Соціально-економічна природа тіньової економіки

Курсова робота на тему: Соціально-економічна природа тіньової економіки.

Вступ.

Тіньова економіка — явище не нове. Вона з’явилась на зорі цивілізації разом з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, щойно людство почало карбувати монети, одразу ж з’явились фальшивомонетники. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку.

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Тіньова економічна діяльність набула широкого поширення в усьому світі. Орієнтовані обсяги міжнародного товарообігу, пов’язаного з порушенням правових норм (контрабанда, торгівля «піратськими» товарами), перевищують 20% легального світового товарообігу; «відмивання» тіньових доходів сягає понад 2−5% світового валового продукту; нелегальна міграція становить понад половину загальної кількості мігрантів сучасного світового господарства, частка тіньової економіки сягає 5−10% від світового ВВП.

Але в Україні вона досягла таких масштабів, що в світі Україна вважається однією з найбільш корумпованих країн. Негативний вплив цього явища посилюється тим, що зароблені в тіньовій економіці кошти (а часто і їх власники) здебільшого перетікають за кордон і більше не працюють на розвиток своєї економіки. Саме тому в надзвичайно відкритій економіці України, де обсяг зовнішньої торгівлі становив в різні роки від 50 до 60% ВВП, відсутній звичний в нормальних економіках зворотний зв’язок між зростанням експорту і подальшим розвитком виробництва. Тому ігнорування такого явища, як тіньова економіка, а особливо в Україні, може привести до значних помилок і прорахунків під час прийняття відповідних рішень.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Предметом дослідження є соціально-економічна природа тіньової економіки.

Метою курсової роботи є визначення найбільш характерних особливостей тіньової діяльності, шляхів її реалізації в економіці, в Україні зокрема, а також шляхи її детінізації.

Передбачено виконання таких завдань:

· Дослідити сутність та структуру тіньової економіки;

· Здійснити аналіз тіньових процесів в окремих сферах економічної діяльності, зокрема в Україні.

· Охарактеризувати основні шляхи детінізації економіки.

Курсова робота складається з трьох частин.

У першій частині розкривається сутність та структура тіньової економіки. Зокрема, визначаються сутнісні характеристики та типологізація тіньової економічної діяльності, теоретико-методичні підходи та оцінки «ефектів» іллегалізації економічної діяльності, розкриваються методи оцінки обсягів та рівня тіньової економіки, розглядаються основні чинники тінізації економічної діяльності.

Друга частина призначена аналізу тіньового сектора в різних галузях економіки.

У третій частині курсової роботи йдеться про шляхи детінізації економіки України.

1. Сутність та структура тіньової економіки.

1.1 Сутнісні характеристики та структура тіньової економіки.

Розвиток доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI-ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціонувала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності - колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп'ютерним піратством, корупцією тощо).

Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах іллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою.

Сьогодні не сформульовано єдиного загальноприйнятого універсального визначення поняття тіньової економіки. Розмаїття позицій зумовлене, як правило, розходженнями у характері розв’язуваних авторами теоретичних і прикладних завдань, а також методологією та методикою дослідження.

Розглянемо основні підходи до визначення цього поняття. За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин. Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. За методологічною ознакою розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід. Соціологічні концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціяхhttp://www.niss.gov.ua/book/tyn_ekon/01₂.htm — _edn6. У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макроі мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку. На інституційному рівні аналіз сконцентровується на соціально-економічних інститутах, тобто досліджується система формальних і неформальних правил поведінки, механізм функціонування та закономірності їхнього розвитку. Складність і важливість проблем тіньової економіки стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду «тіньових».

Отже, під тіньовою економікою розуміють економічні процеси, які приховуються їх учасниками, не контролюються державою і суспільством, не фіксуються в повному обсязі офіційною державною статистикою.

Тіньова економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з’ясувати, які найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу тіньової економіки, а які ні. Практика засвідчує, що структуризація тіньової економіки є процесом перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних систем існують різні методологічні підходи як до загального окреслення обсягів тіньової економіки, так і до структурування її внутрішніх складових.

Зазначимо, що при визначенні змісту поняття тіньова економіка необхідно враховувати, що воно може мати як широке, так і вузьке розуміння. У «широкому» розумінні до складу тіньової економіки можуть бути віднесені всі види «неврахованої», «нерегламентованої», «прихованої» «та «законспірованої» економічної діяльності незалежно від того, чи є вони протиправними, чи ні. У вузькому розумінні поняття тіньова економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними (що на практиці не завжди співпадає).

Основна класифікація тіньової економіки — це неформальний сектор («світло-сіра» економіка), «темно-сірий» сектор та «чорний» сектор.

