Сучасний криза зарплати

Современный криза заробітної платы

Реферат виконав: студент 2-го курсу ОЭФ грн. № 9215 Кузнєцов Д.П.

Российская економічна академія їм. Г. В. Плеханова Кафедра економіки та соціології труда.

1997 г.

ВВЕДЕНИЕ

Как раніше, так і зараз є проблема недосконалості форм і європейських механізмів мотивації високопродуктивного праці. Оплату праці суворо регулювалася і від рівня розряду тієї чи іншої працівника. У нинішніх ринкових відносин ми безпосередньо зіштовхнулися з проблемою ринкової оплати праці та старої збереженої системою оплати. При виниклої дешевизні праці з’явилося невідповідність рівня оплати за старою схемою — з’явилися диспропорції. Це з тим, що деякі галузі виробництва могли себе економічно виправдовувати ,і деякі трималися на державних субсидії і за переході на ринкові відносини не змогли витримати гострої конкуренції ринку. Це спричинило так званої «несправедливої» оцінці праці. У разі непередбачуваності та соціальної невизначеності оцінки праці виникла гонка заробітної плати цін, яка лише поглиблювала соціальну напруженість у світі початку й стала додатковий стимул поглиблення інфляції, виникла відмінність між зростанням цін товари та і індексацією зарплати. Неадекватність оцінки праці, програвання зростанню цін, невиплату зарплати — усе це призвела до того що праця перестав грати першорядну роль життя общества.

Данная нестабільність спричинило безліч проблем: бідність працездатного населення, відтік висококваліфікованої робочої сили різні сфери, спад виробництва, скорочення споживчого попиту. Усе це виникло через несвоєчасне і непродуманого вирішення питань які з’явились у результаті реформ.

СУТЬ СУЧАСНОГО КРИЗИСА

Одна з основних негараздів у сфері оплати праці - хронічне зменшення реальної зарплати основної маси працюючих. Хоча у деяких сферах діяльності і вдавалося компенсувати інфляційний падіння зарплати, але люди, що одержують середню (менше середньої) зарплатню, постійно програють жорстоку гонку з цінами. Через відсутність компенсацій інфляційних втрат середня вести виявилася реально заниженою проти дореформеним періодом в 4,1 разу, а мінімальна — більш ніж 10 раз (таблиця 1).

Инфляционное знецінення зарплати доповнюється жорстким регулюванням її виплат в бюджетній сфері відповідно до Єдиної тарифної сіткою. Через війну інфляційного знецінення тарифна ставка (оклад) першого розряду ЄТС реально зменшилася майже 2,3 разу проти рівнем 1992 року, а 18-го — в 3,1 разу (таблиця 2). Оплата працівників 18-го розряду становила 89% середньої заробітної плати лютому 1996 року, тоді як і час запровадження ЄТС (в жовтні 1992 року) у неї на 53,5% перевищує середню. Щоправда, кандидатів і докторів наук отримують надбавку у вигляді відповідно 3 і п’яти мінімальних заробітних плат, посадові оклади професора й доцента збільшено на 60 і 40%. Ці заходи хоч і зменшили дискримінацію газу в оплаті праці працівників висококваліфікованого праці, але зруйнували Єдину тарифну сетку.

Уменьшение реальної зарплати відбувається під впливом як інфляції, а й постійної девальвації російського рубля. Наприкінці 1991 року її ціна по відношення до долара США відразу знизилася в 196 раз, та був почалося його «свободно-рыночное» падение.

Постоянное зменшення реальної зарплати привело, як зазначалось, до появи масову бідність і принизливих злиднів. Бо навіть одержувачі середньої зарплати можна зараховувати до категорії бідних, тому що витрати нормальну харчування, достатнє задля забезпечення працездатності становила, приміром, у лютому 1996 року близько 65% величини такий зарплати. А в США наприклад, навіть бідняки витрачають харчування майже четверту частину свої доходи. «Середні» шведи витрачають на харчування 23% доходів, японці - 18,4%, французи — 18,6%, голландці й — 15%, американці - 12,3%. Якщо прийняти величину середньої заробітної плати у Росії зарубіжних країн бідності (у грудні 1996 року це 655 тисяч карбованців), то «за її рисою у грудні перебувало близько 65% населення. Нижче загальноросійського рівня була середня заробітна плата машинобудуванні, лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, виробництві будівельних матеріалів, легкої, мікробіологічної, скляної і фарфорофаянсовой промисловості, сільське господарство, охороні здоров’я, освіті, культурі, науці, і науковому обслуговуванні. Проте з цих сфер діяльності визначає майбутнє страны.

В офіційної статистиці межею бідності вважається прожиткового мінімуму, розрахований за методиці Міністерства праці РФ. Але цей мінімум (345 тисяч рублів у січні 1996 року) — у разі кордон абсолютної злиднів, а чи не бідності, і 37,3 мільйона росіян, що є за порогом офіційної бідності , — це, на справі, абсолютно злиденні. Нижче цього рівня одержують заробітну плату працівники легкої промисловості та сільського хозяйства.

Важнейшей проблемою у сфері зарплати є й її диспропорциональность між окремими галузями економіки (таблиця 3).

Как це випливає з таблиці 3, відмінність між офіційним мінімумом оплати праці та галузевими рівнями заробітної плати сягає величезних величин, що свідчить про відсутності інституту мінімальної зарплати як такої. Фактично склалися професійна і галузева дискримінація працівників із заробітної платі, соціально несправедливі умови відтворення робочої сили в, а деяких галузях навіть відсутня можливість простого відтворення. Пріоритет сировинних галузей очевидний. Такий стан призводить до постійної соціальної напруги між владою та працівниками, між останніми, і адміністрацією, між різноманітними групами працівників. Воно провокує «гонку заробітної плати», бо невиправдано високий їх науковий рівень в окремих груп працівників зумовлює зростання цін результаті низькоі среднеоплачиваемые працівники цілком слушно прагнуть домогтися компенсації інфляційного зменшення своїх доходов.

Низкая середня вести багато чому обумовлена невирішеністю проблеми мінімальної зарплати, яку такою в нинішній її величині ніяк назвати не можна. Зрештою, це визнав і міністр праці Г. Меликьян, виступаючи на пленарному засіданні Держдуми: «Той рівень мінімальної зарплати, який ми сьогодні розглядаємо , — це, звісно, ніяка не соціальна гарантія. Сьогодні це — технічний норматив, відповідно до яким встановлюються різні посібники». Тим більше що встановлення соціально справедливого й економічно ефективного рівня мінімальної зарплати має першочергового значення до створення дієвою системи мотивації, що особливо важливо у нестабільних умовах перехідного периода.

В Росії головна мета реформ стала формування якихось «ефективних власників», а неефективних менеджерів і продуктивних робочих, основою добробуту якого є ефективну працю (питання про можливість сполуки праці та власності залишаємо осторонь). Але упродовж свого реформ значимість і престижність праці значно знизилася. Про це свідчать, зокрема, прогресуюче зниження частки оплати праці загальних доходів населення (таблиця 4).

Уменьшение частки оплати праці зумовлено багатьох чинників: катастрофічним спадом виробництва, інвестицій, політикою уряду під стримування зростання заробітної плати інше. Але головне причина — принизливий її. До прикладу, США, де 90% населення зайнято найманим і де вести досить висока, їхня частка в сукупних доходах становить 59,4% а частка доходів від власності, дивідендів, відсотків і ренти — 25,25%. І це у країні ситуація з високорозвиненою ринковою економікою, основою якої є підприємницька діяльність ! Явна ненормальність ситуації у Росії є свідченням те, що, по-перше, ми формується один із найбільш жорстких систем експлуатації найманої праці, по-друге, вартість робочої сили в, отже, і оплата праці виведено з системи ринкових оцінок, перебувають під суворим адміністративним контролем — державною мовою і підприємницьким. Однак відомо, що низькі доходи (й у першу чергу вести) породжують низькі рівні від попиту й заощаджень, провідні, своєю чергою, до зменшенню капіталовкладень і втрати підстави зростання виробництва та продуктивність праці, процвітання економіки, у результаті доходи громадян більше зменшуються. З іншого боку, низькооплачуваний працю малопродуктивний і, зазвичай поганого качества.

ВЫХОД ІЗ СТВОРЕНОЇ СИТУАЦИИ

Что стосується мінімальної зарплати, то теоретично та практично то цієї проблеми не нова неважко можна залагодити. Вочевидь, просто «нагорі» не усвідомлюють її справжню роль економіці, а «низи» не домагаються дотримання своїх елементарних соціальних і стабільності економічних прав, голос ж наукової громадськості у цій приводу мало чути. Але актуальність проблеми, тим щонайменше, не знижується, а навпаки посилюється, що потребує негайного прийняття в соціально та економічно справедливого закону про мінімальної заробітної плате.

Он необхідний по багатьом причин. По-перше, запровадження соціально гарантованого мінімуму зарплати встановлює нижчу кордон ефективності праці, змушує роботодавців всіх форм власності підвищувати їхню кваліфікацію працівників, їх освітній та фаховий з метою поліпшення якості і збільшення продуктивність праці, обмежує певною мірою приплив у економіку некваліфікованої робочої сили, що сприяє поліпшенню її якісного складу, але це особливо важливо у умовах повної науково-технічного прогресу.

Во-вторых, встановлення нормального рівня мінімальної зарплати надасть опосередкований вплив на зарплатню середньоі висококваліфікованих працівників, бо перешкоджати продуктивної зниженню ціни їх праці. Ця обставина також дуже важливо задля Росії, бо вести цих категорій працівників набагато нижчі, ніж у розвинутих країн і навіть середньо розвинених країнах. Але є іще одна аспект проблеми — взаємодія заробітної плати ефективності на мікро господарському рівні. Добре відома досвід рішень цієї проблеми в процвітаючих корпораціях світу. Наприклад, відомий капіталіст К. Татеиси у роботі «Вічний дух підприємництва» писав, що поширений думка, відповідно до з якого тільки від підвищення ефективності і зростання зарплати, не стане джерелом трудового ентузіазму. Він стверджував, що знижує успіх справі принесе зворотне, саме — на початку збільшення зарплати, та був — підвищення ефективності труда.

В-третьих, прийняття соціально справедливого закону про мінімальної заробітної плати дозволить зменшити надмірну диференціацію доходів, яка провокує соціальну нестабільність і розкручування інфляційної спирали.

В-четвертых, встановлення обгрунтованого рівня мінімальної зарплати необхідне пом’якшення проблеми масову бідність і принизливих злиднів. Це дозволить зменшити економічні передумови зростання злочинності, що вже стає загрозою для національної стратегії безпеки країни. Очевидно, що надзвичайно низькі от середня і мінімальна заробітну плату, безробіття, мізерні посібники, несправедливий розрив у прибутках багатих і бідних — живильне середовище на шляху зростання злочинності. І було б значно ефективніше використовувати наявні кошти для стимулювання праці працюючих людей, ніж вкладати в розширення правоохоронної системы.

В-пятых, закон про мінімальної заробітної плати необхідне встановлення відносин соціального співпраці між працівниками всіх форм власності і господарювання. Нині підприємці, зокрема й держава, не враховують втрат, що з відсутністю таких взаємин держави і зацікавленості загалом успіху. Без вирішення питань зарплати втрати ці будуть огромны.

В-шестых, без такого закону не можна реалізувати насправді конституційними правами громадян, і загальновизнані норми міжнародного права. Справедлива вести — необхідна передумова здійснення правами людини життя, свободу з голоду і недоїдання, достатнє харчування, одяг, житло, охорону здоров’я, відпочинок, дозвілля, пересування, інформації і інше. Реальне здійснення неможливо, якщо нічого очікувати забезпечене насамперед проголошений у Загальної Декларації правами людини (ООН, 1947 рік) «декларація про справедливе та задовільний винагороду, що забезпечує гідне людини существование».

В Декларації соціального прогресу та розвитку (ООН, 1969 рік) головними цілями політики соціального прогресу та розвитку, яку мають проводити всі держави і уряду, є: Забезпечення було без будь-якої дискримінації справедливого винагороди за працю, встановлення рівня заробітної плати, досить високої задля забезпечення задовільного рівень життя, ліквідація голоду і недоїдання гарантія права на належне харчування, ліквідація злиднів, забезпечення неухильного підвищення рівня життя, і навіть справедливого і рівномірного розподілу доходів. Попри те що, що у російської Конституції закріплено пріоритет міжнародного права, жодна з таких цілей не реалізується у час, більше, проведена політика в області доходів порушує і конституційними правами громадян.

Федеральный статус закону про мінімальної заробітної плати зробить обов’язковим його виконання підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності та всіма роботодавцями, включаючи іноземних, і навіть всі суб'єкти Російської Федерації та місцевими органами влади. Разом про те принцип державного регулювання повинен демократично поєднуватися з принципом самостійності (самоврядування) господарських і владних суб'єктів. Тому загальфедеральний рівень мінімальної зарплати, будучи базовим і обов’язковим виключає можливість зростання її з урахуванням місцевих условий.

Таблица 1.