, оцінка кредитоспроможності лізингоотримувача, вибір необхідного обладнання. При цьому одна і та ж операція може включати як поточний, так і майбутній ризик.

У цілому можна навести таку класифікацію ризиків лізингових відносин. Ризик неплатоспроможності лізингоодержувача. Для подолання цього виду ризику лізингодавець повинен всебічно вивчити кредитоспроможність лізингоотдержувача, передбачити заставне забезпечення виконання контрактних зобов’язань. У разі, якщо лізингоодержувач є дочірньою фірмою або філією, бажано отримати гарантію материнської компанії. Практикується отримання гарантії незалежної авторитетної організації, Передбачаються штрафні санкції (неустойки, пені та ін.) за простроченими платежами. Пріоритетним джерелом інформації про кредитоспроможність лізингоотримувача є висновок аудиторської фірми. Іншим джерелом інформації може бути бізнес-довідка, яку можна замовити організаціям, що спеціалізуються на формуванні бази даних про фірми. Це новий для українського ринку вигляд інформаційних послуг. Лізингодавець може скористатися думкою банку, який обслуговує лізингоодержувача, з приводу угоди й інформації щодо практики і термінів здійснення фірмою платежів. Можливість задоволення такого запиту залежить від отримання банком письмових вказівок лізингоодержувача надати необхідні дані лізингодавцю. Підтвердження банку повинно включати такі дані: найменування і місцезнаходження банку; позики, надані лізингоотримувачем третім фірмам; позики, отримані лізингоотримувачем; пунктуальність виконання зобов’язань при передніх позиках; тривалість договору на банківське обслуговування; максимальна сума позик, які давалися раніше; випадки списання безнадійного боргу; проведення лізингових операцій через банк. Важливим джерелом підтвердження платіжної позиції лізингоодержувача є інформація про проведення ним раніше лізингових операцій з іншими лізинговими фірмами. Проте реально отримати такі дані часто буває важко.

Кредитний ризик пов’язаний з використанням значних позикових коштів. Лізингова компанія не має права пов’язувати свої виплати за отриманими позиками з регулярністю отримання лізингових платежів від лізингоодержувача.

Управлінський ризик пов’язаний з великою схильністю лізингової угоди до небезпеки некомпетентного адміністрування. Від управлінських підрозділів, зайнятих лізингом, потрібне ретельне опрацьовування питань, пов’язаних зі структуризацією операції, кредитуванням, фінансовим обліком і звітністю. Зовнішні ризики — це сукупність чинників зовнішнього характеру, що можуть перешкоджати або сприяти виконанню планів лізингоодержувача. Наприклад, якщо лізингоодержувач орієнтується в маркетинговій політиці на одного крупного покупця, то зовнішній ризик зростає в протилежність кредитоспроможності.

Ризик випадкової втрати об'єкта лізингу, який може виникнути на таких етапах лізингової операції: при транспортуванні об'єкта лізингу від виробника до лізингоодержувача; у процесі експлуатації об'єкта лізингу лізингоотримувачем упродовж усього терміну лізингового договору; при транспортуванні від лізингоодержувача до лізингодавця у разі дострокового розірвання лізингового договору. Цей ризик зменшується шляхом страхування об'єкта лізингу.

Лізингодавцю треба адекватно оцінювати можливість невдалого фіналу операції. Необхідно визначити якнайгірший результат і потім виявити ступінь вірогідності такого розвитку подій. Для оцінки ризику лізингові фірми часто використовують різні прийоми моделювання ситуацій. На нашу думку, для оцінки якостей лізингоодержувача можна застосувати одну з таких систем: номерну або бальну (матричну). Після оцінки ступеня ризику невдалої операції лізингодавець виставляє вимогу лізингоодержувачу надати відповідне гарантійне забезпечення операції.

Матричний (бальний) метод аналізу схвалюваних рішень полягає в наступному: показники ризику класифікують у міру убування значущості. Значущість показників ризику оцінюють у балах, потім виводять загальний сумарний результат бальних оцінок у вигляді матриці, ухвалення рішень. Розробка ризикової матриці носить суб'єктивний характер для лізингодавця, оскільки саме він, виходячи з власного досвіду й оцінок, надає те або інше значення змінним, аналізує їх і так далі. Тому за інших рівних умов матриці мають своє значення у кожного лізингодавця.

