Рахунки бухгалтерського обліку

ПРИВАТНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД.

ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ Кафедра обліку та аудиту.

Контрольна робота з дисципліни.

«БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК».

варіант № 8.

Виконала:

Перевірив: викл. Швець С.О.

Оцінка __________________.

Підпис викладача ________.

Кривий Ріг.

ЗМІСТ.

• 1. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку 3
• 2. Облік інвестицій, які засвідчують право власності на частку в майні підприємств 6
• Задача 8 11
• Задача 37 11
• Тести 13
• Використана література 15

1. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за призначенням, структурою та економічним змістом (рис. 1.1, 1.2).

Рисунок 1.1. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку за їх призначенням і структурою.

Рисунок 1.2. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом.

До основних належать рахунки обліку господарських коштів і джерел їх утворення, до операційних — рахунки обліку господарських процесів і фінансово-результатні, до регулювальних і додаткових — рахунки, що регулюють і доповнюють показники основних рахунків.

У групі рахунків обліку господарських коштів і джерел їх утворення об'єднано інвентарні, розрахункові, капіталу та грошові, тобто рахунки класів «Необоротні активи», «Запаси», «Кошти», «Розрахунки» та «Інші активи» .

Рахунки, на яких обліковують предмети та знаряддя праці (основні засоби, матеріали, інвентар тощо), називають інвентарними, а ті, на яких обліковують грошові кошти підприємства в касі, на розрахунковому рахунку в банку тощо, — грошовими. Рахунки, на яких обліковують розрахунки з різними контрагентами та фізичними особами, називають розрахунковими, а ті, на яких обліковують інвестиційний і статутний капітал та спеціальні кошти, — власного капіталу та забезпечення зобов’язань.

До рахунків обліку господарських процесів належать збирально-розподільчі, калькуляційні та операційно-результатні.

Збирально-розподільчими називають рахунки, на яких за певний період відображають економічно однорідні витрати (на заробітну плату, обслуговування виробництва) для розподілу їх між об'єктами калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). До збирально-розподільчих належать також рахунки «Витрати майбутніх періодів», «Резерв сумнівних боргів» та ін.

Калькуляційними називають рахунки, на яких обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг), а операційно-результатними — ті, на яких обліковують процес реалізації продукції (робіт, послуг) і виявляють результати від реалізації (собівартість реалізації).

До фінансово-результатних належать рахунки, на яких обліковують фінансові результати господарської діяльності підприємства (фінансові результати, нерозподілені прибутки).

Рахунки, призначені для коригування показників основних рахунків і окремих статей балансу, називають регулювальними (їх поділяють на контрарні та додаткові). Основні рахунки коригують відніманням підсумку контрарного рахунка від підсумку основного рахунка.

Контрарні рахунки застосовують для регулювання підсумків активних і пасивних основних рахунків, тому їх називають відповідно контрактивними та контрпасивними. Регулювальні рахунки під час складання балансу наводять у рядках після основного рахунка і не включають до валюти балансу. До регулювальних рахунків належать також додаткові, які коригують сальдо основних рахунків. Додаткові рахунки бувають активні та пасивні.

Активні додаткові регулювальні рахунки коригують сальдо тих основних рахунків, у доповнення до яких вони ведуться. Дебетове сальдо додаткових активних рахунків показує збільшення суми відповідного основного активного рахунка, а кредитове сальдо — зменшення цієї суми.

Прикладом активного додаткового регулюючого рахунка є аналітичний рахунок «Відхилення від облікових цін на матеріали», який ведеться у складі синтетичного рахунка «Виробничі запаси» як доповнення до субрахунків «Сировина і матеріали», «Паливо», «Запасні частини» та ін. При цьому фактичну собівартість матеріалів визначають підсумовуванням вартості матеріалів за обліковими цінами та сальдо додаткового регулювального рахунка.

Пасивні додаткові регулювальні рахунки коригують сальдо тих основних пасивних рахунків, у доповнення до яких вони ведуться.

Коригування сальдо основного пасивного рахунка за допомогою додаткових регулювальних рахунків здійснюють аналогічно коригуванню основних активних рахунків.

Згідно з класифікацією рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом їх поділяють на активні та пасивні. На активних рахунках обліковують господарські кошти, їх розміщення та цільове використання, на пасивних — джерела утворення господарських коштів (капіталу) та їх цільове призначення (рис. 1.2). До активних включають рахунки господарських коштів і господарських процесів, до пасивних — джерела власних і залучених коштів (капіталу), прибутків, збитків.

Розглянуті рахунки відображають у бухгалтерському балансі, тому їх називають балансовими. Проте крім них існують рахунки, які не відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки сальдо цих рахунків показують після підсумку балансу, їх називають позабалансовими. На позабалансових рахунках відображають цінності, які тимчасово перебувають у користуванні чи на збереженні у підприємства, але йому не належать.

Особливість позабалансових рахунків полягає в одинарності виконаних на них бухгалтерських залишків (операція відображається тільки на дебеті чи кредиті одного позабалансового рахунка).

