Засоби регулювання грошового ринку

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Засоби регулювання грошового ринку (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Засоби регулювання грошового ринку ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Суть грошей як економічної теорії

1.1 Суть та функції грошей

1.2 Характеристика законів грошового обігу

1.3 Грошові агрегати РОЗДІЛ 2. Інструменти регулювання грошового ринку

2.1 Зміст та чинники попиту на гроші

2.2 Пропозиція грошей та чинники її впливу

2.3 Формування пропозиції грошей центральним банком України

2.4 Комерційні банки у створенні нових грошей РОЗДІЛ 3. Державне регулювання та функції НБУ у регулюванні грошового ринку ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ грошовий обіг пропозиція

ВСТУП Актуальність теми. В період трансформації економіки та переходу до ринкових методів господарювання грошово-кредитна політика покликана створити важливі передумови для стабілізації економіки та її подальшого розвитку. Від ефективності політики у сфері грошового обігу та кредиту безпосередньо залежать подолання явищ і тенденцій, притаманних командно-плановим методам господарювання, утвердження довіри до економічної політики країни та її національної валюти.

Регулювання грошового ринку має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов’язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково — адміністративних).

Мета роботи — дослідити механізм здійснення грошово-кредитно політики в Україні, виявити її закономірності.

Основні завдання роботи:

Характеристика законів грошового обігу;

Зміст та чинники попиту на гроші;

Пропозиція грошей та чинники її впливу;

Формування пропозиції грошей центральним банком України;

Комерційні банки у створенні нових грошей;

Державне регулювання та функції НБУ у регулюванні грошового ринку.

Предметом дослідження виступає грошово-кредитна політика держави, її цілі та інструменти.

Об'єктом дослідження є розгляд механізму здійснення грошово-кредитної регулювання грошового ринку в Україні.

РОЗДІЛ 1 Суть грошей як економічної категорії

1.1 Суть та функції грошей Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства — відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

З історії грошей випливає ряд важливих висновків:

* по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;

* по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

* по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.

У сучасній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Грошима називається:

* загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань;

* сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

Символічні, або декретні гроші — засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід'ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавче закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова Гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні, або депозитні гроші — засоби обміну, які являють собою боргові зобов’язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима — їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити — це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на визначених умовах. Будь-який депозит є борговим зобов’язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб нагромадження — це функція, що пов’язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

1.2 Характеристика законів грошового обігу Розвиток та функціонування грошей і грошових систем підпорядковується дії притаманних цій сфері економічних законів, органічно пов’язаних із законами розвитку товарного виробництва, всієї економічної системи.

Закони грошового обігу — загальні економічні закони, які діють у кількох формаціях і виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу і насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою:

Кn,

де Кn — кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

В західній економічній літературі закони грошового обігу в абстрактній формі визначаються також запропонованою І. Фішером формулою:

Kn=,

де Р — рівень цін; Q — обсяг виробництва; О — швидкість обороту грошової одиниці. Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник «обсяг виробництва», який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник «обсяг товарів, які підлягають реалізації». Фактори «кількість товарів, які підлягають реалізації» та «рівень цін» слід виразити поняттям «сума товарних цін» .

Другий закон кількості грошей в обігу пов’язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду:

Kn=СЦ — К + П — ВВ де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів.

Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов’язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію. Система взаємного погашення платежів найповніше втілена у розвитку клірингу (англ. clearing — очищувати), тобто взаєморозрахунку (внутрішнього та міжнародного). Прискоренню обігу платіжних засобів сприяла комп’ютеризація.

Така закономірність визначає швидкість обігу грошей при виконанні функції засобу платежу. При виконанні грошима функції засобу обігу дія закономірності інша — швидкість обігу грошей у такому разі визначається швидкістю переходу товарів (а значить і грошей) з одних рук в інші при обслуговуванні актів купівлі-продажу. Одночасність цих актів уповільнює обіг грошей і призводить до збільшення маси грошей в обігу.

З еволюцією капіталістичного способу виробництва в грошовій системі відбувались якісні зрушення. За домонополістичного капіталізму діяла система металевого обігу, при якій грошовий товар функціонував у формі повноцінних грошей. Крах золотого стандарту, припинення вільного обміну грошових знаків на золото за фіксованою ціною означає, що кількість грошей, яка фактично знаходиться в обігу, впливає на реальну цінність грошової одиниці. Тому кількість необхідних для товарного обігу грошей визначається кількістю грошових знаків з урахуванням їх купівельної спроможності. За інфляції кількість грошей, які фактично перебувають в обігу, більша, ніж це необхідно для забезпечення товарного обігу. Реальну вартість обігових грошових знаків визначає кількість необхідних для товарного обігу грошей за певний проміжок часу.

