Жіноча частка у творчості Тараса Шевченка

Жiноча доля у творчостi Тараса Шевченка Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. «Такого полум’яного культу материнства, — писав М. Г. Рильський, — такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi». А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: «там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…» А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.

I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому «снi», що приснився крiпачцi:

У нашiм раї на землi.

Нiчого кращого немає,.

Як тая мати молодая.

З своїм дитяточком малим…

I на оновленiй землi.

Врага не буде, супостата,.

А буде син, i буде мати,.

I будуть люди на землi…

Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя — це доля рiдної матерi, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрi, Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких «коси в наймах побiлiють», це трагiчна доля його першої трепетної любовi — Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що «нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть». Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ’я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.

Один з перших жiночих образiв у Шевченка — це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка — нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо «Причинну», «Тополю», «Лiлею» — це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з’явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: «Вiдьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» — не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: «моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…» .

Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.

Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми «Наймичка». Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, — це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.

Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв — це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.

Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, «Утоптала стежечку» .

Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдникаМарина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiстьвiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.

Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.