История жінок на США в XX веке

История жінок на США в XX столітті (Короткий огляд).

Соединенные Штати Америки відомі своїми феминистскими традиціями, і це випадково. У жодній країні світу жіночі дослідження (women «p.s studies) не займають такої важливої місця. Історія жінок як наукова субдисциплина усталилася у США в 1970;ті роки, хоча історичні дослідження з жіночої тематиці існували наприкінці ХІХ століття. На думку американської учених, тим часом почався так званий «коригувальний період», який включив жінок на ролі діючих суб'єктів до історії, цим доповнивши і «виправивши» офіційну історіографію [1, р. 17]. Причому у дослідженнях використовувався ком-пенсационный підхід [2, р. 4]. Важливу роль поки що зіграла перша хвиля фемінізму, що розпочалася в 1840-е роки й закінчилася в 1920 року перемогою суфражистского руху. Було прийнято XIX поправка до Конституції США, гарантувала жінкам франшиза. Суфражистское рух надовго забезпечило джерелами жіночі дослідження. Крім праць, написаних лідерами руху, та його автобіографій, шеститомна «Історія суфражистского руху» стала цінним джерелом, включившим у собі основні документи [З]. Починаючи з кінця ХІХ століття основне місце у історіографії зайняли роботи, присвячені «винятковим», видатним жінкам, що змогли подолати дискримінацію і далеко за межі відведеної їм приватної сфери. Дослідниками ж виступали женщины-историки, і професіонали, й «любителі. У цих роботах жінки розглядалися як переважали чоловіків по своїм якостям, але водночас перебувають у підпорядкованому до них відношенні. Істориками підкреслювалися різницю між приватної сферою тоді і громадської сферою чоловікам. На думку дослідників, боротьба суфражисток за виборчі права кидала виклик чоловічої монополії у суспільстві. Виступивши проти поділу сфер впливу чоловіків і жінок, американки оголосили війну усталеним у суспільстві традиції. Серед праць із історії жінок слід особливо згадати роботи Еге. Еббот, М. Р. Берд, М. З. Бенсон [4−6]. У першій половині ХХ століття «коригувальний» етап починає поступово переходити в дофеминистский. У історичної науки працюють лише историки-проффессионалы, хоча у їх працях переважає описовий характер. Прагнення тому, щоб зайняти своє достойне місце у громадському чоловічої сфері, продовжує бути головним тоді. Між суфражизмом і фемінізмом ставиться знак рівності. Відбувається розширення проблематики досліджень: як суфражизм, а й інші політичні події та руху опиняються у зору істориків. Визнаними фахівцями у сфері жіночої історії стають такі історики, як Еге. З. Крэдитор, Р. Еге. Ригел, У. СУНейлл [7−9]. Корінне відмінність цього етапу від попереднього — критичне ставлення до політичних рухам початку ХХ століття, зокрема і до суфражистскому. Лідери другого покоління суфражисток засуджувалися через те, що вони, переслідуючи свої расові і класові інтереси, обмежувалися боротьбою за виборчі права. А перетворення історії жіночих рухів у наукову дисципліну належить до середини 1970;х років ХХ століття. Це і натомість другої хвилі фемінізму, яка розпочалася 1960;і роки. На думку феміністок, які висунули гасло «Особисте є політичне, політичне є особисте!», громадська та приватна сфери тісно взаємопов'язані. Жінки вимагали собі права у житті однакові правах дитини з чоловіками. Зростання жіноцтва призвів до прийняттю в 1972 року більшість голосів Конгресу США поправки про рівні права. Ця поправка, як відомо, щорічно виносилася в руки Конгресу США з 1923 року. Палата представників прийняла її 354 голосами проти 23, а Сенат — 84 проти 8. Проте частина штатів відмовилася ратифікувати цю поправку, тому, відповідно до Конституцією США, як конституційна поправка так і була прийнята. Саме тому наприкінці 1960;х-1970;е роки у країні склалася сприятлива обстановка на вирішення феміністських завдань. Необхідно справити й політичного характеру появи досліджень з жіночої проблематики. Весь перебіг історії жіноцтва тісно пов’язані з політикою. Це почалося ще з суфражистского руху, і мало своє продовження у боротьбі прийняття поправки про рівні права. Є кілька точок зору про роль політики у цьому питанні. Якщо деякі вчені відзначають, що зв’язок між політикою, та вивченням жіночих проблем існувала лише на початку 