Пристрій ПК

РЕФЕРАТ на тему:

«Зовнішні і внутренние.

устрою ПК. Архиваторы".

Введение

3 Зовнішні та внутрішні устрою ПК 4 Материнська плата 4 Жорсткий диск 4 Дисковод гнучких дисків 5 Дисковод компакт-дисків CD-ROM 6 Відеокарта (видеоадаптер) 7 Звукова карта 7 Системи, розташовані на материнської платі 8.

Оперативна пам’ять 8.

Процесор 8 Периферійні устрою самого персонального комп’ютера 10.

Устрою введення знакових даних 10.

Устрою командного управління 11 Устрою введення графічних даних 12 Устрою виведення даних 13 Устрою зберігання даних 16 Устрою обміну даними 18 Архиваторы. Призначення, можливості. 19 Теоретичні основи стискування даних 19.

Об'єкти стискування 19.

Оборотність стискування 19.

Введение

Персональный комп’ютер (ПК) — це одна електронна апарат, а невеличкий комплекс взаємозалежних пристроїв, кожна з яких виконує певні функції. Часто який вживається термін «конфігурація ПК» означає, конкретну комп’ютер може працювати з різними набором зовнішніх (чи периферійних) пристроїв, наприклад, з на принтері, модемом, сканером і т.д. Ефективність використання ПК значною мірою визначається кількістю і типами зовнішніх пристроїв, які можуть застосовуватися у складі. Зовнішні устрою забезпечують взаємодія користувача з ПК. Широка номенклатура зовнішніх пристроїв, розмаїтість їх техніко-експлуатаційних і економічних характеристик дають можливість користувачеві вибрати такі конфігурації ПК, які у найбільший ступеня відповідають його потребам і забезпечують раціональне рішення зборів його завдання. Конструктивно кожна модель ПК має так званий «базовий набір» зовнішніх пристроїв, тобто. такий набір компонентів, подальші зменшення якого призведе до недоцільність використання комп’ютера для конкретної роботи, чи навіть повної безглуздості роботи з нею. Цей набір можна побачити практично скрізь, де використовують комп’ютер, до нього входять: — системний блок (плюс дисковод чи вінчестер, вмонтований до корпусу); - монітор; - клавіатура. Усе сказане вище становить «базову конфігурацію» даної моделі. Є також поняття «обов'язкової конфігурації» ПК, що означає необхідний набір компонентів до роботи з конкретною програмним продуктом.

Внешние та внутрішні устрою ПК.

Материнська плата Материнская плата — основна плата самого персонального комп’ютера. Тут размещаются:

V процесор — основна мікросхема, виконує більшість математичних і логічних операций;

V микропроцессорный комплект (чипсет) — набір мікросхем, управляючих роботою внутрішніх пристроїв комп’ютера та визначальних основні функціональні можливості материнської платы;

V шини — набори провідників, якими відбувається обмін сигналами між внутрішніми пристроями компьютера;

V оперативна пам’ять (оперативне запам’ятовуючий пристрій, ОЗУ) набір мікросхем, виділені на тимчасового зберігання даних, коли комп’ютер включен;

V ПЗУ (постійне запам’ятовуючий пристрій), мікросхеми призначена для тривалого зберігання данньтх, зокрема і коли комп’ютер выключен;

V рознімання для підключення додаткових пристроїв (слоты) Жесткий диск Жесткий диск — основне пристрій для тривалого зберігання великих обсягів даних, і програм. Насправді це один диск, а група соосных дисків, мають магнітне покриття і обертових дуже швидко. Таким чином, цей «диск» має дві поверхні, як має бути з звичайного плоского диска, а 2N поверхонь, де n — число окремих дисків групи Управління роботою жорсткого диска виконує спеціальне апаратнологічне пристрій — контролер жорсткого диска. У минулому воно була окрему дочірню плату, яку підключали до жодного з вільних слотів материнської плати. Нині функції контролерів дисків виконують мікросхеми, що входять до микропроцессорный комплект (чипсет), хоча деякі види високопродуктивних контролерів жорстких дисків як і поставляються на окремої платі. До основними параметрами жорстких дисків ставляться ємність і продуктивність. Ємність дисків залежить від технології їх виготовлення. У час більшість виробників жорстких дисків використовують винайдену компанією ‚БМ технологію з допомогою гігантського магниторезистивного ефекту (GMR-Giant Magnetic Resistance). Теоретичний межа ємності однієї пластини, виконаної за цією технологією, становить порядку 80 Гбайт. Нині досягнуть технологічний рівень б Гбайт на пластину, але розвиток триває. Крім швидкості передачі з продуктивністю диска безпосередньо пов’язаний параметр середнього часу доступу. Він визначає інтервал часу, необхідний пошуку потрібних даних, і від швидкості обертання диска.

Дисковод гнучких дисков для оперативного перенесення невеликі обсяги інформації використовують так звані гнучкі магнітні диски (дискети), які вставляють в спеціальний нагромаджувач — дисковод. Приймальний отвір нагромаджувача перебуває на лицьової панелі системного блоку. Правильне напрям подачі гнучкого диска зазначено стрілкою з його пластиковому кожусі. Основними параметрами гнучких дисків є: технологічний розмір (вимірюється в дюймах), щільність записи (вимірюється в кратних одиницях) і повна емкость.

