Методика та організація формування звітної інформації для балансу підприємства, аналіз і аудит фінансового стану підприємства

Тема:

Методика та організація формування звітної інформації для балансу підприємства, аналіз і аудит фінансового стану підприємства

Зміст Вступ Розділ 1. Економічно-правова сутність Балансу підприємства

1.1 Визначення Балансу підприємства та його структура

1.2 Дослідження нормативно-правової бази з питань формування Балансу підприємства

1.3 Показники фінансового стану підприємства, їх характеристика

1.4 Техніко-економічна характеристика ДП Ізмаїльський морський торговельний порт Висновки до 1-го розділу Розділ 2. Організація і методика формування звітної інформації для складання Балансу підприємства

2.1 Особливості облікової політики підприємства, організація первинного обліку

2.2 Організація синтетичного та аналітичного обліку

2.3 Методика формування Активу Балансу підприємства

2.4 Методика формування Пасиву Балансу підприємства Висновки до 2-го розділу Розділ 3. Організація і методика економічного аналізу фінансового стану підприємства

3.1 Завдання та значення інформації економічного аналізу фінансового стану підприємства

3.2 Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського Балансу

3.3 Аналіз платоспроможності підприємства

3.4 Аналіз ліквідності Балансу

3.5 Аналіз фінансової стійкості підприємства

3.6 Резерви покращення фінансового стану підприємства Висновки до 3-го розділу Розділ 4. Організація і методика проведення аудиту фінансового стану підприємства

4.1 Сутність, організація і методика проведення аудиту фінансового стану підприємства

4.2 Аудит фінансового стану підприємства

4.3 Формування аудиторського висновку за результатами проведення аудиту Висновки до 4-го розділу Висновки та пропозиції

Список використаної літератури Додатки

Вступ Сутність і актуальність досліджуваної проблемиЕволюція розвитку аудиту за кордоном і в нашій країні показує, що в сучасних умовах все більше зростає роль аналітичних робіт у діяльності аудиторських фірм, бо адміністрації підприємства, засновникам, акціонерам і партнерам необхідна повна і ґрунтовна інформація про фінансову незалежність і фінансову стійкість підприємства, стабільність його функціонування. Крім того, клієнтів цікавить не тільки поточний фінансовий стан підприємства, а й перспективи зростання, очікувані наслідки від прийняття рішень, сканування можливостей досягнення стратегічних цілей. Саме тому при проведенні аудиторських перевірок усе частіше почав використовуватись фінансовий аналіз, як один із видів економічного аналізу, який розуміється в аудиті як метод пізнання фінансового механізму підприємства, процесів формування і використання ресурсів для його оперативної й інвестиційної діяльності. Це вид супутніх аудиту послуг.

Ступінь розробки вітчизняними та зарубіжними дослідниками досліджуваної проблемиТенденція до збільшення аналітичної спрямованості аудиторських послуг не є національною особливістю України. Це об'єктивний процес, який відбувається в усіх країнах. Так, у середині 50-х років західні аудитори усвідомили, що в ході перевірки господарської діяльності необхідно вивчати не тільки документи і звітність, а й саму організацію господарських і технологічних процесів. Нині західні аудитори не обмежуються перевіркою фінансової звітності, а додатково дають якісну оцінку діяльності організації, економічності, ефективності і результативності її роботи. Особлива актуальність проведення фінансового аналізу для України полягає в тому, що на відміну від США і країн Західної Європи, керівники підприємств у нашій країні, як правило, мають технічну, а не фінансову освіту, а бухгалтери володіють знаннями переважно в галузі обліку і звітності. За цих умов основною метою аудиту в Україні має стати допомога спеціалістам підприємства в удосконаленні постановки обліку і звітності, підвищенні економічної обгрунтованості управлінських рішень. Аудитор має прагнути не стільки виявлення окремих помилок і навмисного викривлення обліку і звітності, скільки знаходження систематичних порушень в обліку, економічної необґрунтованості управлінських рішень.

Наукова новизна і практичне значення досліджуваної проблемиЗміцнення аналітичної спрямованості аудиту шляхом збільшенні кількості послуг з проведення фінансового аналізу, зростанні ролі аналітичних процедур при наданні аудиторських послуг, насамперед — при проведенні аудиторських перевірок завершеної фінансової звітності, головною частиною якої є Баланс підприємства.

Мета і основні завдання дипломної роботиМетою складання Балансу є надання користувачам — юридичним і фізичним особам — повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату. Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов’язань, а також здатністю відповідати за своїми зобов’язаннями, тобто платоспроможністю.

