Історія України (соціально-політичні аспекти)

Міністерство освіти і науки України Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

(СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ) Навчально-методичні матеріали до вивчення дисципліни для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Київ — 2008

Історія України (соціально-політичні аспекти): Навчально-методичні матеріали до вивчення дисципліни для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей / Уклад.: доктор історичних наук, професор С.О.Костилєва. — К.: Видавництво «Науковий світ», 2008. — 67 с.

Затверджено Вченою радою

факультету соціології НТУУ «КПІ»,

протокол № 3 від 13.06.2007 р.

Навчальне видання

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

(СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ) Навчально-методичні матеріали до вивчення дисципліни для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Укладач: Костилєва Світлана Олександрівна — доктор історичних наук, професор

Рецензенти: Ковальський Б. П. — завідуючий кафедри Історії України НТУУ «КПІ»,

кандидат історичних наук, професор

Лихолат О.В. — доктор історичних наук, професор

У праці пропонуються навчально-методичні матеріали з курсу «Історія України: соціально-політичні аспекти». Поради по конспектуванню лекцій, самостійній роботі, підготовці та проведенню семінарських занять, готуванню, технічному оформленню та захисту рефератів розроблені з урахуванням специфіки викладання гуманітарних дисциплін у технічному вищому навчальному закладі. Розрахована на студентів-першокурсників денної форми навчання усіх спеціальностей.

За редакцією укладача

І. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Постання у серпні 1991 р. самостійної української держави, що декларувала пріоритетність демократичного розвитку та загальнолюдських цінностей, кардинально позначилося на системі вищої освіти. Нагальні завдання всебічного удосконалення технічної освіти актуалізували проблему її гуманізації - набуття молодими спеціалістами достатнього обсягу загальноосвітніх і гуманітарних знань, у тому числі про історичне минуле України, та формування на цій основі почуттів патріотизму і національної толерантності, прихильності ідеям гуманізму і демократії. Вимоги часу зумовили проведення серйозних реорганізацій у Київському політехнічному інституті. Один із авторитетніших в Україні вузів було перетворено на Національний технічний університет України «КПІ», в структурі якого постала кафедра історії (завідуючий кафедри — професор Б.П.Ковальський). Професорсько-викладацьким складом кафедри розроблені і видані робоча програма курсу, навчальний посібник «Історія України: соціально-політичні аспекти», плани семінарських занять і методичні рекомендації до них, конспекти ряду лекцій, деякі інші навчально-методичні матеріали. Водночас фонди бібліотеки університету були поповнені необхідною кількістю новітніх навчальних посібників, збірників документів, вітчизняною і зарубіжною літературою, періодичними виданнями, потрібними для успішного засвоєння курсу. Міцна матеріально-технічна база університету, постійне вдосконалення професорсько-викладацьким складом лекцій, підготовка та видання нових навчально-методичних і наукових праць наразі забезпечують вповні комфортабельні умови для навчання, повноцінного засвоєння майбутніми технічними спеціалістами курсу з вітчизняної історії, розробленого кафедрою історії.

Викладання дисципліни «Історія України (соціально-політичні аспекти)» у НТУУ «Київський політехнічний інститут» проводиться з урахуванням того, що студенти під час навчання у середній школі успішно засвоїли необхідний мінімум конкретно-історичних знань про минуле України, у загальних рисах ознайомлені з ключовими поняттями, джерельною та методологічною базою історії як науки, мають певні навички самостійного аналізу історичних подій.

Основна мета курсу — поглиблення та систематизація історичних знань студентів, опрацювання на проблемному рівні широкого комплексу питань соціально-політичного життя українського суспільства з найдавніших часів до сьогодення і на цій основі поступове підведення теоретичної, практичної підготовки студентів під відповідний кваліфікаційний рівень, формування творчо-інтелектуальної активності майбутніх молодих спеціалістів.

Зміст курсу визначається переліком конкретних питань, тематично об'єднаних у наступні чотири модулі:

* Етнополітичний контекст української історії;

* Історичний поступ української держави;

* Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного;

* Історія формування та визначальні тенденції у розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу.

В результаті вивчення курсу, студенти повинні засвоїти:

* теоретичні основи, вихідні поняття і терміни історичної науки; головні проблеми історіографії соціально-політичного виміру історії України; тісний зв’язок історії з іншими науками, зокрема філософією, етнополітологією, соціологією та ін.;

* теоретико-концептуальні засади етногенезу українського народу; етапи формування української народності, нації; особливості розвитку історико-етнографічних регіонів України; специфіку міграційних процесів на українських землях у різні історичні періоди;

* етнополітичні аспекти історії України, зокрема особливості державної політики у національній сфері та характер міжетнічних взаємин; провідні засади і напрями етнополітики сучасної української держави;

* хронологію, сутнісне наповнення етапів становлення української державності; спільність інтересів усіх етносів у її розбудові; особливості зовнішньополітичної стратегії України на всіх етапах її історичного розвитку;

* закономірності формування соціальних систем та еволюції соціальних відносин в українському суспільстві у різні історичні періоди;

* історичний аспект виникнення і діяльності громадських, культурологічних, політичних організацій в українському суспільстві, особливості суспільно-політичних трансформацій;

* закономірності постання, функціонування освітніх систем в Україні, зокрема системи вищої освіти; роль науки і техніки в історії людства, сутність «теорії культурних кіл», головні періоди наукового розвитку світу, накопичення, розвиток технічних знань на українських землях, стан і перспективи науково-технічного прогресу в Україні.

