Структурно-функціональна організація міських ландшафтів

Структура антропогенного ландшафту характеризує спосіб його внутрішньої організації, зв’язків компонентів, що його складають і ПАТК більш низьких рангів. Субстанційний аналіз розкриває специфіку його функціональних особливостей.

З ландшафтних позицій місто розглядається як урбанізований територіальний комплекс із переважанням штучного антропогенного покриву. Це ділянка природного ландшафту (або ландшафтів), яка сильно трансформована забудовою, комунікаціями, іншими матеріальними елементами цивілізації. Місто — інтегральна геосистема, яка складається із двох підсистем: природної й антропогенної. Перша — природний каркас, друга складається з елементів міського середовища, які формують антропогенний (техногенний) покрив. Указані підсистеми та їх елементи беруть участь у формуванні сучасної ландшафтної структури.

На території міста виділяються природно-антропогенні ландшафтні комплекси різних рангів. Власне місто — це ландшафт, який успадкував від природного тільки геологічну основу, головні риси рельєфу і зональні особливості клімату. У ньому перетворені майже всі природні компоненти (особливо біотичні), а також природна ландшафтна структура.

При забудові проводиться нівелювання поверхні і має місце різка зміна характеру гірських порід. Техногенні (штучні) ґрунти, які підстилаються будівельним сміттям, характеризуються підвищеною дренажністю, низькою вологістю. Бетонні та асфальтовані покриття практично знищують усе живе.

Антропогенний покрив розглядається як аналог природного компонента ландшафту. До нього входять архітектурні споруди, комунікації (наземні і підземні), твердий покрив ґрунту, антропогенна рослинність, техногенні відклади та інші елементи, створені людиною. Параметри антропогенного компонента (забудови) ландшафту такі: відкритість (частка незабудованої і незамощеної площі, у % або десятковому дробі), забудованість (частка площі, зайнятої об'ємними будівлями, у тих самих одиницях), висота забудови (поверховість), густота (вираховується шляхом множення забудованості на висоту забудови, виражається в умовних одиницях). Щільність показує (посередньо) кількість техногенного матеріалу, принесеного на околицю площі (в ум. од. або в т/га).

У межах міської забудови природно-ландшафтна диференціація території зберігається на рівні урочищ, і має місце повне руйнування природних фацій. Інваріантність (зворотні минулі зміни, незмінність) ландшафтної структури переважно має місце на рівні урочищ (геоматичні властивості не змінені докорінно).

Антропогенними елементами міських ландшафтів є підпрриємства, окремі житлові будинки, спортмайданчики, сквери. Промислові підприємства, наприклад, можуть бути розташовані окремо або мозаїчно розділені серед селитебних і рекреаційних комплексів. У великих містах вони можуть формувати функціональні промзони і знаходитись у найрізноманітніших промислових співвідношеннях з іншими функціональними типами міських територій. Елементи зони відпочинку розташовані як у межах міста, так і в прилеглому лісопарковому захисному поясі.

У результаті складної взаємодії природних і антропогенних компонентів і елементів формуються специфічні ландшафтно-антропогенні комплекси різного таксономічного рангу — морфологічні одиниці міського ландшафту. Головними з них вважаються: функціональна зона, антропогенна місцевість і техногенне урочище, техногенна ланка.

Техногенна ланка приймається нами як елементарна морфологічна одиниця, що несе один вид антропогенного функціонального навантаження (у межах урочищ). Наприклад, ділянка подвірного озеленення чи зайнята будівлями, відкритий спорткомплекс, дитячий ігровий майданчик. У межах цих одиниць натуральний горизонт ґрунтів перекритий насипним матеріалом (техногенні ґрунти). Тут виникає специфічна радіальна і літеральна міграції хімічних елементів.

Антропогенне (техногенне) урочище — основна вихідна одиниця картографування міських ландшафтів. Це ПАТК, що складається з елементарних антропогенних утворень, приурочених до частини або цілої мезоформи рельєфу, з однаковою спрямованістю води і твердого матеріалу, однорідністю літологічного складу ґрунтоутворюючих порід (глини, суглинки, супісі), одним типом (підтипом) ґрунту і рослинних формацій, однорідним антропогенним покривом. Наприклад, висока тераса, складена суглинками, з техногенно перетвореними (антропонізованими) сірими лісовими ґрунтами, під житловими багатоповерховими будинками і зеленими дворами; пологий схил балки, складений глинами, з сірими лісовими ґрунтами, під парком відпочинку. Антропогенні урочища відрізняються наявністю техногенних ґрунтів, штучних компонентів ландшафту (інженерних об'єктів) і формуванням штучних потоків речовини і енергії.

Антропогенна місцевість (АМ) більш складна морфологічна одиниця міського ландшафту, яка складається з урочищ, однотипними за мезоформами рельєфу, з однорідною літологією поверхневих і підстилаючи (корінних) порід, місцевим кліматом, переважання одного типу або підтипу ґрунтів (відновлених) і направленістю зонально-функціонального природокористування. Наприклад, високо терасові поверхні, складені суглинками на неогенових глинах, з сірими антропогенізованими ґрунтами, під промислово-заводською багатоповерховою забудовою.

Ландшафтно-функціональна зона (підзона) — територіальна одиниця, складена із місцевостей з одно типовою природною основою й антропогенним навантаженням, напрямком господарської діяльності людини (функціонування). Отже, при виділенні зони враховується як напрямок господарської діяльності (фактори соціально-економічні), так і роль природної основи, на якій формуються антропогенно-техногенні ландшафти.

Міський ландшафт — це конкретна територія, однорідна за походженням та історією розвитку, що характеризується одним типом геологічної структури і рельєфу, переважанням одного типу (підтипу) ґрунтів, з одно типовим сполученням (переважанням) функціональних зон. Наприклад, долинно-терасовий лісостеповий селитебно-фабричний ландшафт. У межах селитебної міської території може бути декілька індивідуальних ландшафтів (відновлених природних або природно-антропогенних) зі специфічною ландшафтною структурою і набором морфологічних одиниць. Разом з тим, місто в цілому є одиницею ландшафтного районування (ландшафтно-геохімічного, ландшафтно-містобуддівничого). І як усяка одиниця районування, він індивідуальний, неповторний.

Техногенні (антропогенні) урочища і місцевості підлягають типологічній класифікації за зовнішнім виглядом (характером розміщення антропогенних показниками: відкритості, забудованості, густоти населення). Приклад типу техногенного урочища селитебної зони: схили (3−9 градусів), складені делювіальними суглинками, зайняті розрідженою середньо поверховою забудовою (відкритість 50%, забудованість 20%, висота забудови — три поверхи, густота забудови 60 ум. од., потужність техногенних відкладів 2−3 м). Ступінь відкритості в значній мірі зумовлює гідрокліматичні особливості території, температуру і вологість приземного шару повітря, поверхневий стік. [3].