Жан Батіст Ламарк

Жан Батіст Ламарк.

ЛАМАРК, ЖАНЕ БАТИСТ П'ЄР АНТУАНЕ ДЕ МОНЕ (Lamarck, Jean Baptiste Pierre Antoine de Monet) (1744−1829), французький натураліст, творець першої еволюційної теорії. Народився 1 серпня 1744 в Базантене (Пікардія). Був віддали у єзуїтську школу в Амьене, проте після смерті батька в 1760 залишив навчання і зробив на військову службу. У зв’язку з пораненням змушений був подати у відставку. Поїхав до Парижа, маючи намір узятися до вивчення медицини. У 1772−1776 навчався у Вищої медичної школі. Щоб мати певний заробіток у доповнення до тієї невеликої пенсії, влаштувався клерком до банку. У житті Ламарка багато чого змінила знайомство в Ж. Ж. Руссо, який облишити медицину і зайнятися природознавством, зокрема ботанікою. Невдовзі Ламарк повністю впав у вивчення рослинного світу Франції. Результатом цих досліджень став опублікований їм у 1778 тритомний працю Флора Франції (Flore franaise), який приніс йому поширення. Натураліст Бюффон, котрий надав сприяння Ламарку у солідному виданні книжки, саме у цей час шукав людини, який супроводжував його сина у подорожах. Вибір упав на Ламарка, а оскільки Бюффон як хотів, щоб він значився простим вихователем, домігся йому посади королівського ботаніка (1781). Протягом наступних десятиріччя Ламарк продовжував ботанічні дослідження, використовуючи колекції, зібрані їм під час подорожей, і матеріалів, регулярно котрі поступали в Королівський ботанічний сад завдяки одній його особистих контактів з ученими з європейських країн.

В 1793 Королівський ботанічний садок був реорганізована у Музей природною історії, де Ламарк став професором кафедри зоології комах, хробаків і мікроскопічних тварин і звинувачують керував цієї кафедрою протягом 24-х років. За 10 років на смерть він осліп і свою працю диктував дочки. Помер Ламарк у Парижі 18 грудня 1829.

В історії науки Ламарк відомий передусім творець першої цілісної концепції еволюції живої природи. Свої ідеї він викладав у книзі Філософія зоології (Philosophie zoologique, 1809). По Ламарку, провідної ролі в перетворення організму грає функція: інтенсивно функціонуючі органи посилюються і розвиваються, не знаходять вживання слабшають і зменшуються, а найголовніше — ці функционально-морфологические зміни передаються по спадщині. Саме ж вживання чи невживання органів залежить та умовами довкілля та притаманного кожному організму прагнення до вдосконаленню. Зміна в зовнішніх умовах веде зміну потреб тваринного, останнє тягне зміну звичок, далі - посилене вживання певних органів прокуратури та т.д.

Положения про вправі і неупражнении органів прокуратури та про успадкування придбаних ознак було побудовано Ламарком до рангу основних законів еволюції. Їх необгрунтованість було доведено на початку ХХ в. завдяки відкриттям генетики. Відповідно до цієї науці, бачимо всі ознаки організму детермінуються особливими структурами — генами, будь-якому зміни ознаки під час еволюції має передувати зміна (мутація) хоча в одному гені. У цьому зміни, зміни у соматичних клітинах, не впливають на статеві хромосоми, інакше кажучи, придбані ознаки що неспроможні передаватися у спадок.

Помимо питань еволюції, Ламарк займався класифікацією тварин і звинувачують рослин. Ще 1794 він розділив всіх тварин на групи — хребетних і безхребетних, а останніх, своєю чергою, — на 10 класів (на відміну К. Линнея, який запропонував два класу). Ці класи він розподілив гаразд збільшення властивого їм «прагнення досконалості», відповідального рівню їх організації. Саме ж «живе», по Ламарку, виник із неживого волею Творця і далі розвивалося з урахуванням суворих причинних залежностей.

Ламарк Ж.-Б. Обрані твори, тт. 1−2. М., 1955−1959.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.