Практичні завдання курсу полягають у тому, щоб:

* прищепити студентам навички наукового опрацювання історичних джерел, літератури, підготовки та публічного захисту наукових праць (рефератів), виробити й удосконалити ораторську майстерність майбутніх молодих спеціалістів, зокрема вміння аргументовано і коректно відстоювати власну позицію;

* сформувати у студентів здатність самостійно осмислювати та оцінювати складні процеси історичного минулого України, застосовувати набуті знання для формування власної громадянської позиції, вироблення чітких ціннісних орієнтацій в умовах сучасного суспільно-політичного життя.

Виховні завдання навчального курсу полягають у тому, щоб:

* посилити гуманітарну та гуманістичну складові освітнього процесу в технічному вузі, сприяти усвідомленню майбутніми технічними спеціалістами важливості всебічного духовного розвитку особистості;

* виховувати почуття патріотизму, поваги до Батьківщини, усвідомлення особистої причетності та відповідальності за майбуття країни, її народу;

* сприяти формуванню міжнаціональної і релігійної толерантності, поваги до культури і звичаїв інших народів, нетерпимості до проявів ксенофобії;

* досягти усвідомлення студентами пріоритетного значення ідеалів демократії, прагнення до загальнолюдських цінностей.

Викладання курсу тісно пов’язане з цілим рядом інших гуманітарних дисциплін, які пропонуються для засвоєння студентам НТУУ «КПІ», зокрема соціологією і філософією, політологією і екологією тощо. Таким чином досягається комплексний, міждисциплінарний підхід у засвоєнні студентами матеріалу курсу.

Базовий курс «Історія України: соціально-політичні аспекти» в Національно-технічному університеті «Київський політехнічний інститут» розрахований на 72 години, з них 54 годин аудиторних занять. Тривалість викладання дисципліни — один семестр. Оцюнювання викладачем якості набутих студентами знань відбувається у ході прийняття іспиту.

Основними формами засвоєння матеріалу курсу є лекції (традиційні, проблемні), семінарські заняття, самостійна робота студентів над джерелами і навчально-методичною літературою.

Лекція (з латинської lectio — читання) — систематичний усний виклад навчального матеріалу, окремої теми — є провідною формою навчального процесу, яка фактично визначає загальну спрямованість усіх вищезазначених форм навчальних занять. Зважаючи на специфіку курсу, при читанні лекцій працівниками кафедри здебільшого застосовується проблемний метод викладання, що передбачає розкриття тих чи інших важливих тем соціально-політичного життя України, причому не завжди у чіткій хронологічній послідовності.

Готування та постійне удосконалення лекцій вимагає від викладача постійної копіткої роботи — вивчення щойно введених до обігу джерел, новітної літератури тощо. У ході лекції студентам пропонується добре структурований, концентрований матеріал з проблеми, списки новітньої літератури, а також, при потребі, роз’яснення тих чи інших спірних питань, що постають «по ходу викладу». Отож, регулярне відвідування студентами лекцій — це не тільки данина поваги до викладацької праці, але й важлива умова успішного опанування курсу.

Першорядне значення для засвоєння матеріалу лекції має її правильне конспектування. Конспект (з лат. сonspectus — огляд) — це короткий виклад змісту доповіді або певного твору.

Як правило, за роки навчання у вузі усі студенти набувають потрібні навички ведення конспектів, однак у першокурсників щодо цього постає чимало питань, які потребують на додаткове роз’яснення.

Насамперед слід правильно обрати зошит для конспектів. Враховуючи на те, що курс «Історія України: (соціально-політичні аспекти)» є базовим, а передбачений у ньому матеріал для засвоєння доволі значним, рекомендується завести об'ємний зошит для лекцій, частина якого вповні може використовуватися для підготовки семінарських занять. Слід мати на увазі і те, що ведення конспектів у вузі суттєво різниться від шкільної практики, коли учні записують той чи інший текст під диктовку учителя. Для полегшення осмислення студентами обговорюваних проблем, викладачі на початку лекції оголошують тему, перелічують питання плану, чітко окреслюють коло проблем для обговорення, загострюють увагу на найважливіших моментах лекції, пропонуючи подекуди записувати під диктовку визначення тих чи інших понять, дати, імена тощо. Проте загалом у вищій школі студенти повинні робити записи, встигаючи за усним викладом матеріалу лекції, так би мовити осмислюючи «на ходу» логіку викладача, найважливіші, вузлові питання теми.

Техніка ведення конспективних записів є вільною. Однак варто пам’ятати, що конспектування лекції аж ніяк не передбачає її стенографування. Ідеться лише про потребу формулювання тез найбільш важливих моментів лекції. Правильно підготовлений конспект, як правило, має вигляд розгорнутого плану. При конспектуванні вдаються також до скорочення окремих слів, фраз. Такі скорочення пропонуються самими студентами, хоча існують і загальноприйняті норми, до яких слід звикати (рік р., місто — м., література — літ-ра, питання — ?, інститут — ін-т і т. ін.). В цілому записи у конспекті мають бути розбірливими, мати чіткий логічний зв’язок, повністю відповідати змісту лекції. Доцільно у зошиті для ведення конспектів залишати великі поля, використовуючи їх для внесення тих чи інших доповнень, уточнень. Не слід також гребувати кольоровими фломастерами, практикою підкреслювання, виділення окремих тез, імен, дат. Усе це поліпшує якість конспекту, активізує візуальну пам’ять студента. Взагалі кажучи, «працюючий конспект» — це «кольоровий конспект», тобто позначений численними підкреслюваннями, додатковими записами на полях. Наявність такого конспекту засвідчує добросовісне, зацікавлене ставлення студента до опанування лекційного матеріалу.