2. Облік інвестицій, які засвідчують право власності на частку в майні підприємств.

Для ефективного використання тимчасово вільних активів підприємства та організації здійснюють фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою:

Ш одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння;

Ш набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю;

Ш майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.

Дохід від інвестицій — це отримання процентів або дивідендів. Вплив здійснюється з метою отримання і нематеріальних вигід — доступ до технології або гудвілу, якими володіє підприємство-об'єкт інвестування, вплив на його фінансову, комерційну та господарську діяльність. Воно може також володіти стратегічними запасами сировини, необхідної інвестору, або знаходитися в інвестиційно привабливому економічному середовищі та т. ін. Інвестиції можуть здійснюватися також і з метою отримання майбутніх вигід, як, наприклад, зростання вартості акцій.

Залежно від терміну, протягом якого підприємство очікує володіти фінансовими інвестиціями, вони поділяються на поточні та довгострокові.

Поточними є інвестиції, які підприємство має намір та можливість утримувати протягом дванадцяти місяців з дати придбання або протягом операційного циклу, якщо він більше зазначеного терміну. Довгостроковими є фінансові інвестиції, які утримуються протягом терміну, який перевищує 12 місяців або операційний цикл.

Залежно від виду відносин між інвестором та об'єктом інвестування вони поділяються на:

інвестиції, що засвідчують відносини позики;

інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні підприємства.

Інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні іншого підприємства, здійснюються як з метою отримання доходу від володіння часткою майна іншого підприємства у вигляді дивідендів, так і для набуття контролю або вигідних відносин з інвестиційно привабливим підприємством. Документами для підтвердження факту володіння часткою майна є акції, приватизаційні папери.

Інвестиції, які засвідчують право власності, набуваються з метою безпосереднього одержання доходу у вигляді дивідендів або для створення бажаних відносин з об'єктом інвестування, і тому в обліку та звітності також оцінюються по-різному (рис. 2.1).

Рисунок 2.1. Облік інвестицій, які засвідчують право власності на частку в майні підприємств.

Фінансові інвестиції можуть придбаватися для перепродажу або для отримання доходу в майбутньому (якщо діяльність об'єкта інвестування прогнозується зі збитками протягом періоду, що перевищує 12 місяців). Їх облік ведеться аналогічно обліку інвестицій, які засвідчують відносини позики та утримуються для продажу. Тобто, кожна фінансова інвестиція повинна бути переоцінена за справедливою (ринковою або експертною) вартістю на дату балансу. При реалізації собівартість інвестицій та будь-які інші витрати, пов’язані з реалізацією, списуються в дебет рахунка 971 «Собівартість реалізованих фінансових інвестицій», а виручка — в кредит рахунка 741 «Дохід від реалізації фінансових інвестицій».

Інвестор може здійснювати інвестиції також і з метою отримання спільного результату (вести спільну діяльність) або характер здійсненої інвестиції свідчить про те, що об'єкт інвестування перебуває під суттєвим впливом інвестора.

Підприємства, на яке інвестор може здійснювати значний вплив або контролювати його діяльність, називають асоційованим, дочірнім, спільним підприємством. Відносини між ними обумовлюють можливість однієї сторони (інвестора) контролювати або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншої (об'єкта інвестування) і вони, таким чином, стають пов’язаними сторонами.

Свідченням наявності суттєвого впливу є: представництво в раді директорів або аналогічного керівного органу, участь у прийнятті рішень, взаємообмін персоналом та забезпечення підприємства необхідною технічною інформацією.

Такі фінансові інвестиції обліковуються за методом участі в капіталі, сутність якого полягає в тому, що балансова вартість інвестицій збільшується (зменшується) на суму відповідного збільшення (зменшення) частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Цей метод припиняють застосовувати з останнього дня місяця, в якому об'єкт інвестування перестає відповідати критеріям асоційованого, дочірнього або спільного підприємства.

Первинна вартість придбаної фінансової інвестиції оцінюється за собівартістю і відображається на рахунку 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі». Проте в подальшому, балансова вартість інвестицій повинна бути:

— зменшена на суму одержаних дивідендів пропорційно своєї частки;

— збільшена або зменшена на суму прибутку (або зменшена на суму збитку) одержаного об'єктом інвестування пропорційно своєї частки;

— збільшена або зменшена на суму будь-яких інших змін у власному капіталі об'єкта інвестування пропорційно своєї частки.

Отримані від асоційованого, дочірнього або спільного підприємства дивіденди обліковуються за дебетом рахунка 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» і кредитом 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі».

Якщо за результатами діяльності асоційованого, дочірнього або спільного підприємства отримано прибутки, то частка інвестора у прибутках такого підприємства відображається за кредитом рахунка 72 «Дохід від участі в капіталі», а якщо збитки — то за дебетом рахунка 96 «Втрати від участі в капіталі».

Будь-яке збільшення власного капіталу асоційованого, дочірнього або спільного підприємства відповідно до частки інвестора відображається також за кредитом рахунка 72 «Дохід від участі в капіталі», а зменшення — за дебетом рахунка 96 «Втрати від участі в капіталі».