За золотого монометалізму кількість необхідних для забезпечення товарного обігу грошей визначали особливості обігу грошей як платіжного засобу, зокрема виконання банкнотами переважно функції платіжного засобу у сфері комерційного та банківського кредитів. Натепер (за відміни золотого стандарту) банкноти як вид кредитних грошей стали формою грошей в більшості країн, масовим засобом обігу. Тому при визначенні кількості потрібних для товарного обігу грошей відпала необхідність введення в формулу грошового обігу такого показника, як сума оборотів, в яких одні й ті самі гроші функціонують як засіб обігу і як засіб платежу, тобто необхідність обчислення Кn за сферами обігу.

1.3 Грошові агрегати.

Грошові агрегати — це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних аґреґатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Найпоширеніша класифікація грошових агрегатів використовується у США.

АГРЕГАТ М1 містить: готівкові гроші в обігу; трансакційні (чекові) депозити, у тому числі — вклади до запитання та нау-рахунки; дорожні чеки. Готівкові гроші в обігу охоплюють суму монет і банкнот, яку небанківські економічні аґенти тримають поза банками. Готівкові гроші і чекові вклади, які є власністю держави (уряду), центрального банку або депозитних інститутів, в агрегат М1 не входять. Агрегат М1 акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу — це гроші, які безпосередньо використовуються для обслуговування угод в економіці. М1 відповідає базовому визначенню грошей і являє собою пропозицію грошей у вузькому визначенні.

Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових аґреґатів М2 і МЗ.

АГРЕГАТ М2 — це гроші М1 «плюс» заощаджувальні депозити; невеликі строкові депозити; одноденні угоди про зворотний викуп; одноденні позички в євродоларах; акціонерні рахунки домогосподарств у взаємних фондах грошового ринку; депозитні рахунки грошового ринку. Аґреґат М2 охоплює активи, які є ліквідними засобами накопичення купівельної спроможності, і являє собою пропозицію грошей в широкому визначенні. Гроші М2 є найближчими субститутами грошей у вузькому визначенні. При перетворенні грошей М2 в гроші М1 виникають збитки, пов’язані з втратою доходу (процента) на ці фінансові активи.

АГРЕГАТ МЗ — це гроші М2, а також депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотний викуп, строкові позички у євродоларах, акціонерні рахунки інституціональних інвесторів у взаємних фондах грошового ринку.

АГРЕГАТ L містить гроші МЗ «плюс» банківські акцепти; комерційні папери; казначейські векселі; заощаджувальні облігації Казначейства США.

Агрегати МЗ та L складають фінансові активи, які можуть використовуватись як інвестиції, і тому вони найдалі перебувають від коштів тран-сакційного характеру — грошей М1. Особливістю цих фінансових активів є те, що збитки, які виникають при їхньому перетворенні у гроші М1, можуть приймати дві форми: по-перше, втрата доходу на ці фінансові активи; по-Друге, зміна (зменшення) ринкової ціни цих активів.

Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів (інструментів) фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

Згідно класифікації, що використовується в Україні, грошові аґреґати визначаються таким чином: АГРЕГАТ М1:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D). АГРЕГАТ М2=М1 +…:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження. АГРЕГАТ МЗ=М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Висновки до 1 розділу Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

РОЗДІЛ 2 Інструменти регулювання грошового ринку

2.1 Зміст та чинники попиту на гроші

Попит відноситься до одного з найважливіших економічних законів ринку. Відповідно до загального положення цього закону за всіх інших рівних умов люди проявляють більший попит на товар по мірі зниження його ціни. Гроші - це також товар, і на них також існує попит.

На відміну від попиту на звичайні товари попит на гроші виокремлює ту їх частину, яку люди бажають зберігати у ліквідній формі, а не в інших активах (акціях, облігаціях, нерухомості, антикваріаті тощо). Це означає, що попит на гроші необхідно розглядати, як попит на запас грошей, що визначається у певний фіксований час. Він відрізняється від попиту у формі потоку грошей, який вимірюється як обіг за певний час.

Попит на гроші пов’язаний обернено — пропорційною залежністю зі швидкістю обігу грошей. Чим швидшим буде обіг грошей, тим менше необхідно грошової маси для забезпечення обігу і меншим виявиться попит на гроші. З цієї залежності випливають такі висновки практичного характеру:

а) оскільки попит на гроші — це динамічне явище, то і швидкість обігу грошей змінюється;

б) зростання швидкості обігу грошей внаслідок зниження на них попиту може компенсувати нестачу платіжних засобів і послабити кризу неплатежів;

в) зниження швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обігу на кон’юнктуру ринків і знижує його інфляційні наслідки;

г) за спільної взаємодії попиту на гроші і швидкості обігу грошей визначальним є попит, а швидкість обігу грошей — похідним. Тому фактори зміни попиту на гроші безпосередньо впливають і на швидкість їх обігу.

