Проблема морального вибору романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Проблема морального вибору романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Добро і зло… Поняття вічні і нероздільні. Поки жива людина, вони друг з іншому. Не завжди носіями добра і зла є різні люди, особливої трагічності сягає це, коли він відбувається у душі одного человека.

Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» присвячений боротьбі добра і зла. Автор лише у книзі описує події двадцятих років ХХ століття і біблійних часів. Дії, які у час, об'єднані спільною ідеєю — пошуками істини й жорстокою боротьбою за нее.

Перенесемся в далекий Ершалайм, до палацу прокурора Іудеї Понтія Пілата. «У білому плащі з кривавим підкладкою» з’являється він перед людиною років двадцяти семи, яка має «руки пов’язані позаду, під лівим оком синець, на покутті рота — садно з запеченою кров’ю». Людина цей — звуть його Ієшуа — звинувачують у підбурюванні до руйнації ершалаимского храму. Арештант хотів було виправдатися; «Добра людина! Повір мені…» Але його «навчили» дотримуватися етикет: «Крысобой вийняв бич і., вдарив арештованого у плечам… пов’язаний миттєво впав додолу, начебто йому підтяли ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з обличчя, й очі обессмыслились…» Важко ні про те визначенням, яке собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїм законам: він знає, що розділений на панівне і підпорядковуються їм, що формула «раб підпорядковується пану» непорушна. І раптом з’являється людина, який думає інакше: «…впаде храм старої ще віри і створиться новий храм істини». Понад те, цей «бродяга» сміє пропонувати: «Мені прийшли о голову деякі нові думки, і це охоче поділився б ними з тобою, тим більше що ти производишь враження дуже розумної людини». Він боїться заперечувати прокуратору і робить це таке майстерно, що Понтій Пілат приходять якийсь час у замішання. У Ієшуа своя життєва філософія: «…злих людей немає у світі, є такі несчастливые».

В невинності арештанта прокуратор переконався відразу. Звісно, він чудакуватий і наївний, його мови кілька крамольні, зате «бродяга» має чудесним властивістю знімати головний біль, яка настільки мучить прокурора! І в Понтія Пілата вже є план дії: він оголосить Ієшуа божевільним і вишле острова у Середземне море, туди, де його резиденція. Але це неможливим. Іуда з Кариафа представив такі дані про «безумці», що намісник кесаря у відсутності права й не страчувати его.

Прокуратор хотів і навіть спробував врятувати новоявленого «пророка», але вона геть немає хотів відмовитися від своєї «істини»: «Серед іншого повідомляв, що кожна влада є насильством з людей І що настане година, коли буде влади ні кесарів, ані будь-якої іншої влади. Людина піде на царство істини і справедливості, де взагалі буде потрібна ніяка влада». Всесильний прокуратор при владі страху втрачає залишки гордого гідності: «Ти думаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людини, говорив те, що говорив ти? Або ти думаєш, що готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не поділяю!» Можна Знайти ганебне слабкодухість розумного і майже всесильного правителя: через побоювання доносу, страху погубити власну кар'єру Пілат йде проти свої політичні переконання, голоси людяності й сумлінню. І Понтій Пілат кричить те щоб чули всі: «Злочинець! Злочинець! Злочинець!» Ієшуа страчений. Чому ті ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, що він не послав на страту бродячого філософа і цілителя, ніби йдуть разом у місячної доріжці і мирно розмовляють, і він, «жорстокий прокуратор Іудеї, з радості плакав і сміявся уві сні»? Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, вірний пес кесаря. Совість мучить його. Йому ніколи спокою — вона розуміє, що має рацію Ієшуа. У Ієшуа залишився учень і послідовник — Левій Матвій. Він продовжить справа свого Вчителі. У євангельської легенді закладено вічні істини, які, будучи забутими, неодмінно нагадають про себе.

Большое кількість як явних, і майже невидимих паралелей пов’язують зображення Єршалаїма двадцятих років I століття й допомогу Москви двадцятих років ХХ століття. Герої і часи начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіру до інакодумців, заздрість панують у світі, який оточує Майстра. Невипадково з’являється Воланд. Воланд — це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана та її помічники оголюють сутність явищ, висвітлюють, посилюють, виставляють на загальне про зір всяке зло. Фокуси в вар'єте, витівки з подписывающим папери порожнім костюмом, таємниче перетворення радянських грошей до долари, та інша чортівщина — це оголення приховані пороки людини. Стає зрозумілим сенс фокусів в вар'єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці вистави Воланд дійшов висновку: «Ви що ж… вони — люди як. Люблять гроші, із чого б ті не були зроблено — зі шкіри чи, з папери чи, з бронзи чи золота. Ну легковажні… ну ж… і милосердя іноді стукає у тому серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирні негаразди лише зіпсував їх…» Вічне прагнення людей до добру неодолимо. Минуло двадцять століть, а уособлення добра і кохання — Ісус Христос — жваво в душах людей. Майстер створює роман про Христі і Пілаті. Христос йому — це мисляча і страждаючи особистість, яким стверджується гідність безкорисливого служіння людям, несуча вічні цінності в мир.

Очень цікава історія Майстра й Маргарити. Майстром рухає жага пізнання. Він намагається поринути у глибину віків, щоб зрозуміти вічному. Як багато і Фаустові, пізнання йому дає Сатана. Явно проглядається паралель між Майстром і Ієшуа. Недарма слово «Майстер» пишеться з великої літери, а доля цієї людини трагічна, як і у Ієшуа. Майстер — це збірний образ того, хто прагне пізнати вічні закони нравственности.

Маргарита в романі є носителькою величезної, поетичної і натхненною любові, яку автор назвав «вічної». І чим більше непривабливим, «нудним, кривим» постає маємо провулок, де цей любов виникає, тим паче незвичним виявляється це почуття, спаленіле «блискавкою». Маргарита виборює Майстра. Погодившись бути королевою на Великому балу повні, вона з допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з нею під розкати всеочисній грози вона перетворюється на вечность.

Каждое покоління людей вирішує собі моральні проблеми. Одні іноді «прозрівають», заглядають «всередину» себе. «Не обманывай-то хоч саму себе. Ніколи слава прийде до того що, хто пише погані вірші…» — немилосердно судить себе Рюхин. Іншим просто немає «прозріти». Берліозу, главі МАССОЛИТа, така можливість не випаде, він загинув страшної, безглуздою смертю. Пройшовши через страждання, очищається й порушується більш високу моральну щабель поет Іван Бездомний: Відійшовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування у тому, що діти наші моральні проблеми вирішувати нам самим.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.