Неформальний сектор економіки («світло-сіра» економіка) складається з дрібних виробників та їх найманих робітників разом із самостійними виробниками товарів та послуг (наприклад, транспортних, будівельних, ремонтних тощо), а також комерсантів-посередників. Діяльність вуличних торговців є найбільш поширеним і видимим проявом діяльності неформального сектора, хоч продукція малих майстерень та ремісників, що досить часто працюють у домашніх умовах, має на цей час в країнах ринкової економіки значно більші обсяги, ніж в Україні. Неформальний сектор пов’язаний з купівлею-продажем товарів та послуг, тобто він обов’язково повинен бути врахований у складі ВВП. Слід зазначити, що цей сектор у багатьох країнах, що розвиваються або тих, які знаходяться у стані ринкової трансформації, на цей час практично не враховується. Основною причиною тут є велика чисельність дуже дрібних об'єктів дослідження та податкового контролю, а також занадто мізерний обсяг персоніфікованих доходів, що отримує більшість суб'єктів цього сектора, і які за сукупною величиною фактично не перевищують існуючої нульової ставки податку на (місячні чи річні) доходи громадян.

" Темно-сірий" сектор тіньової економіки пов’язаний з більш серйозними порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію підприємницької діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати податків із значних доходів; про мінімальну заробітну плату; про охорону праці та соціальне забезпечення). Тобто це сектор свідомо прихованих видів діяльності. Розміри такої діяльності останнім часом значно зросли в багатьох розвинених країнах. Продукція цього сектора легальна, проте виробництво і/або розподіл товарів та послуг завжди мають протиправні і навіть кримінальні ознаки.

" Чорний" (в т. ч. кримінальний) сектор тіньової економіки має своє, притаманне тільки йому амплуа. Тобто він має справу з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням соціальне небезпечних та руйнівних для розвитку особистості продукції та послуг, до яких перш за все відносяться: крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркотики, корупція, «відмивання» та фальшування грошей, «кіллерські послуги», торгівля живим товаром тощо. Тому природним є те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них. Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися до національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх видів кримінальної діяльності). Особливо необхідно відзначити, що «чорна» економіка має тенденцію до постійної диверсифікації у «світлу» (традиційну) економіку, бруднить легальні виробничі відносини. Якісною особливістю диверсифікованих «метастаз чорної економіки» є те, що вони функціонують і живляться виключно за рахунок легальної сфери економіки.

1.2 Основні чинники тінізації економічної діяльності.

Основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства.

Оцінка розвитку процесів масштабної «тінізації» і криміналізації економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та структурну незавершеність вітчизняної правової системи. Тобто більшість наших сучасних бід і негараздів, які стосуються масштабної криміналізації економіки, зумовлена тим, що ще з самого початку економічних перетворень в процесі їх законодавчого забезпечення була фактично проігнорована одна з головних передумов ринкового реформування, а саме — система правового регулювання і ефективного державного контролю за ринковим середовищем повинна була формуватися випереджувальне щодо процесу створення нових форм власності, розвитку ринкових відносин, їх організаційних структур та механізмів функціонування. Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має надійні імунні властивості, що пригнічують «вірус тінізації», передусім потребує наявності ретельно відпрацьованої, досконалої, комплексно збалансованої та достатньо стабільної правової бази, яка спроможна забезпечити чітку взаємодію, взаємозв'язок і взаємовідповідальність усіх суб'єктів ринкових відносин та ринкових структур, що функціонують на основі як приватної, змішаної, так і публічної форм власності.

За умов, коли регуляторна політика держави йде усупереч з інтересами вагомих груп економічних суб'єктів, тіньова економіка поширюється на галузі та сфери діяльності й набуває масштабного вияву. Керуючись інтересами власного відтворення, економічні суб'єкти ведуть пошук сприятливіших шляхів використання доступних їм ресурсів, у тому числі - виходячи за межі чинного законодавства. Це спонукає їх до стихійного встановлення нових правил здійснення господарських операцій, в яких регулююча та контролююча роль держави поступово заміщується неформальними угодами між ними.

В тіньовій економічній діяльності досить поширені зловживання, що ґрунтуються на суперечностях законодавчої бази, яка допускає різне тлумачення положень закону навіть професіоналами. Замість того, щоб бути головним чинником прогресивних перетворень у суспільстві, законодавство стало помітним гальмом його реформування.

Безумовно, тіньова економіка є хворобливою реакцією на усю сукупність обставин, які складаються в державі, суспільстві й економіці. Однак не можна не помітити значного впливу на поширення тіньових явищ саме необміркованих державних рішень в економічній сфері, необґрунтованості у багатьох аспектах політики переходу до нових економічних відносин, загального зниження авторитету органів державної влади, недосконалості чинного законодавства.

Одним з найвагоміших чинників тінізації економіки є її надмірна зарегульованість, численні випадки невиправданого втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність.