Предмет і об'єкт дослідження — В даній роботі розглядається методика та організація формування звітної інформації для Балансу підприємства, аналіз і аудит фінансового стану Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт.

Методи та інформаційна база дослідження — Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» Баланс визначено як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Зміст і форма Балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до Балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ.

Стислий опис структури дипломної робот У І-ому розділі розкрито: економічно-правова сутність Балансу підприємства: Визначення Балансу підприємства та його структура; дослідження нормативно-правової бази з питань формування Балансу підприємства; показники фінансового стану підприємства, їх характеристика; техніко-економічна характеристика ДП Ізмаїльський морський торговельний порт.

У ІІ-ому розділі розкрито: організація і методика формування звітно їінформації для складання Балансу підприємтва: особливості облікової політики підприємства, організація первинного обліку; організація синтетичного та аналітичного обліку; методика формування Активу Балансу підприємства; методика формування Пасиву Балансу підприємства

У ІІІ-ому розділі розкрито: організація і методика економічного аналізу фінансового стану підприємства: завдання та значення інформації екномічного аналізу фінансового стану підприємства; загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського Балансу; аналіз платоспроможності підприємства; аналіз ліквідності Балансу; аналіз фінансової стійкості підприємства; резерви покращення фінансового стану підприємства У ІУ-ому розділі розкрито: організація і методика проведення аудиту фінансового стану підприємства; аудит фінансового стану підприємства; формування аудиторського висновку за проведеним аудитом.

За проведеним дослідженням інформацію проілюстровано в 23-х таблицях та на 1 малюнку, наведено висновки за кожним розділом роботи та проведеним дослідженням взагалі, перелічено список використаної літератури, що складається з 73-х джерел, та додано документи, що є джерелом інформації, за 4-ма додатками.

Розділ 1. Економічно-правова сутність Балансу підприємства

1.1 Визначення Балансу підприємства та його структура Для забезпечення оперативного керівництва діяльністю підприємства необхідна достовірна інформація про наявні у господарстві ресурси, їхній склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану у відповідному порядку, одержують за допомогою бухгалтерського Балансу.

Бухгалтерський Баланс є способом економічного групування і узагальненого відображення у грошовій оцінці стану господарських засобів за складом і розміщенням та за джерелами їх утворення і цільовим призначенням на певну дату.

Як правило, Баланс складають на останній день звітного періоду (місяця, кварталу, року).

Для роздільного відображення господарських засобів та їхніх джерел формування Баланс будується у вигляді двосторонньої таблиці. У лівій частині Балансу, що називається активом, показують склад і розміщення господарських засобів, а в правій, що називається пасивом, — джерела утворення засобів і цільове призначення їх.

Актив і пасив Балансу складаються з окремих статей, кожна з яких відображає величину певного економічно однорідного виду засобів або їх джерел. В активі Балансу містяться статті, на яких відображаються матеріальні цінності, нематеріальні активи, грошові кошти, кошти у розрахунках, вилучені кошти; в пасиві - статті, на яких відображаються джерела формування господарських засобів (статутний, додатковий, резервний капітал, прибуток, кредити банків, зобов’язання по розрахунках та ін.).

Загальні підсумки активу і пасиву Балансу рівні між собою. Це обов’язкова умова правильності його складання. Рівність підсумків активу і пасиву Балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображені у вартісному вимірнику одні і ті ж господарські засоби, тільки згруповані за різними ознаками: в активі - за складом і розміщенням, в пасиві - за джерелами їх утворення і цільовим призначенням. Кожен вид господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх утворення, відображене в пасиві Балансу. Підсумок активу не може бути більшим або меншим за підсумок пасиву, оскільки загальна вартість майна господарства завжди повинна дорівнювати сумі тих джерел, за рахунок яких воно утворене. На цьому і ґрунтується назва Балансу, оскільки термін «Баланс» означає «рівність, рівновага» .

Відсутність рівності підсумків активу і пасиву Балансу свідчить про наявність помилок, допущених в облікових записах або при складанні самого Балансу.

Бухгалтерський Баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів господарства та джерел їх формування на певну дату. Проте в процесі господарської діяльності відбувається безперервний рух засобів, зміна їх складу, розміщення та зміни у джерелах їх формування. Засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, внаслідок чого змінюються й окремі статті Балансу. В окремих випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей Балансу або зникнення інших.

Можливі чотирі варіанти змін у Балансі:

1. Кожна господарська операція вносить зміни не менше ніж у дві статті Балансу. Це зумовлено особливостями кругообігу засобів, у процесі якого відбуваються зміни або в складі засобів господарства, або в складі їх джерел, або одночасно і в складі засобів і в складі джерел їх формування.

