Аутоідентичність

Аутоидентичность.

Одна з основних психологічних проблем людей відхиленнями — проблема маргінальності і аутоидентичности, тобто, якої групі відносить себе така людина — до «світу нормальних» або до «світу неповноцінних». Практика показує, в вона найчастіше люди в міру можливості намагаються приховувати свої недоліки, щоб постати у власних очах оточуючих частиною світу «нормальних» людей. Якщо йому це вдасться, то людина або іде у соціальну самоізоляцію, або у процесі комунікації з нормальними людьми почувається особливо неповноцінним через гіперопіки та з боку. У цьому основними психологічними умовами соціальної адаптації людини можуть бути усвідомлення їм реального стану справ і адекватна самооцінка, емоційна врівноваженість, адекватні міжособистісні стосунки і перебування моїй професійній ніші на ранці праці та занятости.

Авторство соціальну модель (іноді її позначають його як «інтерактивну модель», чи «модель взаємодії») належить головним чином самим людям. У фокусі цієї моделі перебувати взаємозв'язок між окремим людиною й навколишньої його середовищем (зокрема суспільством). Що стосується інвалідів, їх обмежені можливості не розглядаються як частину чоловіки й як він вина: то вона може намагатися послабити наслідки свого недуги, але відчуття обмеженості можливостей викликано не недугою, а ставленням покупців, безліч бар'єрами, існуючими у навколишньому середовищі (архітектурою, соціальної організацією, психологічним кліматом тощо.). Інакше висловлюючись, обмежені можливості проблема є результат соціального та скорочення економічної утиски у суспільстві, тому таких людей скоріш можна як притесняемую групу, як тільки аномальную чи трагическую.

В цьому разі концепція незалежного життя розглядає людини її проблеми, у світлі її цивільних прав, а чи не з погляду його патології, і орієнтується усунення фізичних і психологічного бар'єру у довкіллі з допомогою спеціальних служб, методів і коштів. Вочевидь, що у сфері соціальній роботи, яка передбачає, з визначення, професійну підтримку, захист і військову допомогу социально-уязвимым категоріям населення, повинні бути надані умови для соціальної реабілітації, адаптації й інтеграції людей порушеннями.

Для існування людини, який передбачає формування його високої самоцінності, необхідні активізація внутрішніх ресурсів позитивного розвитку особистості («особистісного зростання»), гуманність, і можливість вибору. З іншого боку, з позицій екзистенціальної психології однією з найважливіших прагнень особистості є набуття сенсу свого існування, й у людини важливіше чи, що з нею сталося, а своє ставлення до пригоди (В.Франкл).

В цьому разі дуже важливою завданням є переведення людини з позиції об'єкта соціального впливу, який передбачає пасивну громадську і особистісну позицію, зовнішній локус контролю, відмови від самостійного прийняття прийняття рішень та залежність, стереотипичность мислення та поведінки й ін., в позицію здатних саморозвитку, активного і креативного суб'єкта соціального воздействия.

Проблемы особистості з отклоняющимися нормами і їх решения.

Как показує практика, однією з важливих й те ж час проблемних питань у життя людей відхиленнями є вибір професії і працевлаштування. Професійне самовизначення має містити два принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої допомоги з боку соціального працівника з єдиною метою обґрунтованої і публічно адекватного вибору професії. У часто можна зустріти випадках, коли труднощі людини у професійному самовизначенні викликані нерішучістю і непевністю в силах, особливе значення набуває допомогу у усвідомленні і правильної оцінці своїх особливостей з позиції їхній професійній значимості, і навіть інформацію про професіях, у яких саме такі риси можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом представляється формування в людини з відхиленнями вміння свідомо й самостійно планувати свій власний професійний маршрут та імідж визначатимуть шляху його реализации.

В принципі справжня незалежність передбачає незалежність як фізичну, скільки психологічну, попри наявність аномалії і рівень її тяжкості. Природно, соціальний працівник неспроможна розв’язати всі психологічні проблеми клієнта, а може цьому сприяти, при застосуванні методів психологічного консультування, надання экспресс-психологической допомоги, роботи з посттравматическим стресом і здійснюючи, фактично, психосоціальну роботу, що особливо важливо у умовах існуючого країни дефіциту практичних психологов.

