Засоби активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології в школі

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара Факультет біології, екології та медицини Кафедра фізіології та інтродукції рослин ДИПЛОМНА РОБОТА

«Засоби активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології в школі»

Виконавець студентка групи ББ-11-У Путь Олена Володимирівна Науковий керівник к.б.н., доцент Легостаєва Т.В.

Дніпропетровськ

Реферат Дипломна робота: 88 с., 3 табл., 15 рис., 50 літературних джерел.

Об'єкти дослідження: навчально-виховний процес на уроках біології у 9-х класах середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Молодіжне, Царичанського району, Дніпропетровської області.

Мета роботи: з`ясування особливостей пізнавальної активності учнів на уроках біології на основі використання деяких методів та засобів для здійснення активізації пізнавального процесу.

Метод дослідження: робота в групах, розробка нестандартних уроків, тематичне оцінювання, тестування.

Одержані висновки:

При застосуванні на уроках біології в 9 — х класах засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, як системи пізнавальних і творчих знань, виявлено підвищення якості успішності, пізнавальної активності учнів, зростання творчого рівня засвоєння знань. Визначено вплив комп’ютерних технологій на успішність та розвиток пізнавальної діяльності учнів, Результати досліджень можуть бути застосовані при викладанні біології в 9-х класах загально-освітньої школи.

RESUME

Thesis: 88 pp, 3 tab, 15 Fig, 50 literatures.

Objects of study: educational process in biology class in 9th grade secondary school of I-III levels s. Molodizhne, Tsarychans’kyy region, Dnipropetrovsk region.

The aim: to clarify the features of the cognitive activity of students in biology class on the basis of certain methods and means to implement the activation of the cognitive process.

Type of Research: work in groups to develop innovative lessons, thematic evaluation testing.

Obtained conclusions: In applying the lessons of biology in 9- th classes of cognitive activity of students as a system of cognitive and creative knowledge, found quality performance, cognitive activity, the growth of creative level of education.

The research results can be applied to teaching biology in 9-th classes of general education schools.

Зміст Вступ Розділ 1. Огляд літературних джерел

1.1 Психологічні особливості учнів старших класів

1.2 Проблеми викладання біології у старших класах

1.3 Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках біології

1.4 Рівні пізнавальної активності

1.5 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів

1.5.1 Принцип проблемної ситуації

1.5.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбово-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань

1.5.3 Принцип взаємонавчання

1.5.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються

1.5.5 Принцип індивідуалізації

1.5.6 Принцип самонавчання

1.5.7 Принцип мотивації

1.6 Чинники, що спонукають до пізнавальної активності

1.7 Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні біології

1.7.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учнів

1.7.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів

1.8 Використання мультимедійних презентацій на уроках біології

Розділ 2. Матеріал і об'єкт дослідження

2.1 Об'єкт дослідження

2.2 Методи дослідження Розділ 3. Результати та їх обговорення

3.1 Організація дослідження

3.2 Дослідження навчання з формування активізації пізнавальної діяльності учнів

3.3 Розробка уроків з використанням мультимедійних презентацій на уроках біології

3.4 Визначення та оцінка рівня розвитку пізнавальної діяльності учнів

3.5 Порівняльний аналіз результатів дослідження Розділ 4. Охорона праці

Висновки Список використаних джерел Додатки Вступ Основне призначення загальноосвітніх закладів нового типу створити оптимальні умови для широкої загальноосвітньої підготовки учнів, їх всебічного розвитку. Метою діяльності шкіл є надання необхідної інтелектуальної допомоги учням щодо розвитку їхніх творчих здібностей, інтелектуальних запитів.

Як заклади нового типу, так і профільні школи з поглибленим вивченням окремих навчальних предметів повинні забезпечити фундаментальну підготовку з обраного профілю, залежно від нахилів та пізнавальних інтересів школярів, сприяти формуванню національної інтелігенції, здатної до самостійного прийняття рішень у нестандартних життєвих та виробничих ситуаціях.

Сьогодні, розглядаючи умови проведення уроків в загальноосвітніх школах, можна дійти висновку, що вони дуже відрізняються від тих, що були п’ять, десять, двадцять, п’ятдесят років тому. І це не тому, що ми інші; я вважаю, що це тому що світ постійно рухається вперед, розвивається, і ті методи, що були актуальні декілька років тому, не можуть задовольнити цікавість сьогоднішніх учнів.

Важко домогтися міцних знань, якщо немає в школяра інтересу до навчальної праці й досліджуваного матеріалу. Важливо не тільки передати учням певну суму знань, а розвивати в них самих бажання шукати, знаходити й використовувати необхідну інформацію, інтегрувати свої знання в життя, в якісь практичні ситуації. Творча діяльність учнів пов’язана з особливою напругою їхніх сил і здатностей. Необхідними передумовами творчої діяльності є пізнавальний інтерес, використання інтегрованих знань, конструктивна уява й ініціатива. Тому вивчення специфіки викладання уроків для сучасних учнів загальноосвітніх шкіл є актуальним для кожного вчителя.