2. Усі господарські операції за характером змін, які вони викликають у складі засобів та джерелах їх формування (тобто в активі і пасиві Балансу), поділяються на чотири типи.

Операції першого типу, що характеризують зміни у складі господарських засобів, зумовлюють зміни в активі Балансу: одна стаття активу збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок Балансу при цьому не змінюється. Цей тип змін у Балансі можна відобразити так: +АА (плюс актив, мінус актив).

Операції другого типу, що викликають зміни у джерелах формування господарських засобів, призводять до змін двох статей пасиву Балансу: одна стаття пасиву збільшується, а друга — зменшується на одну і ту ж суму. Загальний підсумок Балансу при цьому також не змінюється. Другий тип змін у Балансі можна відобразити так: +П — П (плюс пасив, мінус пасив).

Операції третього типу, що характеризують надходження, додаткове залучення господарських засобів в оборот підприємства, зумовлюють збільшення залишків на одну і ту ж суму на відповідних статтях активу і пасиву Балансу. Загальний підсумок Балансу при цьому також збільшується, але рівність підсумків активу і пасиву не порушується (оскільки збільшення відбувається на одну і ту ж суму). Цей тип змін можна відобразити формулою: +А +П (плюс актив і плюс пасив).

Операції четвертого типу, що характеризують вибуття засобів із господарства, призводять до зменшення на однакову суму залишків відповідних статей активу і пасиву Балансу. Загальний підсумок Балансу при цьому також зменшується, але рівність підсумків активу і пасиву зберігається (оскільки зменшення відбувається на однакову суму). Цей тип Балансових змін можна зобразити формулою: -АП (мінус актив, мінус пасив).

З наведених схем видно, що зміни в Балансі, викликані господарськими операціями, можуть бути в активі (перегрупування у господарських засобах), у пасиві (зміни в джерелах формування засобів), в активі і пасиві у напрямку збільшення (додаткове залучення засобів в оборот підприємства за рахунок певних джерел), в активі і пасиві у напрямку їх зменшення (вибуття господарських засобів і зменшення відповідних джерел їх формування). В узагальненому вигляді тип Балансових змін можна подати за такою схемою (таблиця 1.1):

Таблиця 1.1.

Узагальнена схема балансових змін

3. Підсумки активу і пасиву Балансу; змінюються тільки у тому випадку, коли господарська операція стосується одночасно і засобів господарства і джерел o. їх формування, тобто при надходженні засобів або їх вибутті (операції III і IV типів). Операції ж, що зумовлюють тільки перегрупування засобів у активі (І тип) або зміни їх джерелу пасиві Балансу (IV тип), на підсумок Балансу не впливають.

4. Рівність підсумків активу і пасиву Балансу зберігається після будь-якої операції. Ця рівність зумовлена тим, що здійснювані операції викликають або перегрупування залишків у статтях активу чи пасиву або одночасне збільшення (або зменшення) на однакову суму статей активу і пасиву.

Розглянуті типи Балансових змін мають важливе значення для розуміння економічної сутності господарських операцій, правильного відображення їх в Системі рахунків.

Отже, застосування у бухгалтерському обліку Балансового узагальнення, при якому кожна господарська операція відображається у постійному порівнянні наявних засобів та їх джерел, забезпечує можливість контролю за правильністю використання засобів.

1.2 Дослідження нормативно-правової бази з питань формування Балансу підприємства Бухгалтерський Баланс призначений не тільки для відображення господарських засобів (активів) підприємства та джерел їх формування на звітну дату. Метою складання Балансу є надання користувачам — юридичним і фізичним особам — повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату. Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов’язань, а також здатністю відповідати за своїми зобов’язаннями, тобто платоспроможністю.

Питання формування Балансу нормуються законодавчими актами, що взагалі стосуються ведення бухгалтерського, податкового та статистичного обліку та звітності, оскільки Баланс є зведеною формою звітності, з найбільш важливих можна вказати:

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» ВР від 16.07.1999 № 996-XIV остання редакція 22.06.2000р.

Наказ Міністерства фінансів № 291 від 30.11.1999р. про затвердження Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку (зареєстровано Міністерством юстиції України 21.12.1999р. під № 892/4186

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», Затверджено Наказом Мінфіна № 87 від 31.03.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс», Затверджено Наказом Мінфіна № 87 від 31.03.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати», Затверджено Наказом Мінфіна № 87 від 31.03.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 4 «Звіт про рух грошових коштів», Затверджено Наказом Мінфіна № 87 від 31.03.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 5 «Звіт про власний капітал», Затверджено Наказом Мінфіна № 87 від 31.03.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», Затверджено Наказом Мінфіна № 137 від 28.05.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», Затверджено Наказом Мінфіна № 92 від 27.04.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи», Затверджено Наказом Мінфіна № 242 від 18.10.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», Затверджено Наказом Мінфіна № 246 від 20.10.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість», Затверджено Наказом Мінфіна № 237 від 08.10.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 12 «Фінансові інвестиції», Затверджено Наказом Мінфіна № 91 від 26.04.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 13 «Фінансові інструменти», Затверджено Наказом Мінфіна № 559 від 30.11.2001;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 14 «Оренда», Затверджено Наказом Мінфіна № 181 від 28.07.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», Затверджено Наказом Мінфіна № 290 від 29.11.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», Затверджено Наказом Мінфіна № 318 від 31.12.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 17 «Податок на прибуток», Затверджено Наказом Мінфіна № 353 від 28.12.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 18 «Будівельні контракти», Затверджено Наказом Мінфіна № 205 від 28.04.2001;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 19 «Об'єднання підприємств», Затверджено Наказом Мінфіна № 163 від 07.07.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 20 «Консолідована фінансова звітність», Затверджено Наказом Мінфіна № 176 від 30.07.1999;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 21 «Вплив змін валютних курсів», Затверджено Наказом Мінфіна № 193 від 10.08.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 22 «Вплив інфляції», Затверджено Наказом Мінфіна № 147 від 28.02.2002;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін», Затверджено Наказом Мінфіна № 303 від 18.06.2001;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 24 «Прибуток на акцію», Затверджено Наказом Мінфіна № 344 від 16.07.2001;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», Затверджено Наказом Мінфіна № 39 від 25.02.2000;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 26 «Виплати працівникам», Затверджено Наказом Мінфіна № 601 від 28.10.2003;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 28 «Зменшення корисності активів», Затверджено Наказом Мінфіна № 817 від 24.12.2004; тощо.

Безпосередньо формування Балансу та визначення його статей нормується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» Баланс визначено як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Зміст і форма Балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до Балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. Для банків форма і зміст Балансу встановлюються Національним банком України; для бюджетних установ — Державним казначейством України.

Баланс побудовано за принципом «Баланс-нетто»: основні засоби і нематеріальні активи включаються до підсумку Балансу за залишковою вартістю; дебіторська заборгованість за товари і послуги — за вирахуванням резерву сумнівних боргів; виробничі запаси — за вирахуванням нестачі, уцінок, одержаних при їх придбанні знижок; власний капітал — за фактично внесеною сумою (що знаходиться в обороті підприємства) за вирахуванням неоплаченого, вилученого капіталу та непокритих збитків.

Необоротні активи у розділі І Балансу відображаються за статтями: «Нематеріальні активи», «Незавершене будівництво», «Основні засоби», «Довгострокові фінансові інвестиції», «Довгострокова дебіторська заборгованість», «Інші необоротні активи» .

При цьому, як зазначалось, нематеріальні активи й основні засоби до підсумку Балансу включаться за залишковою вартістю.

Оборотні активи у розділі ІІ Балансу відображаються за статтями: «Запаси», «Векселі одержані», «Дебіторська заборгованість за товари роботи і послуги», «Дебіторська заборгованість за розрахунками» (з бюджетом, по виданих авансах, нарахованих доходах тощо), «Інша поточна дебіторська заборгованість», «Поточні фінансові інвестиції», «Грошові кошти та їх еквіваленти» (в національній та іноземній валюті), «Інші оборотні активи» .

При цьому заборгованість, показана за статтею «Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги», до підсумку Балансу включається за чистою реалізаційною вартістю (яка визначається вирахуванням з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів).

Витрати, які мали місце у звітному або попередніх звітних періодах, але належать до наступних звітних періодів, відображаються у розділі ІІІ «Витрати майбутніх періодів» активу Балансу.

Статті пасиву Балансу об'єднані відповідно у п’ять розділів: І «Власний капітал», II «Забезпечення наступних витрат і платежів», III «Довгострокові зобов’язання», IV «Поточні зобов’язання», V «Доходи майбутніх періодів» .

Власний капітал розділу І пасиву Балансу характеризується такими статтями: «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Додатковий капітал», «Резервний капітал», «Неоплачений капітал», «Вилучений капітал», «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)» .

За даними цього розділу Балансу визначають величину власного капіталу підприємства на звітну дату шляхом додавання до суми статутного капіталу, суми додаткового, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку і вирахуванням з одержаної суми неоплаченого, вилученого капіталу та суми непокритих збитків.

