Дружба народів у творчості Тараса Шевченка

Дружба народiв у творчостi Тараса Шевченка Усi ми знаємо Тараса Григоровича Шевченка як українського народного письменника, справжнього патрiота своєї нацiї. Майже усе написане ним було присвячене Українi, яку поет змальовував з великою любов’ю. Його заклик «Свою Україну любiть» проходить червоною ниткою через усю його творчiсть, так само, як мотив ненавистi до поневолювачiв рiдного народу. Але чи є це пiдставою вважати, що Шевченко ставив свою нацiю понад усе?

Може скластися таке враження — багато рядкiв його творiв присвяченi обвинуваченню царської Росiї або польської шляхти. Та лише на перший погляд. Тiльки в дуже обмежених людей патрiотизм набуває форми несприйняття i ворожого ставлення до усiх iнших нацiй. Тараса Шевченка ж обмеженою людиною назвати нiяк не можна.

" З його слiв я вперше зрозумiв, як треба любити батькiвщину i свiй народ" - пише про Шевченка… грузинський поет Акакiй Церетелi у статтi «Мої спогади про Шевченка», який вiдчув пiсля спiлкування з українсь ким Кобзарем спорiдненiсть доль двох настiльки рiзних народiв.

" Сей новий патрiотизм нашого поета, — уточнює цю думку Iван Франко, — …основується свiдомо та твердо на любовi до всiх людей, на бажаннi загальнолюдського братерства, на прихильностi до всiх пригноблених i покривджених, мiж котрими перша i найближча серцю поета його рiдна Україна" .

Для будь-якої людини є природним любити найрiднiше. Але вiддаючи серце близьким людям, наприклад, членам своєї родини, культурна людина не вважатиме ворогами усiх iнших людей лише за те, що вони не входять в коло «близьких». Те саме є справедливим i щодо ставлення патрiота до iнших народiв.

Так, нам вiдомо з творiв Шевченка, як вiн ставився до Росiйської iмперiї - «тюрми народiв». Вiн засуджував колонiальну полiтику росiй-ського царизму, увесь державний устрiй. Але саме Iмперiя, царизм були його ворогами — а не росiяни взагалi. «Москалi» як представники ворожого устрою — а не росiйського народу. Росiйський народ у його зображеннi був майже такою самою жертвою, як український та всi iншi народи, що входили до складу Росiйської iмперiї.

Од молдаванiна до фiнна.

На всiх язиках все мовчить, ;

пише Шевченко, але його спiвчуття поневоленим також охоплює усiх «од молдаванiна до фiнна». Поет закликає до солiдарностi мiж безправними народами, до їх об'єднання проти спiльного ворога — конкретно го суспiльного ладу.

Так само у «Гайдамаках» та iнших творах на iсторичну тематику, хоча у деяких героїв звучить ворожiсть до «ляхiв» взагалi, не слiд плутати їх слова з авторськими. Польський народ не був у розумiннi Шевченка ворогом українцiв, так само, як народ росiйський.

Так, упродовж рiзних iсторичних перiодiв певнi нацiї пригноблю ються представниками iнших, i образи за це часто живуть довше за власне поневолення. Але Шевченко не пiддається й таким образам. Вiн пам’ятає про спорiдненiсть мiж близькими нацiями краще, нiж про ситуативну ворожнечу.

Того ж батька, такi ж дiти, ;

Жити б та брататься.

Нi, не вмiли, не хотiли,.

Треба роз'єднаться! ;

пише вiн про український та польский народи. До народного повстання гайдамакiв призвiв не конфлiкт мiж iнтересами саме народiв — винною є польська шляхта, а самi нацiї, на його думку, є братнiми. I пiзнiше, у вiршi «Ще як були ми козаками», поет повертається до цiєї ж теми:

Отак-то, ляше, друже-брате!

Неситiї ксьондзи, магнати.

Нас порiзнили, розвели…

Шевченко мрiє про об'єднання мiж слов’янськими народами:

Щоб усi слов’яни стали.

Добрими братами,.

I синами сонця правди…

Це — рядки з поеми «Єретик». До речi, образ ворога в цiй поемi грають вже не «москалi» чи «ляхи-шляхтичi», а нiмцi — чергове уособлення колонiальної полiтики, як такої, на прикладi конкретних iсторичних обставин.

I, нарештi, доказом ставлення Кобзаря до дружби всiх народiв можуть стати рядки («I Архiмед, i Галiлей»):

I на оновленiй землi.

Врага не буде супостата,.

А буде син, i буде мати,.

I будуть люди на землi.

Саме «люди» взагалi, без роздiлення на народи, або пригноблених та тих, хто гнобить. Отже, дружба народiв була не лише темою що епiзодично порушувалась у рiзних його творах — вона була частиною шевченкiвської мрiї про свiтле майбутнє.