Історія порівняльно-історичного мовознавства XIX – поч. XX ст

Порівняльно-історичне мовознавство — це область загального мовознавства, об'єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом, основною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів (граматик і словників) мов, що входять до тієї чи іншої генетичної спільноти.

Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-історичне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійський письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з’являється праця французького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Розправі про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Ренуар), слов’янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе значення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняльні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівняльного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі належить зібранням лексики різних мов, представленим у «Порівняльних словниках усіх мов та наріч» (1787— 1789) Петра Палласа й «Мітрідаті» (1806—1817) Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що давало змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.

Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера (1774—1803) «Дослідження про походження мови» (опублікована в 1772 p.), де висловлено думку, що мова пов’язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства