Українська вишивка

Українська вишивка. Рушники .

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків .Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників й літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує із незапам`ятних часів .Вишивкою, за свідченням Геродоту, був прикрашений одяг скіфів.Знайдені на Черкащині срібні бляшки із фігурками чоловіків, котрі тактуються Viст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а і вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст.Арабський мандрівнік Хст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що смердоті носили вишитий одяг .На шкода, пам`ятки ук-раїнської вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й і цого достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають із орнаментами, які прикрашали посуд дав-ніх мешканців територї України доби неоліту, три-пільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки, котрі із по-коління впокоління передавали найтиповіші, найяскра-віші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техні-ку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевос-ті, різняться між собою орнаментом, технікою віконання та гамою барв .

Протягом багатьох віків безпосередній конкрет-ний зміст символів на вишивках втрачався, але й тра-диції використання їхні не зникли .За мотивами орна-менти вишивок поділяються втричі групи: геометрич-ні, рослинні, зооморфні (тваринні) і відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів. Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні усім видам народного мистецтва й всій слов`янській міфо-логії .Різноманвтні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне .На основі стародавніх космологічних символфів у народі створенна своя система назв .Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки», «сосонка», «перерва» тощо.

У основі рослинного орнаменту лежить культ пок-лоніння природі, рослині. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя чи гілок, у вишивках із рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» -символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» — сим-вол кохання тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні і солярні тварини, а також звірі, що позначають три.

яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці викорис-товують індивідуальні мотиви, котрі властиві баченню візерунка певної особини. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб`яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу-таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами й поєднанням кількох швів .Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сі-рими, візерунок обводять чорними чи кольоровими смугами .

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний орнамент з стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо-ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий й голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван-ням, гладдю .

Для вишивок Закарпаття характерний мотив «криву-ля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» й вишивання хрестиком, часто використовується вирізування та гаптування. Кольорова гаму вишивок широка червоне поєднується із чорним, при цьому виділяється один із кольорів, поширені як бі-лі, то й багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушни;

кам — старовинним оберегам дому, родини. У давни-ну рушник, вишитий відповідними візерунками-симво-лами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: із рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, й проводжали дорогі гості, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос-танню шлях, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники малі й суто практичне застосування .Відповідно до функцій, котрі смердоті виконували, рушники малі свої назви. Наприклад, для втирання обличчя й рук — утирач, посуд й столу — прань, для прикрашення образів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорону — поховальний, для пов`язування сватів — плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по-чатку справ чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався вушко жнив, на рушниках опускалася домовина із небіжчиком, рушниками скріп-лювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна-чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак-терні регіональним особливостям, за якими розріз-няються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські», «галицькі» й «буковинські». Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті Сучасної людини, але смердоті віють на серце шкірного із нас чаром рідної стихії й є котрі живуть бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу .