Концептуалізм

Концептуализм

Концептуализм — це інтернаціональне спрямування мистецтві ХХ століття, зреалізоване в області пластичних мистецтв, і у літературі. З кінця 1960;х років сформувалося концептуальне направлення у московської культурі. Концептуальні твори викликають певний дискомфорт у глядачів й не так з допомогою незвичного чи подразнюючого зовнішності, але переважно по рахунок інших правил їх сприйняття, що порушують укорінену звичку спілкування з мистецтвом. Не спираються на безпосереднє сприйняття, не закликають до емоційного співпереживання, заперечують традиційні естетичні оцінки.

Концептуализм — напрям, об'єднує процес творчості полягає і процес дослідження. У відповідність до цими установками твори концептуального мистецтва приймають найнесподіваніший образ — фотографій, текстів, ксероксів, телеграм, цифр, графіків, схем, репродукцій, об'єктів, які мають функціонального призначення, — і як реалізуються як чистий художній жест, вільний від якої або пластичної формы.

Среда, в якої демонструються твори концептуалізму чи частиною якого вони є, — це вулиця, дорога, полі, ліс, гори, морське узбережжя та інших. У багатьох концептуальних роботах використовуються природні матеріали у тому чистому вигляді - земля, хліб, сніг, трава, зола і попіл від костра.

Картина, об'єкт, перформанс, інсталяція — основні сфери реалізації концептуалізму. Основними компонентами московського концептуалізму — абсурд, форми й, позбавлені сенсу. Мовчання, нічого неделание, порожні простору — це форми, у яких концептуалісти намагаються звернути увагу до можливість існування у культурі просторів, вільних від ідеології. Тип концептуального творчості підтверджує життя, існування людини. Твори концептуалізму часто є лише жести чи проекти, що вказують тільки можливість виникнення мистецтва. Безцільна гра — важливий компонент концептуального мистецтва. Така гра просто активізує саму життя, підтверджує існування, оскільки «мистецтво як ідея «і його існує як продукт людського життя. Найпослідовніше московське напрям реалізувалось у творчості І. Кабакова, Р. і У. Герловиных, А. Монастирського. ТОТАРТ і групи «Колективні дії «(КД).

Гиперреализм

Гиперреализм (анг. hyperrealism) — направлення у живопису та скульптурі, який виник у навіть що було подією світовому образотворчому мистецтві 1970;х років XX в. Інше назва гіперреалізму — фотореалізм. Художники цього напряму імітували фото живописними засобами полотні. Вони зображували світ сучасного міста: вітрини крамниць та ресторанів, станції метро і світлофори, житлові будинки і перехожих тут. У цьому особливу увагу зверталося на блискучі, відбивають світло поверхні: скло, пластик, полірування автомобілів та інших. Гра відображень на таких поверхнях створює враження взаємопроникнення просторів. Метою гиперреалистов було зобразити світ непросто достовірно, а сверхпохоже, сверхреально. І тому вони використовували механічні способи копіювання фотографій і збільшення їх до розмірів великого полотна (диапроекцию і масштабну сітку). Фарбу, як правило, розпорошували аэрографом, щоб зберегти все особливості фотозображення, виключити прояв індивідуального почерку художника. Крім цього, відвідувачі виставок цього напряму могли натрапити у залах людські постаті, виконані із сучасних полімерних матеріалів натуральний розмір, одягнені в одяг і розфарбовані в такий спосіб, що вони не відрізнялися від глядачів. Це викликало багато плутанини і шокувало людей. Фотореалізм поставив своїм завданням загострити наше сприйняття буденності, символізувати сучасну середу, відбити час на формах «технічних мистецтв », широко розповсюджувалися саме у нашу епоху технічного прогресу. Фіксуючи та виявляючи сучасність, приховуючи авторські емоції, фотореалізм у своїх програмних роботах виявився за українсько-словацьким кордоном образотворчого мистецтва і трохи її переступив, оскільки прагнув змагатися з самої життям.

Хеппенинг

Хэппенинг (анг. happening — случающееся, те що) — різновид акціонізму, найбільш поширеного в авангардистском мистецтві 60−70 років. Хэппенинг розвивається подія, скоріш спровоковане, ніж організоване, проте ініціатори дії обов’язково втягують у ньому і глядачів. Хэппенинг виник у кінці 50 років ніж формою театру. Надалі організацією хепенінгу найчастіше у міське середовище чи природі займаються художники. Вони розглядають цю форму як рід рушійної твори, у якому довкілля, предмети грають не меншу роль, ніж живі учасники акції. Дія хепенінгу провокує свободу кожного учасника і маніпуляцію предметами. Усі дії розгортаються за попередньо наміченої програмі, у якій, проте, велике значення відводиться імпровізації, дає вихід різним несвідомим спонуканням. Хепенінг може охоплювати елементи гумору і фольклору. У хэппенинге яскраво виразилося прагнення авангардизму злитися мистецтва, із течією самої життя.