Одним з найважливіших чинників успішності медико-социально-психологической реабілітації є найближче микросоциальное оточення людей відхиленнями. Зокрема, їхні сім'ї по колишньому залишаються основними джерелами допомоги, зазвичай пов’язану з фізичним і емоційним стресами, а перелік різноманітних проблем (медичних, матеріально-побутових, психологічних, педагогічних, професійних та інших.), що виникають у сім'ї у через відкликання часткової чи повної недієздатності будь-якого з його членів, нескінченний. З психологічної погляду дуже важливо нейтралізувати дві часто які у сім'ях крайності у ставленні до людині з обмеженими можливостями: або його сприймає як тягар, що ускладнює існування й затрудняющую особисте «виживання», або у ньому зосереджується увагу сім'ї і він піддається гиперопеке. Виступаючи у різних ролях (консультанта, захисника інтересів, помічника та ін.), соціальний працівник може призвести до вирішенню виникаючих проблем, формуванню правильного ставлення до недееспособному родичу у цілому — нормалізацією внутрішньосімейних стосунків. Крім індивідуальної роботи з родиною, є доцільним групові заняття і сприяти об'єднанню сімей (і клієнтів) з подібними проблемами.

«Инвалидность — це обмеження у можливостях, зумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар'єрами, які дозволяють людині, має інвалідність, бути інтегрованим у суспільство так і брати участь у життя сім'ї і товариство на так само підставах, як та інші члени суспільства. Суспільство зобов’язане адаптувати що у ньому стандарти до особливим потреб людей, у яких інвалідність, у тому, що вони могли жити незалежної жизнью».

В 1992 року клуб ініціював перший Росії Центр незалежної життю дітей із обмеженими фізичними і розумовими можливостями і що розробив інноваційні моделі і програми, основу яких лежить соціальнополітична модель инвалидности.

Итак, про перебіг роботи клубу за трьома інноваційним моделям: Центр незалежного життя, «Виїзній ліцей», і «Персональний ассистент».

Таким чином, основні сфери життєдіяльності людини — працю й побут. Здоровий людина пристосовується середовищі. Для інвалідів ж особливість цих сфер життєдіяльності у тому, що треба пристосовувати до потреб інвалідів. Їм треба допомогти адаптуватися серед: що вони вільно могли дотягтися до верстати й виконувати у ньому виробничі операції; міг би самі, без сторонньої допомоги виїхати з дому, відвідати магазини, аптеки, кінотеатри, подолавши заодно й підйоми, і спуски, і переходи, і драбини, і пороги, і ще перешкоди. Щоб інвалід зміг усе це подолати, потрібно зробити середу її проживання максимально йому доступною, тобто. пристосувати середу та можливостей інваліда, що він почувався рівних із здоровими людьми на роботі, і майже, й у громадських місцях. І це називається соціальної допомогою інвалідам, людям престарілого віку — усім тим, хто страждають від фізичних і психічних ограничений.

Навіщо мені треба читати про життя інвалідів там? У нас інші проблеми, інше життя. Неправда! Біль, страждання, мужність й терпіння людини одні й самі усьому світові. Так, наші інваліди у своїй принижені і забиті! Нам ще попереду зрозуміти, що тільки соціальна активність, згуртованість у боротьбі своїх прав можуть невпізнанно змінити наше становище. Ніде добробут інвалідів не прийшло звісно ж. За нього боролися і пікетами, і мітингами протесту. Боротьба точилася в двох напрямах: за право мати рівні умови й можливості коїться з іншими людьми і поза декларація про розвиток уроджених здібностей особистості. Відчуйте відмінність — ми борються за матеріальні пільги. У результаті наша людина, випадково став інвалідом, все починає спочатку: впадає у відчай, сподівається і виборює своїх прав.

Общественные організації інвалідів, в Англії більш 200, обстоюючи своїх прав й інтереси, вважають, що позбавлені права вибору, яким транспортом користуватися — особистим чи міським, котрі мають інвалідністю піддаються цим дискримінації товариство. При цьому кожне муніципальне транспортне господарство має у арсеналі доступні автобуси і таксі, готові обслужити групу чи проведення окремого людини. Тому основний суперечка про метро, рейсових автобусах, трамваях. Якщо дитини-інваліда виховує сім'я, це заохочується державою. Батьки вирішують надалі питання навчання своїх дітей або у закритому інтернаті, де основний упор робиться на фізіотерапію, або у звичайній школі. У принципі так, школи спільного навчання — норма життя жінок у Англії, але найпрогресивніші батьки віддають своїх дітей у такі школи, забезпечуючи цим їх незалежне майбутнє. Зазвичай, у загальних школах діти з інвалідністю набираються великого досвіду і краще адаптуються у суспільстві. Вони закінчують коледжі, університети, отримують работу.