Теорія попиту на гроші базується на «рівнянні обміну» І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд :

MV=PQ, звідки V=PQ/M

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр МсС — величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

Md=PQ/V,

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані «трансакційні гроші», які не дають доходу.

Чинники, які впливають на динаміку попиту на гроші:

1. Зміна обсягів виробництва або обсягів національного доходу. Цей фактор зумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей. Чим більший обсяг виробництва ВВП і ВНП. тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Зміна обсягу ВВП у свою чергу визначається двома самостійними чинниками: динамікою рівня цін та динамікою фізичного обсягу виробництва продукції.

2. Економічні суб'єкти нагромаджують багатства у формі різних активів. Вони відносно рівномірно розміщують їх приріст між усіма активами, у тому числі й у формі запасу грошей. Тому в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

3. В умовах інфляційного зростання цін на товари, запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, знецінюється. Власники грошей зазнають втрат, і це само по собі провокує скорочення попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін підштовхує вгору ставку відсотка і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Внаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових засобів і скорочується попит на гроші.

З інфляційним очікуванням тісно переплітаються очікування погіршення кон’юнктури ринків. Зокрема, скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, зниження якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддають перевагу нагромадженню багатства у товарній формі, а не у грошах. Тому попит на гроші під впливом інфляційних процесів скорочується.

2.2 Пропозиція грошей та чинники її впливу Другою складовою силою, яка у взаємодії з попитом визначає кон’юнктуру грошового ринку, є пропозиція грошей. Загалом пропозиція — це явище, що відображає залишок грошей. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, який вони можуть за сприятливих обставин спрямовувати в обіг.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом, як вибір одного з двох можливих рішень. Якщо фактичний запас грошей окремого суб'єкта перевищує Його попит, то він може пропонувати частину цього запасу на ринок для продажу. І, навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом економічні суб'єкти будуть купувати певну суму грошей на ринку або іншим способом будуть задовольняти такий попит. Тому на рівні економічного суб'єкта пропозиція і попит на гроші у них постійно чергуються. При зростанні рівня відсотка більшість економічних суб'єктів виступатимуть на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на них.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти не можуть одночасно запропонувати на ринку більше від наявного у них запасу грошей. Тому фактична маса грошей в обігу виступає природною межею пропозиції грошей. Інші стимулюючі фактори (зростання відсотка) не можуть збільшити пропозицію понад цю межу. Якщо виникає потреба збільшити пропозицію грошей понад дану межу (це можливо при зростанні сукупного попиту), то цього можна досягти додатковою емісією грошей в обіг. Тому емісія грошей розглядається, як зростання пропозиції на грошовому ринку, а вилучення з обігу розглядається, як скорочення пропозиції грошей. Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає їй (пропозиції) характеру зовнішнього чинника.

Отже, попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються в середині економіки. Пропозиція грошей формується під впливом зовнішніх чинників, які лежать у сфері банківської діяльності. Тому вважається, що лише попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. У своїй динаміці пропозиція грошей повинна постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Лише за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон’юнктуру грошового ринку досягає мінімуму, а зміни визначальних індикаторів ринку (маси грошей, рівень відсотка, рівень інфляції) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Вигнання попиту на гроші об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції, як результату діяльності банків, може створити враження, що завданням монетарної політики банківської системи є суто механічне доведення грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Але це лише поверхове, загальне уявлення. Формування пропозиції грошей — це досить складний процес зростання маси грошей в обігу.

Пропозицію готівкових грошей у формі готівкових грошей поза банками та депозитів на поточних рахунках можна уявити, як добуток коефіцієнта грошово-кредитного мультиплікатора на грошову базу:

М0 = mГб, де М0- пропозиція готівкових грошей поза банком;

m — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Гб — грошова база (сума готівки грошей поза банком, готівкових грошей в касах та резервів в грошових коштах на банківських рахунках).

Зміна пропозиції грошей поза банками (М0) може бути визначена дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази (Гб) та коефіцієнта грошово-кредитного мультиплікатора (m). Грошова база (Гб) перебуває під безпосереднім контролем центрального банку. Тому обсяг грошової бази може змінюватися як результат операцій банку.

Зміна коефіцієнта грошово-кредитного мультиплікатора може відбуватися не лише за рішенням центрального банку, а й багатьма іншими чинниками. Вони незалежно від волі банку можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. До найвизначніших відносяться такі чинники:

1) норма обов’язкових резервів;

2) облікова ставка НБУ;

3) типові ринкові відсоткові ставки;

4) обсяг багатства економічних суб'єктів;

5) рівень довіри до банків;

6) рівень «тонізації» підприємницької діяльності.

Оцінка факторів впливу на пропозицію грошей показує, що остаточна величина пропозиції грошей формується під впливом таких груп суб'єктів грошового ринку, як центрального банку, комерційних банків, банківських вкладників та позичальників. У зв’язку з цим управління банківською пропозицією є досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, необхідно відрегулювати грошову базу та забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів, на що впливають наведені вище фактори.

2.3 Формування пропозиції грошей центральним банком України Центральний банк — це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за всією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. У ринковій економіці він не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, у практичній діяльності керується лише державними інтересами і чинним законодавством. Центральний банк самостійно виробляє заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки242.

Рис. 1 Функції центрального банку.

Механізми формування пропозиції грошей пов’язані з функціональними особливостями сучасних грошових систем. Процес формування пропозиції грошей у сучасних ринкових економіках визначають центральний банк, комерційні банки та фінансові посередники, які відкривають депозитні рахунки, вкладники та позичальники.

Порядок забезпечення грошових знаків установлюється державним законодавством. Забезпечуватися грошові знаки можуть товарно-матеріальними цінностями, золотом і дорогоцінними металами, вільно конвертованою валютою, цінними паперами, страховими полісами, гарантіями уряду, банків та інших установ тощо.

Емісійна системапредставляє порядок грошової емісії і вилучення, тобто порядок друкування грошей, їх випуску в обіг та вилучення. Українська грошова система спирається на принцип єдності, взаємодії та взаємоперепливу готівкового і безготівкового обігу у функціонуванні суспільного виробництва, досягнення його ефективності, стабільності грошової одиниці. Взаємодію та регулювання готівкового та безготівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства, враховуючи при цьому економічне становище країни.

Випуск безготівкових грошей здійснюється комерційними банками в процесі виконання ними кредитних операцій. При погашенні позик відбувається вилучення грошей з обігу.

Випуск готівкових грошей в обіг здійснюється через розрахунково-касові центри НБУ. Вилучення грошей відбувається під час надходження грошової готівки від комерційних банків у розрахунково-касові центри НБУ.

НБУ узгоджує з державними органами величину грошової маси. Емісія банкнот НБУ здійснюється трьома способами:

— надання кредитів кредитним установам у формі переобліку комерційних векселів;

— кредитування державної скарбниці під забезпечення державних цінних паперів;

— емісією банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту.

Потреба встановлення валютного курсу зумовлюється особливостями виконання грішми функції світових грошей. Українська гривня є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України вона має бути обмінена на ту валюту, що є законною для іншої країни.

Установлення валютного курсу, чи котирування валют, означає вираження валюти даної країни у валютах інших країн, тобто проявляється під час їхнього обміну. По суті валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Раніше використовувався порядок установлення валютного курсу, виходячи із золотого вмісту різних валют. У наш час, оскільки в жодній країні не фіксується золотий вміст грошової одиниці, використовується спосіб котирування, в основі якого лежить врахування коливань купівельної спроможності національних валют, співвідношення попиту і пропозиції тієї чи іншої валюти на валютних ринках та інші чинники.

Нормальне функціонування національної грошової системи неможливе без державного встановлення і регламентування порядку готівкового і безготівкового грошового обігу. Завдання встановлення і регламентування грошового обігу кожна держава покладає на спеціальні органи. Регулювання грошового обігу та дотримання законодавства з монетарних питань в Україні здійснює Національний банк України. Це передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України». НБУ виступає центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання.

Основу діяльності НБУ становить контроль грошового обігу; забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні; регламентація емісії готівки, стимулювання розвитку і зміцнення банківської системи України, вдосконалення правил здійснення безготівкових платежів тощо. НБУ розробляє грошово-кредитну політику в Україні та здійснює повсякденний контроль за її реалізацією.

Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів — теж впливають на грошовий обіг, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики. Проте регулятивні дії цих органів державного управління економікою в монетарній сфері вони мають координувати з НБУ.

Інституційно-правове регулювання здійснюють відповідно до державно-правових норм і принципів. Правові основи організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції України та в Законах України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Основними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень І відповідальності в сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений у розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу.

2.4 Комерційні банки у створенні нових грошей Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести :

— механізм готівкової емісії;

— встановлення «стелі» кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

— пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважемо, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави. Поряд з центральним банком у формуванні грошової пропозиції беруть участь комерційні банки та інститут фінансових посередників, які мають можливість відкривати депозитні рахунки. Фінансові посередники, які не мають права здійснювати кредитні та емісійні операції, не впливають на формування пропозиції грошей. До учасників формування пропозиції грошей не належать страхові компанії, пенсійні фонди, холдингові заклади тому, що вони не мають змоги здійснювати емісійні та кредитні операції. Грошові операції здійснюються на засадах комерційної діяльності. У сучасних ринкових економіках простежується тенденція до поступової лібералізації законодавства стосовно доступу фінансових установ на грошовий ринок. Доступ на грошовий ринок тимчасово великих коштів небанківських установ вважається дієвим чинником стимулювання монетарних процесів.

