Розділ І. Україна і мусульманський світ

Відносини України з Кримським ханством

На початковому етапі визвольної боротьби гетьман укладає союз із Кримським ханством, що дало можливість використання у боях кримської кінноти і забезпечити міцний тил у боротьбі з Польщею.

Раніше, Богдан брав участь у боротьбі проти нападів татар, зокрема добруджської орди Кантемір — мурзи, якого називали «кривавим мечем». Починаючи з 1621 р. татари майже щороку здійснювали спустошливі набіги на українські землі. Але коли виникли суперечки із Річчю Посполитою, Хмельницький собі знайшов союзника — Кримське ханство, добиваючись військового союзу. Реалізації цього задуму сприяв характер стосунків між Варшавою та Бахчисараєм. У битві на Жовтих водах 1648 р., Богдану допоміг татарський авангард, розгромивши на р. Саксагань під'їзд Душинського і, переслідуючи жовнірів, з’явився неподалік від обозу С. Потоцького та Я. Шемберка. Поява татар виявилася цілковитою несподіванкою для поляків. Завдяки татарам, і виграли цей бій. Переможні залпи козацьких самопалів і гармат під Жовтими Водами та Корсунем грізним відлунням прокотилися по найвіддаленіших закутках Польщі.

Звістка про катастрофу польської армії приголомшила всі європейські країни. Шляхтич Олександр Пованьський у листі до туронського бурграора повідомляв: такої вже поразки «зазнали на Україні, що важко б бути не могло» [17, 65]. Польський мемуарист Микола Ємоловський занотував: «Важко вимовити, який великий страх і тривога опанували на той час всю Польщу. В грудні 1648 р. англійська газета «Merkure Anglos» дала опис обох битв, в яких Польща «в пилу та крові впала під ноги козаків». Але збереглися дані, що Тугай-бей почав виявляти прихильність до Польші. Мабуть, саме тому він не бажав без дозволу хана продовжувати похід. До того ж татари захоплювали собі більшу частину здобутих воєнних трофеїв, а також грабували українські міста і села, що суперечило умовам союзу з Кримом. Окремі джерела засвідчують факти зіткнень козаків і татар. Хмельницький не без труднощів залагодив конфлікт. Була досягнута домовленість про умови розподілу військової здобичі. Водночас гетьман наполіг на тому, щоб «людей віри Грецької не брали, а лише ляхів» [17, 265]. Хмельницький намагався схилити хана до продовження наступу, але той, посилаючись на заборону султана воювати з Польщею, не погоджувався. Відмова хана продовжувати похід значно ускладнювала перспективи дальшої боротьби народних мас.

У формуванні основ своєї політики гетьману доводилося рахуватися ще з одним важливим чинником — надзвичайно стрімким розвитком національно-визвольної та антифеодальної боротьби селян та міщан.

У 20-х числах червня 1648 р. в Чигирині з’явилися татарські посли і Богдан Хмельницький разом із ними вирядив до Іслам Гірея ІІІ посольство з проханням прибути з ордою під Білу Церкву «после петрова дни к первому вторнику» [30, 86]. Яким і не було небезпечним для планів гетьмана кримське військо, а все ж таки потрібна була допомога.

Коли Богдан розгромив польське військо під Пилявцями, вирушивши до західних регіонів України. Але документи свідчать про різке скорочення татарського війська під Пилявцями, та ще після битви Хмельницький не мав особливої допомоги із боку кількох тисяч татар на чолі з Тугай-Беєм, які рвалися до своїх домівок. Таким чином, становище української армії в багатьох відношеннях було дуже скрутним, і це було однією з найголовніших причин того, що гетьман та інші представники козацької старшини шукали шляхів припинення воєнних дій та укладення перемир’я.

Підсумовуючи сказане, слід наголосити: сила й розмах антифеодальної боротьби в Україні у 1648−1649 р. свідчило про те, що вона переросла в Селянську війну, поділу до повстань Уота Тайлера в Англії, Жакерії у Франції, Гуситських воєн у Чехії, Селянських війн у Німеччині, Росії та Китаї. У нас вона розгорталася в умовах Визвольної боротьби проти іноземного поневолення, а також формування Української держави. Від середини березня пожвавилися контакти з Кримським ханством. Десь у 20-х числах 1649 р. звідти повернулося посольство І. Кравченка, а з ним прибуло й татарське посольство (воно призвело позитивну відповідь на звернення Богдана). За ними посунули перші татарські загони (у район Крилова, наприклад, приїхали ногайські та азовські татари) [8, 36].

31 березня 1649 р. гетьман звернувся з листом до Кримського старшини Антимира, а наступного дня — до перекопського старшини Пері-ачи, повідомляючи їх про наступ ляхів, які порубали козаків у Барі та Острозі, прохаючи не зволікати з допомогою. Все зосередження було біля Зборова. Приступи козаків з великим числом татар були невдалі. Після того, як Конецпольський припинив штурм, зробив потім спробу внести розлад у стосунки гетьмана та хана. За допомогою подарунків, він заручився підтримкою деяких мурз, і вони пообіцяли коронному хорунжому організувати його зустріч із візиром.

Сефер-Кази агою та Іслам Гіреєм. Дійсно, Сефер-Кази-ага погодився на переговори. Однієї ночі він зустрівся з Конецпольським і Вишневецьким, які умовляли покласти край стосункам із козаками. Відповідь була однозначною — про це слід було подумати раніше, надіславши своїх послів ще до виходу орди з криму. При цьому візир зауважив:

" Ми значно більше бажали б перебувати разом із вами, ніж із хлопами вашими, однак своїм життям ми ризикуємо заради тих, хто нам більше заплатив" [17, 185]. Отже, переговори закінчилися для польської сторони цілковитою невдачею. Довідавшись про них, гетьман написав до Фірлея образливого листа погрожуючи не випустити звідси його військо.

• 24 липня Богдан Хмельницький мав нараду з ханом, під час якої було вирішено здійснити 27 липня генеральний штурм. Ранком визначеного дня розпочався сильний обстріл польських укріплень, після чого козаки рушили на приступ.
• 28 липня ханові й гетьманові стало відомо, про наближення короля з військом. Для перевірки цих даних Іслам-Гірей наступного дня послав сильний під'їзд, від якого швидко одержали донесення: польська армія перебуває в Білому Камені. Український і татарський правителі вирішили із добірними підрозділами поспішити назустріч королеві, залишивши частину війська для продовження облоги Збаража. Іслам-Гірей — не більше 20 тис. Десь у ніч із 3 на 4 серпня ці майже 60 тис. так тихо знялися з місця, що поляки нічого не помітили.

Ян Казимір нагадував татарському правителеві, що свого часу.

Владислав ІV виявив до Іслам-Гірея милість, відпустивши з полону на волю, й зі свого боку запропонував ханові дружбу. Так було зроблено крок, якого чекав і на який сподівався Іслам-Гірей. Чи знав Хмельницький про початок таємних переговорів хана з королем? За деякими даними, певну інформацію про це він отримав від самого Іслам-Грея. Уклавши угоду з королем, Іслам-Гірей почав намовляти Хмельницького до нападу на російські порубіжні землі, проте дістав рішучу відмову.

Хмельницький прагнув зберегти союзницькі відносини з Кримом. Щоб застрахувати себе надалі від підступних вчинків Іслам-Гірея, він повертаючись з-під Зборова, вирядив посольство до Порти.

Потім надійшла пропозиція: гетьман поставився до прохання Іслам-гірея допомогти в організації та здісненні походу проти «горських черкас», які вийшли з-під ханського підданства. Він дав згоду послати для участі в поході 3 тис. козаків. Погодився також у разі необхідності подати допомогу у боротьбі із свавільними ногайськими мурзами. За дозволом хана при гетьмані залишався зі своїм загоном КоранБей (Корач-бей?), який мав ноувати в районі Чорного лісу, «доки с ляхами мирному договору докончанье учинитца» [17, 196].

Десь у першій половині грудня до Хмельницького з’явилося посольство від донських козаків із проханням не допомагати ханові в організації та здійсненні походу проти них. Гетьман обіцяв виконати їхнє прохання, і наказав розійтися козакам Чигиринського, Канівського та Корсунського полків, які збиралися в Полтаві, щоб вирушити на допомогу Іслам-Гіреєві. Потребуючи негайного вирішення такої проблеми міжнародного характеру, гетьман повинен був якось вирішити головне питання: хотів влагодити взаємовідносини Кримського ханства з донськими козаками, Хмельницький у першій половині січня повідомив Іслам-Гірея, що не може взяти участь у поході проти донців, бо не зібрав військо. В цей же час він послав листа на Дон, наполягаючи, щоб тамтешні козаки відмовилися від походів на море і нападів на татарські чауш. На початку лютого до гетьмана з’явилися один за одним два посли від Іслам-Гірея: перший сповістив про замирення з донцями та припинення підготовки до походу на них, а другий — про готовність хана прибути Богданові на допомогу. Так успішно завершилася для Хмельницького ця справа, яка загрожувала привести до погіршення відносин України з Росією. Зі свого боку, гетьман відправив посольство до бахчисарайського двору з проханням звільнити полонених під час воєнної компанії минулого року монахів «в Запорогех». Мав також розмову з посланцями від султана. Володар Туреччини прохав не допустити моральних виправ козаків, обіцяючи віддячити наданою в разі необхідності воєнною допомогою [22, 88].

