Міжнародна економіка

смотреть на реферати схожі на «Міжнародна економіка «.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ.

До Про М Т Р Про Л Т М, А Р Про Б Про Т А.

по дисципліні «Міжнародна економіка «.

Слухач: …Осадчий Ю.П.

Спеціальність, група: …ЗФ — 02 (фінанси).

Керівник: … .доцент Пєткова Л.О.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси 2002 р.

Зміст.

Тема роботи: Платіжний баланс, його структура й методологія складання. Платіжний баланс України.

1. Сутність платіжного балансу та методологія його складання.

— 3.

2. Структура платіжного балансу.

— 6.

3. Рівновага платіжного балансу.

— 7.

4. Державна політика коригування платіжного балансу України.

— 10.

Список літератури.

1. Сутність платіжного балансу й методологія його складання.

Сукупність зовнішньоекономічних зв «язків окремої країни можна про «єднати в декілька груп, кожна із які характеризує особливості її участі в міжнародному поділі роботи. До першої групи входити множина торговельних операцій, заговорили українською у «язана із експортом та імпортом товарів. Ця група зв «язків називається товарною торгівлею, чи товарним експортом та імпортом. До другої групи належати послуги в галузі банківської справ, страхування, транспорту тощо, тобто операції, про «єктом які є нефізичний (нематеріальний) продукт. Сьогодні торгівля послугами — один з найбільш динамічних секторів світового ринку, розвитку якого значною мірою сприяло успішне завершення Уругвайського раунду переговорів в межах ГАТТ. Третя група зовнішньоекономічних зв «язків охоплює фінансові та інвестиційні операції, тобто купівлю-продаж акцій, облігацій, інших фінансових активів, а також матеріальних елементів капіталу — машин, обладнання, землі тощо.

Названі операції, що здійснюються громадянами, фірмами та державними установами окремої країни за певний період години (як правило, один рік), відображаються цілою системою рахунків, котра називається платіжним балансом. Платіжний баланс має велике значення для аналізу міжнародних економічних позицій держави, оскільки він характеризує реальні та фінансові потоки між даною країною та світовою економікою загалом.

У цілому зовнішньоекономічні зв «язки окремої країни можна розглядати як сукупність товарно-фінансових потоків, котрі можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належати реальні (нефінансові) потоки. Цей термін використовується для позначення операцій, котрі мають місце в процесі виробництва чи придбання товарів та послуг. Іншими словами, характеризуючи торговельні операції, можна говорити про товарні потоки, потоки послуг тощо. Другові групу становлять фінансові потоки, до які відносять зміни обсягів міжнародних фінансових активів та вол «язань країни. При цьому слід пам «ятати, що значна кількість фінансових операцій не супроводжується відповідними реальними потоками, як це має місце, наприклад, при обміні фінансовими інструментами.

У платіжному балансі відображаються усі операції між резидентами даної країни та нерезидентами. Термін резидент стосується тихий економічних суб «єктів, котрі мають тісніші зв «язки із територією даної країни. Всі інші суб «єкти господарської діяльності називаються нерезидентами. Поняття «резидент» й «нерезидент» зовсім не заговорили українською у «язані із терміном «національність», а точніше із громадянством: резидент України може бути громадянином СІЛА чи Канади.

Загалом при визначенні статусу економічної одиниці в термінах «резидент — нерезидент» користуються поруч загальновизнаних правил. Так, фізичні особини, що постійно проживають на територї країни, вважаються резидентами незалежно від їхнього громадянства. Робітники-мігранти також вважаються резидентами тієї країни, в якій смердоті працюють, якщо смердоті перебували на її територї одного року. Алі в категорію резидентів не входять фізичні особини, котрі є офіційними представниками своїх держав. Аналогічно й державна установа, котра здійснює свою діяльність за кордоном (наприклад, дипломатичне представництво), є резидентом своєї країни. Всі підприємства та компанії, котрі функціонують на територї країни, вважаються її резидентами навіть тоді, коли смердоті частково чи повністю належати іноземцям. Тому операції між американською компанією, штаб-квартира якої розташована в Нью-Йорку, та її філіями в Європі мають статус міжнародних (зовнішньоекономічних) й відображаються у відповідних графах платіжного балансу.