Пропозиція грошей у сучасних економіках має емісійно-кредитний характер. Центральний банк є основним емісійним центром, який здійснює банківську емісію з метою забезпечити економіку платіжними засобами, впливати на економічну ситуацію та стабілізувати національну грошову одиницю. Кредитний характер банківської пропозиції пов’язаний з обслуговуванням дефіциту державного бюджету. Основною складовою грошової пропозиції у сучасних ринкових економіках є державні боргові зобов’язання, боргові зобов’язання реального сектора виробництва та міжнародні боргові зобов’язання. Найбільш істотною складовою грошової пропозиції є боргові зобов’язання реального сектора виробництва, які ототожнюються з товарно-матеріальними відносинами і за своєю суттю є забезпеченими. Грошова пропозиція пов’язана з борговими зобов’язаннями у вигляді грошових інструментів, які мають обіг на грошовому ринку. У пропозиції грошей об'єднуються два джерела її походження: екзогенний та ендогенний.

Екзогенну модель формування грошової пропозиції пов’язують лише із впливом держави на визначення грошової емісії, що властиве монетариській концепції. Для кейнсіанців найбільш важливими є ендогенні можливості грошової системи формувати грошову пропозицію відповідно до потреб забезпечення економічної діяльності. Еластичний характер грошової пропозиції обумовлений зміною її параметрів залежно від економічної активності.

У процесі формування грошової пропозиції бере участь широке коло чинників, проте, найбільш вагоме значення мають грошова база та грошово-кредитний мультиплікатор. У склад грошової бази МБ входять готівкові гроші в обігу, обов’язкові резерви комерційних банків та кошти у касах комерційних банків і на їх комерційних рахунках. Грошова база знаходиться під повним контролем центрального банку, що дає змогу через зміну складових грошової бази впливати на процес формування грошової пропозиції:

MS = МБ · m.

Грошово-кредитний мультиплікатор m є коефіцієнтом, який визначає спроможність банківської системи збільшувати пропозицію грошей внаслідок заходів центрального банку. У процесі грошово-кредитної мультиплікації на грошовий ринок потрапляють боргові та депозитні грошові інструменти, де визначається їх ринкова ціль.

Державне регулювання грошової пропозиції через використання емісії грошей є концептуально обумовленим і здійснюється відповідно до цілей певної грошово-кредитної політики. У сучасних ринкових економіках відмовляються від концептуальної одноманітності і намагаються використати переваги всіх напрямів монетарної теорії.

Норма обов’язкового резерву дає можливість Центральному банку впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т. ч. на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов’язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкового резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Диференційовані ставки обов’язкових мінімальних резервів було встановлено 1993 р. і для комерційних банків України. Розміри зазначених резервів визначались у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежно від джерел їх формування за такими нормативами:

— кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на баланс банків за окремими фінансовими угодами — 60%

— кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій — 40%

— кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб — 25%

— вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців — 20% .

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов’язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-боржникові можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену функцію — визначає вартість отриманих. У такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка від-сотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

У багатьох країнах з перехідною економікою, в т. ч. і в Україні, владні структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського відсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням стимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитування пріоритетних галузей економіки за низького нормою відсотка; бажанням знизити інфляційні процеси тощо.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси.

Іншим важливим фінансовим інструментом є політика рефінансування, тобто кредитування їм комерційних банків, надання кредитів на поповнення оборотних коштів, збільшення ліквідності, подолання тимчасових утруднень і на інші мети. Центральний банк, проводячи політику рефінансування, надає кредити комерційним банкам по своїй дисконтній ставці. Також Центральний банк може самостійно встановлювати ставку по відсотках по деяких видах кредитів.

З метою вилучення зайвої ліквідності банківської системи Центральний банк активно використовує такий інструмент, як депозитні операції. Ці операції дозволяють оперативно залучати в депозити тимчасово вільні грошові кошти банків і тим самим практично миттєво нейтралізувати їхній можливий тиск на валютний ринок.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Висновок до 2 розділу Механізми формування пропозиції грошей пов’язані з функціональними особливостями сучасних грошових систем. Процес формування пропозиції грошей у сучасних ринкових економіках визначають центральний банк, комерційні банки та фінансові посередники, які відкривають депозитні рахунки, вкладники та позичальники.