Окрім зазначених вище недоліків у нормативно-правовому регулюванні, суттєвими перешкодами на шляху здійснення економічної діяльності залишаються:

· великі податки та значна їх кількість;

· ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни;

· надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів;

· складна процедура реєстрації підприємств;

· часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами;

· тиск з боку місцевих органів влади;

· недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

· дефіцит якісної ділової інформації тощо.

Слід зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні характерні не лише суто сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

· вузькість ринків збуту;

· нерозвиненість ринкової інфраструктури;

· нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

· криза платежів;

· дефіцит інвестиційних ресурсів;

· висока ціна кредитних ресурсів тощо.

Наведені вище обмеження ускладнюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у тіньовій сфері.

Дослідження процесів тіньової економіки дає можливість визначити основні закономірності її розвитку.

1. Тіньова економіка має власні механізми регулювання, засновані на спонукальному мотиві - одержанні максимального прибутку при мінімальних витратах.

2. Функціонування тіньової економіки базується в основному на безкоштовному використанні державної, комунальної і акціонерної власності.

3. Циклічний характер здійснення тіньової економічної діяльності: розростання тіньової економіки збігається з періодами економічного спаду.

4. Як фінансові ресурси тіньової економіки використовується в основному готівка, у тому числі іноземна валюта.

5. У цілому зростання тіньової економіки і збільшення її масштабів значною мірою залежить від загального стану економіки, життєвого рівня населення і існуючих обмежень з боку держави.

Позабанківський грошовий обіг — основа тіньової економіки.

Якщо, за визначенням Дж. М. Кейнса, гроші - кров економіки, то кров тіньової економіки — позабанківський грошовий обіг..

Зіставлення динаміки рівня тінізації та частки грошей поза банками у грошовій масі свідчить про дуже високий ступінь зв’язку..

Водночас унаочнюється чітко виражений обернений зв’язок між тінізацією та рівнем монетизації економіки. Це пояснюється меншою еластичністю готівкової грошової маси до регуляторних заходів Національного банку..

Не вистачає ліквідних платіжних засобів — розвиваються натуральний товарообмін (бартер) і грошові сурогати. У середині 90-х років вони дозволяли підтримувати господарський оборот і виробництво. Між тим поширення неліквідних грошових сурогатів стало механізмом вимивання оборотних коштів прибуткових підприємств..

Не можна вважати випадковим збігом обставин те, що розквіт тіньової економіки спостерігався на тлі лібералізації і жорсткої обмежувальної грошово-кредитної політики. Істотним звуженням сфери впливу державних регуляторів і фактичним їхнім демонтажем були спровоковані прискорена криміналізація економіки, нагромадження тіньового капіталу і його застосування з метою, далекою від інтересів створення ринкової економікиhttp://www.niss.gov.ua/book/tyn_ekon/02.htm — _edn3.

Штучно завищений курс гривні поряд з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного регулювання, створив максимально сприятливі можливості для переводу гривневих активів у валюту з наступним вивозом її за кордон.

Варто зазначити, що тіньова діяльність, будучи наслідком паралічу державного регулювання економіки і перекосів у грошово-кредитній і бюджетній сферах, виступає потужним фактором інфляції. Основний вид тіньової діяльності - посередництво — роздуває витрати і підштовхує інфляцію витрат, з одного боку, і приводить до зростання реальних (які враховуються статистикою) оптових і споживчих цін — з іншого. Останнє сприяє вилученню доходів населення.

Не можна залишити без уваги той факт, що не враховані статистикою (тіньові) доходи істотно поліпшують стан деякої частини бідних і середніх прошарків населення (стихійна торгівля, одержання винагород готівкою тощо). Почасти справедливо поширена думка про позитивний вплив тіньової економіки на економічну активність. Але лише частина економічних агентів ховає свою діяльність «у тінь» вимушено, під тиском надмірного податкового пресу і безгрошів'я. Більшість паразитує на офіційній економіці, процвітає на посередництві, спекуляціях, штучному завищенні (при покупці - заниженні) цін.

З викладеного випливає, що існування тіньової сфери у величезних обсягах об'єктивно викликано станом економіки, що сформувався під впливом неадекватної економічної політики.

Неефективність податкової системи.

Досвід економічного розвитку засвідчує, що в Україні досі не вдалося створити податкову систему, адекватну умовам перехідної економіки. Основними перешкодами, які пов’язані з оподаткуванням, є нестабільність податкового законодавства, високі податкові ставки та велика кількість податків, часті зміни податкової звітності, численні податкові перевірки, пільгові режими оподаткування конкурентів. Завдяки нерівним умовам легально працюючих підприємств щодо тіньового сектору останній не сплачує податків взагалі, маючи завдяки цьому значний виграш у ціновій конкурентоспроможності. Податкова система України характеризується громіздкістю, значною кількістю пільг та винятків, складністю нарахування податків та складання податкової звітності, наявністю численних підзаконних нормативних актів, які де-факто роблять поведінку держави у податковій сфері непередбачуваною. Хаотичні зміни у податковому законодавстві унеможливлюють адаптацію як платників податків, так і податкових органів до нестабільних та суперечливих нормативно-правових умов. Украй недосконалою залишається й система чинних в Україні податків, з яких найбільш руйнівну роль відіграє податок на додану вартість (ПДВ)..