Практичне значення нашої роботи полягає в тому, що біологія — це той шкільний курс, у якому існують реальні можливості залучити учнів до дослідницької роботи, розвинути їх творчі здібності. Тривалі спостереження, експеримент, самостійні навчальні дослідження. Вони можуть і повинні стати невід'ємною частиною викладання цього предмета. Однак дослідницькою роботою учні займаються не тільки на уроках, але і в позаурочний час.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Психологічні особливості учнів старших класів У ранній юності навчання продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У зв’язку з тим що в старших класах розширюється круг знань, що ці знання учні застосовують при поясненні багатьох фактів дійсності, вони більш усвідомлено починають відноситися до навчання. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науки. У другій групі виявляється деяка однобічність, але це не випадково і типово для багатьох учнів.

Відмінність у відношенні до вчення визначається характером мотивів. На перше місце висуваються мотиви, пов’язані з життєвими планами учнів, їх намірами в майбутньому, світоглядом і самовизначенням. По своїй будові мотиви старших школярів характеризуються наявністю ведучих, цінних для особи цілей. Старшокласники указують на такі мотиви, як близькість закінчення школи і вибір життєвого шляху, подальше продовження освіти або робота по вибраній професії, потреба проявити свої здібності у зв’язку з розвитком інтелектуальних сил. Все частіше старший школяр починає керуватися свідомо поставленою метою, з’являється прагнення поглибити знання в певній області, виникає прагнення до самоосвіти. Учні починають систематично працювати з додатковою літературою, відвідувати лекції, працювати в школах юних математиків, юних хіміків і т.п. 10,11]

Старший шкільний вік — це період завершення статевого дозрівання і разом з тим початкова стадія фізичної зрілості. Для старшокласника типова готовність до фізичних і розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навиків і умінь в праці і спорті, відкриває широкі можливості для вибору професії. Разом з цим фізичний розвиток надає вплив на розвиток деяких якостей особи. Наприклад, усвідомлення своєї фізичної сили, здоров’я і привабливості впливає на формування у хлопців і дівчат високої самооцінки, упевненості в собі, життєрадісності і т. д., навпаки, усвідомлення своєї фізичної слабкості викликає деколи у них замкнутість, невіра в свої сили, песимізм.

Старший школяр стоїть на порозі вступу до самостійного життя. Це створює нову соціальну ситуацію розвитку. Завдання самовизначення, вибору свого життєвого шляху встає перед старшим школярем як завдання першорядної ваги. Школярі старших класів обернені в майбутнє. Це нова соціальна позиція змінює для них і значущість навчання, його завдань і змісту. Старші школярі оцінюють учбовий процес з погляду того, що він дає для їх майбутнього. Вони починають інакше, ніж підлітки, дивитися на школу. Якщо підлітки дивляться в майбутнє з позиції сьогодення, то старші школярі на сьогодення дивляться з позиції майбутнього.

У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв’язок між професійними і учбовими інтересами. У підлітка учбові інтереси визначають вибір професії, у старших же школярів спостерігається зворотне: вибір професії сприяє формуванню учбових інтересів, зміні відношення до учбової діяльності. У зв’язку з необхідністю самовизначення у школярів виникає потреба розібратися в тому, що оточує і в самому собі, знайти сенс того, що відбувається. У старших класах учні переходять до засвоєння теоретичних, методологічних основ, різних учбових дисциплін [19, 22−24].

Характерною для учбового процесу є систематизація знань по різних предметах, встановлення предметних зв’язків. Все це створює ґрунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що приводить до формування наукового світогляду. Старший школяр в своїй учбовій роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам’ятовує осмислено. В той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що є те або інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати і експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.

Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але самий хід аналізу, способи доказу. Їм подобається, коли викладач примушує вибирати рішення між різними точками зору, вимагає обґрунтування тих або інших тверджень; вони з готовністю, навіть з радістю вступають в суперечку і наполегливо захищають свою позицію.

У старшому шкільному віці відбуваються зміни у відчуттях дружби, товариства і любові. Характерною особливістю дружби старшокласників є не тільки спільність інтересів, але і єдність поглядів, переконань. Дружба носить інтимний характер: хороший друг стає незамінною людиною, друзі діляться найпотаємнішими думками. Ще більш, ніж в підлітковому віці, пред’являються високі вимоги до друга: друг повинен бути щирим, вірним, відданим, завжди приходити на допомогу [32, 44−47].

Старші школярі пред’являють дуже високі вимоги до моральної зовнішності людини. Це пов’язано з тим, що в старшому шкільному віці створюється більш цілісне уявлення про себе і про особу інших, розширюється круг усвідомлюваних соціально-психологічних якостей людей, і перш за все однокласників.

Вимогливість до навколишніх людей і строга самооцінка свідчать про високий рівень самосвідомості старшого школяра, а це, у свою чергу, приводить старшого школяра до самовиховання. На відміну від підлітків у старшокласників виразно виявляється нова особливість — самокритичність, яка допомагає їм строгіше і об'єктивно контролювати свою поведінку. Хлопці і дівчата прагнуть глибоко розібратися в своєму характері, у відчуттях, діях і вчинках, правильно оцінити свої особливості і виробити в собі кращі якості особи, найбільш важливий і цінний з суспільної точки зору.