Закріпленням знань, здобутих студентами під час лекцій, а також однією з форм викладацького контролю за ходом вивчення студентами предмету є семінарські заняття. Семінар (з лат. seminarium — розсадник) — вид навчальних занять, що передбачає обговорення студентами під керівництвом викладача підготовлених ними повідомлень, доповідей, рефератів.

Семінарські заняття проводяться лише після того, як студенти прослухали і засвоїли матеріал лекції. Теми лекцій і семінарів тісно взаємопов'язані між собою. Відправним, так би мовити базовим матеріалом для готування семінарських занять є конспекти лекцій, проте власне підготовка до семінарів передбачає поглиблене вивчення джерел і літератури у ході самостійної роботи, на організації і медодиці якої зупинимося детальніше.

Самостійна робота студентів проводиться у вільний від аудиторних занять час. Зміст студентської самостійної роботи, а також кількість відведених для неї годин визначаються навчальною програмою. У даному виданні студенти можуть знайти комплексні навчально-методичні рекомендації для самостійної роботи з курсу «Історія України: (соціально-політичні аспекти)», а саме: перелік питань для самостійного опрацювання, виступів на семінарських заняттях, тем рефератів, вказівки щодо інформаційно-методичного забезпечення самостійної роботи — списки рекомендованих навчальних посібників, джерел, наукової літератури, журнальних і газетних публікацій тощо.

Приступаючи до підготовки семінарського заняття, студент повинен спочатку уважно ознайомитися з темою, переліком винесених на обговорення питань, рекомендованим списком літератури, переглянути конспект відповідної лекції. Потрібно готуватися до всіх без виключення питань майбутнього семінарського заняття, адже лише такий підхід гарантує успішність засвоєння матеріалу. Опрацювання конкретного питання семінарського заняття передбачає поглиблене вивчення рекомендованих списком джерел і літератури, які можна замовити і отримати в університетській бібліотеці, проте можна опрацювати й у читальних залах Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського. Пошук потрібної літератури у бібліотеках здайснюється за алфавітним та тематичним каталогами. Із правилами роботи у читальних залах можна ознайомитися в самих бібліотеках.

Важливе значення має уміння правильно опрацьовувати підручники, збірники документів, наукові праці. Взагалі кажучи, уміння читати і елементарна писемність — це зовсім різні речі, і не випадково видатний німецький поет Й. В. Гете, розмірковуючи над проблемою глибокого і творчого осмислення чужої інтелектуальної праці, уже наприкінці свого життя писав: «Скільки часу і праці треба витратити на те, аби навчитися читати? Я витратив на це вісімдесят років і усе ж не можу іще сказати, що досяг мети».

Як і будь-яка інша праця, осмислене читання вимагає набуття певних практичних навичок. Ось лише деякі з них. Спочатку слід ознайомитися з заголовком книги, звернути увагу на її автора, можливо його ім'я відоме за іншими книгами. Далі слід подивіться на рік видання праці: останнє не має значення, якщо ідеться про збірники документів або ж археографічну публікацію (перевидання раритетної книжки), натомість з опублікованих кількома виданнями навчальних посібників чи монографічних праць бажано використовувати новітні видання. Необхідно прочитати коротку анотацію до праці, зваживши, на яку саме категорію читачів вона розрахована. Поширеною помилкою старанних студентів є спроба опрацювання суто академічних монографій, адресованих переважно науковцям. Як правило, витрачені при цьому неабиякі зусилля є малоефективними: обгрунтування тих чи інших позицій численними фактами, детальні міркування з приводу здавалося б другорядних питань наукової проблеми, критичні зауваження щодо наукових висновків інших авторів, нарешті насичена спеціальною термінологією «академічна мова» тощо вимагають від читача специфічної, фахової підготовки і навряд чи годяться для задоволення пізнавальних інтересів студентів-першокурсників. Очевидно знайомство студентів з такого роду виданнями у більшості випадків можна обмежити уважним читанням вміщеної у книзі анотації. Утім, звичайно, будь-які здобуті у ході самостійної роботи студентів знання, не можуть вважатися зайвими.

Наступні кроки у роботі з книгою — читання передмови, вступу, уважне ознайомлення з заголовками розділів праці. Останнє є особливо важливим з огляду на те, що при підготовці конкретних питань семінарського заняття студентам подекуди доводиться вивчати зміст усієї книги, проте нерідко достатнім є вивчення лише окремих її розділів. Читання матеріалу книги також може бути різним. Деякі видання (насамперед ті, що віднесені списком рекомендованої літератури до розряду додаткових) достатньо лише побіжно переглянути. Практикується й метод вибіркового читання книги — тих її розділів або фрагментів, які стосуються опрацьовуваних студентом конкретних питань. Нарешті найскладнішою, проте і найвдячнішою формою роботи з книгою є її фронтальне опрацювання, що передбачає зосереджене, неквапливе вивчення змісту усієї книги, осмислення прочитаного.

Зазвичай у ході читання варто запам’ятовувати найбільш важливі історичні факти, дати, імена, роблячи відповідні чорнеткові записи на окремих листках паперу. Разом із тим науково-освітнє читання не передбачає перевантаження пам’яті значною масою найрізноманітніших фактів. Не має сенсу також вдаватися до простого механічного заучування змісту книжки. Враховуючи на те, що сучасна вітчизняна історична наука розвивається в умовах демократії та плюралізму думок, позиції авторів з тих чи інших наукових питань далеко не завжди є тотожними, більше за те — часто заперечують одна іншу. За таких умов студент, схильний до механічного, бездумного заучування тексту, може потрапити у скрутне становище. Відтак, правильно читати — це також і вироблення здатності до критичного осмислення прочитаного, вміння формувати власні думки на основі здобутих знань.