Ступінь суб'єктивності аналізу значно менше у фірм, які мають великий досвід роботи у сфері лізингу, ніж у тих компаній, що тільки починають лізингову діяльність. Лізингові фірми з великим досвідом роботи мають розгорнений аналіз минулих операцій, комп’ютеризовані програми аналізу матричних структур ризикових складових. Це дозволяє їм здійснювати універсальний підхід до різних лізингоодержувачів та швидко видавати свої висновки і комерційні пропозиції по запитах, що надходять.

Наведемо для порівняння номерну систему. При її використанні визначається клас кредитоспроможності лізингоодержувача, який, як правило, визначається на основі трьох показників фінансового стану: коефіцієнта абсолютної ліквідності; коефіцієнта покриття (загальної ліквідності); питомої ваги власних засобів у майні організації. Типові значення цих коефіцієнтів стосовно світової практики представлені в таблиці(табл.1.).

Таблиця 1

Типові значення фінансових коефіцієнтів для визначення класу кредитоспроможності лізингоодержувача [120]

Лізингоодержувач повинен мати чіткий, заздалегідь спланований бюджет, стратегічний (3−5 років) та оперативний (1 рік) плани роботи. Стратегічний план включає цільові установки напрямів і масштабів зростання, інформацію про підприємницьку ідею, опис процесу виробництва (способів виконання робіт, послуг) та ін., географію продажів, концепцію маркетингу, інформацію про персонал (передбачувану чисельність співробітників за категоріями, рівень заробітної плати, політику з удосконалення і навчання персоналу). Після ухвалення стратегічного плану фірма розробляє проект балансу капіталовкладень, визначаються джерела фінансування. Потім розробляється оперативний план і річний баланс, які відзначаються високим ступенем деталізації. Лізингові фірми, як правило, цікавляться, для яких цілей буде використано майно, котре поставляється по лізингу. У разі відсутності бізнес-плану в користувача, лізингодавці не схильні укладати угоду, оскільки вважають ризик дуже високим.

Прагнучи захистити свій бізнес від різних негативних соціальних і природних явищ, підприємців, лізингодавець, і лізингоодержувач здійснюють різні заходи, спрямовані на зменшення підприємницького ризику до мінімально можливого рівня. Іншими словами, підприємець мінімізує підприємницькі ризики. Хоча в економічній науці в цьому сенсі іноді застосовується термін «управління» ризиками, видається, що точнішим є термін «мінімізація» .

Так лізингодавець використовує кілька способів мінімізації ризиків, пов’язаних із залишковою вартістю майна, що здається в лізинг:

1) страхування суми залишкової вартості в страхових компаніях;

2) організація спеціально підготовлених груп комерційних працівників, у чию функцію входить термінова реалізація уживаного майна у разі виникнення непередбачених обставин;

3) завчасне налагодження контактів з потенційними споживачами, а також посередниками, який спеціалізуються на торгівлі уживаним майном;

4) установлення тісних зв’язків з виробниками майна (лізингові фірми, зв’язані з виробниками, ефективніші в питаннях відновлення, техобслуговування і зниження витрат, пов’язаних з перепродажем майна);

5) організація спільних проектів з метою розподілу ризиків;

6) оцінка залишкової вартості з використанням прийомів і методів теорії ймовірності.

На наш погляд, заходи чи способи мінімізації можуть бути технічними (неекономічними) й економічними. До перших належать способи, що ґрунтуються на впровадженні різних технічних пристроїв, а також які спираються на загальні (неекономічні) принципи і правила, вироблені практикою. Це скасування ризиків, тобто спроба їх усунення, наприклад, заборона палити у вогненебезпечних місцях; поглинання ризиків, тобто визнання можливого збитку в разі неможливості використання інших методів мінімізації ризиків або у разі малої вірогідності шкідливої події та деякі інші.

До економічних можна віднести страхування, неустойка (штраф, пеня), поручительство (гарантія), завдаток. Правильне, комплексне застосування даних методів на практиці дозволяє істотно знизити рівень підприємницьких ризиків.

Страхування, що ґрунтується на солідарному розподілі можливого збитку між лізингодавцем та лізингоодержувачем і здійснюється спеціалізованими страховими компаніями, дозволяє з достатньо високим ступенем надійності мінімізувати природні, катастрофічні, політичні, транспортні і деякі інші ризики, пов’язані з лізинговими відносинами.