Механізм нарахування цього податку, некритично запозиченого у 1992 р. із західноєвропейської системи оподаткування (яка не відповідає реальним господарським умовам України), невиправдано ускладнений і практично стимулює спекулятивне посередництво, що паразитує на виробникові та кінцевому споживачеві товарів. Останнім часом проблема податку на додану вартість сягнула тієї критичної межі, за якої подальше зволікання із її вирішенням може призвести до тяжких та непередбачуваних наслідків для економічного зростання та розвитку України..

Податок на додану вартість не лише перетворився на гальмо економічного зростання та чинник збільшення державного боргу, а й став вагомим фактором тінізації економіки.

Отже, чинниками тінізації економічної діяльності, що виявляється в уникненні різними способами сплати податків, є як власне нестабільність, неефективність та обтяжливість податкової системи, так і комплекс макроекономічних чинників, які створюють загальний несприятливий підприємницький клімат у країні.

Недосконалість бюджетної системи.

Особливе місце у тінізації вітчизняної економіки належить бюджетній сфері. Матеріали проведених Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби перевірок постійно фіксують численні випадки порушень та ігнорування чинного законодавства у здійсненні фінансових операцій, що виявляється у незаконному отриманні бюджетних коштів та кредитів під державні гарантії, марнотратстві й безгосподарності у витрачанні державних коштів і майна. Це є однією з передумов поживного середовища для отримання окремими комерційними структурами надприбутків, безпідставного збагачення та переміщення коштів у сферу тіньової економіки..

Головними недоліками бюджетного процесу, які створюють умови для відпливу бюджетних коштів у тіньову сферу, є:.

· незадовільний рівень обґрунтування дохідних і видаткових статей бюджету;

· порушення законодавства у процесі формування і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

· недосконалий механізм руху коштів у процесі виділення запланованих бюджетних асигнувань;

· недостатній рівень контролю та відповідальності у всіх ланках державної влади за цільове і ефективне використання бюджетних коштів.

Недосконалість сучасної бюджетної системи України зумовлена негативним впливом на її стан цілої низки різнопланових чинників. Так, попри прийняття Бюджетного кодексу України у законодавчому плані все ще недостатньо визначено принципи складання кошторисів бюджетних установ; попередньої перевірки фінансового стану юридичної особи, що потребує бюджетних асигнувань; блокування бюджетних видатків; порядку надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам тощо. На сьогодні відсутнє також правове врегулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов’язань, які перевищують обсяг виділених їм асигнувань. Структура бюджетних видатків є непрозорою; формування спеціального фонду держбюджету на основі спеціалізованих фондів містить загрозу тінізації бюджетного процесу, непрозорості фінансових потоків.

Водночас і чинне законодавство часто порушується. Зокрема спостерігаються численні порушення при використанні бюджетних коштів органами державної влади, бюджетними установами, органами місцевого самоврядування, суб'єктами підприємництва.

На стан бюджетної системи негативно впливають і такі вади «технології» бюджетного процесу, як:

· накопичення сум переплат податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів внаслідок їх несвоєчасного повернення платникам;

· прорахунки у плануванні видатків спеціального фонду державного бюджету; відсутність помісячної розбивки у бюджетному розписі доходів спеціального фонду державного бюджету;

· відсутність належного контролю з боку Міністерства фінансів і Державного казначейства України за виконанням видаткової частини держбюджету;

· надання за рахунок бюджетних коштів позичок суб'єктам підприємницької діяльності;

· відсутність достовірного обліку залишків коштів держбюджету на початок відповідного періоду, прозорості їх подальшого використання.

Загальновизнана та широко висвітлювана в пресі неефективність бюджетної політики та бюджетної системи в Україні значно знижує готовність суб'єктів господарювання та населення сплачувати податки через невпевненість у продуктивному та цільовому їх використанні.

Дезорганізація господарського управління державним майном та державними підприємствами.

Однією з вагомих причин різкого посилення тінізації і криміналізації економіки стала фактична дезорганізація господарського управління державним майном. Не можна визнати правильним, коли за гучною приватизаційною кампанією на другий план відступають захист загальнодержавних інтересів, протидія розбазарюванню загальнодержавної та комунальної власності. Зокрема Фонд державного майна України — орган, якому доручено здійснювати господарське управління цим майном, не володіє для цього ані необхідними економічними й організаційними можливостями, правами та обов’язками, ані компетентним господарським апаратом. Відтак замість управління підприємствами, в яких державі належить пакет акцій, з метою досягнення ефективності їх діяльності, спостерігається бажання, часто заохочуване урядом, щонайшвидше позбутися як цих «пакетів», так і підприємств як таких. Полем розквіту корупції стала й сфера управління державними корпоративними правами. Характерними схемами зловживань, пов’язаних із використанням державного майна, є:.

1) зменшення державної частки у статутному фонді акціонерних товариств шляхом випуску додаткової емісії акцій;.

2) штучне утворення кредиторської заборгованості, доведення підприємств до банкрутства з наступним їх викупом за цінами, що є значно нижчими за ринкові;.

3) створення компанії-«клону» з наступним привласненням нею високоліквідних активів та прибутків від діяльності основної компанії із залишенням збитків на балансі останньої;

4) монополізація постачання сировини і збуту готової продукції посередницькими структурами;

Крім зазначеного, доводиться констатувати факт недостатнього законодавчого забезпечення вирішення проблеми, що обумовлює необхідність прийняття законів про холдингові компанії, акціонерні товариства тощо. Головною ж проблемою у цій справі є політична воля вищого керівництва держави щодо забезпечення належного управління державним майном та приведення процесу приватизації у відповідність до інтересів держави.

2. Тіньовий сектор в різних галузях економіки.

Паливно-енергетичний комплекс.

У реальному секторі економічна злочинність найбільше вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері економіки. Лише у 2003 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд кіловат-годин. Динаміку рівня тінізації у виробництві електроенергії подано на рис. ІІІ-А.1 Додатку ІІІ-А.

Ще одна проблема — підвищена криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у вугільній галузі (рис. ІІІ-А.2 Додатку ІІІ-А). Це зумовлене значним бюджетним фінансуванням та комерціалізацією збуту продукції. Бюджетне фінансування галузі останніми роками збільшилося на третину, а видобуток скоротився на 5% (4,5 млн тонн). Кредиторська заборгованість у 2,8 разу перевищала дебіторську. Виходить, що більше держава дає, то більше втрачає.

Правоохоронними органами виявлені численні зловживання у галузі, пов’язані з нецільовим використанням бюджетних коштів та безпідставним кредитуванням комерційних структур. Монополізація окремими посередниками сфери постачання та збуту призвела до викривлення ціноутворення на продукцію машинобудівних та вугільних підприємств. Внаслідок цього вугільна галузь постійно відчуває дефіцит обігових коштів.

Збитки підприємств галузі відшкодовуються фактично за рахунок Державного бюджету. А прибутки, одержані комерційними структурами на різниці цін, у подальшому використовуються для надання тим самим вугледобувним підприємствам так званих інвестиційних кредитів, тобто обладнання та матеріалів за завищеними цінами. На коштах державної підтримки вугільної промисловості паразитує понад 200 посередницьких структур.

Окрім вугільної промисловості, складна криміногенна ситуація має місце й в інших галузях ПЕК, зокрема, в електроенергетиці. Переважна більшість суб'єктів енергоринку є збитковими, втрати електроенергії у мережах досягли загрозливих масштабів, галузь має значні зобов’язання перед бюджетом, поширюється тіньова приватизація підприємств енергетичної сфери. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку ПЕК стримується також боротьбою фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та грошовими потоками в ПЕК.

Сфера землекористування.

Тінізація економіки зачепила й земельні відносини, отже реалією сьогодення є тіньовий ринок землі як один з сегментів тіньового сектору економіки з усіма притаманними йому негативними рисами і явищами — непрозорістю, корупцією, хабарництвом, ухиленням від оподаткування тощо..

На місцях досить широко практикувалася безкоштовна передача земельних ділянок у власність або їх продаж за символічними цінами. Особливого розквіту такі тіньові оборудки набули в рекреаційних зонах та у великих містах..

Результати перевірок органів місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, на які покладено функції здійснення та забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержанням вимог земельного законодавства, органи прокуратури виявили масові порушення на всіх рівнях та негативні наслідки цих порушень для суспільства. Зокрема, за оцінками Держкомзему України, внаслідок порушень законодавства у сфері земельних відносин бюджети різних рівнів недоотримують близько 20 млрд гривень щорічно.

Порушення у сфері землекористування обумовлені передусім незавершеністю інвентаризації земель та її грошової оцінки. За даними Держкомзему України, на початок 2006 р. інвентаризацію проведено лише на 51,8% території населених пунктів та 55,6% поза їхніми межами. Грошову оцінку земель населених пунктів проведено на 61,5% їхньої площі. Межі не встановлені у мм. Києві та Севастополі, 76,6% міст обласного значення.

За таких умов створюється значний простір для зловживань.

Практично недієвою виявилася вся система контролю у сфері землекористування, включаючи діяльність як профільних інспекцій, так інших державних органів в межах їхніх повноважень. Перевірки, що здійснюються регіональними відділами Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, фактично не досягають мети. Не налагоджено системну роботу щодо ліквідації встановлених порушень та притягнення винних до відповідальності, створюється ілюзія діяльності, подаються недостовірні звіти, а керівництво інспекції неспроможне належним чином організувати роботу підлеглих.