Важливе значення при розрахунку платіжного балансу має визначення години здійснення тієї чи іншої операції. Операція мусить бути відображена на рахунках платіжного балансу тоді, коли внаслідок її виникає вол «язання однієї із сторін (це, як правило, момент юридичної зміни власника активу). Це означає, що у міру виникнення таких вол «язань їхні величини додаються, а балансі підбивається остаточний підсумок. Алі в окремих випадках (наприклад, в Угорщині) платіжний баланс може розраховуватися на готівковій основі. При цьому надходження та виграти обліковуються за фактом реального руху грошей. Алі в практиці розрахунку та аналізу платіжного балансу дана різниця не має суттєвого значення.

Кожна операція в бухгалтерському обліку відображається подвійним записом. Аналогічне правило діє й при складанні платіжного балансу. як й будь-який бухгалтерський рахунок, платіжний баланс має дві частини — дебет та кредит. До дебету належати операції, внаслідок які у країни із «є платіжні вол «язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів та послуг, грошові перекази за межі країни, закордонні капіталовкладення резидентів записуються в дебетовій частині балансу. Ці операції відображаються зі знаком «мінус». До кредиту відносяться операції, в результаті які із «є платіжні вол «язання інших держав стосовно даної країни. У цьому випадку мова йде про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь резидентів даної країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони обліковуються зі знаком «плюс». Для того щоб краще зрозуміти, як розраховується платіжний баланс, та охарактеризувати його основні складові, скористаймося умовною схемою платіжного балансу, в якій відображені його розрахунок та основні категорії операцій:

Дебет (-) Кредит (+).

Категорія І: рахунок товарів та послуг.

1. Імпорт товарів 1. Експорт товарів 2. Імпорт послуг 2. Експорт послуг Категорія II: рахунок односторонніх трансферів.

1. Односторонні трансферти за 1. Односторонні трансферти з-за кордон кордону Категорія III: рахунок довгострокових операцій із капіталом.

1.Збільшення довгострокових 1. Зменшення довгострокових закордонних активів, котрі закордонних активів, котрі належати приватним особам котрі належати приватним особам та уряду даної країни. та уряду даної країни. 2. Зменшення довгострокових 2. Збільшення довгострокових.

національних активів, котрі національних активів, котрі належати іноземним приватним належати іноземним приватним особам та урядам. особам та урядам. Категорія 4: рахунок короткострокових операцій із приватним капіталом 1. Збільшення короткострокових 1. Зменшення короткострокових закордонних активів, котрі закордонних активів, котрі належати приватним особам котрі належати приватним особам даної країни. даної країни. 2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення короткострокових.

національних активів, котрі національних активів, котрі належати приватним належати приватним особаміноземцям. особам — іноземцям. Категорія 5: рахунок короткострокових операцій із державним капіталом 1. Збільшення короткострокових 1. Зменшення короткострокових закордонних активів, котрі закордонних активів, котрі належати уряду даної країни котрі належати уряду даної країни (інститутам даної країни (інститутам грошово-кредитної політики) грошово-кредитної політики) 2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення короткострокових.

національних активів, котрі національних активів, котрі належати урядам інших країн належати урядам інших країн.

(інститутам грошово-кредитної (інститутам грошовокредитної політики) політики).

Хоча платіжний баланс являє собою форму обліку, в основі якого лежить принцип подвійного запису, але й в дійсності уряди практично не користуються цим методом под годину обліку кожної операції, пса відображається при його розрахунку. Причина цого криється у відсутності повної та достовірної інформації про усі без винятку міжнародні економічні контакти країни протягом року. Відповідні державні установи, як правило, роблять один запис за кожною позицією, користуючись при цьому різними джерелами інформації, котрі відрізняються одне від одного із точки зору її повноти та однорідності. Внаслідок цого дебет та кредит в агрегованому вигляді ніколи не збігаються. Вісь чому із метою досягнення рівності між ними, як це має бути в системі подвійного запису, в платіжному балансі є спеціальна стаття «помилки та пропуски» (чи «статистична похибка»). І це слід матір на увазі, аналізуючи наведену раніше схему.

2. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ.

Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику тій чи іншої форми зв «язку національної економіки зі світовим господарством, та на практиці економічного аналізу користуються певними агрегованими показниками (різновидами платіжного балансу), а саме:

1. Операції із експорту та імпорту товарів (товарна торгівля) являють собою товарний торговельний баланс.

2. Операції із експорту товарів та послуг — це баланс торгівлі товарами та послугами (усі операції категорії ї). Він характеризує фінансові потоки, заговорили українською у «язані із експортом-імпортом товарів та послуг. Зазначимо, що про «єктами товарної торгівлі є фізичні продукти, тоді як до сфери обміну послугами (чи невидимої торгівлі) відносяться такі операції, як а) транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв «язків. Ця позиція охоплює рух коштів, заговорили українською у «язаних із оплатою переміщення товарів та приватних осіб всіма видами транспорту, б) туризм. За цією статтею обліковуються виграти туристів та інших осіб под годину перебування на територї іншої держави (оплата житла, продуктів харчування, екскурсійних та транспортних послуг на територї країн перебування), в) купівля-продаж патентів, ліцензій, р) різні послуги, що надаються приватним особам (страхування, банківські та посередницькі послуги, консультування, поштово-телефонний зв «язок тощо), буд) утримання дипломатичних та інших офіційних представництв за кордоном, е) військові витрати за кордоном (утримання військових про «єктів та військовослужбовців в інших країнах), є) переказ коштів, отриманих від інвестиційної діяльності вітчизняних інвесторів за кордоном та іноземних підприємців на територї даної країни (дивіденди, проценти, тобто різні види прибутку за надання послуг у вигляді факторів виробництва).

3. Операції категорій І та П становлять поточний платіжний баланс чи баланс поточних операцій (Бпо). Слід зазначити, що до категорії П належати односторонні перекази грошей приватними особами (наприклад, заробітної плати робітників, що працюють за кордоном, своїм родичам на батьківщину), а також урядові гранти та даруй Важливість цого різновиду платіжного балансу для економічного аналізу полягає до того, що він значною мірою відображає джерела та напрями використання національного прибутку. Так, експорт товарів та послуг є джерелом доходів відповідних виробників, котрі разом із переказами, отриманими з-за кордону, є джерелом прибутку резидентів у поточному періоді. З іншого боці, ці поточні доходи використовуються для придбання товарів й послуг за кордоном та переказу грошей в інші країни.

4. Операції категорій Ш та IV становлять баланс руху капіталів (Брк), оскільки смердоті спричинюють рух фінансових активів.

5. Операції категорій І, П та III належати до так званого балансу руху поточних коштів та довгострокового капіталу, який частіше називають базовим чи основним балансом (у даному випадку йдеться про основні з статтею платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні довгострокові тенденції, котрі визначають розвиток даної країни. Іншими словами, якщо поточний баланс характеризує вплив факторів типу національного прибутку та його динаміки, структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибутковості вкладення коштів удома та за кордоном. Вочевидь, що такі інвестиційні рішення базуються, на свій чергу, на оцінці довгострокових перспектив розвитку як окремих галузей, то й економіки країни загалом.

6. До категорії V належати так звані «офіційні резервні операції», тобто збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни в МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс офіційних резервів (Бор).

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний платіжний баланс (ПБ).

Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіжного балансу, тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь країни, необхідно чітко визначитися, що саме мається на увазі.

Взаємозв «язок між окремими складовими частинами платіжного балансу можна записати у вигляді такої формули:

Бпо + Брк + Стат. похибка + Бор = 0. (1).

Ця рівність відображає тієї факт, що із точки зору бухгалтерського обліку сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів.

Алі така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не можемо нічого сказати про місце країни у світовому господарстві.

3. РІВНОВАГА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ.