Дисковод компакт-дисків CD-ROM.

В період 1994;1995 років у базову конфігурацію персональних комп’ютерів перестали включати дисководи гнучких дисків діаметром 5,25 дюйма, але замість них стандартної стала вважатися установка дисководу СD-RОМ, має такі ж зовнішні розміри. Абревіатура СD-RОМ (Compact Disk Read-Only Memory) перекладається російський мова, як постійне запам’ятовуючий пристрій з урахуванням компакт-диска. Принцип дії цього устрою полягає у зчитуванні числових даних із допомогою лазерного променя, віддзеркалюваного від поверхні диска. Цифрова запис компакт-диску відрізняється від записи на магнітних дисках дуже високою щільністю, і стандартний компакт-диск може зберігати приблизно 650 — 900 Мбайт даних. Великі обсяги даних притаманні мультимедійної інформації (графіка, музика, відео), тому дисководи СD-RОМ відносять: до апаратним засобам мультимедіа. Програмні продукти; поширювані на лазерні диски, називають мультимедійними виданнями. Сьогодні мультимедійні видання завойовують дедалі більше міцне місце серед інших тради-ційних видів видань. Приміром, існують книжки, альбоми, енциклопедії і навіть періодичних видань (електронні журнали), випущені СD-RОМ Основним недоліком стандартних дисководів СD-RОМ є неможливість записи даних, але, паралельно із нею є і устрою однократної записи СD-R (Compact Disk Recorder) та внутрішнього облаштування многократной записи СD-RW Основним параметром дисководів СD-RОМ є швидкість читання даних. Вона вимірюється в кратних частках. За одиницю виміру прийнята швидкість читання в перших серійних зразках, яка 150 Кбайт/с. Отже, дисковод які з подвійною швидкістю читання забезпечує продуктивність 300 Кбайт/с, з учетверенной швидкістю — 600 Кбайт/с тощо. буд. Нині найбільше поширення мають устрою читання СD-RОМ з продуктивністю 32х- 52х. Сучасні зразки пристроїв однократної записи мають продуктивність 4х-40х, а пристроїв многократной записи— до 8х.

Видеокарта (видеоадаптер) Совместно з монітором відеокарта утворює видеоподсистему персонального комп’ютера. Відеокарта який завжди була компонентом ПК. Якось на зорі розвитку персональної обчислювальної техніки у спільній області оперативної пам’яті існувала невеличка виділена екранна область пам’яті, у якому процесор заносив дані, зображенні. Спеціальний контролер екрана зчитував дані про яскравості окремих точок екрана з осередків пам’яті цієї області й відповідність до ними управляв розгорненням горизонтального променя електронної гармати монітора. З переходом від чорно-білих моніторів до кольоровим і зі збільшенням дозволу екрана (кількості точок за вертикаллю і горизонталі) області відеопам'яті стало замало зберігання графічних даних, а процесор перестав справлятися з побудовою і відновленням зображення. Тоді й сталося виділення всіх операцій, що з управлінням екраном, в окремий блок, який отримав назву видеоадаптер. Фізично видеоадаптер виконаний у вигляді окремої дочірньою плати, яка вставляється одного з слотів материнської плати й на називається відеокартою. Видеоадаптер взяв він функції видеоконтроллера, видеопроцессора і видеопамяти.

Звуковая карта Звуковая карта стала однією з пізніх удосконалень самого персонального комп’ютера. Вона підключається до жодного з слотів материнської плати як дочірньою карта народження і виконує обчислювальні операції, пов’язані з обробкою звуку, промови, музики. Звук відтворюється через зовнішні звукові колонки, які підключаються до виходу звуковий карти. Спеціальний розняття дозволяє відправити звуковий сигнал зовнішній підсилювач. Є також розняття для підключення мікрофона, що дозволяє записувати мова чи музику і зберігати їх у жорсткому диску для наступної обробітку грунту і використання. Основним параметром звуковий карти є розрядність, визначальна кількість бітов, використовуваних при перетворення сигналів з аналогової в цифрову форму і навпаки. Що розрядність, тим менше похибка, що з оцифровкой, тим більша якість звучання. Мінімальним вимогою сьогодні є 16 розрядів, а найбільшого поширення мають 32-разрядные і 64-разрядные устрою. У сфері відтворення звуку найскладніше стан справ зі стандартизацією. Відсутність єдиних централізованих стандартів призвело до з того що ряд фірм, котрі займаються випуском звукового устаткування, де-факто запровадили широке використання свої внутрішньофірмові стандарти. Так, наприклад, у часто стандартними вважають устрою, сумісні з пристроєм 8оипйВ1а торгову марку яким належить компанії Creative Labs.

Системы, розташовані на материнської плате.

Оперативна память Оперативная пам’ять (RAM-Random Access Memory) — це масив кристалічних осередків, здатних зберігати дані. Є багато різних типів оперативної пам’яті, але з погляду фізичного принципу дії розрізняють динамічну пам’ять (DRAM) і статичну пам’ять (SRAM).