Розділ ІІ «Забезпечення наступних витрат і платежів» пасиву Балансу містить інформацію про наявність у підприємства забезпечення для покриття передбачуваних у майбутньому витрат і платежів (на пенсійне забезпечення, оплату відпусток працівникам тощо).

У розділі III «Довгострокові зобов’язання» пасиву Балансу підприємства відображають заборгованість на звітну дату по довгострокових кредитах банків, фінансових зобов’язаннях, відстрочених податкових зобов’язаннях тощо.

Розділ IV «Поточні зобов’язання» пасиву Балансу містить статті, на яких відображається заборгованість підприємства по поточних зобов’язаннях, які будуть погашені протягом операційного циклу (тобто проміжку часу від придбання запасів для здійснення діяльності і одержання коштів від реалізації виробленої з них продукції) і зобов’язання по короткострокових кредитах банків, по розрахунках з бюджетом, по страхуванню, оплаті праці тощо.

Доходи, одержані підприємством протягом звітного періоду або попередніх періодів, але які належать до наступних періодів, підприємства відображають у розділі V «Доходи майбутніх періодів» пасиву Балансу.

Отже, статті активу і пасиву Балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб найбільш чітко виступав взаємозв'язок між активами підприємства і джерелами їх формування. Аналізуючи ці показники, користувачі одержують інформацію про величину власного капіталу підприємства, його фінансову стійкість, платоспроможність і приймають відповідні ділові рішення.

1.3 Показники фінансового стану підприємства, їх характеристика Під фінансовим станом розуміється здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан може бути стійким, хитливим і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан.

Фінансове становище підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового становища — ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов’язаннях.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість. Приведемо основні показники, що дозволяють оцінити ліквідність і платоспроможність підприємства.

Величина власних оборотних коштів. Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних засобів є прибуток. Варто розрізняти «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства (II роздягнув активу Балансу), другий — джерела засобів, а саме частина власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов’язаннями. Можлива ситуація, коли величина поточних зобов’язань перевищує величину поточних активів. Фінансове становище підприємства в цьому випадку розглядаються як хитливе; потрібні негайні заходи для його виправлення.

Маневреність функціонуючого капіталу. Характеризує ту частину власних оборотних коштів, що знаходиться у формі коштів, тобто засобів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник звичайно міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов ріст показника в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтоване значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока його щоденна потреба у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт поточної ліквідності. Дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки карбованців поточних активів приходиться на один карбованець поточних зобов’язань. Логіка вирахування даного показника полягає в тім, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (принаймні теоретично). Значення показника можна варіювати по галузях і видам діяльності, а його розумний ріст у динаміку звичайно розглядається як сприятлива тенденція. У західній обліково-аналітичній практиці приводиться нижнє критичне значення показника — 2; однак це лише орієнтоване значення, що вказує на порядок показника, але не на його точне нормативне значення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Показник аналогічний коефіцієнтові поточної ліквідності; однак обчислюється по більш вузькому колу поточних активів. З розрахунку виключається найменш ліквідна їхня частина — виробничі запаси. Логіка такого виключення складається не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але, що набагато більш важливо, і в тім, що грошові кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат по їх придбанню.

Орієнтоване нижнє значення показника — 1; однак ця оцінка також носить умовний характер. Аналізуючи динамікові цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу на фактори, що обумовили його зміна. Так, якщо ріст коефіцієнта швидкої ліквідності був зв’язаний в основному з ростом. невиправданої дебіторської заборгованості, те це не може характеризувати діяльність підприємства з позитивної сторони.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства і показує, яка частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Нижня границя показника, що рекомендується, що приводиться в західній літературі, — 0,2. Оскільки розробка галузевих нормативів цих коефіцієнтів — справа майбутнього, на практиці бажано проводити аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів. Характеризує ту частину вартості запасів, що покривається власними оборотними коштами. Традиційно має велике значення в аналізі фінансового стану підприємств торгівлі; нижня границя показника, що рекомендується, у цьому випадку — 50%.

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується співвіднесенням величини «нормальних» джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника менше одиниці, то поточний фінансовий стан підприємства розглядається як хитливе.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв’язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується, отже, співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовий і вітчизняну обліково-аналітичну практику розроблена система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від зовнішніх кредитів підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації притягнутого (позикового) капіталу — їхня сума дорівнює 1 (або 100%).