Хоча для підготовки до семінарського заняття достатньо ознайомитися з рекомендованим викладачами переліком книг, не можна не вітати прагнення студентів самостійно опрацювати додаткову новітню літературу. Взагалі кажучи, процес читання в ідеалі має сприйматися студентом не як обов’язок, а як задоволення. Цінну пораду щодо цього дав свого часу молоді видатний російський культуролог Дмитро Лихачев: «Умійте читати не тільки для шкільних відповідей і не тільки тому, що ту чи іншу річ читають тепер усі - вона модна. Умійте читати з інтересом і не поспішаючи… Не піддавайтеся метушні. Метушня примушує людину безрозсудно витрачати найбільш великий і найбільш дорогоцінний капітал, котрим вона володіє, — свій час».

Важливе значення у підготовці до семінару має консультація викладача, яку можна отримати на кафедрі. Графіки надання викладачами консультацій, обсяг відведеного для цього часу визначаються навчальним планом. Консультації допомагають студентам розібратися у найбільш складних для опрацювання темах, отримати додаткові рекомендації для успішного засвоєння курсу. Практикуються індивідуальні консультації (викладач-студент), а також консультації для групи студентів. Останні, як правило, проводяться напередодні заліків, іспитів.

Уважне опрацювання джерел і літератури, з’ясування складних питань у ході консультацій з викладачем створюють умови для наступного етапу підготовки до семінарського заняття — готування виступу. Як засвідчує практика, студенти першого курсу далеко не завжди здатні послідовно і логічно викладати свої думки перед аудиторією. Для того, щоб уникнути неприємних несподіванок, виступи слід заздалегідь готувати. Ідеться насамперед про складання розгорнутого плану виступу — послідовного викладу тез доповіді, з наведенням основних фактів, дат, імен, цитат з творів, інших додаткових матеріалів. Наявність такого плану дозволить студенту у відведений короткий час чітко і достатньо повно викласти свої думки, не ухиляючись від головної теми, аргументовано їх обгрунтувати, відповісти на ті чи інші запитання викладача, доповнити виступи інших студентів.

Рекомендації щодо самостійної роботи звичайно будуть неповними, якщо не згадати про такі вкрай важливі питання, як організація студентського робочого місця і правильне планування студентом свого робочого часу. У читальному залі бібліотеки НТУУ «КПІ» створені усі умови для самостійної роботи. Комфортабельні умови праці у гуртожитках значною мірою залежать від взаємопорозуміння між самими студентами, зокрема усвідомлення того, що передумовою повноцінного навчання є наведення порядку в особистому просторі. Творчі лабораторії багатьох великих науковців, письменників і поетів вражали належним порядком, який вони неабияк цінували. Й. Гете в одному з листів до Ф. Шіллєра якось писав: «Я прийшов би у відчай, при тій величезній кількості роботи, котру мені належить виконати, якби не той виключний порядок, в якому я зберігаю свої рукописи; цей порядок дозволяє мені у будь який час заглибитися у будь-яку роботу, використовувати різноманітним чином кожний робочий час і просувати одну справу за іншою».

Для того, щоб досягти успіху у засвоєнні курсу самостійна робота студентів має бути послідовною, а головне — регулярною. Епізодична праця за формулами «підготувався до одного семінару — отримав позитивну оцінку — розслабився, припинив заняття» або ж «кілька безсонних ночей праці - успішне складання іспиту» хоча інколи і дає позірний тактичний успіх, безперечно є програшною з стратегічної точки зору, адже заважає повноцінному здобуттю знань та формуванню характеру майбутнього спеціаліста — ділових якостей, вкрай необхідних для успішної кар'єри.

Важливо також вміти правильно розподілити час на навчання і на відпочинок. «Тримай час! — писав видатний німецький письменник Т.Манн. — Стережи його кожну годину, кожну хвилину! Враховуй кожний день, відраховуючи кожну хвилину. Час — єдине, де скупість є схвальною».

Хід семінарських занять переважно є сталим. На початку викладач звертається до студентів із вступним словом, в якому окреслює коло питань для обговорення, визначає порядок студентських виступів, характер ведення дискусій. Традиційні форми ведення семінарів передбачають: виступ студента з доповіддію з окремого питання (опитування може бути проведене або за бажанням самих студентів, або за викликом викладача), відповіді на запитання, доповнення інших студентів; організація дискусії, «круглого столу» довкола певної теми; публічний захист рефератів; рецензування студентами доповідей, рефератів.

Підготовлений заздалегідь виступ студента має бути логічним, послідовним та аргументованим. Доповідач повинен вільно володіти опрацьованим матеріалом, уміти дати відповіді на всі додаткові запитання, продемонструвати готовність і здатність відстоювати свої позиції. Рекомендована тривалість виступу — не більше 10−15 хвилин. Слід зважати на те, що відведений для семінарського заняття час передбачає розгляд не одного, а трьох-чотирьох питань. Крім того, невиправдано тривалий виступ втомлює слухачів, притупляє їх увагу. Варто мати на увазі слушну пораду відомого британський бізнесмена й політика лорда Брабазона: «Якщо оратор не може вкластися у двадцять хвилин, йому краще зійти з тибуни і сісти писати книжку».