Процессор Процессор — основна мікросхема комп’ютера, де і виробляються все обчислення. Конструктивно процесор складається з осередків, подібних до осередки оперативної пам’яті, але у цих осередках дані можуть лише зберігатися, але і змінюватися. Внутрішні осередки процесора називають: регістрами. Важливо зазначити, що ці, хто у деякі регістри, розглядаються не як дані, бо як команди, управляючі обробкою даних за іншими регістрах. Серед регістрів процесора і такі, які залежно від своєї змісту здатні модифікувати виконання команд. Таким чином, керуючи засылкой даних у різні регістри процесора, можна управляти обробкою даних. У цьому й грунтується виконання програм. З іншими пристроями комп’ютера, й у першу чергу, з оперативної пам’яттю, процесор пов’язаний кількома групами провідників, званих шинами. Основних шин три: шина даних, адресна шина і командна шина. Система команд процесора. У процесі роботи процесор обслуговує дані, перебувають у його регістрах, на полі оперативної пам’яті; і навіть дані, які у зовнішніх портах процесора. Частина даних він інтерпретує безпосередньо як дані, частина даних — як адреса, а частина — як команди. Сукупність усіх можливих команд, що може виконати процесор над даними, утворює так звану систему команд процесора. Процесорам, які стосуються одному сімейству, мають однакові чи близькі системи команд. Процесорам, які стосуються різним сімействам, різняться по системі команд і невзаимозаменяемые. Процесорам із розширеною і скороченою системою команд. Що ширшим набір системних команд процесора, то складніше його архітектура, тим довші формальна запис команди (в байтах), тим більша середня тривалість виконання однієї команди, вимірювана в тактах роботи процесора. Так, наприклад, система команд процесорів Intel Pentium нині налічує понад тисячі різних команд. Такі процесори називають процесорами із розширеною системою команд — CISC-процессорами (CISC-Complex Instruction Set Computing) На противагу CISCпроцесорам у середині 80-х з’явилися процесори архітектури RISC з скороченою системою команд (RISC — Reduced Instruction Set Computing) Під час такої архітектурі кількість команд в системі значно менше, і з них виконується значно швидше. Таким чином, програми, які з найпростіших команд, виконуються цими процесорами багато швидше. Зворотний бік скороченого набору команд у тому, що складні операції доводиться эмулировать далеко ще не ефективної послідовністю найпростіших команд скороченого набора.

Периферийные устрою персонального компьютера Периферийные устрою самого персонального комп’ютера підключаються для її інтерфейсам і призначені до виконання допоміжних операцій. Завдяки ним комп’ютерну систему набуває гнучкість і універсальність. За призначенням периферійні устрою можна підрозділити на:

V устрою введення даних; в устрою виведення данных;

V устрою зберігання данных;

V устрою обміну данными.

Устройства введення знакових данных Специальные клавіатури. Клавіатура є основним пристроєм введення даних. Спеціальні клавіатури призначені підвищення ефективності процесу введення даних. Це досягається шляхом зміни форми клавіатури, розкладки її клавіш чи методу підключення до системного блоку. Клавіатури мають спеціальну форму, розраховану з огляду на вимоги ергономіки, називають эргономичными клавіатурами. Їх доцільно застосовувати на робочих місць, виділені на введення великої кількості знаковою інформації. Эргономичные клавіатури як підвищують продуктивність складача поспішають і зменшують загальне стомлення протягом робочого дня, а й знижують ймовірність і рівень розвитку низки захворювань. Розкладка клавіш стандартних клавіатур далекою від оптимальної. Вона збереглася з часів ранніх зразків механічних пишучих машин. У час існує технічні можливості виготовлення клавіатур з оптимізованою розкладкою, і є зразки таких пристроїв (в частковості, сюди ж належить клавіатура Дворака). Проте практичне впровадження клавіатур з нестандартній розкладкою перебуває під сумнівом в зв’язку з, що працювати з ними треба вчитися спеціально. Насправді подібними клавіатурами оснащують лише створити спеціалізовані робочі місця. За методом підключення до системного блоку розрізняють провідні і бездротові клавіатури. Передача інформацією бездротових системах здійснюється інфрачервоним променем. Звичайний радіус дії таких клавіатур становить кілька метрів. Джерелом сигналу є клавиатура.

Устройства командного управления Специальные маніпулятори. Крім звичайного миші є й інші типи маніпуляторів, наприклад: трекболы, пенмаусы, інфрачервоні миші. Трекбол на відміну миші встановлюється стаціонарно, та її кулька наводиться в рух долонею руки. Перевага трекбола у тому, що не потребує гладкою робочої поверхні, тому трекболы знайшли широке застосування, в портативних персональні комп’ютери. Пенмаус є аналог кульковою авторучки, на кінці якої замість пише вузла встановлено вузол, реєструючий величину переміщення. Інфрачервона миша відрізняється від звичної наявністю устрою бездротового через відкликання системним блоком. для ігор й у деяких спеціалізованих имитаторах застосовують також маніпулятори рычажно-нажимного типу (джойстики) і аналогічні їм джойпады, геймпады і штурвально-педалъные устрою. Устрою цього підключаються до спеціального порту, наявного на звуковий карті, або до порту USB.

