Вірусні захворювання шкіри. 
Шкірні прояви венеричних хвороб

РЕФЕРАТ на тему:

Вірусні захворювання шкіри.

Шкірні прояви венеричних хвороб Збудником вірусних захворювань шкіри є віруси різних типів. У цьому розділі розглянуто найпоширеніші вірусні хвороби: прос­тий та оперізуючий герпес, бородавки та контагіозний молюск.

Герпес простий (лишай простий пухирцевий). Захворювання відоме з дав­ніх часів. Назва «герпес» має грецьке походження й означає «повзти», «під­крадатися». Це хронічне рецидивуюче захворювання, що проявляється виси­паннями пухирців на шкірі і слизових оболонках. Причому найчас­тіше уражуються ділянки шкіри навко­ло природних отворів: крила носа, кутиків рота, червоної кайми губ. На фоні печіння, свербежу, почервоніння шкіри з’являються дуже дрібні пухирці з тонким покриттям і прозорим вміс­том. Пухирці швидко прориваються, утворюючи ерозію. Ерозія має яскраво-червоний колір, оксами­тову поверхню, секрет швидко зсихається в пухку кірочку. У се­редньому захворювання триває 10−11 днів. Перебіг хвороби за­гострюється при зниженні резистентності організму, як правило, навесні або пізно восени.

Для косметика дуже важливо знати, чи були в клієнта герпетичні висипання і як часто, тому що сучасні агресивні косметичні процедури (пірсинг, татуаж, хімічні та лазерні пілінги, механічна дермабразія, а також тотальна воскова депіляція в ділянці бікіні) можуть спровокувати загострення герпесу і, як наслідок, викли­кати утворення стійких гіперпігментацій і рубчиків на місцях висипів на шкірі.

Оперізуючий герпес — вірусне захворювання, для якого харак­терне ураження не тільки шкіри, а й нервової системи. Спочатку у хворого може підви­щуватися температура, розвива­ються ознаки загального незду­жання, слабість і ознаки однобіч­ної невралгії (біль, утруднення і незручність руху) у визначеній зо­ні іннервації. Потім на поверхні.

шкіри з’являються ділянки набряклості, почервоніння, де розви­ваються висипання пухирців із прозорим вмістом.

Наявність у клієнта ознак простого чи оперізуючого герпесу є протипоказанням для будь-якого косметичного догляду і вимагає спеціального лікування.

Бородавки. Збудником бородавок є віруси папіломи людини, яких налічується понад 60 типів. Косметик повинен знати п’ять основних типів бородавок: звичайні, плоскі, підошовні, гострі кон­диломи і ниткоподібні.

Звичайні бородавки — це об­межені, безболісні зроговілі вузлики розмі­ром від шпилькової головки до великих конгломератів. Переважно виникають на тильному боці кистей, уражують людей у будь-якому віці. Часто навколо первинної (материнської) бородавки розвиваються дрібні дочірні.

Лікування звичайних бородавок не є складним (аплікація рідким азотом, елек­трокоагуляція в лікарському кабінеті), за винятком тих випадків, коли вони розташо­вуються на навколонігтьовому валику.

Бородавки плоскі (юнацькі) частіше утворюються на грудях, шиї, облич­чі, особливо в кутиках рота. Це множинні опуклі вузлики з гладенькою плоскою поверхнею, що ледь піднімаються над по­верхнею шкіриможуть групуватися. Колір тілесний чи жовтуватий.

Бородавки підошовні - плос­кі, тверді, чітко обмежені округлі утворення, можуть бути дуже болісними. Підошовні бородавки мають конічну форму, де широка основа розміщується на поверхні шкіри, а вер­хівка конуса спрямована усередину. Це пов’язано зі швидким ростом бородавки в ре­зультаті постійного тиску при ходьбі. Вона важко піддається лікуванню (електрокоагуля­ція, хірургічний лазер).

Кондиломи гострі (бородавки вологі, бо­родавки венеричні) — частіше виникають у ді­лянці зовнішніх статевих органів, інколи — у кутиках рота, носогубній складці, на язиці. Можуть бути поодинокими і множиннимизливаючись, вони утворюють вогнища уражен­ня, що нагадують цвітну капусту. Лікування проводить тільки лікар-дерматолог. Бородавки ниткоподібні мають вигляд подовжених ніжних гострих, частково ороговілих відростків, що зазвичай з’являються на повіках, шиї, у пахвовій ділянці. Найкращий метод видален­ня — електрокоагуляція.