А щоб перейти від аналізу платіжного балансу із позицій бухгалтерського обліку до його розгляду через призму економічної теорії, необхідно визначити природу операцій, котрі відображаються в ньому. Такий аналіз дає змогу поділити їхні на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні» чи «самостійні» операції, котрі здійснюються первинними економічними агентами под годину виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в цілому (категорії І — IV). Всі інші операції про «єднуються в другу групу й називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як відповідь на автономні операції, оскільки внаслідок останніх у платіжному балансі із «є певні «розриви», котрі необхідно заповнити. Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як такий. У платіжному балансі усі автономні операції записуються над умовною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться под нею. У принципі така ризику може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи із цого рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор. (2).

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше — його сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рівні за величиною, але й протилежні за знаком. Отже, рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані і офіційні резерви не змінюють своєї величини. У економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен із які заговорили українською у «язується із відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного години здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та гранти для розрахунків з закордонними постачальниками товарів та послуг. Від «ємне сальдо поточного балансу свідчить про ті, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом ж наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями. У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не було за межі 3 — 5 років й, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може матір негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту — імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб «єктам світового господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової чи структурної стабільності національного господарства У основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) й реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін ними, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (надлишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, то й середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки ненормально здійснюватися без відповідного коригування зв «язків країни зі світовим господарством.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи із цого можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від «ємне сальдо свідчить про збільшення резервів із метою запобігання чи обмеження подорожчання (зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти чи обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п «ять джерел нерівноваги платіжного балансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І і основу становлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не збігаються в часі і мають різний характер у кожному конкретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового характеру, оскільки смердоті існують протягом короткого проміжку години, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Вочевидь, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадковими та мають, так бі мовити, «одноразовий» вплив на платіжний баланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку години, тоді смердоті не підпадають под категорію випадковостей.

Іншим різновидом є циклічна нерівновага. У її основі лежить циклічний характер економічної кін «юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового безробіття, яку охопило практично усі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула й на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умів торгівлі. Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її основою є розрив між змінами в попиті на експортні і імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умів. Відсутність такої пристосувальної реакції й викликає структурну нерівновагу платіжного балансу. А щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівноваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись чи гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків можуть бути високий рівень монополізації окремих секторів виробництва, протекціоністські заходь, адміністративне регулювання цін та інші заподій. Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної нерівноваги склалася 1974;го p., коли країни — члени ОПЕК практично на чотири рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі із оплатою імпорту нафти, із якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мірою спричинили економічну кризові в середині 70-х^юків. Немає сумніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p. викликало світову економічну рецесію на початку 80-х років. Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капітану вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балансу. Хоча ці явища мають різну природу, але й, як правило, смердоті відбуваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричинюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналізація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режимові у стране тощо. Крім зазначених, існують і інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, на свій черіу, лежить комплекс заходів валютного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівновагу, Яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру переходу економіки із одного ступеня розвитку на інший.

4. Державна політика коригування платіжного балансу України.

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного години. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, годину та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо чи через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного із таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно із іншими країнами,.

2) девальвувати національну валюту,.

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засідках через зміни в економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Алі це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засідках залежить від урядової фіскальної та грошовокредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність із дією ринкового механізму, посилюючи тім самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яку по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги і усуваються, проте глибинні заподій дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит й пропозиція іноземної валюти в межах поточних й довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв «язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п «ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки: а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тім самим від впливу на пропозицію грошей. Колі сальдо платіжного балансу стані позитивним, то величина резервів поновлюється, б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має понад можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу. 2. Запровадження валютного контролю в тихий чи інших формах. Так, уряд може запровадити обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, чи проводити політику множинного валютного курсу тощо. 3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага. 4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» й полягає до того, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти й надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит й пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні. 5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації лише частково: а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні. б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

У основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних вол «язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують вол «язання, то країна є неттоінвестором (чи кредитором). У протилежному випадку країна вважається неттоборжником.

Список літератури.

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 О.С. Філіпенко ,.

В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін, за ред. О.С. Філіпченка.- К.:

Либідь.1997.-208с. 2. Козик В. В. Павлова Л.А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини.

: Навч. Посіб. -Львів: Львівска політехніка, 1999.-267 с.