Під час виступу студенту слід звернути увагу на якість мовлення: виступ має бути чітким, зрозумілим, відповідати нормам сучасної літературної мови. Звичайно, досягти успіхів в ораторській майстерності - справа нелегка, до того ж вимагає чималих зусиль. Проте прагнути до цього майбутнім молодим спеціалістам обов’язково треба. Видатний культуролог Д. Лихачов, зокрема, давав таку пораду молоді: «Вчитися гарної, спокійної, інтелігентної вимови треба довго і уважно — прислухаючись, запам’ятовуючи, підмічаючи, читаючи і вивчаючи. Хоча це і важко — це потрібно, потрібно. Наша вимова — важливіша частина не тільки нашої поведінки, але і нашої особистості, наших душі, розуму, нашої здатності не піддаватися впливам середовища, якщо воно „затягує“».

Як правило, виступ кожного студента під час семінарського заняття оцінюється викладачем, який ставить додаткові запитання, робить уточнення, акцентуючи увагу присутніх на перевагах і недоліках у висвітленні теми. З питаннями до доповідача можуть звертатися й самі студенти. Вітаються також зроблені студентами суттєві доповнення до виступу. У ході обговорення того чи іншого питання важливо досягти творчої атмосфери. Останнє можливе лише за умови якісної підготовки студентів до семінарів, а також активної участі в них усіх студентів.

Окремою формою роботи у ході семінарського завдання є також рецензування студентами виступу доповідача. Рецензія (з лат. recensio — розгляд) — критичний розбір і оцінка доповідей, рефератів використовується у навчальному процесі як один із додаткових засобів активізації пізнавальної діяльності студентів. Рецензування передбачає розбір як позитивних сторін доповіді, так і її недоліків. З’ясування позитивного доробку доповідача, тобто зосередження уваги на послідовності викладу матеріалу, логіці дискутованих проблем, підібраному матеріалі, аргументованих висновках і т.ін. — є загальноприйнятою, обов’язковою етичною нормою, оскільки демонструє повагу рецензента до проведеної доповідачем інтелектуальної праці. Висловлювані рецензентами критичні зауваження мають бути цілком конкретними, а не набувати характеру загальних, поверхових тверджень. Це стосується, наприклад, виправлення неточностей, припущених доповідачем, у визначенні тих чи інших понять, імен, дат. Не слід також обмежуватися загальною вказівкою на те, що доповідач у процесі підготовки не використав усі необхідні джерела і літературу, натомість варто конкретно вказати, яку саме літературу для поглибленого опрацювання питання необхідно було б опрацювати. Рецензенту належить оцінювати і якість мовлення доповідача, при цьому слід твердо дотримуватися норм етики: ні в якому разі не вдаватися до особистих образ чи приниження людської гідності, зосереджуючи увагу лише на доброзичливій, діловій критиці.

Наприкінці семінарського заняття викладач підбиває підсумки обговорення питань, оцінює виступ кожного студента, вказуючи при цьому на досягнення і недоліки, при потребі роз’яснює студентам найбільш складні для засвоєння проблеми та визначає завдання роботи студентів з підготовки до наступного семінару.

Отримані на семінарських заняттях оцінки за виступи, а також відмічені викладачем «знаки активності» студентів (суттєві доповнення до виступів доповідачів) враховуються при рейтингово-модульній системі оцінці знань. Студенти, які продемонстрували низький рівень знань, або які з тих чи інших причин були відсутні на семінарському занятті, обов’язково мають перездати пропущені теми — або шляхом підготовки реферату, або в усній формі викладачеві, у спеціально визначений для цього позааудиторний час. Студенти, які мають пропуски семінарських занять, і не перездали пропущені теми, до складання іспитів (заліків) не допускаються.

Насамкінець відзначимо, що успіх у засвоєнні дисципліни «Історія України (соціально-політичні аспекти)» гарантує лише глибоке опанування програми курсу у повному обсязі. Тож, регулярне відвідування лекцій, правильне ведення конспектів, належна підготовка до семінарських занять, зокрема опрацювання усіх без виключення винесених на обговорення питань, успішний захист реферату, — є обов’язковими умовами. Слід пам’ятати настанову видатного американця Т. Едісона — автора близько 1000 винаходів у різних сферах електротехніки, зокрема і першої у світі електорстанції загального користування, про те, що успіх завжди залежать на 10% від таланту, і на 90% - від праці.

ІІ. КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

«Історія України (соціально-політичні аспекти)»

ІІІ. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ПІДГОТОВКИ Семінар № 1. ОСНОВНІ ЕТНОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (2 години) План

1. Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу.

2. Етнополітика та її особливості у житті українського народу на різних етапах його історичного розвитку.

3. Етнополітичний фактор в умовах розбудови сучасної української держави.

4. Історичні причини міграційних процесів в Україні.

Методичні поради

1. Відповідь на перше питання «Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу» слід розпочинати із визначення ролі і місця історичної науки у накопичуванні знань суспільства про своє минуле та залежності науки від наявності певного обсягу джерел та конкретних політико-ідеологічних умов. З’ясуйте визначення поняття «етногенез», після чого подайте докладну характеристику відомих Вам наукових концепцій походження українського народу: «російсько-центричної», «автономістської», «давньоруської народності як спільної колиски трьох народів — росіян, українців, білорусів». Висвітліть основні етапи етногенезу українського народу. Чи можна вважати українців автохтонним населенням України? Коли з’явилася українська мова? Що вам відомо про походження назв «Русь», «Україна»?