Отже, старшокласників не може задовольнити просте викладення навчального матеріалу; їм потрібні насичені новітніми інформаціями та технологіями семінарські, дискусійні уроки з використанням інтелектуальних ігор [28, 29].

1.2 Проблеми викладання біології в старших класах біологія викладання пізнавальний мультимедійний ХХІ століття — це час формування високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення для економічного та соціального поступу країни. Саме тому освіта має базуватись на принципах диференціації навчання, орієнтації на особистість учня, формування його мотиваційної сфери, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей.

На сьогодні актуальною є проблема аналізу стану викладання навчальних дисциплін, визначення позитивних сторін й окреслення кола проблемних питань навчально-виховного процесу. Судячи за результатами успішності учнів, якісного показника вступу випускників до ВНЗ, в загальноосвітніх навчальних закладах області створено умови повноцінного викладання шкільного курсу біології. Запорукою тому є можливості кадрового потенціалу вчителів природничих дисциплін, рівень науково-методичного забезпечення і контролю за станом викладання. Але природно, що маса проблем соціально-економічного плану є причинами ускладнень для реалізації завдань навчального закладу та освітніх функцій вчителя. 6−8,14]

Однією з найістотніших причин неефективного проведення уроків є зниження інтересу учнів до навчання. Складно узагальнювати масштаби цієї проблеми, але, як на моє бачення, вона є штучною, а точніше не типовою. Частіше всього так думають вчителі, які мають середній стаж практичної роботи. У людей цієї категорії скоріше спрацьовує фактор пам’яті про власну молодість, притаманний тому віку робочий ентузіазм, і зрозуміло вищу результативність роботи. До того ж, на формування образу учня семидесятих років певний вплив мав авторитарний стиль управлінської діяльності на всіх її рівнях, що часто дозволяв застосування прийомів виховання суперечливих вимогам щодо дотримання прав людини.

Сучасні діти, які виховуються в умовах розвиненого інформаційного середовища, розбудови демократії суспільства, є більш розкомплексованими в поведінці, вимагають вищого рівня ступенів свободи, а значить і ставлять перед вчителем нові вимоги. Життя вимагає від сучасної школи підготовки дітей із сформованими особистісними рисами, високим рівнем соціальної активності, цілісним умінням бачення проблем, готовністю до дій по їх вирішенню. Головною ознакою сучасної педагогіки має бути особистісно-діяльнісний підхід до організації навчання й виховання дітей, як громадян нового суспільства. Навчання повинне базуватись на принципі природовідповідності, в основі якого лежить задоволення потреб дитини в саморозвитку, пізнанні довкілля не через сприйняття догматичних тверджень, а в форматі гри, розв’язання евристичної ситуації, чи навіть шляхом проб і помилок. Вчитель повинен забезпечити умови для реалізації дитиною потреб пізнання світу саме в такому комфортному для розвитку її особистості середовищі. При такому підході по іншому бачаться й риси сучасного учня [8, 25−30].

Зменшенню гостроти проблеми сприятиме і усвідомлення того факту, що дитиною легше сприймається матеріал, який для неї здається цікавим або життєво необхідним. То ж без сумніву, розумне впровадження профільності навчання в старших класах є одним із шляхів нівелювання негативного змісту названої вище проблеми. Грубою помилкою, що часто допускається при організації профільних класів, є довільний розподіл адміністрацією школи профілю існуючих. Обов’язково слід оголошувати повноцінний набір учнів до таких класів із запрошенням зацікавлених дітей з усього регіону.

Передувати профілізації навчання може допрофільна підготовка, тобто залучення дітей до роботи гуртків, вивчення факультативних курсів, участь в роботі секцій наукових товариств, клубів.

Передумовою вдалого вибору учнями профілю навчання є ефективна робота по їх ранній професійній орієнтації. За умови, якщо до десятого, а то і восьмого класу дитина вже визначилась з майбутньою професією, навчаючись за програмами профільного чи поглибленого вивчення вона вивчатиме менш цікаві для неї дисципліни за спрощеними програмами, з економією додаткового часу для улюблених предметів. Якщо за таких умов існуючий інтерес до предмета посилити засобами створення проблемної ситуації, застосування прийомів інтерактивного навчання, рівень пізнавальної активності дітей, а рівно і їх знань, має бути високим [14, 24−28].

Обов’язковою ознакою сучасного уроку біології є диференціація навчальних підходів до дітей з різними рівнями пізнавальних потреб і природних здібностей. Такий підхід сприятиме вирішенню наступної проблеми, яку називають вчителі біології: це зауваження щодо змісту програм курсу. Досить часто, причини суб'єктивного плану, як то поверхове ознайомлення з матеріалами державних стандартів освіти, вимогами пояснювальної записки до програм, та не залежні від вчителя причини — відсутність затвердженого варіанту концепції біологічної освіти, певна неоднозначність вимог самої програми щодо знань та умінь, породжують різне розуміння глибини висвітлення змісту певних її питань. Існуючі підручники для старших класів створювались під вимоги попереднього варіанту стандартів освіти. То ж надмірна увага деталям досить часто призводить до «відлякування» дітей від предмета, відволікає їх від вивчення інших важливих питань.

Схема розгляду програмного питання на уроці повинна включати в себе етапи:

Пояснення кожного з питань нового матеріалу повинне здійснюватись за принципом концентричності, де є обов’язковими всі три етапи. Етап ознайомлення з позапрограмним матеріалом повинен бути стислим, але головне — реалізуватись в такій формі, щоб зацікавити якомога більшу кількість учнів. Уміле заохочення тих, хто виявляє бажання працювати на цьому рівні призводить до поступового збільшення числа таких дітей. Їх в пересічному класі спочатку може бути один, два, але за умов систематичної роботи число таких дітей зростає до кількості, за якої буде вже достатньо підстав для розмови про відкриття міжкласного факультативу (гуртка) з біології. Надалі на цих дітей можна опиратись як на майбутніх учасників олімпіад, актив кабінету біології.

Аналіз відвіданих в ході тематичних вивчень шкільних занять засвідчує неповноцінне використання багатьма вчителями можливостей ще одного потенційно сильного чинника за контролем уваги дітей — мотивації їх пізнавальної активності, як складової уроку. Вдале створення проблемної ситуації, пов’язаної з матеріалом що вивчається, визначення місця даного матеріалу в системі знань про життя, ролі в довкіллі й значення для людини, спонукає дітей до роботи, загострює увагу, підживлює інтерес до теми.

Підвищенню рівня зацікавленості учнів предметом сприяє застосування в навчальному процесі можливостей сучасних електронних засобів. Високий ефект може мати використання на уроках біології відеофрагментів телевізійних програм Discovery, Animal Planet, World Geography, Life Before Life. З сучасних комп’ютерних навчальних програм на особливу увагу заслуговує програма «Бібліотека електронних наочностей. Біологія 6−11». Програма дає можливість самостійного конструювання презентаційних матеріалів з використанням схем, фотографій біологічних об'єктів і навіть відео сюжетів майже на кожну з тем шкільного курсу біології. Цінною для реалізації диференційованого підходу до вивчення курсу загальної біології є нова програма «Біологія. 10 клас. Навчальний посібник» (з серії освітніх програм проекту «Home Alive»). Програма має широкі можливості для розкриття кожної з тем загальної біології на базовому та поглибленому рівнях. Найбільш зручним варіантом навчання за нею є самостійна робота учня, в ході якої при переході до наступної теми він має успішно виконати завдання контрольної роботи з визначенням суми набраних балів. Програма передбачає створення індивідуального профілю навчання або можливість працювати з нею в ознайомлювальному режимі. В ході роботи з програмою учень може з навчального класу переходити до тренувальної зали, бібліотеки чи навіть ігрової кімнати [11, 13].

Навчально-виховна функція уроку реалізується не лише через роботу з матеріалом теми, а й через всі складові заняття. Без перебільшення можна сказати, що важливу роль грають такі чинники як настрій вчителя, його ставлення до дітей, культура мови. Комфортність умов навчання в значній мірі визначається атмосферою уроку, довірливими й партнерськими стосунками між дітьми та вчителем. Культура поведінки й мова вчителя неодмінно повторюються в його учнях. Досвід спостережень багато в чому дає підстави судити за поведінкою учнів про атмосферу попереднього уроку з якого вони прийшли.

Наступна проблема, є недостатній рівень матеріально-технічної бази для проведення лабораторних робіт. Основною формою організації навчальної діяльності є сьогодні класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть поспіль, сьогодні, в умовах науково-технічного прогресу вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Пошук ефективних технологій, дидактичних підходів триває. Практика застосування різних технологій може допомогти створити більш ефективну та динамічну працю на уроках біології. Без централізованого вирішення її на державному рівні проблема ніяк не може бути усунена наївними порадами пошуку позабюджетних коштів чи самостійного виготовлення (до того ж несертифікованого) обладнання. Саме тому, з усвідомленням реальності й масштабності проблеми, нормативними документами передбачено можливість диференціації форм проведення лабораторних робіт з біології. Будь-яка з них, виходячи з реальних умов школи чи раціональності використання навчального часу, може бути фрагментом уроку і виконуватись навіть на демонстраційному рівні. Зрозуміло, що в такому випадку й оформлення роботи в зошиті у розгорнутій формі не є обов’язковим. Оцінка за таку роботу ставиться лише учням, які мали відношення до її виконання [16, 11−13].

Отже, сучасний урок вимагає від вчителя не тільки знань, а й володіння різноманітними прийомами, що активізують увагу учня, спонукають до мислення, творчої діяльності.

Найважчім, на мій погляд, є незначний за часом, але дуже важливий організаційний момент. Налаштувати аудиторію дуже різних за характером, темпераментом та сприйняттям дітей, є важливим для творчої діяльності педагога. Отже, вчитель має організувати пізнавальну роботу учнів, яка буде спрямована на комплексне засвоєння ними всіх компонентів змісту освіти, а не лише на процес формування знань і вмінь.

1.3 Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках біології

Одним із важливих напрямів діяльності сучасної школи є така організація навчального процесу, яка забезпечує глибокі та міцні знання основ наук і, разом з тим, формує в учнів вміння самостійно мислити, розвиває творчість та ініціативу. Але психологи та педагоги, які вивчали сучасний стан процесу навчання, констатують, що випускники не здатні самостійно розв’язувати проблеми, вирішувати практичні завдання, не можуть мислити діалектично, системно. їм бракує творчої уяви, винахідливості.

Причини цього слід шукати в організації навчальної діяльності. Аналіз викладання предметів природничого циклу показав, що:

1. Перевага на уроці віддається заучуванню, розширенню, поглибленню знань, а не їх міцності. Серед навчальних завдань дуже низька питома вага творчих.

2. Теоретичні й практичні завдання на етапах систематизації та повторення навчального матеріалу носять переважно репродуктивний характер. Розв’язання творчих завдань залишається часто поза увагою вчителя, оскільки конкретна мета розвитку творчих здібностей не ставиться.

3. Учні з метою полегшення вивчення матеріалу складають конспекти, схеми, таблиці. Але такі роботи не активізують пізнавальної діяльності.

Термін «активність» походить з латинської «actives», що означає діяльний, енергійний, ініціативний. У педагогічному словнику за ред. М. Д. Ярмаченка «активність визначається як- 1) властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх і внутрішніх потреб; 2) властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу та саму себе.

Як відомо, трьома основними складовими елементами змісту освіти є: 1) знання природи, суспільства, техніки, людини;

2) досвід здійснення вже відомих способів діяльності, формування навичок, вмінь, їх застосування;

3) досвід здійснення творчої діяльності, самостійне перенесення знань та вмінь у нову ситуацію.

Спостереження показали, що сучасний процес навчання базується головним чином на перших двох елементах. При цьому перевага віддається формуванню знань про навколишній світ, а не вмінь. Про це свідчать кількість лабораторних та практичних робіт. Третій елемент змісту освіти мало хто із вчителів включає в свій урок.

Отже, як у загальноосвітніх, так і в школах нового типу фактично переважає репродуктивне навчання. Вирішити проблему перетворення учня із об'єкта педагогічного впливу в суб'єкт навчання можна за допомогою різних форм продуктивної діяльності, однією із яких є застосування на уроці творчих завдань.

Творче завдання — це взаємозв'язок пізнавального та розумового завдань. Його рішення вимагає від учня «застосування раніше засвоєних знань та вмінь у новій ситуації, їх комбінацію та перетворення, побудови їх на основі способу рішення, бачення нової проблеми в традиційній ситуації, бачення структури і нової функції об'єкта». Важливе напруження думки, збудження розумової діяльності.

Складаючи творчі завдання, потрібно виходити з таких критеріїв;

1. Умова завдання має ґрунтуватися значною мірою на вже відомих учням знаннях та вміннях.

2. Містити суперечності між відомим та пошуковим — проблему.

3. Викликати цікавість до рішення, концентрувати увагу школяра.

4. Містити пізнавальну новизну, елементи труднощів під час її рішення.

Використання творчих завдань дає змогу перевірити, як учень навчився оперувати і одночасно вчить самостійному пошуку нових знань і способів діяльності.

Отже, творчі завдання, на відміну від репродуктивних, здатні підняти школярів на більш високий рівень їхнього розумового розвитку.

Виходячи з необхідності та враховуючи переваги використання в процесі навчання творчих завдань, слід відзначити, що різкий перехід від репродуктивного типу завдань до пошукового успіхів не принесе, а навпаки, викличе багато труднощів та невдач як для учня, так і для вчителя. Формування досвіду творчої діяльності потребує тривалого часу та певної методики.

Підвести школярів від простого і часто необдуманого відтворення знань до їх самостійного добування, вміння міркувати, робити висновки і висувати гіпотези за декілька уроків неможливо.

Тому проміжною та сполучною ланкою між завданнями репродуктивними та творчими є завдання частково-пошукового характеру. Під час їх рішення школярі вчаться встановлювати логічно завершені зв’язки між судженнями та умовиводами.

Методика рішення запропонованих творчих завдань включає в себе ланцюжки рішень окремих пізнавальних підзавдань, кожне з яких носить переважно репродуктивний характер і не становить особливих труднощів. Учень легко може їх вирішити, спираючись на вже набутий обсяг знань. Сукупність таких підзавдань породжує творчість школяра.

Вміння розбити завдання на підзавдання, встановити послідовність їх розв’язку, логічний хід міркувань і буде основною трудністю під час вирішення вихідного, завдання.

Такий підхід активізує розумову діяльність учнів, а значить, приводить до нестандартних рішень.

Знайомлячись з умовою завдання, учні часто сумніваються в своїх можливостях щодо його вирішення. Але з кожним кроком міркувань ці сумніви розсіюються.