В країні дуже розвинені система волонтерства — робота з душі, по вільному графіку, без грошового винагороди. Пенсіонери й інваліди йдуть у волонтери, щоб почуватися у натовпі життя, а школярі і студенти — щоб набути досвіду і впевненість. З 90-х багато громадські організації інвалідів стали пропагувати філософію незалежного життя інвалідів. Понад те, економічно вигідніше, щоб інвалід жив самостійно поза інтернату, при необхідності маючи особистого помічника, чиї послуги оплачувало б держава, вирішуючи заодно й проблему зайнятість населення. Головне завдання організацій інвалідів у тому, щоб дати інвалідам необхідну інформацію про права, про кошти реабілітації, житло, навчанні, роботі, доступному відпочинку. Формуються групи підтримки, у яких вчать інвалідів відстоювати свої права. Дуже популярні акції прямого реагування на випадки дискримінації інваліда: наприклад, а то й пропустили інваліда у дорогий супермаркет чи престижний кінотеатр, наступного року ж дня на дверях цієї установи може відбутися акція протесту з допомогою преси. У таких випадках діє правило, будь-яка негативна інформація вже зараз є антиреклама, манлива збитки.

Вот так англійські інваліди обстоюють свої права. Можна подумати, що інваліди в Англії - привілейований клас? Зовсім ні. Але вступив у третє тисячоліття з віковими демократичними традиціями. У Міжнародний рік інваліда законом «Про дискримінації інвалідів «ухвалили новий стандарт по будівництва приватного житла. З 2000 року всі будинку у Англії будуть проектувати і й будуватимуть із огляду на вимоги інвалідів. Таке планування житла обходиться державі дорого, але іншого виходу немає.

Уже на літовищі Лондона російські інваліди потрапили до надзвичайний і доступний світ, де було пристосоване для вільного пересування людей у візках. У Великобританії їх супроводжували зручні автобуси з автоматичними підйомниками. Можна було безборонно переміщатися по вулиці, заїжджати і в будь-які будинку, підніматися нагору в широких ліфтах І що важливо, користуватися спеціально обладнаними для інвалідів у візках туалетами, що у будь-якому громадському місті. Вперше наші інваліди відчули тут захоплююче почуття незалежності. Делегацію російських інвалідів запрошували назустріч багато мерів міст. Чимало з цих високопоставлених людей, що разюче, вітали інвалідів навколішки. Це було знаком їх глибокого шанування людей із обмеженими можливостями. Інваліди із Росії з інтересом ознайомилися з роботою центру інвалідів. Основні засади центру: інтеграція; використання життєвого досвіду людини з інвалідністю; створення умов незалежного життя.

В центрі працюють разом здорові співробітники й інваліди, причому, чимало їх пересуваються з допомогою колясок. Інваліди працюють у ролі експертів, радників, викладачів, і навіть провідних різних семінарів і тренінгів. Незалежність окреслюється право вибору й терміни прийняття самостійного рішення, можливість реально розпоряджатися своїм життям. Познайомтеся і з представником Британської мережі прямої дії. Звати його Кріс. Ось перед вами на потужної колясці з електроприводом, до рук його наручники, як атрибут «бунтарської «діяльності. Кріс — учасник численних акцій захисту правий і інтересів інвалідів. За діяльність років він неодноразово опинявся у в’язниці, але довго його там не тримали. Кріс розповість вам, що його організація проведе у рік дві національні акції, в яких беруть участь до 2000 людина.

Акции спрямовані здебільшого на створення без бар'єрній середовища. «Buses for all «- Автобуси для всіх! «- такий гасло одній з акцій, що можна побачити з його фотографіях. Російські інваліди мешкали у сім'ях і тому змогли одержати об'єктивніше уявлення побут людей обмеженими можливостями. Побачене перевершило всі ці очікування. Ось, наприклад, сім'я з цих двох добродушних супругов-колясочников Кена і Мэриэн Сміт. Вона має двоповерховий цегельний будиночок, обладнаний усіма необхідні них пристосуваннями. Усередині є спеціальний мини-лифт на підйом другого поверх. Вразило і те, що цих людей живуть одні, не відчуваючи у своїй будь-яких побутових труднощів, а адже Кен має найтяжку форму дитячого церебрального паралічу вперше і не стані навіть самостійно їсти (його годує дружина). Подружжя працюють, Мэриэн — асистентом викладача у шкільництві, а Кен — викладачем в центре..

Просто фантастика! Але це тільки на погляд, насправді усе це реально при добре розвиненою системі персональної допомоги, що діє в Англії. Особистий асистент допоможе людині подолати труднощі і майже, на роботі, й у громадських місцях. Проте, у цій благополучної країні вирішено проблеми інвалідів. Однією проблеми є прагнення державної фінансової системи соціальної допомоги до ізолювання інвалідів у спеціальні школи, спеціальні інтернати, центри денного перебування. Тут створюються тепличні умови, що зумовлює утриманства і безпорадності людей обмеженими можливостями. Приїхав у Москву, у аеропорт Шереметьєво російські інваліди зупинилися перед крутий сходами і знову відчули цілком безпорадними. В усіх на обличчях промайнула гірка посмішка: «Нічого не скажеш, ми вдома, і це рідне, звичне… «Але й радісно, з собою вони привезли з Англії «дорогий подарунок «- досвід незалежного життя людей інвалідністю.

Принцесса Ганна, крім численних інших обов’язків, полягає президентом асоціації їзди верхи для інвалідів. · У складі Кабінету міністрів Великобританії сліпий — це Девід Бланкет. Він міністр освіти і зайнятості. Його зазвичай супроводжує собака-поводир. · Ворота Букінгемського Королівського палацу із серпня 1993 року відкриті до відвідувачів. Інваліди у візках користуються спеціальним входом, яким зазвичай користувались тільки членів королівської сім'ї. У палаці є консультант, користується інвалідним креслом-коляской. Він вивчив маршрут колясок по палацу і зробити екскурсію повноцінної і цікавою. Дозволяється вхід у Палац сліпим з собаками-поводырями. Ведеться підготовка путівників для глухих людей. Для «інвалідів у візках «зроблено туалети, відповідні загальному стилю Дворца.

В Лондонському Національному Музеї Трамваїв, визнаному однією з найкращих музеїв, на трамваях минулих років можуть покататися як звичайні відвідувачі, а й інваліди на креслах-колясках. У великих містах є швейні центри із пошиття модного одягу для інвалідів. Випускається каталог одягу спеціально для інвалідів-колясочників. Проводяться конкурси моди для інвалідів. Сьогодні в кресло-коляски вбудовуються комп’ютери, котрі управляються промовою, рухом мови, пальців рук і навіть «нервовими сигналами ». Створено 80 телефонних довідкових ліній для інвалідів, аби допомогти їм у скрутну хвилину. · Незабаром у інвалідів нічого очікувати проблем з пошуку туалетів. 2000 року вийде «Атлас-путеводитель доступних туалетів в Англії «. Розроблено проект забезпечити кожного інваліди-візочники ключем від 4250 туалетов.

Проводятся конкурси налаштувалася на нові технічні ідеї розробці устаткування інвалідів. Грошові призи за кращі пропозиції. Будинок майбутнього всім. Уявіть будинок, підходящий кожному за: молодшого і старого, інваліда і немає здорової людини. Цим займається Англійський Комітет із Доступності. Доступні входи, широкі коридори, двері, драбини, підйомники, туалети першого поверху. Причому вартість таких будинків не висока. Існує більш 500 клубів для інвалідів. Два інваліда у візках проїхали 2 тыс. км по Великій Британії та зібрали 500 тисяч фунтів на дослідження ушкоджень хребта.

Английское судно «Час і течія «успішно завершило своє плавання, пройшовши за 10 місяців величезне відстань. Його команда повністю складалася з інвалідів.

Примерно 3 відсотків студентів ВНЗ — інваліди. І цей відсоток підвищується. Під час навчання у цілому їй не довіряють дискримінації і серйозних незручностей. Перед закінченням обов’язкової навчання у школі дітей-інвалідів відвідують спеціальні агенти, советующие їм, або продовжити навчання, чи діяти за коледж, чи підготуватися до самостійної роботі.

400 курортів пропонують усілякий сервіс спеціально для інвалідів. Інваліди з розумовими вадами виграли на судовий процес 12 тисяч доларів. Група на десяток інвалідів прийшла б у бар, щоб відпочити. Господиня бару відмовилася їх обслуговувати Почуття інвалідів зачепило: їм нагадали про їхнє інвалідності. Знаючи законі щодо дискримінації інвалідів, вони подали до суду. Суд швидко розглянув позов і присудив господині виплатити по 1200 доларів кожному інваліду за моральну шкоду і далі недопущення дискримінації з обслуговування.

При підготовці цієї праці були використані матеріали із сайту internet.