Як правило, страхова відповідальність ділиться таким чином: при транспортуванні від виробника до місця доставки об'єкта лізингу і до підписання акту його приймання всі ризики його загибелі, втрати, псування, розкрадання і передчасного зносу несе лізингодавець. Від дати підписання акту приймання і до кінця терміну дії договору про лізинг вищезазначені ризики несе лізингоодержувач. При цьому не так важливо, хто з них отримає прибуток, оскільки виплата страхового відшкодування буде зрештою спрямована на виправлення заподіяного збитку.

Також виникатиме інтерес щодо збереження об'єкта лізингу в кредитної організації, яка надала кошти для його оплати, за умови, якщо лізингодавець для забезпечення повернення кредиту передав придбане обладнання в заставу. Відповідно кредитна організація наполягатиме на укладанні договору страхування об'єкту лізингу.

Новий страховий продукт, пропонований, зокрема, промислово-страховою компанією, це страхування ризику збитків лізингодавця від підприємницької діяльності, здійснюваної відповідно до договору лізингу. Під збитками розуміється несплата лізингоодержувачем чергових лізингових платежів повністю або частково у встановлений термін.

Страхувальником і одержувачем прибутку за договором страхування підприємницького ризику є лізингодавець. Проте є в цьому й інтереси лізингоодержувача, оскільки у нього відпадає необхідність у наданні дорогої банківської гарантії.

Страхова компанія оцінює фінансовий стан лізингоодержувача на даний момент і тенденції його розвитку (розширення або спад виробництва, збільшення чи зниження платоспроможності). У разі отримання позитивних результатів аналізу платоспроможності лізингоодержувача, з лізингодавцем укладається договір страхування ризику збитків від підприємницької діяльності.

Фінансовий стан лізингоодержувач впливає на розмір страхового тарифу, який коливається від 7 до 10% страхової вартості. Первинний внесок становить зазвичай до 25% страхового внеску і вноситься при підписанні договору страхування, інша частини сплачується частками.

У разі настання страхового випадку страхова компанія виплачує страхове відшкодування у розмірі несплаченого в строк лізингового платежу. Після чого до страхової компанії переходить право вимоги, яку лізингодавець має до лізингоодержувача, відповідального за збитки, відшкодовані в результаті страхування.

Проте ринкові ризики, і перш за все договірні, мінімізуються методом страхування не завжди ефективно, насамперед, через недосконалість страхового законодавства.

Оскільки лізинг належить до операцій з високим рівнем ризику, то страхування його буде дорогим. По-друге, при настанні страхового випадку через недосконалість, зокрема, ст. 25 Закону України «Про страхування» («Відмова у страховій виплаті») страховик може не відшкодувати збиток. Наприклад, згідно п. 1 зазначеної статті, підставою для відмови страховика провести страхову виплату є умисні дії страхувальника, застрахованої особи або одержувача прибутку, спрямовані на настання страхового випадку.

Чи можна це розуміти так, що страхувальник (лізингоодержувач), діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи лізинговим устаткуванням (а ринку без ризику не буває), здійснює умисні дії, спрямовані на збитковість своїх дій? У разі відмови страховика відшкодувати збиток і неможливості стягнення боргу з лізингоодержувача, лізингодавець буде змушений звернутися до арбітражного суду з позовом до страховика. Але цей шлях наразі явно непривабливий через тривалість розгляду справ в арбітражних судах в умовах сильної інфляції, значних судових витрат і недосконалості механізму виконання судових рішень. Оскільки повернення стягнення на предмет застави, неустойку, завдаток, а також стягнення збитків з поручителя відбувається найчастіше за рішенням суду, останнє твердження справедливе і щодо інших методів мінімізації.

Неустойка (у формі пені і штрафу), тобто визначена законодавством чи договором грошова сума, яку лізингоодержувач зобов’язаний сплатити лізингодавцю у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення сплати лізингових платежів, застосовувана тільки для мінімізації деяких договірних ризиків.

Насправді, якщо підстава виникнення ризику криється не в лізинговій операції, а, приміром, у нестійкому політичному становищі суспільства, то неустойка не може стягуватися з лізингоодержувача. Це стосується і завдатку, коли грошова сума видається лізингоодержувачем у рахунок тих лізингових платежів лізингодавцю, що належать з нього за договором на доказ його укладення і забезпечення його виконання.