Устройства введення графічних данных для введення графічної інформації використовують сканери, графічні планшети (дигитайзеры) і цифрові фотокамери. Цікаво відмітати, що з допомогою сканера можна вводити і знакову інформацію. І тут вихідний матеріал вводять у графічному вигляді, після чого обробляється спеціальними програмними засобами. Планшетні сканери. Планшетні сканери призначені для введення графічної інформації з прозорого чи непрозорого листового матеріалу. Принцип дії цих пристроїв у тому, що промінь світла, відбитий поверхні матеріалу (чи минулий крізь прозорий матеріал), фіксується спеціальними елементами, званими приладами із зарядним зв’язком (ПЗЗ). Зазвичай елементи ПЗЗ конструктивно оформляють як лінійки, располагаемой по ширині вихідний матеріал. Переміщення лінійки щодо листи паперу виконується механічним простяганням лінійки при нерухомій установці аркуша чи простяганням аркуша при нерухомій установці лінійки. Основними споживчими параметрами планшетних сканерів являются:

V що дозволяє способность;

V производительность;

V динамічний диапазон;

V. максимальна величина сканируемого матеріалу. Ручні сканери. Принцип дії ручних сканерів переважно відповідає планшетным. Різниця у тому, що протягання лінійки ПЗЗ в тому випадку виконується вручну. Рівномірність і точність сканування у своїй забезпечуються незадовільно, і що дозволяє здатність ручного сканера становить 150−300 dpi. Барабанні сканери. У сканерах цього вихідний матеріал закріплюється на циліндричною поверхні барабана, обертового дуже швидко. Устрою цього забезпечують найвищу дозвіл (2400−5000 dpi) завдяки застосуванню не ПЗЗ, а фотоелектронних умножителей. Їх використовують на сканування вихідних зображень, мають високу якість, але недостатні лінійні розміри (фотонегативів, слайдів тощо. п.) Сканери форм. Призначені для введення даних із стандартних форм, заповнених механічно чи «рукою». Необхідність у тому виникає при проведенні переписів населення, обробці результатів виборів і навіть аналізі анкетних даних. Штрих-сканеры. Ця різновид ручних сканерів варта введення даних, закодованих як штрих-коду. Такі устрою мають застосування у роздрібній торговельній мережі. Графічні планшети (дигитайзеры). Ці устрою призначені для введення художньої графічної інформації. Є кілька різних принципів дії графічних планшетів, але у в основі всіх їх лежить фіксація переміщення Спеціального пера щодо планшети. Такі устрою зручні для художників України та ілюстраторів, оскільки дозволяють створювати екранні зображення звичними прийомами, напрацьованими для традиційних інструментів (олівець, перо, пензель). Цифрові фотокамери. Як вона та сканери, ці устрою сприймають графічні дані з допомогою приладів із зарядним зв’язком, об'єднаних в прямокутну матрицю. Основним параметром цифрових фотоапаратів є що дозволяє здатність, яка пов’язана з кількістю осередків ПЗЗ в матриці. Найкращі споживчі моделі у час мають до 1 млн. осередків ПЗЗ і, забезпечують дозвіл зображення до 800×1200 точок. У професійних моделей ці параметри выше.

Устройства виведення данных В ролі пристроїв виведення даних, додаткових до монітора, використовують друкують устрою (принтери), що дозволяють одержувати копії документів на папері чи прозорому носії. За принципом дії розрізняють матричні, лазерні, світлодіодні і струменеві принтери. Матричні принтери. Це найпростіші друкують устрою. Дані виводяться на папір вигляді відбитка, що утворюється під час удару циліндричних стрижнів («голок») через красящую стрічку. Якість друку матричних принтерів безпосередньо залежить від кількості голок в друкуючої голівці. Найбільше поширення мають 9-игольчатые і 24- голчасті матричні принтери. Останні дають змогу одержувати відбитки документів, які поступаються за якістю документам, виконаним на пишучої машинці. Продуктивність роботи матричних принтерів оцінюють за кількістю друкованих знаків в секунду (cps-characters per second). Звичайними режимами роботи в матричних принтерів являются: draft — режим чорнової друку, normal — режим звичайній пресі й режим NLQ (Near Letter Quality), який забезпечує якість друку, близький до якості пишучої машинки. Лазерні принтери. Лазерні принтери забезпечують високу якість друку, не поступається, тоді як у багатьох і перевершували поліграфічне. Вони відрізняються також високого швидкістю друку, яка вимірюється в сторінках в хвилину (ppm — page per minute), Як і матричних принтерах, підсумкове зображення формується із окремих точок. До основними параметрами лазерних принтерів относятся:

V що дозволяє здатність, dpi (Dots per inch — точок на дюйм)].