2. Відповідь на друге питання «Етнополітика та її особливості в житті українського народу на різних етапах його історичного розвитку» слід розпочати з визначення поняття «етнополітика» та з’ясування її тісного взаємозв'язку з історією. Враховуючи на досить широкі хронологічні межі питання, намагайтеся вивести його обговорення на проблемний рівень, послідовно розкриваючи головні тенденції етнополітичного виміру української історії з давніх часів до проголошення у серпні 1991 р. державної незалежності України. Розкажіть, що саме вам відомо про етнічний склад української держави у той чи інший період її історії? Які саме моменти визначали сутність державної етнополітики для України, що тривалий час не мала власної державності, а перебувала у складі інших держав? Якими були головні моменти міжетнічних взаємин мешканців, які проживали на терені України на різних етапах її історії? Зосередьте увагу на таких конкретних питаннях, як етнічне походження Київської Русі, особливості етнополітики Великого князівства Литовського і Польського королівства, козацько-гетьманської держави, роль етнополітичного фактору в умовах інкорпорації українських етнічних земель до складу Російської та Австро-Угорської імперій, особливості державної етнополітики часів УНР Центральної Ради і Директорії, перебування України у складі СРСР. При цьому не вдавайтеся до надмірної деталізації, переліку другорядних фактів, подій, імен, натомість з’ясувуйте лише головні закономірностей етнополітичної історії України.

3. Розглядаючи питання «Етнополітичний фактор в умовах розбудови сучасної української держави», охарактеризуйте головні напрямки формування державної етнополітики, назвіть основні тези законодавчих актів, що визначають сутність цієї політики (Конституція України; Декларація прав національностей України; Закони України «Про громадянство України», «Про національні меншини України», «Про об'єднання громадян», «Про освіту», «Про мови в Україні», «Про свободу совісті і релігійні організації» та ін.). Наведіть дані про національний склад населення відповідно до Всеукраїнського перепису населення України 2001 р. Спробуйте відповісти на запитання: чому для сучасної України пріоритетним завданням є формування політичної нації? Яким, на вашу думку, має бути сучасне наповнення понять «українська національна ідея», «національна ідеологія України»? Чим, на вашу думку, була зумовлена актуалізація у ході виборів Президента України в листопаді 2004 р. «проблеми поділу України на дві частини — захід і схід»? Висвітліть основні тенденції міжетнічних взаємин в новітній Україні. Чи можна вважати їх безпроблемними? Якими мають бути шляхи гармонізації системи міжетнічних взаємин в Україні?

4. При висвітленні четвертого питання «Історичні причини міграційних процесів в Україні» дайте насамперед визначення понять «міграція», «еміграція», «імміграція», назвіть чинники, що зазвичай визначають динаміку змін кількості населення у країні. Визначте головні закономірності міграційних процесів на різних етапах історичного розвитку України. Охарактеризуйте хронологічні межі хвиль міграційних потоків: східного (переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, згодом — до інших республік колишнього СРСР), а також західного (до Канади, США, інших держав). Зверніть увагу на чинники (аграрне перенаселення, інші соціально-економічні причини, політичні фактори), які превалювали в еміграційних потоках з України. Чому, на вашу думку, в останню чверть XIX ст. і до початку Першої світової війни західний напрям еміграції переважно визначався соціально-економічними чинниками, а у період між двома світовими війнами та після завершення Другої світової війни — політичними. Проаналізуйте соціально-економічні і політичні причини трьох хвиль міграцій у східному напрямі (кінець XIX ст.; початок ХХ ст.; 50 — 60-ті роки ХХ ст.). Розкажіть про насильницьку депортацію сталінським режимом українського та інших народів з території України і Криму. Охарактеризуйте тенденції змін складу населення в УРСР у післявоєнний період, зокрема внаслідок масового виїзду у Казахстан на освоєння цилінних земель тощо. Подайте головніші відомості про динаміку чисельності та розміщення українців у світі.

Питання для дискусії

1. Яке співвідношення між науковою та політичною складовими у веденні дискусії про етнічне обличчя Київської Русі? У чому полягає політичний сенс «боротьби за Київську спадщину»?

2. У чому полягають історичні уроки міжетнічних конфліктів, що мали місце в Україні у минулому, які небезпеки загрожують сучасній Українській державі у разі неврахування цих уроків?

3. Якими, на вашу думку, мають бути складові державної етнополітики сучасної України?

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1. Походження і поширення назви «Україна».

2. Формування та розвиток історико-етнографічних регіонів України.

3. Розселення українців у світі. Роль діаспори у відродженні державності України.

4. Національна програма «Закордонне українство».

Джерела

1. Грушевський М. С. Звичайна схема «руської історії» й справа раціонального укладу історії Східного Слов’янства // Статьи по славяноведению. Вип. 1. — Спб., 1904. — С.298−304.

2. Декларація прав національностей України // Закони України. — Т.2. — К., 1996. — С.231−232.

3. Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин // Права людини в Україні. — К., 1998. — Вип.21. — С.79−82.

4. Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1994. — 558 с.

5. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2-х ч. / Упоряд.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. — К.: Вища школа, 1997. Ч 1. — с.; Ч.2. — 704 с.

6. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення. — 2001 р. — К., 2003. — 411 с.

7. Этнос и политика: Хрестоматия / Автор составитель А. А. Празаускас. — М.: Изда-во УРАО, 2000. — 395 с.

Енциклопедичні, довідкові видання

1. Етнічний довідник. Поняття та терміни. У трьох частинах. — К., 1997. — 587с.

2. Короткий словник — довідник для студентів гуманітарних факультетів з курсу «Етнологія України». Укладачі Бортник Л. А., Бердута М. З. Харків, 2002. — 67 с.

3. Мала енциклопедія етнодержавства / Ред. Ю.І.Римаренко. — К.: Довіра — Генеза, 1996. — 658 с.

