Cанація підприємств

Реферат з підприємництва.

Cанація підприємств Термін «санація» походить від латинського «sanare» і пере­кладається як оздоровлення чи лікування. У Фінансовому слов­нику санацію трактують як оздоровлення фінансового стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Зви­чайно здійснюють санацію через структурну перебудову вироб­ництва, зокрема через зміну номенклатури продукції, подрібнен­ня підприємства, зміну ринків збуту, злиття підприємства, що є на грані банкрутства, з більш потужними, випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу, інші заходи.

Ряд іноземних економістів, спеціалістів з питань виведення підприємств з фінансової кризи дотримуються думки, що санація як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємо­пов'язаних заходів фінансово-економічного, організаційно-пра­вового, виробничо-технічного, соціального характеру, які спря­мовані на подолання фінансової кризи на підприємстві і віднов­лення чи досягнення його прибутковості і конкурентоспромож­ності в довгостроковому періоді.

В Україні внаслідок недосконалого законодавства, відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стають потенційними банкрутами.

Тому особливе місце в процесі санації підприємств займають організаційні та техніко-економічні заходи поряд з заходами фінан­сово-економічного характеру. Метою фінансової санації є покрит­тя поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, ско­рочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборот­ного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, для прове­дення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру" .

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремо­го підприємства являє собою так звана «класична модель са­нації», яка широко використовується як основа для розробки ме­ханізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою. У відповідності з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємств починається з виявлення і аналізу причин і факторів фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первісні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні і внутрішні фактори кризи, а також фінансового стану фірми, глибина кризи.

В межах санаційного аудиту здійснюється поглиблене вивчен­ня фінансового стану на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Ос­новними з них є показники платоспроможності, ліквідності, при­бутковості тощо. Після отримання необхідних даних щодо фінансового стану підприємства і причини фінансової кризи ро­биться висновок про доцільність чи недоцільність санації даного суб'єкта господарювання.

Варто звернути увагу, що в економічній літературі з питань санації часто згадується концепція швидкого виявлення фінансо­вої кризи і радикальних санаційних дій. Прихильники цього на­пряму (в основному економісти-практики) не враховують той факт, що в даному випадку не залишається часу для детального дослідження причин спаду і розробки оптимальної стратегії. На противагу цій точці зору більша група економістів-теоретиків стверджує, що цейтнот у підготовці санаційної програми — ос­новний фактор майбутніх невдач. Саме тому окремим аналітич­ним блоком у класичній моделі санації є формування стра­тегічних цілей і тактики.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації, коорди­нації і розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стра­тегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високий рівень рентабельності. Суть стратегії - вибір найкращих варіантів розвитку фірми і оптимізація політики капіталовкладень.

У відповідності з розробленою стратегією розробляється про­грама санації, яка виражає систему запрогнозованих взаємо­пов'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх фінансових джерел і з врахуванням стратегічних цілей санації. В програмі фіксуються загальні принципові підходи до оздоровлення, які конкретизу­ються в проекті санації. В ньому повинні міститись техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкрет­ні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, строки ос­воєння інвестицій та їх окупності, оцінка ефективності санацій­них заходів, а також прогнозні результати реалізації проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих завдань. Внутрішні контрольні органи повинні своєчасно виявляти нові санаційні ре­зерви, а також підготовляти об'єктивні кваліфіковані рішення відносно ліквідації можливих перешкод під час проведення оздо­ровчих процедур. Суттєву допомогу при цьому може надати опе­ративний санаційний контролінг, який синтезує в собі інфор­маційну, координаційну і контрольну функції. Основним завдан­ням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних ре­зультатів і підготовка проектів рішень відносно використання виявлених резервів і подолання додаткових труднощів.

Використання внутрішніх фінансових резервів і інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрут­ства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу з зовнішніх джерел. По-перше, в зв’язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є складовою частиною процесу фінансово­го оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації співпа­дають з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкла­день: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нема­теріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення зовнішньо­го капіталу.

Відновлення платоспроможності підприємства може здійсню­ватися з допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансо­вих зобов’язань, з однієї сторони, і збільшення ліквідних ак­тивів, — з другої.

До найважливіших заходів зі скорочення поточних зо­бов'язань треба віднести:

— скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів ви­робництва нерентабельної чи тої, яка не користується попитом, продукції, скорочення апарату управління тощо;

— пролонгація короткострокових банківських кредитів й іншої кредитної заборгованості;

— скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;

• -.прискорення оборотності оборотного капіталу;

• -.відстрочка виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.

До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:

— реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;

— використання оберненого лізингу (операція, яка передба­чає продаж основних фондів лізингової компанії з одно­часним отриманням назад таких основних фондів в опе­ративний чи фінансовий лізинг);

— ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;

— оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного вироб­ництва);

— реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення об­сягів збуту продукції;

— рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінан­совий менеджмент підприємств повинен використовувати всі існуючі можливості її погашення. Основними формами рефінан­сування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік век­селів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (транс­формація комерційного кредиту в банківський шляхом індоса­менту перевідного векселя на користь банку).

Крім того, треба виконати комплекс процедур з примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі шляхом звернення з позовом в арбітражний суд.

Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучен­ня коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємствашля­хом використання кредитних ресурсівза допомогою основних кредиторівперсоналу підприємства.

В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2. Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства-про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визна­ються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановле­но, що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збит­ки, пов’язані зі зміною статутного фонду.

Рішення про зміну статутного капіталу приймається біль­шістю (трьома четвертями) голосів акціонерів, які беруть участь в зібранні.