Коефіцієнт фінансової залежності. Є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника можна відчутно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позички і позики використовуються для фінансування основних засобів і інших капітальних вкладень. Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших внеоборотных активів профінансована зовнішніми інвесторами.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів. Характеризує структуру капіталу. Ріст цього показника в динаміку — негативна тенденція, що означає, що підприємство усе сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення власних і притягнутих засобів. Як і деякі з вищенаведених показників, цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, наприклад, рівне 0,178, означає, що на кожен карбованець власних засобів, вкладених в активи підприємства, приходиться 17,8 коп. позикових засобів. Ріст показника в динаміку свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, що склалася структури джерел засобів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства й ін. Тому прийнятність значень цих коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки і напрямків зміни можуть бути встановлені тільки в результаті зіставлення по групах.

1.4 Техніко-економічна характеристика ДП Ізмаїльський морський торговельний порт Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт один з найбільш сучасних і високомеханізованих портів на Дунаї. Навігація в порту триває цілий рік. Обмежень на вхід суден у порт за часом немає. Глибинами, що лімітують, для заходу в порт Ізмаїл є прохідні глибини каналів: Сулинский — 6,5−7,0 м., Прірва 4,0−4,8 м. Рейд порту Ізмаїл із глибинами 10−15 метрів розташований на 91−94 км, іл.

Основний розвиток порту здійснювалося в період з 1868 по 1992 р. Тоді були побудовані комплекси по переробки генеральних, навалочних вантажів, контейнерів.

Основними видами діяльності порту є:

виконання вантажно-розвантажувальних робіт з обробки транспортних засобів;

виконання перевалки, складування, збереження, транспортно-експедиторських послуг і декларування зовнішньоторговельних і каботажних вантажів;

виконання внутрішніх, закордонних водних перевезень вантажів і пасажирів, буксирних операцій, посередницька діяльність на зовнішньому і внутрішньому ринках, включаючи комплектування екіпажів судів;

здійснює нагляд за безпекою мореплавання в порту і виконує лоцманські проводки судів;

виконує роботи і послуги по комплексному обслуговуванню судів за заявками судновласників і суднової адміністрації;

здійснює автомобільні перевезення вантажів і пасажирів, у тому числі і міжнародні;

експлуатація, ремонт, технічне обслуговування підйомно-транспортного устаткування, автотранспортних засобів, оснащення зв’язку, багатотоннажних контейнерів, виконання усіх видів будівельних і монтажних робіт;

виробництво і реалізація різних товарів народного споживання, у тому числі з деревини, металу, пластмаси, тканин;

виробництво і реалізація різних будівельних матеріалів, залізобетонних і бетонних блоків;

надання усіх видів побутових платних послуг, включаючи туристичні, екскурсійні і готельні послуги;

організація оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування з функціонуванням магазинів, їдалень, кафе, барів і ресторанів;

надання різних видів посередницьких агентських, шипчандлерских, брокерських, дилерських, інформаційних, проектних і обчислювальних послуг, здійснення факторинговых і лізингових операцій, організація і проведення консигнаційних операцій відповідно чинному законодавству;

здійснення зовнішньоекономічних зв’язків відповідно чинному законодавству.

У порту працює 14 агентських і експедиторських фірм.

Порт може приймати:

морські вантажні судна вантажопідйомністю до 10−15 тис. т, з осіданням з вантажем 7,2 м і довжиною до 150 м, шириною до 30 м;

річкові вантажні судна вантажопідйомністю до 5 тис. т, з осіданням з вантажем 2,7−3,5 м і довжиною до 150 м.

ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» оснащено сучасним устаткуванням, перевантажувальними машинами і механізмами, що дозволяють переробляти навалювальні і насипні, тарно-штучні, контейнерні вантажі.

Проектна потужність порту розрахована на переробку 8.5 млн. т вантажів у рік.

У порту 24 причалів загальною довжиною 2666 п.м. Глибини в причальної стінки коливаються від 3,5 м до 7,8 м. Порт розділений на три виробничо-перевантажувальних комплекси.

Ізмаїл також є першим дунайським портом, що розташований на важливому перехресті українських транспортних шляхів одеського регіону.

По р. Дунай порт Ізмаїл має вихід до більшості Центральноєвропейських країн, до Австрії, Німеччині, а з моменту відкриття каналу Рейн-Майн-Дунай — у річкову транспортну мережу країн Бенелюкса і до порту Роттердам. По р. Дунай здійснюється зв’язок з Чорним морем і далі через протоку Босфор зі Средиземным морем.

Ізмаїльський морський торговельний порт є державним підприємством.