1970;х років, і з 1980;х років роль політики починає поступово зменшуватися, то провідна американська дослідниця теорії історії жінок Дж. Скотт слід за позиції взаємозв'язку політики і жіночих досліджень [10]. Вона пояснює це тим, що фемінізм як відіграв важливу роль появу історії жіночого руху, а й продовжують бути визначальним під час написання нових робіт з даної тематиці. На її думку, чимало істориків вважають для себе втягнутими до політики, оскільки вони роблять виклик переважним авторитетів історія, намагаючись змінити традиційні трактування. Характерним прикладом взаємозв'язку досліджень жіночих труднощів і політики став що проходив у 1988 року у Атланті симпозіум «Жінки та юридична Конституція». Промовці у ньому підкреслювали те що, що США із часу підстави були демократичної республікою. Більше 200 років у країні існує сама й той самий Конституція, затверджена 1787 року, але першу згадку у ній про жінок лише в 1920 року у з прийняттям XIX поправки. Це було досягнуто внаслідок більш як 70-річної боротьби американських жінок за права. Але фемінізм потребував теоретичному обгрунтуванні свого існування. І тому треба було знайти пояснення причин пригніченого становища жінок на минулому, і навіть показати існування героїнь, здатних на рішучі дії і тим самим заслужили своє місце у історії. Які ж самі американські історики пояснювали необхідність виникнення нового напрями у історичної науки? Вони посилалися те що, що є потреба у створенні herstory, а чи не history, у своїй жінки виступають активних історичних суб'єктів, а чи не в ролі «невидимок», «прихованих від історії», як це було раніше [11, 12]. На думку вчених, всю історію було написано з патріархальних позицій [12, 13] і було переглянути традиційні переконання у цьому, що чоловіки — основні дійових осіб історія суспільства, а жінки займають підлегле становище. Основне увагу приділялося політичної влади як найбільш важливого аспекту людського життя. У цьому політична нібито влада асоціювалася тільки з чоловіками, які у громадської сфері. На думку дослідниць, потрібно було відмовитися від ствердились поглядів на тому, що у своїй — природі жінки пасивні й емоційними, а чоловіки активні і інтелектуальні. Важливим чинником розвитку історії жінок як науки послужило наявність кадрів историков-профессионалов, що змогли зайнятися дослідженнями на цю тему. Цьому сприяла і урядова політика, спрямовану забезпечення ринку праці жіночої робочої силою, у цьому однині і кваліфікованої. У 1965 року у США прийнятий Закон про вищу освіту. Він передбачав виділення федеральних асигнувань зміцнення навчальної бази вузів, підготовка і перепідготовку викладачів, на виплату стипендій аспірантам і студентам. У 1972;му році законодавство у сфері освіти було доповнене поправками, які забороняють дискримінацію в освітніх програмах, фінансованих з федерального бюджету [14, р. 376]. Це викликало приплив жінок на вищі навчальні заклади США. У 1978 року вперше у історії в американські коледжі надійшло більше жінок, ніж чоловіків [14, р. 388]. Зросла і женщин-докторантов, зокрема серед істориків. Якщо 1969 року становила 10, 4%, то 1974 року збільшилася до 15, 8%, а 1980 року — до 26% [1, р. 4]. Згодом частина з професійних істориків вибрали сферою спеціалізацією історію жінок. Наголосимо також на, що у 1970;ті роки у Америці змінилося ставлення жінок до сім'ї та своїх обов’язків всередині сім'ї. Культ «оселі» 1950;х років перестав превалювати у свідомості американок. Дедалі більше жінок стали поєднувати роботи й домашні обов’язки [15, р. 326−333]. Наприкінці 60-х років починає складатися організаційну структуру історії жінок на США. Феміністський рух справила значний вплив на молодих женщин-историков. У 1969 року зборах Американської історичної асоціації женщины-историки виступили з ініціативою створення Координаційної комітету жінок на історичної професії. У листопаді 1970 року голова Спеціального комітету з питань статусу жінок Американської історичної асоціації У. Л. Роуз виступило з доповіддю, у якому було проголошено програма розвитку жіночих досліджень на найближчі 20 років. У ньому пролунав заклик покласти край існуючої несправедливістю та намагання встановити справжнє рівність для