Инсталяция

Инсталляция (від анг. installation — установка) — просторова композиція, створена художником із різних елементів — побутових предметів, промислових виробів і матеріалів, природних об'єктів, текстовій чи візуальної інформації. Основоположниками інсталяції були дадаист М. Дюшан і сюрреалісти. Створюючи незвичні сполучення звичайних речей, художник надає їм новий символічний сенс. Естетичне зміст інсталяції у грі значеннєвих значень, які змінюються залежно від цього, де знаходиться предмет — звичному побутовому оточенні чи виставковому зале.

Инсталляцию створювали багато художників авангарду Р. Раушенберг, Д. Дайн, Р. Юккер, І. Кабаков.

Оп-арт

Оп-арт Оп-арт (анг. репетування art, сокращ. від optical art — оптичне мистецтво) — направлення у мистецтві XX в., яке здобуло стала вельми поширеною 1960;х роках. Художники оп-арта використовувало різні зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття пласких і просторових постатей. Ефекти просторового переміщення, злиття, парення форм досягалися запровадженням ритмічних повторів, різких колірних і тональних контрастів, перетину спіралеподібних і ґратчастих конфігурацій, звиваються ліній. У оп-арте часто застосовувалися установки мінливого світла, динамічні конструкції (див. кінетичне мистецтво). Ілюзії струмливого руху, послідовної зміни образів, нестійкою, безупинно перебудовується форми творяться у оп-арте лише у відчутті глядача. Напрям продовжує техницистскую лінію модернізму.

Перфоманс

Перформанс, перфоманс (анг. performance — виступ, виконання, гра, уявлення) — форма сучасного мистецтва, одне з різновидів акціонізму, входить у концептуалізм 60-х років. Перформанс — короткий уявлення, виконане однією або кілька учасників перед публікою художньої галереї чи музею. Акції перформансу заздалегідь плануються і протікають за певною програмі. Можлива організація та проведення таких акцій на свіжому повітрі - пейзажний перформанс. Корінне відмінність перформансу від театру полягає саме на тому, що виконавець чи учасник художньої акції робить цілком реальні дії, які нічого, поза ними самих, не зображують. Причому противагу хэппенингу з його імпровізаційністю і спонтанністю перформанс здійснюється групою осіб із попередньому змови, і основний зміст її знов-таки над неї саму, а просторі глибоко індивідуальних, естетичних і подієвих переживань очевидців і співучасників. Якісним параметром перформансу є «чистота », тобто воля від прямих і близьких асоціацій, демонстративна елементарність сюжету і образотворчих коштів. Перморманс в на відміну від живопису не потребує спеціального підготовки для адекватного сприйняття, навіть навпаки, вона передбачає відмови від звичних чекань й підходів до нього як твору мистецтва. Найбільш правильної тут виявиться незацікавлена оцінка випадкового перехожого, який сприйняв побачене як звичайний життєвий враження, дивний випадок, я не встиг стати на позицію споживача естетичних цінностей і втратити самостійність судження і незакаламученість почуття. Наприклад, московська група художників «Колективні дії «(КБ) у червні 1977 р. лісом біля річки провела акцію «Куля ». Вони попередньо зшили з строкатого ситцю оболонку «кулі «діаметром 4 метрів і купили 500 надувних куль. Глядачів ніяких був. Вони надурили кулі і набили ними оболонку, поклали в «кулю «включений електричний дзвінок з батарейкою, зав’язали та за течією річки. Вони були і милувалися, як красиво пливе «кулю «по живописної звивистої річці і вписується в пейзаж. Перформанс у найбільш загостреною формі демонструє орієнтацію концептуалізму на свідомість, не мутне ідеологією і стереотипами. Зазвичай, концептуальний перформанс працює із суто абстрактними категоріями: часом, простором, людським тілом у просторі, позицією споглядання, відстанню, тривалістю тощо. Перформанс умовно може бути театром візуальних мистецтв, оскільки до нього включаються елементи пантоміми, танцю, музики, поезії, відео, кіно.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.