Найбільш істотною складовою грошової пропозиції є боргові зобов’язання реального сектора виробництва, які ототожнюються з товарно-матеріальними відносинами і за своєю суттю є забезпеченими. Грошова пропозиція пов’язана з борговими зобов’язаннями у вигляді грошових інструментів, які мають обіг на грошовому ринку.

РОЗДІЛ 3 Державне регулювання та функції НБУ у регулюванні грошового ринку Необхідно зазначити, що інвестиційна діяльність в Україні відбувається у складних умовах, пов’язаних як із світовою фінансовою кризою, так і з певною низкою внутрішніх чинників. Враховуючи те, що залученню в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу стримує, окрім суто економічних причин, у час кризи, політична нестабільність, недосконалість відповідного законодавства, податковий тиск на бізнес, вузькість внутрішнього ринку, інфляція, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та низький рівень захисту інвесторів, відсутність чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях, нестача стимулів і механізмів для залучення інвестицій, а також сповільнення інвестиційної активності у світі. Для України надзвичайно важливим є застосування радикальних заходів щодо збереження привабливості української економіки для інвесторів, підтримки інвестиційної діяльності, надходження та дієвого захисту інвестицій у період кризи. Саме тому Державні органи України розробили та реалізовують комплекс заходів з протидії і подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, які відображені в урядовій програмі «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», яка орієнтована на вирішення двох завдань: по-перше, мінімізувати негативні наслідки від світової кризи, по-друге, забезпечити вихід на траєкторію стабільного соціально-економічного розвитку в посткризовий період 2010;2012 рр. Зокрема на посткризовий період визначено, що завданням Уряду є зменшення відпливу капіталу, сприяння підвищенню рівня капіталізації національних заощаджень та обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну, створення передумов зростання інвестицій [10, 248−249].

На середньота довготермінову перспективу Уряд розробив Стратегію національної модернізації до 2020 р. Основні напрями якої побудовано так, щоб дати відповідь на кожний виклик, що стоїть перед Україною, серед яких нестабільність світової економіки загалом та окремих її складових, на тлі посилення конкуренції у напрямі залучення стратегічних інвестицій (фінансових, людських, енергетичних, продовольчих). Сьогодні національні економіки змагаються за інвестиції, шляхом створення привабливого інвестиційного клімату, найсприятливішого середовища для інвесторів, вирівнюючи розвиток регіонів та рівень життя, створення міжнародного іміджу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості, для України важливим на сьогодні є науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування. Держава повинна визначити перспективні напрямки та об'єкти інвестування, які відповідали б державним інтересам, сприяли б швидкому подоланню економічної кризи і досягненню стабілізації та максимально спрямовували б інвестиційні ресурси на їхній розвиток. Органам регіональної влади необхідно розробити основні напрямки інвестиційної політики щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, визначити основні пріоритети інвестування, сприяти формуванню привабливого для інвестора іміджу території. У сучасних умовах розраховувати тільки на іноземні інвестиції в економічному розвитку не варто, головне сьогодні це пошук власних ресурсів, відкриття яких дасть змогу покращити стан вітчизняної економіки. Тому потрібно створювати сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Надаючи підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, треба надавати такі ж пільги українським підприємствам, які зайняті в аналогічних сферах діяльності і є пріоритетними у розвитку економіки України, мають стратегічне значення, надавати їм державну підтримку. І тут потрібні не тільки державні вливання, але і створення необхідної інфраструктури та юридичного забезпечення.

На сьогодні в Україні, крім зовнішніх інвесторів, є і власні внутрішні потенційні інвестори. Однак для ширшого залучення внутрішніх інвестицій необхідні механізми, які б сприяли залученню тіньових капіталів. Вирішення цієї проблеми потребує розроблення державних програм. Пріоритетними можна визнати ті напрямки інвестування, які спроможні в порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці країни [4, 141].

Такими невідкладними завданнями можна вважати ті, що забезпечують приріст обсягів виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції в країні. Для ширшого залучення як іноземних, так і внутрішніх інвесторів у регіоні, повинні розроблятися спеціальні стратегії залучення іноземних інвестицій у регіони країни.

Перебіг інвестиційного процесу в Україні засвідчує значні перепади у залученні інвестицій в основний капітал.

Динаміка обсягу інвестицій в основний капітал у фактичній вартості упродовж 2006;2010 роках була така: 125 253,7 млн. грн. у 2006 р. (у відсотках до попереднього року 119,0); 188 486,1 млн. грн. у 2007 р. (129,8%); 233 081,0 млн. грн. у 2008 р. (97,4%); 151 776,8 млн. грн. у 2009 р. (58,5%); 49 056,0 млн. грн. у І півріччі 2010 р. (92,6% до відповідного періоду попереднього року) [12, 11].