Через поручительство поручитель зобов’язується перед лізингодавцем відповідати за виконання зобов’язання лізингооодержувача повністю або частково. При недостатності коштів у лізингоодержувача поручитель несе відповідальність за його зобов’язаннями перед лізингодавцем. Даний вид мінімізації підприємницького ризику широко застосовується як у зовнішньому, так і у внутрішньому торговому обороті фірми з будь-якої розвиненої в промисловому відношенні держави, Беручи участь у торгових та інших операціях з контрагентами з країн з нестійкою політичною ситуацією, у деяких передбачених відповідними міжнародними угодами випадках такі фірми отримують гарантії своїх урядів. Ще один метод зниження ризику лізингових відносин стає можливим у результаті надання гарантій постачальником лізинговій компанії. Загалом збільшення ризиків, пов’язаних з кризою, негативно позначається на притоці інвестицій, зокрема шляхом лізингових відносин. Для постачальника обладнання, як наголошувалося вище, лізинг є ефективним способом збуту продукції. Тому постачальник не зацікавлений у зниженні активності на ринку лізингових послуг через те, що лізингодавець не готовий нести підвищені ризики. Відповідно постачальник буде готовий узяти на себе частину ризиків лізингодавця, що досягається шляхом надання постачальником лізингової компанії гарантій, які дозволяють їм мінімізувати свої ризики, і сприяє укладанню угод.

На нашу думку, можна виділити три основні види гарантій постачальника: гарантія повторної реалізації; гарантія подальшого викупу; гарантія відшкодування.

Гарантія повторної реалізації має на увазі, що постачальник бере на себе зобов’язання перепродати обладнання після його вилучення у лізингоодержувача у разі порушення умов договору лізингу. Після перепродажу обладнання постачальник виплачує лізингодавцю виручку від продажу за вирахуванням витрат на демонтаж і зберігання обладнання та невеликої комісії за повторну реалізацію, Ця гарантія сприяє укладенню постачальникові угоди купівлі-продажу з лізинговою компанією, оскільки у разі зриву лізингоодержувачем виконання своїх зобов’язань перед лізингодавцем обладнання повертається до останнього. У результаті виникає проблема ліквідності даного обладнання, яка вирішується завдяки гарантії повторної реалізації

Наочніше мінімізацію ризиків лізингодавця і постачальника за допомогою гарантії повторної реалізації продемонструємо прикладі.

Укладена лізингова угода з лізингоодержувачем на придбання зернозбирального комбайну, загальною вартістю 540 000 грн. Термін договору — 84 місяці. Лізингові платежі - щоквартальні, по 13 660,71 грн., ПДВ — 2732,14 грн., всього — 16 392,85 грн., сума попередньо платежу 15% - 81 000 грн., сума платежу у частковій винагороді 7% - 32 130 грн., сума порічної винагороди — 84 318,50 грн.

Загальний дохід — 656 448,30 = 28×16 392.85 + 84 318,50 + 32 130

Інвестиції - 540 000грн.

Прибуток — 116 448,30грн. = 656 448,30 -540 000

Після виплати восьми лізингових платежів — 131 142,80 грн. лізингоодержувач відмовився від своїх зобов’язань і повернув зернозбиральний комбайн.

У результаті лізингова компанія має збиток у сумі 359 846,18 грн. = 656 448,30 -(131 142,80 + 81 000+32130+52 329,32)

У разі, якщо постачальник надав лізингодавцю гарантію повторної реалізації, то лізингодавець поверне постачальникові зернозбиральний комбайн, який його реалізує з 50% знижкою. Тоді лізингодавець отримає:

Сумарний дохід від повторної реалізації - 179 923,09 грн.

Отримані лізингові платежі - 131 142,80 грн. =16 392,85 х 8

Сума попереднього платежу — 81 000 грн.

Сума винагороди — 32 130 грн.

Загальний дохід — 424 195,89 = 179 923,09+131 142,80+81 000+32130

Інвестиції - 540 000грн.

Загальний обсяг витрат — 656 448,30 = 540 000 + 116 448,30

Втрати — 232 252,41 грн. = 656 448,30 — 424 195,89

У результаті гарантія повторної реалізації мінімізує ризик лізингодавця, і щонайгірший результат загрожує йому збитками в сумі 232 252,41 грн. а не 359 846,18 грн.