V продуктивність (сторінок на минуту);

V формат використовуваної бумаги;

V обсяг власної оперативної пам’яті. При виборі лазерного принтера слід також враховувати параметр вартості, відбитка, тобто вартість витратних матеріалів щоб одержати одного друкованого аркуша стандартного формату А4. До видатковими матеріалам належить заправку і барабан, який після друку певної кількості відбитків втрачає свої властивості. Як одиниця виміру використовують цент на сторінку (маю на увазі центи США). Нині теоретичний межа за цим показником становить близько 1,0−1,5. На практиці лазерні принтери масового застосування забезпечують значення від 2,0 до 6,0. Основне перевагу лазерних принтерів залежить від можливості отримання високоякісних відбитків. Моделі середнього класу забезпечують дозвіл друку до 600 dрi, а професійні моделі — до 1200 dрi. Світлодіодні принтери. Принцип дії світлодіодних принтерів нагадує принцип дії лазерних принтерів. Різниця у тому, що джерелом світла не лазерна голівка, а лінійка світлодіодів. Оскільки ця лінійка розташована у всій ширині печатаемой сторінки, зайвими у механізмі формування горизонтальній розгорнення і вcя конструкція виходить простіше. надійнішим і дешевше. Типова величина дозволу друку, для світлодіодних принтерів становить близько 600 dpi. Струменеві принтери. У струменевих друкувальних пристроях зображення на папері формується з плям, які виникають потрапляючи крапель барвника на папір. Викид микрокапель барвника відбувається під тиском, яке розвивається у друкуючої голівці з допомогою парообразования, У деяких моделях крапля викидається клацанням внаслідок п'єзоелектричного ефекту — його дозволяє забезпечити більш стабільніша форму краплі, близьку до сферической.

Устройства зберігання данных Необходимость в зовнішніх пристроях зберігання даних виникає у двох случаях:

• коли на обчислювальної системі обробляється більше даних, ніж можна розмістити на базовому жорсткому диске;

• коли дані мають підвищену цінність і потрібно виконувати регулярне резервне копіювання на зовнішнє пристрій (копіювання даних на жорсткому диску перестав бути резервним і лише створює ілюзію безпеки). Нині для зовнішнього зберігання даних використовують кілька типів пристроїв, використовують магнітні чи магнитооптические носії. Стримеры. Стримеры — це нагромаджувачі на магнітної стрічці. Їх відрізняє порівняно низька ціна. До вад стримеров відносять малу продуктивність (воно пов’язане насамперед із тим, що магнітна стрічка — цей прилад послідовного доступу) і недостатню надійність (крім електромагнітних наведень: стрічки стримеров відчувають підвищені механічні навантаження і може фізично виходити з експлуатації). ZIР-накопители. ZIРнагромаджувачі випускаються компанією Iomega, що спеціалізується утворенні зовнішніх пристроїв для зберігання даних. Пристрій працює із дисковими носіями, за величиною незначно перевищують стандартні гнучкі диски і мають ємність 100/250/750 Мбайт. ZIРнагромаджувачі випускаються у внутрішньому, а зовнішньому виконанні. У першому разі їх підключають до контролеру жорстких дисків материнської плати, тоді як у другому — до стандартному рівнобіжному порту, що негативно б'є по швидкості обміну даними. Накопичувачі HiFD. Основним недоліком ZIРнакопичувачів є їх сумісності зі стандартними гнучкими дисками 3,5 дюйма. Такий сумісністю мають устрою НiFD компанії Sony. Вони дозволяють використовувати як спеціальні носії ємністю 200 Мбайт, і звичайні гнучкі диски. Нині поширення цих пристроїв стримується підвищеної ціною. Накопичувачі JAZ. Цей тип накопичувачів, як і ZIРнагромаджувачі, випускається компанією Iomega За своїми характеристикам JAZ наближається до жорстким дискам, та на відміну від нього є змінним. Залежно від моделі нагромаджувача однією диску можна розмістити 1 чи 2 Гбайт даних. Магнитооптические устрою. Ці устрою отримали широке поширення комп’ютерних системах високого рівня завдяки їхній універсальності. З їхньою допомогою вирішуються завдання резервного копіювання, обміну даними та його накопичення. Проте досить високу вартість приводів носіїв Демшевського не дозволяє віднести їх не до пристроям масового попиту. У цьому вся секторі паралельно розвиваються 5,25- і 3,5-дюймовые нагромаджувачі, носії котрим відрізняються переважно форм-фактором і ємністю. Останнє покоління носіїв формату 5,25 сягає ємності 5,2 Гбайт. Стандартна ємність для носіїв 3,5″ 640 Мбайт. У форматі 3,5″ недавно розробили нова технологія GIGAMO, забезпечує ємність носіїв в 1,3 Гбайт, повністю сумісна згори вниз з стандартами. У очікується поява накопичувачів і дисків форм-фактора 5,25. підтримують технологію NFR (Near Held Recording) що забезпечить ємність дисків до 20 Гбайт, а Пізніше й до 40 Гбайт.

Устройства обміну данными Модем. Пристрій, призначене обмінюватись інформацією між віддаленими комп’ютерами каналами телефонного зв’язку, прийнято називати модемом (МОдулятор +ДЕМодулятор). У цьому під каналом зв’язку розуміють фізичні лінії (провідні, оптоволоконні, кабельні, радіочастотні), спосіб їх використання (комутовані і виділені) і загальнодосяжний спосіб передачі (цифрові чи аналогові сигнали). Залежно від типу каналу зв’язку устрою прийому-передачі поділяють на радиомодемы. кабельні модеми і інші. Найбільшого застосування знайшли модеми, зорієнтовані підключення до комутованих телефонних каналах зв’язку. Цифрові дані, які у модем з комп’ютера, перетворюються на ньому шляхом модуляції (за амплітудою, частоті, фазі) відповідно до обраним стандартом (протоколом) і направляють у телефонну лінію. Модем-приемник, розуміє даний протокол, здійснює зворотне перетворення (демодуляцию) і пересилає відновлені цифрові дані на свій комп’ютер. Отже забезпечується віддалена зв’язок між комп’ютерами та обмін даними з-поміж них. До основним споживчим параметрами модемів относятся:

V продуктивність (бит/с);

V підтримувані протоколи зв’язку й корекції ошибок;

V шинний інтерфейс, якщо модем внутрішній (ISА чи РСI) Від продуктивності модему залежить обсяг даних, що передаються у одиницю часу. Від підтримуваних протоколів залежить ефективність взаємодії даного модему з суміжними модемами (можливість, що вони вступлять у взаємодію одне з одним при оптимальних настроюваннях). Від шинного інтерфейсу нині поки це лише простота встановлення і настройки модему (надалі при загальному вдосконаленні каналів зв’язку шинний інтерфейс почне реально вплинути і на производительность).

Архиваторы. Призначення, возможности.

Теоретичні основи стискування данных Характерной особливістю більшості «класичних» типів даних, з якими традиційно працюють люди, є певна надмірність. Ступінь надмірності залежить від типу даних. Проте, коли мова про зберіганні готових документів чи їхніх передачі, то надмірність можна зменшити, що дозволяє ефект стискування даних. Якщо методи стискування інформації застосовують до готовим документам, то нерідко термін стиснення даних підміняють терміном архівація даних, а програмні кошти, виконують ці операції, називають архиваторами, Объекты сжатия В залежність від цього у якому об'єкті розміщені дані, подвергаемые стиску, розрізняють: • ущільнення (архівацію) файлів; • ущільнення (архівацію) папок; • ущільнення дисків. Ущільнення файлів застосовують зменшення їх розмірів під час до передачі каналами електронних мереж або до транспортуванні осіб на зовнішньому носії малої ємності, наприклад на гнучкому диску. Ущільнення папок використовують як архівації даних перед тривалим зберіганням, зокрема, при резервному копіюванні. Ущільнення дисків служить цілям підвищення ефективність використання їх робочого простору й, зазвичай, застосовується до дискам, у яких недостатню емкость.