У відповідності зі ст. ст.74−75 Господарського кодексу України N 436-IV від 16.01.2003м державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всьому приналежної йому на праві господарського ведення майном.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Для більшості морських торговельних портів України, зокрема і для ГП «Ізмаїльський морський торговельний порт», властива лінійно-функціональна організаційна структура керування (див. мал.1.1.). Такі структури керування характерні і досить ефективні для планової економіки з високим рівнем централізації прийняття господарських і інвестиційних рішень. При цьому, як вважають багато менеджерів і керівники морських портів, такі структури керування створюють необхідні умови для стабільного функціонування цих підприємств.

Портові потужності ГП «Ізмаїльський морський торговельний порт» розподілені по трьох виробничо-перевантажувальних комплексах, що розташовані уздовж Дунаю:

— на південно-заході - перший комплекс;

— на південно-сході - другий і третій комплекси;

— приблизно на 7 км нижче, по плин — 85 км.

Кожний з комплексів має свої відмітні риси, як у тім, що стосується самих портових потужностей (портові спорудження, устаткування, глибини в причалів), так і у відношенні оброблюваних вантажів.

У порту 24 причали загальною довжиною 2666 м. Глибини в причальної стінки від 3,5 м до 7,5 м.

Перший виробничо-перевантажувальний комплекс (ППК-1) займає частина порту, що розташована вище всіх інших комплексів за течією і має довжину причальної лінії близько 800 м, розділену на 8 причалів з мінімальною глибиною 2 м. Цей комплекс обробляє в основному генеральні вантажі, устаткування, сільгосптехніку, метали, пакетні вантажі, зерно. Для виконання вантажно-розвантажувальних робіт комплекс розташовує 19 портальними кранами вантажопідйомністю від 6 до 20 тонн, 18 з яких знаходяться на причальній лінії.

Загальна площа складських приміщень складає близько 25 000 кв. м, крім того, існує 9 критих складів загальною площею в 21 000 кв. м. Виробнича потужність 1205 тис. тонн вантажів у рік. Цей комплекс обслуговується залізничною віткою, а також має три автодорожніх під'їзди.

Другий виробничо-перевантажувальний комплекс (ППК-2) включає контейнерний термінал, а також причали №№ 19−22 між Дунаєм і внутрішнім басейном порту. Комплекс обробляє навалочні вантажі: руду, вугілля, кокс, концентрат, окатиші; металовироби, зерно.

Загальна довжина причальної лінії складає більш 1000 м: 320 м із глибинами в причалах від 4,5 до 6,5 на контейнерному терміналі; і 690 м із глибинами в причалах від 4,0 до 6,5 на терміналі навалочних вантажів, за винятком тієї частини, де обробляються каботажні вантажі (менші глибини в причалі).

Усього на комплексі мається 24 портального крана, з яких 13 расположенны на причальній лінії. Вантажопідйомність кранів складає від 6 до 32 тонн. Спеціалізований контейнерний термінал (причали №№ 12−14) може приймати суду з осіданням до 6,5 м. Загальна довжина трьох контейнерних причалів 250 м. Термінал обладнаний дев’ятьма портальними кранами г/п 40 т. Загальна площа відкритих складських площадок складає 145 000 кв. М, з яких 55 000 кв. М приходиться на контейнерний термінал, на яких може одночасно зберігатися 2200 контейнерів. Комплекс не має на території критих складів і спеціалізованих споруджень. Виробнича потужність термінала 660 тис. тонн вантажів у рік, а всього комплексу в цілому 5400 тис. тонн.

Виробничо-перевантажувальний комплекс обслуговується двома галузями спарених залізничних колій, одна з яких проходить по причальній лінії, а інша — через центральну частину перевантажувальних комплексів.

Третій виробничо-перевантажувальний комплекс (ППК-3), причали №№ 16−18; 23−26, розташований між внутрішнім басейном порту і наземною територією порту. Довжина причальної лінії складає більш 700 мі 7 причалів, на які обробляються морські судна (глибини в причалів — 6,0 м). Комплекс перевалює навалювальні і генеральні вантажі: устаткування, вугілля, метал, руду, зерно. У порту застосовується технологія переробки зерна при якій вагон знімається з залізничного візка й опускається в трюм судна, де зерно зливається безпосередньо з вагона. Комплекс має 14 портальних кранів, 10 з яких установленны на причальній лінії; вантажопідйомність кранів варіює від 10 до 32 тонн.

Загальна площа складування складає 50 000 кв. М, при цьому мається критий склад площею 2700 кв. М.

Залізничні інфраструктури, що обслуговують даний район складаються з двох рівнобіжних залізничних віток, одна з яких проходить у причальної лінії, у той час як інша перетинає центральну частину району.