Динаміка прямих іноземних інвестицій за 2003;2010 роках характеризується такими показниками в 2003 р. — 6794,4 млн. дол. США (приріст становив 24,2% порівняно з попереднім роком); 2004 р. — 9047,0 млн. дол. США (33,2%); 2005 р. — 16 890,0 млн. дол. США (86,7%); 2006 р. — 21 607,3 млн. дол. США (27,9%); 2007 р. — 29 542,7 млн. дол. США (36,7%); 2008 р. — 35 616,4 млн. дол. США (20,6%); 2009 р. — 40 026,8 млн. дол. США (12,4%) січень-вересень 2010 р. — 42 511,9 млн. дол. США (10,2% до відповідного періоду попереднього року). Приріст прямих інвестицій за січень-вересень 2010 року склав 2546,7 млн. дол. США (торік — 2972,1 млн. дол.) [12, 12].

Найбільші країни-інвестори на 1 січня 2011 року Кіпр — 9579,1 млн. дол. (22,5%), Німеччина — 7005,7 млн. дол. (16,5%), Нідерланди — 4082,7 млн. дол. (9,6%), Російська Федерація — 2956,3 млн. дол. (7,0%).

Особливості економічних процесів вітчизняного фінансового простору вказують на унікальну важливість валютного ринку в Україні. Це зумовлено як самою природою останнього, так і його політичним значенням, внаслідок якого регулювання органами державної влади відносин, пов’язаних з обігом та використанням іноземної валюти, відбувається не просто з огляду на політичну доцільність, а є прямо підпорядкованим політичним, а відтак і електоральним цілям. В результаті такого стану речей в Україні не сформовані адекватні економічні цілі державного валютного регулювання, що несе значні побічні ефекти для економіки.

На сьогодні найважливішими проблемами валютного ринку України є доларизація (рівень доларизації коливається біля 40% позначки), негативне сальдо платіжного балансу загалом та поточного рахунку зокрема (за І півріччя 2013 р. дефіцит платіжного балансу склав 2181 млн дол. США), недостатність пропозиції іноземної валюти, а разом з тим й обсягу золотовалютних резервів НБУ (станом на 01.10.2013 р. обсяг офіційних резервів становив 20 633,05 млн дол. США, що забезпечує фінансування імпорту майбутнього періоду впродовж лише 2,5 місяця), валютний клімат, що стимулює втечу вітчизняних капіталів за кордон (в офшори), переобтяження банків валютними активами та пасивами. Нагромаджений потенціал даних проблем свідчить про гостру потребу їх вирішення. Розпочати доцільно з причин…

Платіжний баланс, складений за І півріччя 2013 р., виявив зменшення експорту на 7% відносно І півріччя 2012 р. (40 542 млн дол. в І півріччі 2013 р. проти 43 604 млн. дол. в І півріччі 2012 р.). Це при тому, що імпорт за перші 6 місяців 2013 р. (45 738 імпорт млн. дол. США) на 11% перевищив експорт товарів та послуг. Попри шквал думок про стимулювальну дію девальвації відносно експорту, 60% знецінення гривні в кінці 2008 р. жодним чином не сприяло зростанню обсягів експорту (варто внести певну поправку на падіння зовнішнього попиту в 2009 р.), а відтак виявило, що вітчизняна зовнішньоторговельна політика має фундаментальні проблеми, які не можуть бути розв’язані виключно монетарними засобами. Завдання державної валютної політики в цьому напрямі полягають у створенні валютного клімату, сприятливого для надходження іноземного капіталу. На жаль, панічна втеча іноземних банків з вітчизняного банківського ринку свідчить про зворотнє.

Починаючи з 2002 р. в Україні спостерігався стрімкий ріст кредитів, виданих в іноземній валюті. Зокрема, їх розмір досяг свого піку у 2008 р. та становив 59,1% від загального обсягу виданих кредитів. Така валютоорієнтована кредитна політика банків стала фатальною для них під час кризи 2008;2009 рр. Станом на 1 жовтня 2013 р. обсяг кредитів, виданих в іноземній валюті склав 307 412 млн грн., що становить 35% від загальної кількості позик. Таким чином банки продовжують піддаватися валютним ризикам та демонструють дива фінансової неграмотності. НБУ, не маючи можливості чи просто не вміючи створити інструменти, що стали б альтернативами розміщенню коштів в іноземній валюті, був змушений ліміти короткої валютної позиції (10%) встановити вдвічі вищими від лімітів довгої валютної позиції (5%). Тим самим Нацбанк несвідомо надав можливість фінансовим установам зменшувати кредити видані в іноземній валюті шляхом заміни валюти зобов’язання.