Обратимость сжатия Несмотря на достаток алгоритмів стискування даних, теоретично є лише три способу зменшення їх надмірності. Це або зміна змісту даних, або зміна їх структури, або й й інше разом. Якщо за стисканні даних відбувається зміна її змісту, метод стискування необоротний і за відновленні даних із стиснутого файла немає відновлення вихідної послідовності. Такі методи називають також методами стискування із регульованою втратою інформації. Вони застосовні лише тим типів даних, котрим формальна втрата частині утримання не призводить до значному зниженню споживчих властивостей. У перший чергу це стосується мультимедійним даним: видеорядам, музичним записів, звукозаписям і до малюнків. Методи стискування з втратою інформації зазвичай забезпечують набагато вищу ступінь стискування, ніж оборотні методи, та не можна застосовувати до текстовим документам, баз даних, і, тим паче, до програмного коду. Характерними форматами стискування із утратою інформації є: • ЗРО для графічних даних; • МРО для відеоданих; • МРЗ для звукових даних. Якщо за стискуванні даних відбувається зміна їх структури, то стискування звернімо. З результуючого коду можна відновити вихідний масив шляхом застосування зворотного методу. Оборотні методи застосовують для стискування будь-яких типів даних. Характерними форматами стискування без втрати інформації є: • .О1Р, .Т1Р, .РСХ і ще для графічних даних; • .АУI для відеоданих; •. .АЮ, .1{АК, .Ii7Н, ,ЄП, .САВ і ще, для будь-яких типів даних. Алгоритми оборотних методів При дослідженні методів стискування даних слід пам’ятати існування наступних доведених теорем. 1. для будь-який послідовності даних існує теоретичний межа, яка може бути перевищений без втрати дохідної частини інформації. 2. нічого для будь-якого алгоритму стискування можна вказати таку послідовність даних, на яку він забезпечить кращу ступінь стискування, ніж інші методи. З. нічого для будь-якого алгоритму стискування можна вказати таку послідовність даних, на яку даний алгоритм взагалі дозволить отримати стискування. Отже, обговорюючи різні методи стискування, слід пам’ятати найвищу ефективність вони демонструють для даних різних типів і різноманітних обсягів. Існує досить багато оборотних методів стискування даних, однак у основі лежить порівняно небагато теоретичних алгоритмів. Алгоритм 1Е У основу алгоритмів I? ЁЕ покладено принцип виявлення повторюваних послідовностей даних, і заміни їх простій структурою, у якій вказується код даних, і коефіцієнт повтору. Алгоритм До У основу алгоритмів кодування по ключовим словами (Кеу Епсоаiп належить кодування лексичних одиниць вихідного документа групами байтів фіксованою довжини. Прикладом лексичній одиниці може бути слово (послідовність цим воло в, справа й зліва обмежена прогалинами чи символами кінця абзацу). Результат кодування зводиться в таблицю, яка прикладається до результирующему коду і становить словник. Зазвичай для англомовних текстів прийнято використовувати двухбайтную кодування слів. Які Утворюються у своїй пари байтів називають токенами. Ефективність цього методу істотно залежить від довжини документа, оскільки через необхідність прикладати до архіву словник довжина коротких документів, як не зменшується, і навіть зростає. Алгоритм Хафмана У підставі цього алгоритму лежить кодування не байтами, а битовыми групами. • Перед початком кодування виробляється частотний аналіз коду документи й виявляється частота повтору кожного з можна зустріти символів. • Чим частіше зустрічається той чи інший символ, тим меншою кількістю бітов він кодується (відповідно, ніж рідше зустрічається символ, тим довші його кодова бітова послідовність). • Що Настає внаслідок кодування ієрархічна структура прикладьтвается до стиснутому документа як таблиці відповідності. Синтетичні алгоритми Розглянуті вище алгоритми в «чистому вигляді» практично не застосовують того, що ефективність кожного їх залежить від початкових умов. У цьому сенсі, сучасні кошти архівації даних використовують більш складні алгоритми, засновані на комбінації кількох теоретичних методів. Спільним принципом у роботі таких «синтетичних» алгоритмів є попередній перегляд і аналіз вихідних даних для індивідуальної настройки алгоритму на особливості оброблюваного матеріалу. Програмні кошти стискування дано ных «Класичними» форматами стискування даних, широко які у буденній праці з комп’ютером, є формати .2ЛР і .АЮ. До останнього час до них додався популярний формат .ЯК. Передусім, це пов’язано з тим, що з обробці файлів відбувається втрата «довгих імен» файлів і підміна їх іменами М за специфікацією 8.3. Це може створити споживачеві документа певні незручності, а випадках, коли архівація здійснюється з метою резервного копіювання, втрата «довгих імен» взагалі неприпустима. Базові вимоги до диспетчерам архівів Сучасні програмні кошти на створення і обслуговування архівів відрізняються більший обсяг функціональних можливостей, чимало з яких виходять далеко далеко за межі простого стискування даних, і ефективно доповнюють стандартні кошти ОС. У цьому сенсі сучасні кошти архівації даних називають диспетчерами архівів. До базовим функцій, які виконують більшість сучасних диспетчерів архівів, ставляться: • вилучення файлів з архівів; • створення нових архівів; • додавання файлів в наявний архів; • створення самораспаковывающихся архівів; • створення розподілених архівів на носіях малої ємності; • тестування цілісності структури архівів; • повне чи часткове відновлення ушкоджених архівів; • захист архівів від перегляду й несанкціонованого модифікації. Самораспаковывающиеся архіви. Там, коли архівація виробляється передачі документа споживачеві, слід передбачити наявність в нього програмного кошти, який буде необхідний вилучення вихідних даних із ущільненого архіву. Якщо засобів у споживача немає або немає підстав припускати їх наявність, створюють самораспаковывающиеся архіви. Самораспаковывающийся архів готується з урахуванням звичайного архіву шляхом приєднання щодо нього невеликого програмного модуля. Сам архів отримує розширення імені .ЕХЕ, притаманне исполнимых файлів. Споживач зможе виконати її запуск як програми, після чого розпакування архіву відбудеться комп’ютері автоматично. Розподілені архіви. Там коли передбачається передача великого архіву на носіях малої ємності, наприклад на гнучких дисках, можливо розподіл одного архіву як малих фрагментів на кількох носіях. Захист архівів. Найчастіше захист архівів виконують з допомогою пароля, який запитує під час спроби переглянути, розпакувати чи змінити архів. додаткових вимог до диспетчерам архівів До додатковим функцій диспетчерів архівів ставляться сервісні функції, які роблять роботу зручнішою. Вони часто реалізуються зовнішнім підключенням додаткових службових програм, тож забезпечують: перегляд файлів різних форматів без вилучення їх із архіву; пошук файлів і передачею даних всередині архівів; установку програм з архівів б попередньої розпакування; ‘ перевірку відсутності комп’ютерних вірусів у архіві до його розпакування; ‘ криптографічну захист архівної інформації; ъ декодування повідомлень електронної пошти; чi «прозоре» ущільнення исполнимых файлів .