Навчальні посібники, навчально-методична література

1. Бойко О. Історія України. — К., 2002. — С.58−80.

2. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид. 2-е. — К.: Генеза, 2000. — 356 с.

3. Зубалій О.Д., Ланових Б. Д., Траф’як М.В., Жук Г. М. Історія української діаспори: Навчальний посібник для студентів вузів. — К.: НМК ВО, 1998. — 148 с.

4. Етнографія України: Навчальний посібник / За редакцією С. А. Макарчука. — Львів: Світ, 1994. — 520 с.

5. Історія України. За ред. проф. Б. П. Ковальського. — К.: Вища школа, 1998. — С.3−87.

6. Історія української еміграції. Матеріали по спецкурсу. Укл.О.Д.Зубалій, Д. Л. Ланових та ін. — К.: НИКВО, 1992. — 96 с.

7. Основи етнодержавства: підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. — К.: Либідь, 1994. — 655 с.

8. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття. — К.: Видавництво «Генеза», 1997. — 311 с.

Література

1. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / За ред. чл.-кор. НАН України В.Наулка. — К. Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин, 2001. — 424 с.

2. Етнополітичні засади державотворення в Україні; Українці, корінні народи і національні меншини: проблеми гармонізації; Етноконфесійні реалії; Діспора та міграції: нові реалії, нові проблеми; Етнополітична культура в Україні // Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. — К.: Генеза, 2004. — С.143−189, 297−586.

3. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Кер. авт. кол. Ю.Шаповал. — К.: ІПіЕНД, 1997. — 211 с.

4. Євтух В.Б.Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. — К.: Фенікс, 1997. — 235 с.

5. Загробська А. Ф. Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР. — К.: Наукова думка, 1974. — 112 с.

6. Куць О. М., Куць Ю. О. Етнополітичні аспекти розбудови Української держави. — Х.: Вижання журналу «Березіль», 1999. — 274 с.

7. Макарчик С. А., Турій О.Ю. Український етнос. Історичний розвиток. — Львів, 1990. — 167 c.

8. Півторак Г. Українці. Звідки ми і наша мова. — К., 1993. — 85 с.

9. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. — К.: ІПіЕНД, 2002. — 272 с.

10. Національні меншини України у ХХ столітті. — К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. — 356 с.

11. Онищенко І.Г. Етнота націогенез в Україні. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 240 с.

12. Полтава Л. До історії зросійщення України від 1720-го року // Російщення України: науково-популярний збірник. — К., 1992. — С.7−56.

13. Ребкало В. А., Обушний М.І., Майборода О. М. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: досвід, проблеми, перспективи. — К.: УАДУ, 1996. — 116 с.

14. Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917;2000). — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. — 484 с.

15. Толочко П. Київська Русь — К., 1996. — 249 с.

16. Українська народність: Нариси соціально-політичної і етнополітичної історії. — К.: Наукова думка, 1990. — 350 с.

17. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. — К.: НІСД, 2003. — 632 с.

Семінар № 2. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ, СУТЬ І НАСЛІДКИ ПОЧАТКОВИХ ЕТАПІВ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (2 години) План

1. Давні держави на терені України (УІІ ст. до н.е. — УІІІ ст. н.е.)

2. Київська Русь, Галицько-Волинська держава (ІХ — перша половина ХІУ ст.) та їх місце в історичній долі українського народу.

3. Державно-політичний устрій на українських землях у литовсько-польську добу (друга половина ХІУ — середина ХУІІ ст.).

4. Козацька держава (середина ХУІ - друга половина ХУІІІ ст.).

5. Державно-політичний устрій на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ — початок ХХ ст.).

Методичні поради

1. У відповіді на перше питання «Давні держави на терені України (УІІ ст. до н.е. — УІІІ ст. н.е.)» слід подати хронологічні межі, визначити тип державного ладу, специфіку внутрішньої та зовнішньої політики скіфської держави, а також грецьких міст-колоній у Північному Причорномор'ї. Зверніть увагу на відомі вам гіпотези щодо витоків, прабатьківщини скіфського етносу. Охарактеризуйте матеріальне і духовне життя скіфів, грунтуючись на даних археологічних знахідок в Україні? У чому полягали специфічні особливості політичного устрою державних утворень, організованих вихідцями з античної Греції? Яку роль у політичному та економічному житті цих держав відігравала торівля з оточуючим населенням? Чому, на вашу думку, сучасні дослідники вважають, що аванпости античної цивілізації започаткували на праукраїнських землях напрям цивілізаційних орієнтацій, який через кілька століть підштовхнув молоду варварську Русь до візантійської культурної орбіти?

2. Відповідь на друге питання «Київська Русь, Галицько-Волинська держава (ІХ — перша половина ХІУ ст.) та їх місце в історичній долі українського народу» варто розпочати з характеристики етапів політичного розвитку Київської Русі: постання (кінець ІХ — остання третина Х ст.), піднесення і розквіт (кінець Х — середина ХІ ст.), політична розробленість (кінець ХІ - середина ХІІ ст.). Розкрийте механізм політичної влади у Давньоруській державі. Чому, на вашу думку, Київську Русь на першому етапі її існування можна віднести за політичним устроєм до держави військової демократії? Якими повноваженнями було наділене Віче? Чи мали право збори міського населення вирішувати питання оголошення війни і заключення миру, обирати чи навпаки усувати від влади представників адміністративного, судового та військового управління тощо. Розкажіть про адміністративну реформу Володимира Великого, реформу правової системи Ярослава Мудрого. Висвітліть міжнародні зв’язки Київської Русі, зверніть увагу на роль династичних шлюбів у зміцненні міжнародного авторитету Давньоруської держави. Як позначилася децентралізація управління на міцності Давньоруської держави? Чому наступником держави Київська Русь можна вважати Галицько-Волинську державу?