женщин-историков. Слід зазначити, що висування цих вимог розвивався дуже напружений атмосфері, а поведінка жінок була охарактеризована мужчинами-историками як непрофесійне [10, р. 46]. І все-таки у грудні 1970 року з'їзд Американської історичної асоціації прийняв резолюції по питання рівності жінок на історичної професії. Починаючи з 70-х років жіноча проблематика стала поступово завойовувати належне і наукових конференціях. У 1973 року було проведена перша Беркширская конференція з історії жінок, де було присутнє 500 людина. У десятиліття відбулося безліч локальних конференцій, присвячених жіночим студіям, але в щорічних конференціях Американської історичної асоціацію та Організації американських істориків обов’язково працювали секції з історії жінок. Так, на проведеній січні 1997 року у НьюЙорке щорічної конференції Американської історичної асоціації обговорювалися такі проблеми, як «Політика на відношенні статей і гендерна ідентичність: фемінізм, сексуальність і трансформація американського радикального крила, 18 801 920», «Контроль над сексуальністю в XX столітті», «Реформатори, в’язниці і соціальна політика: соціальне побудова жіночої злочинності, 1910;1979», «Прагматичний фемінізм: повернення і розширення традицій в американської суспільной думці ХХ століття». Наприкінці 1960;х років в Американської історичної асоціацію та Товаристві американських істориків все посадові посади займали лише чоловіки. У 1977 року вже 38% посадових осіб, у цих організаціях склали жінки, причому цю цифру 1990 року підвищилася до 46%. У цьому року чверть членів Американської історичної асоціації склали жінки [1, р. 4]. Наприкінці 1980;х — початку 90-х років жінок стали обирати й у президенти найважливіших історичних організацій США. Так було в 1987 року М. Еге. Девіс стала президентом Американської історичної асоціації. Це було майже сто років після появи цієї асоціації. У 1996 року цю посаду займала також жінка — професор історії Колумбійського університету До. У. Байнум. У 1990 року Спеціальний комітет Американської історичної асоціації статусом жінок опублікував новий доповідь — логічне продовження виступи Роуз. У ньому підбивалися підсумки у попередні 20 років. У частковості, зазначалося, що збільшилася кількість жінок на історичної професії. Хоча рівень платні на час вступу працювати став рівним й у чоловіків, і тоді, вести жінок на вищу школу становила 80, 6% від чоловічої. Попри те що частка жінок, захистили докторські дисертації, зросла до 1988 року і становить 38%, число чоловіків — докторантів з історії було значно більше (за 1946;1988 роки докторські ступені отримали 2500 жінок Сінгапуру й 12 500 чоловіків) [1, р. 5]. Якщо перша покоління фахівців із історії жінок були самоучками, чи до 1990;му років студенти США отримали широкі можливості спеціалізації у сфері жіночих досліджень. Фінансування жіночих програм ведеться зі значних державних фондів, як-от Національний фонд підтримки гуманітарних досліджень, і приватних фондів, особливо Фонду Форда. У 1970;ті роки ця дозволило створити 35 дослідних інститутів на базі університетів, координованих Національна рада по жіночим студіям. У 1988 року понад 50 університетів і коледжів давали нагоду отримати докторську ступінь з історії жінок. Так було в університеті р. Ноксвилла (штат Теннессі) переліку курсів історичного факультету стояли такі теми: «Відьми у ранній Америці», «Тендер і сексуальність в вікторіанської Англії», «Нація, історія, теорія і гендер: Європи та Азія», «Жінки у європейській історії». Ці назви є свідченням те, що у жіночій історії важливе місце займають як американки, а й жительки інших країнах, зокрема Росії. Один із характерних ознак розвитку жіночих досліджень, у США — розмаїтість журналів, присвячених даної тематиці. Звісно, матеріали з приводу історії жінок можна знайти в сторінках визнаних історичних журналів — «Американського історичного журналу», «Журналу американській історії» та інших. Але вже поява у роки таких періодичних видань, як «Віхи», «Жіночі дослідження», «Феміністські дослідження», «Жінки й соціальна політика», було важливим поступом у напрямку до ширшим пропаганді жіночих досліджень, у США. Навесні 1989 року побачило світ «Журнал жіночої історії», ініціатором