Гарантія подальшого викупу передбачає, що лізингодавець обчислює мінімальний рівень прибутку від кожної операції. Після цього постачальник і лізингодавець складають таблицю співвідношення між вартістю лізингового договору і вартістю гарантії чи компенсації у разі дефолту лізингоодержувача. Згідно із цією таблицею, вартість гарантії зменшується слідом за зменшенням суми лізингового договору, після виплати кожного лізингового платежу. У разі невиконання лізингових платежів постачальник викупає обладнання у лізингодавця за обумовленою в таблиці ціною (табл. 2).

У постачальника тут більший ризик, ніж у попередньому разі, тому він дасть гарантію подальшого викупу тільки в тому випадку, якщо упевнений, що ризик невиконання лізингових платежів буде компенсований додатковим прибутком від операції. Ця гарантія дозволяє постачальникові повторно реалізувати обладнання.

Таблиця 2

Таблиця узгоджених втрат

Якщо в нашому прикладі таблиця матиме такий вигляд, то компенсація після восьми кварталів лізингодавцю буде наступною:

Зобов’язання постачальника по гарантованому викупу — 313 000грн. Отримані лізингові платежі - 131 142,8грн.

Загальний дохід — 557 272,80 =313 000+ 131 142,80+81 000+32130

Загальні витрати — 5 400 000

Прибуток — 17 272,8грн. = 540 000 — 557 272,80

У результаті гарантія подальшого викупу у разі щонайгіршого результату забезпечить лізингодавцю прибуток у сумі 17 272,8грн.

Третій вид — це гарантія поручительства постачальника, вона полягає в тому, що постачальник зобов’язується виплачувати справжню вартість лізингових платежів, що залишилися, у разі невиконання лізингоодержувачем своїх зобов’язань. Перепродаж обладнання постачальником не передбачається. Гарантія поручительства надається постачальником у тому разі, якщо лізингоодержувач становить для нього стратегічний інтерес. Лізингодавець часто висуває вимоги надання гарантії поручительства за ситуації, коли ризик сторони настільки високий, що відлякує навіть найсміливіших інвесторів.

У нашому прикладі у разі гарантії поручительства постачальника будуть досягнуті такі результати;

Чистий дохід (справжня вартість не виплачених лізингових платежів) -339 653,33 грн.

Отримані лізингові платежі - 131 142,80грн.

Сума попереднього платежу — 81 000грн.

Сума попереднього платежу у частковій винагороді - 32 130грн.

Загальний дохід — 636 255,45 = 339 653,33 + 131 142,80 +81 000+32130+52 329,32

Загальний обсяг витрат — 540 000

Прибуток — 96 255,45 = 636 255,45 — 540 000

У результаті гарантія поручительства постачальника у разі щонайгіршого результату забезпечить лізингодавцю прибуток у сумі 96 255,45 грн., що значно мінімізує ризики лізингодавця, в підсумку він може за даною угодою надати більш пільгові умови лізингоодержувачу.

З позиції постачальника наш приклад виглядатиме таким чином:

Договір купівлі-продажу зернозбирального комбайна.

Вартість — 540 000 грн.

Прибуток — 157 500 грн.

Гарантія на повторну реалізацію.

Первинний прибуток — 157 500 грн Сумарний прибуток -157 500

Гарантія подальшого викупу.

Первинний прибуток — 157 500грн Викуп у лізингодавця: — -313 000грн Втрати — -155 500 = 157 500−313 000

Гарантія поручительства.

Первинний прибуток -157 500 грн.

Викуп у лізингодавця — -339 653,33 грн.

Втрати — -182 153,33 = 157 500 — 339 653,33

Аналізуючи наш приклад, можна зробити такий висновок. Для лізингодавця гарантія поручительства постачальника найвигідніша, тому що у разі щонайгіршого результату лізингодавець отримує майже всю суму запланованого прибутку. Гарантія повторної реалізації постачальника є для лізингодавця найбільш невигідним варіантом, але, навпаки, буде вигідна постачальникові. Відповідно і лізингодавець, і постачальник прагнуть мінімізувати свої ризики шляхом вибору тієї або іншої гарантії.

Додаткові можливості мінімізації ризиків надає ще один вид гарантії - гарантія сумарного поручительства. Цей вид гарантії дозволяє постачальникові встановити відсоток компенсації лізингодавцю від кожної операції за умови, що таких операцій укладається декілька. Наприклад, 20% від суми договору за кожною операцією постачальник підсумовує в гарантійний пул, що і становить вартість сумарного поручительства. Загальна сума поручительства в пулі стає доступна лізингодавцю у разі неплатоспроможності одного з лізингоодержувачів. Граничний обсяг зобов’язань постачальника перед лізингодавцем визначається розміром суми пулу.