Вантажно-розвантажувальне устаткування порту складається з 57 кранів (з яких 41 установлений на причальній лінії, а інші в тилах). Вантажопідйомність кранів варіюється від 6 до 40 тонн, у залежності від типу крана і вильоту стріли. У порту маються 5 типів кранів «Ганц», «Альбрехт», «Альбатрос», «Кондор» і «Сокіл». Маються 4 плавучі крани «Ганц». З них з вантажопідйомністю 16 тонн, 1- вантажопідйомністю 5 тонн. Порт володіє 54 автонавантажувачами різних моделей вітчизняного виробництва і 46 автонавантажувачами моделей різних іноземних фірм вантажопідйомністю від 1,5 до 25 тонн.

У порту мається також 6 авто і гусеничних кранів вантажопідйомністю від 6,3 до 50 тонн.

Обсяг вантажоперевезень, здійснених судами портового флоту за 2004рік склав 374,3 тис. тонн, що на 80,2% вище в порівнянні з 2003 роком (207,7 тис. тонн). Велика частина — це навалочні вантажі і метал. До складу портового флоту входять судна, що виконують маневрові, швартовні операції з несамохідним флотом, що знаходиться під обробкою в порту. А також збір льяльных вод, вод які містять нафта, виконують бункерування судів паливом, водою й ін. Рейдові катери використовуються для доставки наглядових комісій, лоцманів, працівників інспекції портового нагляду на рейд, якірні стоянки і швартові бочки. Виконує аварійно-рятувальні роботи, вантажно-розвантажувальні роботи на необладнаному березі 85 км ріки Дунай. Лінійні буксири виконують транспортні роботи по перевезенню зовнішньоторговельних вантажів.

У складі портового флоту знаходяться: морський танкер «Десна», що працює в тайм-чартері; лінійні буксири 2 од. — - «Смоленськ», «Алма-Ата», що здійснюють перевезення вантажів на порти Румунії, Болгарії, Сербії й ін.; буксири службово-допоміжного флоту 7 ед; рейдові катери 5 ед.

Показники економічної ефективності роботи підприємства та методику їх розрахунку наведено в таблиці 1.2., за похідною інформацією у відповідності до ф.1 «Баланс «та ф.2 «Звіт про фінансові результати» (Додатки 1−2).

Таблиця 1.2.

Показники економічної ефективності роботи Ізмаїльський морський торговельний порт за 2008 рік

Підприємство має значну питому вагу власних коштів — в минулому році вона складала 80%, а в звітному 78% (незначне зменшення на 2%, що не перетинає допустимої межі до рівня 50%).

Коефіціент фінансової стабільності як в минулому, так і в звітному році є більшим за нормативне значення (>1) й складає відповідно 4,11 та 3,57 в.п. (негативна тенденція до зменшення).

Крім того, рівень рентабельності послуг дуже низький — в минулому році складав 0,19%, а в звітному 0,20% (спостерігається незначне збільшення на 0,01%).

При цьому рентабельність активів достатньо висока — при нормативному значенні >1. в минулому році складала 10,28 В.п., а в звітному році 9,94 В.п. (нажаль. Спостерігається тенденція до зменшення на -0,34 в.п.).

Зазначене підсилюється й значно високим рівнем рентабельності функціонуючого капіталу — 18,69 та 17,93 в.п. проти нормативу 1; загальна рентабельність підприємства в минулому році 64,95 в.п. в звітному році 58,61 В.п. на тлі низької рентабельності продукції - в минулому році 0,38 В.п., в звітному році 0,44 в.п. проти 1 нормативного значення.

Висновки до 1-го розділу Бухгалтерський Баланс є способом економічного групування і узагальненого відображення у грошовій оцінці стану господарських засобів за складом і розміщенням та за джерелами їх утворення і цільовим призначенням на певну дату. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» Баланс визначено як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Зміст і форма Балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до Балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. Для банків форма і зміст Балансу встановлюються Національним банком України; для бюджетних установ — Державним казначейством України. Під фінансовим станом розуміється здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан може бути стійким, хитливим і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан. Фінансове становище підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового становища — ліквідність і платоспроможність підприємства.

В даній роботі розглядається методика та організація формування звітної інформації для Балансу підприємства, аналіз і аудит фінансового стану Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт.

Основними видами діяльності порту є: виконання вантажно-розвантажувальних робіт з обробки транспортних засобів; виконання перевалки, складування, збереження, транспортно-експедиторських послуг і декларування зовнішньоторговельних і каботажних вантажів; виконання внутрішніх, закордонних водних перевезень вантажів і пасажирів, буксирних операцій, посередницька діяльність на зовнішньому і внутрішньому ринках, включаючи комплектування екіпажів судів; тощо.