Сфера користування надрами.

Існуюча система державного управління у цій сфері не забезпечує належного контролю за використанням надр, є причиною масових порушень чинного законодавства..

Неналежний державний контроль з боку виконавчої влади, неврегульованість ліцензійної діяльності створюють умови для тінізації та криміналізації винятково важливої для вітчизняної економіки сфери. Протягом останніх років колишнім Міністерством екології та природних ресурсів України видано ліцензії на користування надрами комерційним структурам (навіть хлібозаводам), які не мають фахівців, відповідного обладнання, необхідних коштів на геологорозвідувальні роботи з дослідно-промисловим видобутком корисних копалин. Такі надрокористувачі не провадять пошукових робіт, як це передбачено особливими умовами ліцензій, а фактично по-хижацькому здійснюють експлуатаційний видобуток корисних копалин..

Мають місце факти перевищення повноважень керівниками обласних рад та державних адміністрацій за наданні дозволів на користування родовищами корисних копалин загальнодержавного значення. Органами місцевого самоврядування допускаються численні порушення закону під час прийняття рішень про надання у користування земельних ділянок гірничодобувним підприємствам та водночас не застосовуються повноваження щодо обмеження діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону надр, а також невиконання особливих умов ліцензії..

Не забезпечується належний державний контроль у сфері охорони та раціонального використання надр і обласними управліннями екології та природних ресурсів..

Галузь виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

27 грудня 2002 р. Президент України підписав Указ № 1234 «Про заходи щодо запровадження державної монополії у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», який, зокрема, передбачав запровадження захисту акцизних марок голографічними захисними елементами. Але згодом виявилося, що передбачені заходи чиновниками саботуються. Це негативно позначилося на доходах бюджету, спричинило подальшу криміналізацію та тінізацію галузі.

Недосконалість технології захисту акцизних марок від підробки дозволила налагодити їх масове нелегальне виробництво. Зросли масштаби нелегального виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Фактична втрата контролю за діяльністю у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів призвела до зниження якості виробленої продукції, що створювало загрозу здоров’ю населення, завдавало величезних збитків державному та місцевим бюджетам.

Масово фіксувалися факти реалізації у роздрібній мережі неякісних, небезпечних, з простроченим терміном придатності та фальсифікованих тютюнових виробів, товарів без прибуткових документів та ліцензій.

Своєчасно не внесено зміни до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору і маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1284. Не затверджено заходи щодо запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними елементами захисту, хоча Проект відповідної постанови Кабінету Міністрів України було узгоджено із заінтересованими органами державної влади та внесено Службою безпеки України на розгляд уряду ще у грудні 2001 р. Питання було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, рішення якої дію набуло чинності Указом Президента України від 26 квітня 2003 р. № 372. Це дозволило суттєво активізувати заходи органів виконавчої влади у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту. Якщо у 2001 р. було зафіксовано 9843 смертельних випадки внаслідок отруєнь алкоголем, а у 2002 р. — 10 320, то у 2003 р. — 9132 випадки.

Незважаючи на те, що на початку 2004 р. було прийнято ще два укази Президента України з питань врегулювання діяльності у зазначеній галузі, рівень смертності від випадкових отруєнь алкоголем знову підвищився. До того ж дієві заходи щодо протидії злочинній діяльності у сфері виробництва та обігу алкогольної та тютюнової продукції вживалися тільки у полі безпосереднього впливу центральних органів виконавчої влади. Там, де такий вплив послаблюється, злочинці нарощували масштаби своєї діяльності. Деякі місцеві державні адміністрації фактично втратили контроль за ситуацією у сфері обігу підакцизних товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Однією з найбільш тінізованих сфер діяльності є зовнішньоекономічна сфера. Навіть фрагментарні та непослідовні спроби наведення ладу у цій сфері негайно мають відчутний позитивний ефект — збільшення надходжень до державного бюджету. Досвід свідчить, що наведення елементарного ладу в державних фінансах одразу позначається на значному збільшенні доходів держави..

Суттєві порушення чинного законодавства, у тому числі кримінального характеру, виявлені у діяльності органів державної податкової служби. Перевірки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, стягнення з них пені за порушення строків розрахунків за контрактами, інші функції не завжди здійснюються на належному рівні. Недостатні заходи вжито з виявлення та припинення діяльності фіктивних фірм, створення яких є одним зі способів виведення та неповернення з грошового обігу України значних фінансових ресурсів.