Застосування цього методу обумовлене тим, що об'єкт інвестування перебуває у відносинах, які зумовлюють його безпосередню залежність від інвестора у розмірі, пропорційному частці в статутному капіталі.

У бухгалтерському обліку операції з врегулювання суми інвестиції, яка обліковується за методом участі в капіталі, будуть відображені:

Контроль інвестора над об'єктом інвестування може здійснюватись трьома шляхами:

1. інвестор купує всі активи підприємства, тобто стає його власником;

2. інвестор об'єднує активи та зобов’язання свого підприємства і об'єкта інвестування шляхом створення нової юридичної особи;

3. інвестор купує частку активів об'єкта інвестування, яка дозволяє йому здійснювати вирішальний вплив на його фінансову, господарську та комерційну політику.

Таке інвестування відображається шляхом консолідації показників звітності — впорядкованого додавання показників відповідних статей звітності інвестора та об'єкта інвестування.

У фінансовій звітності підприємства-інвестора:

1. включаються в баланс всі активи і зобов’язання та позитивний (негативний) гудвіл, який виникає при інвестуванні;

2. включаються до звіту про фінансові результати доходи та витрати придбаного підприємства.

Задача 8.

Торговельним підприємством реалізовано вітрину на умовах подальшої оплати за грошові кошти 1200 грн., у тому числі ПДВ (20%) — 200 грн. За даними бухгалтерського обліку первісна вартість вітрини становить 1000 грн., сума нарахованого зносу (на момент продажу) — 90 грн.

Відобразити господарські операції в бухгалтерському обліку.

Рішення.

Задача 37.

Підприємство закупило комп’ютер за 5,0 тис. грн. з ПДВ та безкоштовно передало міській школі. Прибуток до оподаткування по підприємству за минулий рік склав 7 тис. грн.

Зробити бухгалтерські проводки та податкові розрахунки.

Рішення.

Нехай підприємство закупило комп’ютер на умовах подальшої оплати.

Згідно нормам п. 4.2 Закону про ПДВ безкоштовна передача товарів здійснюється з обов’язковим нарахуванням податкових зобов’язань по ПДВ (база оподатковування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче звичайних цін).

Згідно ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств «№ 334/94-ВР від 28.12.94 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

Ш суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

Ш суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно ст. 5 п. 2 підпункт 2 цього Закону до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону у розмірі, що перевищує 2%, але не більше 5% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

А згідно ст. 7 п. 11 підпункт 1 цього Закону до неприбуткових установ і організацій відносяться органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Отже, міська школа, якій підприємство безкоштовно передало комп’ютер, відноситься до неприбуткових організацій (як така, що створена і утримується за рахунок міського бюджету), і таким чином підприємство отримало змогу включити до валових витрат (тобто зменшити суму податку на прибуток) таку суму:

Тобто підприємство у звітному періоді може збільшити свої валові витрати (коригуючи суму валових доходів і відповідно зменшуючи суму податку на прибуток) щонайменше на 140,00 грн., але не більше як на 350,00 грн.

Тести.

№ 8.

Проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг називається:

а) операційним циклом;

б) циклом формування капіталу;

в) середнім терміном зберігання запасів;

г) терміном комерційного кредиту.

Відповідь:

а) операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

№ 53.

Зміна облікової політики може відбутися за умови:

1. зміни матеріально-відповідальних осіб;

2. зміни керівника підприємства і головного бухгалтера;

3. зміни тривалості операційного циклу;

4. зміни вимог Міністерства фінансів;

5. зміни цін на енергоносії;

6. зміни статутних вимог підприємства:

а) 3, 4, 6;

б) 1,2,3;

в) 3, 4, 5;

г) 4, 5, 6.

Відповідь: а).

Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика може змінюватися, тільки якщо змінюються статутні вимоги (підприємство приватизувалося, змінило організаційно-правову форму тощо), вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Використана література.

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, 28.12.1994 (із змін. та доповн.).

2. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. з подальшими змінами і доповненнями (97 змін за станом на 11.05.2004 р.) з 07.12.2000 р. № 2120−111 до 11.05.2004р., У°1702-ІУ, № 2505-ІУ від 25.03.2005 р.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності: Затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р. (Зареєстровано в Міністерстві фінансів України № 391/3684 від 21.06.99р.).

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509).

5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій № 291, від 30.11.99 р., із змінами і доповненнями за станом на 20.09.2004 р.

6. Бухгалтерський облік у галузях економіки: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. / В. Б. Захожай, М. Ф. Базась, М. М. Матюха, В. М. Матюха, В. М. Базась; За ред. В. Б. Захожая, М. Ф. Базася. — К.: МАУП, 2005. — 968 с.: іл. — Бібліогр.: с.639−644.

7. Деречин В. В., Кізім М.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник за ред. Деречина В. В. / К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 352 с.

8. Кім Г., Сопко В. В., Кім Ю. Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: Навч. посіб. вид. 2-ге перероб. та доп. — Київ: Центр навчальної літератури, 2006 — 486 с.