3. Розглядаючи питання «Державно-політичний устрій на українських землях у литовсько-польську добу (друга половина ХІУ — середина ХУІІ ст.)» слід звернути увагу на історію включення українських земель до складу Великого князівства Литовського. Охарактеризуйте соціально-економічний і культурний розвиток України у цей період. Розкрийте причини об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею. Зверніть увагу на посилення соціального, національного та релігійного гноблення українського народу у складі Речі Посполитої. Визначте роль і значення Брестської унії 1596 року у житті українського народу.

4. Висвітлення четвертого питання «Козацька держава (середина ХУІ - друга половина ХУІІІ ст.)» слід розпочати з пояснення причин та характеристики феномену українського козацтва. Які саме обставини спіткали українських селян покинути власні домівки та осісти у «Дикому полі»? Визначте характер, цілі боротьби, основні рушійні сили, особливості етапів української національної революції. Розкрийте причини національно-визвольної війни. Висвітліть етапи становлення козацької держави, розкрийте особливості її політичної, військової організації. Визначте історичну роль постаті Б. Хмельницького у процесі українського державотворення. Охарактеризуйте напрями зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького та його наступників. Прокоментуйте «Березневі статті» Б. Хмельницького, які визначили політичний і правовий статус України у складі російської держави, наведіть оцінки цього документу сучасними істориками.

5. Відповідь на п’яте питання «Державно-політичний устрій на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ — початок ХХ ст.)» слід розпочати з висвітлення процесу інкорпорації українських земель Російською імперією. Зверніть увагу на труднощі внутрішньополітичного життя україни за доби Руїни, чому цей період в сучасній історіграфії подекуди характеризується як період громадянської війни? Висвітліть специфіку політичного устрою Гетьманщини. Розкажіть, які саме українські землі після поділів Речі Посполитої опинилися у складі Австро-Угорської та Російської імперій. Якими були відмінності політичного устрою цих держав, як саме це впливало на особливості політичного життя України?

Питання для дискусії

1. Наведіть аргументи на користь або проти гіпотези про значну роль антів і склавинів у процесі становлення українського етносу.

2. Які фактори (військові, суспільно-політичні, економічні) зумовили крах Княжої держави?

3. Роль Богдана Хмельницького в історії українського державотворення.

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1. Запровадження Християнства на Русі.

2. «Руська правда» Ярослава Мудрого.

3. Запорізька Січ — християнська демократична республіка.

Джерела Герадот з Гелікарнасу. Скіфія. // Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / За ред. В. Д. Гончарнека. — Т.1. — К.: Ін Юре, 2000. — С.5−8.

Ділова документація Гетьманщини ХУІІІ ст. — К., 1993. — 286 с.

Повість минулих літ // Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / За ред. В. Д. Гончарнека. — Т.1. — К.: Ін Юре, 2000. — С.19−20.

Енциклопедичні, довідкові видання

Історико-політичні уроки української державності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; Донецький інститут внутрішніх справ / Ю.І. Римаренко (відповідальний редактор). — К., 1998. — 544с Навчальні посібники, навчально-методична література Беланович Н. Культура Киевской Руси (конспект лекций). — Харьков: ХПИ, 1993. — С.3−48.

Бойко О. Історія України. — К., 2002. — 365 с.

Вівчарик М.М. Україна: від етносу до нації: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К., 2004. — 240 с.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид. 2-е. — К.: Генеза, 2000. — 356 с.

Дігтяр П.А. Історія держави і права України. — К., 1997. — 76 с.

Історія України. За ред. проф. Б. П. Ковальського. — К.: Вища школа, 1998. — С.270−309.

Тараненко М.Г., Шевчук В. П. Історія української державності. Курс лекцій. — К., 1990. — 608 с.

Шамрай М. Г. Етапи державності України: Посібник / Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси, 2003. — 176 с.

Шевчук В.П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вузів. — К.: Либідь, 1999. — 480 с.

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття. — К.: Видавництво «Генеза», 1997. — 311 с.

Література Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Г. В. Походження слов’ян. — К., 1991. — 172 с.

Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1968. — 105 с.

Вовк Т., Отрощенко Д. До питання про так зване золотоординське іго в Україні // Сучасність. — 1997. — № 5.

Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. — Львів, 1913 (Репринт. — К., 1990). — С.9−22, 29−31, 139−164, 170−215, 220−296.

Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991. — 63 с.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.: кордони, населення, право. — К., 1996. — 284 с.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994. — 87 с.

Історія України. За ред. В.А.Смолія. — К.: Альтернатива, 1997. — С.184−243, 360−404.

Кадєєв В.І. Про державний лад Херсонеса в перших століттях н.е. // український історичний журнал. — 1971. — № 9.

Киричук В.В. Історія державного управління в Україні. — К., 2000. — 135 с.

Когут З. Російський централізм і українська автономія: ліквідація гетьманщини 1760−1830. — К., 1996. — 137 с.

Кондратюк В.О., Буравченкова С. Б. Українська революція: здобутки та втрати в державотворчих змаганнях. — К., 1998. — 207 с.

Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності: Наукове видання. — К.: КСУ, 2002. — 234 с.

Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця ХVШпочатку ХХ ст. — Чернівці: Золоті литаври, 2000. — 423 с.

Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1983.