Досить актуальною проблемою є відсутність координації правоохоронних, митних та контролюючих органів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Досить ефективною є співпраця всієї сукупності контролюючих органів, в тому числі тих, що не належать до системи органів валютного контролю. Така спільна діяльність має бути спрямована на виявлення фактів тіньової реалізації товарів на підставі аналізу їх походження (відсутність сертифікатів відповідності, належного маркування тощо).

Недоліки державної політики з питань зовнішньоекономічної діяльності, низька ефективність діяльності органів виконавчої влади у цій сфері позначилися на загостренні такої проблеми, як контрабанда.

Контрабанда стала загальнонаціональною проблемою і сьогодні безпосередньо загрожує національній безпеці України. Недоотримання державним бюджетом митних платежів становить десятки мільярдів доларів. Крім того, на митниці процвітає хабарництво та приховування реальної вартості ввезеної продукції.

Що стосується товарів легкої та хімічної промисловості, то стан внутрішнього ринку цих товарів за умови нелегального імпорту взуття, одягу, парфумерних товарів та товарів побутової хімії за заниженою митною вартістю та в кількості, що значно перевищує внутрішнє виробництво, є головною проблемою вітчизняних виробниківhttp://www.niss.gov.ua/book/tyn_ekon/03₂.htm — _edn4.

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відео-, комп’ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед цукру та м’ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів.

Визначальними чинниками поширення контрабанди є:

— наявність економічних передумов;

— недостатня ефективність митного і прикордонного контролю;

— високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час імпорту;

— наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;

— корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, інших правоохоронних та контролюючих органах;

— відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку;

— недосконалість обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю.

Особливу роль у поширенні контрабанди відіграє людський чинник. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов’язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон, скоєно з використанням корумпованих зв’язків з посадовими особами митних органів, органів охорони державного кордону та інших контролюючих органів.

Україна і світ.

Ми вже казали про високий рівень тінізації економіки України порівняно з іншими країнами. У даній таблиці наведені дані по країнах ОЕСР, країнах колишнього радянського союзу та країнах Східної та Центральної Європи..

Як бачимо, середні рівні тінізації економіки по наведених групах країн суттєво відрізняються. Середній рівень по країнах Східної та Центральної Європи у 2002;2003 роках перевищує рівень країн ОЕСР майже вдвічі, а по країнах колишнього Радянського Союзу — у 3,7 рази. Але варіації цього показника всередині кожної групи дуже великі, тому в окремих країнах, наприклад, в Чехії і Словаччині (по 20%), він нижчий, ніж у деяких країнах ОЕСР, таких як Бельгія (21,5%), Португалія (22,3%), Іспанія (22,3%), Італія (26,2%) і Греція (28,3%).

Україна не може конкурувати з країнами ОЕСР, але за даними, скорегованими до показників, отриманих F. Schneider i R. Klinglmair за методом аналізу попиту на гроші та альтернативним методом моделювання, рівень тінізації економіки України (31,7% у традиційному вимірі до легального ВВП) у 2001;2003 роках був значно нижчим, ніж у більшості країн Східної та Центральної Європи та в усіх країнах колишнього Радянського Союзу.

Україна демонструє дуже позитивну динаміку детінізації своєї економіки. Ще у 1999;2000 роках навіть за скорегованими даними (41%) вона не могла конкурувати не тільки з країнами ОЕСР, але і всіма країнами Східної і Центральної Європи і 5 країнами колишнього Радянського Союзу, а за не скорегованими даними (61,5%) була на передостанньому місці серед країн колишнього Радянського Союзу перед Грузією.

3. Детінізація економіки України та перешкоди на її шляху.

тіньовий економіка злочинність землекористування.

Концептуальні засади детінізації економічної діяльності.

Подальше залучення до офіційного господарського обороту коштів, що обслуговують тіньові економічні операції або вивезені за кордон, потребує розробки спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів некримінального походження з максимальним збереженням нагромадженого у цьому секторі позитивного технологічного, організаційного, фінансового та людського потенціалів. Для цього необхідно:

· запровадити на певний перехідний період (тривалістю не менше року) політику амністії щодо тіньового капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування за одночасної протидії його поверненню в «тінь»;

· передбачити повне звільнення від оподаткування легалізації коштів, які спрямовуються (у грошовій чи товарній формі) на інвестиційні потреби;

· законодавчо врегулювати правові гарантії непереслідування власників детінізованих некримінальних капіталів;

· посилити контроль над відпливом капіталів за межі України.

Зважаючи на те, що тіньова економіка є основним джерелом життєзабезпечення значних прошарків населення України, сьогодні необхідно уникнути однобічного підходу до проблем тінізації й урахувати, які збитки буде завдано населенню України у разі посиленого скорочення тіньової сфери, оцінити можливості держави компенсувати ці втрати. Таким чином, принципової ваги сьогодні набувають методи легалізації тіньової економіки, які гарантують збереження людського потенціалу України через підвищення ефективності та прибутковості легального виробництва і збільшення на цій основі кількості робочих місць та підвищення реальних доходів населення.