Вивчаючи зоологію у 7 класі, учні ознайомлювалися з особливостями кровоносних систем різних типів та класів тварин, будовою сердець, мають поняття про артеріальну та венозну кров, кровоносні судини, кола кровообігів. Тому у 8 класі під час вивчення біології людини раніше засвоєні знання стають опорними. Ґрунтуючись на них, школярі повинні розширити та поглибити свої знання на новому фактичному матеріалі.

Під час вивчення теми ставимо триєдину мету:

1. Навчальна: формувати в учнів нові анатомо-фізіологічні поняття про внутрішнє середовище організму, склад крові, переливання та зсідання крові, фагоцитоз, імунітет, гомеостаз, інфекційні захворювання, запобіжні щеплення, будову та роботу серця, велике та мале кола кровообігів; формувати загально біологічні поняття про клітинну будову організму, взаємозв'язок будови та функції (клітини крові, серця, судини); удосконалювати вміння працювати з мікроскопом, підручником, надавати першу допомогу при кровотечах.

2. Виховна: здійснювати моральне, фізичне та гігієнічне виховання школярів, доводячи загрозу СНІДу, наркотиків, алкоголю, паління, користь запобіжних щеплень, фізичних вправ для зміцнення серця; вчити додержуватися гігієни серцево-судинної системи; надавати першу допомогу при кровотечах.

3. Розвиваюча: розвивати інтелектуальні здібності, логічне мислення, мову учнів шляхом організації їхньої спрямованої розумової роботи на уроках, вдома; вчити формувати висновки із фактів, самоспостережень, аналізувати та порівнювати їх.

1.4 Рівні пізнавальної активності

Перший рівень — відтворююча активність. Характеризується прагненням учня зрозуміти, запам’ятати і відтворити знання, опанувати способом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра, відсутністю у учнів інтересу до поглиблення знань, відсутність питань типу: «Чому?»

Другий рівень — інтерпретуюча активність. Характеризується прагненням сенсу змісту, що вивчається, що вчиться до виявлення, прагненням пізнати зв’язки між явищами і процесами, опанувати способами застосування знань в змінених умовах.

Характерний показник: велика стійкість вольових зусиль, яка виявляється в тому, що учень прагне довести почату справу до кінця, при утрудненні не відмовляється від виконання завдання, а шукає шляхи рішення.

Третій рівень — творчий. Характеризується інтересом і прагненням не тільки проникнути глибоко в суть явищ і їх взаємозв'язків, але і знайти для цієї мети новий спосіб.

Характерна особливість — прояв високих вольових якостей що вчиться, завзятість і наполегливість в досягненні мети, широкі і стійкі пізнавальні інтереси. Даний рівень активності забезпечується збудженням високого ступеня розузгодження тим часом, що учень знав, що вже зустрічалося в його досвіді і новою інформацією, новим явищем. Активність, як якість діяльності особи, є невід'ємною умовою і показником реалізації будь-якого принципу навчання.

1.5 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагнути до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам’ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам’ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

1.5.1 Принцип проблемної ситуації

Перш за все як основоположний принцип слід розглядати принцип проблемної ситуації. Шляхом завдань, що послідовно ускладнюються, або питань створити в мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому не вистачає наявних знань, і він вимушений сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших слухачів, ґрунтуючись на своєму або чужому досвіді, логіці. Таким чином, учень отримує нові знання не в готових формулюваннях викладача, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Особливість застосування цього принципу в тому, що воно повинне бути направлене на рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнування невірних стереотипів, формування прогресивних переконань, економічного мислення.

Особливості застосування даного принципу в процесі викладання економічних дисциплін вимагають і специфічних форм проведення занять, педагогічних прийомів і методів. І найголовніше, що зміст проблемного матеріалу повинен підбиратися з урахуванням інтересів учнів.

Одним з головних завдань навчання є формування і вдосконалення умінь і навиків, зокрема уміння застосовувати нові знання.

1.5.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбово-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань Наступним принципом є забезпечення максимально можливої адекватності учбово-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань. Практичний курс завжди був складовою частиною професійної підготовки учнів. Суть даного принципу полягає в тому, щоб організація учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться по своєму характеру максимально наближалася до реальної діяльності. Це і повинно забезпечити у поєднанні з принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до їх практичного осмислення.

1.5.3 Принцип взаємонавчання Не менш важливим при організації учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться є принцип взаємонавчання. Слід мати на увазі, що вчаться в процесі навчання можуть навчати один одного, обмінюючись знаннями. Для успішної самоосвіти необхідні не тільки теоретична база, але і уміння аналізувати і узагальнювати явища, що вивчаються, факти, інформацію; уміння творчо підходити до використання цих знань; здатність робити виводи з своїх і чужих помилок; уміти актуалізувати і розвивати свої знання і уміння.

1.5.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються Дуже важливо, щоб учбовий-пізнавальна діяльність учнів носила творчий, пошуковий характер і по можливості включала елементи аналізу і узагальнення. Процес вивчення того або іншого явища або проблеми повинні по всіх ознаках носити дослідницький характер. Це є ще одним важливим принципом активізації учбовий-пізнавальної діяльності: принцип дослідження проблем, що вивчаються, і явищ.

1.5.5 Принцип індивідуалізації

Для будь-якого учбового процесу важливим є принцип індивідуалізації - це організація учбово-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Для навчання цей принцип має виняткове значення, оскільки існує дуже багато психофізичних особливостей:

· склад аудиторії (комплектування груп)

· адаптація до учбового процесу

· здібність до сприйняття нового і т.п.

Все це вимагає застосовувати такі форми і методи навчання, які по можливості враховували б індивідуальні особливості що кожного вчиться, тобто реалізувати принцип індивідуалізації учбового процесу.

1.5.6 Принцип самонавчання Не менш важливим в учбовому процесі є механізм самоконтролю і саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип дозволяє індивідуалізувати учбовий-пізнавальну діяльність що кожного вчиться на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи консультації.

1.5.7 Принцип мотивації

Активність як самостійної, так і колективної діяльності що вчаться можлива лише за наявності стимулів. Тому в числі принципів активізації особливе місце відводиться мотивації учбовий-пізнавальної діяльності. Головним на початку активної діяльності повинна бути невимушеність, а бажання що вчиться вирішити проблему, пізнати що-небудь, довести, оспорити.

Принципи активізації учбово-пізнавальної діяльності також як і вибір методів навчання, повинні визначаться з урахуванням особливостей учбового процесу. Крім принципів і методів, існують також і чинники, які спонукають учнів до активності, їх можна назвати ще і як мотиви або стимули викладача, що б активізувати діяльність учнів.

1.6 Чинники, щоспонукають до пізнавальної активності

У числі основних чинників, що спонукають до активності, можна назвати наступні:

Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надуманна і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

Творчий характер учбово-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбово-пізнавальної діяльності дозволяє збудити в учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться «ударити в грязь особою» перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

Активація учнів, що вчаться здійснюється викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є розузгодження між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу — необхідна умова пізнавальної діяльності.

1.7 Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні біології

Існують основні способи активізації пізнавальної діяльності:

1. Спиратися на інтереси учнів і одночасно формувати мотиви учення, серед яких на першому місці виступають пізнавальні інтереси, професійні схильності;

2. Включати учнів в рішення проблемних ситуацій, а проблемне навчання, в процесі пошуку і рішення наукового і практичних проблем;

3. Використовувати дидактичні ігри і дискусії;

4. Використовувати такі методи навчання, як бесіда, приклад, наочний показ;

5. Стимулювати колективні форми роботи, взаємодію учнів в ученні.

У активізації пізнавальної діяльності що вчаться велику роль грає уміння вчителя спонукати своїх учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі учбового матеріалу, до виділення в нім головних і найбільш істотних положень. Вже в молодших класах корисно привчати хлопят самостійно виділяти найістотніше в поясненні вчителя і формулювати найважливіші питання, які пояснені на уроці. У середніх же і старших класах цей прийом служить дієвим стимулом пізнавальної активності учнів. Якщо вчитель пропонує по ходу свого викладу виділити основні питання, тобто скласти план матеріалу, що вивчається, це завдання примушує хлопят глибше вникати в суть нової теми, в думках розчленовувати матеріал на найважливіші логічні частини.

Дані способи активізації пізнавальної діяльності здійснюються за допомогою методів навчання. Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності що вчаться, спонукають їх до старанного учення.

1.7.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учня Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

Словесні методи.

1. Метод дискусії застосовую по питаннях, що вимагають роздумів, добиваюся, на своїх уроках, щоб учні могли вільно висловлювати свою думку і уважно слухати думку виступаючих.

2. Метод самостійної роботи з учнями. З метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу дається завдання самостійно скласти план розповіді викладача або план-конспект з виконанням установки: мінімум тексту — максимум інформації.

Використовуючи цей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірці домашнього завдання. Уміння конспектувати, складати план розповіді, відповіді, коментоване читання літератури, відшукування в нім головної думки, робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають формуванню у учнів теоретичного і образно-наочного мислення при аналізі і узагальненні закономірностей природи.

Для закріплення навику роботи з літературою дають таким, що вчиться різні посильні завдання.

У класі що вчиться повинні постаратися не прочитати, а переказати своє повідомлення. При такому виді роботи учні вчаться аналізувати і узагальнювати матеріал, а також розвивається усна мова. Завдяки цьому, учні надалі не соромляться висловлювати свої думки і думки.

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Організовую самостійну роботу таким чином: дається класу конкретне учбове завдання. Намагаючись довести його до свідомості кожного учня.

Для цієї мети добре підходять зошити на друкарській основі і збірки завдань для учнів.

Багато викладачів, користуються саморобними роздатковими дидактичними матеріалами.

Їх умовно ділять на три типи:

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття і осмислення, нових знань без попереднього пояснення їх вчителем.

1) Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план.

2) Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді.

3) Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційної наочної допомоги.

2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення і застосування знань і умінь.

1) Картка з питаннями для роздумів.