створення якого виступила група дослідниць Индианского університету. Новий стимул розвитку історії жінок надала що з’явилася 1960;і роки нова соціальна історія, викликана до життя радикальними рухами до й впитавшая досягнення французької школи «Анналів», англійської марксистської школи, і навіть математичні методи лікування й підходи історичної демографії. Важливим був акцент цієї школі проблеми колективної ідентичності різних громадських груп. У цьому контексті жінки стали розглядатися як стійка громадська категорія зі своїми єдиної ідентичністю, що дуже важливим для фемінізму, прагне показати наявність єдиних вимог всім жінок. Американські фахівці з історії жінок звертають особливу увагу на важливість використання методології англійських марксистів і французьких структуралістів. Так, застосування марксистських методів використовувалося щодо поділу праці в статевою ознакою в капіталістичному виробництві. Жінки розглядалися як джерело дешевої робочої сили ринку праці, причому їхній праця викладачів у домашнє господарство неможливо оплачувався. Відповідно до ідеології «різних галузей», за капіталізму знецінювалася роль жінок на ролі історичних суб'єктів. З методології структуралізму феміністські історики почерпнули підхід до рідної мови і символів при побудові ідентичності того чи іншого статі. Оскільки символічні уявлення розвиваються й закони використовують колективним чином, вони пропонують доступом до неусвідомленим процесам, внаслідок чого окремі індивідууми зараховують до тій чи іншій соціальної групи та будуються соціальні відносини. Так, праці відомого французького структуралиста М. Фуко використовувалися при поясненні відносин влади жіночого рівня. Оскільки жінки займали підлегле становище у суспільстві, їм відмовлялося як повноправних історичних осіб. Попри те що що у різні періоди історії жінки виборювали влада, звичайно програвали боротьбу рівність, навіть якщо отримували деякі права, які збоку влади розглядалися як поступки чи пожалування. Важливим для історії жінок як науки були і досягнення сучасної антропології. Так було в 1975 року відома феміністка антрополог Р. Рубін стверджувала, що пригнічений становище жінок в усьому світі викликано не економічними умовами чи репродуктивної функцією жінок, а цілим поруч соціальних відносин, заснованих на виключно стереотипах поведінки, котрі традиційно пов’язані у суспільстві з тим або іншим підлогою. Причому дані відносини у різних культурах можуть варіюватися по-різному. Феміністський етап розвитку жіночої історії в 1970;1980;е роки кинув виклик традиційної патріархальної і дофеминистской історії. Коли наприкінці XIX — першій половині ХХ століття для істориків визначальним була жінок на громадської сфері, нині важливого значення набуває приватна «жіноча» сфера. Дослідники задавалися наступним питанням: як жінки минулого сприймали себе і спілкувалися друг з одним всередині сім'ї? Найбільш важливого аспекту третьої стадії історії жінок — спроба знайти загальне в історичному досвіді усіх своїх жінок й у дослідах окремих жінок на різні історичні періоди. Третій етап до вивчення історії жінок вийшов із рамок визначених чоловіками інтересів та матеріальних цінностей історія, висунувши гендер в ролі фундаментальної категорії аналізу. Теоретики жіночих досліджень запропонували ідею розмежування біологічних статей (sex) як сукупності анатомічні особливості і «соціального статі {gender) як соціокультурної конструкції. Гендер позначав ті аспекти, які певне суспільство відносить до ознаками тієї чи іншої статі та які змінюються з часом, проявляючись у різних культурах по-різному. Поняття мужності і жіночності формуються самим суспільством, і сприймають так, як вони були до цього привчені [2, р. 11]1. Гендер яскраво проявлявся в економічних відносинах. Чоловіки та жінки виконували різну роботу відповідно до уявленню роботодавців у тому, хто має її виконувати. У такому суспільстві існувало переконання, що першорядне жіноча обов’язок — домашні справи. Тому їм відводилася діяльність, відповідна або роботі у домі, або з давніх-давен традиційно выполнявшаяся лише жінками. Важливим моментом й те, що отримували нижчу зарплатню та його робота була менш престижна, ніж чоловіча. Гендер