Контагіозний молюск. Захворювання вперше описано в 1817 р. Збудник — вірус групи віспи, що містить ДНК. Джерело зараження — хвора людиназараження відбувається при безпосе­редньому контакті з хворим або через інфіковані предмети побу­ту. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше — дітиу дитя­чих колективах можуть бути епідемічні спалахи контагіозного молюска.

Клінічна ознака хвороби — округлі напівсферичні блискучі напівпрозорі (перла­мутрові) вузлики з пупкоподібним вдавлен­ням у центрі. Поступово збільшуючись у розмірі, вони досягають величини горошини. При натисненні з боків із цен­тральної частини вузликів виділяється крих­ка маса білуватого кольору.

Кількість висипань швидко збільшується, вони можуть зливатися. Суб'єктивні відчут­тя, як правило, відсутні.

Найефективніший і простий спосіб лі­кування — видалення кожного вузлика спе­ціальною гострою ложечкою — кюреткою. Місце, де знаходився молюск, кілька днів потрібно змазувати дезінфікуючим розчином (мірамістином).

Шкірні прояви венеричних хвороб.

Вивченням венеричних хвороб чи хвороб, що передаються статевим шляхом, займається окрема наука — венерологія. Кос­метолог повинен знати, що клінічні ознаки деяких венеричних захворювань можуть з’являтися на шкірі. Особливо це стосуєть­ся сифілісу, бо, не розпізнавши його проявів на обличчі, воло­систій частині голови чи на інших ділянках шкірного покриву, фахівець ризикує заразитися сам або заразити інших клієнтів салону.

Сифіліс — хронічне інфекційне захворювання, яке передаєть­ся статевим (в основному) і побутовим шляхом. Збудник сифілі­су — бліда трепонема — відкритий німецькими вченими Шаудином і Гоффманом у 1905 р. Бліда трепонема тривалий час збері­гається в умовах підвищеної вологості і за низьких температур. Гине при висиханні, кип’ятінні, а також під впливом антисептич­них розчинів.

У перебігу сифілісу розрізняють кілька періодів, кожний з яких має визначену тривалість і особливості клінічного прояву. Від моменту зараження до появи перших симптомів минає приблизно 6−8 тижнів. Цей період називається інкубаційним. На 6−8-й тиждень від моменту зараження на місці проникнен­ня збудника з’являється первинна сифілома: садно, ерозія чи виразка.

Основа первинної сифіломи ущільнена та безболісна. При­близно через тиждень після появи первинної сифіломи збільшу­ється регіонарний лімфатичний вузол. Наприклад, якщо сифілома розвинулася на губі, то збільшується підщелепний лімфатичний вузол на тому ж боці. Розмір лімфатичного вузла може досягати голубиного яйця. На дотик він щільний, рухливий, безболісний. Ще через 2 тижні на фоні незначного підвищення температури і загального нездужання, що нагадує застуду, з’яв­ляються дрібноплямисті висипи яск­раво-рожевого кольору найчастіше на тулубі, але можуть бути й на шкірі обличчя, волосистої частини голови, кінцівок.

Протягом цього періоду висипи самі по собі зникають, потім з’являються зно­ву, змінюється їхня форма, колір, місце розташування. Вони можуть нагадува­ти вугрові висипи, розміщуючись на обличчігрибкові ураження, розміщую­чись на долонях і підошвахможуть бути схожими на банальне осередкове облисіння, розташовуючись на воло­систій частині головиможуть набува­ти вигляду бляклих депігментованих плям на бічних поверхнях шиї («на­мисто Венери») чи на чолі, на межі росту волосся («корона Венери»). Діагноз установлює лікар-дерматовенеролог на підставі клінічної картини і даних лабора­торного обстеження (дослідження секрету виразки чи ерозії на наявність блідої трепонеми і дослідження крові - реакція Вассермана). Тому за наявності будь-яких висипів на шкірі направ­ляйте клієнта на консультацію до лікаря-фахівця.

Особливу увагу косметика повинні викликати такі ситуації:

— коли в клієнтки, що звернулася для воскової депіляції в ді­лянці бікіні, є висипи на шкірі в ділянці промежин;

— коли в клієнтки, що звернулася з приводу вугрів, висипи на чолі нагадують «корону» і мають мідно-червоний колір;

• -.коли привертає до себе увагу дифузне порідіння волосся на голові, яке нагадує хутро, побите міллю.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо­давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю­дини. — К.: Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999;2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето­логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000;2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At­las. — Urban&-Shwarzenberg, 1992. — 384 s.