Стабільною залишається частка депозитів в іноземній валюті (251 328 млн грн станом на 1.10.2013 р.), розмір якої коливається близько 39% від загальної кількості вкладів та свідчить про таку ж недовіру до національної грошової одиниці, хоча тут таки ж, виявляє довіру до банківської системи в цілому.

ВИСНОВКИ Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи — Центральний банк і відповідні урядові структури — міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.

Необхідно врахувати ступінь розвитку в тій чи іншій країні ринкових відносин, відповідних функціональних механізмів, у т. ч. банківсько-кредитних структур, що забезпечують результативність монетарної політики. Звідси одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку України за останні роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтовна на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалось це шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Різноманітність інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її здійснення. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системного застосування різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов'язаних завдань грошової стабілізації.А саме зниженням обсягу золотовалютних резервів, підвищенням ролі адміністративних інструментів, наданням переваги методам стримування попиту перед нарощенням пропозиції іноземної валюти. Відтак реалізація НБУ державного регулювання валютного ринку України має полягати у зниженні ролі іноземних валют (долара США) у відповідності до їхнього статусу валюти іноземної держави. Це дозволить зменшити дестабілізаційний вплив валютного ринку на національну економіку. Для цього необхідно:

складання бездефіцитного бюджету, що зменшуватиме немонетарний інфляційний потенціал;

зменшення обсягів державних запозичень, що мінімізуватиме ризики девальвації та зменшуватиме потребу в покритті боргу золотовалютними резервами;

утримання інфляції на низькому рівні протягом тривалого часу, що нівелюватиме дію застережного мотиву попиту на гроші;

зниження частки операцій з доларом США;

максимізація використання гривні у розрахунках з іншими країнами для розширення сфери її обігу;

прогнозованість та прозорість дій НБУ, покращення комунікації між ним та приватним сектором;

розробка фінансових інструментів для банків, що будуть альтернативами заощадженню та розміщенню коштів в іноземній валюті;е стимулювання банків до проведення реструктуризацій валютних кредитів шляхом зміни валюти зобов’язання з іноземної на національну, що зменшуватиме валютні ризики банків та знижуватиме рівень фінансової доларизації.

Однак, державна валютна політика є складовою державної економічної політики в цілому, а відтак, будь-які, навіть найправильніші заходи не матимуть належного ефекту без системної, взаємопов'язаної та скоординованої діяльності всіх гілок державної влади. Такі заходи мають проводитися з огляду не на політичну, а на економічну доцільність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Буковинська бібліотека /Економічна теорія: макроі мікроекономіка/ http://buklib.net/books/27 493/

Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні/стаття/ Науковий керівник: Нікіфоряк Л.С. / Чернівці /htt//www.rushauka.com/9_KPSN_2011/Eonomics/3_83 023.doc.htm

Закон України «Про інвестиційну діяльність» Відомості Верховної Ради України від 18.09.1991, № 47.

Важинський Ф.А. Механізм регулювання інвестиційної діяльності в регіоні / Ф. А. Важинський, А.В. Колодійчук, А. Ю. Яремко // Науковий вісник НЛТУ України. — 2010.? Вип. 20.7. — с.138−143.

Касприк А. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом / А. Касприк // Формування ринкової економіки в Україні. — 2009. — Вип. 19. — с.262−269.

Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навчальний посібник. -Львів: Новий Світ- 2000. 2009. -432 с.

Міністерство Фінансів України/http://minfin.gov.ua/img/publishing/?id=398 821

Національний банк України/http://www.bank.gov.ua/

Решетило В. П. Економічна теорія: тексти лекцій (для студентів 1 курсу денної і 2 курсу заочної форм навчання за напрямом підготовки 6.30 601 «Менеджмент») / В. П. Решетило, О. Ю. Єгорова, О. І. Батістова; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. — Х.: ХНАМГ, 2012. — 193 с.

Стефанишин Г. С. Інвестиційна діяльність в період кризи. / Науковий вісник НЛТУ України. — 2010.? Вип. 20.9. — с.245−250.

Савлук М.І., Мороз А. М., Пуховкіна М.Ф. та ін. Гроші та кредит:-К.:КНЕУ, 2013;602с.

Соціально-економічний розвиток України за 2010 рік — К.: Вид-во Держкомстат України. — 2010. — 29 с.

Шатило О. Інституційні особливості державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності: порівняльний аналіз України і США. / О. Шатило // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю. 30 жовтня 2009 року. У 2-х томах. — Т. 2. — Одеса: ОРІДУ НАДУ. — 2009. — с.151−157.

ДОДАТОК А

http://minfin.gov.ua/img/publishing/?id=398 821

ДОДАТОК Б

http://minfin.gov.ua/img/publishing/?id=398 799

ДОДАТОВ В

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою