Соціально-педагогічні особливості студентського віку

Студентство — це один із визначних періодів у житті людини, адже саме в цей період відбувається перехід від дитинства до дорослого життя і від того в яких умовах буде протікати завершальний етап формування особистості людини і залежатиме який шлях у майбутньому обере собі студент. Саме з цілю створити всі необхідні умови для рівноцінного розвитку і прояву особистості юнаків та дівчат слід приділити увагу особливостям соціалізації і психологічним ознакам саме молодіжного віку.

А.С.Власенко визначає: «студентство — це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям» [25.247] Л. Д. Столяренко характеризує студентство як особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, організаційно об'єднаних інститутом вищої освіти [23.160]. За визначенням І.А. Зимової, студентство включає людей, цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями і професійними вміннями, що відрізняються найбільш високим освітнім рівнем, найбільш активним споживанням культури й високим рівнем пізнавальної мотивації. Б.Г. Ананьєв вважає, що період життя від 17 до 25 років має важливе значення як завершальний етап формування особистості і як основна стадія професіоналізації. На думку Б.Г. Ананьєва, до 17 років у особистості створюються оптимальні суб'єктивні умови для формування навичок самоосвітньої діяльності [1.6].

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвитку. В цей період найвища швидкість пам’яті, реакції, пластичність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домінантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвиваються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюються соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економічні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зростають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, безплідного розтрачання фізичних і духовних сил.

В біологічному плані юнакам і дівчатам, як і підліткам, властиво підвищена увага до уявлень про норму щодо зростання тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, особи, поведінки і рухів. Вони схильні знаходити у себе фізичні відхилення навіть у тих випадках, коли всі показники відповідають нормі. Ця підвищена чутливість може викликати конфліктні реакції або навіть хронічні психічні порушення невротичного характеру. Наприклад, багато нормальні або навіть стрункі дівчата вважають себе товстими і намагаються схуднути. У крайніх випадках така заклопотаність своєю вагою може призводити до порушень харчової поведінки. Однак загальне емоційне самопочуття юнаків і дівчат стає більш рівним. Як правило, немає різких афективних спалахів, які нерідко виникали в підлітковому віці через загальну підвищеної збудливості.

Психологічний зміст юності пов’язано з розвитком:

• — самосвідомості, як цілісного уявлення про себе, емоційного ставлення до власного «я», самооцінки своєї зовнішності, поведінки, розумових, вольових, моральних якостей, усвідомлення своїх позитивних і негативних рис, на основі чого виникають мотиви вдосконалення особистості і самовиховання;
• — світогляду, як системи поглядів, знань, переконань, власної життєвої філософії, що спирається на засвоєну раніше систему знань і здатність до абстрактно-теоретичного мислення;
• — індивідуальності, що знаходить прояв у створенні власних теорій сенсу життя, кохання, щастя тощо.

У період юності становлення самосвідомості, світогляду та самоствердження індивідуальності відбувається за наступними напрямами:

• 1. Рефлексії, самоаналізу внутрішнього світу, виникнення почуття власної неповторності, індивідуальності, несхожості на інших, у результаті чого можлива поява почуття «самітності», нерозуміння зі сторони оточуючих.
• 2. Усвідомлення неповторності часу, розуміння необхідності завершення свого існування, що спонукає до роздумів над проблемами життя і смерті, життєвими перспективами, цілями і сенсом земного буття.
• 3. Формування цілісного уявлення про самого себе, ставлення до себе. Самооцінка розпочинається з аналізу свого тіла, зовнішності, її привабливості, а потім відбувається оцінка моральних, інтелектуальних, вольових якостей. Слід зазначити, що у юнацькому віці самооцінка часто буває досить суперечливою. На основі співставлення думок інших людей, самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у молодої людини формується узагальнене ставлення до себе.

Також нарівні з цим формуються здатності до рішення задач професійного самовизначення і вступу у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні і професійні інтереси, потреба у праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, затверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. У молодості людина стверджує себе у вибраній справі, знаходить професійну майстерність і саме в молодості завершується професійна підготовка, а, отже, і студентська пора.

Окрім цього в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість, обґєктивна позитивізація мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси — відповідальність, почуття обовґязку, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажання, схильності. Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки остаточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків. [15.113].

У процесі становлення особистості юнаків і дівчат відбуваються важливі перетворення у міжособистісних відносин. Вони, характеризуються тенденцією до більш особистих і значущих взаємодій, високою рефлективністю, стають джерелом емоційних переживань. У цьому віці посилюється потреба в розумінні і співпереживанні, співчутті, встановлення довірчих відносин. Спілкування з однолітками набуває особливої ??значущості і стає одним з провідних факторів особистісного розвитку.

Важливу роль у цьому віковому періоді, як і у попередніх відіграє процес соціалізації студента до оточуючих умов. Саме поняття соціалізація трактується наступним чином:

Соціалізація — це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з іншого боку (часто недостатньо підкреслюється в дослідженнях), процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. [2.194].

Соціалізація особистості - процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми. [20.45].

У студентському віці задіяні всі основні механізми соціалізації:

• · прийняття та засвоєння нових соціальних ролей — роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;
• · професійно-рольова ідентифікація («Я — студент», «Я — майбутній фахівець», «Я — вчитель» тощо);
• · наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;
• · інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;
• · орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи, щоб добутися бажаного соціального статусу;
• · порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;
• · навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

• · вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу;
• · засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;
• · формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;
• · опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, засоби масової інформації, громадські об'єднання студентів тощо. Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах вузівського культурно-освітнього середовища.

Проте студентський вік несе по собі не лише позитивні моменти, існують в цей період і певні кризові суперечності, стикаючись з якими юнаки та дівчата можуть мати проблеми у процесі їх подолання, тому навчально-виховним процесом ВНЗ має бути передбачена допомога у таких випадках.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до вищої школи. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть із іншої спеціальності. Амбівалентність таких тенденцій (або піти з ВНЗ за власним свідомим вибором, або продовжувати навчання для збереження соціально-культурного статусу) нерідко призводить до розвитку в студентів багатьох особистісних проблем і психосоматичних розладів.

Факт вступу до університету породжує надію на повноцінне й цікаве життя, зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності. Проте в декого швидко наступає розчарування: виникає питання про правильність обрання ВНЗ, професії, спеціальності. Наприкінці 3-го курсу загалом вирішується питання професійного самовизначення, однак далеко не всі випускники пов’язують своє професійне майбутнє з отриманою у ВНЗ спеціальністю. Гостро постає проблема профорієнтації та профвідбору.

• 2. Криза залежності від батьківської сім'ї. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від батьківської сім'ї в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого, — емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.
• 3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік відповідає періоду посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж в їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньо особистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.
• 4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішна «здача» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише особистісно незрілими студентами, а й окремими викладачами. Творче і свідоме опанування знаннями витісняється зубрінням навчального матеріалу та конформізмом щодо екзаменатора. Наявна аналогія між іспитом і лотереєю посилює ситуацію. Несистематичне (передекзаменаційне) вивчення матеріалу не тільки не сприяє формуванню глибоких професійно-важливих і особистісно-значущих знань і вмінь, але і провокує психоемоційні перевантаження.
• 5. Криза ідентичності, пов’язана з системою «Я». Ідентичність — це стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». Сутність кризи ідентичності: відбувається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.

Канадський психолог Джеймс Марша (1968) виокремив 4 етапи розвитку ідентичності, які визначаються ступенем професійного, релігійного й політичного самовизначення молодої людини:

• · «Невизначена», розмита ідентичність — індивід ще не виробив якого-небудь певного чіткого переконня, не обрав професію та не зіткнувся з кризою ідентичності.
• · «Дострокова», передчасна ідентичність — індивід включився у відповідну систему відношень, але зробив це не самостійно, не в результаті пережитої кризи й випробувань, а на основі чужих думок, йдучи за чужим прикладом чи авторитетом.
• · Етап «мораторію» — індивід перебуває у процесі нормативної кризи ідентичності, самовизначення. Він обирає з багатьох варіантів розвитку той єдиний, котрий можна вважати своїм.
• · «Досягнута», зріла ідентичність — криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної реалізації власного «Я».

Допомагає перебороти кризу ідентичності:

• 1. Усвідомлення змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокритичність, самооцінка, тобто посилення рефлексії. Суб'єкт сам повинен стати об'єктом спостереження, аналізувати свій психічний стан.
• 2. Довірливі стосунки з тими (друг, викладач та ін.), хто є авторитетом, яким можна сповідатися.
• 3. Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, приймати рішення і виконувати його.
• 4. Іноді варто переглянути систему своїх цінностей, перебудувати їх ієрархію, прийняти нові цінності.

Але конструктивне рішення стосовно подальшого свого життя або рішення щодо життєвих проблем людина повинна приймати сама та бути за нього відповідальною.

Якщо студенту не вдається розв’язати ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти такими основними напрямками:

• · відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних взаємин;
• · розмитість почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та змін;
• · розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси та зосередитися на якійсь головній діяльності;
• · формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення та вибір негативних зразків для наслідування. [20.68]

Але кожна криза має позитивні сторони: тільки в цей період — період кризи — фактор середовища дає ефект «все або нічого»! Таким середовищем для студента є вищий навчальний заклад — фактор соціалізації. Криза — це загострення протиріч, а саме протиріччя — рушійна сила розвитку: людина відштовхується від неусвідомлюваної залежності, набуває самостійності. Це дає можливість краще пізнати себе, що і є основою та умовою подальшого розвитку «Я».

Таким чином, усвідомлення змін, що відбуваються в самому собі, посилення рефлексії допомагає перебороти кризу ідентичності. У студентів повинен бути свій визначальний погляд, своя думка, свої оцінки, погляди на різні життєві колізії, своє ставлення і свій власний вибір життєвого спрямування. Проте розквіт інтелектуальних і фізичних сил, зовнішньої привабливості в деяких студентів створює ілюзію легкості досягнення будь-яких цілей — виникає необміркований нігілізм, категоричність оцінок, недовіра до старших і дорослих.

Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху безпосередньо у ході навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Але окрім вище зазначених особливостей, які повинні враховувати викладачі і вихователі на сьогоднішній день важливим моментом у підготовці майбутніх спеціалістів має урахування їх ґендерних особливостей для кращого розвитку необхідних якостей та знань студентів.

Так, дослідження Ш. Берна, Н. С. Лещука, A.A. Логінова, В. П. Симонова, В.Н. Дружиніна, І.С. Конора та інших вчених орієнтують викладача вищої школи на урахування відмінностей між юнаками та дівчатами за п’яти основними критеріями:

• o Відмінності на генетичному рівні. Встановлено, що у юнаків-правшів домінує права півкуля кори головного мозку, а у дівчат краще розвинена ліва. У зв’язку з цим юнакам притаманна нестандартність мислення та переважає оперативна пам’ять. Дівчата ж мають кращу довготривалу пам’ять та типовим для них є більш консервативне мислення. Чоловіча стать є носієм мінливості, а жіноча — спадковості. За гіпотезою В. Дружиніна пояснення цього явища — еволюційне: виникнення в процесі природного відбору в стадії антропогенезу спеціалізації нервової системи чоловіків та жінок як пристосування до жорстко визначених життєвих функцій (чоловіки — мандрівники і мисливці, жінки — домогосподарки і берегині сім'ї, виховательки дітей).
• o Відмінності на фізичному рівні, які мають вияв, наприклад, у чоловічому та жіночому типах руки і, зокрема, позначаються на розвитку моторики. Так, наприклад, дівчата однаково добре розрізняють предмети на дотик і правою і лівою рукою, тоді як юнаки успішніше виконують ці завдання правою рукою.
• o Відмінності на когнітивному рівні. Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що у юнаків домінує якісний підхід до вивчення навчального матеріалу, вони більш схильні до абстрактного мислення, творчості та самостійності. У чоловічої статі превалює системний підхід, уміння узагальнювати на раціональній основі. Дівчатам притаманна чіткість аналізу, а також конкретність мислення. Вони більш схильні діяти за алгоритмом, Використовуючи аналітичний підхід, чоловіки значно краще ніж жінки виконують просторові тести, тести оцінювання математичних здібностей.

За даними Дж. Стенді перевага чоловіків над жінками за рівнем розвитку цих здібностей має співвідношення 2:1. Дівчата, які успішно завершили математичні студії, в 3 рази рідше ніж юнаки, висловлюють бажання працювати у цій галузі. Факти свідчать, що з математично обдарованих школярів, дівчата вдвічі рідше обирають професію математика, ніж юнаки. Виявлено, що при вирішенні математичних задач дівчата більш тривожніші. Вони приписують успіхи і невдачі зовнішнім чинникам, тоді як юнаки — власним здібностям. Відомо також, що до 7 років дівчатка випереджують хлопчаків в інтелектуальному розвитку, однак, як правило, в 20−30 років середні показники 10 жінок і чоловіків не відрізняються. Однак дисперсія значень 10 у чоловіків значно вища: серед них більша кількість як обдарованих, так і розумово відсталих осіб. Що ж стосується креативності, то за даними Дж. Гілфорда, Е. Д. Торренса та інших дослідників, за легкістю генерування ідей, оригінальністю, гнучкістю мислення — суттєвих відмінностей між чоловіками та жінками не виявлено.

• o Відмінності на психологічному рівні. У юнаків більш швидка реакція на дії оточуючого середовища, вони важче переносять стрес. Емоційні «вибухи» чоловіків згасають уповільнено, тому вони можуть швидко потрапляти в стан афекту. Самохарактеристика чоловіків більш об'єктивна, адже вони спираються на аналіз реальних подій і явищ. У дівчат адаптація до оточення відбувається засобами емоційних переживань. Вони легше переносять емоційний стрес, більш покладаються на інтуїцію. їм притаманні швидкі зміни настрою. Самооцінка суб'єктивна, бо здійснюється наголос на почуття, переживання, мрії та конфлікти.
• o Відмінності на рівні комунікації. Юнаки схильні до діалогу, дискусій, водночас більш домінантні у спілкуванні. Для дівчат характерним є ширший словниковий запас, увага як до змісту сказаного, так і до його емоційного забарвлення (не тільки «що» сказано, але і «як», «яким тоном»). Дівчата раніше оволодівають читанням. Перцептивні і комунікативні здібності у жінок краще розвинеш, і ця різниця між чоловіками і жінками зберігається до старості. [25.251]

Отож, з вище зазначеного ми можемо зробити висновок про те, що саме студентський період в житті молоді має свої окремі і специфічні особливості, які детально вивчивши можна використати на формування у молоді відповідних і правильних поглядів на життя. Ці факти впливатимуть на переконання та ідеї майбутніх поколінь. Отже, актуальним є процес формування ґендерної компетентності у студентської молоді як засобу усунення старих принципів і ґендерних стереотипів, що і досі існують у нашому сучасному суспільстві, створити засади для впровадження ґендерної рівності як одного з ключових компонентів розвитку нашого суспільства і держави.