Тому до основних пріоритетів економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі, слід віднести такі.

1. Стимулювання інвестиційних процесів. Потрібно розробити податкові стимули до інвестиційного використання кредитних ресурсів комерційних банків, звільнити від оподаткування частку прибутку підприємств, яка витрачається на інвестування.

2. Контроль за регулярністю, повнотою виплат та своєчасною індексацією заробітної плати, соціальних платежів, стимулювання збільшення кількості робочих місць. З метою підтримки рівня доходів населення, що дозволило б зменшити схильність до діяльності у неофіційному секторі, потрібно якнайширше використовувати безготівкові розрахунки з населенням, зокрема — за комунальні послуги.

3. Запровадження прозорих та доступних механізмів кредитування реального сектору економіки та розв’язання платіжної кризи. Українська економіка потребує послідовної ремонетизації насамперед за рахунок «довгих грошей», безпечне здійснення якої може відбутися лише у тісному зв’язку зі збільшенням масштабів діяльності підприємств реального сектору.

4. Підвищення професійного рівня управлінського персоналу підприємств України, забезпечення методичної та юридичної підтримки у складанні бізнес-планів, інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть максимально ефективне цільове використання спрямованих до цих підприємств ресурсів.

Вдосконалення монетарної політики.

Значну роль у створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, активізації інвестиційної активності та конверсії тіньових капіталів відіграє налагодження адекватної, прозорої та передбачуваної грошово-кредитної політики. Підвищити регульованість та прогнозованість монетарної політики в Україні можливо через послідовне збільшення рівня монетизації економіки за рахунок рефінансування комерційних банків та цільового інвестиційного кредитування підприємств. Зазначені заходи повинні витіснити в довгостроковому періоді нереєстрований готівковий обіг, неплатежі, інші складові обігу суспільного продукту, які є непідконтрольними монетарній політиці держави та є фінансовими джерелами існування тіньової економіки. Розглянемо основні завдання у цій сфері, які потрібно передбачити.

· Заохочення зменшення розриву рівнів депозитних та кредитних відсоткових ставок комерційних банків. Одним з важелів такого заохочення могла б стати диференціація оподаткування банку залежно від різниці між депозитним та кредитним процентами.

· Забезпечення стабільності номінального обмінного курсу гривні.

· Розширення банківського кредитування галузей, визначених як пріоритетні, підприємств, які мають перспективи швидкого обороту капіталу та гарантованого збуту продукції. Надання податкових та інших пільг комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування реального сектору. Зокрема на увагу заслуговує практика відшкодування різниці у відсоткових платежах між ставкою комерційного банку та дисконтною ставкою НБУ, яка застосовується щодо сільгосппідприємств. Пропонується також розширити механізм диференційованої резервної норми, запроваджений НБУ в січні 2001 р., а також здійснювати рефінансування відповідно до структури кредитного портфеля.

· Удосконалення механізмів гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах. Компенсація втрат грошових заощаджень населення та погашення частини заборгованості з заробітної плати (останнє - в суто добровільному порядку) могли б здійснюватися шляхом конвертації цих коштів в інвестиційні цінні папери, або як компенсації вкладання інвестицій у приватне підприємництво та створення малих підприємств, передусім у сфері виробництва товарів та послуг.

Непередбачуваність монетарної політики, нерозвиненість банківської системи та недовіра до банківських установ, невпевненість у послідовності валютної політики та стабільності національної грошової одиниці спонукають суб'єктів господарювання та населення до зберігання значної частки своїх заощаджень у формі готівкової гривні чи вільно конвертованої валюти, а також до здійснення значної частини розрахунків у готівковій формі. Це не лише виводить значну частину грошової маси з-під прямого регуляторного впливу монетарної влади, але й створює сприятливе підґрунтя для поширення тіньових господарських операцій.

З метою поліпшення становища у сфері готівкового обігу слід на державному рівні розробити та реалізувати програму поступового скорочення обсягів готівкового обігу. Зосередження офіційних доходів громадян на особистих банківських рахунках, перехід на розрахунки за товари і послуги електронними картками, банківськими чеками дозволить більш повно контролювати джерела доходів громадян, оперативно виявляти факти витрачення коштів у розмірах, що перевищують їх доходи.

Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва.

Така політика має широкий спектр дій щодо усунення основних обмежень ділової активності в Україні як суто регуляторного, так і макроекономічного характеру. Ключова роль у політиці розвитку підприємництва має належати заохоченню інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні.

Провідну роль у процесі детінізації економіки відіграє розвиток малого та середнього бізнесу. По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства в можлива конверсія тіньових капіталів та залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення — потенційного ресурсу тіньових операцій. По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць і зменшити обсяги тіньової зайнятості. По-третє, підтримка малого та середнього бізнесу сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками тінізації економіки.