ЕХЕ і .IЭЕЕ; створення самораспаковывающихся багатотомних архівів; «вибір або надстройку коефіцієнта стискування інформації. 4. Сервіс КЧiпйов'5. Мій комп’ютер призначення, можливості, властивості. Усі операції з файлами і папками можна виконувати з допомогою системи вікон папок, що бере свій початок із відомої нам папки Мій коi диски, представлені у вікні цієї папки можна відкрити, і потім розшукати ними будь-які потрібні течки і файли. Копіювання переміщення файлів і папок з однієї папки до іншої можна виконувати шляхом перетягування їх значків з вікна однієї папки у вікно інший. видалення об'єктів можна використовувати перетаскування на значок Кошики, а можна скористатися контекстным меню, яка відкривається при щиглику правої кнопкою миші на об'єкті. до створення в папці ярлика документа чи програми можна використовувати спеціальне перетаскування чи команду Створити > Ярлик з контекстного меню. За такого підходу до операцій з файлової структурою слід пам’ятати кілька зауважень. 1. У ‘УiпсIо 98 на екрані зазвичай присутній одне вікно папки. Якщо з вікна папки відкрити вкладену папку, що його вікно заміщає попереднє. Це незручно, коли треба виконувати операції перетягування між вікнами. Щоб кожна папка відкривалася у власній вікні, треба включити наступний перемикач: Пуск Налаштування > Властивості папки > Налаштувати > Відчиняти каж папку в окремо вікні. 2. При перетаскуванні значків об'єктів між папками, які належать одному диску, автоматично виконується переміщення об'єктів. Якщо потрібне виконати копіювання, використовують спеціальне перетаскування. 3. При перетаскуванні значків об'єктів між палицями, які належать різним дискам, автоматично виконується копіювання об'єктів. Якщо потрібне виконати переміщення, використовують спеціальне перетаскування. 5. Створення файла серед 1Чiпйои' Файл — це іменована послідовність байтів довільній ДОВЖИНИ. Бо з цього визначення випливає, що файл може мати нульову довжину, то фактично створення файла полягає у присвоєння йому імені Ілліча та його в файловою системі це одне з функцій операційній системи. коли ми створюємо файл, працюючи у якийсь прикладної програмі, у випадку з цією операції залучаються кошти ОС. По способам іменування файлів розрізняють «короткий» і «довше» ім'я. до появи ОС ‘iпсiо'у 95 загальноприйнятим способом іменування файлів за комп’ютерами ‘БМ РС було угоду 8.3. Відповідно до цього угоді, ухваленого ім'я файла і двох частин: власне імені Ілліча та розширення імені. На ім'я файла відводиться 8 символів, але в його розширення — З символу. Ім'я від розширення відокремлюється точкою. Як ім'я, і розширення можуть включати лише алфавитно-цифровые символи латинського алфавіту. Угоду 8.3 перестав бути стандартом, і тому деяких випадках відхилення від правильної форми записи допускаються як операційній системою, і її додатками. Приміром, здебільшого система «не заперечує» проти використання деяких спеціальних символів (окличний знак, символ підкреслення, дефіс, тильда тощо. п.), і деякі версії М$-ТЮ8 навіть допускають використання у іменах файлів символів російського й інших алфавітів. Сьогодні імена файлів, записані відповідно до угоди 8.3, вважаються «коротким і». Основним недоліком «коротких» імен був частиною їхнього низька змістовність. які завжди вдається висловити кількома символами характеристику файла, тому з її появою ОС Уiпiо’ч 95 було запроваджено поняття «довгого» імені. Таке ім'я може містити до 256 символів. Цього цілком достатньо створення змістовних імен файлів. «довше» ім'я може містити будь-які символи, крім дев’яти спеціальних: /:*Т. У імені дозволяється використовувати прогалини і кілька точок. Розширенням імені вважаються все символи, що йдуть після останньої точки. Поруч із «довгим» ім'ям операційні системи ‚Уiпаоу/5 95 і Уiгк 98 створюють ще й короткий ім'я файла — воно потрібне щодо можливості роботи з цим файлом на робочих місць з застарілими операційними системами. Особливості ‘ 95 і ‘ 98. Використання «довгих» імен файлів в операційних системах ‘iпс1о 95 і ‘iпс1о 98 має низку особливостей. 1. Якщо «довше» ім'я файла включає лробелы, то службових операціях його треба укладати в лапки. Рекомендується не використовувати прогалини, а заміняти їх символами підкреслення. 2. У кореневої папці диска (на верхньому рівні ієрархічної файловій структури небажано зберігати файли з довгими іменами — на відміну інших палиць не обмежена кількість одиниць зберігання, причому, ніж довші імена, тим менше файлоЕ можна розмістити у кореневої папці. 3. Крім обмеження на довжину імені файла (256 символів) існує набагато жорсткіший обмеження на довжину повного імені файiiа (до нього входить шлях доступу до файлу починаючи з вершини ієрархічної структури). Повне ім'я не то, можливо довші 26(символів. 4. Дозволяється використовувати символи будь-яких алфавітів, зокрема і російського, якщо документ готується до передачі, з замовником (споживачем документа) необхідно узгодити можливість відтворення файлів з цими іменами з його устаткуванні. 5. Прописні і рядкові літери не різняться операційній системою. нею імена Лист. і лист. відповідають одному й тому файлу. Проте, символи різних регістрів справно відбиваються операційній системою, і для наочності треба використовувати великі літери, це робити. 6. Програмісти давно навчилися використовувати розширення імені файла для передачі операційній системі, виконує програмі чи користувачеві; інформації у тому, якого типу ставляться дані, які у файлі, і форматі, де вони записані. У ранніх операційні системи цього факту використовувався мало. Фактично, операційні системи М$-ВО аналізували лише розширення .ВАТ (пакетні файли з командами МЕ ЁЮЭ) .ЕХЕ, .СОМ (исполнимые файли програм) і .$У$ (системні файли конфігурації). У сучасних операційні системи будь-яке розширення імені файл може нести інформацію для ОС. Системи ‘Уi1п1о 95/98 мають кошти для реєстрації властивостей типів файлів з розширення їхнього імені, тому під часто вибір розширення імені файла перестав бути приватним справою користувача. Додатка цих систем пропонують вибрати лише основну частина імені Ілліча та вказати тип файла, а відповідне розширення імені приписують автоматически.