Довідавшись про невдачу задуму нападу на російські землі мурзи почали ремствувати з приводу того, що доведеться без здобичі повертатися додому, й вимагаючи від калга-султана продовжити похід на Молдавію. Крим-Тірей не заперечував. Форсувавши біля Кагибея Дніпро, він сповістив Хмельницького про свої нові плани. Богдан пробував відмовити його від вторгнення в молдавські землі, та дарма: Калга-султан бажав покарати В. Лупу, за розпорядженням якого молдавські військові підрозділи в 1648 і 1649 рр. нападали на татар. Більше того: Крим-Тірей вимагав від українського уряду допомогти йому.

В 1651 р. Хмельницький розумів усю складність свого становища: це небезпека нападу на Україну російських та польських військ, тому потрібно було діяти, хоча переходити ж самому до воєнних дій без відома хана не можна було ні в якому разі, оскільки Іслам-Гірей виступав своєрідним гарантом збереження Зборівського договору. Хоча здавалося, що справи під контролем. Проте Іслам-Гірей посяжно надіслав нурадин-султану накази не виступати проти короля. Є дані, що листа подійного змісту одержав і гетьман. Тож Кази-Гірей прямо заявив Хмельницькому, що він не має наміру вступати в боротьбу без розпорядження хана. Більше того, він — очевидно, не без відома Іслам-Гірея — почав схиляти гетьмана й старшину до замирення з королем, на що гетьман відповів, що буде итися, а султан — як хоче. Ворожнеча із панами наростала, лише 7 чи 8 червня гетьман залишив обоз і вирушив назустріч Іслам-Гірею в район Озовець чи Ямполя, а потім, таки з'єднавшись із неквапливим союзником, повернувся (за одними даними 11, за іншими — 13 червня) до обозу. Чисельність орди, що прибула з ханом, становила близько 40 тис. кінноти. Не виключно, що Хмельницькому вдалося до певної пори приховати фант перебування у своєму обозі Іслам-Гірея. Катастрофа під Берестечком має свій підтекст. За свідченням джерел зазначалося, що у відсутність Іслам-Гірея Кази-Гірей листувався з М. Потоцьким щодо замирення Криму та Польщі. Неможливо приступити, що про це не знав хан, який прагнув недопустити воєнного розгрому Речі Посполитої чи не тому-то він і відмовляв Хмельницькоговід активних наступальних дій перед вирішальними боями. Маємо свідчення анонімного автора одного з щоденників, що 19 червня Іслам-Гірей дуже нарікав на гетьмана за те, що той, мовляв, применшував сили польського короля.

І у вирішальну мить під Берестечком, щоб контрактувати противника, Іслам-Гірей та його наближені з дивовижною швидкістю знялися з місця і почали втікати [13, 112].

За даними С. Савича, ймовірно 23 червня, хан з ордою вирушив під Берестечко, однак через сильний дощ мурзи й татари збунтувалися і вже недалеко від містечка переконали Іслам-Гірея в необхідності повернутися назад, прихопивши із собою гетьмана, і разом з ордою почав поспішно виступати в напрямі Старокостантинова, на Південь України. Так чи інакше, Іслам-Гірей не лише не пішов назустріч проханням гетьмана і залишив українське військо в ою (це, на мою думку ще раз підтверджує, що його вчинок не був просто випадковістю), а й відмовився відпустити до козацького табору самого Богдана.

6 липня до Війська Запорозького прибув лист від Іслам-Гірея, в якому той виправдовував свій відступ із-під Берестечка наявністю там лісів і боліт; однак козаки громили татарські загони і ставилося під сумнів подальше тилування українсько-татарського союзу.

Навіть під загрозу ставилися і результати битви під Білою Церквою: гетьман не діждавшись підходу татарської орди мусив будь-що уникнути генеральської битви.

Як ми бачимо, татарські сили — потрібні, але якими наслідками це оберталося для українців?! На той час було багато сутичок козаків із татарськими військами, в яких брали невільників. Тому Богдан листовно звернувся до Іслам-Гірея на порушення присяги Війську Запорозькому, бо татари брали ясно на українських землях, і наполягав на звільненні всіх полонених. Козаки впозували на негативні наслідки воєнно-політичного соєзу з ханом, котрий «Крым весь наполнил нами» [26, 318].