При складанні сумарного поручительства лізингодавець віднімає обумовлену суму поручительства з кожної операції з виручки постачальника при укладенні угоди купівлі-продажу. Отриманий гарантійний пул залишається у розпорядженні лізингодавця для компенсації можливих втрат. Після закінчення кожної операції лізингодавець перераховує постачальникові суму поручительства з даної операції, зарезервованої в пулі.

Гарантія сумарного поручительства дозволяє постачальникові встановити граничний розмір своїх зобов’язань і, разом із тим, мінімізує ризики лізингодавця, оскільки дозволяє отримати повне відшкодування можливих збитків. Усе це сприяє укладенню угоди купівлі-продажу між лізингодавцем і постачальником. Складністю даного виду гарантії може бути тільки умова наявності великої кількості лізингоодержувачів, котрі потребують обладнання даного постачальника і здійснюють лізингові операції через одного лізингодавця.

Усі перераховані методи зменшують ступінь ризику, але не завжди повністю усувають його, часто ризики діляться між суб'єктами лізингових відносин. Тому при розрахунку рівня підприємницького ризику методи мінімізації слід розглядати як чинники (коефіцієнтів), що знижують ступінь ризику.

ВИСНОВКИ

У цілому, для лізингових компаній як інвесторів лізинг забезпечує необхідний прибуток на вкладений капітал при меншому ризику (в порівнянні із звичайним кредитуванням) за рахунок дієвого захисту від неплатоспроможності клієнта. До завершального платежу компанія залишається юридичним власником обладнання, що перебуває в лізингу, і у разі зриву розрахунків, може затребувати це обладнання і реалізувати його для погашення збитків. У разі банкрутства лізингоодержувача обладнання також в обов’язковому порядку повертається лізинговій компанії.

Лізинг зменшує ризики інвестора. На відміну від кредиту, обладнанням неможливо маніпулювати, його доводиться використовувати за призначенням, У разі ж порушення договору лізингодавець (який юридично зберігає права власності) його просто вилучить і здасть у лізинг іншому. Операції лізингу скорочують підприємству витрати з постачання і монтажу обладнання до 25 відсотків у порівнянні з тим, якби обладнання купувалося за рахунок кредиту.

лізинг ризик мінімізація гарантія

ЛІТЕРАТУРА

1. Аграрна реформа в Україні / П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, Ю. О. Луценко та ін.; за ред. П. І. Гайдуцького. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005. — 424 с.

2. Аграрная реформа в Украине: региональные аспекты: моногр. / под общ. ред. проф. В. Г. Ткаченко, проф. В. И. Богачева. — Луганск: Книж. світ, 2003. — 128 с.

3. Аграрной реформе — комплексное решение: моногр. / под общ. ред. проф. В. Г. Ткаченко и проф. В. И. Богачева. — Луганськ: Книж. світ, 2001. — 146 с.

4. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005. — 292 с.

5. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку / за ред. П. Т. Саблука. — К.: ІАЕ, 2000. — 601 с.

6. Агурбаш Н. Лизинг и его перспективы в регулировании развития малых предприятий / Н. Агурбаш // Управление риском. — 2005. — № 3. — С. 17−24.

7. Акбердин Р. З. Экономика обновления парка оборудования в машиностроении / Р. З. Акбердин. — М.: Машиностроение, 1987. — 183 с.

8. Амуржуев О. Лизинг: перспективы развития / О. Амуржуев // Хозяйство и право. — 1993. — № 9. — С. 46−52.

9. Андреев П. А. Создание лизинговых предприятий в АПК: метод. пособие / П. А. Андреев, В. М. Баутин, Р. П. Голиков. — М.: Ин-т «Информагротех», 1994. — 68 с.

10. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз: моногр. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2005. — 292 с.

11. Аренда предприятий / [В. Ф. Новиков, В. М. Рутгайзер, А. Г. Игудин и др.; под ред. В. Ф. Новикова, Т. В. Рысиной]. — М.: Экономика, 1990. — 155 с.

12. Архангельский В. Согласование финансовых операций — путь к преодолению трудностей / В. Архангельский // Экономика и жизнь. — 1995. — № 35. — 2 сент. (№ 35). — С. 9.