2) Картка з розрахунковим завданням.

3) Картка із завданням виконати малюнок.

3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи знань, що вчаться з метою контролю, і умінь.

1) Картка з німим малюнком.

Використовую в декількох варіантах. Для всього класу — 2−4 варіанти. І як індивідуальні завдання. Може проводитися з метою повторення і закріплення знань.

2) Тестові завдання.

Їх застосовую також і в індивідуальному порядку і для класу в цілому.

Останнім часом ефективнішими є текстові завдання, хоч і у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь.

4) Метод проблемного викладу.

На уроках використовую проблемний підхід в навчанні учнів. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не володіють знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, рішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню у прийомів, що вчаться, розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових звязків.

Проблемний підхід включає логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.

Даний метод включає: висунення проблемного питання;створення проблемної ситуації на основі вислову ученого; створення проблемної ситуації на основі приведених протилежних точок зору поодинці і тому ж питанню; демонстрацію досвіду або повідомлення про нього — основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру. Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю учнів.

Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Що все вчаться по завданнях самостійно вирішують розрахункові або логічні (що вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання аналогічно або творчого характеру.

Але в кожній паралелі завдання диференціюю — складніші, творчого характеру — що сильним вчиться.

А аналогічні - слабким. При цьому у самих учнів на цьому не акцентую увагу. Кожен учень отримує завдання по своїх можливостях і здібностях. При цьому не знижується інтерес до навчання.

Наочні методи.

Частково-пошуковий.

При застосуванні цього методу викладач керує роботою класу. Організовується робота учнів так, щоб частину нових завдань вони добули самі. Для цього демонструється досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляється лише мета. А що вчаться шляхом спостереження і обговорення вирішують проблемне питання.

Практичні методи.

Частково-пошуковий лабораторний метод.

Учні вирішують проблемне питання і здобувають частину нових знань шляхом самостійного виконання і обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи вчиться відома лише мета, але не очікувані результати.

Також використовуються методи усного викладу — розповідь і лекції.

При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, вислови авторитетних учених, громадських діячів.

Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів:

1) Активізуючи діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до матеріалу, що вивчається:

а) прийом новизни — включення в зміст учбового матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;

б) прийом семантизації - в основі лежить збудження інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів;

в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ в динаміці і розвитку;

г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у звязку з його біологічною, народногосподарською і естетичною цінністю;

2) Прийоми активізації діяльності що вчаться на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається.

а) евристичний прийом — задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді.

б) евристичний прийом — обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути у учнів уміння доводити і обґрунтовувати свої думки.

в) дослідницький прийом — що вчаться на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати вивід.

3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.

прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних обєктів, колекцій;

Використовувати можна різні варіанти оцінки роботи що вчаться на уроці. Для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на уроці, потрібно:

1) компетентне і незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших груп).

2) завдання розподіляти самим викладачем по правилах, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним — прості.

3) оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня.

5) давати творчі домашні завдання до узагальнювального уроку. При цьому можуть проявляти себе тихі, що вчаться, непомітні на фоні активніших.

Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.

1.7.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності

В процесі придбання що вчаться знань, умінь і навиків важливе місце займає їх пізнавальна активність, уміння викладача активне керувати нею. З боку викладача учбовий процес може бути керованим пасивно і активно. Пасивно керованим процесом вважається такий його спосіб організації, де основна увага приділяється формам передачі новій інформації, а процес придбання знань для учнів залишається стихійним. В цьому випадку на перше місце виступає репродуктивний шлях придбання знань. Активно керований процес направлений на забезпечення глибоких і міцних знань що всіх вчаться, на посилення зворотного звязку. Тут передбачається облік індивідуальних особливостей що вчаться, моделювання учбового процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня.

В процесі навчання учень також може проявити пасивну і активну пізнавальну діяльність.

Існують різні підходи до поняття пізнавальної активності учнів. Б.П. Єсипов вважає, що активізація пізнавальної діяльності - свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями, навиками. Г. М. Лебедев указує, що «пізнавальна активність — це ініціативне, дієве відношення знань, що вчаться до засвоєння, а також вияв цікавості, самостійності і вольових зусиль в навчанні». У перовому випадку йде мова про самостійну діяльність викладача і що вчаться, а в другому — про діяльність учнів. У другому випадку в поняття пізнавальної активності автор включає інтерес, самостійність і вольові зусилля учнів.

У навчанні активну роль грають учбові проблеми, суть яких полягає в подоланні практичних і теоретичних перешкод в свідомості таких ситуацій в процесі учбової діяльності, які приводять учнів до індивідуальної пошуковий-дослідницької діяльності.

Метод проблемного навчання складає органічну частину системи проблемного навчання. Основою методу проблемного навчання є створення ситуацій, формування проблем, підведення учнів до проблеми. Проблемна ситуація включає емоційну, пошукову і вольову сторону. Її завдання — направити діяльність учнів на максимальне оволодіння матеріалом, що вивчається, забезпечити мотиваційну сторону діяльності, викликати інтерес до неї.