також визначав юридичні і політичні відносини. Наприклад, з Англії Америку перекочувала традиція, відповідно до якої чоловік вважався головою сім'ї і уявляв її а поза домом. Право брати участь у політичної діяльності мали тільки той, котрі володіли власністю. Заміжні жінки було неможливо розпоряджатися майном (їх власність вважалася власністю чоловіка). Зазвичай, жінки впливали на політику лише непрямим чином: через що з ними чоловіків. У процесі боротьби отримання політичних прав відбувалася гендеризация самої політики. Так, суфражистки в 90-ті роки ХІХ століття намагалися вписати у громадську, політичну сферу цінності, отождествляемые з приватною, сімейної життям. Поняття «гендер» було запроваджено як до пояснень розбіжностей між статями, але й позначення розбіжностей усередині одного чи іншого статі. Вже наприкінці 70-х років окремі вчені виступили проти застосування категорії «жінки» як об'єднуючою усіх своїх жінок, не враховуючи відмінностей в расовому, класове та інших відносинах. У цьому зазначалося, що є фундаментальні розбіжність у історичному досвіді різних груп жінок. Гендер розширив сферу історії жінок як науки: в предмет вивчення ввійшли стосунки між статями. Сучасна бібліографія робіт з історії жінок дає можливість окреслити такі пріоритетні теми і підтеми досліджень: — соціальне становище жінок (сімейне життя, вплив патріархальності на сімейний уклад); - жінка економіки (роль жінки в домашньому виробництві в XVII-XVIII століттях, у сільському праці, розподіл праці, жіночі професії); - політична активність жінок (рух за моральні реформи, аболиционистское і суфражистское руху, фемінізм тощо. буд.). Якщо раніше головне і, мабуть, єдине місці на роботах по жіночої історії займали проблеми жінок білої раси, що належать середнім класом, то останні десятиліття предметом досліджень стали жінки інших рас і станів. Це було викликане появою радикальних рухів жінок, які стосуються національних меншин, й призвело до того що, що у останнім часом в описах історії жінок на США стали виділятися теми жінок індіанських племен і афроамериканок. З 90-х років під впливом постмодернізму феміністський етап починає поступово витіснятися постфеминистским. На думку постмодерністів, «історія більше є описом тих подій, що відбувалися з жінками і чоловіками, і тих, як вони реагували цього, а натомість історія описує, як створювалися суб'єктивні і збірні поняття про чоловіків і гарних жінок» [16, з. 160]. Якщо 1970;1980;е роки феміністські історики сфокусували увагу до вивченні життєвого циклу жінок всередині гетеросексуальной сім'ї, намагаючись відбити спільність життя всіх жінок, то постмодернізм почав заперечувати спільні риси, нібито що існують між жінками. Матеріальний досвід ставав абстрактним поданням, отриманим з аналізу текстів, ідентичність ж різних груп будувалася на нематеріальних міркуваннях [1, р. 25]. Підсумовуючи, відзначу, що наприкінці ХХ століття історія жінок на США є частиною історичної науки. Це сталі кадри историков-профессионалов, які займаються цією проблематикою, і організаційні зміни у найбільших історичних асоціаціях США, які включили на свій структуру спеціальні комітети статусом женщин-историков, і чималі конференції. Отже, країни склалася інфраструктура жіночих досліджень. Історики, які спеціалізуються у цій галузі, застосовують новітні і методи суспільних соціальних і гуманітарних наук. Кількість публікацій про жінок не зменшується, а противники даної наукової дисципліни отримують гідну відсіч із боку її прихильників.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Journal of Women «p.s History Guide to Periodical Literature. Bloomington-Indianapolis, 1992. 2. Women «p.s America: Refocusing the Past. New York-Oxford, 1995. 3. History of Women Suffrage. New York, 1881−1902. Vol. 1−4; New York, 1922. Vol. 5, 6. 4. Ahhott E. Women in Industry: A Study in American Economic History. New York, 1910. 5. Beard M. R. America Through Women «p.s Eyes. New York, 1933. 6. Benson M. E. Women in Eighteenth-Century America: A Study of Opinion and Social Usage. New York, 1935. 7. KraditorA. P. S. The Ideas of the Women Suffrage Movement, 1890−1920. New York, 1965. 8. Riegel R. E. American Feminists. Lawrence (Kan.), 1963.